SDE
Ярослав Приріз

Проповідь з нагоди свята Покрову Пресвятої Богородиці (2022)

15 жовтня 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Свято Покрову Богородиці, яке ми днесь урочисто й молитовно празнуємо, є для нас особливою нагодою роздумати про небесне заступництво Пресвятої Богоматері. Це свято відкриває нам, що Небесна Церква невпинно молиться за нас – Церкву земну. Завдяки цьому празнику знаємо, що Цариця неба і землі разом із хорами святих та ангелів перебуває в наших храмах, коли в них звершується богослужіння, і благає, щоб Милостивий Господь змилувався над нами. Мати Божа допомагає нашим молитвам підноситись до Престолу Владики всесвіту. Вона простирає над нами Свій омофор, демонструючи заступництво над людським родом, а особливо над тими, хто молиться на богослужіннях у храмі. Чи задумувались ми колись, що від самого народження ми перебуваємо під пильною Божою опікою. Псалмоспівець каже: «Бо ангелам Своїм він повелить про тебе, щоб берегли тебе на всіх твоїх дорогах. І на руках тебе носитимуть, щоб не спіткнулася нога твоя об камінь» (Пс. 90, 11−12). Господь подає нам безліч благодатей, але найбільшим благодіянням Божим для людського роду є те, що Він подарував нам Небесну Заступницю – Свою Матір, Преблагословенну Владичицю нашу Богородицю. Вона завжди готова подати нам Свою допомогу й заступництво. Церква з глибоким благоговінням прославляє Пречисту Діву Марію, звеличену Богом за ангельську чистоту, глибоке смирення та найбільшу святість. Вона посідає найближче до Божого Престолу місце. Церква називає Її «чеснішою від Херувимів і славнішою без зрівняння від Серафимів». Вона – Всесвята, бо перша перед усіма святими. У Її особі людство дало Синові Божому свою плоть і кров, щоб Він, спокутувавши й освятивши цю плоть, відновив союз між небом і землею, між Богом і людиною, учинивши її богоносною. Про Божу опіку, завдяки якій триває оцей союз-заповіт між Богом і людиною, розповідає нам сьогоднішнє свято. Знаємо, що історія святкування празника Покрову Пресвятої Богородиці пов’язана з подією, яка сталася в одній церкві у столичному граді Константинополі в Х ст. Жителі цього міста перебували в небезпеці через облогу ворогів. І ось, коли вони зібрались у храмі на спільну молитву, святий Андрій духовним баченням прозрів, що Пресвята Богородиця простягнула над людьми Свій омофор. І завдяки цьому покровительству Пречистої Діви Марії вороги відступили. Відтоді Східна Церква, а особливо наш український народ, святкує свято Покрову, бо в ньому виражає свою віру й надію, що в різноманітних випробуваннях, які трапляються на нашому життєвому шляху, маємо особливу Заступницю. Божа Матір і тепер, коли ми зібралися в цьому величному храмі, покриває нас Своїм омофором. Її молитви за нас завжди невпинно лунають перед Божим Престолом, а ми особливо відчуваємо ці благі плоди, коли приєднуємось до Її молитов своїми спільними моліннями у храмі Божому, як колись константинопольські городяни. Ось чому рід людський споконвіків споруджує оці місця особливої Божої присутности. Тому сини й дочки нашого народу будували храми у своїх містах і селах, а відбуваючи на чужину, швидше за власну домівку споруджували Дім Божий – Храм Господній. Покров Божої Матері – це постійна опіка над тими дітьми, яких доручив Їй наш Господь, сказавши: «Жінко, ось син Твій... Ось Матір твоя» (пор. Йо. 19, 26−27). До теперішніх часів Вона як добра Мати виконує цю місію, яку отримала від Сина Божого на Голготі. Богородиця прийняла під опіку наш народ і стала його Матір’ю, коли він завдяки мудрому рішенню державних мужів у Свято-Володимировому Хрещенні в Х ст. «у Христа хрестився і в Христа зодягнувся». Богородиця продовжувала опікуватись нашим народом, коли у важких обставинах покривала Своїм Покровом козаків, січових стрільців, вояків УПА. Божа Матір була зі Своїми дітьми в Сибіру, на Соловках і в Караганді, у гулагах і концтаборах, у каменоломнях і рудниках. Вона присутня в чудотворних іконах, цілющих джерелах, відпустових місцях. Вона і «днесь предстоїть у церкві й невидимо за нас молиться Богу», про що нагадує нам велична мозаїка у святилищі цього храму. Тому-то ми, діти України, Її любимо та до Неї прибігаємо в молитвах, побожних піснях і віршах, шукаємо Її заступництва під час прощ до Грушова, Билич, Самбора, Унева, Зарваниці й багатьох інших відпустових місць. І як тисячу років тому в Константинополі, так і сьогодні, хоч ми цього можемо й не зауважувати, Покров Божої Матері покриває нас усіх: і ревних молільників, і менш побожних; і тих, які сьогодні тут присутні, і тих, хто з різних причин відсутній. Пресвята Діва Марія допомагає всім, а особливо тим, хто про це з вірою неустанно Її просить, бо Вона − наша Мати. Дорогі у Христі! Уже дев’ятий місяць на українській землі йде широкомасштабна жорстока війна. Вона прийшла непрохана й віроломна ще 2014 р., а починаючи з 24 лютого 2022 р., ворог скинув усі свої дотеперішні маски та відкрито нищить Україну. Російська армія вбиває невинних і ґвалтує беззахисних, викрадає дітей і депортує окупованих, катує ув’язнених і морить голодом заблокованих, краде вирощене нами збіжжя й мародерствує в наших оселях, анексує території й нищить захоплені підприємства, обстрілює мирні міста й тероризує мешканців. Російське керівництво прагне зруйнувати українську державність і позбавити нас нашого імени. Наміри московії явно геноцидні: тактика ведення війни з перших днів показує, що агресор рашизму воює не з армією, а з народом. Окупант мобілізує проти нашого народу всі свої ресурси − земні, людські, військові. Та ми уповаємо не на людські сили, але на Божу поміч, на Божу благодать, і віримо, що той, хто тримається міцно Бога, хто намагається жити й живе в Божій любові, захищаючи свій народ, свою Батьківщину, − непереможний. Сьогодні, у це величне свято Покрову Пресвятої Богородиці, святкуємо також День захисника України, і воно по-особливому проливає світло на те, хто є справжнім її захисником. Це всі, у кого в серці Україна і любов до свого народу, до своєї Батьківщини, заради чого вони здатні на подвиги. Сьогодні сотні тисяч українців захищають свою Неньку від рашизму. Солдати й офіцери служать у ЗСУ та на передовій лінії фронту. Волонтери збирають усе необхідне для потребуючих та постраждалих співвітчизників унаслідок війни російського агресора. Віруючий Божий люд моляться за мир та перемогу українського воїнства. Кожен мірою своїх можливостей та у свій спосіб бореться, трудиться й молиться для перемоги, миру, благополуччя, зцілення численних душевних і тілесних ран у всьому українському суспільстві. Тому в широкому розумінні, особливо в сьогоденні війни проти осатанілого ворога, усі ми є захисниками нашої Батьківщини-України. У цей день пригадуємо собі, що в боротьбі за свободу ми не самотні. Саме під заступництвом Пречистої Діви Марії сьогодні відроджується і стає непереможним українське військо та у справедливій боротьбі захищає свою Батьківщину від зовнішнього агресора. Разом з ними – усі віковічні захисники України: від часів Київської Русі та козацької доби до ініціаторів та діячів визвольних змагань різних епох. Тому свято Покрову Пресвятої Богородиці відкриває нову незбагненну дійсність: не лише всі попередні героїчно полеглі захисники нашої землі перебувають разом із сучасними воїнами на фронті, але й Бог і Його Пречиста Мати через cвій молитовний і діяльний Покров є з нашим звитяжним воїнством. Тож дорогі наші Воїни, вітаємо Вас із Днем захисника України! Дякуємо Богові за наших ветеранів, учасників бойових дій. Ви пройшли через найгарячіші етапи війни та встояли. Дякуємо за те, що не ухилялися від цього священного обов’язку, що ділом і подвигом, а не тільки словами, засвідчили свою любов до рідного краю. Дякуємо за ваше служіння серед нестач, випробувань, труднощів, під обстрілами й у боях. Нехай Милостивий Господь зцілить усяку вашу рану, душевну й тілесну, а вільна, квітуча та справедлива Україна, за яку Ви боретеся, стане найкращою для вас нагородою! Сьогодні хочемо огорнути молитвою кожного нашого воїна-захисника, усі родини військовослужбовців, усіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Вітчизни. Підносимо молитву до Господа за тих, хто в ці хвилини на передовій стримує ворога-окупанта. Завдяки вашій героїчній боротьбі й мужності зруйновано задуми підступного агресора. У ці дні кожен українець і не тільки подивляє мужність, свідчення та боротьбу нескорених українських воїнів, які стали уособленням незламности українського народу та його духу. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародне пошанування додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви та щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу! Тому молімося сьогодні й повсякчас: «Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво. Молитвами нашими в скорботах не погорди, але від бід визволь нас, Єдина Чистая і Благословенная»! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 14 жовтня 2022 року Божого,м. Самбір Детальніше...

Проповідь на сімнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

11 жовтня 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішня євангельська благовість говорить нам, що  Христос направився в сторони Тиру та Сидону, Він йде в напрямку до краю, де проживали погани, щоб дати початок проповіді Євангелія всьому світу, а не лише вибраному народу. Тир і Сидон – найбільші торгівельні фінікійські міста, які знаходились на березі Середземного моря. Сидон був батьківщиною Єзавелі (пор. 1 Цар 16, 31), й ми знаємо як її страхітливу діяльність змальовує автор Першої книги Царів. В цих землях й трохи далі на північ жили  ханаанеї – древні народи, які колись населяли Обіцяну землю а пізніше були вигнані на північ в Фінікію. Римський історик І ст., Йосиф Флавій пише, що фінікійці завжди ворогували з ізраїльтянами, а найбільше мешканці Тиру. Отже, як бачимо, жінка належала до народу, який був для Ізраїля ворожим. По богословське можемо сказати, що ці міста представляють царство зла, несвободи, не спасіння – це один світ. І бачимо другий світ – світ віри – представлений Ісусом і Його учнями. Також бачимо жінку ханаанянку (євангелист Марко вказує на її походження: сирофінікійка (пор. Мк 7, 24)), яка залишає світ поганства, виходить і йде в напрямку світу віри. І цей світ віри в Ісусі Христі теж немовби розриває минулий ексклюзивізм, тобто певну закритість у собі як наслідок зосередження на боговибраності Ізраїля і виходить назустріч оцьому поганському світу. Не говориться, що Ісус прийшов у котресь з тих міст, говориться тільки, що вийшов з території Ізраїля (пор. Мт. 15, 21). Жінка також вийшла з тих міст (пор. Мт. 15, 22). Отже, вони зустрічаються десь на півдорозі між територією Ізраїля і поганською територією. Обидвоє виходять… Це не просто констатація факту, оцей вихід – це щось більше: Бог, який виходить до людини, на територію її упадку, але й людина повинна вийти зі свого гріховного становища назустріч Богові. Ханаанейка називає Христа Господом і сином Давида. Так звертаються до Ісуса в Євангелії від Матея люди віри: це учні (за винятком Юди. Мт 26, 25 пор з Мт 26,22), сотник, два сліпці. Ісуса Христа часто називали «Сином Давида» (пор. Мт.1,1) і від цього месіанського імені сам Христос ніколи не відмовлявся, хоча воно й неповністю відкривало таємницю Його Особи. Виконуючи обітниці, дані Давидові, Ісус проголошує, що він вищий від Давида: Він його Господь (пор. Мт.22,42-45). Він – Бог, який прийшов пасти і рятувати свій народ. Ханаанейка ще, мабуть, цього до кінця не усвідомлювала, але напевно чула про Ісуса, про чуда, які Він чинив у Галилеї. Вона звертається До Ісуса через страждання дочки. Нещастя дитини стало нещастям матері: «Змилуйся надо мною…», материнська любов спонукала її звернутися до чужоземця; ця любов спонукала її бути наполегливою навіть тоді коли зустріла мочання. Рушійною силою в серці цієї жінки була любов, і немає нічого сильнішого і ближчого до Бога як любов. Чому Ісус на перший погляд виглядає нечутливим? На ці й подібні запитання існують  різні біблійні пояснення. Христос не відзивається до ханаанянки не тому, що не хоче їй допомогти, але для того, щоб виявити й укріпити її віру. Вона чула про Нього як про чоловіка, який оздоровляє людей і прийшла до нього як до цілителя. Але Ісус хоче, щоб вона побачила в Ньому щось більше ніж досконалу людину. Він бажає, щоб вона побачила в Ньому Бога. В цьому мовчанні є також наука для учнів, Ісус спонукає учнів переосмислити їхнє ставлення до інших народів. Позаяк євреї негативно ставилися до поган та через їх аморальне життя називали їх псами, то Ісус відповідаючи жінці на повторне благання про допомогу іронічно стверджує те, що відображало спосіб думання учнів: «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам». Учні просять Ісуса за неї не із співчуття, але щоб жінка отримала те, що благає і залишила їх в спокої. Але Христос її не відсилає, у Нього була інша мета Його мовчання. Часом і нам здається, що просимо, з глибини душі взиваємо, а Бог ніби не чує. Насправді Бог чує, але оця мовчанка Бога має на меті поглибити нашу віру. Ханаанейка не відвертається після Христової відмови, але ще більш наполегливо благає про допомогу і тим самим виявляє свою непохитну віру в те, що Ісус може їй допомогти. Слова Ісуса приводять нас до здивування, але ханаанейку ні. Раввіністична традиція вживала до поган термін «пес». Можливо, і тому цей термін появляється в тексті сьогоднішньої Євангелії, хоча в дуже лагідній формі – «щенята». Євангельський текст залишається записаним в раввіністичній традиції єврейського світу, бо Христос зауважував: «Я посланий лише до загиблих овець дому Iзраїля». Євангелист Марко ці слова передає так : «Дай спершу, щоб діти наїлись; не личить бо взяти хліб у дітей та й кинути щенятам» – наголошує на першочерговості Ізраїля як вибраного народу. У Матея, натомість, є цілковита закритість. Жінка приймає те, що не належить до вибраного народу, кажучи: «Так Господи». Вона готова згодитися тільки на крихти. У розповіді про чудо помноження хлібів говориться, що зібрали кусків дванадцять повних кошів (пор. Йо. 6, 13). Жінка інтуїтивно відчуває, що на бенкеті царства хліба всім буде удосталь. Це знає і Господь, але Він є послушний планам, Небесного Отця, який визначив певний час. Інтуїція жінки підказує, що цей час уже наближається і так виявляється її віра. Сьогоднішнє Євангеліє піднімає також тему вибрання ізраїльського народу і покликання до спасіння всіх людей. Ізраїльський народ – це вибраний Богом народ. В Ісусі Христі цим народом стає Церква, яка складається з багатьох народів. Це питання було особливо актуальне для ранньої Церкви: на яких умовах погани беруть участь у новому народі Божому, зібраному довкола Ісуса. Чи вони повинні для спасіння переймати усі приписи старозавітнього Ізраїля, чи віра в Христа дозволяє переступити цей крок Божої педагогії і відразу брати участь у спасінні Христа Господа? Первісна Церква мала багато труднощів із тими, які хотіли спасіння, бажали спасіння, змагали за спасіння, але за походженням не були ізраїльтянами. Однак вона усвідомлювала, що чудо оздоровлення дочки жінки-ханаанейки є не просто жестом зі сторони Господа, але має й інше, глибше значення, яке торкалося євангельської місійної діяльності Ісуса, що проливала на неї нове світло. У цьому чуді оздоровлення Христос дав взірець всезагальної місії Церкви і Свою відкритість на всі народи. Дорогі брати і сестри, сьогоднішня євангельська розповідь розкриває нам багато аспектів релігійного життя, найважливішим серед яких є віра і спасіння людини. «Без вiри неможливо подобатися Богу» (Євр. 11, 6). Віра – джерело благодатного життя, вірою пізнається істина, віра уздоровлює, вона проганяє страх, вірою ми спасаємося. Віра – це не тільки знання молитов чи катехизму. Віра – це насамперед синівська довіра нашому Небесному Отцеві, надія на Нього, пам’ять про Нього в усіх наших ділах, сумнівах та успіхах, це вірність Йому в моменти скрути та важких випробуваннях. Це настійливість у молитві, як у цієї жінки-ханаанейки. Віра – це милосердя і співчуття до наших ближніх, коли в них ми покликані бачимо Христа. Віра пізнається у ділах, нашим життям ми свідчимо про Того, в Кого ми віруємо. Саме наші вчинки свідчать про те, чи ми можемо іменуватись християнами. Тому-то віру жінки-ханаанейки Христос ставить у приклад навіть для апостолів – «О жiнко, велика твоя вiра! Хай тобi буде, як бажаєш» (Мт.15, 28). Спасіння, яке приносить  Христос, прзначене для всіх людей, воно пророковане пророком Ісаєю, (пор. Іс. 56, 3-5) й є історичною місією Ісуса Христа. Отож критерій приналежності до Божого люду незнаходяться в площині расовій чи культурній, а знаходиться в площині здатності пізнання Бога і Його спасіння. Таким чином, жінка- ханаанейка стає, взірцем християнина, який молиться Богові з довір’ям і впевненістю, що його віра не підведе, оскільки вона оперта на довіру до великої Божої любові. Таким чином спасіння, є завжди Божим даром, але відкриття на нього є наслідком віри і постійної молитви людини. Євангелія сьогоднішньої неділі показує нам шлях віри, який повинен бути продовженим навіть тоді, коли втрачена надія. Шлях віри повинен долати нездоланні перешкоди, шлях віри відкидає своє вивищення, приймає смирення, шукаючи користі ближньому. Так виплекана віра, що підкріплюється неустанною молитвою, є завжди ефективною і актуальною та приносить спасіння людині. Тож нехай ця євангельська розповідь спонукає нас задуматись над нами самими, над нашою вірою, над нашим молитовним та богослужбовим життям та свідченням. Сьогодні також і ми молимось до нашого Спасителя, як ця ханаанейка за наше воїнство, за справедливий мир. Ми бачимо, що ворог нашого народу мобілізує всі свої ресурси: земні, людські, військові, проти нашого народу. Але ми уповаємо не на людські сили, але на Божу поміч, на Божу благодать. І віримо, що той, хто довіряє Божому провидінню, хто намагається жити в Божій любові і захищає у ній свій народ і свою Батьківщину є непереможний. Ми молимося сьогодні за справедливий мир в Україні, за наших захисників, волонтерів, за людей доброї волі які солідарні з нами в протистоянні агресору, щоб Божа любов усіх нас кріпила, щоб наша надія не маліла. А наша віра в перемогу принесла свої плоди. Як каже апостол і євангелист Йоан: «І ось та перемога, яка перемогла світ – віра наша» (пор. 1 Йо. 5, 4-5). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь!   + Ярослав 9 жовтня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь на Неділю після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (2022)

05 жовтня 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні, у Неділю після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, Церква подає до нашої уваги уривок з Євангелія від Марка. У ньому євангелист передає нам слова нашого Господа: «Хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде слідом за мною». Тут ми бачимо тематику «наслідування Христа», яка є виразно присутньою в новозавітних текстах Священного Писання. Наприклад, у апостола народів Павла знаходимо цей вираз, коли він говорить: «Будьте моїми послідовниками, як і я - Христа» (1Кор.11,1). А в іншому місці: «І ви заходилися наслідувати нас і Господа, прийнявши слово посеред численних утисків, з радістю Святого Духа» (1 Сол.1,6). Однак сам вираз не є найважливішим. Найважливішим є факт, що ціле життя і діяння Христа є увінчане хресною жертвою з любові «за братів» залишається триваючим взірцем і ідеалом. Схиляє воно не лише до пізнання, але, перш за все, до наслідування. Христос, врешті-решт, промовляє в світлиці до апостолів, після того як вмив їм ноги: «Приклад дав я вам, щоб і ви так робили, як оце я вам учинив» (Йо. 13,15). Промовляючи ці слова, Христос має на думці не лише подію миття ніг, але й ціле своє життя, яке вважає покірною послугою. Кожний з учнів приймає виклик, щоб іти слідом за Сином Чоловічим, який «прийшов не для того, щоб йому служили, але – послужити й дати життя своє на викуп за багатьох» (Мт.20,28). Саме в світлі цього життя, тієї любові, тієї убогості, врешті-решт, тієї жертви – «наслідування» Христа стає вимогою для всіх його учнів і послідовників воно стається наче «основою» євангельського, християнського «етосу». Наскільки важливі для нас сьогодні слова Христа: «Хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде слідом за мною»? Для людей ХХІ століття, від яких ми дуже часто чуємо нарікання, про постійні проблеми, і деколи сприймаємо їх не так, як заповідав нам Христос. А Він до нас каже, щоб ми взяли свій хрест на себе, не чужий, не Його хрест, а свій! Дорога за Ісусом Христом – єдиний шлях життя і спасіння всі інші – людські. Люди багато дізналися, багато здобули, подолали, проникли в далекі та важкодоступні місця, спускалися на дно моря і піднімалися в космос, розщепили атом, але це не зробило людське життя щасливішим, радіснішим, мирним. Ось чому Господь говорить нам ці слова: «Яка користь людині, коли вона здобуде увесь світ, а душу свою занапастить?» (пор. Мк. 8, 36). Поміркуймо про це: чого б людина не досягла, якщо її душа одночасно духовно не зростає у досконалості, не стає шляхетнішою, не просвітлюється, ‒ усе буде марно. І зараз ми це добре усвідомлюємо, знаючи, що навіть матеріальний добробут не може зробити людей кращими та щасливішими. Потрібно, щоб людина оживотворювалась Божою правдою, просвітлювалась Його благодаттю – тоді вона буде щасливою. Ісус Христос нас запевнив: «Пізнайте правду, і правда визволить вас!» (Йо. 8, 32). Отож Христос промовляє до кожного з нас „Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого”. Господь не каже, що йти за Ним означає безболісно і безтурботно жити, але стверджує необхідність зречення від себе та несення свого хреста, щоби могти зватись Його послідовниками. Це означає, що людина повинна зректися в першу чергу всього, що пов’язане з гріхом, із користолюбством та життям тільки для себе. Адже той, хто живе тільки для себе, усе втратить, але той, хто з любов’ю віддає себе на службі ближнім, хто вміє ділитися всім, що має, той ще більше здобуде. „Відректися себе” означає подивитися довкола і навчитися бачити не тільки себе зі своїми скорботами та радостями, труднощами та успіхами, але й інших, у яких також свої радості та печалі. Навчитися жити не тільки своїм життям, але також і їхнім життям. Наступний заклик Христа – це „взяти свого хреста”. Тут хрест – не тільки всі прикрощі, біди чи страждання, що зустрічають нас в житті. Це також праця, яка вдосконалює людину, праця на благо родини, Церкви, суспільства, тому що хрест – це щоденний подвиг в ім’я Бога, ближнього, в ім’я свого народу. Цей хрест мусимо прийняти добровільно та зі щирістю. Спаситель закликає нас взяти хрест саме свій – тобто обирати спосіб життя і працю за покликанням і мужньо перемагати всі труднощі, котрі стрінуть нас на цьому шляху. Очевидно, що мусимо також молитися, щоби терпеливо зносити свої хрести, щоби Господь, за своєю волею зменшив наші скорботи чи полегшив страждання наших ближніх, близьких та рідних. І нарешті третій момент, до якого запрошує нас Христос – це „йти слідом за Ним”. Слідувати за Христом – означає наслідувати Його, старатися у всьому уподібнитися до Нього, жити так, як Він жив. Слідувати за Христом – це жити серед людей і разом з людьми, являючи постійно своїм життям образ Божий. Це також значить завжди бути готовим відповісти „так” на Божий поклик, навіть якщо приходиться іти хресним шляхом, крізь приниження та наругу. Дорогі у Христі! Сьогодні ми освятили оновлений ваш храм у 230-ту річницю. Наші предки спорудили цей храм рукотворний, щоб він допомагав нам розбудовувати храм нерукотворний. Апостол Павло називає людину “храмом Духа Святого” (пор.1 Кор. 6, 19). Ці духовні храми людських душ сьогодні потребують оновлення, бо в минулому столітті десятиліттями їх нищив комуністичний режим, а у ХХІ столітті вони наражаються на небезпеку з боку невидимого ворога, який підступно намагається вбити в людській душі все святе, стираючи грань між добром і злом, пропагуючи вседозволеність, споживацтво та гедонізм... У цьому храмі святого великомученика Євстахія ми подорожуватимемо сторінками Святого Письма, вслухаючись у повчання Христа, Який промовлятиме до нас через проповіді та гомілії священнослужителя. Уважно вслухаймося в Боже Слово кожної неділі і свята, бо воно, каже апостол, є “корисним, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий” (2 Тим. 3, 16–17). У цьому храмі, як учні в Емаусі (Лк. 24, 30−31), пізнаватимемо Христа при ламанні Євхаристійного Хліба, яке здійснюватиметься на щойно освяченому престолі. Пам’ятаймо про потребу частого й гідного причащання цих Святих Тайн, бо Вони є “ліком безсмертя”, який не лише захоронює від смерти, але й дарує життя вічне в Христі Ісусі. У райському саді Едему, під деревом, стояла жінка, Єва (пор. Бут.3). Спокушена сатаною, вона тягнеться до чогось, від чого застерігає Бог, за намовою спокусника вона бажає стати як Бог. Однак це є початок смерті, яка в ній зароджується (пор. Бут.3,6-7; Як.1,15). На Голготі, під хресним деревом, стоїть інша жінка, Марія – Богомати (пор. Йо.19,25-27). Вона послушна Богові, бере глибоку участь в жертві, яку Син складає з самого себе Отцеві за життя світу; а приймаючи довіреного Їй Ісусом апостола Йоана, Вона стає Матір’ю всіх людей по вірі в Її Сина. Тому сьогодні особливо молімося до Пресвятої Богородиці за справедливий мир в Україні і світі! Молитовно та матеріально підтримуймо українських воїнів – звитягів, які захищають нас від ворожих нападів! Вони – наші легіони, які стали справжньою скелею на захисті незалежности й суверенітету України, проходячи найгарячіші етапи новітньої російської збройної агресії проти нашої Держави. Їхня сила духу, терпіння та виваженість слугують для нас прикладом, як треба любити свою країну, пишатися її історією, захищати її майбутнє. Молімося, борімося і працюймо для захисту нашої Батьківщини та майбутнього блага нашого народу! Пам’ятаймо, що Бог є на боці тих, хто бореться за правду, справедливість, добро і мир! Дякуємо всім небайдужим до воскреслої ходи українського народу, яку він відновив у суверенній Українській Державі понад тридцять років тому. На жаль, каїн-московит спричинив нам чергову Голготу, щоб перешкодити осягнути мету – вільну, квітучу, соборну Українську Державу. Улюблені брати і сестри, сьогодні заношу молитви за всіх жертводавців цього храму. Складаю щиру подяку всім парохіянам, особливо вашому отцеві Василеві (Дригиничу), при цій нагоді заохочую всіх вас, щоб цей храм, якому 230 років, і надалі завжди виконував своє правдиве призначення: щоб він був місцем вашої зустрічі з Богом, щоб у ньому ви завжди могли зріти близькість неба, близькість Царства Божого. Нехай у цих стінах постійно панує дух навернення й оновлення в частому прийманні святих тайн Покаяння та Євхаристії. Нехай у ньому кожна душа знаходить наснагу для очищення та духовного поступу. Сьогодні це запорука справжнього відродження як наших родин, парохії, так і всієї нашої Батьківщини. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! + Ярослав 2 жовтня 2022 року Божого,с. Стрілки, Старосамбірський д-т Детальніше...

Проповідь з нагоди свята Різдва Пресвятої Богородиці (2022)

23 вересня 2022
«Різдво Твоє Богородице Діво, радість звістило всій вселенній,бо з Тебе засяяло сонце правди, Христос Бог наш,що зняв прокляття, подав благословення,знищив смерть і дарував нам життя вічне».(Тропар свята)   Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому празнику Різдва Пресвятої Богородиці Церква свідчить про те, що прихід Діви Марії у світ – це радість не тільки для праведних Йоакима та Анни, які довго й терпеливо очікували благословення Божого, але всієї вселеної, пояснюючи причину цієї радости словами: “бо з Тебе засяяло Сонце правди, Христос Бог наш”. Тому сьогодні всі ми радіємо, що у світ прийшла Пречиста Діва, Яка, як співає наша Церква, “вводить Христа у вселенну”. Нині радіє небо і земля, бо з народженням Марії започаткувалося відкуплення людського роду, Вона-бо принесла нам порятунок, життя та вічне щастя, бо Вона стане Богородицею, Кивотом Нового Завіту, Матір’ю Христа Спасителя, Який знищив смерть і дарував нам життя вічне. З благословенним Різдвом Пресвятої Богородиці з’явилося на землі найпрекрасніше сотворіння, архитвір Божої всемогутности, Цариця ангелів – народилася Діва, єдина захищена від первородного гріха, Яка стане “чеснішою від херувимів”. Народилася Та, Яка вмістить у Собі Невмістимого Бога, Вона буде одночасно і Дівою, і Богородицею, Яку “ублажатимуть усі роди”, бо через хресну смерть Свого Божественного Сина стане й нашою Матір’ю. “День Різдва Пресвятої Богородиці, – каже святий Іван Дамаскин, – є днем всесвітньої радости, бо через Богородицю обновився весь людський рід: смуток праматері Єви перемінився в радість”. Різдво Пресвятої Богородиці є першим великим святом на початку церковного року, бо все почалося з Різдва Марії, Яка стане Матір’ю Божого Сина та всіх християн. Любі брати і сестри, у сьогоднішній празник Різдва Пресвятої Богородиці хотів би звернутися до всіх Вас із пастирським словом заохоти як до постійної прослави Матері Божої і Матері всього людства, так і до того, щоб у своєму житті ми намагалися ревно черпати із багатства чеснот Її боговгодного життя. Пресвята Богородиця подивляє нас Своїми духовними скарбами, гідними наслідування. Чесноти Богородиці та благодать Святого Духа ставлять Її вище за всіх, не тільки святих і праведних людей, але навіть небесних сил. Її віра та всеціле віддання Божій волі, терпеливе й мужнє перенесення всіх життєвих труднощів, материнська турбота, а головне – безумовне смирення та покора – це ті чесноти, які наповнюють все життя Пресвятої Діви Марії. Тому стараймося у своєму житті йти за тією світлою зорею − нашою Небесною Матірʼю. Як колись, так і сьогодні основними запитаннями для кoжнoго є: як “бути людиною”? як навчитися мистeцтвa життя? якa дoрoгa вeдe дo щaстя? що маю зробити, щоб мати життя вічне? Відповіді на них можемо почути у храмі, бо храм − це місце зустрічі людини з Богом. Дорогі у Христі! Сьогодні ми освятили новий престіл у 140-ву річницю вашого храму. Наші предки спорудили цей храм рукотворний, щоб він допомагав нам розбудовувати храм нерукотворний. Апостол Павло називає людину “храмом Духа Святого” (пор.1 Кор. 6, 19). Ці духовні храми людських душ сьогодні потребують оновлення, бо в минулому столітті десятиліттями їх нищив комуністичний режим, а у ХХІ столітті вони наражаються на небезпеку з боку невидимого ворога, який підступно намагається вбити в людській душі все святе, стираючи грань між добром і злом, пропагуючи вседозволеність, споживацтво та гедонізм... У цьому храмі Різдва Пресвятої Богородиці ми подорожуватимемо сторінками Святого Письма, вслухаючись у повчання Христа, Який промовлятиме до нас через проповіді та гомілії священнослужителя. Уважно вслухаймося в Боже Слово кожної неділі і свята, бо воно, каже апостол, є “корисним, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий” (2 Тим. 3, 16–17). У цьому храмі, як учні в Емаусі (Лк. 24, 30−31), пізнаватимемо Христа при ламанні Євхаристійного Хліба, яке здійснюватиметься на щойно освяченому престолі. Пам’ятаймо про потребу частого й гідного причащання цих Святих Тайн, бо Вони є “ліком безсмертя”, який не лише захоронює від смерти, але й дарує життя вічне в Христі Ісусі. Цей храм має бути сьогодні для нас тим, чим стала для апостолів і жінок-мироносиць печера Воскресіння, – утвердженням у вірі та спонукою до її проповіді. Увійшовши у гріб, у якому поклали Христа, вони переконались, що Христову Істину нездатні вбити брехня, обман, підступ і зрада. Саме звідти вони побігли сповістити іншим, що Христос переміг смерть. Почуте й пережите в цьому храмі має спонукати й нас розповідати про те, що ми тут досвідчили. Виходячи з храму, несімо євангельську вістку в наші домівки, виховуймо наших дітей і внуків добрими синами й дочками своєї Церкви та відповідальними громадянами, поширюймо її в місцях нашого навчання, роботи та дозвілля, щоб розділити радість Христового спасіння з усіма нашими близькими та знайомими. Сьогодні особливо молімося до Пресвятої Богородиці за справедливий мир в Україні і світі! Молитовно та матеріально підтримуймо українських воїнів – звитягів, які захищають нас від ворожих нападів! Вони – наші легіони, які стали справжньою скелею на захисті незалежности й суверенітету України, проходячи найгарячіші етапи новітньої російської збройної агресії проти нашої Держави. Їхня сила духу, терпіння та виваженість слугують для нас прикладом, як треба любити свою країну, пишатися її історією, захищати її майбутнє. Молімося, борімося і працюймо для захисту нашої Батьківщини та майбутнього блага нашого народу! Пам’ятаймо, що Бог є на боці тих, хто бореться за правду, справедливість, добро і мир! Дякуємо всім небайдужим до воскреслої ходи українського народу, яку він відновив у суверенній Українській Державі понад тридцять років тому. На жаль, каїн-московит спричинив нам чергову Голготу, щоб перешкодити осягнути мету – вільну, квітучу, соборну Українську Державу. У ці надважкі часи війни ми благаємо Пресвяту Богородицю, щоб Вона прийняла під Свою особливу материнську опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами. О Діво милосердна, Яка Своєю стопою розчавила голову змія-спокусника, допоможи, щоб і ми день за днем змогли здійснювати хрещальні обіцянки, якими ми відреклися сатани, його справ і спокус, та змогли дати перед світом радісне свідчення християнської надії в ці важкі часи нашого випробування. О Діво ласкава, Своїм омофором захисти свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, щоб народ наш, визволений Твоїм заступництвом від воєнного лиха, вдячно прославляв Твій материнський покров. До кінця нашого життя оберігай нас перед вічним засудом, щоб ми, спасенні Твоїм заступництвом і поміччю, віддавали за все славу, хвалу, подяку і честь Єдиному у Святій Тройці Богові. Улюблені брати і сестри, сьогодні заношу молитви за всіх жертводавців цього храму. Складаю щиру подяку всім парохіянам, особливо вашому отцеві Володимирові (Дашиничу), при цій нагоді заохочую всіх вас, щоб цей храм, якому 140 років, і надалі завжди виконував своє правдиве призначення: щоб він був місцем вашої зустрічі з Богом, щоб у ньому ви завжди могли зріти близькість неба, близькість Царства Божого. Нехай у цих стінах постійно панує дух навернення й оновлення в частому прийманні святих тайн Покаяння та Євхаристії. Нехай у ньому кожна душа знаходить наснагу для очищення та духовного поступу. Сьогодні це запорука справжнього відродження як наших родин, парохії, так і всієї нашої Батьківщини. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! + Ярослав с. Орява, Сколівський деканат21 вересня 2022 року Божого Детальніше...

Проповідь на тринадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

11 вересня 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Притча, яку представляє нам сьогоднішнє Євангеліє, має драматичний характер, бо розповідається в ній про насилля і смерть. На думку святого Йоана Золотоустого ця притча підсумовує історію спілкування та відношення Бога і людини впродовж усього Старого Завіту. За словами пророка Ісаї, виноградником Бога є дім Ізраїля – вибраний Божий народ, який Господь собі насадив, яким піклується та який захищає (пор.Іс.5,2-3,7). Господь Бог не просто насадив цей виноградник, але Він довірив його людині і впродовж історії посилає до неї своїх посланців, тобто пророків – тих, хто несе Його слово. Бог очікує від людини плідної діяльності у цьому винограднику, тому що той виноградник не є власністю людини, але власністю Бога. Кожний, хто покликаний до праці у винограднику, у свій час повинен віддати його Власнику плоди. Ми не маємо права привласнити собі ані Його власність, ані плоди. В образі виноградника Церква вбачає себе. В документі Отців ІІ Ватиканського собору Світло Сходу Церква є представлена як рілля та будівля Божа (пор.1Кор.3, 9). Цей новий виноградник покликаний Небесним Отцем, щоб приносити плід відкуплення та спасіння в кожній хвилині, в кожному місці, в кожній людині. Отож притча про Божий виноградник, про його управителів, про його справжнього Господаря і Власника є надзвичайно важливим Божим Словом для нас сьогодні. Через розп’ятого і воскреслого Христа ми, християни, увійшли у цей Божий виноградник, стали новим вибраним Божим народом – Церквою Христовою, яку «ворота пекельні не подолають» (пор. Мт.16,18). І кожен християнин, кожен, хто став членом новозавітного Божого народу, членом Христової Церкви, є управителем у Божому винограднику… Кінець притчі є сповнений надії, тому що смерть сина господаря виноградника є праобразом смерті Христа, через страждання якого світ отримує спасіння. «Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина» (пор. Мт. 21,37). Однак, орендарі виноградника вбили і його. Про ту саму істину говорить апостол Павло в посланні до Римлян: «Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, – як же разом із ним не подарує нам усього?» (Рим.8, 32). Христос не лише був «посланий», як читаємо в євангелиста Йоана (Йо. 3,16), але Він був «виданий» як жертва «за всіх нас» (Рим.8, 32). Отець «послав Сина свого – примирення за гріхи наші» (1Йо.4, 10). Цю саму правду проголошує і Символ віри: «Задля нас, людей, і нашого ради спасіння зійшов із небес». Цілий Новий Завіт проголошує правду про посланництво Божого Сина Отцем, яке об’являється в месіанській місії Ісуса Христа. Особливо виразними з цього приводу є численні записи в Євангелії від Йоана, які ми повинні виокремити в першу чергу. В розмовах з своїми учнями і противниками Ісус промовляє: «Бо я вийшов від Бога і прийшов: не від себе самого прийшов, а він мене послав» (пор. Йо.8, 42; Йо.8, 16). «Я свідчу про себе самого, – а й Отець, який послав мене, про мене свідчить» (Йо.8, 18; Йо.7, 28-29). «Діла, що їх я роблю, і свідчать за мене, що Отець мене послав» (Йо.5, 36). «Їжа моя – чинити волю того, хто послав мене і діло його вивершити» (Йо.4, 34). Багаторазово, як ми це бачимо в Євангелії від Йоана, Ісус говорить про себе (в першій особі), що Він є посланий Отцем. Ця ж істина по-особливому підкреслена в Архиєрейській молитві Ісуса, в якій Він молиться до Отця за своїх учнів, підкреслюючи: «Вони […] справді збагнули, що від тебе я вийшов і увірували, що ти мене послав» (пор. Йо.17, 8). Продовжуючи цю молитву, в переддень своїх страждань, Ісус промовив: «Як послав єси мене у світ, так посилав і я їх у світ» (Йо.17, 18). Синоптичні Євангелія також підкреслюють цю правду. Згідно синоптиків Ісус говорить, що: «Я маю й іншим містам звіщати Добру Новину про Царство Боже, бо я на це посланий» (Лк.4, 43). Свідчення про те, що Ісус є посланий Отцем, в особливий спосіб представляє притча про орендарів виноградника. Орендарі виноградника в жорстокий спосіб поводяться зі слугами, яких посилає господар виноградника, «щоб взяти від них плоди, йому належні» (пор. Мт.21,34), тому що багатьох слуг господаря вони побили і вбили. Врешті-решт, господар вирішує послати до орендарів виноградника свого сина: «Ще мав єдиного сина улюбленого – і його послав до них наостанку, кажучи: «Матимуть пошану до мого сина» (пор. Мт.21,37). Однак орендарі виноградника змовилися між собою кажучи: «Це спадкоємець, нумо вб’ємо і його, то й спадщина буде наша. І, схопивши його, вбили та викинули з виноградника» (Мк.12, 6-8). Оповідаючи цю притчу, Ісус виразно підкреслює і використовує вислів зі псалма 118 (117) про камінь, який відкинули будівничі: власне саме цей камінь став головним на розі, тобто каменем наріжним (пор. Пс.118, 22). Правда про Ісуса Христа, Сина Божого, посланого Отцем для відкуплення світу, для спасіння і визволення людини, яка перебувала під владою гріха (а з ним і під владою темряви) є центральною благовістю Євангелія. Ісус Христос є Єдинородним Сином Отця (пор. Йо.1, 18), який, щоб виконати своє месіанське післанництво, «не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. [...] ставши слухняним аж до смерті» (пор. Фил.2, 6-8). В цій добровільно прийнятій ситуації як людина, як слуга Бога, Христос голосить: «Отець бо більший, ніж я» (Йо.14, 28), а також: «Я постійно те чиню, що до вподоби йому» (Йо.8, 29). Цей добровільно прийнятий послух Сина Отцеві, підпорядкування себе Йому, є як антитеза до непослуху першого Адама, залишається виразом найглибшої єдності між Отцем і Сином, відблиском тринітарної єдності: «Але щоб світ знав, що я Отця люблю, то так, як Отець мені заповідав, я і чиню …» (Йо.14, 31). Навіть більше того, така власне єдність, причиняючись до спасіння людини, об’явила правду про Бога, який є Любов’ю: об’явила раз і назавжди саму сутність Бога. Об’явила найглибше джерело і сенс спасіння світу і людини: «Життя, яке є світлом людей» (пор. Йо.1, 4). Ісус у цій притчі говорить дуже важливу річ про себе. Притча каже нам, що вкінці Бог прислав свого Сина. Він посилав слугу за слугою, посланця за посланцем. Зараз приходить не слуга чи посланець, але Сам Син – Бог в Особі! Притча містить найпрозоріше твердження, яке Ісус зробив про свою особливість. Він більший навіть за найвеличніших, хто був перед Ним. Вони приносили Божі послання; Він приніс самого Бога. Вони об’являли Божі плани; Він відкрив Боже серце – Чоловіколюбця. Вони казали людям, що хоче Бог; Він показав їм Бога в Собі. Євангелист Марко так це виразив: «У Нього був один улюблений син: Він послав Його до них» (пор. Мр. 12, 6). А автор Послання до євреїв каже: «Багаторазово і багатьма способами Бог говорив коли до батьків наших через пророків. За останніх же оцих днів він говорив до нас через Сина...» (Єв. 1,1-2). Ось останнє слово Бога, Його останнє запрошення, Його останній аргумент. У свої останні дні, перед розп’яттям, Ісус використовує цю притчу, щоб зробити кришталево зрозумілим провідникам Ізраїлю, хто Він є і яка Його місія. Бог не є «відсутнім» господарем, який давно створив цей світ для себе, а потім покинув і забув, навпаки Бог постійно присутній, турботливий, люблячий, терпеливий, щедрий, який посилає посланця за посланцем, а вкінці присилає свого Сина, щоб дарувати нам небо. Дорогі брати і сестри! Отці Церкви містагогійно оповідають, що цим Божим виноградником є наше життя, особисті дари і таланти, які Господь Бог кожному з нас дав. Але нам важливо зрозуміти, що ми не є господарями цього виноградника в особистому, родинному та суспільному вимірі, а лише його управителями, які повинні плекати, розвивати Божі дари нашого життя і плоди у свій час приносити Богові. Сьогоднішня благовість також говорить нам про Бога, Який є милосердний, терпеливий, щедрий і довірливий, але і справедливий. Орендарі думали, що вони зможуть вбити сина господаря і забрати виноградник. Вони напевно думали, що власник надто далеко або він помер. Багато людей і сьогодні так думають про Бога, живуть так ніби Його немає, але Він живий і повновладний. День розрахунку завжди прийде, про це говорить нам Боже слово. Отець Небесний помістив нас у свій виноградник з довірою, і одного дня коли Він прийде, то матиме право очікувати від нас плодів нашого життя, в яке Він інвестував дари відкуплення свого Єдинородного Сина Ісуса Христа.   Дорогі в Христі! Сьогодні Христова Церква також звершує спомин Усікновення чесної глави Йоана Хрестителя, тобто його смерті. Про те, як закінчив свій земний шлях цей останній зі старозавітних пророків, нам розповідає Євангелист Марко. Цей пророк знаменує зміну епох в історії людства – кінець Старого і початок Нового Завіту. Його земною місією було приготувати прихід Месії, який іде, щоб узяти на себе гріхи світу. Йоан Хреститель, пророк і предтеча, має бути для нас взірцем до наслідування у наші нелегкі часи. Він не боявся свідчити перед царем Іродом, вказуючи на його аморальне життя та лицемірство. Нехай ця відвага пророчого голосу Предтечі надихає і нас у щоденному житті до щирої праці та вірність Богові та Україні, а особливо у ці непрості часи, коли захищаємо нашу Батьківщину від російського агресора. У цій нашій боротьбі також бачимо як Господь діє через наш народ який жертовно бореться за принципи свободи, гідності і незалежності своєї країни, за яку найкращі сини і дочки навіть віддають своє життя, і це важливо, щоби кожен із нас це також усвідомлював. Бо незалежність України – це не лише екзистенційна потреба, але це ключ до безпеки та процвітання Європи та світу і головна перешкода для російських неоімперіалістичних і реваншистських ідей, які сягають далеко за межі України. Тож нехай Святий Дух просвічує нас, щоб благодать Божа не була у нас марною, приносьмо достойно і з радістю плоди нашого навернення, плоди щирої молитви, праведного життя. Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 11 вересня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь на дванадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

04 вересня 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє Євангеліє представляє нам розмову Ісуса Христа із багатим юнаком. Він запитав Ісуса: «Вчителю, що маю зробити, щоб мати життя вічне»? Ісус сказав йому дотримуватися заповідей. Молодий юнак відповів: «Усе це я зберіг змалку, чого мені ще бракує»? Тоді Ісус вказав на те, що юнакові справді бракує: «Якщо хочеш бути досконалим, іди, продай усе, що маєш, і віддай бідним, тоді матимеш скарб на небі, і йди слідом за мною» (пор. Мт.19,16-21). Потім ми читаємо сумні слова: «Почувши ці слова юнак відійшов сумний, бо він мав велике багатство» (пор. Мт.19,22). Правда в тому, що не юнак володів великим багатством, а багатство володіло ним. Він був опанований власними статками. Вони були в його житті на першому місці. Вони були його справжнім божком – ідолом. Ось чому Ісус просив його роздати майно бідним. Він не міг успадкувати вічне життя, поки Бог не стане першим в його житті, поки він не захоче звільнитися від свого рабства. Сьогоднішня благовість містить важливе повчання для нас. Вона висвітлює проблеми і фундаментальні питання, які аж ніяк не втратили свого значення. Людина завжди собі ставить серйозні питання на тему сенсу життя, правильного життєвого шляху, правдивої шкали цінностей. Що маю робити, щоб осягнути вічне життя? Ці питання виникають у думках, совісті, серці та волі людини. Щоб відповісти на такі питання, потрібно вірити в це життя вічне. Крім того, сам термін «вічність» наближає нас до слова «Бог», тому що тільки Бог має прикмету вічності. Отже кожен із нас може віднайти себе самого у відкритості на Бога, на Істину, на добро і красу; кожен із нас може вповні пережити те, що досвідчив юнак із Євангелії: «Ісус, поглянувши на нього, вподобав його» (пор. Мк. 10, 21). Ісус у сьогоднішньому Євангелії порадив багатому юнакові найкращий вид інвестицій: «Піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною» (пор. Мт.19,21). Господь найбільший і найкращий у світі радник з інвестицій. У сьогоднішньому Євангелії Він говорить про інвестиції, які принесуть дивіденди не одному чи двом поколінням, а вічно. Часто люди говорять: «З собою цього у вічність не забереш»! Ісус же каже: «Забираєш щось зі собою у вічність, коли допомагаєш бідним, голодним, самотнім, вмираючим, покинутим, страждаючим». «Що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили,» – каже Господь (Мт. 25,40). Як колись, так і сьогодні оснoвними запитaннями для кoжнoї людини є: як «бути людинoю»? Як нaвчитися мистeцтвa життя? Якa дoрoгa вeдe дo щaстя? Що маю зробити, щоб мати життя вічне? Відповіді на ці запитання ми можемо почути в храмі, бо храм – це місце зустрічі людини з Богом. Iсус нa пoчaтку свoгo туземного життя говорить: «Я прийшoв нeсти Дoбру Нoвину убогим» (Лк. 4,18). Цe oзнaчaє: Я мaю вiдпoвiдь нa вaшe oснoвнe зaпитaння; Я вaм пoкaжу дoрoгу життя, дoрoгу щастя, бiльшe тoгo, Я є ця дoрoгa, істина і життя (пор. Йо.14, 6). Люди завжди будуть потребувати Бога, навіть в епоху, коли у світі панує науковий прогрес, новітні технології, глобалізація тощо. Бога, Який відкрив Себе нам в Ісусі Христі і єднає нас у Вселенській Церкві, щоб ми з Ним і через Нього навчалися правдивого життя, щоб ми зберігали й утілювали критерії справжньої людяності. Коли людина більше не відчуває Бога, життя стає пустим, все стає недостатнім. Людина тоді починає шукати порятунку в алкоголізмі або інших пристрастях і залежностях. Це щораз більше загрожує сьогоднішній людині. Проте Бог створив кожного з нас і знає кожну людину. Тому послухаймо поклик Христовий, коли говорить до нас: «Ходи за мною!». Будь близько мене! Прийми мою любов! Іди дорогою моїх порад! Нам потрібно зробити вибір, потрібно вибрати Христа, вибрати вказаний Ним спосіб життя, Його заповідь любові. Заповідь любові, дана Христом, завжди є важливою та значною. Неважко є зауважити, що сучасний світ, попри красоту та вишуканість, попри здобутки науки та техніки, попри матеріальні блага, все більше прагне до правди, до більшої любові та радості. Це все ми знаходимо у Христі Господі, у способі життя, який Він нам вказав. І нашим завданням, як християн, щодо світу є вказувати правдивий сенс життя, в той час, коли світові загрожують спокуси ненависті, байдужості та егоїзму. Перед лицем війни, страждань, труднощів багато хто намагатиметься втекти від відповідальності, шукає прихистку в егоїзмі, стає байдужим, морально нестійким. Однак якщо ми насправді приймемо ту любов, що походить від Христа, вона заведе нас до Бога, до перемоги, до життя вічного. Юнак із сьогоднішньої благовісті почув поклик: «Ходи за мною», але «відійшов зажурений, бо мав великі багатства» (пор. Мт. 19, 22). Ці слова ілюструють сказане в Нагірній проповіді Ісусом: «Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт. 6,21), «… бо ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити – і мамоні» ( пор. Мт. 6,24). Сум цього юнака схиляє нас до роздуму. Інколи ми є спокушувані думкою, що посідання великої кількості матеріальних благ цього світу може зробити нас щасливими. Проте бачимо, що для Євангельського юнака ці блага стали перешкодою для прийняття Христового покликання. Він не був готовий сказати «так» Богові і «ні» собі самому, «так» Істині і «ні» втечі, та себелюбства. Бути учнем Ісуса – означає намагатися жити любов’ю, бо важливі не тільки наші зовнішні вчинки, але і їх внутрішня мотивація. Важливо розуміти, що вічне життя – це невимовний дар Бога для всіх людей. Бог є більшим, ніж усі наші недомагання. Він єдиний може зробити те, що є неможливим для людей. Бог, в Якого ми віримо, – це Бог неможливого, Бог великих і чудових несподіванок, Який закликає нас до простоти серця, відданої довіри, а відтак і справжньої свободи, щоб бути здатними приймати Його незліченні дари. Адже сам наш Господь також сказав: «Коли ви робите все, що я вам заповідаю, то ви — друзі мої» (Йо. 15, 14). Правдива любов вимагає зусилля, особистого заангажування у виконанні Божої волі,означає дисципліну і посвячення. Так з любови до своєї Батьківщини, захищаючи її від орди московії, наші воїни-звитяги стають героями. Тож дорогі брати і сестри, не біймось чесної праці і чесного зусилля для захисту нашої Батьківщини. Бог і Україна – це фундамент, на якому сьогодні маємо будувати майбутнє нашої країни. З Христовою допомогою, молитвою та усильною нашою працею зможемо перемогти агресора расизму. Відкриймо свої серця Богові, відкриймось на Його любов і вірність. Не біймось жити у правді та солідарністі, особливо з потребуючими, допомагаймо нашим збройним силам, бо Україна сьогодні є епіцентром глобальних змін. Вона стоїть у біблійній баталії Давида проти Голіата, правди проти брехні, добра проти абсолютного лукавства, яке вбиває і нищить. Світ міняється через жертовність українців. Наші збройні сили захищають нас, властиво захищають гідність і свободу людського роду. Світ ще ніколи не був таким українським, як зараз. Мужність і стійкість українців є взірцем для людей в усьому світі. Схиляємо голови перед тими, хто жертвує своє життя за волю, за незалежність, за гідність, за майбутнє України. Прохаймо Божої допомоги, робімо кожен, що може на своєму фронті. Нехай Господь благословить це високе наше покликання. Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. 4 вересня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь з нагоди свята Успення Пресвятої Богородиці (2022)

28 серпня 2022
У Різдві дівство зберегла Ти,в Успенні світа не оставила Ти, Богородице.Переставилася Ти до життя, бувши Матір’ю Життя.I молитвами Твоїмиізбавляєш від смерти душі наші.Тропар свята Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Ведені любов’ю до Пресвятої Богородиці, прославленої у Самбірській іконі, зібралися ми сьогодні у святому храмі, щоб осмислити важливу подію з Її життя – Успення − і випросити через заступництво Богоматері благодать Божу для нашого народу, держави, нашого доблесного воїнства, щоб Пресвята Богородиця захистила їх Своїм могутнім омофором і вимолила у Свого Сина, а Господа нашого Ісуса Христа, перемогу над агресором московії і справедливий мир для України. Ще декілька днів тому, святкуючи свято Преображення ГНІХ, ми думками линули на гору Тавор, споглядаючи з апостолами світлосяйну славу Божества нашого Господа. А сьогодні, у день Успення Богородиці, мисленно ступаємо до Гетсиманії – до гробу, де було покладене Її тіло. Ця подія – таїнственна, як і таїнственними були стрижневі моменти Її земного життя, про яке розповідають нам Святе Письмо і Священне Передання. У святі Преображення ми роздумували над майбутнім преображенням людського життя, яке нам у Своїй Особі привідкрив Христос Спаситель. А сьогодні, у день Успення Пресвятої Богородиці, споглядаємо торжественне преображення смерти: з трагічної розлуки − у мирне переставлення й сон. Підставою для святкування празника Успення Пресвятої Богородиці є традиція Церкви, яка від апостольських часів засвідчує, що коли Діва Марія закінчила Своє земне життя, Її тіло й душу Ісус Христос забрав до неба. Святий Йоан Дамаскин пояснює нам це таїнство прослави Пречистої Богородиці, кажучи: «Годилося, щоб Той, Хто зберіг Її дівицтво при Своїм народженні, зберіг Її тіло нетлінним по смерті. Годилося, аби Та, що в обіймах Своїх носила Творця як Дитя, перебувала в небесних палатах. Годилося, аби Та, Яка бачила Свого Сина на хресті та серце Якої прошив меч болю, що його не зазнала Вона при народженні Ісуса Христа, оглядала Його, що сидить по правиці Отця». Свято Успення відображає радісну впевненість у тому, що після Воскресіння Ісуса Христа смерть не має остаточної влади над людиною. Слов'янська назва сьогоднішнього свята «Успення» глибоко богословська, бо вказує на перспективу пробудження. Богомати лише заснула для земного життя, щоб тієї ж миті прокинутися до вічного блаженного життя і з нетлінним тілом вселитися в оселі Небесного Отця. Кінець Її земного життя став переходом до вічного буття. Життя майбутнього віку, якого ми ще тільки очікуємо, для Богородиці вже настало. У день Успення сповнилося пророцтво псалмоcпівця Давида про майбутню Царицю: «Стала Цариця праворуч тебе, у ризи позолочені одягнена, прикрашена» (Пс. 44, 10). Тож у цей святковий день Божий люд возвеличує Її словами кондака: «В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали, бо як Матір Життя до життя переставив Той, Хто вселився в утробу приснодівственну». Перенісшись на небо, Богородиця не перестала бути Матірʼю тих, що живуть на землі. Вона є і Цариця Небесна, і Покровителька всього людства. Стоячи перед престолом Божим, Вона заступається за нас. Це небесне материнство і близькість Пресвятої Богородиці до нас, людей, є однією з основних причин безмежної любови до Неї християн усього світу. Тому в наших богослужіннях ми часто звертаємося до Неї словами: «Пресвятая Богородице, спаси нас!» Чому ми так прославляємо Пресвяту Матір Божу?Святий євангелист Лука бачить суть восхваляння Марії у вислові Єлисавети: «Щаслива Та, що повірила» (Лк. 1, 45), бо Величання Богородиці – це пісня до Бога, Який живе і діє в історії, це гимн віри та любови, що лине з серця Діви Марії. Вона жила зі зразковою довірою і зберігала в глибині серця слова Бога до Свого народу, обіцянки, дані Аврааму, Ісааку та Якову, творячи їх суттю Своєї молитви. Слово Боже у Величанні стало словом Марії, світильником на Її шляху. Завдяки повній посвяті і ревній вірі Вона удостоїлася вмістити у Своїй утробі Слово Боже, що сталося плоттю. Марія в очікуванні народження Ісуса − це новозавітний Ковчег Божий, який носить у собі Божу Присутність, що є джерелом втіхи і повної радости. Тому Йоан Предтеча, зрадівши, «танцював» в утробі Єлисавети під час відвідин Пречистої Діви Марії, адже й цар Давид радісно танцював перед старозавітним Ковчегом. Марія − «візит» Бога, який дарує радість. Це відчула Єлисавета і, сповнена Святим Духом, викликнула голосом сильним: «Звідки мені це, що прийшла до мене Мати Господа мого…?» (Лк. 1, 43). Також у Євангелії вміщені слова Богородиці, якими Вона пророчо передбачає цю перспективу прослави: «Ось бо віднині ублажатимуть Мене всі роди» (Лк. 1, 48). Це пророцтво поширюється на всю історію Церкви. Воно вказує на те, що слава Пресвятої Діви Марії тісно пов'язана з тим фактом, що Вона погодилася стати Божим знаряддям у спасінні світу й породити Ісуса Христа. Отже, застановімся, яке значення для нашого життя має Успення Пресвятої Богородиці? Перша відповідь: в Успенні ми бачимо, що Бог гарантує людині оселю в Себе (пор. Йо. 14, 2); Бог є домівкою людини, у Бозі є місце для людини. Марія, з'єднуючись із Богом, не віддаляється від нас, не відходить в невідому галактику. Тому той, хто прямує життєвими шляхами до Бога, наближається й до Неї. Богородиця, поєднана з Богом, має таке велике серце, що воно здатне прийняти все творіння. І Вона засвідчує це Своїми чудесними ділами по всій землі, у чудотворних іконах та відпустових місцях. Богомати поруч, Вона слухає нас, Вона допомагає, Вона близька до кожного з нас. Проте варто звернути увагу й на інший аспект: не тільки в Бога є місце для людини − у людині теж є місце для Бога. І ми бачимо це на прикладі Марії, Яка стала Святим Ковчегом, що носить Божу Присутність. Присутність Бога в нас є дуже важливою, бо осяює світ з усіма його проблемами. Ця присутність реалізується через нашу віру. У вірі ми відкриваємо двері нашого буття, щоб Бог увійшов до нас і був силою, яка дає життя і рух нашому буттю. Отже, усередині нас є місце для Бога – відкриймося на Нього, як відкрилася Богомати, кажучи: «Ось Я Господня слугиня: нехай зо Мною станеться по Твоєму слову». Відкриваючись на Бога, ми не втрачаємо нічого. Навпаки, наше життя стає повноцінним і великим. Сьогодні багато говориться про кращий світ, якого ми очікуємо. Та чи прийде й коли саме настане це кращий світ, ми не знаємо. Можемо лише бути певними, що світ, який віддаляється від Бога, не стане кращим, а лише гіршим. Тільки присутність Божа може гарантувати кращий світ. Також Успіння Богородиці вчить нас, що Бог нас чекає. Закінчуючи своє земне життя, ми не відходимо в порожнечу − на нас очікують. Бог чекає нас, і, йдучи до Нього, ми обов’язково зустрінемо Богородицю, наших близьких, знайдемо вічну Любов. Бог чекає на нас − це наша велика радість і велика надія, яка народжується саме в цьому святі. Богомати супроводжує нас на цьому шляху, заступається за нас − і це є радістю нашого життя і радістю нашої надії. Від початків християнства на українських землях наш народ перебуває під Покровом Пресвятої Богородиці та плекає особливу любов до Неї. Святий Володимир Великий збудував у Києві першу муровану церкву Успення Пресвятої Богородиці, на її будову та утримання призначив десятину своїх прибутків, тому ця церква ще називалася Десятинною. Князь Ярослав Мудрий, розгромивши 1036 року войовничі орди печенігів, у подяку за перемогу збудував у столиці Собор Святої Софії − Премудрости Божої, а над Золотими воротами − храм Благовіщення Пресвятої Богородиці, у якому весь український народ було віддано під Покров Божої Матері. Відтоді й надалі Пресвяту Богородицю любить і з особливою набожністю вшановує наш український люд. Скільки ж то по нашій землі Богородичних святинь! Чимало з них посвячені й Успенню Пресвятої Богоматері. Саме в цю пору, після жнив, тисячами линули прочани до Її відпустових місць, бо Вона є таємними вратами до Божого Царства, які відчиняються там, де, здавалося б, немає перспективи, немає виходу. Дорогі у Христі! Сьогодні Україна і світ переживають часи боротьби світла і темряви, добра і зла. Зло не має в собі буття, але здавна воно оживало й уособлювалося в образі тиранів, диктаторів і воплочувалося у виді антигуманних систем фашизму, більшовизму а тепер – рашизму. Тоталітарні режими здійснювали злочинства через війни, агресії, геноциди проти народів і злочини проти людяности. Століттями український народ звертався до Богородиці про захист від ворога, але з 24 лютого 2022 року загроза від азійського рашистського агресора стала надзвичайно смертоносною. Та з нами Бог! Він дає нам обітницю: «Я покладу ворожнечу між тобою і Жінкою і між твоїм потомством та Її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту» (Бут. 3, 15). Богородиця завжди вберігає всіх вірних у їхній боротьбі зі злом. Сьогодні перед чудотворною іконою тут, у Самборі, молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де людська сила є безсилою. Нехай божественна благодать торкне кожного з вас і наповнить відчуттям близькости Христа і Його Небесного Царства! Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви всіх нас до Свого Сина та відкриє для нас Його вічне, милосердне, добре, визволяюче обличчя! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 28 серпня 2022 року Божого,м. Самбір Детальніше...

Проповідь на День Незалежності Української Держави (2022)

24 серпня 2022
«Боже великий, єдиний, нам Україну храни»Молитва за Україну Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні ми святкуємо велике національне свято – День Незалежності Української Держави. День, про який мріяли мільйони вірних синів і дочок України. Мріяли гетьмани й національні вожді, мріяли наші борці визвольних змагань, мріяв наш боголюбивий український народ. Незалежність України вимолена вірними, оспівана поетами, здобута довготривалою віковою боротьбою і скроплена кров’ю найкращих синів і дочок України. Ми сьогодні схиляємо голови перед тими, хто поклав своє життя на вівтар Батьківщини в боротьбі за її свободу і незалежність, впродовж всіх часів наших визвольних змагань, а особливо під час цієї війни в сучасних умовах яку веде наш народ проти агресора московії. У ці чи не найскладніші часи вільної України, – часи випробувань і новітніх викликів саме на нас Господь поклав відповідальність за збереження й утвердження дару свободи та незалежності нашої держави. Сьогодні ми повинні не лише згадувати своїх славних попередників, а й мати відвагу стати в їхні ряди. Прикладом нам мають слугувати сучасні герої – полеглі воїни Небесної сотні і тисячі наших військовослужбовців, які щомиті жертвують своїм життям і здоров’ям за єдність і кращу долю України. Сьогодні відзначаючи Свято Незалежності України на цій подячній Божественній літургії Євангельська благовість говорить нам про чесноту вдячності на прикладі оздоровлення десятьох прокажених (пор. Лк 17, 12-19). Усі десять осіб очевидно мали необхідну віру, щоб оздоровитися, бо на слово Ісуса вони вирушили в дорогу, щоб показатися священикам, і власне по дорозі оздоровилися. Якби вони не мали віри, то не вирушили б у дорогу. Маючи віру однак, дев’ятеро з них не мали іншої чесноти – вдячності. Заховуючи віру в Бога, потрібно також вміти воздавати Йому хвалу, благодарення за вісі щедрі дари які від Нього отримуємо . Благання молитва: «Ісусе, Наставнику змилуйся над нами», — це молитва в Імені Ісуса, що поєднує нас із Господом, в нашій подорожі, під час якої ми очищаємося. Порятунок, якого ніхто не може досягнути, був дарований всім десятьом чоловікам. Але тільки один з них має чесноту вдячності і повертається, щоб благодарити Господа. Він є відповідальний за інші дев'ятьох, щоб і вони зрозуміли, що вони зцілилися і повернулися до Господа, щоб подякувати Йому. Бо відповіддю на дарунок повинна бути вдячність тому, хто дарує. Тільки зв'язок з Господом рятує нас. Той єдиний, який повертається, щоб подякувати є також посланий, щоб принести благу звістку всім, що прийняття спасіння, яке починається з «бачення» власного зцілення, за яким слідує навернення до Ісуса, поєднане з поклонінням Богу і віддаванням Господу хвали і подяки. Поки що тільки один входить в ікономію дару, зустрічає Ісуса і дякує Отцеві. Подяка робить людей новими, вона долучає їх до шляху Господнього як свідків Воскресіння по всіх кінцях землі. Постійно мандруючий Господь йде, звичайно, до решти дев’яти, щоб відкрились очі сліпих і побачили світло яке веде до відкриття і прийняття дару. Сьогодні згадаймо, що наша держава належить до найстарших країн Європи. Нашу державність у нас багато разів хотіли забрати. Були часи, коли наш народ жив на своїй землі, але в чужих державах. Тому сьогодні згадаймо і пам’ятаймо тих, які боролися і віддали своє життя впродовж століть за створення, укріплення і утвердження вільної, незалежної Української Держави. Сьогодні згадаймо всіх тих, які страждали і страждають за вільну Україну. Сьогодні линуть наші думкою до домівок тих, хто оплакує загибель своїх рідних через війну, хто був змушений покинути свої домівки, можливо, навіть утратили їх, однак нехай жодна скорбота і тривога не затьмарять та не применшать наших зусиль молитви та боротьби, щоб Господь Бог зберіг нашу державу, дав їй свободу, щоби ми могли перемогти війну, щоб ми разом могли втішатися нашою свободою і незалежністю. Щоб ми в майбутньому могли святкувати це свято в мирній країні, сьогодні працюймо разом, молімося, борімося і працюймо на незалежну Українську Державу. Бо Україна є нашою матір'ю. Вона - наша єдина, - бо передала нам кров наших предків, віру, мову, культуру, звичаї. Іншого вибору в нас не має. Бо, як сказав поет Василь Симоненко: «Можна все на світі вибирати сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину». Тому правдивий патріотизм вимагає жертовнності і посвяти для народу, для Батьківщини. «Жертвами і кров'ю поколінь здобувається воля народу», - писав Слуга Божий Митрополит Андрей. Мусимо пам'ятати, що любов до Батьківщини проявляється не лише у маніфестаціях та високих фразах про патріотизм, але у повсякденній ревній праці, у веденні праведного християнського життя. Для визволення народу з неволі, для збереження і розбудови державності, для покращення добробуту народу потрібні не лише фізичні сили й зброя. Потрібні передусім благословення й поміч Всемогутнього Бога, бо в Його руках спочиває доля кожного народу. Для забезпечення волі і збереження добробуту народу потрібно найперше ревних, побожних громадян, які будуть своїми молитвами і своїм праведним християнським життям, відповідальною працею та своєю щирою молитвою випрошувати у Бога благословення для своєї Батьківщини та кожного дня благо дарити Бога… Якщо Україна плекатиме таких борців і героїв, то з певністю переможе всі тимчасові труднощі й знайде для себе належне їй місце у світовому співтоваристві. Тож молімося, аби ласкавий Господь захоронив наш нарід від усякого лиха. Небесна поміч була необхідна для відновлення і проголошення незалежності нашої держави. Вона конечно потрібна і сьогодні, особливо коли всі ми стоїмо перед випробуванням війни агресора. Молімося за перемогу воїнів правди над ордою темряви, молімось за захист та свободу нашої землі, нашого народу, об’єднаймося в обороні нашої соборної Держави. Бог на стороні тих, хто бореться за правду, істину і справедливість. І саме такою є теперішня боротьба нашого народу. Це боротьба світла проти темряви, любові проти ненависті, правди проти брехні. Дорогі в Христі брати й сестри! У цей святковий День Незалежності нашої Батьківщини прийміть сердечні та щирі вітання. Закликаю всіх вас сьогодні взяти на себе особисту відповідальність за цей дар Незалежності для нашого народу, для неї з посвятою працювати та за неї гаряче молитися. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь! + Ярослав 24 серпня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь під час прощі на Українській Кальварії (2022)

15 серпня 2022
Слава Ісусу Хритсу!Дорогі у Христі брати і сестри! Пацлавська ікона Пресвятої Богородиці і ця благословенна земля розповідають нам про непросту історію нашого народу, коли вітрила нашої держави були спущені, коли наша земля перебувала під владою різних окупаційних режимів, а одинокою, заступницею та покровителькою українського народу була Пресвята Богородиця. Наші предки йшли на Кальварію до Пресвятої Богородиці з великою довірою, тому Пацлавська ікона й стала чудотворною – це була надприродна відповідь і дар Богоматері своїм молільникам… Історія цього місця сягає початку п’ятнадцятого століття. Вже шість століть паломники линуть сюди, аби просити заступництва у Богоматірі, прославленої на цьому місці у Пацлавській іконі. Сьогодні на древню Пацлавську Кальварію прибули і ми, у дуже скорботний час війни коли звуки від російських бомбардувань широкомаштабної військової агресії за допомогою засобів масової інформації облетіли весь світ. Сьогодні наш народ переживає свою Голготу, але ми віримо, що Бог виведе нас до славного воскресіння. Попри всі виклики й жорстокість, які приносить із собою війна, перед її обличчям наш народ об’єднався, став монолітом і поруч зі своїм військом відстоює свою свободу. Сьогодні ми є свідками, як наші воїни, волонтери, люди патріоти доброї волі перемагають жахіття війни любов’ю до своєї Батьківщини, солідарністю з нашими воїнством, страждаючими, зрозумінням і любов’ю до тих, кого вона найбільше зранила. Сьогодні ми прибули на цю прощу до Пресвятої Богородиці прославленої у Пацлавській іконі, щоб молитися за тих, хто в ці хвилини на передовій, стримує ворога-окупанта, бо завдяки їхній боротьбі підступні задуми агресора були знищені. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. Улюблені прочани кожного разу, коли ми приходимо на прощу, найперше приходимо для того, щоб перевірити, чи ми ідемо добрим шляхом у своєму житті, бо слухаючи читання Євангелія, ми щоразу чуємо Слово живого Бога, який до нас промовляє. І євангельське читання сьогоднішньої неділі повчає нас про це. Властиво, воно є іконою життя Церкви, світу, кожної людини в сучасних обставинах. Тож у сьогоднішній євангельській благовісті взаємно переплітаються дві головні теми. Перша є свідченням про надприродну діяльність Ісуса Христа, в іншій спостерігаємо труднощі життя у вірі, які властиві Його учням і нам. Старозавітні пророки Мойсей, Ісус Навин, Ілля та Єлисей — всі вони чинили чудеса, пов’язані з розділенням вод — моря або Йордану. Проте єдиним, про кого священне Писання розповідає як про Того, Хто ходив по воді, – Господь наш Ісус Христос. Cьогоднішня ж євангельська благовість свідчить, що по воді йде людина – апостол Петро. Це стає можливим завдяки надзвичайній присутності та благодаті слова Ісуса Христа, який на сумніви та переляк учнів відповідає: «Заспокойтесь, - це Я не страхайтеся!» (пор. Мт 14,27). Після розмноження хлібів Ісус спонукав учнів увійти до човна і переправитись на інший бік моря, тим часом як Він відпускав народ, який наситився хлібом (пор. Мт 14, 22-34). Учні залишили Ісуса на березі, коли відчалили за Його розпорядженням, а Сам Він пішов на гору молитися на самоті. Тим часом на морі піднялась буря, човен на якому перебувають учнів кидають хвилі, не вщухає супротивний вітер, який перешкоджає щоб дійти до тихої пристані. «Чи Ісус знає про нашу небезпеку: смерть чигає на нас?» – питали себе учні. «О, якби Ісус був тут!» – часто ці слова є й на наших устах. Втрата довіри до Бога є найбільшою трудністю в часі тривог – бурі нашого життя. В дні нещирості та переживань, коли ми обтяжені проблемами, і весь світ виглядає похмурим, ми говоримо: «Якби Ісус був тут!». У моменти тривоги, коли ми не знаємо, як жити далі, ми говоримо: «Якби Ісус був тут!». У дні найважчих випробувань, коли ми почуваємось безсилими проти руйнівних обставин нашого життя, ми говоримо: «Якби Ісус був тут!». Але Господь завжди є біля нас, ближче, аніж ми думаємо. Тієї ночі, коли Ісус молився серед пагорбів, Він також бачив посеред розбурханих хвиль своїх учнів. Христос бачив слабкий човен, який кидало по морю, відчув всю небезпеку тієї бурі, добре знав, в якій загрозі знаходяться його друзі – апостоли. І, як говорить євангелист Матей, о четвертій сторожі ночі Ісус прийшов до них, ступаючи морем (пор. Мт 14, 26). І ми не раз зустрічаємо Христа серед хвиль свого життя – таких же ж бурхливих, як і на Галилейському озері. Коли життя подібне до бурхливого моря, повного проблем, Господь є поруч. Серед цього мороку Він особисто здатний прийти до нас і принести нам мир і спокій. Однак присутність Ісуса в нашому «човні» не означає, що буря не відбудеться. Це дивує багатьох людей, які вірять, що присутність Христа означає майже магічну відсутність критичних становищ, гіркого досвіду й небезпечних ситуацій. Коли Ісус є присутнім біля нас, це не означає, що ми не можемо мати багато викликів, непередбачуваних труднощів. Але Його присутність у «човні», поряд з нами, змінює те, як ми переносимо цю бурю нашого життя – різного роду труднощі. Ісус на горі молиться, але човен учнів – посеред моря, його кидають хвилі, бо вітер був супротивний. А в четвертій сторожі ночі, вже над ранком, Ісус іде по воді. Учні злякалися, думали, що це привид. Ісус каже до них: «Заспокойтесь, це я! Не страхайтеся!». Ідучи по морі, Ісус Христос виявляє учням, що Він є Богом, Творцем Вселеної. Все Йому підкорене, і Він ступає по морю, як по суші. Очевидно, що учні, побачивши Христа в такому надприродному дійстві, налякалися.Тоді апостол Петро, намагаючись випробувати божество Ісуса Христа, каже: «Учителю, якщо це Ти, дозволь мені прийти до Тебе». Насправді не апостол, а Господь випробовує його довіру до Бога. Святі отці і вчителі Церкви говорять, що чуда і знаки, які Ісус здійснював, щоб підтвердити своє месіанське посланництво і прихід Царства Божого, тісно пов'язані із закликом до віри людини у Бога. Цей заклик має подвійне значення: віра передує чудові, більш того — є умовою його виконання. В свою чергу, що віра є відповіддю людини на слово Божого об’явлення. І ось Петро починає іти по воді, його погляд зосереджений на Господі. Його віра єднає обмежену людину і Всемогутнього Бога, вона є тим мостиком, який дає можливість переступити власні людські межі. Віра – це особистий стосунок між людським – обмеженим і Божественним – Всемогутнім. Це – невимовна можливість бути сильним Божою силою і на межі своєї обмеженості досвідчувати не хаос і смерть, але Всемогутню Божу присутність. Навіть тоді, коли Петро почав сумніватися, коли цей зв’язок між Богом та людиною почав розриватися, Ісус не відступається від нього. Подає йому руку, витягає з моря і каже до нього: «Маловіре, чого ти засумнівався?» Тоді Петро разом з Христом іде по воді і входить у човен, а буря втихає, бо там, де є присутній Бог, там є мир.І учні вклонились Йому, і сказали: «Ти істинно – Син Божий!». Ця подія на морі сталась на початках християнства, коли Церква ще була «маленьким стадом». А сьогодні  море – це цілий світ; човен – Церква по всіх куточках земської кулі. І сьогодні у розбурханому морі – світі, хто вагається у вірі або уповає лише на свої сили, той потоне. Хто ж не дивитися на бурхливі хвилі, але на Ісуса Христа, той спасеться. Ця подія додавала для первісної Церкви конкретний зразок: зоставатись у човні і разом з апостолами визнавати свою віру у перемогу страждаючого і воскреслого Христа. Ці самі слова, що Ісус сказав Петрові, він говорить до нас сьогодні: «Підійди, Ти можеш ходити по розбурханих хвилях свого життя навіть у час війни агресора». Ця сама влада, ця сама віра, той самий Христос, який допоміг Петрові пройти по розбурханих хвилях Галилейського моря, є поряд з нами сьогодні. Саме Ісус дає нам силу переносити бурі нашого життя та проходити повз розбурхані хвилі до перемоги. Потопаючого у хвилях апостола Петра можемо легко ідентифікувати зі собою. Життєві хвилі випробовування є часто зависокі для нас. Охоплені страхом та тривогою, ми в критичних моментах часто взиваємо: «Боже, спаси мене, я потопаю». Як часто ми, як і Петро, потопаємо у хвилях сумніву, тривоги, страху, нещирості, спокус тощо. Однак сьогоднішнє Євангеліє запевняє нас: за будь-якої бурі та життєвих хвиль Божа присутність залишається незмінною. Сам Христос, який був з потопаючим апостолом Петром, продовжує бути з нами. Його присутність може все поміняти в нашому житті. Застановімось, як Христос відповів на крик апостола Петра про допомогу у небезпеці. Негайно! Коли Ісус подивився на море і побачив своїх учнів у загрозі, Він негайно пішов до них. Коли ж побачив потопаючого Петра, негайно простягнув cвою руку, щоб його врятувати. Це є найважливішим посланням сьогоднішнього Євангелія. Коли наше життя стає подібне до бурхливого моря, повного труднощів та викликів, Господь є поруч з нами. Саме Він здатний нам допомогти, принести нам мир і спокій у наше життя. Сьогодні в обставинах сучасної війни, яку на нашій землі нав’язала московія, ми вкотре переживаємо те саме, що й апостоли серед розбурханого Галилейського моря. Сьогодні ми стоїмо серед бурі нашого українського буття. Шукаймо з вірою спасаючу руку нашого Господа і одразу ж її знайдемо. Жодна людська сила, жодні міжнародні перемовини і дипломатія не дадуть нам тієї сили, щоб пройти шляхом до правдивої свободи і гідності. Тою дорогою нас перевести може лише Господь. Той мир, який ми сьогодні хочемо випросити у нашого Господа – мир у наш Український човен – походить від Бога, який тут у ці хвилини є разом з нами на цій Божественній літургії. На цьому відпустовому місці на Пацлавській – Кальварії молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де наша людська сила є безсилою. Нехай божественна благодать торкне кожного з Вас і наповнить тим відчуттям близькості Христа та Його Небесного Царства. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви усіх нас до Її Сина, а відтак відкриє для нас Його вічне милосердне, добре, визволяюче обличчя, для нашого воїнства, для нашого народу, для нашої многостраждальної України. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав с. Губичі,14 серпня 2022 року Божого Детальніше...

Проповідь на восьму неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

07 серпня 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Євангельська благовість сьогоднішньої неділі підкреслює надзвичайне Боже милосердя і любов, яка в розповіді євангелиста Матея виливається двома цілющими джерелами: зцілення недужих та помноження хлібів. Ісус щойно втратив Йоана Хрестителя – свого родича і сподвижника, і це очевидно було наочним прикладом, що чекало на самого Христа. Господь відходить на самоту, але Його знаходять люди, і тоді свій особистий смуток Він перемінює у співтерпіння з потребуючими – змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих (пор. Мт 14:14),через вияв свого милосердям Господь подає людям надію і життя. Це дійство помноження хлібів для п’ять тисяч людей Ісус Христос учинив, згадуючи старозавітну подію, коли Божий народ сорок років подорожував пустелею. Найважливішою наукою, що її дав Господь Бог тоді своєму народові, було те, що успіх мандрівки ізраїльтян, тобто можливість посісти обітовану землю, не залежить від їхньої здатності долати труднощі. Успіх залежить від Бога, Господь є господарем життя, Він дає воду серед пустелі, життя серед смерті, світло серед темряви, надію серед відчаю. Ламаючи хліб у пустелі та помножуючи його, щоб втамувати голод понад п’яти тисяч осіб, наш Спаситель не тільки пригадує своїм апостолам про небесний хліб – манну, яка колись наситила старозавітний Божий люд у пустелі. Він сповіщає про укладення Нового Заповіту між Богом і всім людством, – Заповіту, що буде запечатаний у Його Крові хресною жертвою. Тож цей помножений хліб є пророчим прообразом Хліба, яким є Христове Тіло, таїнственно присутнє для нас у Святій Євхаристії. Цей Хліб, розподілений на спомин про Його Смерть і Воскресіння, живить і підтримує нас, що є Його Містичним Тілом – Його святою Церквою. Під час Божественної Літургії священик, розламуючи Таїнственний Хліб - Тіло Христове, каже такі слова: «Роздроблюється і розділюється Агнець Божий, що Його їдять, але ніколи не з’їдають і причасників Він освячує». Це таїнственне ламання Хліба і благодать Слова Божого ми переживаємо на кожній Літургії, адже тоді сам Христос приходить, щоб на святім престолі розламати і поблагословити нам хліб та перетворити його на своє тіло, а вино – на свою кров. І тоді через руки священнослужителів Він хоче накормити нас, щоб ніхто не знеміг у дорозі до мети – життя вічного. У пустелі учні були готові розпустити людей по селах, щоб вони купили собі поживу. Однак Ісус на це промовив: «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти». Як часто ми чуємо нарікання багатьох людей: чому Бог не зробить щось …, чому Він не нагодує голодних …? Ми, здається забули, що Бог «робить щось» часто через нас, ми є Його знаряддям, членами Його Тіла. Він показує свою працю через нас, саме ми є Його людьми, Його народом, Його Церквою. «Не треба їм відходити, дайте Ви їм їсти». Ми повинні принести все, що ми маємо – наші п’ять хлібів і дві риби - до Христа. Він поблагословить те, що ми принесли і використає, щоб допомогти нашим ближнім у потребі.              Сьогодні Христос говорить нам: Я маю завдання для вас, яке ніхто інший крім вас не зможе виконати. Не обов’язково нам володіти великими талантами, щоб служити Богові. Ми є корисними тим, що маємо. «Є тут один хлопчина: він має п’ять ячмінних хлібів, ще й дві риби; та що це на таку многоту» - каже апостол Андрій брат Симона-Петра (пор. Ів. 6,9). Але Ісус відповідає: «Принесіть їх мені сюди». Чудо сталося того дня саме тому, що хлопчина запропонував Христові ту єдину річ, яку він мав. Як могла б розвинутись наша Церква, якби ми запропонували Богові те, чим ми володіємо. Якщо у нас гарний голос, співаймо у церковному хорі; якщо ми можемо навчати нашу молодь, робімо це в домашній церкві, суботній школі та з інших нагод; якщо володіємо певною майстерністю чи ремеслом, допоможімо при будівництві храму… Пошукаймо та подивімось, де ми можемо інвестувати свою людяність та свої таланти, щоб Господнє ім’я прославлялося в нашому народі.   Чудовою благовістю є те, що Бог потребує нас. Бог, який не потребує нікого, однак зі своєю милістю працює через своє творіння – людину. Ми є важливі для Господа, немає значення, що наше життя може здаватись без сенсу, але очевидно воно є унікальне у цьому світі. Бог працює через кожну людську істоту, реалізовуючи свій план для спасіння світу. Поки ми не виконаємо цю Богом-заплановану місію, щось у цьому світі буде завжди залишатись незавершеним. Це свідчить про те, наскільки кожен з нас є важливим в очах нашого Господа. Як ми можемо бути добрим знаряддям в руках Божих? Є тільки один спосіб. Ми повинні повністю відкритись для Бога і наших ближніх. Бог не питає про нашу спроможність – тільки про нашу готовність, Він надасть нам можливість. Найбільшим питанням є, чи ми є корисними для Бога? Мойсей віддався на милість Божу, і Бог дав йому здатність творити великі діла в Його ім’я. Так зробили боязкі рибалки-апостоли, блаженні і святі нашої Церкви та багато інших. Дорогі брати і сестри! Сьогоднішня Євангельська благовість переконливо промовляє, що кожен із нас може ділитися з іншими отим хлібом нашої віри, прикладом святого і побожного життя. В сучасному глобалізованому світі, світі новітніх технологій, здається, що не повинно бути жодної нестачі чи голоду. А стається навпаки: навіть багаті країни потрапляють в економічні кризи. Начебто і сьогодні Господь веде людство у пустелю, щоби навчити, що добробут людини не залежить від видимого матеріального статку. Сьогоднішній світ дуже потребує доброго свідчення нашої віри, жертовності у любові. Наша правдива християнська постава може заспокоїти голод сучасної людини, котра так часто його відчуває, шукаючи правди та сенсу свого існування. Тому наша жива віра та приклад діяльної любові є дуже великим здобутком у розбудові Христової Церкви та християнського суспільства. Дозвольмо Богові творити через нас дива, кормити тих, хто є голодний, знаходити загублених, підтримувати пригноблених, повертати надію та мету життя розчарованим. Бо лише тоді, коли людина все те, що має, покладе в руки Бога і попросить у Нього розламати те, що вона має, і поділиться цим із ближніми, в той момент її матеріальний і духовний достаток почне помножуватися. Як це важливо сьогодні для нас пам’ятати коли переживаємо війну агресора московії. Тож для того, щоб народилася нова Україна, щоб наше воїнство перемогло ворога, кожен з нас повинен внести свій посильний внесок, – решта зробить Господь. І коли ми спроможемося на цей крок довіри до Божого Слова, то побачимо те, що свого часу досвідчили апостоли – присутність Божого Царства, що надходить у могутності. Бо ж Ісус не тільки тимчасово наситив п’ять тисяч людей біля Галилейського моря, але як Воскреслий Господь запевняє нас: «Дана мені всяка влада на небі й на землі. … Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (пор. Мт. 28, 18-20). Тому ми в довірі до Господа огортаємо молитвою кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Батьківщини, терплячих і страждаючих. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародне пошанування додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви і щоденної праці на славу Божу та дочасне і вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь! + Ярослав 7 серпня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 8 з 26
^ Догори