Проповідь на Собор Пресвятої Богородиці (2023)
27 грудня 2023
Христос Рождається!Дорогі у Христі брати і сестри!
Наступного дня після великого свята Східна Церква традиційно згадує тих осіб, які виконували в ньому головну роль. У Христовому Різдві найближче біля Ісуса бачимо Пресвяту Богородицю. Тож уже з перших віків у день після Різдва вірні соборно, тобто разом, збиралися, щоб подякувати Пречистій Діві Марії та віддати Їй честь як Божій Матері. Саме тому це свято називають Зібранням – Собором. Це також нагода пригадати велику подію в історії давньої Церкви − Собор в Ефесі, на якому було сформульовано догму про Боже материнство Марії: Марія − не лише матір людської природи Ісуса, як стверджував Несторій, але Вона є правдивою Матір’ю Бога, бо Той, Кого Вона народила, − Єдинородний Син Бога.
Похвальними піснями та гимнами величаємо сьогодні Богородицю, бо через Неї незбагненний та одвічний Бог приходить на землю і змінює історію всього людства. Завдяки Їй «Слово сталося тілом і замешкало між нами». У містерії різдвяних подій убога стаєнка слугує притулком для Творця і Володаря всього світу. Бог стає всім нам дуже близький і доступний. Той, перед Яким трепечуть ангели небесні, Своєю безкінечною любов’ю вчиняє Собі з Діви Марії живий Кивот, вмістилище Невмістимого. «Таїнство бачу дивне і преславне: небом стає вертеп, престолом херувимським − Діва, оселею − ясла, у яких лежить неосяжний Христос Бог [...]», – з подивом виголошуємо в ірмосі Різдвяної Утрені. Пресвята Діва Марія у Своїй особі сповнила стремління всього людства, бо через Її досконале смирення «Нехай станеться Мені по Твоєму слову» уможливлюється величний план Божий – спасіння всього людства.
Бог посилає у світ Свого Сина, Який у Вифлеємську ніч народжується від Діви, щоб згідно з Його відвічним планом здійснилося те, що захоплює людські серця настільки, щоб можна було сказати до Бога: «Авва, Отче». Лише син може сказати до Бога: «Авва, Отче» (пор. Гал. 4, 6), тому Бог сам захотів, щоб ми були подібними до Нього, щоб були «синами в Сині» (пор. Еф. 1, 5). Однак це відвічне прагнення людини було спотворене на самому початку. Воно стало предметом первородної спокуси злого духа. Апостол Павло в Посланні до Галатів сказав промовисті слова: «А що ви − сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, Який взиває “Авва, Отче!”» (Гал. 4, 6). Отож, були потрібні ці два Божі посланництва Сина і Святого Духа, щоб зреалізувати глибоке прагнення людини порозумітися та спілкуватися з Богом Отцем. Потрібне було Різдво Христове. Потрібно було, щоб Предвічний Син, зачатий від Духа Святого iМарії Діви, стаючи людиною, народився тієї Вифлеємської ночі.
Свята людська природа Христа утворена співдіянням Святого Духа та Діви Марії з Назарета. Це виразно підтверджує євангелист Матей, пригадуючи слова ангела, сказані до Йосифа: «[...] бо те, що в Ній зачалось, походить від Святого Духа» (Мт. 1, 20), а євангелист Лука, записуючи слова Гавриїла в часі благовістування, додає: «Дух Святий зійде на Тебе й сила Всевишнього Тебе отінить» (Лк. 1, 35). Святий Дух формує святу людську природу Христа: Його тіло і душу, розум, волю і здатність любити; формує любов, яка приймає грішників і прощає їм, милосердя, яке схиляється над бідністю людини, ніжність та чутливість, з якою благословляє і приймає убогих та дітей, розуміння, яке заспокоює біль терплячих. Від Духа Святого походить мудрість, яка наповнює Ісуса й дивує знавців Закону та сусідів. Дух Святий провадить Ісуса й підтримує в тяжких хвилинах, зокрема супроводжує в Єрусалим, де Христос складає жертву Нового Завіту, завдяки якій розпалився вогонь, який Він приніс на землю (пор. Лк. 12, 49).
З іншої боку, людська природа Христа є також наслідком співпраці Пресвятої Діви. Як Матір, Вона свідомо й цілком вільно приймає спасительний план Бога Отця. З трепетом і в мовчанні, наповненому захопленням і прославою, Марія слідує за таємницею Життя, Яке в Ній зачалось і розвивається. Як вихователька, спільно зі святим Йосифом формує серце Свого Сина, навчаючи Його традицій ізраїльського народу, виховуючи в любові до Божого Закону та передаючи Йому духовність «убогих Господа». Розуміння того, що Дитятко перевищує Її та є «Сином Всевишнього» (пор. Лк. 1, 32), зовсім не применшило Її опіки над людським вихованням Ісуса (Лк. 2, 51), тому можемо слушно стверджувати, що в серці Христовім ясніє прекрасний вплив Духа Святого і водночас сяє блиск серця Його святої Матері Марії. Над цим розважаємо в Таїнстві Різдва нашого Господа, а також у сьогоднішньому святі.
Євангелист Лука пише: «Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи у Своїм серці» (Лк. 2, 19). Марія просто не могла не роздумувати над тими подіями. Жодна жінка не могла б забути ангельського привітання, яким Предвічний Отець вчиняє Марію Матір’ю для Свого Сина: «Ось Ти зачнеш у лоні й народиш сина та даси Йому ім'я Ісус» (Лк. 1, 35). Марія була дівицею та бажала залишитися нею, а тому запитує, як таке може статися. Каже ангел: «Дух Святий зійде на Тебе й сила Всевишнього Тебе отінить, тому й Святе, що народиться, назветься Син Божий» (Лк. 1, 35). Марія запам’ятала ці слова й буде роздумувати над ними ціле своє життя, а також цілу вічність. У такий спосіб Вона зрозуміє таємницю воплочення Слова Божого, Яке стало людиною в Її дівичому лоні.
«Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи у Своїм серці» (Лк. 2, 19). Події, над якими роздумувала Богомати, − найважливіші для Неї. Для Неї і для нас. Марія усе Своє життя пам’ятатиме їх. Вона пам’ятатиме ніч, у яку народився Ісус, велику турботу Йосифа, якого Бог також попередив про небезпеки, що загрожували Дитятку. Марія пам’ятатиме втечу до Єгипту і слова, які сказав Симеон, коли Вона принесла Дитя до святині. Марія пам’ятатиме й те, що почула з уст самого Ісуса під час відвідин Єрусалимського Храму, коли Йому було дванадцять років: «Чого ж ви Мене шукали? Хіба не знали, що Я маю бути при справах Отця Мого?» (Лк. 2, 49). Марія пам’ятає всі ці події та розважає над ними у Своєму серці. Можемо припустити, що певного часу Вона розповіла про це апостолам і учням, Луці та Йоанові. У такий спосіб правда про Її Боже материнство опинилася на сторінках Євангелія та в традиції святої Церкви.
Богородиця − перший свідок великої таємниці Божого народження та великої пасхальної таємниці. Перш ніж апостоли були покликані звіщати смерть і воскресіння Христа, а апостол Павло розпочав євангелізацію поган, лише Вона була покликаною і посланою. Її свідчення − непомітне, скромне, материнське − супроводжує Церкву Христову з перших її днів, а Материнство Богородиці перемінюється в нову постать − постать Матері Церкви. У Церкві Вона стає Матір’ю всіх людей і всіх народів. Богородиця перебуває з нами. Марійські духовні святині розкидані по всьому світі і свідчать про Її предивну присутність. Марія вразлива на потреби кожної людини, а також старається запобігти всякому злу, яке загрожує не лише поодиноким особам чи сім’ям, але цілим народам. Хіба не так маємо розуміти присутність Богоматері, Її заклик у мексиканській Гваделупі, у багатьох святинях Європи, Люрді, Фатімі на початку ХХ століття, а також в наших місцях прослави Богоматері − Самборі, Грушеві, Биличах, Зарваниці та інших?
У сьогоднішній соборовій молитві щиро благодарім Богоматір, що так багато учинила для нашого спасіння. Учімося від Неї з відкритим серцем слухати Бога, приймаючи покірно Його волю в нашому щоденному житті. Вона й нам допоможе відновити християнську гідність улюблених дітей Божих та завжди пам'ятати, що в Його предвічному задумі кожна людина є цінною та покликана до важливої ролі у здійсненні Божого плану спасіння незалежно від її місця в суспільстві.
У сьогоднішній день, присвячений Пресвятій Богородиці, просімо в Неї миру і спокою для нас і нашої Батьківщини України. Благаймо, щоб Вона покрила нас Своїм чесним омофором – знаком постійного піклування й заступництва. Молімося, щоб Її присутність у нашому повсякденному житті була непохитною. Незважаючи на важкі часи війни для нашого народу та держави, не забуваймо, що завдяки молитві до Всевишнього та заступництву нашої Небесної Матері зможемо перебороти всі негаразди, бо коли ми з Богом, хто може нас перемогти?
Своїм життям Марія засвідчує і навчає нас про вагомість молитви. Тільки в молитві можна зробити щось важливе для світу – явити йому Бога. Щоб наші вчинки та зусилля були плідними та приносили користь, їх потрібно переплітати з молитвою. Цю мудрість добре засвоїв наш народ і зрозумів, що тільки з Божою допомогою можна досягти чогось справді великого. Тому з благанням звертаємось до Пресвятої Богоматері, прославленої у чудотворній Самбірській іконі.
У повній довірі до Божого Милосердя покладаємо всю нашу надію на Твого Сина, а нашого Господа Ісуса Христа. Благаємо Тебе, Царице неба і землі: прийми під Свою особливу материнську опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами; захисти своїм Покровом свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, щоб народ наш, визволений Твоїм заступництвом від воєнного лиха, вдячно прославляв Бога у Тройці Святій Єдиного.
А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.
+ Ярослав
26 грудня 2023 року Божого,м. Самбір
Детальніше...
Різдвяне послання владики Ярослава (2023)
18 грудня 2023
Небо і земля сьогодні хай радіють (…)Бог-бо в тілі появився (…) Прийшла надія народів,щоб визволити нас від ворожої неволі.Стихира на Литії Різдва
Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі у Христі брати і сестри!
ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!
Як і кожного року, цими днями святкові богослужіння дають нам можливість таїнственно пережити подію приходу у світ Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Серед багатьох прикрих обставин ми нині стаємо свідками чудесного явління вифлеємським пастушкам Господнього ангела й чуємо його небесний голос, який благовістить: «Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість (…): Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же − Христос Господь» (Лк. 2, 10−11). Ми вслухаємося у спів численного небесного воїнства, яке урочисто проголошує: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання» (Лк. 2, 14), наповнюючи всесвіт гармонією, любов'ю і спокоєм. Ми споглядаємо, як за світлом незвичайної зорі Божому Дитяткові приходять поклонитися стародавні східні мудреці, простягаючи Йому дорогоцінні дари – золото, ладан і миро (пор. Мт. 2, 1−2, 10−11). Нині для кожної людини, яка блукає в темряві світу цього, запалюється Вифлеємська зоря нескінченної Божої любови, невичерпної надії на вічне спасіння у Христі Господі. Ця дороговказна зірка своїми променями сягає потаємної глибини людських сердець і збуджує в них покаянні почуття, спонукає до виправлення помилок життя і творення добрих справ.
Нині, за висловом святого пророка Авакума, «Бог від Теману прибуває, Святий – від Паран-гори. Його велич небо окриває, і земля повна Його слави» (Авк. 3, 3). Так, Безпочатковий народжується в часі, Безтілесний стає плоттю, Невидимий стає видимим і ангелам, і людям.Тож у Різдві Всемогутній Бог зволив народитися вразливим Дитям і явив найвищу солідарність Творця зі Своїм створінням. Віднині людські очі можуть подивитися на Нього й не осліпнути, людські вуха – почути, людські руки – торкнутися Того, Хто більший за сотворений Ним Всесвіт. Для кожної людини Різдво Христове стає даром, який треба навчитися приймати з радістю та вдячністю.
Різдво Ісуса Христа − це не тільки історична подія, що давно минула, а реальність, яка надихає сучасність. Блага вістка сьогоднішнього свята продовжує доносити важливі сенси й теперішньому людству, кожній людині. Розмірковуючи над тайною Боговтілення, ми відкриваємо для себе «багатство доброти й довготерпеливости» Божої (Рим. 2, 4) і водночас вчимося бути вдячними нашому Спасителеві за те, що ми «пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має» (1 Йо. 4, 16).
Різдво Христове дає змогу глибше усвідомити сутність нашої власної природи – природи людини, відновленої Ісусом Христом. Втілившись, Бог прийняв людську природу, створивши непорушний зв'язок між Собою і людиною. Знизившись до людини, Бог дає їй можливість піднестися до Нього. Святий Лев Великий, Папа Римський, пояснює, яке це має значення для нас: «Зложімо із себе "стару людину" з ділами її (Еф. 4, 22) і, ставши співучасниками народження Христа, зречімося справ гріховних (Гал. 5, 19). Зрозумій, християнине, покликання своє і, ставши "причасником Божественної природи" (2 Пт. 1, 4), не повертайся до старої нікчемности. Пам'ятай, Чиєї Глави й Чийого Тіла ти частина (1 Кор. 6, 15). Згадай, що, вирваний з-під влади темряви, ти перенесений у світло й Царство Боже (Кол. 1, 13)» (Лев Великий, Слово на Різдво Христове, І, 3).
Різдво Христове є подією Божественного смирення, у якій нескінченний і самодостатній Бог служить людині, сприяючи справі її спасіння. У Своєму служінні Господь перевершує межі єства! Бог Предвічний приходить до нас серед нічної пітьми. Своїм Втіленням Він показує всьому людству, що Йому не чужі людські прикрості й біди. Ісус народжується серед нас. Він – Еммануїл, «Бог з нами», Який приходить, щоб супроводжувати наші будні та розділити з нами радість і смуток, сподівання і тривоги. Земля, яка прийняла Новонародженого Христа, стає для нас місцем Божої присутности – небом, бо «з нами Бог». Прийшовши у світ беззахисним Немовлям, Господь пройшов земний життєвий шлях, зійшов на хрест, помер і воскрес, указуючи всім нам благодатний шлях до воскресіння та вічного життя.
На жаль, дивовижну ангельську пісню «Слава на висотах Богу й на землі мир людям» (Лк. 2, 14) нині намагаються заглушити жахливі звуки повномасштабної російської збройної агресії, яка щоденно несе Україні страждання та невимовний біль. Уже котрий рік ми святкуємо Різдво Христове в обставинах важких воєнних злочинів агресора. І цьогоріч колядка «Сумний Святий вечір…», яку наші предки уклали в далекому 1946 році, на жаль, залишається актуальною для нашого народу, бо «по всій нашій Україні плач на кожнім кроці». Світ навколо України сьогодні також досвідчує непрості часи: конфлікти, війни, стихійні лиха, злочини, які переживаємо і за якими спостерігаємо через засоби масової інформації, ніби не залишають місця для добра і світла, а породжують відчуття самотности й безсилля. Однак на тлі небезпеки ще відчутніше сприймаються батьківське Боже піклування, милосердне співчуття й допомога ближнього, надія і втіха, породжені підтримкою близьких. Тому, переживаючи цьогорічні Різдвяні свята, коли спостерігаємо, за словами апостола Павла, як сила Божа проявляється в людській немочі (пор. 2 Кор. 12, 9), дозвольмо, щоб наше відчуття безсилля і тривоги перетворилося на втішення, а розгубленість і невпевненість – у переконання, що «з нами Бог», тому «надіятися буду на Господа, і Він спасе мене». Під впливом благодаті Святого Духа усвідомлення присутності Божої між нами стає силою, яка перемагає різні випробування та небезпеки.
Історія спасіння вчить, що злу не вдасться перемогти добро, як Іродові, попри його жорстокість і підступність, не вдалося перешкодити втіленню Божого задуму. Прикладом цього слугує недавня історія нашої Церкви й народу. Хоча у ХХ ст. ми зазнали численних поневірянь і гонінь від імперських людиноненависницьких і богоборчих сил, проте з Божою допомогою впевнено подолали труднощі й перешкоди та 2024 року Божого відзначатимемо 35-ту річницю легалізації Української Греко-Католицької Церкви. Нехай ця Божественна педагогіка надихає нас і в теперішніх різноманітних труднощах та випробуваннях. «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я-бо подолав світ» (Йо. 16, 32), – навчає нас Христос.
Дорогі у Христі! У ці святкові дні нехай утішає нас усвідомлення того, що Спаситель світу є з нами. Не переставаймо бути носіями Доброї Новини надії, любови та радости. З особливою вдячністю та молитовною підтримкою огортаймо тих, хто нас захищає, наше воїнство, хто допомагає постраждалим від війни. Під час наших різдвяних богослужінь і за святковим столом згадаймо всіх, завдяки кому святкуємо Різдво у вільній і незалежній Україні, яка стоїть, молиться й бореться. Нехай святе Різдво Христове увійде радістю та новими надіями в життя кожної людини, а світло Різдвяної зорі хай осяє наші душі й серця світлом Христовим! Нехай Слово Боже втілиться в кожному з нас, нехай воно увійде в наше буття й перетворить його! Дозвольмо, щоб Цар Всесвіту зацарював і в нашому житті – у помислах, словах і ділах, являючи через нас Свої невичерпні щедроти Божественної Любови, Милості й Істини.
Усім Вам, дорогі у Христі, з нагоди Христового Різдва бажаю міцного здоров’я, непохитної надії, миру та благословенного Нового 2024 року Божого!
ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!
+ ЯРОСЛАВ Приріз,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький
Дано у Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у празник Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, Чудотворця,6 грудня 2023 року Божого
Детальніше...
Проповідь на двадцять восьму неділю після Зіслання Святого Духа (2023)
17 грудня 2023
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри!
У сьогоднішньому Євангелії Ісус Христос розповідає притчу про запрошених на бенкет. Таким чином Господь вже вкотре порівнює Царство Боже з бенкетом – святкуванням! Це Царство – завжди велика і радісна подія. Ніколи воно не прирівнюється до чогось сумного, нудного чи нецікавого. Царство Боже означає повноту життя, радість, мир і любов цілісної людини.
Притчу про запрошених на бенкет Христос розповідає, ніби відповідаючи одному юдеєві, який промовив: «Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім» (пор. Лк.14, 15). Цей чоловік, як і кожний ізраїльтянин того часу, мав традиційне юдейське уявлення про месіанський прихід і про Боже Царство. Він, як і кожний правовірний єврей, не міг собі навіть уявити, що до Небесного Царства ввійдуть навернені грішники і погани.
Господь запрошує нас прийняти Добру Новину про споконвічний Божий план щодо життя вічного, який був виявлений через Господа нашого Ісуса Христа. Першими посланцями чи слугами, котрі були послані скликати людей на бенкет, були старозавітні пророки, ті мужі, яких покликав Бог промовляти до людей: «Так сказав Господь». Гостями, яких запросили першими прийти на весільний бенкет Сина Божого, були люди Ізраїлю. Коли ж вони не прийняли запрошення, Бог послав нових посланців – апостолів і перших місіонерів, які понесли це запрошення не тільки до ізраїльтян, а й до кожної людини. Тепер усі люди є покликаними прийти на бенкет спасіння Божого Сина. Небесний Отець любить кожну людину, яка носить Його Образ у своїй душі. Він бажає бачити поряд себе всіх людей. Всі ми є запрошені до вічної радості в Небесному Царстві.
Християнське життя починається з запрошення від Господа – приходьте! Тепер ми у Христі маємо сміливість прийти, наблизитися до Бога, нашого Небесного Отця. Ми маємо особливу нагоду прийти до Нього під час передріздвяного посту, коли приготовляємось святкувати Воплочення Божого Сина. Бог приходить до нас у Різдві, щоб ми могли прийти до Нього у таїнствах спасіння. Він поширює на нас те саме запрошення, яке Він сказав Закхеєві: «Притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі» (пор. Лк. 19,5). Він хоче прийти, щоб замешкати в нас.
Трудність полягає у тому, що наше життя – це лабіринт різних запрошень. Нас часто запрошують у різні місця. Нажаль, часто ми не маємо відчуття того, що головне у житті, не маємо здатності вибирати те, що є правильним, і тому ми не раз приймаємо неправильні запрошення, робимо помилкові рішення. Так ми пропускаємо бенкет, повноту життя у Христі, і женемось за скороминучими благами цього світу.
Коли Ісус промовляє до нас: «Прийдіть», Він знає, наскільки сильно ми бажаємо справжнього миру і сенсу в житті. Він знає, як багато всього нас розчаровує. Він знає рутину нашого життя, як часто ми знеохочені. Він знає, що означає прожити половину життя і зрозуміти, що ти не досяг усього, чого бажав досягнути в цьому житті для спасіння і життя вічного. Він знає, що означає тривожитись, страдати… Він знає як усі ці почуття впливають на нас і тому запрошує нас прийти до Нього. «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (пор. Мт.11,28).
Сьогоднішня євангельська благовість промовляє до кожного з нас – ти запрошений! Ми запрошені до Божого Царства, до вічної слави, до спілкування з Богом. Ми запрошені сидіти за столом з нашим Господом. У Священному Писанні читаємо: «Блаженні запрошені на вечерю Агнця» (пор. Од. 19, 9). Сам Бог Отець через свого Єдинородного Сина Господа нашого Ісуса Христа запрошує нас до Царства Божого. Запрошення це – персональне, звернене до кожного особисто. Воно потребує відповіді. Кожен, навіть й подумки, має сказати: «Так, Господи». Ця відповідь передбачає не лише слова, але й дії. Зокрема, це передбачає іти за Ісусом, слухати Його Слово, зберігати Його Заповіді, жити повнотою святих Тайн та свідчити про Його любов у повсякденному житті.
Наступна думка, на яку сьогодні хотілося б звернути увагу це слова: «Ідіть, усе готове!» (Лк.14,17). Не завтра, але вже сьогодні все є готове. «Ось тепер - час сприятливий, ось тепер - день спасіння», – читаємо у святого апостола Павла у посланні до Коринтян (пор. ІІ Кор 6,2). На означення бенкету у цій притчі є вжите слово δεῖπνον, яке означає основну їжу дня - вечерю, яка споживалася ближче до вечора. Це слово є важливим, бо воно говорить нам про те, які стосунки Ісус хоче мати з нами, коли ми прийдемо до Нього. Східні народи споживали трапезу тричі на день. Сніданок полягав у невеликому сухарику хліба з вином. Обід був маленькою перекускою посеред дороги або серед поля. Вечеря ж була головною трапезою дня: люди могли дозволити собі довго сидіти за столом, бо вся робота вже була зроблена, і вони не поспішали, багато розмовляли між собою. Тому той факт, що Ісус запрошує нас на бенкет-вечерю, описує тісний, довготривалий, особистий стосунок, який Бог хоче встановити з кожним з нас.
Бенкет чи вечеря, про які нам розповідає Христос у сьогоднішній притчі, є нічим іншим як Євхаристією – Трапезою, у якій ми запрошені брати участь на кожній літургії. Євхаристійне богослужіння є передсмаком Месіанського бенкету, коли ми сядемо вечеряти з Господом в Небесному Царстві. Це означає, що кожного разу, коли ми приходимо на небесний бенкет Євхаристії, щоб отримати Найсвятіше Тіло і Кров нашого Господа, ми споглядаємо вперед, на Друге Пришестя – Парусію. Іншими словами, Євхаристія – є передсмаком і передчуттям Бенкету в небі, який все ще має відбутися. Отож коли людина отримує Святі Тайни – Пресвяту Євхаристію – тепер, то, водночас, отримує обіцянку сопричастя з Христом у майбутньому віці. Так як Ісус сказав своїм учням: “Я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій, щоб їли й пили за столом у моїм Царстві” (пор. Лк. 22,29-30).
Сьогоднішній недільний день, який у традиції Церкви називається Днем Господнім – особливим днем для Євхаристії, не є простою дниною нашого життя. Сьогодні є той єдиний день, коли ми маємо привілей прийти до Господа і бути причасником богослужіння. Бог нам служить. Єдиний час, коли ми маємо нагоду, це – теперішній момент. Все, що людина має, це – “сьогодні”, бо “вчора” вже немає, адже вчорашній день минув, а “завтра” для нас може й не настати. Суд для нас не буде тільки наприкінці світу. Він може відбутися будь-коли, бо будь-якого дня ми можемо померти – переставитися і постати перед нашим Господом. Парусія – прихід не є лише наприкінці світу, він вже почався і триває.
«Коли мені треба каятися», – запитав хтось одного старця, а той йому відповів: «В останній день твого життя». «Але я не знаю, який день буде мій останній», - відповів співбесідник. «Тоді кайся щодня», – сказав монах. Ми не можемо вибирати, як чи коли помремо. Ми можемо лише вирішувати, як ми будемо жити зараз – сьогодні. Теперішнє є тією точкою, коли час торкається вічності. Мета часу – дати нам можливість прийти до Бога, щоб відповісти на Його запрошення, на бенкет.
Однак маємо пам’ятати, що прихід є тільки початком. Людина має прийти до Христа, щоб Його пізнати. Після цього вона мусить йти далі, несучи свідчення про Нього. Отримавши нове життя в Христі, ми покликані нести його іншим. Ми стаємо слугами, про яких згадується у сьогоднішньому Євангелії: «Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста й приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих… Піди на шляхи та огорожі й наполягай увійти, щоб дім мій наповнився» (пор. Лк.14,21- 23). Господь хоче, щоб Його дім був наповнений і щоб усі Його діти були з Ним. У цьому є і завжди було і буде завдання Церкви – іти на дороги й узбіччя, проголошуючи запрошення на Господній бенкет, доносячи його до кожного, щоб наповнився Божий дім. Це – велике бажання нашого Господа!
Дорогі у Христі! Сьогоднішня неділя називається неділею Праотців. Вона звіщає нам, що завершується час приготування до Різдва, добігає кінця Різдвяний піст, тож не біймося прийняти Боже запрошення до таїнственного споглядання Христового Різдва, бо не людина готує Різдво, а Господь, наш Небесний Отець. Відкладімо всі інші запрошення у житті, а відкликнімося на Господній заклик і будьмо учасниками Таїнственної Господньої Вечері. Молімося, щоб кожний з нас побачив красу Господньої трапези і вже сьогодні зазнавав радості від споглядання та спілкування з Богом. Нехай у цей передріздвяний час благодатна близькість Бога наповнює Ваше життєве покликання освяченими орієнтирами та милостивою Божою підтримкою у служінні Богові й своєму народові, який молиться і бореться проти агресора московії. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
17 грудня 2023 року Божого,м. Дрогобич
Детальніше... Проповідь на двадцять четверту неділю після Зіслання Святого Духа (2023)
19 листопада 2023
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри!
У сьогоднішньому євангельському читанні Христова Церква пропонує нашій ласкавій увазі надзвичайну благовість – зустріч потребуючої людини з Богом.
Євангелист Лука поміщає розповідь про оздоровлення кровоточивої жінки всередині розповіді про воскресіння дочки Яіра. Ісус Христос іде до дому Яіра, старшого синагоги, серед натовпу людей, коли до нього наближається безнадійно хвора жінка. Дочка Яіра померла, вона втрачена для життя. Кровоточива жінка також в певному сенсі втрачена для життя. Вона живе в ізоляції, бо як ритуально нечиста не може спілкуватись з іншими людьми. Це – її суспільна смерть. Вона на власному досвіді переконалася, що безнадійно хвора. Адже зверталась до лікарів, але безуспішно: її стан тільки погіршувався. Хворіла вона 12 років – біблійне число повноти. Таким чином з тих небагатьох слів, якими євангелист Лука описує жінку, ми дізнаємось, що це була жінка, безнадійно втрачена для життя з людьми.
І в цих ситуаціях (з кровоточивою і дочкою Яіра) бачимо, що на допомогу людському безсиллю, покинутості і смерті приходить Божа сила. Вона спрямована до людей, перебуває серед них, готова їм допомогти. Христос зі своєю Божественною Силою перебуває на землі, і Його сила відкрита на служіння людству. Святий євангелист Марко підкреслює цю думку словами, що Господь був серед народу: «до Нього зібралось багато народу» (Мк.5,21), «за Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього» (Мк.5,24), «І відказали Йому Його учні: Ти бачиш, що тисне на Тебе народ» (5,31). Божественна сила – надзвичайна. Її помічають одразу ж, до неї горнуться. Але, як побачимо далі, на жаль, не всі користають з неї.
Божа сила – пріоритет у нашому житті, який маємо постійно шукати. Ми повинні серед шуму і гамору сьогоднішнього секуляризованого світу знайти те, що нам найбільше потрібно, – Господа; незважаючи на всі перешкоди і зневаги, «протиснутись» і «доторкнутись» до Нього, як це зробила кровоточива. Як важливо тут підкреслити, в якій ситуації відбувається це зцілення. Багато людей були коло Ісуса. Напевне, серед них не один був хворий і не один потребував чогось, не один Його торкався, але оздоровилась тільки одна жінка. Чому так сталося? Всі, хто зібрався навколо Ісуса Христа, зробили це не просто так. Для них Він був надзвичайний, а тому притягував. Можливо, для декого Він був просто цікавий, але цього замало. Мало хто з цих людей був переконаний, що Христос може вчинити щось надзвичайне для нього; мало хто бачив у ньому Божественну силу, яка може ввійти і змінити його життя; мало хто вірив в це. Однак те, що вирізняло кровоточиву жінку й Яіра, була віра – і віра незвичайна.
Також не знаємо (євангелист нам про це не розповідає) того, що, можливо серед тих, що тіснилися навколо Христа, були такі, які вірили, що Господь може їх зцілити. Проте зовнішній дотик і віра не забезпечували Божественної допомоги. Жінка виявила виняткову силу віри. Ця віра була особливою, бо походила з власного довгого досвіду, переконання, що не можна «надіятись на князів, на синів людських, бо в них нема спасіння». Тут віра поглинула цілу людину. Жінка в цю мить уся була охоплена вірою, і полум’я віри, яким вона була охоплена, спасло її від «суспільної смерті». Віра її настільки сильна, що Церква ставить цю жінку нам за приклад, коли у Великому Каноні Андрея Критського молиться: «Наслідуй кровоточиву, нещасна душе, припади, візьмись за ризи Христові, щоб визволитись тобі від ран і почути від Нього: "Віра твоя спасла тебе"».
Але й сьогодні, дві тисячі років опісля, Божа сила відкрита і доступна. Вона – у Церкві і таїнствах. Кругом них «тиснеться багато людей», але не кожний зцілюється. Чому? Може, тому, що не кожен має достатню віру, яка, дозрівши хоча б до зерна гірчиці, може переносити гори. Один із аспектів цієї віри розкриває нам сьогоднішнє Євангеліє. Ця віра повинна бути остаточною і безапеляційною, як і віра кровоточивої, котра, наближаючись до Христа, твердо знала, що їй не допоможе жодна людина. Так і в кожних наших зусиллях, якщо ми очікуємо на Боже чудо, то повинні очікувати тільки на Божу силу, а не сприймати її як один із засобів для досягнення бажаного.
Божественна Сила – не сліпа стихія, що механічно пронизує всякого, хто зовні з нею стикається. Ось чому багато торкались Христа, але мало оздоровлювались. Це – як слово, що його чують усі, але сприймають і розуміють тільки ті, хто знає мову, якою воно сказане. Потрібно володіти „мовою” богоспілкування, щоб отримати допомогу Божу. Її ми вчимось у молитві. Це володіння здобувається важкими зусиллями, невдачами, розчаруваннями, тощо. Шлях невдач – шлях жінки перед її особистою зустріччю з Христом. Можливо, й у молитві ми просимо чогось і не отримуємо. Не треба розчаровуватись, бо рано чи пізно, коли ми будемо готовими, відбудеться й наша спасительна зустріч з Богом.
Також євангелист Лука згадує нам про ще одну важливу подію, як Яір, старший синагоги, прийшов до Ісуса з великою вірою, що Він зможе уздоровити його вмираючої дочку. Як часто випробовується наша віра? Так сталось і з Яіром! Його віра випробовувалась перешкодою. Він прийшов до Ісуса і просив Його прийти до нього додому, щоб вилікувати вмираючу дочку. Ісус пішов з ним, але тоді дещо трапилось. Якась хвора жінка підійшла і доторкнулась до Ісуса. Господь зупинився, щоб зцілити її. Але цієї маленької перешкоди було достатньо, щоб пройшов час і маленька дівчинка померла.
Тепер Яір міг перестати просити Ісуса про допомогу. Він прийшов першим до Ісуса. Дорогою Ісус зупинився зцілити жінку, цієї зупинки було достатньо, щоб спізнитись і щоб померла дочка. Коли посланці прийшли сповістити про смерть, Яір міг сказати: «Померла? Моя маленька, а ми були уже майже вдома, коли ця жінка зупинила Його по дорозі; і тоді вона цілком видужала, зцілилась тієї ж миті. Вона – здорова, а моя донька – мертва; ця жінка прожила більшу частину свого життя; а моя дочка, у дванадцять років, лише починала жити. Інші мають рай на землі, а наше домашнє вогнище опустіло».
Однак, як бачимо, ця перешкода принесла ще більше благословення для Яіра. А саме тоді Ісус сказав: «Не бійся! Тільки віруй». Ця перешкода була на славу Божу так само, як і для кожного з нас, коли ми у потребі. Завдяки цій перешкоді для Яіра сталося ще більше чудо; він бачив, як рука Божа підвела померлу – саме так у його дім прийшло спасіння. Іноді, коли ми відчуваємо, що відповідь від Бога затримується, прочитаймо цей уривок Євангелії і дізнаємося, що звичайно трапляється, коли відповіді тимчасово затримуються. Це все заради ще більшої слави Божої. Господь не раз випробовує нас, чи ми вміємо довіряти Йому. Він сподівається, що ми знаємо Його милосердя. Він бариться, щоб ми навчилися від Яіра, Марії та Марти, сестер Лазаря, що коли у нас є велика віра, ми побачимо славу Божу – не тільки на небесах, але і тут, на землі!
Євангелист Марко згадує про ще одну важливу річ, на якій я сьогодні хотів би також зупинитись. У його розповіді читаємо: «І в ту мить Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила» (Мк. 5,30). Для нас це є свідченням, чого «коштує» Ісусові зцілення людей. Вершиною Його спасительної діяльності у світі було віддання цілого Себе на хресті.
Але це також і універсальний закон життя: ми ніколи не зможемо зробити що-небудь важливе або велике, якщо не готові вкласти в нього якусь частину свого "я" – частину свого життя, частину своєї душі. Музикант не може домогтися досконалості виконання, якщо лише безпомилково і технічно виконує партитуру. Актор також не буде великим, якщо щоразу як гарний автомат із правильною інтонацією вимовляє свою роль і повторює жести. Цього повчає нас сьогоднішня євангельська розповідь, що будь-яке добре діло, яке ми чинимо, – синергійне. Воно – плід Божої допомоги і наших зусиль. Всі ми віримо, що Господь благословить наші діла, як Він це вже чинив упродовж нашої історії. Але навіть безплідні зусилля не можна вважати марними. Вони корисні, бо, звершуючи їх, людина навчається, здобуває дорогоцінний досвід. Коли ми чогось просимо у Бога і не отримуємо, то необов’язково тому, що Він нам цього не благословить. Можливо, ми просто ще не готові отримати Його дару. Це повинно спонукати нас до більш наполегливої праці з відвагою, які мала кровоточива і старший синагоги Яір.
Дорогі брати і сестри, вже більш ніж дев’ять років ми живемо в умовах війни, з них понад півтора року триває повномасштабне вторгнення московії в Україну. По наших містах лунає зловісний гуркіт вибухів і тривожний звук сирен. Наші міста безжалісно обстрілюють гради ракет які несуть біль, смерть, голод, спрагу і холод. Однак попри величезну трагедію, яку зараз переживаємо, наш народ не занепадає духом і не впадає у розпач. Світ відкрив для себе сміливий і сильний народ, народ, що страждає, молиться і бореться, чинить опір рашистські московії. Тому сьогодні Господь говорить і нам: «Не бійся! Тільки віруй». З Ісусом ніхто не є безнадійним і немає нічого неможливого. «Тільки віруй», що Бог завжди поруч з тобою. «Тільки віруй», що немає нічого занадто важкого для Господа. «Тільки віруй», що Його воскресіння є гарантією воскресіння кожного віруючого народу. «Тільки віруй», що те, що здається для кожного з нас кінцем, є тільки початком для Бога.
Тож молімося за наших захисників, за волонтерів, за всіх хто солідарний з нами, хто боронить нашу країну від рашизму, щоб Божа любов усіх нас кріпила, щоб наша надія не маліла, а наша віра в перемогу принесла свої плоди. Молімося, нехай прийде воскресла весна, там де ми стоїмо до кінця і нас не зламає війна, бо наша віра єднає у Бозі серця, щоб Україна навіки жила, бо Україна це наша земля. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
19 листопада 2023 року Божого,м. Дрогобич
Детальніше... Проповідь на двадцять третю неділю після Зіслання Святого Духа (2024)
14 листопада 2023
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри!
У сьогоднішній Євангельській благовісті ми чуємо про подію екзорцизму – вигнання злих духів, яке чинить Ісус Христос. Це – один з багатьох екзорцизмів, про які згадано у Євангеліях. Ісус звільняє одержимих людей, щоб показати свою владу над нечистими духами. Вони знають, хто такий Ісус Христос, ще здалека визнають Його Сином Божим: «Що мені й тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!» (Лк. 8,28). Однак випадок, про який чуємо сьогодні, є особливий тим, що відбувається у Герасин-краї, що навпроти Галилеї. Це територія по той бік Йордану. Це одне з міст Десятимістя, або по грецьки Декаполісу, яке населяли здебільшого погани. Однак Христос іде туди, щоб і цей народ, який, як писав пророк Ісая, сидів у темряві і тіні смерті, побачив світло велике (пор. Іс. 9,1).
Cьогоднішнє Боже Слово, показує нам Ісуса Христа, який повертає гідність людині. Євангелист Лука розповідає нам, що чоловік, який виходить назустріч Ісусові в Герасинському краї, був опанований демонами. Коли Ісус спитав його: «Як тобі на ім’я?», - він відповів: «Легіон». Злий дух виявляє свою лукаву сутність. Він намагається приховати своє власне ім’я за загальним – «легіон», тобто подає назву великої групи, бо він є батько брехні. З іншого боку, з цього можемо зрозуміти, яким був стан тієї людини, адже римський легіон налічував 5-6 тисяч вояків. Ісус Христос перемагає цілий легіон злої сили лише одним своїм словом.
В такий спосіб Син Чоловічий об’являє свою владу над гріхом і винуватцем гріха. Ім’я «Ісус», перед яким схиляються навіть злі духи, означає «Спаситель». Однак ця спасительна сила виявиться в повноті через жертву на хресті. Хрест принесе повну перемогу над дияволом і гріхом, бо саме таким був задум Отця, щоб Його Єдинородний Син, ставши людиною, переміг гріх. В цьому парадоксі «слабкості» виявляється Божа сила, яку справедливо можна назвати «Силою Хреста».
Гріх має так багато різних імен: гордість, захланність, нечистота, заздрість, неуміркованість, гнів, лінивство, жадоба влади, помсти, наркотичної та алкогольної залежності тощо. Багато гріхів у житті людини стається тоді, коли вона забуває про присутність Бога в щоденному житті, Його любов і заповіді. Сатана часто заманює увагу людини підступами, неправдою, різними пристрастями, земними речами, щоб представити зло під виглядом добра, зосередити увагу на потребах дочасних і таким чином відвернути людину від Бога, спасіння її душі, від мети життя.
Ісус звільнив людину, яку опанував диявол. І ми також у хрещенні отримали звільнення від гріха, від смерті, від диявола. Саме задля цього перед хрещенням священник читає молитви екзорцизму. Ми здобули імунітет, але мусимо бути пильними, тому завжди просимо Отця: «Не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого». Спокусник продовжує застосовувати свою тактику – обман, яким викликає недовіру, вселяє у серце людини страх (пор. Бут. 3).
Проте, що трапилось після того, як люди побачили, що Ісус зробив для цього Герасинського біснуватого? Чоловіка, якого вони вважали безнадійним, зцілив Ісус. Вони це бачили на власні очі. Тоді він “сидів при ногах Ісуса, зодягнений та при умі”. Ніхто й не знає, скільки часу минуло відтоді, як він зараз вперше відчув спокій у душі. Він більше не той обідраний, розтріпаний, роздвоєний, жахливий чоловік. Його непотрібно було більше в’язати “кайданами та ланцюгами”, які він звичайно розривав і “трощив”. Тепер він спокійний, більше не викрикує тих жахливих звуків, від яких мороз іде по спині. Він більше не набиває собі синців, не б’є себе палками і камінням. Демони відійшли, нарешті він став спокійним і мирним, Ісус зцілив його.
Однак, сталася несподіванка, парадокс, річ, яку ніхто не очікував. Здавалося б, що мешканці краю сприймуть все те, що сталось, з радістю, що вони попросять Ісуса залишитись з ними і ще більше проявляти свою дивовижну силу. Вони могли б отримати хліб життя, варто було б лише взяти! Проте, невірні, вони просять Ісуса піти: “Тоді все населення Геразинської округи почало його просити, щоб відійшов від них” (пор. Лука 8, 37).
Чому? Чому вони попросили Його відійти? Причина у тому, що Ісус зцілив те диявольське. Але, зробивши це, вони втратили дещо зі свого дочасного не благословенного Богом. Демони увійшли у стадо свиней, яке тоді “кинулося ... з кручі в озеро та й потонуло”. Комусь було завдано матеріальних невигод. Вони більше такого не хотіли. Ісус порушив їхній спосіб життя, їхню систему цінностей. Свині були важливіші за людей! Отже, Господь залишає людині вільний вибір, Він не змушує прийняти запропоноване визволення! Але не лише вони просили Ісуса піти. Існує безліч людей, які хочуть сумніватись, хочуть вірити, що Бога немає, хочуть триматись осторонь від Нього, тому що не хочуть, щоб Христос увійшов у їхнє життя. Легше вилучити Ісуса зі свого життя, і про це так багато говорить сучасний секуляризований світ!
Однак сьогоднішня євангельська благовість хоче показати нам, що Ісус є Добрим Пастирем не лише для овечок Ізраїля, не лише для цієї маленької громади, яка Його оточує, але Він є Спасителем усього людства. Тому Він каже: «Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, – і буде одне стадо й один Пастир!» (пор. Йо. 10,16). Тож серед багатьох рис пастирської опіки самого Бога над своїми людьми є одна дуже специфічна і унікальна. Ісус Христос каже: «Я – ворота! Я – ворота для моїх овець, вони через мене увійдуть, вийдуть і знайдуть пашу, бо я прийшов, щоб мали життя і мали його вповні» (пор. Йо. 10, 9-10). Ісус Христос є єдиними воротами, якими можна увійти в присутність Небесного Отця. Христос, у своїй Особі сповняючи старозавітні пророцтва, відкриває якусь нову еру в історії людства – еру близькості Бога до своїх людей, еру єднання. Оскільки є один Бог, один справжній Пастир овець, є одні-єдині ворота, через які можна увійти в життя вічне, то і Церква Христова є єдиною.
Дорогі в Христі, сьогодні наш погляд також звернений на постать святого священномученника Йосафата, архиєпископа Полоцького, як доброго пастиря. Ми складаємо подяку Богові за дар цього великого мужа нашої Церкви у 400-річчя його мучеництва. Життя і діяльність цього святого свідчать про історичні зв’язки Київської Церкви Володимирового хрещення із Західною Європою і зокрема, з Римським Апостольським Престолом.
Святий Йосафат – наш брат по крові й мученик за віру - прийшов на світ у 1580 році у місті Володимирі на Волині. Побожні батьки – Гавриїл і Марина - охрестили його в місцевій церкві св. Параскевії і надати ім'я Іван. Йому, ще малому хлопчикові, під час молитви у храмі з ікони розп'ятого Христа спала у серце іскра любові. Згодом вона палахкотіла і розросталася. Юнаком він вступає у монастир і цілковито посвячує себе Господеві, далі стає священиком, а потім Єпископом.
Пастирську діяльність Йосафата найвлучніше окреслили самі його противники одним словом: «Душехват»! Так називали його віленські міщани, які зауважили, що Йосафат прикладом свого життя притягує їхніх синів до Свято-Троїцького монастиря. Таким він був уже як диякон, таким залишився як священик і наприкінці – як єпископ.
Йосафат уникав почестей, вправляючись в аскетичного житті та молитві. Своє служіння задля єдності Христової Церкви він завдячував не родинній традиції, не оточенню, в якому виховувався, а Божій благодаті. Згодом він поглибив своє переконання завдяки пізнанню власної церковної традиції, зокрема уважному читанню богослужбових книг. Далі він обстоював це цілим своїм єством – спершу як мирянин, потім як диякон-чернець та ієромонах, а завершив як Архієрей-Пастир своїх овець.
Єдність між християнами є найголовнішою прикметою християнської віри, бо каже Євангелист Йоан: «З того усі спізнають, що ви мої учні, коли любов взаємну будете мати» (Йо.13,35). Св. Йосафат був свідомий того, що пристрасті є причиною всякого гріха, а послідовно вони є причиною кожної сварки та роз'єднання. Гнів і заздрість розділяють і роз'єднують людей, а християнська єдність – це добро, яке треба здобувати через аскетичні вправи над собою й витривалою працею над духовною єдністю між братами. З писань св. Йосафата випливає, що для нього діло об'єднання – це Боже діло, а осягнути його можна тільки з Божою поміччю. Церковну єдність треба здобувати покорою, терпеливістю та самопожертво. Це те, що найважливіше, найцінніше і про що кожний християнин мусить дбати.
Як добрий пастир, святий Йосафат постраждав мученицькою смертю за своє стадо у Вітебську 12 листопада 1623 року, проживши неповних 44 років. Його вбили сокирою, а тіло вкинули у ріку Двіну. Щойно шостого дня знайдено мертве тіло Йосафата. У 1643 році він був беатифікований, а в 1867 році Папа Пій IX проголосив його святим. З нагоди 300-ліття від його мученицької смерті Святіший Отець Пій XI присвятив йому свою енцикліку «Ecclesiam Dei», а святий папа Іван Павло ІІ назвав його Апостолом єдності. Мощі святого Йосафата після довгого поневіряння спочивають у Папській базиліці Святого Петра у Ватикані.
Зі світлого прикладу св. Йосафата можемо дуже багато чому навчитись, як нам у практичному житті поступати. Коли ми щороку святкуємо річницю смерті св. Йосафата, то робимо це, щоб скласти йому честь і вдячність, яка йому належиться, але передусім для того, щоб вимолити його заступництва та вкотре нагадати собі про подвиг його життя, служіння і мученицької смерті. Його постать заслуговує на те, щоб її всесторонньо пізнати й щоб від неї вчитися жертвенної праці для єдності Христового стада. Храм, який збудований у цьому мікрорайоні м. Дрогобича, буде ще однією нагодою звернути нашу особливу увагу на важливість справи, яку звершував св. свящ. Йосафат. Сподіваюсь, що тут не одному юнакові чи дівчині, як колись малому Іванові-Йосафатові, впаде у серце іскра Божої любові, запалахкотить і розвинеться, спонукаючи до жертовної праці на благо Божого люду у священичому чи монашому стані.
Улюблені молільники, Христова Церква, проголошуючи Йосафата Кунцевича святим, ставить його нам за приклад для наслідування. Тож прохаємо святого Йосафата, щоб випроси в нашого Господа зцілення рани нашого народу та справедливий мир на нашій землі, який приходить із небес і якого цей світ не має. Нехай Господь і сьогодні щедро благословить кожного, хто трудиться над прославою Його Імені та вимолює і виборює вільну, соборну Україну. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь.
+ Ярослав
12 листопада 2023 року Божого,м. Дрогобич
Детальніше... Архистратиг Михаїл і Собор усіх небесних сил безплотних (2023)
09 листопада 2023
Ось я посилаю ангела мого перед тобою, щоб стеріг тебе в дорозі і привів тебе до того місця, що я приготував.
Вих.23, 20
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри!
«Прийдіть, отже, христолюбиві вірні, на це свято та, взявши квіття чеснот, з чистими думками й добрим сумлінням пошануймо ангельський хор, що безнастанно перебуває перед Богом», – такими словами стихира Вечірні закликає нас святкувати нинішнє свято – архистратига Михаїла і всіх безплотних небесних сил. У цьому святі вшановуємо ангелів і архангелів, які прославляють Бога і служать Йому, а також є помічниками людей.
Від початків християнства на нашій землі український народ шукав заступництва архистратига Михаїла і чесних безплотних небесних сил. Про це свідчать численні храми, споруджені в їхню честь. Ікону архистратига Михаїла зображували на багатьох гербах. Наша столиця і багато українських міст мають його як покровителя. Архангел Михаїл є союзником українського війська. В наших щоденних молитвах ми взиваємо: «Святі ангели й архангели, моліть Бога за нас».
Нинішнє свято – добра нагода спрямувати свій духовний погляд на невидимий ангельський світ. Слово «ангел» з грецької означає «посланець, вістун». Бог у різних моментах історії спасіння послуговується ангелами, щоб принести свою вістку до людини, об’явити їй свою волю. Ангели стоять перед обличчям Божим і безнастанно прославляють Бога, але вони також сповіщають Божу волю людині, відкривають Божий задум про спасіння тоді, коли Господь їх посилає.
Бог, у якого ми віримо, є Творцем неба і землі, всього видимого і невидимого. Так ми сповідуємо у Символі віри. Видиме творіння – це світ земний, а невидиме – світ небесний, до якого належать ангели. Коли Бог закладав підвалини землі, то ангели уже прославляли Творця. Це означає, що ангели були створені раніше, ніж земля. Створений був, насамперед, невидимий світ, про який сказано, що це «небо». Ангели є першими Божими творіннями й у своїй природі були створені світлими. Бог є Світлом. І це світло ангели отримували від Бога. Бог не створив ангелів з необхідності, бо Він не відчував нестатку. Він створив ангелів виключно зі Своєї любові і благості та для того, щоби вони як творіння розумні розділяли Боже блаженство.
Ангели – це Божі творіння, безплотні, тобто не мають тіла як люди, але мають розум і свобідну волю, як і кожна людська особа. А мати свобідну волю – означає мати можливість вибору: служити Богові і сповняти Його волю чи ні. Через те, на жаль, не всі ангели залишилися вірними Богові. Про це написано у Книзі Одкровення: «І настала війна на небі: Михаїл і ангели його воювали проти дракона, і дракон воював та й ангели його… і повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною… повержено на землю» (Одкр. 12, 7-9). Частина ангелів на чолі зі світлоносним ангелом (Люцифером) збунтувалася проти Бога, але архангел Михаїл, ім’я котрого означає «Хто, як Бог», будучи вірним Богові, став на боротьбу і Божою силою переміг невірних ангелів, що стали злими духами. У цьому імені «Хто як Бог» немає якогось риторичного чи філософського запитання, це – клич, заклик до боротьби із злими силами.
В євангельському читанні сьогоднішнього свята про цю подію розповідає Христос: «Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба» (Лк. 10,18). Ці слова наш Господь говорить до тих 72-ох учнів, яких Він посилав на проповідь у міста, в які сам мав прийти. Учні, повернувшись раділи, що біси, оці впалі ангели, коряться їм силою Христового імені, проте Христос їм говорить, що правдивою причиною їхньої радості має бути те, що їхні імена записані на небі.
Сьогоднішнє свято дає нам відповідь на питання: чому у світі так багато зла? Бунт проти Бога цих ангелів був свідомий, а вибір їх остаточний. Вони були скинені з неба і тепер намагаються шкодити людині, щоб відвернути її від Бога, спокусити до гріха. Спокушаючи людину, диявол завжди приховує потворність гріха, зло намагається представити як щось приємне для людини. А коли людина вчинить гріх, то намагається посіяти у ній відчай і зневіру, щоб вона перебувала у гріху і не наверталася до Бога.
Щодня ми ведемо боротьбу зі злом, яке має корінь у злобі тих впалих ангелів. Усі ми під проводом архистратига Михаїла і всіх безплотних небесних сил покликані протистояти злу. Як архистратиг Михаїл маємо стати на захисті правди, добра, справедливості. Ми покликані до боротьби з гріхом, який є причиною всякого зла як в особистому, так і суспільному вимірі.
У тижневому колі богослужінь кожен понеділок присвячений почитанню і молитві до ангелів. «Небесних воїнств архистратиги, молимо вас завжди ми, недостойні, щоб ви вашими молитвами огородили нас, покровом крил духовної вашої слави…», - співаємо у наших богослужбових текстах. За боротьбу ангелів зі злом називаємо їх небесним воїнством. У нашій земній боротьбі зі злом ми потребуємо повсякчасної допомоги небесних сил. «Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах», – навчає апостол Павло (Еф.6,12).
Добрих ангелів є надзвичайно багато: «Я бачив, і чув голос ангелів багатьох навколо престолу… і було… їх – множини множин і тисячі тисяч» (пор.Одкр. 5, 11). Про це говорить Ісус Христос в Оливному городі, коли Його зрадив Юда, а апостол Петро вихопив меч і відтяв слузі первосвященника вухо: «Чи гадаєш, що я не міг би просити Отця мого і він зараз же не дав би мені більш як дванадцять легіонів ангелів?» (Мт. 26,53).
У кожній Божественній Літургії на землі нам також співслужать ангели. На Малому вході з Євангелієм священник молиться молитву: «Вчини із входом нашим, щоб входом святих ангелів, які співслужать з нами і разом з нами славословлять твою доброту». На Великому вході ми молимося: «Ми херувимів тайно являючи…», а далі: «Щоб і царя всіх ми прийняли, що його в славі невидимо супроводять ангельські чини». А на Літургії Напередосвячених дарів у Великому пості молимося: «Нині сили небесні з нами невидимо служать…». Перед самим освяченням чесних Дарів вустами священника дякуємо Господеві за цю службу, яку Він з рук наших зволив прийняти: «…хоч і стоять перед тобою тисячі архангелів, десятки тисяч ангелів, херувими і серафими…».
Крім служіння Богові, ангели також радо служать людям. Ми віримо, що кожна людина має свого ангела хоронителя, котрий опікується нею, допомагає в духовній боротьбі, наставляє на праведний шлях. Господь Ісус Христос говорить: «Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця» (пор. Мт. 18, 10). Тому нинішнє свято – особлива нагода для молитви до нашого ангела-хоронителя, який повсякчасно чуває над нами. У Святій Тайні Хрещення, яку ми отримали, священнослужитель промовляє молитви екзорцизму, тобто вигнання злого духа, який може скриватися у серці людини, а також просить Бога дати їй ангела світлого, який би охороняв від усяких ворожих диявольських підступів. Так християнин отримує ангела-хоронителя, який перебуває поруч з нами упродовж усього земного життя, допомагаючи у мандрівці до небесної батьківщини.
Улюблені у Господі! Ми сьогодні святкуємо також державне свято — День Гідності і Свободи. Згадуємо Героїв Небесної сотні Революції гідності, а рівночасно усіх наших великих попередників, учасників національно-визвольних змагань, за свободу і незалежність України. Молячись нині із нашими Героями, які на небесах творять сьогодні одне-єдине військо з архистратигом Михаїлом і його безтілесними силами, у молитвах просимо Господа, допомоги для нашого воїнства, благаємо перемоги для України над окупантом, добра над злом, світла над темрявою, свободи над рабством.
Сьогоднішнє свято також навчає, що кожен з нас повинен бути добрим ангелом для своїх ближніх, посланцем Божого милосердя, вісником та виконавцем Його волі. Воно пригадує нам, що тут, на землі, ми є воїнством небесним, покликаним до утвердження Божого Царства, до захисту істини та справедливості, вбогих та переслідуваних, до боротьби зі злом. В цьому нашому величному служінні нехай святий Михаїл буде для нас постійним прикладом та могутнім захисником. Молімося, щоб за заступництвом архистратига Михаїла і всіх небесних сил ми успішно протистояли всяким злим підступам та спокусам. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.
+ Ярослав
м. Дрогобич,8 листопада 2023 року Божого
Детальніше...
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри!
У сьогоднішньому Євангелії Ісус Христос розповідає нам притчу про сіяча, а пізніше на прохання учнів пояснює її значення. Зерном, яке сіяч сіє на своєму полі, є слово Боже. Тому значення цієї притчі для духовного життя християнина у великій мірі залежить від того, що ми розуміємо під цим Словом. Слово Боже – це передусім звернення Бога, люблячого Батька, до людини – свого творіння. У притчі Христос порівнює Слово Боже до зерна, яке сіється, а грунт означає внутрішню диспозицію людей. Таким чином, зростання Царства Божого залежить, згідно з Ісусом, також і від нас, бо вільна людська воля, несе відповідальність за це зростання.
Зерно можуть потоптати люди, видзьобати птиці, заглушити терня. Цей образ Слова–зерна відкриває нам кенозис – сходження самого Бога, Який з любові до людини у Воплоченні стає вразливим аж до смерті і то хресної. Також у притчі нас вражає до певної міри щедрість Сіяча – він не жаліє зерна, а сіє всюди. Бог не нав’язує нам своє слово, Він нам його пропонує. Тому Господь знову і знову виходить сіяти своє Слово широко, вдосталь і щедро.
Перші рядки Євангелії Св. Йоана Богослова розкривають нам нову правду про Бога, називаючи Його Словом – Словом, Яке було на початку і з Якого все постало (пор. Йо.1, 1-5). Зі Священного Писання знаємо, що Бог своїм Словом сотворив світ (пор. Пс. 32,6), Він підтримує цей світ Словом (пор. Євр. 1, 3) і, врешті, судитиме в кінці часів світ Своїм Словом (пор. Йо.12,48).
Це означає, що Слово Боже є дієвим: Господь сказав і створилось. Це Слово здатне давати життя і його утримувати. Христос є присутній у Слові Отця. Він сам особисто промовляє до людини в різний спосіб: через слухання Слова Божого, читання, внутрішнє натхнення, споглядання, висновки із різних обставин життя тощо. Слово Боже приходить до людини не тільки в церкві чи на молитві, але всюди, де перебуває людина. Звернімо увагу на те, як ми слухаємо? Як слухаємо ми Слово самого Господа? Як слухаємо ми один одного? Як слухаємо ми голос нашої совісті? В нашому житті слухання має дуже важливе значення. Вміння слухати – це велике мистецтво, через слухання ми отримуємо мудрість і знання. У біблійній мові «слухати» означає більше, аніж просто чути, а навіть більше, ніж розуміти. Воно включає цілковите відання особи: від почути до розуміти і від розуміти до жити. Слухати – означає чути, сприймати і виконувати волю Небесного Отця.
Притча пояснює нам, що Слово Боже, яке приходить до людини, має багато перешкод в людині, поки вона відважиться жити правдиво по-християнському або, іншими словами, так, щоб це Слово приносило добрий плід життя. Люди часто легковажать собі Слово Божим, приглушуючи сумління, кидаються у вир грішного життя, щоб шукати задоволення у тимчасових примарних насолодах. Ісус пояснює учням і нам, що диявол дуже піклується про те, щоб Слово Господнє зробити неплідним у нашому житті. Окрім того, також заглушують Слово непостійність людини у своїх переконаннях, спокуси, клопоти, багатства, життєві розкоші.
Наш слух є недосконалий, грунт нашого серця – неплідний, повний колючок і каміння, які треба усунути, твердої землі, яку треба зорати. Слово вимагає слухання, уваги, воно вимагає закритися від світських перешкод. Щоб чути слово Боже, треба мати внутрішнє вухо, яке налаштоване на Божий голос. «Вівці мої голосу мого слухаються, – каже Ісус, – і я їх знаю: вони за мною слідують» (пор. Йо. 10, 27). Святий апостол Павло каже, що віра народжується від слухання Божого Слова (пор. Рим. 10,17). Отож, дуже важливо зрозуміти, що наше слухання може народити віру. Бо як ми можемо повірити комусь, якщо не чули про нього нічого, якщо нам ніхто не дав навіть натяку, що щось подібне взагалі існує? Ісус постійно наголошував: «Слухайте…», постійно проповідував, навчав, пояснював, а тих, хто Його слухав, називав: «Блаженні ті, що слухають…».
У притчі про сіяча ми бачимо, насамперед, Бога, в якого віримо і сповідуємо: Господь є той, що приходить. Він не закривається у самому собі, у своєму вічному небесному щасті. Він виходить до людини, бо ми чуємо про те, що сіяч вийшов сіяти. Він є тим Словом Божим, Словом Отця, скерованим до нас. Сьогодні так багато слів сіються у наші серця, так багато пустомовства зараз є у світі. Ми живемо у цьому світі, який так багато говорить, кричить, пише, і ми часом навіть не можемо зрозуміти, де серед тих слів є Слово життя?
Ісус є Добрий Пастир, і ми ніколи не повинні уявляти, що ми є поза досягненням Його слуху, Його уваги. Він бачить нас так, наче у світі нема жодної Його дитини, крім нас. Він прихиляє своє вухо до нашого найслабшого прохання про допомогу і поспішає на поміч. Каже псалмоспівець: «Бо прихилив до мене вухо своє, тому взиватиму до нього всі дні мої» (Пс. 116,2). Нехай Господь щедро благословить кожного з нас, щоб рілля нашого серця була родючою землею.
Дорогі у Христі! Сьогодні ми молитовно вшановуємо пам’ять преподобномучениці Параскеви, що в Іконії, названої П’ятниця, покровительки вашого храму. Її житіє – це яскравий приклад віри, святості та відданості Богу, заради Якого вона була готова віддати своє життя.
Свята Параскева народилася у другій половині ІІІ ст. в місті Іконії, в Лікаонській провінції, сьогодні Туреччина, в родині заможних і благочестивих християн, які з особливою повагою ставились до дня страстей Господніх – п’ятниці. Коли ж Господь поблагословив їх донечкою, то вони назвали її Параскева, що з грецької мови означає «п’ятниця».
Зазвичай відомо, що побожні батьки особливо дбають за християнське виховання своїх дітей. Так було із Параскевою, вони вчили її любити Бога і ближніх. Ця вихованість сформувала її характер і віру в Бога ще на дуже ранньому етапі свого життя. Вона з дитинства присвятила себе молитві, постам і добрим ділам. Коли ж батьки Параскеви померли, тоді вона збирала біля себе убогих людей і ділилася з ними усяким добром. Її серце було відкрите для всіх, хто потребував допомоги. Часто вона ризикувала власним життям, щоб прийти на допомогу тим, хто опинився в скрутному становищі. Благочестям і праведністю вона, засяяла серед невірних, безстрашно проповідуючи їм істинного Бога. Несучи пам`ять страстей Христових у власному імені, свята Параскева зберігала їх у своєму серці та й, зрештою, сама прилучилась до страстей Спасителя своїм терпінням.
Поганські жерці із заздрістю дивилися на неї, бо милосердя святої діви навертало багатьох поган, які через її доброту, щедрість та скромність пізнавали правдивого Бога. Коли імператор Діоклетіан прислав до Іконії нового намісника, щоб той судив і мучив християн, то погани ще до його приїзду схопили і кинули Параскеву до в’язниці, де вона у безнастанній молитві очікувала часу, коли Бог дозволить їй постраждати за Христову віру.
У в’язниці їй запропонували принести жертву язичницькому ідолу. З твердим серцем, уповаючи на Бога, преподобна відкинула цю спокусу. Вона сміливо стала перед мучителем, і на запитання, як вона називається, коротко відповіла: «Я – християнка!». У важких муках, з молитвою на вустах, передала свою чисту душу в руки небесного Отця.
Християни з благоговінням похоронили тіло святої мучениці. Слід також додати, що свята Параскева П’ятниця завжди мала у нашому народі особливу любов і пошану. Ікони святої Параскеви особливо шанувалися нашими предками, в її ім’я посвячувалися храми, батьки іменували своїх дітей.
Чого нас навчає сьогоднішнє євангельська благовість і до чого нас заохочує приклад преподобномучениці Параскеви? По-перше, це віра. Віра в Бога, довір’я до Божого слова та безмежну Божу любов, яка надає нам силу витримувати всі труднощі. Параскева вірила в Бога і довіряла Йому своє життя у найважчих моментах, і це допомогло їй подолати жорстокі випробування. По-друге, це бажання святості. Христос заохочує кожну людину, щоб у пошуках життєвого щастя вона поглиблювала свою віру та пізнання Бога, внутрішньо зростала від Божого образу до Його подоби. Отці ІІ Ватиканського Собору наголошували на загальному покликанні християн до святості. Лише у постійному житті з Богом, у здійсненні всіх життєвих справ у Господі та в дусі Його заповідей – найповніше та найбільше сповнення людини. Через пізнання Бога ми краще пізнаємо себе, свої можливості, істинні прагнення та вподобання, повніше себе реалізуємо.
Пригадуємо, чому батьки назвали свою дочку «П’ятниця»? Вони з особливою повагою і вдячністю ставились до дня страстей Господніх – п’ятниці. Тому і назвали її Параскева, що означає «П’ятниця». Обираючи своїй дочці таке ім’я, можемо зрозуміти, що батьки були добрими і ревними християнами. Саме справжні християнські родини дають Церкві та народові свідків віри і святих. Важко переоцінити значення таких сімей для зростанні у вірі членів Церкви; недарма родину з давніх-давен називають «домашня Церква». І все ж віра, отримана від батьків, повинна бути свідомо прийнята і пережита, як це зробила свята Параскева.
Нехай святість преподобної Параскеви буде для нас прикладом та джерелом натхнення самим бажати і в благодаті Святого Духа стриміти до досконалості у слуханні та виконанні слова Божого, яке несе всобі зародок вічного життя.Нехай наші серця наповнюються вірою, надією і любов'ю, так щоб ми могли слідувати її прикладу життя і зростати у святості.
Cьогодні коли переживаємо російську збройну агресію супроти нашого народу, уповаймо на Божу поміч, на Божу благодать, і вірмо, що той, хто тримається міцно Бога, Його Слова, хто намагається жити в Божій любові, чинячи добро для своїх ближніх, своєї Батьківщини, захищаючи її, є непереможений. Тож молімося за наших захисників, за волонтерів, за всіх, хто солідарний з нами, хто боронить нашу країну від рашизму, щоб Божа любов усіх нас кріпила, щоб наша надія не маліла, а наша віра в перемогу Божої істини принесла свої плоди. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
с. Уличне,Трускавецький д-т
Детальніше...
Проповідь на свято великомученик Димитрія Солунського (2023)
28 жовтня 2023
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри!
Сердечно вітаю вас, з нагоди 110 роковин від посвячення вашого храму великомученика Димитрія. За ці роки існування ця святиня прийняла сотні тисячі молільників, які зверталися своїми прохання до Господа й були вислухані. Сюди приходили дорослі й діти, тут вірні нашої Церкви приймали різні святі Тайни; звідси, із цієї церкви, тіла багатьох наших християн провадили на вічний спочинок. Священики, які служили у цьому храмі, допомогли багатьом вірним здобути небесне Царство. У церкві завдяки присутності святих Тайн, вірні із грішників ставалися праведниками, із далеких від Бога ставалися Його друзями! Цей храм безперервно продовжує виконувати свою послугу багатьом вірним у наш час та буде служити прийдешнім поколінням. Ваші прабатьки, будували цю церкву, вкладали свої кошти й працю у святу будівлю, а ви продовжуєте підтримувати її у доброму стані, стараєтеся про гідний вигляд та красу цього Божого дому. Тож приносьмо постійно молитовну подяку Господу за його велике милосердя та любов, яку він нам являє.
Кожного дня Св. Церква згадує якусь подію з історії спасіння, таким чином ми маємо Господські і Богородичні свята та вшановує пам'ять того чи іншого святого. У такий спосіб переживається реальність світу духовного, Царства Небесного, яке вже тут на землі, але ще не вповні відкрилося людям. Вшановуючи святого, християни разом з ним радіють перемозі над гріхом та смертю, яку цей святий реалізував своїм життям та власним подвигом. Одночасно Церква запрошує християн взяти приклад з життя подвижника і наслідувати його, щоб, як і він, стати сином Божим за благодаттю. Споглядаючи на святих як наших родичів по людській природі, ми бачимо велику дієву силу Божу і разом зі святим апостолом і євангелистом Йоаном Богословом можемо сказати: «Великі і дивні діла Твої, Господи Боже Вседержителю: праведні та істинні путі Твої, Царю святих! Хто не убоїться Тебе Господи і не прославить імені Твого? Бо Ти єдинний святий. Тож нехай усі народи прийдуть і поклоняться перед Тобою» (пор. Одкр. 15, 3-4).
Особливе місце у богопочитанні займають мученики. Виняткове місце серед них займає святий Димитрій Солунський, якого Церква називає великомучеником та мироточцем. Цей святий народився у другій половині ІІІ ст. у місті Солуні (звідси родом були також великі слов’янські просвітителі Кирило і Методій). Батьки святого походили із заможних родин і були впливовими людьми у своєму краї. Незважаючи на своє соціальне становище і дух часу, родина майбутнього мученика сповідувала християнство. В дитинстві святий Димитрій прийняв Таїнство Хрещення. Його охрестили в домашній церкві. Через відданість державним справам імператор призначив батька святого Димитрія проконсулом Солунської провінції. Батьки дали хорошу освіту своєму сину. Молодий юнак виявився талановитою людиною і швидко опановував запропоноване вчителями. Разом із наукою хлопець зростав у благочесті. Після смерті батька в 305 році імператор Галерій Максиміан своїм указом призначив святого Димитрія на посаду проконсула провінції. Оскільки в цей час молодих людей дуже рідко поставляли на такі відповідальні посади, то це є свідченням того, що святий Димитрій мав блискучі здібності.
Святий Димитрій почав використовувати свою посаду для утвердження християнства, незважаючи на переслідування християн збоку самого імператора. У місті Солунь переплітались слов’янська і грецька культури та перетворилось із язичницького центру Греції на арену проповіді про Христа. У житії святого сказано, що Димитрій став для солунян «другим апостолом Павлом», адже останній заснував колись в цьому місті першу спільноту віруючих (див. 1 Сол, 2 Сол.).
Противники християнства донесли імператору про те, що відбувається у Солуні. Це викликало гнів Максиміана і він, повертаючись із військового походу у Причорномор’ї, вирішив зайти зі своїм військом у Солунь для кращого вивчення ситуації. Під час зустрічі між імператором Максиміаном та святим Димитрієм підтвердилася чутка, що той є християнином. Імператор наказав замкнути його у в’язниці як такого, що порушує імператорські укази.
Під час перебування імператора Максиміана у Солуні організували гладіаторські бої. Часто під час них вбивали християн. Один з найуспішніших гладіаторів був Лій. Бачачи, як гинуть християни, молодий юнак на ім’я Нестор, учень святого Димитрія, прийшов до в’язниці і попросив молитов ув’язненого й благословення для боротьби із Лієм. Св. Нестор виступив проти Лія і переміг його, як пророк Давид, що вбив Голіата. Імператор Максиміан, довідавшись, що це Димитрій благословив Нестора на боротьбу з Лієм, послав своїх жовнірів і вони прокололи його списами.
Тіло святого великомученика Димитрія було викинуте на поживу диким звірам, але солунські християни узяли його і таємно поховали. При святому рівноапостольному Костянтині (306-337) над могилою святого Димитрія була споруджена церква. Сто років опісля, при будівництві нового величного храму на місці старого, були знайдені нетлінні мощі святого мученика. З VII століття від мощей великомученика Димитрія починається чудесне виділення благовонного мира, у зв'язку з чим великомученик Димитрій отримав церковне найменування Мироточивого.
Земний імператор відібрав св. Димитрію земне життя, але Христос подав йому життя вічне (Мт. 19, 29). Земний володар викреслив його ім’я з числа своїх достойників, а Господь неба і землі записав його ім’я в книгу життя вічного (Лк.10.20). Земний правитель позбавив Димитрія влади, проте Христос Господь увінчав Димитрія нев’янучим вінцем вічної слави в небесному Сіоні. Про таких мучеників, як Димитрій, написано в Книзі Одкровення: «Це ті, що прийшли з великого горя, і випрали свої одежі та вибілили їх в крові Агнця… Тому вони перед Божим престолом в храмі Його день і ніч служать Йому» (Одкр. 7.14-15)…Святий Климент Олександрійський велич і значення мученика описує такими словами: «Мученик дає потрійне свідчення: про себе, що він зі справжньою вірністю вірі стоїть при Богові; про свого противника, що він даремно нападає на того, що непохитний у любові; про Господа, що в його науці знаходиться Божа переконлива сила, яку навіть боязнь смерті не може перемогти».
Мученик є свідком перемоги Христа над смертю. Справжнім захистом і опорою для мученика є не меч чи військові обладунки, а віра в Христа, який помер і воскрес задля спасіння людини. Мученик явно засвідчує, що Господом світу та історії є лише Христос, а не ті, хто тимчасово при владі. Віра у Воскреслого подолала їхній страх фізичної смерті, бо смерть у Христі вони вважали торжеством справжнього життя. Так мученик являє справжній образ Божий, на який створена людина, являє справжню людину, яка отримала дар свободи і нового життя через смерть і воскресіння Христа. Цей дух свободи, з яким християни йшли на страждання, вражав їхніх катів і часто надихав інших до навернення.
Дорогі браття і сестри! Звернімо увагу на слова з євангельського читання нинішнього свята: «Ось, що вам заповідаю: щоб ви любили один одного! Ненавидить вас світ — то знайте: мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив. …Слуга не більший від пана свого. Переслідували мене — переслідуватимуть і вас» (Йо. 15, 17-21). Як бачимо, Господь заповідає Своїм учням мати любов між собою і попереджає їх, що вони будуть переслідувані світом – тими, які не знають і не приймають Господа Ісуса Христа, заперечують майбутнє вічне життя і прагнуть тільки земних насолод. Небесне Царство для таких людей – чужа і віртуальна реальність, а тому вони не сприймають тих, хто прагне небесних благ. Цей світ зненавидів Самого Христа, ненавидить він і вірних Христових послідовників. Тому Господь заповідає християнам любити одне одного, взаємно спілкуватися та єднатися між собою. Ця любов має поширюватися на всіх ближніх, починаючи зі своїх родичів і закінчуючи недоброзичливцями. Ця любов до ближніх іноді вимагає від нас деяких жертв. Проте завдяки цій любові будується особлива християнська спільнота взаємодопомоги – Церква, яка допомагає християнам жити посеред світу цього і прямувати до Небесного Царства.
Головною ціллю святкування памʼяті святих мучеників є те, щоб, пригадуючи їхнє геройське визнавання святої віри, ми навчилися від них любити і практикувати в щоденному житті свою християнську віру, а навіть, якщо треба, бути готовими постраждати за неї. Добрий християнин свою віру визнає не тільки словами, але і добрими справами, цілим своїм життям. Такої віри від кожного з нас вимагає сам Ісус Христос, коли каже: «Кожний, отже, хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед моїм Отцем Небесним. Хто ж мене зречеться перед людьми, того і Я зречуся перед Отцем моїм Небесним».
Улюблені у Господі! Житіє святого Димитрія вчить нас мужності, неухильного дотримання християнських ідеалів, готовності жертвувати всім, навіть своїм життям, заради Істинного Бога та ближніх. Тож будьмо нелицемірними, сміливими, добрими та милосердними. Випрошуймо у святого великомученика Димитрія мужності свідчити власну віру попри різні випробування, насмішки, незручності чи, навіть, переслідування. Cьогодні коли переживаємо важкий час війни агресора московії, уповаймо на Божу поміч, на Божу благодать, і вірмо, що той, хто тримається міцно Бога, Його Слова, хто намагається жити в Божій любові чинячи добро, для своїх ближніх, своєї Батьківщини захищаючи її, є непереможений. Тож молімося за наших захисників, за волонтерів, за всіх хто солідарний з нами, хто боронить нашу країну від рашизму, щоб Божа любов усіх нас кріпила, щоб наша надія не маліла, а наша віра в перемогу принесла свої плоди. Бо як каже святий Йоан Богослов: «І ось та перемога, яка перемогла світ: віра наша» (пор. 1Йо. 5,4). Нехай Господь за молитвами великомученику і мироточцю Димитріє дарує нам цю перемогу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
Детальніше...
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри!
Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам історію про воскресіння сина вдови з Наїн (пор. Лк. 7,11-16).Ніхто у світі не може заперечити, що без Воскреслого Христа немає відповіді на надзвичайно болючу проблему людства – смерть. Тому сьогодні коротко роздумаємо над чотирма моментами, коли Ісус Христос зустрівся зі смертю.
Про першу зустріч Ісуса Христа зі смертю розповідає євангельське читання, яке нам сьогодні пропонує Церква. Це випадок з сином вдови з Наїну. Смерть людини є завжди сумна – чи це смерть маленької дитини, чи людини у середньому або літньому віці. У місті Наїн молодого чоловіка, єдиного сина вдови, несли до гробу, його заплакана мати, друзі, сусіди йшли скорботною процесією. З протилежного боку прямувала інша процесія – Ісус і його учні. У брамі міста зустрілися процесія життя і процесія смерті.
Померлий юнак мабуть був улюбленцем цілого міста, оскільки багато людей прийшло віддати йому останню честь. В цей день напевно сумувала не тільки вдова, яка втратила останню надію у своєму житті; разом з нею сповнилося скорботою ціле місто. Бачивши розпач бідної матері, Спаситель промовляє до неї: «Не плач»! З усього натовпу мабуть ніхто не наважився б сказати ці слова, бо ніхто не зміг би зарадити тому, що сталося. Проте Ісус не тільки говорить, але й діє. Він приступає і торкається мар. Євангелист наголошує, що лише після цього дотику ті, що їх несли, спинилися. Зупинилися вони зі страху та подиву, бо на очах всього натовпу Христос порушив єврейський припис про чистоту. За Старозавітнім законом, смерть як протиприродне явище являє собою нечистоту, і кожен, хто торкався мертвого тіла чи гробу, автоматично ставав оскверненим і не міг ні спілкуватися з іншими людьми, ні брати участі у молитовній спільноті до тих пір, доки не виконав приписаного обряду очищення. Однак Ісус нічого нікому не пояснює, а промовляє своє життєдайне слово: «Юначе, кажу тобі, встань». І мертвий почув голос свого Творця, встав, прийнявши нове життя, і почав говорити. Тоді Учитель взяв юнака і повернув його матері, а разом з тим повернув надію і їй, і цілому місту. Якщо б ми були у місті Наїн цієї ночі, то могли б бачити як у домі вдови довго горить світло – померлий і воскреслий син вечеряє і розмовляє зі свою матір’ю. Це був щасливий кінець похоронної процесії у місті Наїн – Ісус переміг смерть!
Щоб побачити другу зустріч Ісуса зі смертю, ми подумки линемо до євангельської розповіді про Яіра, начальника синагоги. У нього була єдина дочка, яка вмирала (пор. Мр. 5, 35-43). Яір знайшов Ісуса, Який навчав на березі моря. «Моя маленька дочка лежить при смерті: молю Тебе, прийди і поклади руки на неї, щоб вона одужала і жила», – благав Христа Яір. Не затримуючись, Ісус пішов за ним, але, коли вони зайшли в дім, дівчинка вже була мертвою. Ісуса зустріли голосінням і плачем. Він сказав до тих, що плакали: «Чому ви плачете? Дівчинка не мертва, вона спить». Ісус випросив плакальників і, взявши зі собою лише трьох учнів – Петра, Якова й Івана, а також батька дівчинки, Він зайшов в кімнату, де мати плакала біля ліжка своєї дитини. Взявши дівчинку за руку, Господь сказав: «Я кажу тобі, встань». У цю ж мить вона ожила. Ісус підняв її і віддав матері і батькові, сказавши дати їй щось їсти.
Третя зустріч Ісуса зі смертю була при воскресінні Лазаря. Чотири дні після смерті Лазаря Ісус прийшов у Витанію. Сестра Лазаря Марта побігла зустріти Його і впала Йому до ніг, кажучи: «Господи, якщо б ти був тут, мій брат не помер би». Ісус сказав їй: «Твій брат воскресне». Марта відповіла: «Я знаю, що він воскресне у останній день» (пор. Ів. 11,21-25). Це було після того, як Ісус зробив одне з найбільших повчань: «Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує – через смерть переходить до життя, і хто живе і вірує в мене – не вмре повіки» (пор. Ів. 11,25-26). Підійшовши до гробу, Ісус, незважаючи на заперечення Марти, яка нагадала Йому, що Лазар мертвий уже чотири дні, сказав чоловікам відкотити камінь від гробу. Помолившись, Він скрикнув сильним голосом: «Лазарю, вийди»! І той, що був мертвий, вийшов з гробу з похоронними пов’язками. Цієї ночі була чудова зустріч в домі Лазаря, Марта і Марія були там. Там були учні, а найголовніше там були – Ісус і Лазар, той Лазар, який зранку ще лежав мертвий у гробі.
Син вдови з Наїну, дочка Яіра і Лазар – це ті особи, про воскресіння яких із мертвих Ісусом розповідає нам Священне писання. Четверта ж зустріч Ісуса зі смертю була його особиста. Там смерть позбулася свого жала і сили – Христос своєю смертю подолав смерть. Сьогодні є тільки один спосіб перемогти смерть – охреститися в ім’я Пресвятої Тройці, у вірі віддати своє життя нашому Господу, жити Його Заповідями, вслухаючись в Його Слово, єднатись з Ним через Євхаристію та свідчити Божу любов через життя до воскресіння.
Хтось може сказати: «Гарні історії про силу і любов Спасителя ми почули сьогодні, але моя маленька дівчинка померла, і Ісус не прийшов, щоб воскресити її». А хтось скаже: «Мій син помер, але процесію на цвинтарі ніхто не зупинив». А ще хтось скаже: «Помер мій брат, але Ісус не прийшов викликати його з могили, як Він це зробив з Лазарем, і сказати: «Вийди»! Тому, яку розраду можна знайти у цих спогадах про перемогу нашого Господа над смертю?
Звичайно, напевно багато було таких молодих дівчат, як дочка Яіра, і вони померли у цей час. Немало було таких вдовиних синів, які померли за життя Ісуса. Було чимало сестер, які як Марта і Марія втратили своїх улюблених братів. Чому тільки ці троє були повернені до життя? Роздумуючи над Божим словом у благодаті Святого Духа можемо сказати, що ці надприродні дива були вчинені з трьох причин. По-перше, щоб довести, що Ісус є справді воскресінням і життям, а тому той, хто вірує в нього, не помре. По-друге, ці випадки показують радість, яку відчують одного дня усі віруючі, коли вони знову у майбутньому віці після загального воскресіння об’єднаються з тими, кого люблять і хто їх любить. Так само, як юнак з Наїну повернувся до своєї матері, донька Яіра до своїх батьків, а Лазар до своїх сестер. По-третє, ці три воскресіння були вчинені для того, щоб показати нам правдивість твердження, яке ми визнаємо у Нікейському символі віри кожної неділі, коли промовляємо: “Вірю у воскресіння мертвих і життя майбутнього віку”. Одного дня Ісус Христос прийде знову. Тоді Він воскресить усіх померлих, так само як Він зробив це з трьома людьми, про яких ми сьогодні роздумуємо. Відмінністю цього загального воскресіння мертвих буде те, що, воскреснувши, люди знову вже не помиратимуть, як згадані нами сьогодні особи, а житимуть у Божій славі або у вічному засуді. «І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто в гробах, голос його вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, – воскреснуть на суд» (Ів. 5,28-29).
Дорогі брати і сестри. Сьогоднішня євангельська благовість розповідає нам про подію, яку ми святкуємо кожної неділі – про воскресіння як перемогу Життя над смертю. Вона є прообразом нашої майбутньої радості. Вона нагадує нам, що, з’єднавшись через наше хрещення з Воскреслим Господом нашим Ісусом Христом, ми вже отримали нове, вічне життя. І хоч кожен з нас ще повинен перейти через вузькі ворота фізичної смерті, проте вона вже не має над нами остаточної влади.
Молімося у цій Божественній літургії, щоб Господь Бог навідався до народу свого. Нехай Боже милосердя буде силою України, нехай воно єднає нас з Богом, дасть нам внутрішню живу, здорову силу перемагати ворога.Нехай Господь допоможе нам сьогодні разом із мешканцями міста Наїн сказати: справді, Бог навідався до народу свого (пор. Лк. 7, 16), до кожного з нас, до нашого воїнства. Нехай Він, дасть нам силу вистояти проти агресора московита, на прославу Його святого імені. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
22 жовтня 2023 року Божого,м. Дрогобич
Детальніше...
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри!
Вітаю всіх вас, з нагоди оновлення храму преподобної матері нашої Параскеви Терновської. З понад 137 років існування ця святиня прийняла сотні тисячі молільників, які зверталися своїми прохання до Господа й були вислухані. Сюди приходили дорослі й діти, тут вірні нашої Церкви приймали різні святі Тайни; звідси, із цієї церкви, тіла багатьох наших християн провадили на вічний спочинок. Священики, які служили у цьому храмі, допомогли багатьом вірним здобути небесне Царство. У церкві завдяки присутності святих Тайн, вірні із грішників ставалися праведниками, із далеких від Бога ставалися Його друзями! Цей храм безперервно продовжує виконувати свою послугу багатьом вірним у наш час та буде служити прийдешнім поколінням. Ваші прабатьки, будували цю церкву, вкладали свої кошти й працю у святу будівлю, а ви продовжуєте підтримувати її у доброму стані, стараєтеся про гідний вигляд та красу цього Божого дому. Немає головнішої та важливішої будівлі у цьому селі, як свята церква! Як важливо, коли хтось розуміє та зуміє вкладати свої інвестиції у храм Господній, який служить славою не для людей, а для Бога! Тільки у небі люди повністю зрозуміють неоціненний вклад, що вони вчинили ради Божої слави! У церкві Бог перебуває постійно! Колись патріарх Яків простував із Варсавії у Харан й заночував на місці, де зайшло сонце, взявши камінь під голову. Мав дивний сон від Господа: «… Коли ж Яків прокинувся зо сну свого, то промовив: Направду, Господь є на цьому місці, а я не знав (Бут. 28,16). … І злякався він і каже: Яке страшне це місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це ворота небесні!» (Бут. 28,17). Праведний патріарх не ночував й не пробудився у якомусь домі, але на відкритому місці у полі й зрозумів глибоку тайну: Господь перебуває у кожному місці, тим більше у посвяченому храмі. І на цьому місці, де стоять наші ноги, де ми спільно молимося, у церкві, куди ви приходите кожної неділі та свята, також, перебуває Господь ще більше як колись у полі, де ночував праведник. Це – святе місце, тут відбуваються великі чинності, приноситься жертва примирення Богу, бо хліб і вино під час святої Літургії стаються Тілом та Кров’ю Господньою. У церкві видимі дії священика під час служіння святих Тайн, стаються невидимою благодаттю та духовним даром для людини, яка бере у цьому участь. У цій святині грішні каянники стаюся праведними, а обманені душі дияволом та приречені на засуд, примирившись з Богом, здобувають оправдання на вічне життя в небі. Багато уже люду, що переступало поріг цієї церкви знаходяться у вічності. Вже давно немає її будівничих, щедрих добродіїв, багатьох священиків, які у цьому храмі приносили безкровну жертву хліба й вина. Ваша святиня вистояла у часи воєнних лихоліть, Господь зберіг її неушкодженою, як свою святиню, у якій вірний люд прибігав до Нього з молитвами та благаннями. Приносьмо постійно молитовну подяку Господу за його велике милосердя та любов, яку він нам являє. Також хочу подякувати усім, хто спричинився до сьогоднішнього свята. Дякую о. Олегові, жертводавцям цього храму, – одним словом усім, завдяки кому він став місцем зустрічі людини з Богом, справжньою окрасою вашого села.
Сьогодні євангельське читання розповідає нам про оздоровлення розслабленого. Ми спостерігаємо, як Христос дорогою до Капернауму зупиняється в одному домі, де зібралось дуже багато людей (пор. Лк. 5, 18-20). Чотири друзі несуть розслабленого до Ісуса, одухотворені сильною вірою у Нього, яка полягає у цілковитій впевненості в його чудотворній силі. Із такою вірою вони не зважають на осудження людей, бо те, що вони шукають і що їх веде — це бажання фізичного зцілення для їх друга. Ісус відповідає на їх віру ласкавим зверненням до хворого: «Чоловіче, прощаються тобі твої гріхи» (Лк. 5, 20). Таке дарування прощення в той час, коли очікується зцілення, може спантеличити. Однак це пояснює, чому нераз стаються хвороби. Вони тісно пов’язані з гріхом і є або його прямим наслідком, або нагодою для виходу з нього.
Коли принесли розслабленого до Ісуса, то перші слова, які розслаблений почув від Ісуса були: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мк 2,5). Ісус сказав ті слова прощення тому, що розслаблений так дуже потребував їх почути. У тих словах прощення він так сильно відчув в серці любов Ісуса Христа до нього, що став на рівні ноги і розпочав нове життя.
Сьогодні Слово Боже показує нам велике Боже милосердя. Гріх загніздився в людині, спаралізував її, учинив нездатною до того, до чого вона є сотворена – до творення добра. Гріх учинив людину своїм в’язнем. А чудо стається, як про це ми сьогодні почули, при зустрічі з Господом, коли прямуємо до Нього наполегливо, зі свідомістю, що тільки Він є спроможний відпустити людський гріх, розірвати окови гріха. Для цього потрібно зробити перший крок – визнати свої гріхи. Не завжди це є легко. Повсюди в світі люди заперечують гріх. Говориться навіть, що найневинніший у світі є сам світ, бо він проголошує, що гріха нема. Про гріх говориться з усмішкою й іронією, люди перестали боятися гріха. Бояться забруднення середовища, бояться невиліковних недуг, пандемій, бояться ядерної війни, але не бояться гріха як порушення своїх стосунків з Богом, смертельної хвороби, яка їх нищить.
На жаль, людина втрачає почуття гріха, вразливість сумління. Гріх діє на неї як наркоз, так що вона не розпізнає межі добра і зла. Так зло поволі проникає в людське серце, роблячи його своїм невільником. Дехто каже: «Маю чисте сумління». Таким варто відповісти: «Чи не тому, що невживане?». Інші ж: «Я не маю викидів сумління, щонайвище – психічний дискомфорт». Такі постави замикають наше серце на Ісуса, на дар Його спасіння. Що більше, не визнаючи гріха, ми чинимо Бога «неправдомовним», за словами Св. Йоана Богослова ( І Йо. 1,10). Не забуваймо, що Ісус дає життя своє на викуп за багатьох (Мт. 20,28). А святий апостол Павло пригадує, що «всі згрішили» і потребують визволення (Рим. 5,12). «Христос помер за наші гріхи» (І Кор. 15, 3) і прагне визволити нас з неволі гріха. Але якщо ми кажемо, що не маємо гріха, то самі собі закриваємо дорогу до спасіння.
Христос-Господь і сьогодні приходить до наших міст і сіл, до наших храмів, щоб промовляти до нас словом своєї спасенної науки і довершувати нові чуда. Він – наш вічний Учитель, Світло, Правда і Життя, Він той самий вчора, сьогодні й навіки (Євр. 13,8). Він єдиний всемогутній лікар, що знає всі недуги наших «душ і тілес». Але свої ласки і дари Він дає найперше тим, хто докладає своїх зусиль і старань, щоб їх у Нього отримати. Двері Храму – Дому Отця, де навчає, зціляє і освячує Христос, є завжди ласкаво для всіх відчинені. Потрібно лише увійти і пізнати безмежну Божу любов. Ту любов, яка потягує за собою, яка робить нас усіх братами і сестрами.
Усі ми потребуємо почути слова прощення, бо ми всі грішники. Усі ми потребуємо духовного зцілення, бо усі ми прогрішили проти Бога, проти ближніх і проти себе. А те Боже прощення, що людське серце так потребує відчути в окремий спосіб, приходить до нас через святу Тайну Сповіді. Що властиво потрібно до доброї сповіді? Глибокої свідомості, що ми грішники, що ми віддалилися від Бога і від людей, що у нас є ще багато самолюбства, різних пороків і гріхів, а також довір’я до безмежного Божого милосердя. Свята Церква повчає нас про п’ять умов доброї сповіді: зробити щирий іспит совісті; збудити в собі жаль за гріхи; постановити поправитися; визнати гріхи перед священиком у сповіді; відбути покуту, яку завдав сповідник.
Щоб відчути мир, спокій, і зцілення, що приходять до нас через прощення гріхів, мусимо перше щиро признати, що ми бідні, немічні грішники, що ми самолюбством нашим образили Бога й ближнього, і тим дуже пошкодили собі. Ми мусимо признати, що ми духовно хворі і потребуємо божественного зцілення.
Людина не може сама собі відпустити гріхи. Немає значення наскільки часто вона каже собі, що її гріхи не є серйозні, вони все ж таки продовжать переслідувати її. Слова, які Господь сказав паралітикові: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи», мають прозвучати і для нас у Тайні сповіді. Тому покаймося і визнаймо наші гріхи перед Ісусом. Завдяки прощенню Божому ми також можемо піднятися з паралізованого шлюбу, думок, пристрастей, паралізованих відносин і піти в нове життя, життя повноти і здоров’я.
Дорогі в Христі! Минув рік і вісім місяців відкритої повномасштабної агресії московії проти нашого народу. Ця наша Страсна п’ятниця триває майже два роки! Для нас вона стала немовби хлібом насущним, і ми не знаємо, коли настане світлий день перемоги над злом, ненавистю й насильством. Пролито ріки крові і сліз. Проте народ живе, народ бореться, народ молиться. І саме Господь закликає нас не сумніватися в перемозі світла над темрявою, життя над смертю, істини над брехнею, бо Він запевняє нас у Своїй любові та милості. Від Нього, нашого Спасителя, черпаємо силу в теперішніх стражданнях. Він – джерело нашої надії. Тож разом з апостолом Павлом сьогодні кажемо: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії…» (2 Кор. 4, 8).
Станьмо для наших воїнів, поранених, приятелями з сьогоднішнього євангельського читання. Приносьмо їх у наших молитвами до найбільшого Лікаря – Христа, який, як колись в домі Петра, продовжує перебувати у своїй Церкві. Молімося, нехай Боже милосердя буде силою України, нехай воно єднає нас з Богом, дасть нам внутрішню живу, здорову силу перемагати. Нехай Боже милосердя зцілить рани України, яких сьогодні нам завдає ворог.Нехай слова: «Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому» (Мр. 2, 11) — будуть словами Божими, які подарують нам перемогу на своїй рідній, Богом даній, українській землі. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.
+ Ярослав
14 жовтня 2023 року Божого,с. Вільшаник, Самбірського д-ту
Детальніше...
Проповідь на п’яту неділю Великого Посту (2024)
22 квітня 2024
Проповідь у Першу неділю посту – Неділю православ’я (2024)
26 березня 2024
Проповідь у Неділю Сиропусну (2024)
20 березня 2024
Проповідь у м'ясопусну неділю (2024)
12 березня 2024
Проповідь на Собор Йоана Хрестителя (2024)
08 січня 2024
Проповідь на неділю після Різдва Христового (2023)
01 січня 2024
Проповідь на Собор Пресвятої Богородиці (2023)
27 грудня 2023
Різдвяне послання владики Ярослава (2023)
18 грудня 2023
Архистратиг Михаїл і Собор усіх небесних сил безплотних (2023)
09 листопада 2023
Проповідь з нагоди свята Успення Пресвятої Богородиці (2023)
07 вересня 2023
Проповідь під час прощі на Українській Кальварії (2023)
15 серпня 2023
Проповідь на Різдво Йоана Хрестителя (2023)
12 липня 2023
Проповідь на Зіслання Святого Духа (2023)
04 червня 2023
Проповідь на Вознесіння ГНІХ (2023)
25 травня 2023
Проповідь на неділею Розслабленого (2023)
10 травня 2023
Проповідь на свято Великомученика Юрія Побідоносця
09 травня 2023
Проповідь на неділю Мироносиць (2023)
02 травня 2023
Проповідь на Томину неділю (2023)
23 квітня 2023
Проповідь у Світлий Вівторок (2023)
23 квітня 2023
Проповідь у Світлий Понеділок (2023)
17 квітня 2023
Великоднє послання владики Ярослава (2023)
14 квітня 2023
Проповідь на п’яту неділю Великого Посту (2023)
05 квітня 2023
Проповідь у четверту неділя Великого посту (2023)
27 березня 2023
Проповідь у Хрестопоклонну неділю (2023)
21 березня 2023
Проповідь у другу неділю посту (2023)
14 березня 2023
Проповідь у Першу неділю посту – Неділю православ’я (2023)
07 березня 2023
Проповідь у Неділю Сиропусну (2023)
28 лютого 2023
Проповідь у М'ясопусну неділю (2023)
19 лютого 2023
Проповідь на неділю про Блудного сина (2023)
13 лютого 2023
Проповідь на неділю після Богоявленням (2023)
23 січня 2023
Проповідь на Богоявлення (2023)
19 січня 2023
Проповідь у неділю перед Різдвом Христовим (2022)
02 січня 2023
Різдвяне послання Владики Ярослава (2023)
29 грудня 2022
Проповідь на Неділю після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (2022)
05 жовтня 2022
Проповідь з нагоди свята Різдва Пресвятої Богородиці (2022)
23 вересня 2022
Проповідь під час прощі на Українській Кальварії (2022)
15 серпня 2022
Проповідь на Неділю Всіх святих (2022)
21 червня 2022
Проповідь на Зіслання Святого Духа (2022)
13 червня 2022
Проповідь на Вознесіння Господнє (2022)
03 червня 2022
Проповідь на Томину неділю (2022)
01 травня 2022
Великоднє послання владики Ярослава (2022)
21 квітня 2022
Проповідь на Квітну неділю (2022)
17 квітня 2022
Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці (2022)
08 квітня 2022
Проповідь у четверту неділя Великого посту (2022)
04 квітня 2022
Проповідь у Хрестопоклонну неділю (2022)
28 березня 2022
Проповідь в 2-у неділю Великого посту (2022)
21 березня 2022
Проповідь в 1-шу неділю Великого посту (2022)
13 березня 2022
Проповідь в День молитви за мир в Україні (2022)
03 березня 2022
Розпорядження щодо поведінки духовенства в теперішній ситуації військового вторгнення Росії в Україну
24 лютого 2022
Проповідь на неділю про Блудного сина (2022)
20 лютого 2022
Проповідь з нагоди 295-ліття з дня об’явлення та 25-ліття обрітення Самбірської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці (2022)
15 лютого 2022
Проповідь на неділю митаря і фарисея (2022)
14 лютого 2022
Різдвяне послання владики Ярослава (2022)
02 січня 2022
Розпорядження в справі діяльності рухів та груп на території Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
29 грудня 2021
Проповідь на Неділю після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (2021)
04 жовтня 2021
Проповідь під час прощі на Українській Кальварії (2021)
10 серпня 2021
Проповідь з нагоди освячення храму святого апостола і євангелиста Йоана Богослова (2021)
23 травня 2021
Проповідь на неділю Мироносиць (2021)
16 травня 2021
Великоднє послання владики Ярослава (2021)
30 квітня 2021
Проповідь на Квітну неділю (2021)
25 квітня 2021
Проповідь на неділю про Блудного сина (2021)
28 лютого 2021
Різдвяне послання владики Ярослава (2021)
03 січня 2021
Проповідь на двадцять четверту неділю після Зіслання Святого Духа
23 листопада 2020
Слово на відкритті VII-ї сесії Єпархіального Собору
04 листопада 2020
Проповідь на Вознесіння ГНІХ (2020)
28 травня 2020
Проповідь в Неділю Сліпонародженого (2020)
25 травня 2020
Проповідь на Неділю Самарянки (2020)
17 травня 2020
Проповідь на неділю Розслабленого (2020)
10 травня 2020
Проповідь на неділю Мироносиць (2020)
04 травня 2020
Проповідь на Томину неділю (2020)
26 квітня 2020
Проповідь у Великий четвер (2020)
17 квітня 2020
Великоднє послання владики Ярослава (2020)
14 квітня 2020
Звернення владики Ярослава до духовенства, монашества і вірних Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
30 березня 2020
Проповідь у Хрестопоклонну неділю
23 березня 2020
Проповідь у Першу неділю посту - Неділю православ’я
08 березня 2020
Слово на відкритті науково-практичної конференції «Шоста Академічна школа з педіатрії»
04 березня 2020
Проповідь у Неділю Сиропусну
02 березня 2020
Проповідь у М’ясопусну неділю
23 лютого 2020
Проповідь у Неділю про Блудного сина
16 лютого 2020
Проповідь у Неділю перед Різдвом (2020)
05 січня 2020
Проповідь на 28-му неділю після Зіслання Святого Духа
30 грудня 2019
Різдвяне послання владики Ярослава (2020)
29 грудня 2019
Проповідь на двадцяту неділю після Зіслання Святого Духа
04 листопада 2019
Проповідь з нагоди свята Різдва Пресвятої Богородиці (2019)
23 вересня 2019
Слово з нагоди Дня Незалежності (2019)
25 серпня 2019
Слово у 9-у неділю після П'ятидесятниці (2019)
18 серпня 2019
Слово у 8-му неділю після П'ятидесятниці (2019)
11 серпня 2019
Проповідь в день Cв. Пророка Іллі (2019)
03 серпня 2019
Проповідь з нагоди тридцятої річниці виходу УГКЦ з катакомб (с.Биличі, Неділя всіх святих, 23.06.2019 р. Б.)
25 червня 2019
Проповідь з нагоди парафіяльного празника та 10-ліття храму в с. Долинівка, Тухольківського деканату (2019)
17 червня 2019
Слово з нагоди 15 років від заснування Всецерковного реабілітаційноого центру «Назарет»
10 червня 2019
Великоднє послання владики Ярослава (2019)
25 квітня 2019
Слово на відкритті науково-практичної конференції «Четверта Академічна школа з педіатрії»
14 березня 2019
Неділя 31-ша по Зісланні Святого Духа (2019)
04 лютого 2019
Проповідь у свято Собору св. Івана Хрестителя (2019)
21 січня 2019
Різдвяне послання владики Ярослава (2019)
24 грудня 2018
Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Трускавецькому деканаті
04 листопада 2018
Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Лішнянському деканаті
30 жовтня 2018
Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Старосамбірському деканаті
22 жовтня 2018
Проповідь у свято Покрова Пресвятої Богородиці (2018)
17 жовтня 2018
Проповідь на неділю після Воздвиження
02 жовтня 2018
Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії у Сколівському деканаті
25 вересня 2018
Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії у Славському деканаті
28 серпня 2018
Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Судововишнянському деканаті
20 серпня 2018
Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької Єпархії в Дублянському деканаті
06 серпня 2018
Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Хирівському деканаті
06 серпня 2018
Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької Єпархії в Підбузькому деканаті
10 липня 2018
Проповідь з нагоди прощі у Грушові (2018)
15 травня 2018
Великоднє послання владики Ярослава (2018)
03 квітня 2018
Різдвяне послання владики Ярослава (2018)
01 січня 2018
Проповідь з нагоди 15-ліття академічного капелянського служіння в Дрогобицькому Педагогічному Університеті ім. Івана Франка
13 жовтня 2017
Великоднє послання владики Ярослава (2017)
05 квітня 2017
Різдвяне послання владики Ярослава (2017)
01 січня 2017
Проповідь на Архиєрейській Божественній Літургії з нагоди 20-річчя Дрогобицької духовної семінарії
15 жовтня 2016
Місія Дрогобицької духовної семінарії
15 жовтня 2016
Пасхальне послання владики Ярослава (2016)
24 квітня 2016
Проповідь на першу неділю Великого Посту (2016)
21 березня 2016
Слово владики Ярослава в Неділю перед Різдвом (2016)
04 січня 2016
Різдвяне послання владики Ярослава (2016)
25 грудня 2015
Проповідь на свято св. Володимира Великого
28 липня 2015
Вступне слово на академії в Старому Самборі присвяченій Митрополиту Андрею (Шептицькому)
22 червня 2015
Слово на святкуванні Днів Європи у м. Дрогобичі
05 червня 2015
Слово у Світлий понеділок (2015)
15 квітня 2015
Пасхальне послання владики Ярослава (2015)
07 квітня 2015
Вступне слово на відкритті заходів з нагоди 200-тої річниці від дня народження о. Михайла Вербицького
06 березня 2015
Різдвяне послання владики Ярослава (2015)
29 грудня 2014
Післясоборове пастирське послання Преосвященного Владики Ярослава до духовенства, монашества та мирян Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
25 листопада 2014
Пастирське звернення до вірних Самбірсько–Дрогобицької єпархії з нагоди 25-річниці легалізації УГКЦ
04 листопада 2014
Слово з нагоди відкриття Року пам'яті митрополита Андрея Шептицького
04 листопада 2014
Вітальне слово з нагоди відкриття Собору Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом»
16 жовтня 2014
Проповідь з нагоди Преображення Господнього
20 серпня 2014
Великоднє послання владики Ярослава (Приріза)
15 квітня 2014
З приводу геройської смерті блаженної пам'яті
22 лютого 2014
Пастирське звернення Преосвященного владики Ярослава з приводу суттєвого загострення суспільно-політичної ситуації
23 січня 2014
Проповідь в Навечір'я Різдва Христового (2014)
06 січня 2014
Різдвяне послання владики Ярослава (2014)
23 грудня 2013
Звернення щодо подій на "Євромайдані"
06 грудня 2013
Проповідь на Божественній літургії з нагоди освячення каплиці у монастирі Сестер-Служебниць
03 листопада 2013
Проповідь на свято Покрови Пресвятої Богородиці
16 жовтня 2013
Проповідь на свято св. Володимира Великого
29 липня 2013
Проповідь на Неділю всіх святих українського народу
23 липня 2013
Слово з нагоди освячення єпархіального центру «Карітас»
28 червня 2013
Подячне слово на Архиєрейській Літургії з нагоди 20-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії
24 червня 2013
Владика Ярослав в інтерв’ю газеті «Експрес»: «Якщо людина глибоко пізнала Бога, то вона готова розділити цей досвід з іншими»
22 червня 2013
Слово на похороні Владики Юліяна в Уневі
05 березня 2013
Слово владики Ярослава на Богоявлення Господнє
20 січня 2013
Різдвяне послання владики Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицького [аудіо]
26 грудня 2012
Звернення владики Ярослава (Приріза), Єпископа Самбірсько-Дрогобицького, щодо підтримки благочинної акції «Різдвяна свічка»
05 грудня 2012
Слово на відкритті науково-практичної конференції «Роль Університету та Церкви у вихованні сучасної молоді»
25 жовтня 2012
Проповідь владики Ярослава з нагоди 625-річниці м. Борислава
03 вересня 2012
Привітальне слово владики Ярослава з нагоди вручення дипломів випускникам Дрогобицької духовної семінарії
16 червня 2012
Звернення до молоді Преосвященного владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького
08 травня 2012
Великоднє послання "Воскрес Ісус із гробу"
05 квітня 2012
Слово владики Ярослава (Приріза) у Сиропусну неділю
27 лютого 2012
Різдвяне послання владики Ярослава (Приріза)
24 грудня 2011
Подячне слово владики Ярослава (Приріза) під час його інтронізації на престіл Самбірсько-Дрогобицької єпархії
24 грудня 2011
Інтерв'ю з владикою Ярославом (Прирізом) напередодні його інтронізації для часопису "Наш Собор"
24 грудня 2011
Інтерв'ю з владикою Ярославом (Прирізом) напередодні інтронізації для часопису "Слово"
23 грудня 2011
Передмова до монографії про о. Маркіяна Шашкевича
05 листопада 2011
Проповідь на Різдво Івана Хрестителя
08 липня 2011
Проповідь з нагоди освячення храму блаж. Миколая Чарнецького у с. Ваньовичі на Самбірщині
05 липня 2011
Проповідь в урочищі Саліна у 70-ту річницю трагедії
28 червня 2011
Проповідь в Неділю Всіх святих під час прощі у Биличах
20 червня 2011
Проповідь під час завершення навчального року 2010/11 у Дрогобицькі духовній семінарії
18 червня 2011
Проповідь в неділю Святих Отців І Нікейського Собору
06 червня 2011
Звернення до учасників конференції «Перспективи розвитку української ікони в ХХІ столітті. Богослов’я і пошук образу»
31 травня 2011
Привітальне слово на європейському фестивалю хорів «Культура і духовність – багатство Європи» в Трускавці
30 травня 2011
Привітальне слово владики Ярослава до Блаженнішого Любомира під час святкування 75-літнього ювілею владики Юліяна
09 травня 2011
Привітальне слово владики Ярослава до Блаженнішого Святослава під час святкування 75-літнього ювілею владики Юліяна
09 травня 2011
Слово на завершення Хресної дороги у м.Самборі
15 квітня 2011
Слово на початок Хресної дороги у м.Самборі
15 квітня 2011
Владика Ярослав (Приріз). Привітальне слово до учасників єпархіальної конференції монашества
06 квітня 2011
Владика Ярослав (Приріз): "Сьогодні важливо є відроджувати історичну пам'ять, відбудовувати храми, але найважливішим є відновити людину"
29 листопада 2010
"Христос входить у Єрусалим, а це - символ нашого серця," - проповідь владики Ярослава на свято Входу Господнього у Єрусалим
29 березня 2010
Проповідь на празник Входу Господнього у Єрусалим
29 березня 2010
Проповідь у Другу неділю Великого Посту
01 березня 2010
Проповідь у Першу неділю Великого Посту
20 лютого 2010
Спогади про владику Івана Хому
02 лютого 2010
Митрополит Андрей Шептицький – душпастир свого народу
30 жовтня 2009
Слово з нагоди 50-літнього ювілею українського Екзархату в Німеччині (м. Мюнхен, Німеччина)
20 вересня 2009
Слово владики Ярослава (Приріза) до учасників наукової конференції з нагоди 85-ої річниці з дня заснування УБНТ
16 грудня 2008
Представлення Документа Собору монашества УГКЦ «Ідентичність монашества в покликанні і служінні»
20 вересня 2008
Слово на урочистій академії з нагоди ювілеї 200-ліття кафедрального храму Пресвятої Трійці м. Дрогобича
16 червня 2008
Слово на конференції у м. Трускавець, присвяченій 150-річчю від Дня народження І. Франка
24 травня 2008
Владика Ярослав Приріз дав інтерв'ю Ватиканському радіо
11 лютого 2008
Привітальне слово владики Ярослава (Приріза) під час відкриття навчального року у Дрогобицькій Духовній Семінарії
03 вересня 2007
Проповідь владики Ярослава (Приріза) на празник Успення Пресвятої Богородиці у м. Самборі
28 серпня 2007
Богословський вимір душпастирства молоді (доповідь на IV Сесії Патріаршого Собору УГКЦ «Молодь у Церкві ІІІ Тисячоліття»)
15 серпня 2007
Проповідь владики Ярослава (Приріза) під час загальноєпархіяльної прощі до с. Зарваниця
07 липня 2007
Привітальне слово владики Ярослава (Приріза) з нагоди зустрічі Патріарха УГКЦ із жертводавцями Патріаршого Собору
14 квітня 2007
Подячне слово владики після хіротонії
29 квітня 2006
«Сповнити Божу волю – це мета мого життя» (інтерв’ю для часопису "Слово" напередодні єпископської хіротонії)
05 квітня 2006
