Христос Рождається!Дорогі у Христі брати і сестри! У період Різдвяних свят ми, зокрема, роздумували про те, що Різдво Христове не повинно залишитися однією з визначних подій давноминулої епохи, а має бути пережите нами: Христос має народитися в нашому серці, щоб Його являти і свідчити кожного дня. Але як можна це звершувати? Відповідь на це запитання дає нам Йоан Хреститель у сьогоднішньому Євангелії. В неділю перед святом Богоявлення Предтеча кличе нас на пустиню. Пустеля – це не лише географічне місце, але й стан душі та сучасного світу, сповненого браку сенсу, незадоволеної спраги та відчуття порожнечі. Проте саме в цій «пустелі» Господь прагне зустрітися з нами. Наше завдання – приготувати Йому дорогу. «Голос вопіющого в пустині: Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки Його» (Мк 1, 3). Цей заклик Предтечі наповнений надією: Бог приходить, щоб спасти людину. Господь Ісус прийшов, щоб принести справжнє визволення і надію для всього людства. Він не лише проголошує ювілейний рік, але й втілює його сутність у своєму служінні. Господь Ісус зцілює хворих, відновлює справедливість і проголошує Царство Боже. Під час свого прилюдного служіння Ісус неодноразово підкреслює визвольну силу Своєї місії: «Тож коли Син вас визволить, то справді станете вільні» (Йо. 8, 36). Ця свобода, яку дарує Христос, є основою нашої надії навіть у найважчі часи. Йоан Хреститель, відповідаючи на запитання ізраїльських лідерів, наголошує: «Я – голос вопіющого в пустині…» (Йо. 1, 23). Він свідчить, що є голосом, який указує на вічне Слово – Христа. Святий Августин пояснює цей образ так: «Йоан є голосом. Про Господа ж сказано: “На початку було Слово”. Йоан це голос, який проминає, а Христос є Слово вічне, яке було на початку. Якщо в голосу забрати слово, то що залишиться? Де немає зрозумілого значення, то те, що залишається, є некорисним звучанням. “Голос без слова потрапляє на слух, але не будує серця”».. Покаяння, до якого кличе Йоан, – це не лише внутрішнє очищення, а й конкретні дії. На запитання воїнів, митарів і натовпу: «Що ж нам робити?» (Лк. 3, 10), він відповідає: чиніть справедливість, будьте чесними та діліться з потребуючими (Лк.3,11-14). Ці поради особливо актуальні в ювілейний рік надії, адже дорога до Бога – це шлях милосердя і любові. Ювілейний рік вказує на безмежне Боже милосердя і здатність змінити навіть те, що здається безнадійно втраченим. Старозавітні приписи стосовно його відзначення є повчальними: майбутнє будь-якого народу залежить не тільки від справедливих законів, їх виконання та чесних судів, а й від милосердя, тобто небайдужості, співчуття до ближнього і здатності до взаємного прощення. Закон може бути справедливим, але людина є немічною і недосконалою, що часто призводить до накопичення боргів, провин і боргового рабства. Без справедливості народ не має розвитку, а без милосердя — не має майбутнього. Сьогодні, в умовах нашої «пустелі» – викликів, втрат і невизначеності – ми запрошені не лише шукати сенсу, але й стати свідками надії для світу. Готуючи дорогу Господу, ми творимо простір, де Христос діє через нас, даруючи світу світло й надію. Ювілейний рік надихає до глибшого розуміння нашої місії як християн — бути світлом у світі (пор. Мт. 5, 13), надією для тих, хто впадає у відчай, і джерелом підтримки для тих, хто потребує допомоги. Проповідуючи над Йорданом, Йоан Хреститель показує свою особливу поставу, яка є важливою для нас: «Я не є гідний розв’язати ремінець на сандалях Того, який йде за мною» (Йо. 1, 27). Ці слова Йоан вимовляє з глибоким смиренням. Відомо, що ремінець на сандалях розв’язували слуги пана, але Йоан, усвідомлюючи свою недостойність, каже, що навіть не вартий бути слугою Христовим. Це смирення виявляє глибоке усвідомлення того, що Господь приходить до тих, які глибоко відчувають свою негідність і виявляють її через смирення, покаяння і навернення. Ювілейний 2025 рік надії – особливий час, коли Церква закликає нас до покаянного переосмислення власного життя, повернення до витоків нашої віри, роздумів про те, якими є наші стосунки з Богом і ближніми. Це запрошення до оновлення нашого зв’язку з Господом через поглиблену молитву. Це заохочення до конкретних вчинків любові та милосердя щодо ближніх. Предтеча Христа звіщає об’явлення кульмінаційного моменту в історії спасіння. Бог Отець, Який «багаторазово й багатьма способами говорив колись до батьків наших через пророків» (Євр.1,1), тепер має остаточно сказати своє слово через Сина. У цьому є не тільки сповіщення про Божу справедливість, а й надія, яка оживляє наші серця. Покаяння, до якого закликає Йоан, є не просто зміною поведінки, а початком зустрічі з Божим Сином — початком нової надії, яка може змінити наше життя. Священна історія спасіння, яку ми пізнаємо через Святе Писання та історичні події, демонструє актуальність чесноти надії як передумови для позитивних змін. Від моменту створення світу, незважаючи на різні біди, проблеми та катаклізми, Бог завжди перебуває поруч зі своїм народом, підтримуючи і скеровуючи його стежками свого Провидіння. Надія в Христі (пор. I Тим. 1, 1) — це не лише почуття чи мрія про краще майбутнє. Це жива сила, що спонукає нас до позитивних змін. Заклик до навернення, проголошений Йоаном, актуальний і для нас сьогодні. Це заклик, який охоплює всі аспекти нашого життя: особисте, родинне, суспільне. У ювілейний рік ми повинні приготувати дороги наших сердець і вирівняти стежки, які ведуть до Бога. Це завдання є надзвичайно важливим у сьогоденні, особливо в часи випробувань і труднощів. Бо у Христі Бог прийняв конкретну постать Доброго Пастиря, який був заповіданий пророками, а одночасно стається й Агнцем, який бере гріх світу. Він приходить не лише для того, щоб дати нам надію, а й щоб принести визволення. Коли Ісус приєднався до натовпу, що йшов до Йоана, і прийняв хрещення з його рук, це був акт солідарності з кожною людиною, щоб передати їй, зі своєї сторони, Святого Духа, ту Божу силу, яка чинить нас здібними до визволення з гріхів і співпраці з Божою благодаттю. Це є джерелом надії для нас: що навіть у нашій слабкості Господь дає нам силу змінитися і піти шляхом спасіння. Йоан уділяє хрещення через покаяння, але одночасно сповіщає про прихід Христа, Який буде хрестити «буде вас христити Духом Святим і вогнем» (Лк.3,16). На шляху до Бога не достатньо лише дотримуватися заповідей — необхідно очистити душу від прив’язаності до гріха, пристрастей і жадібності. Щоб пояснити це, Йоан використовує у своїй проповіді дуже промовистий образ. Як вітер відділяє пшеницю від полови, так і благодать Божа очищує нашу душу від злих схильностей і вад, щоб була вона сховищем – клунею для чистої пшениці. Це очищення іноді буває важким і болісним, але саме в ньому ми знаходимо ту надію, яка дає можливість нашій душі зберегти в собі те, що є шляхетне, чесне і чисте. У Ювілейний рік надії ми покликані до цього очищення, до глибокого преображення наших сердець. Це важливий шлях, який має велике значення для кожного з нас. Полову необхідно спалити, щоб залишилась лише пшениця, яка потрібна для приготування хліба. Ось чого навчає Йоан Хреститель над Йорданом. Духовне життя християнина, як співпраця з Ісусом Христом у молитві і святих Тайнах, повинно в кожному з нас зроджувати щораз глибше відчуття Божої всемогутності та благодаті, провадячи до зміцнення віри, надії та любові. Особливо в цей рік надії ми покликані зміцнити нашу надію на Бога, довіряючи Його провидінню. Міцна віра і непохитна надія на Бога пробуджують в нашому серці любов до Нього, що робить нас сильнішими духовно і сміливішими у боротьбі зі спокусами, гріхами та життєвими труднощами. Це єднає нас з Господом і дає нам сили пройти через випробування. Як свідчить апостол Павло: «Я все можу в тому, хто мене скріпляє» (Фп. 4, 13). Коли наша душа позбувається гріха, пристрастей і вад, Бог наближається до нас, і ми можемо відчути Його присутність. Ця близькість виявляється в молитві, бо людина «виявила Богові всі свої прохання молитвою і благанням, і перебуває в подяці» (Фил. 4, 6). Молитва відкриває наші серця для Божої підтримки, зміцнює нас і допомагає нам довіряти Господу. Вона додає нам сил, щоб ми не впадали у відчай, і нагадує про Божу присутність у нашому житті. Очищення душі приносить із собою «мир Божий, що вищий від усякого уявлення…» (Фил. 4, 7). Цей мир і радість, які дарує Бог, є тим, що ми шукаємо і до чого прагнемо в нашому житті. У цей ювілейний рік надії ми особливо запрошені йти дорогою Господньою, яка веде до справжньої радості і внутрішнього миру, адже саме в Бозі ми знаходимо те, чого не можуть дати пристрасті та земні втіхи. Прямуючи стежками світу цього, людина не знайде миру, допоки не зміцниться в надії на Бога. Цей «неспокій» дуже влучно описує святий Августин: «Це ж Ти спонукаєш нас шукати радощів у Твоїх похвалах, бо ж Ти створив нас для Себе, і серце наше не супокійне, доки спочине в Тобі» (Св. Августин, Сповідь, I, 1.) Перебуваючи в такому стані навернення, людське серце може співати разом з пророком Ісаєю: «Ось Бог – моє спасіння! Я уповаю і не боюся, бо Господь моя сила й моя пісня, він – моє спасіння» (Іс. 12, 2). Ці слова відображають стан душі людини, яка живе в Божій благодаті, яка в особливий спосіб відчуває надію, що Бог є нашим спасінням. Однак дорога Господня не завершується лише переживанням внутрішньої радості й спокою. Людина має прагнути поділитися цією благодаттю, надією та радістю з іншими, набираючи води «з джерел спасіння» (Іс. 12, 3). Той, хто живе в Божій благодаті, стає носієм надії для інших, прагне, щоб і вони пізнали Божу близькість. Тому, як каже пророк: «Ликуйте й веселіться, мешканці Сіону! Бо Святий Ізраїля – великий серед вас» (Іс. 12, 6). Це заклик до того, щоб радість спасіння стала спільною, щоб кожен мав можливість пережити цю благодать. Ми не можемо залишатися байдужими до ситуації в Україні, звикаючи до страждань, спричинених війною. Будьмо світлом для тих, хто сьогодні втратив віру, підтримкою для тих, хто потребує розради, і прикладом для дітей і молоді, які дивляться на нас як на свідків Христа. Справжня солідарність полягає в тому, щоб бути готовими підтримати тих, хто поряд, і зробити все можливе, щоб полегшити їхнє становище. За словами апостола Якова, «віра без діл мертва» (2, 26). Через допомогу ближнім ми виявляємо свою християнську сутність. Людина, яка переживає Божу любов, стає вісником і апостолом цієї любові, як каже Священне Писання: «Хваліте Господа, признавайте його ім'я! Розголосіть між народами про його подвиги, нагадуйте, що ім'я його величне» (Іс. 12, 4). Вона прагне поширювати надію і любов Божу серед інших, ділитися світлом і добром, яке сама отримала від Господа. Отже, наше приготування до святкування хрещення Ісуса повинно спонукати нас до глибших роздумів над рівнем нашого духовного життя, особливо у цей ювілейний рік надії. Кожен із нас носить у собі «глас вопіющого в пустині», яким є наше сумління. Особливо відчутним це стає, коли ми стоїмо перед Богом, у всій своїй наготі, відкриваючи Йому наші серця. Той голос сумління говорить нам правду про наше життя і наше відношення до Господа. Тож застановімося, наскільки наша віра провадить нас до тіснішого з’єднання з Богом, спонукає до частішої і більш щирої, витривалої молитви, частішого прийняття Святих Тайн, глибшого духовного очищення. Чи наші труднощі та проблеми, наші рани на душі і на тілі є місцями, в яких ми можемо і повинні зустрічати Ісуса Христа. Адже ж Він сам сказав: «Не здорові потребують Лікаря, але хворі. Я прийшов не праведників кликати, але грішників до покаяння» (пор. Мк. 2, 17). Дорогі у Христі! У нашому глобалізованому та технічно розвиненому світі все більше стає очевидним, що численні досягнення науки, технологій і засобів комунікації не здатні зробити людину по-справжньому щасливою. Попри величезний потік інформації та нескінченний доступ до можливостей, багато людей відчувають глибоку самотність, порожнечу та безцільність у своєму житті. Повсякденні турботи, прагнення до матеріального і кар'єрного зростання, часто не залишають місця для того, що справді важливо — для Бога, для істинної внутрішньої гармонії і миру. Це нагадує нам про людей, які, приходячи до Йоана Хрестителя, шукали глибшого сенсу і надії в пустелі. Вони вирушали на пошуки відповіді на свої душевні потреби, адже, на відміну від сучасного світу, пустеля — це місце тиші і спокою, де можна почути справжній Божий голос. Сьогодні, коли світ буквально захоплений шаленим ритмом життя і постійним шумом, ми, можливо, більше ніж коли-небудь потребуємо цієї тиші — тиші, в якій Господь говорить до нашого серця. Божий голос звучить не в хаосі, а в мирі та спокої нашої душі. Саме в цей ювілейний рік надії ми покликані дійсно зупинитись, послухати і відчути, як Бог приходить до нас, дарує надію і нас перемінює. У цей рік, присвячений надії, ми можемо знову відкрити наші серця для Божої благодаті, яка дає справжню свободу від страхів, тривог і сумнівів. Нехай цей час стане для нас можливістю пережити особливу зустріч з Господом. Коли ми звертаємось до Нього з вірою і надією, ми переконуємося, що Господь завжди з нами, що Його любов не залишає нас. Ювілейний 2025 рік надії — це ще одне нагадування нам про те, що Господь-Еммануїл ніколи не покидає свого народу, що Бог є з нами, і для тих, хто довіряє Йому, немає нічого неможливого. Бажаю, щоб ми свято пережили дні Богоявлення і відчули, що Господь є Той, Хто приходить та визволяє. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 5 січня 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

«Нехай же Бог надії сповнить вас усякою радістю та миром у вірі,щоб ви збагатились у надії, силою Духа Святого»(Рим.15, 13) Христос Рождається!Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри! У 2025 році, згідно з більш ніж 700-річною традицією Вселенської Церкви, відзначатиметься Ювілейний рік. Папа Франциск присвятив цей Ювілей – чесноті надії, яка, за словами апостола Павла, «не засоромить» (Рим. 5, 5). Таким чином надія є головним посланням майбутнього ювілейного року, який за давньою традицією Папа проголошує кожні 25 років. Хоча ювілейний рік був встановлений для ізраїльського народу, його принципи перейняла Церква, бо вони мають універсальне значення і є актуальними для сучасного суспільства. Тому ювілейний рік слід розглядати як цінну нагоду для поглибленої молитви та відновлення наших стосунків з Богом, з ближніми та з усім створінням. Про встановлення ювілейного року читаємо у старозавітній книзі Левіт (Лев. 25). Це був період звільнення, прощення боргів і відновлення справедливості. Він символізував Божу турботу про свій народ і нагадував про необхідність милосердя та співчуття до ближніх. Ювілейний рік був також часом відпочинку для землі. Це нагадування про те, що вся земля належить Богові, і ми є лише її тимчасовими управителями. Як сказано в Псалмі: «Господня є земля, її повнота, вселенна та її мешканці» (Пс. 24, 1). У Новому Завіті Ісус проголошує сповнення ювілейного року. У Євангелії від Луки розповідається про Його першу прилюдну проповідь у Назареті, де Він виріс. Проповідь починається словами, якими Господь проголошує сповнення Божої обітниці, сповіщеної пророком Ісаю: «Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий» (Лк. 4, 18-19). Цими словами Господь Ісус не лише проголошує ювілейний рік, але й втілює його сутність у своєму служінні. Господь звільняє людей від гріха у Пасхальному Таїнстві, зцілює хворих, відновлює справедливість і проголошує Царство Боже. Свобода, яку дарує Христос, є основою нашої надії. Людське серце не знаходить спокою від утисків та образ, доки не наблизиться до Бога. Це те, що сказав Господь: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (Мт. 11, 28). Господь неначе каже: наблизьтеся до надії, яка є в Мені, і віддаліться від багатьох хибних шляхів, і ви знайдете спочинок від утоми і страху. Надія на Бога підносить серце, тоді як страх його розбиває. Тож Господь вчить, що людина – не споживач дива, а його співтворець, помічник Господній (Пор. 1 Кор. 3, 9). Таким чином, весь ювілейний рік має стати для нас паломництвом і пізнанням Живого Бога: часом поглиблення віри, плекання надії та практикування любові. Надія – це провідна нитка, що пронизує все Священне Писання. Через події у Старому завіті Бог поступово розкривав свій задум спасіння людини, не даючи їй загинути після гріхопадіння. Ця надія, закорінена в Божій вірності та любові, підготувала ґрунт для приходу Месії та повного здійснення Божих обітниць у Новому Завіті, де надія набуває нового, глибшого значення через життя та Пасхальне Таїнство Ісуса Христа. Особливо глибоко тема надії розкривається у посланні апостола Павла до Римлян, в якому він представляє надію як фундаментальну основу нашого спасіння: «Бо ми надією спаслися» (Рим. 8, 25), підкреслюючи, що надія – це невід'ємна складова нашого спасіння. Апостол народів також розкриває джерело нашої надії: «Надія ж не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рим. 5, 5). Ця надія не є плодом людських зусиль чи позитивного мислення, а даром Божої любові, яку ми отримуємо через Святого Духа. Вона ґрунтується на непохитній Божій вірності та Його незмінній любові до нас. Історія України, як і Божого народу в Старому Завіті, сповнена випробувань і боротьби за свободу. Ювілейний рік для нас – це джерело надії на справедливість і мир. Вдивляючись у минуле України, ми можемо знайти багато паралелей з біблійними подіями, які допомагають зрозуміти наше сьогодення і зміцнити нашу надію. Як ізраїльтяни виходили з рабства, так і Україна прагнула звільнення, знаходячи Божу допомогу. Одним із найважчих періодів в історії становлення Ізраїлю був час суддів, які вели народ у важкі часи. В Україні також були культурні, громадські, політичні та духовні лідери, які підтримували національну і духовну ідентичність та боролися за свободу. Протягом багатьох століть українці плекали надію на відновлення державності, подібно як єврейський народ чекав на Месію. Про мету і цінності у цій боротьбі євреям нагадували пророки… А хіба не пророчими в українській історії були слова Тараса Шевченка та праведного митрополита Андрея Шептицького! Згадаймо тут хоча б Тарасове «І на оновленій землі врага не буде, супостата…» та «Колими діждемося Вашингтона з новим і праведним законом? А діждемось-таки колись», а також митрополита Андрея «Як будувати Рідну Хату». У світлі цих паралелей, ювілейний рік нагадує нам про Божу вірність та Його постійну допомогу і захист, провіщені через пророка Ісаю: «Не бійся, бо я з тобою! Не тривожся, бо я – Бог твій! Я додам тобі сили, я тобі допоможу, підтримаю тебе переможною правицею моєю» (Іс. 41, 10). Сьогодні, коли ми стикаємося з агресією та стражданнями, ми повинні черпати силу та надію із цих давніх біблійних та історичних прикладів. Вони нагадують нам, що Бог ніколи не залишає свій народ і що після випробувань завжди приходить відновлення та відродження. У цей ювілейний рік надії ми особливо гостро відчуваємо зв'язок з нашим минулим і його значення для нашого майбутнього. Спадщина Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Митрополита Іларіона, свщм. Йосафата Кунцевича та інших святих і праведних українського народу нагадує нам, що надія – це не просто почуття, а дієва сила, яка спонукає нас до творення, єднання та невпинного руху вперед. Історія Христової Церкви в Україні – це історія воскресіння, відродження та невгасимої надії. Вона нагадує нам, що з надією та єдністю ми здатні подолати будь-які випробування та побудувати краще майбутнє для нашого народу та всього світу. Спираючись на цей досвід, ми можемо бути свідками надії для всіх народів, які прагнуть миру та справедливості. Дорогі брати і сестри! Сьогодні, коли Україна протистоїть російській агресії, Священне Писання та історія нашої Церкви нагадують нам про те, що навіть у важкі часи є надія на перемогу та відродження. Наше відродження після десятиліть переслідувань є могутнім знаком надії для всіх, хто страждає від несправедливості та утисків. У ці дні слова апостола Павла набувають особливого значення: «Ісус Христос, наша надія» (1Тим 1,1). Господь є джерелом, силою і метою нашої надії та основою християнського життя. У сопричасті з Ним ми, християни, отримуємо досвід незмінної любові Бога як впевненості у тому, що ми «улюблені Богом» (1 Сол. 1,4). У цей ювілейний рік надії не зважаючи на втому, підтримуймо одне одного у випробуваннях (пор. Гал. 6, 2). Кожен з нас має відкритися на харитативне служіння воїнам, пораненим та сім’ям, що втратили своїх рідних на війні, або не мають відомостей про своїх рідних. В особливий спосіб заохочую підтримати наших воїнів, які захищають нашу свободу. Всіх вірних нашої єпархії і людей доброї волі закликаю не втомлюватися молитися за наше військо та підтримувати його усіма можливими способами. Наші захисники віддають своє життя та здоров'я заради нас, заради нашого спокою і заради нашого майбутнього. Ми повинні зробити все можливе, щоб підтримати не лише військових, а й їхніх близьких, які переживають за них, чекаючи на їх повернення. У Ювілейний рік надії Церква запрошує кожного з нас зробити своєрідне паломництво до наших ювілейних храмів. Відпустовими святинями у нашій Самбірсько-Дрогобицькій єпархії, у яких можна отримати повні ювілейні відпусти, – є Катедральний собор Пресвятої Трійці в місті Дрогобичі та Прокатедральний собор Покрову Пресвятої Богородиці в місті Самборі. Закликаю всіх вірних Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ взяти діяльну участь у відзначенні ювілейного 2025 року, проживаючи його як час відновлення в живій вірі, зростання в жертовній любові і зміцненні непорушної надії на щедрі Божі благодаті для нашого боголюбивого українського народу, процвітання Української Греко-Католицької Церкви та розвиток Самбірсько-Дрогобицькій єпархії. Улюблені у Господі! Надія у Христі (пор. 1 Тм. 1, 1) – це жива сила, що спонукає нас до змін і до боротьби. Пам’ятаймо, що надія на Бога – це здатність бачити за межами цього світу, бачити далі за рамки болю і смутку, з якими ми стикаємося у сьогодні. Це – впевненість у тому, що Христос воістину воскрес, і з Ним відродиться кожен, хто покладає на Нього усі свої сподівання. У цей ювілейний рік не просто мріймо про краще, а живімо у надії, діймо з любов'ю, підтримуймо тих, хто поруч, і беззастережно довіряймо Богові, з Яким для нас усе можливо! Нехай Господь зміцнить кожного з нас, скріпить наше воїнство, поблагословить наш народ довгоочікуваним справедливим мир та допоможе нам відбудувати наше суспільство на засадах справедливості та братерської любові, за молитвами Пресвятої Богородиці та всіх святих і праведних яких видала українська земля. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 29 грудня 2024 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...