SDE
Ярослав Приріз

Проповідь на восьму неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

07 серпня 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Євангельська благовість сьогоднішньої неділі підкреслює надзвичайне Боже милосердя і любов, яка в розповіді євангелиста Матея виливається двома цілющими джерелами: зцілення недужих та помноження хлібів. Ісус щойно втратив Йоана Хрестителя – свого родича і сподвижника, і це очевидно було наочним прикладом, що чекало на самого Христа. Господь відходить на самоту, але Його знаходять люди, і тоді свій особистий смуток Він перемінює у співтерпіння з потребуючими – змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих (пор. Мт 14:14),через вияв свого милосердям Господь подає людям надію і життя. Це дійство помноження хлібів для п’ять тисяч людей Ісус Христос учинив, згадуючи старозавітну подію, коли Божий народ сорок років подорожував пустелею. Найважливішою наукою, що її дав Господь Бог тоді своєму народові, було те, що успіх мандрівки ізраїльтян, тобто можливість посісти обітовану землю, не залежить від їхньої здатності долати труднощі. Успіх залежить від Бога, Господь є господарем життя, Він дає воду серед пустелі, життя серед смерті, світло серед темряви, надію серед відчаю. Ламаючи хліб у пустелі та помножуючи його, щоб втамувати голод понад п’яти тисяч осіб, наш Спаситель не тільки пригадує своїм апостолам про небесний хліб – манну, яка колись наситила старозавітний Божий люд у пустелі. Він сповіщає про укладення Нового Заповіту між Богом і всім людством, – Заповіту, що буде запечатаний у Його Крові хресною жертвою. Тож цей помножений хліб є пророчим прообразом Хліба, яким є Христове Тіло, таїнственно присутнє для нас у Святій Євхаристії. Цей Хліб, розподілений на спомин про Його Смерть і Воскресіння, живить і підтримує нас, що є Його Містичним Тілом – Його святою Церквою. Під час Божественної Літургії священик, розламуючи Таїнственний Хліб - Тіло Христове, каже такі слова: «Роздроблюється і розділюється Агнець Божий, що Його їдять, але ніколи не з’їдають і причасників Він освячує». Це таїнственне ламання Хліба і благодать Слова Божого ми переживаємо на кожній Літургії, адже тоді сам Христос приходить, щоб на святім престолі розламати і поблагословити нам хліб та перетворити його на своє тіло, а вино – на свою кров. І тоді через руки священнослужителів Він хоче накормити нас, щоб ніхто не знеміг у дорозі до мети – життя вічного. У пустелі учні були готові розпустити людей по селах, щоб вони купили собі поживу. Однак Ісус на це промовив: «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти». Як часто ми чуємо нарікання багатьох людей: чому Бог не зробить щось …, чому Він не нагодує голодних …? Ми, здається забули, що Бог «робить щось» часто через нас, ми є Його знаряддям, членами Його Тіла. Він показує свою працю через нас, саме ми є Його людьми, Його народом, Його Церквою. «Не треба їм відходити, дайте Ви їм їсти». Ми повинні принести все, що ми маємо – наші п’ять хлібів і дві риби - до Христа. Він поблагословить те, що ми принесли і використає, щоб допомогти нашим ближнім у потребі.              Сьогодні Христос говорить нам: Я маю завдання для вас, яке ніхто інший крім вас не зможе виконати. Не обов’язково нам володіти великими талантами, щоб служити Богові. Ми є корисними тим, що маємо. «Є тут один хлопчина: він має п’ять ячмінних хлібів, ще й дві риби; та що це на таку многоту» - каже апостол Андрій брат Симона-Петра (пор. Ів. 6,9). Але Ісус відповідає: «Принесіть їх мені сюди». Чудо сталося того дня саме тому, що хлопчина запропонував Христові ту єдину річ, яку він мав. Як могла б розвинутись наша Церква, якби ми запропонували Богові те, чим ми володіємо. Якщо у нас гарний голос, співаймо у церковному хорі; якщо ми можемо навчати нашу молодь, робімо це в домашній церкві, суботній школі та з інших нагод; якщо володіємо певною майстерністю чи ремеслом, допоможімо при будівництві храму… Пошукаймо та подивімось, де ми можемо інвестувати свою людяність та свої таланти, щоб Господнє ім’я прославлялося в нашому народі.   Чудовою благовістю є те, що Бог потребує нас. Бог, який не потребує нікого, однак зі своєю милістю працює через своє творіння – людину. Ми є важливі для Господа, немає значення, що наше життя може здаватись без сенсу, але очевидно воно є унікальне у цьому світі. Бог працює через кожну людську істоту, реалізовуючи свій план для спасіння світу. Поки ми не виконаємо цю Богом-заплановану місію, щось у цьому світі буде завжди залишатись незавершеним. Це свідчить про те, наскільки кожен з нас є важливим в очах нашого Господа. Як ми можемо бути добрим знаряддям в руках Божих? Є тільки один спосіб. Ми повинні повністю відкритись для Бога і наших ближніх. Бог не питає про нашу спроможність – тільки про нашу готовність, Він надасть нам можливість. Найбільшим питанням є, чи ми є корисними для Бога? Мойсей віддався на милість Божу, і Бог дав йому здатність творити великі діла в Його ім’я. Так зробили боязкі рибалки-апостоли, блаженні і святі нашої Церкви та багато інших. Дорогі брати і сестри! Сьогоднішня Євангельська благовість переконливо промовляє, що кожен із нас може ділитися з іншими отим хлібом нашої віри, прикладом святого і побожного життя. В сучасному глобалізованому світі, світі новітніх технологій, здається, що не повинно бути жодної нестачі чи голоду. А стається навпаки: навіть багаті країни потрапляють в економічні кризи. Начебто і сьогодні Господь веде людство у пустелю, щоби навчити, що добробут людини не залежить від видимого матеріального статку. Сьогоднішній світ дуже потребує доброго свідчення нашої віри, жертовності у любові. Наша правдива християнська постава може заспокоїти голод сучасної людини, котра так часто його відчуває, шукаючи правди та сенсу свого існування. Тому наша жива віра та приклад діяльної любові є дуже великим здобутком у розбудові Христової Церкви та християнського суспільства. Дозвольмо Богові творити через нас дива, кормити тих, хто є голодний, знаходити загублених, підтримувати пригноблених, повертати надію та мету життя розчарованим. Бо лише тоді, коли людина все те, що має, покладе в руки Бога і попросить у Нього розламати те, що вона має, і поділиться цим із ближніми, в той момент її матеріальний і духовний достаток почне помножуватися. Як це важливо сьогодні для нас пам’ятати коли переживаємо війну агресора московії. Тож для того, щоб народилася нова Україна, щоб наше воїнство перемогло ворога, кожен з нас повинен внести свій посильний внесок, – решта зробить Господь. І коли ми спроможемося на цей крок довіри до Божого Слова, то побачимо те, що свого часу досвідчили апостоли – присутність Божого Царства, що надходить у могутності. Бо ж Ісус не тільки тимчасово наситив п’ять тисяч людей біля Галилейського моря, але як Воскреслий Господь запевняє нас: «Дана мені всяка влада на небі й на землі. … Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (пор. Мт. 28, 18-20). Тому ми в довірі до Господа огортаємо молитвою кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Батьківщини, терплячих і страждаючих. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародне пошанування додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви і щоденної праці на славу Божу та дочасне і вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь! + Ярослав 7 серпня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Вітальний лист з нагоди 70-го ювілею Митрополита Ігоря (2022)

03 серпня 2022
Слава Ісусу Христу! Високопреосвященний Владико Ігоре! З нагоди сімдесятої річниці Ваших уродин прийміть найщиріші вітання та найкращі побажання від духовенства, монашества та мирян Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Кожен Ювілей – добра нагода благодарити Господа за дар життя. Своє життя Ви, дорогий Митрополите, посвятили служінню Богові і своєму народові. Відповівши на Боже покликання «во время люте», коли наша Церква була в катакомбах. Ви ревно трудились і свідчили перед ордою московії, що наша Церква жива і врата більшовитсього аду її не подолали. Все ж, коли споглядаємо на Ваш життєвий шлях, бачимо, як мудро Господь приготовляв Вас до цього пастирського завдання. Ви протягом усього свого монашого та священичого покликання змагалися за життя і за обнову Церкви. Робили це передусім вступаючи до монашого Чину Найсвятішого Ізбавителя в темні роки переслідувань. Цей крок означав тоді готовність до самопожертви включно з жертвою власного життя. Але завдяки тому, що були саме такі як Ви особи, наша Церква могли перетривати і підготувати фундамент для прийдешньої відбудови церковного життя. Що й сталося на початку 90-их років минулого століття. Саме тоді Ви знову прийняли на себе завдання відбудови Провінції ЧНІ, коли перейняли від блаженної пам’яті Кир Филимона Курчаби уряд Настоятеля Провінції. Своєю терпеливістю, уважністю та мудрістю Ви зуміли згуртувати розсіяних братів через переслідування, творячи з них дійсно апостольську спільноту. Дбали про освіту, духовний зріст спільноти братів у монашестві, про відбудову домів Провінції. По нині з вдячністю згадуємо ті славні вівторки, коли всі ми збиралися, щоб ділитися тим, чим ми були і чим жили. Певного часу один співбрат звернув увагу на Ваш цінний дар кажучи: отець Ігор Возьняк завжди вмів вислухати. І дійсно, Ви завжди мали час і серце для кожного співбрата. Таким чином Господь проложив Ваш життєвий шлях відповідальними стежками людської історії. Він покликав Вас також до благодатного Архипастирського служіння та доручив Вам важливі завдання у Божому винограднику. Жертовно виконуючи їх, Ви здобули любов, повагу і вдячність Люду Божого. Тож у день, коли Ви відзначаєте 70-ліття Ваших уродин, я приєднуюсь до всіх привітань, які линуть на Вашу адресу, і молю Господа, аби благословляв усі Ваші добрі починання та архипастирські труди на теренах нашої рідної Львівської митрополії та всієї УГКЦ в Україні та на поселеннях. Сердечно дякую Богові за Ваше життя і служіння, яке Ви звершуєте у твердій вірі і непохитній надії за допомогою мудрого і виваженого слова та світлого і гідного до наслідування прикладу любові Бога, Церкви і свого народу. Нехай Милосердний Господь допомагає Вам відкривати нові горизонти перед нашою Церквою, облагороджувати наше зболене суспільство переконливим архипастирським словом та у непрості часи війни московії правдивим подвижницьким свідченням вміло провадити Божий люд до спасіння. Бажаю Вам, дорогий Владико, у архиєрейському служінні і надалі відчувати супровід Святого Духа та материнську опіку Пресвятої Богоматері Неустанної Помочі, щоб Ви змогли якнайповніше сповнити Божий задум щодо Вас, бо у цьому й полягає справжнє щастя кожної людини. Нехай Господь посилає Вам міцне здоров’я, духовний мир і щедру благодать на дорогах Вашого життя і служіння на многії і благії літа! + Ярослав м. Дрогобич,3 серпня 2022 року Божого Детальніше...

Проповідь на сьому неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

01 серпня 2022
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам про два чуда оздоровлення, які чинить Ісус. Він повертає двом незрячим особам зір, а німому біснуватому чоловікові – мову. Євангельські історії перших неділь після Зіслання Святого Духа багато розповідають про віру. Основною думкою цих подій є важливість цієї чесноти для людини. Вона повинна переростати у довір’я до Бога і служіння ближнім. Віра захищає нас від впливу злого духа і всяких гріхів. Вона провадить нас до Божої всемогутності, яка оздоровляє нас з різних недуг, дає силу нести тягарі життя, зближає людей між собою, зокрема у випробуваннях. Оздоровлення Ісусом двох незрячих людей відкриває нам віру, як очі душі, як духовний зір, який допомагає нам пізнавати Бога. У цій розповіді євангелист Матей насамперед вказує на Ісуса як Месію. Про це говорить месіанський титул «Син Давида», який часто з’являться у Євангелії від Матея в описах зцілень. Тому важливо поглянути на ці зцілення крізь призму месіанських очікувань Ізраїля провіщених пророками: «Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться. Тоді кульгавий, мов олень, підскочить; язик німого піснею озветься, бо в пустині ринуть води і в степу потоки» (Іс 35,5-6). Ісус сповнює те, що провіщали пророки. В центрі розповіді – Ісус і два незрячі, які, незважаючи на те, що не бачать, ідуть за Ісусом і входять разом з Ним всередину дому, до якого ішов Ісус. Просвітлення наступило у домі, у Церкві. Воно починається від бажання іти за Господом, це прагнення є легеньким світлом серед ночі. Хто йде за Ісусом, приходить до повного світла. Очевидно, що по дорозі були й інші люди, однак євангелист Матей зосереджує нашу увагу на Ісусі Христі і цих двох особах. Постава Ісуса тут дещо особлива, Він не відразу відповідає на прохання, як у випадку з прокаженим (пор. Мт 8,3), сотником (пор. Мт 8,7) чи начальником, у якого померла дочка (пор. Мт 9,19). Тут Ісус чує прохання про змилування упродовж часу, коли Він є в дорозі до дому, але відповідає на прохання сліпців аж тоді, коли вони зайшли за Ним у дім. Так Христос неначе випробовує їхню віру, хоче почути від них визнання їхньої віри. Господь наперед знає те, чого нам потрібно, але бажає чути прохання як вияв нашої віри. Незрячізвертаються до Ісуса: «Помилуй нас, сину Давидів». Вони не просять тільки прозріння, а помилування. Це прохання є важливішим від бажання тільки тілесного оздоровлення. Воно стосується помилування, зцілення цілісної людини. Це прохання і ми так часто висловлюємо перед Богом у наших богослужіннях. При зустрічі Ісус запитує, чи вони справді вірують, однак не питає про віру в Його месіанство, яку вони виражають словами: «Сину Давидів», а про віру в Його здатність їх зцілити. Їхня відповідь коротка і водночас досконала: «Так, Господи». Чудо оздоровлення супроводжується жестом дотику до їхніх очей із словом: «Нехай вам станеться за вашою вірою!». Незрячий перебуває у темноті, і першим кроком до просвітлення є свідомість того, що людина є сліпою. Тільки той, хто є створений до життя у світлі, знає, що є сліпим. Камінь не є сліпим! Знання про сліпоту означає розуміння того, що ти не є створений для темноти, подібно як знання про смертність – що ти не є створений для смерті. Свідомість сліпоти і смерті виникає із нашої гідності. У Святому Письмі «бачити», «бути зрячим» означає бути віруючим. Віра – це є особлива властивість людської особи проникати в глибину дійсності, бачити набагато глибше, ніж це можуть зафіксувати лише тілесні очі, і тому віра часто ще називається прозрінням, просвіченням людини. Коментуючи те, що сталося, єпископ Іларій (IV ст..) з міста Пуатьє повчав: «Вони побачили, тому що вони увірували, а не тому увірували вони, що побачили. Саме через те, що вони очима віри так могли проникнути в глибину цього, що діється, і побачили живого Бога, Який є перед ними, саме тому вони могли прозріти у своєму фізичному, тілесному вимірі». Так діє Господь в житті кожної людини – за її вірою. Отже, віра людини чинить її здатною стати учасником спасительної місії Ісуса Христа.Там, де Ісус не знаходить віри, Його дія обмежена: «І не зробив там багато чуд з-за їхньої невіри», – каже Cвященне Писання (пор. Мт 13,58). Коли відкрились очі незрячих, Христос говорить їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це» (Мт 9,30). А вони зробили навпаки: розголосили по всій країні. Той дар, якого вони сподобилися завдяки вірі, не могли тримати в собі. Віра тих двох сліпців привела їх до бачення і спонукала до свідчення. Вони виявилися прозорливішими від інших людей, бо в Ісусі Христі побачили Месію – Давидового сина. Однак своє месіанство і Боже Синівство Ісус відкриває не відразу. Ісус, не бажає, щоб люди Його сприймали тільки як політичного діяча, тому поступово відкриває те, хто Він є. Євангелист Марко ще більше ніж Матей наголошує на цій месіанській таємниці Христа, щоразу зазначаючи, що на початку своєї проповіді Ісус забороняє розповідати про чуда, які Він чинить. Христос бажає, щоб Його знали не тільки як чудесного цілителя, який повертає зір, зціляє різні хвороби, виганяє злих духів, але що Він є тим обіцяним Месією, в якому сповняються пророцтва Старого Завіту. Йоан Хреститель, будучи ув’язненим і довідавшись про те, що могутній пророк постав у народі, який творить численні чуда, посилає своїх учнів, щоб спитали Його: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» (Мт 11,3). Він бачив у діях Ісуса сповнення месіанських пророцтв і бажав упевнитися, чи Ісус справді є тим Месією, якого очікував Ізраїль. Христос не відповідає прямо на запитання Йоана, але говорить посланцям: «Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина» (Мт 11, 5). Йоан Хреститель, апостоли і всі люди, до яких проповідував Христос, повинні були через Його слово і діла визріти у розумінні того, ким є Ісус. З наближенням своєї хресної жертви Христос щораз більше відкриває таїнство своєї Особи і своєї місії спасіння людини, а до цього через свої діла Він поступово приготовляє людей до розуміння і прийняття цієї істини. Він прийшов відкупити цілу людину, спасти її від неволі гріха і смерті. Друге оздоровлення, про яке чуємо в євангельському читанні, – вигнання злого духа, завдяки якому Христос повертає дар мови одержимій людині. Це зцілення стосується інших чуттів людини – її здатності чути і розмовляти. Його також слід розглядати в контексті месіанських пророцтв. Оскільки цей чоловік був німий, то у розповіді, природньо, нема згадки про прохання про оздоровлення, немає діалогу з Ісусом, немає, навіть, слова, яким Христос оздоровляє. Євангелист говорить тільки про наслідок вигнання злого духа: «Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити» (Мт 9,33). Після цього чуда дає про себе знати натовп людей, які дивуються, бо ніколи такого не бачено в Ізраїлі. Йдеться не лише про територію Ізраїля, а й про історію вибраного народу: «Такого не бувало й не видано з того часу, як Ізраїль вийшов з Єгипту, по цей день!» (пор. Суд 19,30). Народ, знаючи це, засвідчує особливу Божу силу і Божу присутність у Христі Ісусі. Чуття (бачити, чути, розмовляти), які зціляє Христос, надзвичайно важливі для людини в її спілкуванні з ближніми. Однак у відносинах з Богом це неможливо без віри. Тільки у вірі людина здатна спілкуватися, чути, споглядати Бога, відчувати Його присутність. Тільки у вірі людина здатна прийняти Його дар спасіння і життя вічного. Проте є група людей в народі, які, бачачи ці чуда, все ж мають власне їх трактування, тому що вони не здатні вийти зі свого способу мислення, свого уявлення про Бога, не здатні побачити в Ісусі Христі об’явлення Божої доброти і милосердя. Вони закривають свої очі, аби не бачити сповнення цих пророцтв у Христі. Для них Ісус не може бути від Бога, бо діє не відповідно до їхнього знання про Бога, яке вони вважають єдино правильним. Тому надприродна сила Ісуса ними сприймається як протилежна від Бога: «Він виганяє бісів князем бісівським» (Мт. 6,34). Цими словами вони, щоб не увірувати в Нього, намагалися оправдати закривання своїх вух на слово Ісуса, а очей – на чуда, які Він чинив. Проголошення Євангелія Царства, як в часи Ісуса Христа, так і сьогодні, ставить кожну людину перед вибором: прийняти й повірити, щоб спастися, або ж, закриваючи очі й вуха, зробити серце нечулим до прийняття Доброї Новини. «Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу» (Мт. 6,35). Цими словами євангелист підсумовує певний період місії Ісуса починаючи з Галилеї (пор. Мт 4,23). Це служіння об’єднує проголошення Євангелія Царства, навчання по синагогах, не тільки словом, але й знаками милосердя й оздоровлення. Всі ми потребуємо Божого змилування, коли наш народ потерпає від зухвалого та жорстокого агресора московита, коли бойові дії ведуться на землі, в повітрі і на морі, ми благаємо у Господа про особливу підтримку для наших воїнів, тому наслідуймо євангельських сліпців у їх молитві: «Ісусе, сину Давидів, помилуй наш народ, нашу державу, наше воїнство, терплячий і страждаючий наш Божий люд, допоможи нам знову стати віруючим і повноцінним Твої народом». З вірою молимось, трудимось і боремось, за ради майбутнього України. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 31 липня 2022 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Проповідь на другу неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

27 червня 2022
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє євангельське читання описує перші дні прилюдного месіанського служіння Сина Божого. Дізнавшись про ув’язнення Іродом Йоана Хрестителя, Ісус Христос вперше виступив зі словами: «Покайтеся, бо Небесне Царство близько» (Мт. 4,17). Після цієї проповіді відбулось покликання чотирьох рибалок – Петра, Андрія, Якова та Йоана до апостольського служіння. Коли Ісус проходив вздовж Галилейського озера, про що розповідається у сьогоднішньому Євангелії, Петро й Андрій, а також сини Заведея вже знали Ісуса. Про це нам говорить євангелист Йоан (пор. Йо. 1, 38-42). Ісус звертається до них: «Ідіть за мною», Господь не пояснює, до чого кличе їх, лише говорить дещо незрозумілі слова: «Зроблю вас рибалками людей» (пор. Мт. 4,19). Ми чули, як вони, покинувши човен, сіті, свої родини, пішли вслід за Ісусом. Для них розпочалось інше життя: життя людей, які навернулися і довірились цілковито Тому, Кому посвятилися. Читаємо у Євангелії: «Ісус побачив…» (пор. Мт. 4,21). Погляд Ісуса охоплював і багатьох інших людей, які там були, але щодо цих братів-рибалок Його погляд стає для них вибранням і покликанням. Це покликання відбувається під час щоденної праці цих людей. Ісус не говорить їм змінити професію, а тільки об’єкт ловитви, однак це буде тільки в майбутньому. Щоб це здійснилося, галилейським рибалкам потрібно буде слідувати за Ісусом, щоб навчитися від Нього проголошення Царства Божого. Таким чином покликання перших учнів відбувається у чотири етапи: побачив; покликав; залишили все; пішли слідом за Ісусом. Два перших кроки стосуються – Бога, два другі – людей. Покликанню учнів передує Божий погляд. Що означає «побачити»? В грецькому оригінальному тексті воно означає доконану дію і походить від слів «пильно дивитись», «шукати». Бог дивиться інакше, ніж ми. Людям впадає у вічі зовнішнє, а Бог бачить внутрішнє. Він бачить свій образ в людині. Він бачить, ким ми могли б бути. Ісус дивиться поглядом любові і глибокої довіри. Погляд цей має міжособовий характер і спрямований до конкретних осіб. Люди бачили у євангельських рибалках звичайних людей, а Ісус побачив у них своїх друзів – апостолів, попри їх людські слабкості й упадки. Апостоли були покликані, щоб після Вознесіння Господнього продовжити справу спасіння людського роду, яку започаткував Ісус Христос через своє воплочення, народження, хресну смерть та воскресіння. Саме ця ціль – спасіння людства – проходить основною віссю через все земне життя Сина Божого та через ціле Священне Писання. І першим кроком людини на цьому шляху є навернення. Навернення зі злої дороги, навернення до Бога, відкинення гріха… Апостоли виконали доручення, яке отримали від свого Божественного вчителя. Вони проповідували Його Слово. Хрестили людей, розбудовували Церкву Христову по всій землі. І завдання поширення Христової Благовісті не закінчилося зі смертю останнього Апостола. Це завдання для всіх нас, це покликання всіх християн. Першими, хто приніс радісну звістку про воскресіння Христове були жінки-мироносиці. Усіх нас – жінок, чоловіків, молодь, дітей – Господь закликав до поширення Євангелія, до свідчення життям віри у Його Ім’я, бо християнство – це не лише культ, обряд та дотримування певних норм і правил. Це, перш за все, життя кожного з нас у Христі Ісусі. І до нас, як і до Апостолів, звернені слова: «Ходи за мною». Тож маємо добре усвідомлювати, який обов’язок беремо на себе. Хто Він, що каже і нам сьогодні: «Іди за мною»? Він Той, Хто твердить, що рівний з Богом Отцем. «Я і Отець – одно» (пор. Йо. 10,30). «Хто мене бачив, той бачив Отця» (Йо. 14,9).  «Я – дорога, правда і життя» (пор. Йо.14,6). Коли Бог творив світ, то також дивився і бачив, що все створене ним було добре. Він створив людину на свій образ (Бут 1, 27) і хоче бачити у ній свою подобу (Бут 1, 26). Внаслідок гріхопадіння людина відійшла від Бога, почала ховатися від нього (Бут 3, 8). Творець же ж шукає її, його погляд біжить до людини. Він шукає зустрічі з поглядом людини, і коли два погляди зустрінуться, то означатиме, що людина побачила свій Первообраз, до якого вона хоче уподібнюватися. Людина в Ісусі Христі є покликана уподібнюватися до свого Творця, ставати богоносною. Ісус «покликав»: «Ідіть за мною» (пор. Мт. 4,19). Кожна людина є покликана Богом до життя, і це становить фундаментальну частину її особовості й ідентичності. Кожне покликання завжди є даром самого Бога. Гарно говорить про покликання як Божий дар пророк Єремія: «Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив» (Єр. 1,5). Про це говорить сам Ісус Христос до своїх учнів: «Не ви мене вибрали, а я вас вибрав» (Ів. 15,16). Ці слова об’являють нам правду про те, що кожне покликання є особистим даром, яким Бог обдаровує кожну людину зокрема. Ще перед народженням, Бог Творець дає людині покликання, приготовляє для неї місію. У наш час можемо почути: «Проблема нинішнього світу в тому, що у нас немає єдиного великого лідера». Але ж ми, християни, маємо найвеличнішого лідера у світі – Господа Ісуса Христа. У сьогоднішньому Євангелії Він закликає нас зробити Його нашим лідером: «Іди за мною». Він каже: «Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною» (пор. Мт.16,34). Сьогодні багато людей не знають, куди вони ідуть. Той, Хто каже: «Іди за мною», знає, куди він іде. Ісус прямує до Отця. Він хоче запросити нас із собою. Він прийшов, аби запровадити нас на небеса перед лице Отця. Він прийшов, аби дати нам прощення і мир як з Богом, так і з самими собою, аби донести нам любов Отця. В Ісуса для нас є завдання, мета, яку ми повинні досягти, як у цьому світі, так і в іншому, в який прийдемо. Тому не біймося іти за Ним. Наша справжня мета – не просто вірити в Ісуса, але свідчити Його своїм щоденним життям, бо «не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! - ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі», – каже Ісус (Мт. 7,21). Сьогодні люди передусім хочуть відчути зміст і сутність свого життя. Єдиний спосіб відчути це – іти за Ісусом. Якщо ми шукаєте шлях до прощення, то Ісус є тим шляхом, бо Він забирає наші провини від нас. Якщо ми шукаєте шлях до миру, то тим шляхом є Він, який сказав: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам» (Йо. 14,27). Якщо ми шукаємо шлях до справжньої свободи, то тим шляхом є Ісус, який сказав: «Коли ви перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете учнями моїми і спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Йо.8,31-32). Хтось може подумати, що він не достойний того, аби іти за Ним. А рибалки були вартими? Був вартий гонитель Савло? Був вартий Петро? Ісус прийшов, як Спаситель, аби зробити нас вартими. Бог не обирає досконалих. Він виправляє тих, кого обрав. Так сталось зі Савлом, якого Він обрав, аби слідувати за Ним, і він став Павлом – великим апостолом. Так сталось зі стрімким і нерішучим Петром, який був обраний, аби іти за Ісусом – він став стійким і рішучим провідником Християнської Церкви. Слова «Іди за мною» визначають, що Ісус більш зацікавлений майбутнім, ніж минулим. Ці слова спрямовані тим, хто впав і хоче підвестись; тим, хто хоче вийти з болючого минулого до щасливого майбутнього, вийти з темряви до світла, тощо. Коли Ісус проходив мимо, Він сказав до рибалок: «Ідіть за мною», вони відразу кинули свої сіті і пішли за ним. Це було їхнє духовне народження, це був перший крок до спасіння, до прощення, миру, любові, правдивої свободи. Це був перший крок до небес. Так може статись і з нами, якщо ми скористаємось цим запрошенням нашого Господа, кожний особисто і як народ в цілому. Бо Господь промовляє до кожного з нас особисто через сьогоднішнє Євангеліє: «Іди за мною». Тож у ці дні коли Україна, її народ, збройні сили України переживають широкомаштабну військової агресії московії, огорнімо молитвою кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх постраждалих від війни, всіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Вітчизни. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу, вкладаємо своє життя і майбутнє України у Божі руки. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 26 червня 2022 року Божого,с. Бісковичі, Самбірський деканат Детальніше...

Проповідь на Неділю Всіх святих (2022)

21 червня 2022
Кожний, хто визнає Мене перед людьми,  того і Я визнаю перед Отцем Моїм Небесним (Мт. 10, 32) Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! У цей святковий недільний день вітаю вас, любі молільники, як асамблею Божого люду, які прибули на євхаристійну молитву у Святому Дусі через Сина до Небесного Отця, благаючи в цей важкий час війни єдиним серцем і устами: «Боже великий, єдиний, нам Україну храни!», бо це Бог дарує перемогу над злом і смертю. Перемога України стане перемогою Божої сили над безумством московійської орди, тому в Бозі наша надія, і від Нього буде наша перемога, адже про неї неустанно благаємо Господа. Богу дякувати, ми в покаянні й молитві пережили Великий піст – час духовної віднови; відсвяткували Христову Пасху – таїнство нашого спасіння; зовсім недавно, минулого тижня, таїнственно пережили Святу П'ятдесятницю – празник Превятої Тройці, а сьогодні святкуємо ніби підсумок усієї історії спасіння, її плід – Собор усіх святих, що від віку Богові вгодили. Святих знаних і незнаних, тих, які прославлені, і тих, які не прославлені, − усіх святих, які своїм земним життям удостоїлися бути з Богом. Ще тиждень тому ми були свідками того, як Зісланням Святого Духа на апостолів народжувалася Церква, а сьогодні споминаємо тих, завдяки яким вона просіяла і прославилася. Минулої неділі сповнилась дана жінці-самарянці Христова обітниця послати воду живу (пор. Йо. 4,10), а сьогодні ця вода зродила буйні пагони – святих Божих угодників. Понад дві тисячі років тому Святий Дух зійшов на апостолів, і вони скріпилися «силою з висоти», вийшли із замкненої горниці, де ховалися «страху ради юдейського», та пішли виконувати Христову заповідь: «Ідіть і навчайте всі народи…» (Мт. 28, 19). Зійшов Святий Дух, і зерно Христової проповіді, впавши на ґрунт серця дванадцятьох, проросло не в тридцять, не в шістдесят, навіть не в сто (пор. Мт. 13, 8), а в багатосот мільйонів разів. Церква Христова виросла з маленької єрусалимської спільноти в багатомільйонну Вселенську Христову Церкву, що ось уже дві тисячі років продовжує проповідувати Слово Боже, незважаючи на всі переслідування, бо «ворота адові її не подолають» (пор. Мт. 16, 18). І ця Церква, як ми співали в сьогоднішньому тропарі, «прикрасилася кров’ю мучеників, як багряницею і виссоном», прикрасилася страстотерпцями, ісповідниками, преподобними, праведними, чудотворцями… Святі є дорогоцінними каменями в золотій короні Церкви. Кожне людське покоління, кожен народ додає до цієї корони власні коштовності, залічуючи до лику святих своїх синів і дочок. Преподобний Симеон Новий Богослов порівнює лик святих із ланцюгом, до якого з кожним поколінням приєднуються нові ланки. Кожна з них є індивідуальністю, яка поєднана з попередніми вірою, добрими справами та любов'ю. Золотий ланцюг християнської святості бере початок від апостолів і доповнюється в наш час. Не є винятком й український народ: наших святих Божих угодників споминатимемо в четверту неділю після Зіслання Святого Духа. Наш народ – народ мучеників та ісповідників. Небеса наповнені святими, яких видала українська земля, бо герої не вмирають. Сьогодні, вклоняючись святим, ми вшановуємо Отця, чиїми дітьми вони є, вшановуємо Христа, Який живе в них, вшановуємо Святого Духа, благодать Якого на них спочиває. Почитання святих − це ще одна нагода замислитися над нашим покликанням до святості. «Ви маєте ставати святими й бути святими, бо Я − святий», − каже Господь ще у Старому Завіті (пор. Лев. 11, 44). Він сподівається, що ми приймемо це запрошення й будемо жити, виконуючи Його заповіді, щоб Боже ім'я прославлялося в наших серцях, думках, словах і вчинках. Ми, як і святі, теж є Божими дітьми, бо Він нас сотворив; Христос теж живе в нас, бо ми «у Христа хрестилися і в Христа зодягнулися» (Гал. 3, 27); на нас теж перебуває благодать Святого Духа, бо ми отримали Його у святій Тайні Миропомазання. Тож сьогоднішня неділя закликає кожного з нас наслідувати шлях святих Божих угодників. Бути святим − це наш обов'язок, а не привілей. Кожен християнин покликаний до святого життя. Без цього покликання не може бути правдивого змісту життя, правдивої цілі в житті, а отже, не може бути щасливого вічного життя. «Святими не народжуються − святими стають», − каже одна давня приказка. Кожен прямує до святості власною дорогою. Ми маємо мучеників та ісповідників, які власними стражданнями засвідчили свою вірність Христові; маємо преподобних і праведних, які преподобилися Богові своїм подвижницьким життям; маємо й безсрібреників, які заслужили вічну славу своїм земним служінням. Є безліч знаних святих – щодня ми споминаємо когось із них у церковному календарі. А скільки ж то є святих незнаних! Побожних скромних осіб, які щодня ходили і ходять до церкви, сповідаються і причащаються. Добрих матерів і батьків, які вершать подвиг святості в родинному житті. Монахів і монахинь, які подвизаються в монастирях. Та ми знаємо тільки невелике число з них, бо Господь сподобив прославити їх ще тут, на землі. Про всіх інших дізнаємося тільки на небі. Святість, дорогі у Христі, не можна ототожнювати із втечею від навколишніх проблем, від життєвих труднощів. Святість – це не відмова від людей, від життя з ними, тому ставати святими можемо не тільки в монастирях, але й удома, на роботі, на навчанні… Слово «святий» походить від єврейського слова «кадош», що означає відмежування, відокремлення від усього, що погане і зле, від того, що йде від лукавого, а не від Бога. Тому шлях святості – це уникання зла і творення добра, це вміння відрізняти правду від неправди, зло від добра, чисте від нечистого. Згадаймо слова сьогоднішнього апостола: «Тому й ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам» (Євр. 12, 1). Дорогі у Христі! У наших богослужіннях ми наділяємо Пресвяту Богородицю багатьма титулами. Ми називаємо її «Пресвятою», «Всесвятою», «Благодатною»… Чи задумувались ми коли-небудь, що це означає? Мучеників, преподобних, праведників ми називаємо «святими», а Богородицю – «Пресвятою». Це не випадково. Пречиста Діва є найпершою святою, бо Святий Дух зійшов на Неї ще у Благовіщенні: «Дух Святий зійде на Тебе, й сила Всевишнього Тебе отінить» (Лк. 1, 35). Вона є найбільшою святою, бо на відміну від усіх інших людей – Непорочна, тобто недіткнена гріхом наших прародичів Адама і Єви. Вона є найвищою святою, бо фізично носила у Своєму лоні Того, Кого ми можемо носити тільки таїнственно – у Святій Тайні Євхаристії. Ми називаємо Богородицю Матір’ю Божою, але називаємо Її і Матір’ю нашою та сміливо прибігаємо до Неї в наших скорботах, болях і нуждах, бо знаємо, що маємо в Її особі надійний Покров, Помічницю і Заступницю. Наш народ пам’ятає про це, тому завжди з великою повагою ставиться до Пресвятої Богородиці. Як багато храмів присвячено Їй по всій Україні, скільки Богородичних ікон зберігаємо по наших домівках, скільки маємо чудотворних місць, де Вона наділяє нас особливою ласкою за посередництвом Свого Сина! Лише в нашій єпархії маємо Грушів, Самбір, Биличі та інші місця Її прослави. Отож не біймося звертатися до Неї, приходьмо з нашими болями й печалями, а Вона обов’язково допоможе нам. Просімо Святого Духа, щоб зіслав на нас Свою благодать, просімо Його, щоб провадив нас до святості. Це шлях непростий, не все на ньому вдається одразу. Це шлях щоденної жертви й самопожертви, шлях щоденного освячення. Та нам під силу долати його, бо перед нами протоптали його святі Божі угодники, пам’ять яких сьогодні святкуємо. Ми зможемо дійти до цілі нашого життя – до святості, бо на цій дорозі маємо надійну Помічницю і Заступницю – Пресвяту Богородицю. У ці дні, коли Церква прославляє Собор усіх святих, огорнімо молитвою кожного нашого воїна, усі родини наших військовослужбовців, усіх постраждалих від війни, усіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Вітчизни. Нехай кріплять їх на дусі наші молитви, нехай всенародна підтримка додає наснаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви та щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 19 червня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Слово з нагоди відкриття єпархіального медіа-центру "Благовість" (2022)

16 червня 2022
Слава Ісусу Христу! Преосвящений владико Григорію, все чесні отці, працівники нашої єпархіальної курії, Дорогі у Христі брати і сестри! Ми літургійно преживаємо час П’ятидесятниці – народження Христової Церкви, і наші богослужіння схиляють нас заглибитися в історію започаткування Церкви. Церква не походить із тіла і крови, не є плодом людських зусиль, а є даром з висот, наслідком ініціятиви Бога. Вона завжди помислена у планах Отця, вона була Ним приготована в історії завіту з Ізраїлем, щоб – коли сповниться час – стала предметом сходження Святого Духа. Через подію Христової Пасхи Святий Дух у повний і вирішальний спосіб увійшов у долю цього світу. Властиво з місії Божого Сина і Святого Духа народжується Церква, що є реальна участь Божої присутності у часі людського життя. Воплочений Син Божий Ісус Христос у своєму звіщанні про Церкву часто використовував близькі для слухачів образи. Він порівнював Церкву до стада, якого Він є Добрим пастирем (Йо. 10, 11). Церква – це рілля, нива Божа (пор. 1 Кор. 3, 9), на яку сіяч виходить, щоб посіяти зерно Божого Слова. Церква також є виноградником (Мт. 21, 33-43), у якому лозою є Христос (Йо. 15, 1-5), а Його учні – гілки, які плодоносять завдяки лозі. Христос у Церкві – це наріжний камінь у будівлі (Мт. 21, 42). Церква також є “Небесним Єрусалимом” і непорочною “Невістою Агнця” (Одкр. 19, 7), яка чекає на прихід свого Жениха. Для служіння у Церкві Христос покликає дванадцятьох апостолів. Їх число символічне, бо прямо пов’язане з дванадцятьма синами старозавітнього патріярха Якова, які поклали початок Народу Божому Старого Завіту. Тепер на дванадцятьох апостолах Христос будує Церкву – Народ Божий Нового Завіту. Апостолам нового Народу Божого Христос доручає відповідальність за зростання Церкви: “Ідіть і навчіть усі народи…” (Мт. 28, 20). Від самих початків Христос, відтак апостоли і їх послідовники (єпископи, священники) вживали найрізноманітніших засобів/інструментів, щоб донести до людей Добру Новину про Царство Боже. Так Христос говорив з човна на воді, Павло виходив на Ареопаг. Згодом апостоли писали книги Євангелій, листи і послання і передавали їх християнам. Відтак прийшло книгодрукування і перші газети, фотографії, радіо, кіно і телебачення, що дозволило говорити до великих мас людей. Через текст, звук, фото і відео Церква поширювала Євангеліє майже 2000 років. Зрештою Інтернет дозволив поєднувати всі ці способи передачі інформації на єдиній платформі – веб-сайті. Інтернет став новим ареопагом, на який вийшла Церква, щоб звідти говорити до сучасного світу. Відтак виникли і соціальні мережі, які дозволили не просто мультимедійнокомунікувати, а й робити це миттєво і більш цілеспрямовано (допис у фейсбуці проповіді єпископа чи священника – там поєднані звук, відео, також фотографія як обкладинка допису і текст у описі до відео, і його бачить найперше зібрана на акаунті аудиторія). Наш медіацентр – це новітній засіб, який може допомогти нашій Українській Греко-Католицькій Церкві донести євангельський зміст у нашій київській літургійній традиції «аж до краю землі». Причому, буквально, аж до краю землі. У трансляціях богослужінь, які здійснюватимуться в нашій Самбірсько-Дрогобицькій єпархії, зможуть єднатися люди і в різних країнах світу. Євангеліє, яке звучатиме у храмах Дрогобича, Самбора, Грушева і Билич, наші люди зможуть почути в Америці, Канаді, Німеччині, Австралії та Бразилії – де б вони з тих чи інших причин не перебували. А ще наш медіацентр допоможе нам вийти у нашому душпастирстві поза стіни храму, щоб наповнити не лише навколишній світ, але й віртуальний простір християнськими цінностями. Медіа-центр «Благовість» покликаний стати місцем, звідки лунатиме добра новина про Бога, адресована кожному, хто спраглий її. Новий Завіт й передання Церкви розповідають, що Христові учні використовували різні можливості того часу, щоб донести до людей доброї волі вістку про Христа-Бога. Автори медіапрограм «Благовісті» намагатимуться передати живу розповідь про Бога, якого людина може пізнати, розкриватимуть багатогранність віри, історії й життя сучасної людини. Віра в Христа підносить погляд людини в духовну височінь, вдивляючись в яку Псалмопівець колись промовив: "Звів я очі мої вгору, звідки прийде поміч моя. Поміч моя від Господа, що створив небо та землю" (Пс. 120, 1-2). У ці складні часи випробувань для нашого народу, сини й дочки якого стоять в обороні своєї землі, родини втрачають своїх найдорожчих, опиняються серед руїн своїх домівок, зневірені, принижені, поневолені, часом в чужій землі, відчуваємо наш обов'язок ділитись світлом віри й надії, щоб в цих складних обставинах зблизитись до Бога, Який завжди поруч нас, знайти відповіді на складні питання, які сьогодні тривожать багатьох. Бажаємо також підтримати сучасну молодь, яка входить у світ численних ідеологій й культів: расизму, неонацизму, гендеру, синкретизму, - що руйнують її духовний імунітет. Сподіваємось, що завдяки програмам «Благовісті» глядачі зможуть відкрити для себе Христа, Який, за словами апостола Павла, для людини "неначе якір душі, безпечний та міцний" (Євр. 6, 19). Цілісність людини відновлює Святий Дух. Він же ж провадить Церкву стежками її історії. Він сьогодні так необхідний нашому народові, кожному з нас, кожному розгубленому серед безлічі голосів скептицизму, недовіри та війни, які сьогодні гнітять людину. Саме Святий Дух долає в серці людини всяку невпевненість і поверховість, спонукає довіритися Божій правді. Церква, храм, молитва як простір, де панує Божий Дух, завжди єднали наш народ, будучи також простором, що не тільки наближав людину до Бога, але й зближував людей між собою, простором, де потребуючий отримував підтримку, а беззахисний - захист. У цьому просторі одухотворювалась культура народу, творилась його історія. Сучасність, щоб бути одухотвореною, потребує віруючих людей, які наповнять її Божим змістом. Тож сподіваємось, що медіа-центр «Благовість» стане можливістю для християн різних професій й покликань – працівників освіти, медицини, військових, волонтерів, представників громадськості, - розповісти про досвід своєї віри та праці. + Ярослав 16 червня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь на Зіслання Святого Духа (2022)

13 червня 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Ми зібралися сьогодні в Божому храмі, як і апостоли на п’ятдесятий день після Христового Воскресіння, щоб таїнственно пережити разом з ними історичну подію Зіслання Святого Духа. Разом з Христовим Різдвом і Воскресіння свято П’ятидесятниці належить до найбільших свят нашого церковного року. Спираючись на спадщину Святих Отців Церкви, ми споглядаємо подію зіслання Святого Духа як безперервний процес в історії спасіння. Його часовими «віхами»  стали оживотворення Святим Духом усього, що сотворив Отець; утішанням людини Обітницею після її гріхопадіння; «ведення» людства від неповноти його понять до зрілого й усвідомленого очікування Месії. Це очікування плекав і надихав Святий Дух, Який «говорив через пророків». Старозавітний вибраний народ у давнину щорічно святкував три великі празники: Пасхи, П’ятдесятниці і Кучок. Свою назву сьогоднішнє свято отримало від того, що це був п’ятдесятий день після празника Пасхи. П’ятидесятниця була спогадом про надання Божого Закону Мойсеєві на горі Синай у п’ятдесятий день після виходу Ізраїльського народу з Єгипту. Також старозавітна П’ятидесятниця була святом жнив і подяки. Того дня за приписом закону до Єрусалиму приходили юдеї з усіх усюд, навіть з далеких країв діаспори, щоб подякувати Богові за земні плоди та зложити з них у Єрусалимському храмі свою жертву. Апостоли і перші християни продовжили святкувати Пасху і П’ятидесятницю, але наповнили ці свята новим сенсом. Пасха була не просто спогадом про вихід з Єгипетської неволі, а пережиттям Христової Пасхи-Переходу від смерті до життя, якою Він звільнив людину від підлеглості гріху і смерті. А у п’ятдесятий день після Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа свята Церква святкує Зіслання Святого Духа на апостолів, яке якраз відбулося у день, коли до Єрусалиму зійшлися юдеї, аби святкувати старозавітню П’ятидесятницю. Про цю подію Діяння апостолів розповідають нам такими словами: «Як настав день П’ятдесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці» (Ді. 2, 1). Знаємо, що на п’ятдесятий день після Пасхи апостоли були зібрані в тій самій світлиці, де була започаткована Тайна Євхаристії, а потім відбулася зустріч з Воскреслим Христом. Саме там вони відкрили в собі силу Духа Святого, який зійшов на них. Святе Письмо навчає нас, що Святий Дух є Духом Христа і що Ісус, як Бгочоловік, мав повноту Духа Святого, який являв усі Його вчинки. У Новому Завіті читаємо, що Дух Святий водив Ісуса (пор. Мт.4,1), а Його слова були повні Святого Духа, бо ними Він наказував коритися сотвореному світу. Коли ж Ісус довершив діло відкуплення і приготувався, щоб залишити цей видимий світ, то залишив апостолам свій найцінніший дар – повноту Святого Духа. ІсусХристос об’явив нам правду про Святого Духа, кажучи: «Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то він і засвідчить про Мене» (Йо. 15, 26). «Ніхто не може сказати: Господь Ісус, як лише під впливом Духа Святого», – каже апостол Павло (1Кор.12,3). Ось чому, отримавши у Миропомазанні «печать дару Святого Духа», в Символі віри християни ісповідують віру в «Єдиного Господа нашого Ісуса Христа». Зіслання Святого Духа це – наче вінець і печать на ділі спасіння людського роду, що його довершив Божий Син через свої страждання, смерть і воскресіння. «Прийміть Духа Святого, – каже Ісус апостолам після воскресіння, – кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Йо. 20, 21–22). Святий Дух, є «полум’ям, що спалює гріхи» та «творить нових людей». Ісус дарує апостолам Святого Духа для того, щоб надихнути на місію. У день П’ятидесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христової Благовісті, отримавши Його, вони стануть «свідками Христа в Єрусалимі, в усій Юдеї і Самарії, і аж до краю землі» (Ді. 1,8). У цей день починає діяти Христова Церква, яку Святий Дух провадить, просвічує, освячує і оберігає впродовж земної історії. Під час першого сотворення Бог дихнув свого Духа в неживу матерію і так почалося життя на землі. Під час П’ятидесятниці Бог вдихає в Христових послідовників нового Духа, і так розпочинається нове життя – Церкви. Розповідаючи про подію Зіслання Святого Духа, Діяння апостольські згадують і про присутність при цьому різних народів, які дивуються: «Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії, і мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту й Азії, Фригії і Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що тут перебувають, юдеї і прозеліти, крітяни й араби – ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі?» (Ді.2, 8-11). Біблійні науковці і коментатори пояснюють, що, перераховуючи відомі на той час народи, священний автор підкреслює, що від самого початку Церква є вселенською або католицькою, і що її вселенськість не є плодом приєднання різних спільнот, яке стається з роками чи століттями. Святий Дух від самого початку створив її як Церкву всіх народів. Вона обіймає увесь світ, долає всі расові, класові та національні кордони, об’єднує людей у сповідуванні Триєдиного Бога. Святий Дух оживляє Церкву. Вона не походить з волі людини, з її роздумів, вмінь чи організаційних здібностей, бо якщо би це було так, то вона вже давно б згасла, так само, як проминає кожна людська річ. Христос же обіцяє, що адові ворота не подолають Церкви (пор. Мт.16,18). Церква – Христове Тіло, оживлене Святим Духом. Він же є Гарантом здійснення її в історії задуму Отця, вершиною якого стане славне Зновупришестя Божого Сина, коли «все» сповниться Богом.  Празник П'ятидесятниці запрошує нас до визнання нашої віри у присутність і дію Святого Духа, до того, щоб призивати Його зшестя на нас, на Церкву і на увесь світ. Святий Дух є даром, що Христос випросив і постійно випрошує у Небесного Отця для Своїх друзів. Через Сина Божого, Який помер, воскрес і вознісся до Отця, сходить на людство Божий подих – Святий Дух. Тим самим, там, де панували поділи та відчуженість, народжується єдність та порозуміння, розпочинається процес об'єднання поділеного та розсіяного людського роду у нове тіло, тобто Церкву. Єдність є наслідком Божого діяння, вона є «візитною карткою» християнської спільноти продовж усієї її історії. Святий Дух є найбільшим даром Бога людині, найвищим свідченням Його любові до нас. Він робить нас причасниками своїх дарів через тайну Хрещення і Миропомазання. Він дарує нам мудрість, розум, раду, кріпость, знання, побожність і страх Божий; та у співдії з Ним отримуємо плоди: любов, радість, мир, терпеливість, добротливість, милосердя, віру, лагідність, поміркованість, що сходяться в найвищому дарі – любові, адже Бог – це Любов (1 Йо. 4, 8.16).Також силою Святого Духа таїнства Христової Церкви стають пасхальними плодами спасіння практикуючого у вірі Божого люду. Святий Дух є важливим у житті кожного християнина. Він, як було сказано, провадить Церкву стежками її історії. Але Він так дуже необхідний кожному з нас і нашому народові в цілому. Бо кожного разу, коли хтось із нас, загубившись серед безлічі голосів скептицизму і недовіри та війни які сьогодні пригнітають людину, зможе подолати всяку невпевненість і поверхневість, із відкритістю довіритися Божій правді, яка є нам проголошеною, то в нас відбуватиметься  пророцтво Спасителя, яке ми чули: «А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім'я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам» (Йо. 14,26). Кожен раз, коли хтось із нас – охоплений труднощами, нерозуміння, стражданням, – замість того, щоб зневіритися, нехай звертає свій погляд до Небесного Отця, Який любить нас і знаходьмо в собі сили продовжувати своє змагання як особи віруючі, то відчуватимемо в цей момент, ту силу, яка втішила і дала силу апостолам, та ісповідникам віри всіх часів свідчити Христа у світі. У празник П'ятидесятниці Святий Дух являється як вогонь, що зійшов на Ісусових учнів та дарував їм новий Божий запал. Апостоли, разом з вірними різних спільнот, донесли цей Божий вогонь аж до краю землі, бажаючи відновити лице землі. Наскільки відмінним є цей вогонь від вогню війни, ракет та бомб; як відрізняється вогонь, запалений Христом, від вогню, запаленого диктаторами різних епох, а сьогодні в ХХІ століття агресор московії, який руйнує сьогодні наші міста і села, залишаючи за собою зруйноване життя, спалену землю, біль і горе нашого народу. Але Україна стоїть і бореться, довіряючи Божому провидінню і задуму щодо нашого народу та віднаходить у собі внутрішні сили для того, щоб поборювати зло і захищати свою землю і рідний народ. Сьогодні ми є свідками, як воїни, волонтери, люди патріоти доброї волі перемагають жахіття війни любов’ю до своєї Батьківщини, солідарністю з нашими воїнством, страждаючими, зрозумінням і любов’ю до тих, кого вона найбільше зранила. Ми кажемо сьогодні цілому світові, що війна в Україні є війною між добром і злом. Можливо, це є наша історична місія вже вкотре захистити Європу від азіатського загарбника, як це було у часи орди, які приходили на нашу землю. Тому для нас молитись за перемогу означає молитись за сповнення історичної місії, яку сьогодні покладає на нас Господь, довіряймо Божому провидінню яке провадить нас у ці нелегкі часи. Як нам сьогодні потрібна єдність і соборність нашої держави! Наскільки важливим для нас злагода в нашому народі щоб здобути перемогу і справедливий мир! Сьогодні коли Церква святкує празник Зіслання Святого Духа огорнімо молитвою кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх постраждалих від війни, всіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Вітчизни. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. Пам’ятаймо, що Дух Святий є духом миру і духом єдності. Нехай Він сьогодні наповнить кожного з нас, обновить у нашому серці віру і надію християнського життя, відкриє нам таємниці нашого буття і покличе нас до християнської досконалості любови Бога і України. Бо Він є Той, що всюди присутній і все наповняє. Нехай прийде Дух Святий і вселиться в нас, нехай Він очистить нас від усякої скверни, нехай спасе наші душі. Нехай Ним сповниться життя кожного з нас. Живімо і рухаймося у Ньому, щоб чути нам голос Істини та сповнятись нею, щоб бути утішеними і повними всякого добра на наше збудування. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. 12 червня 2022 року Божого,м. Мостиська Детальніше...

Проповідь в Неділю Святих Отців І Нікейського Собору (2022)

05 червня 2022
Слава Ісусу Христу!Дорогі в Христі брати і сестри!  Сьогодні, у неділю по Вознесінні Господа нашого Ісуса Христа, Церква святкує пам’ять Отців І Вселенського Собору, який відбувся у далекому 325 р.Б. Сьогодні тут, серед нас, зібраних на Божественній літургії, невидимим чином присутній Господь. Наша молитва отримує особливу силу, бо з нами у Святому Дусі до Небесного Отця молиться Ісус Христос (Мт.18, 20). Ось чому такою важливою є спільнотна молитва і наша присутність у храмі. Ось чому християни збираються разом. Ось чому ми готуємо для нашого молитовного зібрання особливе приміщення – Божий храм. Ми будуємо його величним, надаємо йому гарної форми, прикрашаємо його найкращими витворами мистецтва – все це тому, що він є не тільки можливістю нашої зустрічі між собою, а місцем нашої зустрічі з Господом, Котрий серед нас перебуває. Ми збираємось у храмі на молитву, ми молимось приватно і спільно в наших домівках. Чому вона така важлива? У чому її сенс? Як вона має виглядати? Помогти усвідомити це нам дещо допоможе сьогоднішнє свято. Минулого четверга ми відсвяткували Вознесіння ГНІХ. Після того як учні Христові розстались із своїм Учителем на Оливній горі, вони пішли молитися в зачиненій горниці, очікуючи дарування Святого Духа. В Апостольських діяннях про це читаємо: «Тоді вони повернулися в Єрусалим, з гори, що зветься Оливною ...і всі вони пильно і однодушноперебували на молитві разом з Марією, Матір’ю Ісуса, та з його братами» ( Ді.1, 12-14). Отож наша подячна молитва відбувається у тому час, коли Церква молитовно готується прийняти дар Святого Духа, якого Господь наш Ісус Христос обіцяв зіслати на учнів після свого вознесіння на небо. Разом із Церквою про дар Святого Духа молиться Пресвята Богородиця, яка впродовж всього свого життя, від першої його хвилини, досвідчувала дію Святого Духа. Своєю молитвою Вона випрошує у Сина дар П’ятидесятниці для Церкви. Прихід Святого Духа – це відповідь на терпеливу молитву Церкви разом з Матір’ю Ісуса. Першість молитви – це євангельський закон, якого навчилися і який зберігали також Христові апостоли і саме тому після Його вознесіння, вони не почали відразу діяти, проповідувати, а пішли молитися. Молитва Церкви в сіонській горниці має кілька особливостей, що вказують на те, якою повинна бути справжня молитва. Перша властивість цієї молитви полягає утому, що вона є однодушною. Ця умова залишається актуальною завжди, а особливо у наш час роз’єднання і ворожнечі та війни. Апостольська Церква була міцною та успішною у проповіді Євангелія, бо мала Духа єдності, однодушності. Перед викликами сучасного світу ми повинні зробити все, що від нас залежить для того, щоб усунути з наших родин, з наших парафіяльних спільнот, з Церкви поділи, ворожнечу і непорозуміння. Христос перед своїми страстями благає Небесного Отця про дар єдності для своєї Церкви «Щоби всі було одно, як Ти, Отче, в мені, а я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані» (Йо. 17, 21). Зуміймо цей дар віднайти і не втратити, бо саме він є запорукою  нашої здатності прийняти Святого Духа і Ним жити. І ще на одну властивість молитви варто звернути нашу увагу. А саме, молитися слід з Пречистою, Преблагословенною, Славною Владичицею нашою Богородицею і Приснодівою Марією,адже вона – Мати Церкви. Її молитва очищує, освячує, стяжає Святого Духа. Діва Марія, яка колись з апостолами молилася про дар Святого Духа для Церкви, молиться про Його прихід також сьогодні, разом з нами. Образ Церкви, яка молиться разом з Марією, підкреслює першість і виняткове значення молитви. Просімо Богоматір, щоби була разом з нами, щоб навчила нас молитися, щоб прийняла наші молитви і донесла їх Синові своєму і Богові нашому, щоб Він спас душі наші. Краще пізнати суть молитви нам допоможе й сьогоднішнє євангельське читання. З нього дізнаємося, що молитва – жива розмова з Богом. Євангелист Йоан розповідає про т.зв. «архиєрейську молитву» Христа. Нею Ісус звертався тоді (і не перестає звертатися сьогодні) до Небесного Отця про заступництво за людський рід. Слова молитви, які Господь промовляє перед своїми стражданнями, подібно як пролог у Євангелії від Йоана (1,1-18), передають нам глибину таїнства відносин Ісуса з Отцем і з усім творінням. В цій молитві мова йде про невимовну любов між Отцем і Сином. Ця любов була дарована учням і вона також увінчує «заповіт» Ісуса для нас, Його послідовників. Цей заповіт, як і кожний інший, передає спадкоємцям блага, які заповідає. Чим глибше ми сягаємо в це невичерпне джерело, тим більше знаходимо. Це той момент, який переповнює нас не лише відчуттям, що ми знайшли щось цінне, але й переконанням, що ми потрапили у скарбницю, ба більше, всередину діаманту, такого ж великого, як весь всесвіт, і такого ж нескінченного, як сам Бог. Кожне слово є його унікальним і сяючим відблиском, який пробуджує все нове і нове захоплення. Молитва допомагає нам пережити важкі моменти і виклики нашого життя. Перед Тайною вечерею, як зазначає євангелист Йоан, любов Ісуса до своїх знаменує прихід Його години: «Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця» (Йо. 13,1). Це – година прослави Сина Чоловічого, яку Господь заповів ще в Кані Галилейській (пор. Йо.2,4). Розпочинається вона в момент Його помазання миром у Витанії (Йо.12,23). Ісус приймає її, незважаючи на тривогу, яку ця година несе з собою. Це – година пшеничного зерна, яке помирає, щоб принести плід (Йо.12,24). Божий Син переживає цю годину як вияв любові до Отця і братів, як час Його прослави (Йо.13,31). Однак перед Ісусом предстоїть ще боротьба з князем цього світу, коли всі Його покинуть, тільки Отець буде з Ним (Йо.16,32). Ісус шукає прослави Отця і задля прослави Отця віддає своє життя, виявляючи цим також свою любов до людського роду. Ісус говорить про свою «владу над усяким тілом», яку Він отримав від Отця з цією єдиною метою: «Дарувати життя вічне тим, яких Отець передав йому» (Йо. 17,2). Ісус прийшов до всього людства, для спасіння світу, що є виявом любові Отця, але не всі Його приймають, і тільки ті, хто в Нього вірують і прославляють Отця, отримують життя вічне. «А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного істиного Бога, і тобою посланого — Ісуса Христа», — читаємо у Євангелиста Йоана (Йо.17,3). Таким чином Ісус Христос дає нам можливість брати участь у славі самого Бога: «Бо жива людина є славою Божою», — пише святий Іриней Ліонський і відразу додає, — «а людське життя полягає у спогляданні Бога». Молитва християнина має бути не егоїстичною, а альтруїстичною. Ісус молить Отця за своїх учнів. Він просить про три речі для своїх учнів: берегти їх («Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми»! – Йо.17,11); захистити їх («щоб зберіг їх від лихого» - Йо.17,15); освятити їх («освяти їх у твоїй істині: слово твоє – істина» – Йо.17,17). Молитва християнина – середник його освячення. Євангелист Йоан пригадує нам, що спочатку учні належали до світу, бо Син вибрав їх від світу, а Отець відділив їх від світу (Йо. 15,19). Радикальна відмінність між учнями і світом підкреслює радикальність вимог християнської благовісті. Людина є покликана до святості, щоб бути творцем оновленого світу у Божій славі. На-жаль, наша епоха видається більше епохою технічних відкриттів, глобалізації та секуляризації, а сьогодні ще і війни московії проти нашого народу. Ми знаємо, що Ісус переміг ненависть, страждання, гріх і смерть та обезсилив диявола через свої страждання своєю любов’ю до людського роду. Сьогодні ми є свідками, як воїни, волонтери, люди патріоти доброї волі перемагають жахіття війни любов’ю до своєї Батьківщини, солідарністю з нашими воїнством, страждаючими, зрозумінням і любов’ю до тих, кого вона найбільше зранила. Ми кажемо сьогодні цілому світові, що війна в Україні є війною між добром і злом. Можливо, це є наша історична місія вже вкотре захистити Європу від азіатського загарбника, як це було у часи орди, які приходили на нашу землю. Тому для нас молитись за перемогу означає молитись за сповнення історичної місії, яку сьогодні покладає на нас Господь, довіряймо Божому провидінню про яке сьогодні навчає нас Господі. Також сьогодні святкуючи неділю Святих Отців І Нікейського Собору, ми літургійно споминаємо їх і молитовно єднаємося з ними. Вони захистили правдиву віру від лжеучителів, зберегли її і передали нам у спадщину через Символ Віри. За цю віру страждали тисячі мучеників і нашої святої Церкви. Сьогоднішнє свято пригадує нам про обов’язок берегти її, відважно свідчити Божу правду у сучасному світі, бо й сьогодні залишаються актуальними слова, що ми чули в читанні апостола: «Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада» (Ді.44, 29). Нехай це наше молитовне зібрання сьогодні скріпить нашу віру, щоб світ пізнав правдивого Бога, в Якому ми живемо і спасаємось – Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Маємо зробити живою нашу християнську віру, котру ми прийняли від прабатьків, і, збагативши її власним щирим християнським життям, служінням Богові і ближнім, передати її як скарб прийдешнім поколінням. Навчімося відваги від перших християн, щоби і ми були добрими християнами всюди, де Бог нас кожного дня посилає. У ці дні коли Церква приготовляє нас до Зіслання Святого Духа огорнімо молитвою кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх постраждалих від війни, всіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Вітчизни. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 5 червня 2022 року Божого,м. Дрогобич   Детальніше...

Проповідь на Вознесіння Господнє (2022)

03 червня 2022
Сповнивши промисел щодо нас, і те, що на землі,з’єднавши з небесним, вознісся ти у славі, Христе Боже наш,ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи,Ти кличеш до тих, що люблять Тебе, Я з вами і ніхто проти вас. Слава Ісусу Христу!Дорогі в Христі драти і сестри!  Кондак нинішнього свята передає сенс події Вознесіння Господнього. Зі Святого Писання дізнаємося, що Ісус Христос, після свого воскресіння перебував на землі ще сорок днів і з’являвся своїм апостолам та учням. Весь цей час Господь навчав, давав своїм послідовникам вказівки на майбутнє, напоучував у розумінні Священного Писання, заохочував до проповідування Євангелії по всьому світі. Він також пообіцяв учням зіслати Святого Духа, котрий укріпить їх у вірі та дасть відвагу в розумінні й свідченні про Нього у світі. У своєму Вознесінні Ісус Христос повертається до слави, що належала Йому завжди як Сину Божому співістотному з Небесним Отцем. Він повертається до неї в людській природі, яку прийняв від Марії – Пресвятої Богородиці, і несе з собою прославлені знаки терпіння. Він повертається до Отця як Відкупитель людства, щоб зіслати нам дар Святого Духа, що дає життя та утішення. Таким чином Вознесіння Господнє проголошує надію людству. Сучасній людині, незважаючи на здобутки науки і техніки, так загрожує втрата основоположного сенсу життя. Але саме у таїні Вознесіння вона знаходить сенс свого покликання. Людська природа Христа є також нашою людською природою: у своїй особі Христос назавжди з’єднав Бога з історією людини, а людину з Небесним Отцем. «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (пор. Мт. 28:20). Про свято Вознесіння дуже влучно говорить папа Венедикт XVI у книзі «Ісус із Назарету»: «У вознесінні Ісус йде не кудись до далеких небесних світил, а входить у спільність життя і влади з живим Богом, у стані вищості Бога понад усяким простором. Тому він не «пішов геть», але завдяки самій Божій могутності завжди присутній тепер з нами і для нас. У прощальних промовах Євангелія від Йоана Ісус саме це говорить своїм учням: «Відходжу і до вас повернуся» (Йо. 14, 28). У цьому стихові дивовижно виражена своєрідність «відходу»... Його відхід одночасно є «приходом», новим способом близькості, тривалої присутності, радості, про яку йде мова в Євангелії. Оскільки Ісус є біля Отця, Він не є далеко, але близько до нас. Тепер Він вже не в одному окремому місці світу, як перед Вознесінням, тепер у своїй могутності, що перевершує для всіх усякий простір, Він присутній поруч з усіма і йому моляться всі – протягом цілої історії – і в усіх місцях». Коли в священному писанні чи богослужбових текстах згадується «небо та землю», то йдеться не про фізично-просторовий вимір нашої дійсності, а про інший вимір, іншу грань реальності. «Небо» є «простором», в якому перебуває Бог, це Божий вимір життя і реальності, а «земля» – «простір», в якому перебувають люди.Той, хто перебуває на небесах (у біблійному розумінні), може одночасно знаходитися і в будь-якій точці землі. Тому Ісус після свого вознесіння став доступним всім і всюди. А разом з тим Він стає володарем землі, адже в біблійному розумінні, Той, Хто перебуває на небесах, є Володарем, Господом усієї землі. Це засвідчують слова наприкінці Євангелія від Матея, якими Ісус звертається до Своїх учнів: «Дана мені всяка влада на небі і на землі» (пор. Мт. 28, 18). Господь наш Ісус Христос видимо і урочисто зійшов на небо, щоб відкрити шлях невидимій благодатній дії Святого Духа, бо всі особи Святої Тройці приймають участь у нашому спасінні. Діло відкуплення людства було звершене Ісусом Христом, а діло благодатного освячення належало звершити Святому Духові. Возносячись на небо, Христос наш Спаситель відкрив всім віруючим в Нього благодатний шлях до Отця. Цим шляхом вірності заповідям, самовідданної посвяти, внутрішнього відновлення і очищення у благодаті Святого Духа через святі Таїнства освячуємо своє земне життя в надії на життя вічне. Рівно ж Вознесіння Христове зміцнює нашу віру. Апостоли через видиму людську природу Ісуса Христа увірували в Його Божество. Але ще більша заслуга є тих, котрі вірують у Нього, не бачивши, бо Сам Христос каже: «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (пор. Йо. 20, 29). Вознесіння Христове зміцнює нашу надію. Той факт, що Христос людську природу возніс на небо, дарує нам надію, що й ми будемо з Господом: «І коли піду й приготую вам місце, прийду знову й візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я» (Йо. 14, 3). Вознесіння Христове зігріває в нас любов до небесного – вічного. Апостол Павло говорить: «Шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога. Думайте про горішнє, а не про земне» (Кол. 3, 1-2), адже, за словом Господа, «де скарб ваш, там буде й серце ваше» (пор. Мт. 6, 21). Апостол народів говорить про те небесне, яке повернув нам Христос і яке ми втратили через гріх. Це небо – близькість з Богом, бо небо є там, де є Бог. Це небо – царство вічного життя, як торжество любові над ненавистю та гнівом, як перемога над гріхом і смертю. «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку» – каже Господь (Мт. 28:20). Ця обітниця – особлива для нас, адже Ісус дав її своїм учням у той момент, коли їх покидав. Вона в особливий спосіб реалізується у таїнстві Євхаристії. Під видом хліба і вина Христос уособлюється у конкретному місці і часі, дозволяючи кожній людській істоті, де вона не була б і до якої б не належала історичної епохи, нав’язати з Ним особистісний контакт. В Євхаристії логіка Воплочення осягає свою остаточну повноту. Євхаристія це вінець цієї дороги, яка привела Христа до відмови від божественних привілеїв, щоб прийняти вигляд слуги (пор. Фил.2,8-7) і щоб стати біля кожного з нас, щоб в кінці кінців стати Їжею і Напоєм для нашої душі в її духовній мандрівці. Ісус не лише тому хотів залишитися з нами, щоб утішати нас у щоденному житті і помагати у прийманні життя з усіма його викликами. Він є з нами, щоб підтримувати нас у боротьбі з кожним проявом зла на землі і щоб стимулювати наше заангажування у поступі до цілей щоразу більш гідних людини й її покликання. Постійна участь у Господній трапезі безпосередньо торкається нашого усвідомлення добра і зла, ставить нас перед обличчям власної відповідальності щодо ближніх та оточуючого світу. Таким чином Євхаристія як «ламання хліба» зобов’язує нас зробити наш особистий внесок у будівництво «нового творіння»! Свято Вознесіння говорить нам і про остаточне покликання та призначення людини – реалізувати Божу волю «як на небі, так і на землі». І це можливе лише за умови усиновлення людини Богові, зверненні всього свого людського потенціалу в напрямку до джерела свого життя – Бога Отця.Таким чиномсенс усього людського життя на землі – це прагнути неба, щоб Бог був у моїй душі, бо де Бог, там і є небо. Це сенс життя, це сенс відносин, щоб Бог був творцем неба у моїй душі. Для цього потрібно кожному з нас запросити Бога до свого серця, щоб бути людиною вознесіння. Небо потребує постійного оновлення, постійного поступу, досконалості. Лише в Бозі можемо реалізувати справжню людськість. Вознесіння Господнє також показує, що все у житті людини на землі може бути вознесене до небес, все може набрати сенсу і значення у світлі Небесного Царства. Важливо, щоб ми переживали це вознесення, щоб небо в нашій душі настало, щоб від настання неба змінилося наше реагування, можливо на важкі ситуації, на різні обставини, щоб на них ми вміли по-небесному реагувати на дорогах нашого життя. Господь не залишив нас Він завжди там, де збираються двоє чи троє в Його ім’я (пор. Мт.18,20). Він серед нас, бо ми зібралися у храмі в Його ім’я. Він при серці кожного, хто шукає Його і прагне до Нього. Від серця починає свій шлях людина до Бога. І ми розуміємо, що на небеса Господь зійшов не для того, щоб піти від людей, а для того, щоб наблизитися до кожної людини. Він не залишив апостолів, а перебував з ними під час їх проповіді й свідчення. Він перебував із мучениками й ісповідниками під час їхніх страждань і вони відчували Його допомогу. Господь перебував із преподобними і праведними та полегшував їх подвиг. Тому у ці дні війни агресора московії проти нашого народу хочемо огорнути молитвою кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх постраждалих від війни, всіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Батьківщини. Ми підносимо нашу молитву до Господа за тих, хто в ці хвилини на передовій, стримує ворога-окупанта. Завдяки їхній боротьбі підступні задуми агресора були знищені. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. Дорогі у Христі брати і сестри! Вітаю всіх вас, з 150-ою річницею посвячення цієї святині. За відносно немалий час існування ця церква прийняла сотні тисяч людей, які зверталися у молитві до Господа й були вислухані. Сюди приходили дорослі й діти, тут вірні нашої Церкви приймали різні Тайни; звідси, із цієї церкви, тіла багатьох наших християн провадили на вічний спочинок. Священики, які служили у цьому храмі, допомогли багатьом вірним здобути небесне Царство. Сьогодні, коли святкуємо ювілей храму, хочу наголосити на тому, що він був і залишається духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви, школою духовної і національної свідомості. Немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви в якій діє сила Божа. То вона, виховує народ та вщеплює у душу людини ті християнські чесноти, які зроблять з неї доброго і мудрого громадянина. Нехай Господь, за молитвами Пречистої Богородиці, та всіх святих яких видала українська земля, дарує нам натхнення для ревного служіння у Його Церкві, щоб славилося пресвяте Його Ім’я в нашому народі. Молімо нашого Господа, щоб Він зміцнив нашу віру, вислухав нашу посильну молитву, благослови благовірному народу нашому перемогу над супротивниками, подав нам справедливий мир, щоб ми полюбили Його всією душею, всім серцем і всією думкою та щоб Спаситель перебував з нами завжди бо в Ньому живемо, рухаємося і перебуваємо нині і по всяк час. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь! + Ярослав 2 червня 2022 року Божого,м. Борислав   Детальніше...

Проповідь на Томину неділю (2022)

01 травня 2022
Христос Воскрес! Дорогі у Христі брати і сестри! Восьмий день після Христового Воскресіння Церква називає Томиною або Провідною неділею. Сьогоднішня Євангельська благовість вияснює нам деякі безцінні теми Христової істини. Напочатку зустрічаємо цей прекрасний Євангельський вираз: «Тоді прийшов Ісус, став посередині, тай каже Мир вам» (Йо.20.19). Христові учні зі страху перед юдеями були зібрані за зачиненими дверима в Єрусалимі. Їхні серця були сповнені непевністю і тривогою. Щораз нові повідомлення доходили до них: «Гріб порожній», «Вони Його викрали», «Я бачив Господа»… Це все спричиняло ще більше замішання в їхніх умах. А через вісім днів після воскресіння, першого дня тижня, Ісус знову приходить до своїх учнів через замкнені двері стає посередині і каже «Мир вам»(Йо.20,19). Страх і відчай розтанув у світлі Його присутності, в їхньому житті засвітило світло, яке починає щораз сильніше проникати до їхнього серця. Ісус приходить до збентежених учнів і заспокоює їх. «По середині» нашого розбитого життя, в складних ситуаціях, в часі відчаю, хвороби і горя приходить Господь і змінює події. Євангеліє розповідає нам про чимало складних випадків, коли Ісус Христос приносить надію й оздоровлення людського розбитого життя (пор.Мр.6,48; Мт.8,14; Йо.11,17). Ісус приходить і до нас сьогодні, несучи мир, радість, зцілення і нове життя для всіх, хто вірить у Нього, хто довіряє Йому своє життя. Перші слова Ісуса до переляканих учнів були: «Мир вами». Звичайно місія Ісуса Христа є набагато більшою, ніж дарування душевного спокою, але Його місія включає і душевний спокій. Хто не має душевного спокою, не може бути дієвим послідовником Ісуса. Також зауважуємо, що Христос у сьогоднішньому євангельському читанні двічі говорить до своїх учнів про мир (Йо.20,19-21). У Священному Писанні слово «мир» означає не якісь зовнішні обставини, а внутрішній стан людини. Святі Отці та біблійні мислителі говорить, що з першим привітанням «Мир вами» Ісус привертає мир до стурбованих сердець апостолів безпосередньо. Другий раз Він дає їм мир таким чином, що вони можуть передавати його для інших. Тут важливо звернути увагу на дві речі. По–перше, джерелом нашого миру є Ісус. Святий апостол Павло говорить: «Він – наш мир» (Еф.2,14). По-друге, ми отримуємо мир від Ісуса і маємо передати його іншим. Він доручає і уповноважує нас бути миротворцями: «Благословенні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5, 9). Тож, якщо ми шукаємо миру, душевного спокою, не витрачаймо наш час безцільно: тільки Христос може його нам дати вповні. Євангелист Йоан розповідає: «І ще раз Ісус їм каже: "Мир вам!" Як мене послав Отець, так я посилаю вас." Це промовивши, дихнув на них і каже їм: "Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються"» (Йо.20, 21-23). Ці слова означають, що мир є одним з плодів Святого Духа. Вони вияснюють нам, що мир отримуємо через прощення наших гріхів Богом в Христі Ісусі і без прощення від Бога не може бути повноти миру в наших серцях. Євангеліє розповідає нам, що Ісус Христос на восьмий день після свого Воскресення з’явився задля невірування у Його воскресіння зі сторони апостола Томи, який не був присутній під час об’явлення Воскреслого Спасителя іншим апостолам. Христос не розгніваний через сумніви, зневіру, розчарування своїх учнів. Він робить все необхідне, щоб допомогти скріпити віру навіть однієї особи, яка сумнівається, але має добру волю і щирий розум для пошуку Істини. Своєю появою апостолові Томі Воскреслий Господь запевняє, що Він після воскресіння має тіло не примарне, а дійсне; те, яке прийняв від Пресвятої Богородиці; те тіло, в якому страдав і був прибитий до хреста, а тому на ньому навіть після Воскресіння залишились рани страждань. Воскреслий Господь звертається до апостола Томи і запрошує його доторкнутись цих ран кажучи: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий» (Йо. 20, 27). Тома вигукнув з глибини свого серця із радістю: «Господь мій і Бог мій»! І цим визнанням залишив для всіх наступних поколінь незаперечний доказ ісповіді віри в Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Зауважмо, якою особливою є поведінка Ісуса у випадку навернення апостола Томи. Який ласкавий і милосердний Христос, як Він з любов’ю допомагає Томі й іншим розчарованим учням віднайти віру та духовний мир. Хоч Тома своїм невірством віддалився від Бога, однак Ісус перший вийшов йому на зустріч, щоб порятувати його у глибоких сумнівах та тривогах. Для Апостола Томи рани на тілі нашого Господа мали особливе значення, бо свідчили про тотожність Ісуса Розп’ятого з Воскреслим. Рани Ісуса були нагодою до розбудження в Томи віри і він подає нам світло розуміння, як слід впізнавати Ісуса сьогодні. Після свого воскресіння Христос присутній серед людей значно більшою мірою, ніж у своєму земному житті, адже для Нього вже нема жодних фізичних обмежень. Найбільші знаки Господньої ідентичності Тома споглядав у ранах Його рук і у пробитому боці. А сьогодні ранами на Тілі Ісуса є рани людей, рани всіх тих, які страждають у своєму серці, у своєму тілі, у своїй гідності. Ми носимо в собі різні зранення, і Слово Боже переконує нас сьогодні, що саме в цих ранах можемо зустріти Господа; що ці рани не мусять бути останнім словом в нашому житті, а, навпаки, вони можуть стати нагодою для люблячого і всемогутнього Бога, щоб показати свою любов і всемогутність. Кожна рана, яку носимо в собі, в своєму народі особливо сьогодні, повинна стати упривілейованим місцем стрічі з Воскреслим Господом. Бо в «Його ранах є наше оздоровлення», в Його ранах є оздоровлення всіх наших зранень, терпінь і невпевненостей. Сьогоднішнє Євангеліє також вчить нас, що Господь об’являється в спільноті, в зібранні, тобто в Церкві. Знаменною є заувага євангелиста Йоана, який згадує, що апостола Томи не було між апостолами тоді, коли їм з’явився Ісус. Він не був з ними, а тому так трудно було йому увірувати (Йо. 20, 24). В самотності його пошуки віри були неуспішними. Щойно спільнота з учнями запевнила йому зустріч з Воскреслим Господом. Роль Церкви у супроводі у вірі до особистої зустрічі з Богом є дуже особливою. Вирішальну роль при цьому відіграє богослужіння, яке повинно переживатися не як відчитування молитов, навіть найкращих і найглибших, не як здійснення якихось таємничих обрядів, не як «зустріч» з людським словом, але передусім як зустріч з Воскреслим і Живим Господом, Який таїнственно уприсутнюється на молитві Церкви, яка зібрана в Його ім’я. Таке пережиття богослужіння може запевнити зріст у вірі й успішне свідоцтво для тих, хто споглядає на християн з великою долею скептицизму і недовір’я. «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували», – каже Ісус апостолові Томі (Йо. 20, 29). Нехай це Господнє благословення спочине на кожному, хто сьогодні вірує, покланяється і прославляє світле Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.Тієї особливої довіри до Бога вчить нас учителька віри – Пресвята Богородиця. Вона завжди говорила Богові: «Нехай буде воля твоя». Діва Марія повірила у Слово Отця, і через Її віру та дією Святого Дух сталось Воплочення відвічного Божого Слова – Єдинородного Божого Сина. Вона носила Його в своєму лоні і народила на світ, однак віри вона вчилася кожного дня, аж до Ісусової смерті на хресті. Богородиця ніколи не просила знаку для того, щоб вірити. Вона покірно покладалася на вірність свого Господа. Дорогі у Христі. Нехай кожна наша Літургія, яку переживаємо в Церкві, буде передусім глибоким і автентичним пережиттям зустрічі з Воскреслим Господом, Якого сьогодні в Україні розпинають московити. Нехай місцем нашої зустрічі з Господом будуть не лише рани Ісуса, про які ми згадуємо й які уприсутнюються в таїнственний спосіб в Євхаристії, але також і наші зранення, не відвертаймось від ран України.Запросім до них Господа. Скажімо тепер ми йому: Господи, діткни своєю життєдайною рукою моїх ран, ран мого народу, моєї держави яка переживає війну московита агресора, ран наших воїнів, лікарів, вдів і сиріт. Нехай Твоя любов і Твоя сила перемінять ці наші рани на джерело миру, зцілення, щоб ми як народ, як нація могли щирим серцем покланятися Тобі та з апостолом Томою взивати: «Ти – Господь мій і Бог мій»! Амінь. + Ярослав 1 травня 2022 року Божого,м. Дрогобич   Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 2 з 19
^ Догори