Проповідь на неділю Мироносиць (2021)

Христос Воскрес! Дорогі у Христі брати і сестри! Сердечно вітаю всіх прочан, які прибули до цього чудотворного місця прослави Пресвятої Богородиці у Грушівській іконі, а також всіх, хто з нами молиться за допомогою засобів комунікації. Сьогодні ми прибули сюди нечисельним гроном з огляду на обмежувальні заходи карантину, які запровадили державні органи. Однак ніщо не може стримати нас, християн, від того, аби вшанувати нашу Небесну Матір на місці, на якому вона так чудесно прославилася. Ми прибули сюди, аби в імені духовенства, монашества і мирян нашої Самбірсько-Дрогобицької єпархії в цей час випробувань, страху і неспокою занести наші молитви до Господа за посередництвом Пресвятої Богородиці. Грушів, до якого прибувають прочани, відомий у цілому світі як місце чудесної появи Пресвятої Богородиці. Згадаймо хоча б 1987 рік: Україну вже кілька десятків років поневолював безбожний більшовицький режим; наша Церква була заборонена і переслідувана; храми зачинені... І ось як проблиск світла у цій темряві лунає звістка про те, що в селі Грушів, поблизу м. Дрогобича, з’являється Пресвята Богородиця. Ця новина миттєво облітає цілий світ і сюди, незважаючи на протидію богоненависницької ідеологічної системи та зусилля брехливої пропаганди, потоками линули сотні тисяч людей, щоб помолитись на цьому відпустовому місці, зачерпнути води з цього чудотворного джерела. Пройшло кілька років і безбожний режим впав так, що ніхто цього навіть не сподівався і не передбачував. Від цієї благословенної події нас віддаляють 34 роки, але ми і по сьогодні переживаємо її як Благовіщення нашої релігійної і національної свободи. Своєю появою Пресвята Богородиця допомогла нам перебороти рабський страх, який довгі роки сіяла безбожна більшовицька система, розбудити у своєму серці найглибші духовні почуття і тугу за Богом. Тут ми знову відчули, що ми – християнський самобутній народ, який має свою богоносну культуру, котра глибоко закорінена в правдивій Христовій вірі. Вороги правди не могли знищити це наше духовне багатство. У Грушеві ми сповнилися сили стати на захист своїх понівечених духовних і національних скарбів. У цьому чудотворному місці Господь за молитвами своєї Пречистої Матері зціляв наші забруднені гріхом душі, повертав утрачений дар віри, подавав надію оновлення та відродження. Відтоді ми вчимося бути інакшими людьми, адже кожного із нас у свій спосіб доторкнулася Божа благодать… Дорогі брати і сестри, сьогодні прагну звернути вашу ласкаву увагу на євангельську розповідь про Йосифа з Ариматеї і Мироносиць. Йосиф з Ариматеї і Никодим, які поховали Ісуса, були членами синедріону, але одночасно були вони й таємними учнями Христа. Вважається, що вони або не прийшли на засідання синедріону, який допитував Ісуса і обвинуватив Його, або були там, але боялися заступитися за Ісуса. Подумаймо, якою важливою у той момент була б для Ісуса підтримка цих двох осіб! Але Йосиф і Никодим боялися, тому й втекли або промовчали. Лише після смерті Ісуса вони подбали про гріб і саван для Нього як Царя. Запитаймо себе, як часто ми уділяємо нашим ближнім увагу лише після смерті? Але ж одна квітка за життя вартніша від усіх вінків, які приходять вже мертвій людині! Незважаючи на це, на прикладі цих двох людей – Йосифа і Никодима – ми бачимо, як діє Божа слава. Спасительна Христова смерть вплинула на них так, як не могло вплинути Його життя і присутність серед них. Коли Ісус помер на хресті, Йосиф забув свій страх, “насмілився і пішов до Пилата, і попросив у нього забрати тіло Ісуса”. Не пройшло й години зі смерті Ісуса, коли збулося Його пророцтво: “Я ж коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе” (Ів. 12,32). Звичайно, це було приємно серцю Ісусовому – бачити, що так все відбувається. Сила хреста почала змінювати боягузів на героїв, а нерішучих на мучеників. Хіба у цьому немає послання до теперішніх “таємних учнів” Ісуса? Сила хреста і воскресіння може змінити навіть таємних учнів і тих, хто вагається, на місіонерів і святих. Далі Євангелія оповідає нам: «Як же минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Саломія купили пахощів, щоб піти і намастити його» (Мр.16,1). У Біблії записано, що слова “Христос Воскрес” були вперше промовлені ангелом до мироносиць. Жінки ніколи не покидали Ісуса. Вони були з Ним до кінця під хрестом. Вони дивилися, де поклали Його тіло. Вони першими прийшли до гробу і першими дізналися про воскресіння. Вони першими проголосили цю новину, коли побігли розповісти про Благу вістку учням, які тоді все ще боялися, а тому поховалися. Так мироносиці стали першими проповідниками Христового Воскресіння. Під час жахливих подій страждань і смерті Христа, жінки виявилися хоробрішими, ніж його найближчі учні. Проте ця хоробрість не залежить від статі. Це любов робить людей сміливими! І неважливо кого: чоловіків чи жінок. Ці жінки сильно любили Христа, тому й були сильними. Розкаяна грішниця Марія Магдалина, яку Христос воскресив від могили гріха до нового життя в Бозі, перша проголосила добру вістку воскресіння. До честі жіноцтва завжди треба пам’ятати: вони були найближче до хреста у Велику П’ятницю і першими біля гробу у воскресний ранок. “Рано-вранці... прийшли вони до гробу, як сходило сонце” (Мр.16:2). Ранок – це найкращий час для того, щоб зустріти воскреслого Господа у молитві. Наші дні будуть справді благословенними, якщо кожного дня “рано-вранці”... ми звертатимемо свої думки до перемоги Ісуса над смертю. Жінки пішли до гробу на світанку. Христос є тим правдивим Сонцем, яке має освітлювати наш день з перших його хвилин. День буде зовсім іншим, якщо почати його з Ісуса. Це було “першого дня в тижні”, коли вони пішли до гробу і побачили, що він пустий. Перший день тижня – це звичайно неділя – День Господній. Це день Воскресіння нашого Господа, у цей день Він з’явився Своїм апостолам. Неділя – перший день тижня – досі залишається днем, коли ми як Мироносиці приходимо до пустого гробу з пахощами нашої віри і любові і зустрічаємо живого і воскреслого Христа через Його слово і Євхаристію. Це дуже сильно виявляється у Недільних Утренях, коли після читання Євангелія, яке розповідає про одну з одинадцяти появ Ісуса після Воскресіння, вірні вітають поцілунком воскреслого Христа у Євангелії. Воскреслий Христос приходить і стає посеред нас. Ми бачимо Його своїми очима і цілуємо своїми устами. У цій єдиній дії Утреня охоплює усе значення Дня Господнього: особисто зустріти воскреслого Христа сьогодні у Його слові і Євхаристії. І так само коли ми молимося в Утрені, ми не кажемо: “Віримо у воскресіння Христа”, а “Воскресіння Христове бачивши...”. Через нашу особисту зустріч з Ним у Його слові і у Євхаристії, ми справді Його бачили. “Вони купили пахощі, щоб піти і намастити Його”. Той факт, що жінки принесли пахощі, вказує на те, що вони не чекали воскресіння. Коли закотили камінь до гробу, поховали не тільки Христа, але і їхні надії. У жінок була лише одна думка – намастити тіло мертвого Ісуса – дія зроджена відчаєм і неймовірною любов’ю. Мироносиці не йдуть до гробу з порожніми руками. Вони купили солодкі пахощі, щоб прийти і намастити Його. Ми також можемо щось принести до гробу. Навіть якщо ми заплямовані важкими гріхами, ми можемо принести початок доброї волі, трошки любові, трошки щедрості до інших, нашу слабеньку молитву. Без сумніву, що наші бідні дари не відкотять камінь від гробу, бо наш доступ до воскреслого Ісуса і до сили Його Воскресіння залишається дивовижним даром Божественної благодаті, але той факт, що ми не прийшли до гробу з пустими руками, покаже, що наше серце також не є зовсім пусте. «Якими пахощами ми можемо намастити Ісуса?» Я вважаю, що немає кращих пахощів ніж покаяння, відданість, віра, надія і любов. Коли вони наблизились до гробу, жінки “говорили між собою: “Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?” Євангеліє чітко каже, що камінь був важкий. Багато з нас відчувають, що питання жінок торкається і нас. Бо у багатьох душах Ісус похований як у гробі. Він паралізований, нерухомий, навіть мертвий. Він закритий важким каменем, каменем гріха, незнання, байдужості, каменем поганих звичок, які накопичувались роками. Можливо, ми хочемо відкотити камінь і досягнути живого Господа, але не маємо сили. “Хто відкотить камінь для нас?”. “Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, - був бо дуже великий”. Деякі камені ми можемо відкотити. “Відкотіть камінь”, - наказав Ісус біля гробу Лазаря. Деякі перепони ми можемо усунути, і ми мусимо це зробити, щоб сталося диво. Але каміння, які для нас надто великі може відкотити лише ангел Божий. Справді ангел Божий спустився з неба, відкотив камінь від входу і сів на нього (Мт. 28,2). Часто в духовному розумінні «землетрус» необхідний. Певним чином, усунення будь-якої перепони, що віддаляє нас від Ісуса, не може бути частковим ремонтом. Справа полягає не в тому, щоб забрати чи пересунути декілька зайвих камінців, поправити певні деталі і залишити цілісність недоторканою. У цьому випадку потрібен землетрус. Зміна має бути абсолютною, торкатися усіх аспектів нашого буття. Навернення – це духовний землетрус.” “Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу... А він до них промовив: “Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали.” Надгробний камінь завжди має напис “тут лежить і т.д.” Але Ісусове воскресіння змінило цей напис. На могилах віруючих тепер треба писати іншу епітафію: “Його там немає”. Над кожною могилою, чути тихенький шепіт Спасителя: “Я живу, і вони також живуть”. Відкочуючи камінь у саду Йосифа, Бог відкотив найбільший камінь на землі. Він здобув остаточну і повну перемогу над гріхом і смертю. Усі камені, що лежать на нашому шляху, є лише уламками старого каменя. Але старий камінь – найбільший з усіх – вже відкочено. “Але йдіть, скажіть його учням і Петрові, що Він випередить вас у Галилеї: там Його побачите, як Він сказав вам.”   Чому Ісус так хотів зустрітися з своїми учнями в Галилеї? Яке значення має ця зустріч в Галилеї, про яку так часто говориться в Євангелії? Саме у Галилеї більшість апостолів мали першу, незабутню зустріч з Учителем. Там вони вперше почули Його і пішли за Ним і дали Йому свої серця. Тепер їхня віра піддавалася жахливому випробування, тому вони потребували ще раз увійти у цю Галилейську атмосферу і знову там знайти Ісуса, відчути новизну і радість першої зустрічі, відновити свою віру і послух. Для нас це також правда. У житті кожного з нас є Галилея: момент, можливо давно в минулому, коли ми особисто зустріли Ісуса, почули Його і намагалися йти за Ним. Відтоді, гріх, забуття, неохота віддалили нас від Господа. У час сильної кризи, ми так само як апостоли покинули Вчителя. Воскреслий Ісус хоче зустріти нас у Галілеї. Він просить нас оживити пам’ять і полум’я першої зустрічі. Коли ми станемо тим, ким були, ми знову знайдемо Його. Нам не треба казати: “Це дуже тяжко”, бо він приготував дорогу: “Він випередить вас у Галилеї”... Невидимо присутній Він йде перед нами до Галилеї душі, якщо ми йдемо за ним, то кожен крок ставатиме легшим, і прийде час, коли, якщо не тілесними очима, то очима віри і любові, ми досягнемо невимовної певності Його присутності...Там ви Його побачите.” “Але йдіть, скажіть його учням і Петрові, що Він випередить вас у Галилеї”. У цих двох словах “і Петрові” – надзвичайна чутливість Ісуса до людей, які згрішили. Він знає, що Петра мучить відчуття того, що він недостойний. Він знає, що почувається невпевнено, чи може він ще належати до числа 12 апостолів після того, як тричі зрадив Ісуса. Тому Ісус згадує ім’я Петра. “Ідіть скажіть апостолам і Петрові...”, що я чекатиму на них в Галилеї. Він має радіти з усіма. Його потрійне зречення Ісуса на деякий час віддалило його від апостолів, але його щире каяття повернуло його знову до їх числа. “Нехай ніхто не сумує, що знову і знову падає, бо прощення воскресло”, – каже Іван Золотоустий. Дорогі у Христі, жінки-мироносиці, які дали назву сьогоднішній неділі по Воскресінні ГНІХ, символізують кожного практикуючого християнина чи християнку. Дивлячись на їхню любов до Бога і вірність, подумаймо, чи ми кожної неділі і свята ходили до Святого Храму, а отже, чи шукаємо Христа, прагнемо зустрічі з Ним. Навіть теперішній час карантину не звільняє нас від цих роздумів. Чи маємо ми спрагу, незважаючи на ніщо – страх, розчарування, слабкість, зустрітися з Ісусом? Не забуваймо, що під час Божественної Літургії проходить все життя Христа – від Різдва, через навчання, терпіння і смерті до Воскресіння. Що ми приносимо Христові, приходячи кожної неділі чи свята до храму? Наше «пахуче миро» – це щира молитва, покора, смиренність, чистота серця, любов і повагу до ближнього, а чи може навпаки – ми не прагнемо зустрічі з Богом і залишаємося замкнені на Його благовість. Тому просімо у Воскреслого Господа благодаті Святого Духа, щоб просвітив наш розум, очистив серце, допоміг побачити себе в євангельських повчаннях і прикладах і через пережиття Євангелія змінити наше життя на гідне і християнське. А жінки-мироносиці нехай допоможуть нам усім прийти до Воскреслого Христа, побачити Його у нашому житті і вже ніколи не залишати Його науки, заповідей, зустрічей у Таїнствах та свідчення про Нього на дорогах нашого життя. Скріплюймо на силі тих, хто у цих нелегких моментах нашого життя є зневірений та розчарований. Нагадуймо їм, що «Христос Воскрес», а тому Правда восторжествує. Нехай у нашій пам’яті постійно залишається образ мироносиць. Як і вони, зустрічаймо Христа вранці, проводьмо з Ним час у молитві і будьмо певні, що весь наш день буде повним миру, сили, любові, надії і пасхальної радості. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. Христос Воскрес! + Ярослав 16 травня 2021 року Божого,с. Грушів Детальніше...

Великоднє послання владики Ярослава (2021)

Воскресіння день, просвітімся люди! Пасха Господня, Пасха –від смерти бо до життя і від землі до небес Христос Бог нас перевів, –перемоги пісню співаємо (Ірмос 1-ї пісні Канону Пасхи). Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі в Христі брати і сестри! Христос Воскрес! Цими словами, які промовляємо у великодній час, християни не просто вітають одне одного, а виражають і свідчать свою християнську віру. За цим добре знайомим нам словосполученням стоїть виправлення нашого темного минулого, оновлення життя і радісне очікування обнадійливого майбутнього. Це пасхальне християнське привітання каже нам, що в ці дні ми молитовно спогадуємо і переживаємо головну подію не року чи століття, і навіть не тисячоліття, а всього періоду існування людства. Однак великодні святкування – не лише нагода для спогаду й осмислення Воскресіння Господнього: вони таїнственно роблять нас його учасниками. Святий Григорій Богослов пише: «Нині спасіння світові, світові видимому і світу невидимому! Христос воскрес із мертвих – встаньте з Ним і ви; Христос у славі своїй – приходьте і ви; Христос із гробу – звільняйтеся від уз гріха» (Слово 45, На Святу Пасху). Пасха Христова є переконливим свідченням того, що смерть – це не останнє слово, бо попри всі потуги зла і неправди неодмінно торжествують Життя та Істина. Ця впевненість ґрунтується не просто на логічних роздумах, а на історичному факті – Воскресінні Господа нашого Ісуса Христа, яке відбулося в конкретному місці і часі – майже дві тисячі років тому в Єрусалимі. У ці святкові дні ми вкотре згадуємо біблійні свідчення про цю подію: що апостоли Петро та Іван, Марія Магдалина та інші жінки знайшли Христовий гріб порожнім; що на шляху до Еммаусу два учні впізнали Його за ламанням хліба; що Воскреслий з’являвся апостолам й іншим учням, коли двері були замкнені. Воскресіння Христове – найвизначніша подія в історії людства. Упродовж століть багато богословів, мислителів і письменників намагалися пізнати й висловити її глибину і велич. Наближаючись до пасхальної таїни, обмежений людський розум визнає власну неспроможність пояснити, як у Христі страждає і помирає Син Божий та як у Ньому воскресає людина. Але біблійні тексти, святооцівська спадщина і літургійна молитва допомагають нам усвідомити сенс Христової Пасхи для нашого спасіння. Події Христового розп'яття на хресті, зішестя в ад і Воскресіння нероздільно переплетені і осмислюються церковною Традицією як етапи, через які людина стає співучасницею Пасхи Христової. Якщо уважно приглянемося, то зауважимо, що все життя християнина – це, по-суті, безперервний шлях до воскресіння, бо, за словом святого апостола Павла, як «в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть усі» (1 Кор. 15, 22). Наш Спаситель прийшов у світ, добровільно прийняв людські немочі, страждав, помер, був похований і воскрес у своєму прославленому Тілі, щоб знищити головну перешкоду на шляху людини до Бога – гріх; щоб ми, люди, які віруємо в Нього, могли отримати вічне життя. Якщо перед Христовою Пасхою гріх панував над нами, то тепер силою воскреслого Господа ми отримали благодать перемагати наші пристрасті й увійти з Христом в оновлене життя. Християни «поховані з Ним через хрещення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям» (Рим. 6, 4). Ось чому Пасха «двері райські нам відчиняє» (Стихири Пасхи). Ось чому ми, християни, радіємо всім серцем, споглядаючи цими днями плоди воскресної переможної ходи Сонця Правди, яке розганяє пітьму гріха. Підносячи свої молитви до Господа, ми віримо: Він удостоїть нас святкувати Пасху вічну, спасительну «в невечірнім дні Царства свого» (Тропарець 9-ї пісні Канону Пасхи) і «те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять» (І Кор. 2, 9). Ці богословські істини зовсім не абстрактні, а стосуються кожного християнина. На нашому життєвому шляху неминуче трапляються труднощі, спокуси і випробування. Водночас приклад Спасителя, який воскрес із гробу, додає нам твердої та непохитної впевненості в тому, що для Бога немає нічого неможливого (пор. Мр. 10, 27). Бог перемагає абсолютно все, якщо ми дозволяємо Йому діяти в нас. Він проганяє з наших сердець страх і зневіру, втішає і підбадьорює нас у випробуваннях. Кому, як не нам, вірним Української Греко-Католицької Церкви, знати про це. У березні цього року ми споминали 75-ті роковини сумнозвісного Львівського псевдособору, за допомогою якого безбожницький режим марно намагався знищити нашу Церкву. Проте ми, виконавши Христову заповідь «Щоб усі були одно» (пор. Ів. 17, 21) і приступивши до Берестейського єднання, 425-ту річницю якого відзначаємо цього року, залишилися їй вірними, а Господь давав нам сили й наснагу пройти крізь терни катакомб до світла воскресіння й свободи, яку український народ отримав 30 років тому. Усі ці події вчать нас, що ніякі труднощі і випробування не спроможні затьмарити пасхального торжества. Для кожного з нас, хто без нарікання приймає Господом дарований життєвий хрест, хто з надією на Бога терпеливо переносить різні випробування, хто мужньо бореться з гріхом у цьому світі, – Воскресіння Христове є особливо радісним святом. Ніякі зовнішні обмеження не здатні відняти в нас справжньої духовної свободи, яку ми отримали через віру у воскреслого Спасителя. Як християни, ми знаємо, що Воскресіння настає після Голготи. Особливим чином вкотре переконується в цьому український народ, який упродовж останніх кількох років потерпає від несправедливої російської військової агресії, що забирає життя його кращих синів і дочок. Ще одне випробування, якого зазнаємо, – це пандемія підступної недуги, що поставила на коліна весь світ. Людина змушена визнати власну безпорадність перед невидимою для людського ока інфекцією, об яку розбиваються горді амбіції навіть найсильніших світу цього. Цими днями звертаюся до всіх зі словом розради і підбадьорення: не біймося і не сумуймо! У важкі хвилини нехай нас скріплює на дусі пам’ять про те, як до наляканих учнів, що зібралися за замкненими дверима, приходить воскреслий Господь і каже: «Мир вам!» (пор. Ів. 20, 19). Хай цей Христовий мир і сьогодні наповнить душі і серця всіх тих, хто перебуває в тривозі і скорботі, хто потребує допомоги і розради через хворобу або втрату рідних чи близьких людей. Молімося, аби Отець Небесний своєю десницею обтер кожну нашу сльозину, щоб ми, узявшись за цю простягнуту нам Господню руку, змогли впевнено пройти крізь усі випробування від відчаю до надії, від пітьми до світла. Дбаючи про фізичне здоров’я, не забуваймо й про стан нашої безсмертної душі. Євангельські оповіді про зцілення, звершені Спасителем, вчать нас, що гріх не тільки несе загрозу духовному життю людини, а й неминуче позначається на її тілесному та психологічному стані. Дорогі в Христі! У цей Празник празників і Торжество торжеств молитовно бажаю, аби благодатний вогонь пасхальної радості завжди яскраво пломенів у наших душах, зігрівав і просвітлював наше життя, запалював Божественним світлом і радістю життя людей, які нас оточують, а особливо тих, хто потребує нашої уваги й підтримки. Нехай воскреслий Господь допоможе всім нам долати труднощі і негаразди на життєвому шляху, скріплюючи нас у християнській вірі, надії та любові! Бажаю всім Божого благословення, духовної кріпості та фізичного здоров'я. А благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами на віки віків. Амінь! ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! + Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у Хрестопоклонну неділю, 4 квітня 2021 року Божого Детальніше...

Проповідь на Квітну неділю (2021)

Дух Святий, що навчив апостолів говорити іншими чужими мовами, той і єврейським невинним дітям повелів кликати, Осанна! Благодать Св. Духа нас сьогоді зібрала і всі ми взявши хрест твій кличемо. Благословенний, хто йде в ім'я Господнє Осанна на висотах. (Стихира литії) Слава Icyсу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри. Сьогодні, в неділю, перед Світлим празником Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, Церква святкує подію Його торжественного входу в місто Єрусалим. Євангельська розповідь про це показує нам велич та славу нашого Господа. Сьогодні Ісус, сповняючи старозавітне пророцтво, сідає на ослине жереб’я, показуючи, що Він є тим Месією, на якого чекало все людство, та входить у святе місто Єрусалим (Зах. 9, 9). Квітна Неділя, або славний в’їзд Ісуса Христа до Єрусалиму, це один із радісних днів у Його туземному житті, впродовж якого Він уникав почитання і слави, що належали Йому як Божому Сину, а під кінець, перед самими своїми страстями, Христос тріумфально в’їжджає в Єрусалим. Він добровільно наближається до мук і смерті, як про те запевняє сам, кажучи: «...Я бо кладу моє життя, щоб знову його взяти. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати...» (Йо. 10, 17). У Витанії чимало людей стали свідками, як Ісус воскресив з мертвих Лазаря. Чутка про це воскресіння розійшлася по всій Юдеї і поза її межами. І це недивно, бо якби і сьогодні з'явився чоловік, який міг би подати зцілення на різні недуги сьогодення, перед якими медицина безсильна, то на нього була б звернена значна увага людства. Багато було переможців в історії людства: багато талановитих лікарів перемагали важкі хвороби; багато полководців перемагали сильні армії. Але «Переможцем смерті» є лише Ісус Христос. Він є, був і буде нашим Спасителем і Господом. Воскресити мертвого, і то вже по декількох днях, це був надзвичайний доказ, що чудотворець, який воскресив Лазаря, має владу над смертю. Щось подібного до цього часу не було відоме нікому. Народ вірив, що це є найбільший доказ ознаки Месії. Бо тільки Бог може такі речі творити, воскреслий Лазар був живим свідком і доказом цього. І тому не дивно, що народ який зібрався в Єрусалимі звідусіль, щоб святкувати юдейську паску, зворушений цим чудом вийшли вітати Чудотворця з Назарету, виголошуючи Осанна - Слава, Слава Синові Давидовому благословенний той, хто йде в ім'я Господнє. Сповнені радістю люди вітаючи Його покладали під ноги пальмове віття, стелили власну одежу... Водночас, перед в'їздом до міста Ісус плаче на долею, яка чекає Єрусалим: «Як би й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима» (Лк. 19, 42). А в другому місці: «Єрусалиме, Єрусалиме, Я бажав зібрати твоїх дітей, як квочка збирає курчаток та ти цього не захотів» ( Мт. 23, 37). Ісус іде до міста, з якого вже не буде вороття, в ньому вже дзвенять срібняки, як підла зарплата зради. В цьому місті ранній півень об'явить слабкість Петра і слабкість кожної людини, кожного з нас. Народ в Єрусалимі вітав Христа, та Він знав, що в скоро ці ж люди будуть домагатись його смерті, «осанна» зміниться на «розіпни його, розіпни»! Коли фарисеї вимагають, аби Він примусив замовкнути людям, які його тріумфально впроваджують в Єрусалим, Ісус відповів: «Коли оці замовчать, кричатиме каміння» (Лк. 19, 40). І це сталось при Його хресній смерті, коли «земля затряслася, скелі порозпадались; гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали, і вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з'явились» (Мт.27, 51-53). Коли приглянемось ближче до нашого особистого життя, зауважимо, що ми також через наше праведне християнське житія, через наші молитви, самопожертви та інші добрі вчинки віддаємо славу Божому Синові. Але не раз наше сумління закидає нам нашу нестійкість, наші упадки, наше – «розіпни його розіпни». Можливо, історія Єрусалиму нас нічого не вчить? Ісус плакав над Єрусалимом, Він сьогодні плаче над нами, над цілими народами, над кожним з нас зокрема, над кожним, хто відходить від Нього через гріх. Правдоподібно як для юдеїв, так і для нас є тільки дві можливості: прийняти Христа, або Його відкинути. Про це говорить сам Христос: «Хто не є зі мною, той проти мене» (Лк.11.23). Засадничо ми вибираємо Христа, ми свідомі своєї слабкості, своїх гріховних упадків. Любов Христа не перестає закликати нас приходити до нього, а Він подасть нам зцілення (Мт. 11, 28-30). Своїм туземним життям Христос подає нам приклад, як ми повинні відповідати своїм життям на запрошення Небесного Отця. Звичайно, кожне життєве покликання має свою чашу терпінь, свою хресну дорогу, свій хрест, але також і воскресіння. Цього вчить нас таїнство Христових страстей, які вказують нам, що тільки віра в перемогу добра і справедливості приводить нас до нового життя – до воскресіння. Незабаром великодні дзвони сповістять нам радісну благовість, яка надає глибинного змісту людському життю. Це незбагненне таїнство завжди нас загріває і наповнює непохитною вірою і надією в Його Божу справедливість. Зелені галузки, які сьогодні тримаємо в наших рука, промовляють до нас, щоб наше довір’я до Христа було правдиве і щире, без фарисейської дискусії, чисте в інтенціях і намірах та тривале в учинках. Шість днів перед паскою прийшов Ісус у Витанію, щоб покликати до життя померлого Лазаря і проповідувати воскресіння. Шість днів перед світлим празником празників зібрала нас свята Церква, щоб і ми, проваджені Святим Духом, співали як єврейські діти: «Благословенний Ти, що маєш багато щедрот, помилуй нас». Нехай Святий Дух буде плідний у наших серцях, в нашому житті. Нехай ці галузки, які принесемо до своїх домівок, будуть для нас, як для праведного Ноя, символом вічного життя, яке зможемо осягнути через нашу відповідь на Боже покликання, як це зробила Пречиста Діва Марія, празник Благовіщення якої ми недавно святкували. Дорогі в Христі брати і сестри, сьогодні в особливий спосіб хочу привітати нашу молодь. Блаженної пам’яті святий Папа Іван Павло ІІ з 1985 р.Б. започаткував у Квітну неділю світовий день молоді. Тому, ми сьогодні в особливий спосіб молимось за нашу молодь, бо молодість є часом особливого відкриття власного «я» та складання «життєвих планів», є періодом росту, котрий повинен бути ростом «в мудрості, в роках і в ласці у Бога і у людей» (Лк 2, 52). Молоді люди часто є сповнені тривог, розчарувань, турбот і страхів, бо не бачать, як зреалізувати себе за існуючих обставин. Часто молодь потрапляє у полон спокус, які неодноразово пропонує «князь цього світу». Історія спасіння, про яку читаємо у Святому Письмі, продовжується в історії молоді нашого часу. Головна спокуса, як і колись, полягає в тому, що людині пропонують збудувати справедливе суспільство і осягнути особисту свободу і щастя, відкинувши Бога з власного життя. Це та сама стародавня «хитрість змія», яка пропонує жити так, наче Бог не існує. Цю спокусу сьогодні звемо секуляризацією, лібералізмом, індиферентизмом, які неминуче ведуть до глибокої кризи молодої людини. Отож не дивно, що першими жертвами духовної і культурної кризи, яка охопила сучасний світ, стають представники молодого покоління. Спрагла до пізнання чогось нового і полишена на саму себе, молода людина схильна почути і здійснити першу-ліпшу пропозицію і таким чином наражається на небезпеку. Церква прагне допомогти молоді, з однієї сторони, зреалізувати свій потенціал, а з іншої – уникнути небезпек. Кожен юнак та дівчина внутрішньо шукає Того, Хто відкриє таємницю, як залишитись вічно молодими (див. Йо 3,29; Мт 9,15; Лк 5,34). Спасителем вічної юності, Який відновлює у нас подобу до Вічного, є Ісус Христос – Воскреслий, Вічний Бог і «Молодий» своєї Церкви. У Христі, дорога молоде, ви зможете знайти відповіді на всі ваші труднощі і запитання, які носите у ваших серцях; бо Господь є великим люблячим і вічно молодим приятелем ваших душ, Єдиним, Хто досконало знає ваші серця і може вам сказати істину. У ці передпасхальні дні пам'ятаймо, що Христос входив в Єрусалим не лише як Всемогутній Цар, але і як Первосвященик, аби принести в жертву Самого Себе. І цю майбутню жертву хресних страждань Спаситель приніс заради нашого спасіння. Стараймось з вдячністю прийняти його Священну Жертву, щоб наша душа не залишилася безплідною смоковницею, але розцвіла християнськими чеснотами, як це вербне віття, що його ми сьогодні принесли у храм. Щиро закликаю всіх нас якнайкраще використати цей останній тиждень перед Великоднем, щоби через нашу ревну молитву, участь у Святих Тайнах та богослужіннях Страсного Тижня приготовити свої душі і серця та радісно заспівати величну пісню „Осанна” Воскреслому Христу. А благодать Господа Нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця і Причастя святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь! + Ярослав м. Самбір25 квітня 2021 року Божого Детальніше...

Слово владики Ярослава Приріза в імені Синоду Єпископів УГКЦ на похороні Віри Шевчук

Ваша Святосте, дорогий наш Патріарше! В імені Священного Синоду нашої Церкви, багатотисячного духовенства і монашества, багатомільйонного люду на всіх континентах сьогодні, у цей скорботний для вас, Ваше Блаженство, вашого батька, брата, всієї вашої родини час дозвольте скласти наше глибоке співчуття з приводу переставлення вашої дорогої мами. Божественний Спаситель на Голготі поділився зі Своїми учнями, Своїми братами у вірі, Своєю Матір’ю. З того моменту в дарі священства кожна мати Христового священника є нашою матір’ю. Тому дозвольте сьогодні її назвати також і нашою матір’ю. Святий євангелист Лука благовістить нам: коли Господь, на прохання Своїх учнів, які просили Його про молитву і навчання, відкрив молитву про Небесного Отця і благовістив їм діла спасіння, Божий люд та учні слухали Його. І якась жінка з-поміж народу підняла голос свій і сказала: «Блаженне лоно, що Тебе носило, і груди, що тебе кормили» (Лк. 11, 27).Дорогий наш Патріарше! Протягом цих 10 років вашого предстоятельства нашої Святої Церкви Ви як благовісник істини й миру відвідали майже кожен континент, де б’ється серце віруючих нашої Церкви. І в ці скорботні дні листовно, особисто, через засоби масової комунікації цей люд каже до вашої переставленої в Бозі мами, слуги Божої Віри, – блаженне лоно, що носило Вас. Ваша домашня родинна Церква в часи катакомб берегла вас, як мати Мойсея, від фараонової отрути. Ви так любо згадуєте свою маму. Сьогодні в цілому світі розноситься спогад про той акорд музики, про той камертон, який вона вам передавала як синові – камертон богоспілкування. Ту симфонію, якою Господь на вашій душі, немов на арфі, вигравав свою присутність. Вона вам передавала тональність спадщини – духовної і національної. Як мило ви згадуєте бабусю, дідуся, покійну маму і всю вашу родину. Вона вам це передавала як рідна мати, а Господь на цій невинній душі писав Свій образ і вдосконалював свою подобу. Тому ми сьогодні дякуємо Богові за те, що подарував вам і нам нашу матір. Можна було би сказати словами Івана Золотоустого: «Твоє від твоїх Тобі приносимо». Вона була Твоя, Отче Небесний, і Ти в часі подарував її нам – ту, яка виховала двох синів, що посвятили себе Твоїй Церкві, і один із них став її Главою, Патріархом, наступником великих синів та мужів нашої Церкви. Тому ми сьогодні дякуємо Тобі, Боже, за нашу маму. Сьогодні ми в часі готування до Пасхи. Але сподобив Ти її, Господи, святкувати цю Пасху у вічності. Уведи її через поріг вічності у Свою світлицю, щоби вона святкувала Твою святу Пасху на віки віків. Вічна їй пам’ять! В імені Синоду Єпископів УГКЦ, † Ярослав Приріз,єпарх Самбірсько-Дрогобицький Ваша Святосте, дорогий наш Патріарше! В імені Священного Синоду нашої Церкви, багатотисячного духовенства і монашества, багатомільйонного люду на всіх континентах сьогодні, у цей скорботний для вас, Ваше Блаженство, вашого батька, брата, всієї вашої родини час дозвольте скласти наше глибоке співчуття з приводу переставлення вашої дорогої мами. Божественний Спаситель на Голготі поділився зі Своїми учнями, Своїми братами у вірі, Своєю Матір’ю. З того моменту в дарі священства кожна мати Христового священника є нашою матір’ю. Тому дозвольте сьогодні її назвати також і нашою матір’ю. Святий євангелист Лука благовістить нам: коли Господь, на прохання Своїх учнів, які просили Його про молитву і навчання, відкрив молитву про Небесного Отця і благовістив їм діла спасіння, Божий люд та учні слухали Його. І якась жінка з-поміж народу підняла голос свій і сказала: «Блаженне лоно, що Тебе носило, і груди, що тебе кормили» (Лк. 11, 27). Детальніше...