SDE
Ярослав Приріз

Привітальне слово на європейському фестивалю хорів «Культура і духовність – багатство Європи» в Трускавці

30 травня 2011
Христос Воскрес! Преосвященні Владики, всечесні отці, представники місцевої влади,улюблені в Христі брати і сестри, дорогі гості! На території нашої Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ я сьогодні радий вітати учасників європейського фестивалю хорів «Культура і духовність – багатство Європи». Хочу сказати, що наша єпархія з радістю відгукнулась на запрошення прилучитись до проведення цього мистецького дійства. Знаю, що у ньому беруть участь хорові колективи з України, Польщі, Сербії, Білорусі, котрі представляють різні Церкви – різні православні конфесії, греко-католицьку, римо-католицьку. І це, на мою думку, дуже важливо, бо так ми за допомогою культури і мистецтва творимо своєрідний форум для спілкування різних народів та Церков. З цієї нагоди хочу підкреслити три важливі, на мою думку аспекти. Перший. Сьогодні ми живемо у глобалізованому світі. Завдяки легкому обміну інформацією світ стає єдиним великим містечком, де кожен може легко пізнати свого сусіда. Фактично кордонів не існує, хоча на карті вони все ще накреслені. Тому дуже важливими є такі наші зустрічі. З однієї сторони, представляючи різні регіони Європи, хорові колективи дозволяють нам краще пізнати один одного, відчути багатство і особливості культури кожного народу. Чим більше буде таких зустрічей, тим менше непорозумінь і труднощів існуватиме у спілкуванні між нами. З іншої сторони, це нагода для кожного колективу краще пізнати духовність і культуру власного народу, бо перш ніж передати щось іншому, треба добре пізнати те, що передаєш, усвідомити багатство духовної традиції власного народу. Тому такі заходи надзвичайно важливі, бо ними ми і пізнаємо, і популяризуємо нашу духовну культуру. Другий аспект, на якому мені сьогодні хотілося б звернути увагу. Це те, що тут зібралися хори з різних європейських країн. Але ми маємо щось, що нас об'єднує, навіть незважаючи на конфесійні та обрядові відмінності. Якщо уважно проаналізуємо репертуар хорових колективів, що тут зібралися, то зауважимо, що в більшості він є християнським. Думаю, що цей фестиваль - це добра нагода для нас наголосити на християнських коріннях Європи, котрі, нажаль, сьогодні дехто ставить під сумнів. Ми – серби, поляки, білоруси, українці – є європейцями і європейцями-християнами. Якщо ми це забудемо, то втратимо власну ідентичність. Оці духовні співи та мелодії, котрі тут лунали, виросли з душі народної, котра у своїй суті є глибоко християнською. Цю рису наших народів, що органічно вплелася у його культуру більш як тисячу років тому, не змогли знищити тоталітарні режими! І перед новими викликами, котрі сьогодні ставить нам світ, нам треба знову і знову підкреслити, наскільки небезпечними є намагання позбавити наші народи християнських коренів, знищити їх, викреслити з пам'яті поколінь. Подумаймо, як би постраждав цей наш фестиваль, якщо б з нього ми викреслили усі християнські духовні композиції? «Не можна різати гілку, на котрій сидиш», - каже народна мудрість! Дерево Європи приречене на падіння, якщо позбавимо його християнського коріння. І третій. Тут представлені православні, римо-католицькі, греко-католицькі спільноти. Думаю, що це добрий приклад того, що ми вміємо і можемо домовлятися. На цьому фестивалі, нас об'єднала пісня, духовність, спільна християнська культура. Думаю, що якщо уважно придивитись, то ми знайдемо ще дуже багато того, що нас об'єднує. Тому хотів би, щоб цей фестиваль допоміг Церквам усвідомити, як багато у них спільного. А це буде ще одним кроком на шляху до виконання Христової заповіді: «Щоб усі були одно» (Ів.17,21). Тому, насамкінець, дозвольте мені сьогодні висловити щиру вдячність головному організатору фестивалю - професору Казимиру Косіняку-Камишу з Польщі та вручити подячну грамоту. Дякую о. Андрію Кащуку з України, а також усім іншим, хто допоміг нам зібратися тут разом. Знаю, що ця важлива акція не перша. Сподіваюсь, що й не остання. Нехай Господь щедро благословить Вашу працю. Детальніше...

Привітальне слово владики Ярослава до Блаженнішого Любомира під час святкування 75-літнього ювілею владики Юліяна

09 травня 2011
Ваше Блаженство!Дорогий наш Батьку Любомире! Вірні нашої Церкви в цьогорічному Пості перейшли через справжній пасхальний досвід. Спочатку нас дуже засмутила вістка про те, що Ви після свого десятилітнього ревного служіння вирішили передати провід Церкви в інші руки. Ми, як колись жінки мироносиці, тривожились і питали: а що буде далі? Хто нам камінь відвалить (пор. Мк. 16, 3)? Чи є хтось інший, який би дорівняв Блаженнішому Любомирові в його мудрості, розважливості та авторитеті? Але Ваші слова: «Не я є ключем, а Господь!», стали для нас усіх гарним уроком про сенс будь-якого служіння, бо ще апостол Павло сказав: «Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив, так що ні той, хто садив, є чимось, ні той, хто поливав, а Бог, який зрощує» (1Кор.3,6-7). Тому ми що раз, то глибше розуміємо і не перестаємо подивляти Ваш сміливий крок, за допомогою якого Ви вчите нас довіряти Богові та своїй Церкві; яким Ви, Ваше Блаженство, так виразно показали нам, що таке служіння і якою великою є вартість та краса християнської чесноти покори. Ваше Блаженство, Ви зуміли перевести нас від збентеження і страху до відповідальності і відчуття причетності за майбутнє нашої Церкви. Ми сердечно дякуємо Вам за цю пасху та своєю поставою, своїми вчинками, життям і молитвою постараємося Вашу довіру виправдати. З нагоди Вашої присутності на прикарпатській дрогобицькій землі прийміть наш скромний дар як вияв нашої глибокої до Вас пошани. На многії і благії літа. Детальніше...

Привітальне слово владики Ярослава до Блаженнішого Святослава під час святкування 75-літнього ювілею владики Юліяна

09 травня 2011
Ваша Святосте!Наш Дорогий Патріарше Святославе! Цьогорічний Великдень був для нас особливим. Вперше ми святкували його під Вашим проводом як нового Патріарха, Глави і Отця нашої Української Греко-Католицької Церкви. Передсмак цієї великодньої пасхальної радості ми досвідчили в Хрестопоклонну неділю, адже саме в цей день у київському патріаршому соборі Христового Воскресіння Ви розпочали своє Первосвятительське служіння. Від славного Дніпра повіяв подих духовної весни, що рознісся по всій Україні та приніс надію на новий та славний розвиток нашої Церкви, яка разом із Христом перейшла через Гетсиманію та Голгофту, щоб воскреснути, щоб з новими силами нести Христове знамено перемоги по всьому світі. Вже тоді наші серця сповнилися передчуттям радості та світлості Пасхального ранку. Сьогодні наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія рада вітати Вас на своїй землі - вперше у гідності Предстоятеля нашої Церкви. Ми вимолюємо Божих ласк для Вас, щоб Святий Дух через Ваше служіння явив нашій Церкві, Україні й цілому світові ще більше «величних Божих діл» (Ді. 2, 11). Ваша Святосте! Ваше народження, єпископське і патріарше служіння позначене Богородичним благочестям, адже ви народилися у Богородичому місяці травні, і ми Вас вітаємо з уродинами, Ви отримали єпископську хіротонію сьомого квітня у Празник Благовіщення, оголошено ж про Ваш вибір на Патріарха Києво-Галицького також було у свято Благовіщення за новим стилем. Щиро бажаємо Вам Дорогий наш Патріарше свято пронести цей богородичний вимір свого служіння і як Богородиця являти світові Христа. Від нас владик, від собору духовенства й монашества та великої спільноти наших мирян бажаємо Вам доброго здоров'я, душевного спокою, постійного незворотного поступу у провадженні нашою Церквою, яка успішно сповняє свою місію, росте та міцніє. На многії і благії Вам літа. Детальніше...

Проповідь у неділю Жінок-Мироносиць під час прощі у Грушеві

09 травня 2011
Христос воскрес! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! Дорогі Прочани!  З великою радістю у серці вітаю всіх вас, що так чисельно прибули до цього чудотворного місця на прощу. Кожен із нас приніс сюди свій маленький дар любові, щоб подарувати його нашій небесній Матері. Сьогоднішній день є Днем матері. Тому сьогодні подякуймо усі Богові за великий дар материнства, котрим він нас обдарував. У цю неділю ми з вдячністю згадуємо про свою матір, котра нас народила, виховала, піклувалась нами... Ми вшановуємо нашу неньку Україну, на землі якої ми виросли та увібрали все її культурне багатство. Але особливу шану віддаємо ми сьогодні нашій Небесній Матері, Пресвятій Богородиці, адже вона допомагає нам протягом усього нашого життя, а тому наша вдячність їй повинна бути постійною. З нагоди Дня Матері вітаю сердечно усіх матерів! Бажаю усім Вам, щоб Ваше материнство було милим Богові та людям, а особливо, вашим дітям. Ви звершуєте величне служіння – виховуєте своїх дітей, а тому прошу Вас виховувати їх добрими християнами, патріотами свого краю, провідниками народу, гідними синами та дочками Вашого материнства. Грушів, до якого сьогодні звідусіль прямували побожні прочани, відомий  у цілому світі як місце чудесної появи  Матері Божої. Від цієї  благословенної події нас віддаляють 24 роки, але ми і по сьогодні переживаємо її як Благовіщення нашої релігійної і національної свободи. Своєю появою Пресвята Богородиця допомогла нам перебороти рабський страх, який довгі роки сіяла безбожна комуністична система, розбудити у своєму серці найглибші духовні почуття та тугу за Богом. Тут ми знову відчули, що ми - християнський самобутній народ, який має свою богоносну культуру, котра глибоко закорінена в правдивій Христовій вірі. Навіть вороги правди не могли знищити це наше духовне багатство. У Грушеві ми сповнилися сили стати на захист своїх понівечених духовних скарбів. У цьому чудотворному місці Господь, за молитвами своєї Пречистої Матері, зціляв наші забруднені гріхом душі, повертав утрачений дар віри, подавав надію оновлення та відродження. Відтоді ми вчилися бути інакшими людьми, адже кожного із нас  у свій спосіб доторкнулася Божа благодать. Дорогі брати і сестри,  прагну звернути вашу ласкаву увагу на євангельську розповідь про Йосифа з Ариматеї і Мироносиць. Йосиф з Ариматеї і Никодим, які поховали Ісуса, були членами синедріону, але одночасно були вони й таємними учнями Христа. Вважається, що вони або не прийшли на засідання синедріону, який допитував Ісуса і обвинуватив Його, або були там, але боялися заступитися за Ісуса. Подумаймо, якою важливою у той момент була б для Ісуса підтримка цих двох осіб! Але Йосиф і Никодим боялися, тому й втекли або промовчали. Лише після смерті Ісуса вони подбали про гріб і саван для Нього як царя. Запитаймо себе, як часто ми уділяємо нашим ближнім увагу лише після смерті? Але ж одна квітка за життя вар тісніша від усіх вінків квітів, які приходять з усього світу вже мертвій людині! Навіть єдине слово підтримки і любові варте усіх панегіриків у світі після смерті! Незважаючи на це, на прикладі цих двох людей – Йосифа і Никодима – ми бачимо як діє Божа слава. Спасительна Христова смерть вплинула на них так, як не могло вплинути Його життя і присутність серед них. Коли Ісус помер на хресті, Йосиф забув свій страх, “насмілився і пішов до Пилата, і попросив у нього забрати тіло Ісуса”. Не пройшло й години після смерті Ісуса, коли збулося Його пророцтво: “Я ж коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе” (Ів. 12,32). Звичайно, це було приємно серцю Ісусовому бачити, що так все відбувається. Сила хреста почала змінювати боягузів на героїв, а нерішучих на мучеників. Хіба у цьому немає послання до теперішніх “таємних учнів” Ісуса? Сила хреста і воскресіння може змінити навіть таємних учнів і тих, хто вагається, на місіонерів і святих. Далі Євангелія оповідає нам: «Як же минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Саломія купили пахощів, щоб піти і намастити його» (Мар.16,1). У Біблії записано, що слова “Христос Воскрес” були вперше промовлені жінкою. Жінки ніколи не покидали Ісуса. Вони були з Ним до кінця під хрестом. Вони дивилися, де поклали Його тіло. Вони першими прийшли до гробу і першими дізналися про воскресіння. Вони першими проголосили цю новину, коли побігли розповісти про Благу вістку учням, які тоді все ще боялися, а тому й поховалися. Так мироносиці стали першими євангелистами Христового Воскресіння. Під час жахливих подій страждань і смерті Христа, жінки виявилися хоробрішими, ніж його найближчі учні. Проте ця хоробрість не залежить від статі. Це любов робить людей сміливими! І неважливо кого: чоловіків чи жінок. Ці жінки сильно любили Христа, тому й були сильними. Розкаяна грішниця Марія Магдалина, яку Христос воскресив від могили гріха до нового життя в Бозі, перша проголосила добру вістку воскресіння. До честі жіноцтва завжди треба пам’ятати: вони були найближче до хреста у Велику П’ятницю і першими біля гробу у воскресний ранок. “Рано-вранці... прийшли вони до гробу, як сходило сонце” (Мар.16:2). Ранок – це найкращий час для того, щоб зустріти воскреслого Господа у молитві. Наші дні будуть справді благословенними, якщо кожного дня “рано-вранці”... ми звертатимемо свої думки до перемоги Ісуса над смертю. Жінки пішли до гробу на світанку. Христос є тим правдивим Сонцем, яке має освітлювати наш день з перших його хвилин. День буде зовсім іншим, якщо почати його з Ісуса. “Вони купили пахощі, щоб піти і намастити Його”. Ми також можемо щось принести для Господа. Навіть якщо ми заплямовані гріхами, ми можемо принести Христові свій дар – свою добру волю, любов, щедрість до інших, молитву тощо. “Йдіть, скажіть його учням і Петрові, що випередить вас у Галилеї»  - сказав ангел  (Мр.16,7). Ці слова вказують на особливість служіння цього апостола. Після смерті Петра його наступники, єпископи Риму, папи, продовжують виконувати особливу роль у Церкві. До них, як колись до Петра, теж звертається Христос по-особливому! Нещодавно, минулої неділі, ми всі були свідками, як було проголошено блаженним Святішого Отця Івана Павла ІІ. Його життя, як і життя апостола Петра, було нелегким. Його намагалися вбити, і навіть після смерті Христові вороги не можуть простити йому його святості та всього, що він зробив задля того, щоб правда про Христове Воскресіння звучала серед усіх народів, на різних материках та для усіх людей, навіть некатоликів. Іван Павло ІІ «відкотив камінь» «холодної» війни, і через це впала Берлінська стіна і розвалився комунізм у Східній Європі. Як духовний пастир він вийшов на зустріч до інших релігій, переступив поріг синагоги і мечеті, простив своєму вбивці і до останніх днів свого життя ніс своє служіння, незважаючи на хворобу і літній вік. Дорогі в Христі! Повертаючись сьогодні з цієї Божественної Літургії, де ми зустріли Воскреслого Спасителя, несімо цю радісну звістку як мироносиці. Скріплюймо на силі тих, хто у цих нелегких моментах нашого життя є зневірений та розчарований. Нагадуймо їм, що «Христос Воскрес», а тому Правда восторжествує. Нехай у нашій пам’яті постійно залишається образ мироносиць. Як і вони, зустрічаймо Христа вранці, проводьмо з Ним час у молитві і будьмо певні, що весь наш день буде повним миру, сили, любові, надії і пасхальної радості. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. Христос Воскрес! Детальніше...

Привітальне слово владики Ярослава з нагоди 75-літнього ювілею владики Юліяна

09 травня 2011
Дорогий наш Владико Юліане, Щасливий сьогодні для нас день, бо зібрались ми для того, щоби благодарити Бога за дар справжнього Пастиря і Архієрея. Цією Божественною Літургією та нашими молитвами і побажаннями ми відзначаємо 75-літній ювілей Вашого життя і 25-ліття єпископської хіротонії. Своїм архіпастирським служінням Ви поєднали покоління вірних нашої Церкви в час переслідування та в час відновлення. Детальніше...

Слово на завершення Хресної дороги у м.Самборі

15 квітня 2011
Ісус промовив: «Спраглий я!» Бог прагне людини, а людина Його уникає, зводячи стіну поділу (Пор. Еф. 2,14). Прибитий цвяхами на Хресті, Ісус говорить: «Спраглий я!», - і приймає оцет. Жовч і оцет нашої нелюдяної злоби, погорди і невдячності супроти Божої любові і милосердя щодо нас! Дорогі у Христі брати і сестри! Ми з благоговінням зближаємося до визначального таїнства нашої християнської віри – Христової смерті й воскресіння. Церква запрошує нас у любові йти слідом за Христом, який зближається до Голгофи, до Хреста, до своїх страждань та розп’яття. Для того, щоб ми могли бути у цій подорожі поруч із Ним, нам потрібно зберегти у своїх серцях Божий мир, віддалитися від наших проблем, клопотів та звернути свій погляд на Господа, який йде, щоб страждання і смерть прийняти задля нас, заради нашого спасіння. Ці страждання і смерть принесуть радість усьому світові, подарують нам Божу силу і мудрість . Увесь цей час піснеспіви, молитви, повчання, особлива покаянна атмосфера Великого посту, глибокі богословським змістом, готували нас прийняти мудрість Господнього Хреста та мужньо звершувати наш духовний подвиг, скріплювали нас у духовній боротьбі, котрою ми протистоїмо злу, що присутнє в світі, - в кожному з нас і навколо нас. Мудрість Хреста полягає в тому, щоб поглянути злу в обличчя та не шукати його винуватців ані в інших людях, ані в якихось життєвих обставинах. Благодать Божа дає нам сміливість визнати власну відповідальність за присутність зла у світі та свідомо прийняти її. У зв'язку з цим нового значення набуває для нас настійний заклик Ісуса узяти кожному свій "хрест" і слідувати за Ним з покорою та довірою (Мт. 16, 24). Нести хрест – означає йти за Христом і знайти таким чином силу для боротьби з гріхом і зі злом. Хрест дарує нам для цієї боротьби Божу силу і мудрість  ( 1 Кор 1, 24), яка відрізняється від людської мудрості і сили, бо: " Нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрості і немічне Боже міцніше від людської сили" (1 Кор 1. 25). Історія, навіть зовсім недавня показує перемогу Хреста, а  не людської розсудливості, що протиставляла себе Хресту. Як важливо нам цією мудрістю Хреста жити, нею послуговуватися особливо тоді, коли виникають спокуси шукати людських рішень та розв’язок, забуваючи, що сила Божа здійснюється в немочі, в упокоренні в самозреченні та упованні. Приближаємося до часу Страсного тижня, часу Христових страждань і смерті, щоб збагнути силу Божої любові. Бо так Бог полюбив світ, що віддав Сина свого Єдинородного. З цієї великої любові й милосердя виникає і вічне питання: Чому добро викликає спротив і ненависть? Чому розпинають Правду? Бо гріх увійшов у світ, а з ним смерть – таку відповідь дає нам св.ап. Павло (див. Рим. 5, 12). Ісус же на хресті умер за наші гріхи, щоби ми стали вільними дітьми Божими і спадкоємцями Його Царства. Його хрест стає джерелом нашого життя. Без нього у світі панували б темрява і зло. Він дарунок милосердя Божого не тільки людині, але і всьому творінню. Приймаючи цю любов,– можемо змінити себе, можемо змінити світ. Через наші богослужбові тексти  Великого посту поступово проходила вся історія людського роду: від дерева в раю до древа хресного, від вигнання з Едему до переможного і радісного входження в нього, від гріхопадіння до відкуплення. У цій молитовній скарбниці знаходимо шлях до таїнства Воскресіння, знаходимо ті слова та образи, за допомогою яких можемо це таїнство звеличити, прославляючи Господа, який приносить на Хресті досконалу Жертву прощення і любові. Пастирю добрий, заколений в жертву, візьми нас на руки Твої і приведи до свого Отця! Нехай кожний з нас як заблуканий грішник знайде, відповідь у Тобі. Слава Тобі, Ісусе, Боже наш, бо Ти перетворюєш наш хрест відчаю на хрест пасхальний, тому спрямовуємо наш погляд у світанок Твого нового дня, відчуваючи радість та сяйво Твого Воскресіння. Амінь. Детальніше...

Слово на початок Хресної дороги у м.Самборі

15 квітня 2011
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Слава Ісусу Христу! Всесвітліші та всечесніші отці! Дорогі у Христі брати та сестри! Сьогодні ми зібрались на хресну дорогу вулицями древнього м. Самбора. У цей момент особливої ваги та актуальності набирають для нас слова Ісуса Христа: „Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною...” (Мат.16,24; пор. Мр.8,34). В цьому й полягає правдива суть нашого християнського життя. Так, можливо слова ці часто  непопулярні і неприйнятні для світу цього, проте Христос ніколи не намагався притягнути до себе людей, обіцяючи їм легке та безтурботне життя. Насправді Господь такими словами робить виклик приспаній в людській душі християнській гідності, пропонуючи іти шляхом, котрий дійсно може привести до справжньої свободи та бажаного щастя. Христос найперше наголошує: „Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого”. Людина повинна відмовитися від поведінки, основаної на свавіллі та користолюбстві. Адже той, хто живе тільки для себе, усе втратить, але той, хто з любов’ю віддає себе на службі ближнім, хто вміє ділитися всім, що має, - той ще більше здобуде. „Відректися себе” означає подивитися довкола і навчитися бачити не тільки себе зі своїми скорботами та радостями, труднощами та успіхами, але й інших, у яких також свої радості та печалі. Навчитися жити не тільки своїм життям, але також і їхнім життям. Наступний заклик Христа – це „взяти свого хреста”.  Тут хрест – не тільки всі прикрощі, біди чи страждання, з якими ми зустрічаємось в житті. Це також праця, сполучена із самовдосконаленням, праця на благо родини і суспільства, хрест – це щоденний подвиг в ім’я ближнього, в ім’я свого народу. Цей хрест мусимо прийняти добровільно та зі щирістю. Спаситель закликає нас взяти хрест саме свій – тобто обирати спосіб життя і працю за покликанням і мужньо перемагати всі труднощі, котрі стрінуть нас на цьому шляху. Мусимо також молитися, щоби терпеливо зносити свої хрести, щоби Господь, за своєю волею зменшив наші скорботи чи біди наших ближніх, близьких та рідних. І нарешті третій момент, до якого запрошує нас Христос – це „йти слідом за Ним”. Слідувати за Христом – означає наслідувати Його, старатися у всьому уподібнитися до Нього, жити так, як Він жив. Слідувати за Христом – це жити серед людей і разом з людьми, являючи постійно своїм життям образ Божий, на який ми всі сотворені. Це також значить завжди бути готовим відповісти „так” на Божий поклик, навіть якщо приходиться іти хресним шляхом, крізь приниження та наругу. Нехай Господь благословить усіх нас на цей хресний похід. А благодать Господа Нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь. Детальніше...

Владика Ярослав (Приріз). Привітальне слово до учасників єпархіальної конференції монашества

06 квітня 2011
Слава Ісусу Христу! Преосвященний Владико, Всесвітліші і Високопреподобні отці, Преподобні Сестри Дорогі гості та учасники монашої конференції нашої єпархії. Споглядаючи лик розп’ятого й прославленого Христа і даючи світові свідчення Його любові, монашество УГКЦ радісно приймає настійливий заклик Святішого Отця Йоана Павла ІІ на початку третього тисячоліття відчалити на глибінь: "Поступи во глубину!" (Лк 5:4). Відлуння цих слів спонукало чернецтво УГКЦ зібратися 21-23 липня 2003 року - вперше після доби переслідувань – на Конференцію монашества і, вдивляючись в ікону Преображеного Господа, у світлі сопричастя Пресвятої Тройці звернутися наново до духа засновників  східного монашества, пригадати подвиг наших попередників та у щирому діалозі обговорити актуальний стан цілого монашества нашої Церкви. Ми, священнослужителі, монахи і монахині та миряни УГКЦ, усвідомлюємо, що сильне та віддане чернецтво є опорою Церкви та джерелом відродження суспільства, яке переживає складні випробування. На цьому неодноразово наголошував блаженної пам’яті Святіший Отець Йоан Павло ІІ: «Церква покладається на постійну самопосвяту цієї громади своїх синів і доньок, на їх прагнення до святості, на їх ентузіазм у служінні, щоб плекати й підтримувати стремління до досконалості кожного християнина і збагатити нашу спільну зичливість до ближніх, особливо до тих, які в найбільшій потребі. Так буде засвідчено любов Христову поміж усіма народами» [1]. Для належного виконання Богом даної місії та повного розуміння свого покликання монашество має усвідомити, ким воно є, пізнати своє ім’я, окреслити власну тотожність. Тому Монаший Собор Києво – Галицької митрополії нашої Церкви, на своїй першій сесії (8-11 вересня 2004 року) дав нам нагоду в атмосфері християнського сопричастя та спільної молитви пригадати й висвітлити ідентичність монашества, яка заснована у Пресвятій Тройці, сформована во Христі, проявляється в Церкві через Св. Духа. Це ті традиційні, основні лінії ікони монашої ідентичності, з якої отримуємо відповідь хто ми є.  Сьогодні відкриваємо конференцію монашества нашої єпархії, на тему: «Богопосвячені особи в Церкві і для Церкви». Спільнота Церкви – ікона спільноти Осіб Пресвятої Тройці – є найорганічнішим контекстом існування монаших спільнот і монашества в цілому як спільноти спільнот. У Церкві монашество діє, кажучи словами Христа, подібно до дріжджів у тісті. Це «Божі дріжджі» в «тісті» людської спільноти і середовища творіння. Тому монах, монахиня «за своєю суттю завжди є людиною спільноти. Монашество показує нам, що немає справжнього покликання, якщо воно не народжується в Церкві і для Церкви».[2] У зачинателів монашества завжди було живе відчуття Церкви, яке проявлялося в їх повній участі в церковному житті в усіх його вимірах і в охочому послухові душпастирям. Оскільки монашество є в Церкві животворящим подихом Духа, то «оновлення чернечого життя може означати правдиве процвітання Церкви» [3], чого ми щиро бажаємо. Тепер маємо сприятливий момент, щоб переживати радість монашого життя. Мабуть, ніколи в історії Церкви не було такого живого усвідомлення того, що означає і в чому полягає монаше життя у Божому народі й людстві. Ця ясність спонукує нас до єдности, свідчення, пророцтва. Як монахи і монахині, ми реалізуємо наше покликання настільки, наскільки інтенсивно переживаємо таїнство, сопричастя і місію Церкви. Ми не єдині і не самі; ми – люди, Богом покликані і послані, щоб уприсутнювати і чинити дієвою тайну Пресвятої Тройці в історії, відтворюючи той самий стиль життя, яким жив Ісус, Син Отця, помазаний Духом, аби звіщати убогим Добру Новину. Ми робимо це разом з іншими членами Божого люду, вносячи у цю місію специфіку нашого посвячення. Ми покликані, особливо в нинішній час, бути свідками і пророками надії у суспільній спільноті нашого часу. Чого найбільше сьогодні потребує молодь? Це впевненість у християнській надії, в пасхальному таїнстві Христа. Постать Ісуса поряд з двома учнями, які прямують до Емаусу, – прекрасна ікона нашої діяльності. В ній збережено пам’ять про Боже Слово, про Євхаристію, про Спільноту, про Місію. Дорогі співбраття і сестри в монашестві,  спробуємо відповісти на заклик блаженної пам’яті Папи Йоана Павла ІІ і Патріарха нашої Церкви Любомира „відплисти на глибину”  монашого життя, щоб наповнити глибшою барвою вже накреслені лінії монашої ідентичності. Вітаємо всіх присутніх учасників конференції, понад усе – Високопреподобних Отців і Матерів, через яких Господь послуговується у проводі монаших спільнот нашої єпархії, а через вас - і монаші спільноти. Щиро вітаємо тут присутніх гостей, вітаємо всіх доповідачів і співдоповідачів конференції і дякуємо за вашу згоду долучитися до спільних наших зусиль. ____[1] Йоан Павло II, Комюніке до Пленарної сесії Конґреґації інститутів богопосвяченого життя та апостольських спільнот (21 вересня 2001 р.) // L'Osservatore Romano, 28 вересня 2001 р.[2] Йоан Павло II, Світло Сходу, 13.[3] Йоан Павло II, Світло Сходу, 27. Детальніше...

Владика Ярослав (Приріз): "Сьогодні важливо є відроджувати історичну пам'ять, відбудовувати храми, але найважливішим є відновити людину"

29 листопада 2010
Цьогорічний Синод єпископів УГКЦ, що проходив у Львові-Брюховичах, 2-9 вересня 2010 року Божого, серед іншого, розглядав питання євангелізації. Щодо цієї актуальної на сьогодні теми з кореспондентом Sobor News поділився єпископ-коад’ютор Самбірсько-Дрогобицької єпархії Ярослав Приріз. У розмові владика розкриває значення "євангелізації" у житті УГКЦ. Архиєрей розповідає про стан євангелізаційного служіння на парафіях Самбірсько-Дрогобицької єпархії, а також про те, як це служіння сьогодні потрібно здійснювати і хто це може робити. Детальніше...

"Христос входить у Єрусалим, а це - символ нашого серця," - проповідь владики Ярослава на свято Входу Господнього у Єрусалим

29 березня 2010
28 березня під час Архиєрейської Літургії з нагоди Всесвітнього дня католицької молоді владика Ярослав (Приріз) звернувся до вірних з пастирським словом. Як зазначив архиєрей у проповіді, Вхід Христа у Єрусалим показує нам скромність та простоту Спасителя. "Проте народ зауважує величність Його й ознаки Месії і відповідно радісно вітає," - наголосив владика Ярослав. Пропонуючи вірним духовне відчитання цієї події, архиєрей сказав: "Які наслідки приходу Ісуса Христа у  Єрусалим? – Він проганяє купців з храму, що там торгували. На жаль, буває, що ті продавці можуть бути і в храмі нашої душі. Просімо Ісуса допомогти прогнати з неї отих купців гордості, захланності, нечистоти, заздрості, непоміркованості, гніву і лінивства, що часом знаходять собі місце у храмі нашого серця". Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 9 з 11
^ Догори