SDE
Ярослав Приріз

Проповідь на свято св. Володимира Великого

29 липня 2013
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! Щороку, 28 липня, коли святкуємо пам'ять св. Володимира Великого, ми подумки звертаємо свій погляд у далекий 988 р., коли мало місце Володимирове Хрещення Руси-України. Також і наша УГКЦ є Церквою Свято-Володимирового Хрещення, тому для нас цей святий є дуже близьким: він походить з нашого народу; він запалив нам світильник християнської віри, який освітлює нам шлях впродовж століть; він дарував нам основу, на якій будуємо своє особисте, родинне, суспільно-культурне і державне життя. Цього року увесь український світ святкує 1025-літню річницю цієї знаменної події, яка відбулася завдяки нашому рівноапостольному князю, а тому й переживаємо цей день по-особливому. Якщо поглянемо в глиб історії, то побачимо, що християнська віра не була чимось новим для нашого народу. Давнє передання каже нам, що першим апостолом на Київській Русі був св. Андрій Первозванний, який побував на київських горах і прорік, що ця земля стане християнською. Також маємо історичну певність, що на нашій землі вже з першого століття проповідувано Христову науку святим Климентієм Папою Римським, який закінчив своє трудолюбиве мучениче життя на українській землі, і його мощі ще до сьогодні знаходяться у Києві, в Печерській Лаврі. Також його мощі в історії нашої Церкви відіграли дуже важливе значення, бо, власне, цими мощами благословляли Київських митрополитів. В ІХ ст. на слов'янських землях проповідували євангельське вчення святі брати Кирило і Методій. Київські князі Аскольд і Дир ще у 867 р. прийняли світло Христового Євангелія і підписували свої договори християнськими іменами. Бабця св. Володимира, св. княгиня Ольга, охрестилась ще у 947 р. Проте це були тільки паростки християнства. Розрослось воно на наших землях у буйне дерево, що зродило численні плоди святості, саме завдяки св. Володимиру Великому. Ось чому ми так урочисто звершуємо його пам'ять. Князь Володимир був великим цього світу, мав потужну владу, але напевне відчував, що для того, щоб його держава була міцною, вона має стояти на міцному фундаменті. Сьогодні можемо тільки здогадуватись, наскільки непростим був його шлях у пошуках цієї духовної основи. Тропар сьогоднішнього дня каже, що він був «як купець євангельський, що шукає доброї перли». Літописне передання розповідає нам, що він розглядав різні релігії, поки переконався, що має охрестити свій народ і себе у Христовій вірі. І одного разу зробивши свій вибір, «знайшовши дорогоцінну перлину – Христа» (пор. тропар дня), св. Володимир прикладом власного життя та поведінки явив переображаючу силу Христового Євангелія. Господь виявив на ньому чудо, яке творить з людьми свята віра. Церковна традиція розповідає нам, що він кардинально змінив спосіб свого життя і з грішного і жорстокого поганина перетворився на богобоязливого християнина. Не випадково сьогоднішній тропар називає його «другим Павлом». Св. Володимир Великий і сам пережив власне Хрещення як духовне свято, і зі своїм народом захотів поділитися радістю від того, що знайшов внаслідок своїх духовних пошуків. Від святого Володимира, як від світильника, запалилися свічі віри в серцях наших предків. Віра очистила їх від омани ідолопоклонства і просвітила Христовим благовістям. Християнські цінності, які він прийняв, стали вирішальними у житті нашого народу на багато століть уперед. Християнська віра заклала основи нашої культури, писемності, мистецтва, архітектури; розвинулись церковні структури, чернецтво, місійна діяльність, політичний устрій... Наша християнська віра стала наріжним каменем українських сімейних, родинних цінностей і традицій та фундаментом нашого громадського життя і суспільної моралі. Віра, яку Господь дарував нашому народу через Рівноапостольного князя Володимира, принесла достойні плоди Духа — багатьох святих і праведників. Тому у цей Рік віри, який ми відзначаємо у цілій Католицькій Церкві, приклад св. Володимира Великого є для нас особливо повчальним. В його особі можемо спостерігати самих себе, з мінливістю нашої поведінки, з усіма нашими поривами і падіннями. Кожна людина у власному житті перебуває у пошуках. Ким ми б не були, яке б соціальне становище не займали, якими б матеріальними статками не володіли, рано чи пізно ми шукаємо вічне, відчуваємо потребу у духовному фундаменті. І ось саме князь Володимир сьогодні нам вказує, де треба шукати сенс свого життя – у Христі Ісусі. Він демонструє, що зустріч з Христом має вилитися у власну духовну переміну, внутрішнє навернення, адже ніщо так не може зашкодити Христовій Церкві, як той, хто ніби визнає себе християнином, але в той же час бере хабарі, поступає несправедливо, зраджує, обманює, чужоложить, краде... Цей святий князь каже нам, що не можна ховати світильника своєї віри, а слід виносити його на видне місце, щоб той запалював вірою тих, хто нас оточує. Він повчає нас, що наша віра не може бути замкненою у стінах нашого дому чи храму, а має виходити на вулиці і облагороджувати, змінювати на краще наше суспільство. Дорогі в Христі! Св. Володимир Великий не був священнослужителем, а проте як багато він зробив для Церкви і народу. Його у церковній традиції називаємо рівноапостольним князем, бо він своєю ревною проповіддю Христової віри уподібнився апостолам, дбаючи про поширення християнства. Тому його особа має бути джерелом натхнення особливо для наших мирян – і звичайних громадян, і для тих кому люди довіри владу – владоможців. Він ніби кличе нас повторити його духовний подвиг: наслідувати у своєму житті Христа, віддзеркалювати християнські чесноти і, як апостоли, проповідувати Євангеліє. Святкуючи сьогодні, дорогі в Христі, пам'ять цього великого святого нашого народу, просвітителя і хрестителя, постійного заступника перед Богом, наслідуймо його у своєму житті та вчинках. Пізнаваймо нашу християнську віру, зростаймо в ній, долаймо все суєтне, гріховне і житейське, а будуймо своє життя згідно з Христовим Євангелієм. Це вимагатиме від нас зусиль, але маємо у цьому гідного помічника і заступника перед Божим престолом – св. Володимира. Молімо всеблагого Бога, аби Він молитвами цього нашого просвітителя допомагав нам на цьому шляху духовного вдосконалення та посилав свої щедрі благодаті. Св. Рівноапостольний князю Володимире Великий, Христителю України, моли Бога за нас грішних і за весь український народ. Амінь. + Ярослав с. Спас, Старосамбірщина28 липня 2013 року Божого  Детальніше...

Проповідь на Неділю всіх святих українського народу

23 липня 2013
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! У четверту неділю після Зіслання Святого Духа Українська Греко-Католицька Церква відзначає празник Всіх Святих Українського Народу. Це свято постало рішенням Синоду єпископів нашої Церкви, який таким чином закликає нас вшанувати праведних синів і дочок українського народу, які просіяли святістю на наших землях. Невипадково ми святкуємо його невдовзі після дня П'ятидесятниці, адже саме завдяки Зісланню Святого Духа ми маємо плоди діяльності Його благодаті серед українських християн. По-особливому маємо пережити оце свято всіх святих українського народу у цей рік, коли відзначаємо 1025 літ відтоді, коли проміння Христової віри через Володимирове Хрещення осяяло наші землю і наш народ прийняв християнську віру, нову свідомість, новий сенс та мету життя, новий внутрішній душевний стан. Бо ми знаємо, що саме завдяки цій події засіяне зерно Христового Євангелія проросло могутнім деревом, гілки якого прикрашені численними плодами святості. Коли ми у цей день говоримо про «всіх святих», то маємо на увазі не лише офіційно проголошених Церквою святих через особливий процес канонізації, не тільки тих преподобних, мучеників, святителів, ісповідників, безсрібенників, чудотворців, яких бачимо на іконах і до яких молимося під час богослужінь. До всіх святих українського народу належать і незліченна кількість невідомих святих наших братів і сестер у Христі, які добре сповнили шлях свого християнського вдосконалення: гідно несли свій монаший подвиг, були зразковими священиками, взірцево виконували своє мирянське покликання. Це ті тисячі людей, які жили поруч з нами та у важких економічних і політичних обставинах не втрачали людського обличчя, не ішли на компроміс зі своїм сумлінням, протиставилися багатьом спокусам, віддали життя своє за ближніх, виявивши найбільший прояв любові. Це та незліченна кількість християн, які сумлінно сповняють Божі й церковні заповіді, Христові блаженства, не уявляють свого життя без Святих Таїнств Церкви... Багато є святих, яких життя та подвиги Церква поки що не встигла дослідити, а тому вони не є проголошені чи канонізовані. Молімося сьогодні, щоб Господь і їх прославив славою святих і вони стали відомі цілому світу. Серед таких – мученики й ісповідники ХХ ст., яких знаємо, що було багато, але які, на жаль, поки-що не проголошені святими чи блаженними. З-поміж них – два великі мужі нашої Церкви – Митрополит Андрей (Шептицький) та Патріарх Йосиф (Сліпий). Молімося за їх прославу і якнайшвидшу беатифікацію та канонізацію. Святі української землі, пам'ять яких сьогодні світло згадуємо, в свій час і в різних обставинах взяли на себе солодке ярмо Христове (пор. Мт. 11,29-30) і гідно виконували заповіді любові до Бога і до ближнього. Часи в які вони жили були нелегкі, можливо в багатьох випадках набагато важчі ніж ті, в яких живемо ми. Проте наші українські святі не складали рук перед труднощами, а «боролися доброю борнею, скінчили біг - віру зберегли» (ІІ Тим. 4,7), своїм життям, словом і прикладом просвічуючи світ і роблячи його кращим. Слуга Божий Митрополит Андрей (Шептицький) так вказав нам шлях святості через сповнення Євангелії: "Причиною наших невдач і усіх язв нашого церковного й національного життя є те, що християнство, вчення Євангелія замало відносимо до себе і замало передаємо його як святість душі... Євангеліє це дорога до неба, це життя без плями, без закидів, без пороків, це життя чисте, невинне, святе, в якому смертна людина зривається до того, щоб суперничати з небесними ангелами. Життя по Євангелію це надприродне життя Божої благодати, це життя Божої любови й жертви для Бога, або одним словом: це життя, в якому людина шукає і змагає до святости" (Андрей Шептицький, Про виховання). Прислухаймося до слів цього Христового праведника і великого сина українського народу! Дорогі у Христі, ми зобов'язані не тільки почитати святих і до них звертатися у наших молитвах, але й наслідувати їхнє життя і святість. Свято всіх святих українського народу має дві найважливіші цілі. По-перше, ним наша Церква подає до наслідування своїм синам і дочкам практичні приклади, як треба жити згідно християнських засад, щоб осягнути вінок святості. Кожна людина серед усяких обставин може бути святою й зобов'язана прагнути святості, адже до цього кличе нас Бог: «Святими ви мусите бути, бо я - святий, Господь, Бог ваш», - читаємо у Святому Письмі (пор. Лев.19,2; 11,44; 20,7; І Пт.1,16). До всіх нас каже Господь наш Ісус Христос: "Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий" (пор. Мт.5,48). І святий апостол Павло пригадує нам про обов'язок святості: "Це ж саме воля Божа — святість ваша" (І Сол.4,3). Якщо шляхом духовного вдосконалення пройшли наші брати й сестри по крові, які жили посеред нас, говорили та думали подібними з нами словами, носили подібні імена, то й ми з Вами здатні повторити їх християнських подвиг та стати святими. По-друге, ми маємо добру нагоду просити у цих наших святих молитовної допомоги та заступництва, щоб ми могли пройти цим шляхом святості, щоб віра в Триєдиного Бога єднала все наше суспільство, щоб весь наш український народ єдиним серцем і єдиним устами прославляв Христа Господа на Богом благословенній українській землі.... Тому, дорогі у Христі, молімося до наших українських святих і наслідуймо їх духовний подвиг. Їх молитви перед Божим престолом та приклад чеснотливого життя освітлюють і освячують наш життєвий шлях. Прямуймо до святості, живучи згідно Божих і церковних заповідей, щоденне сповнюючи Божу волю, будучи вірними обов'язкам свого стану. Ми віримо, що це стане запорукою відродження нашого суспільства, наших родин, кожного зокрема. Це запорука не тільки земного благополуччя, а насамперед шлях до щасливої вічності, на який нам вказують і до якого закликають святі нашої української землі. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 21 липня 2013 року Божого с. Либохора, Сколівський р-н Детальніше...

Проповідь на Божественній літургії під час загальноєпархіальної Прощі до с. Билич

30 червня 2013
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, дорогі прочани, улюблені в Христі брати і сестри! Вітаю усіх Вас тут, у стіп цього чудотворного джерела, до котрого ми сьогодні прибули з ближчих і дальших куточків нашої єпархії, а також із інших міст і сіл України. У цей Рік віри, яку наші предки прийняли 1025 років тому у Володимировому Хрещенні, та з нагоди 20-ти років відновлення нашої єпархії, на цьому особливому місці почитання Пресвятої Богородиці маємо добру нагоду осмислити і саму особу Пресвятої Діви, і приклад віри, який вона нам подає. «Радуйся, осново віри непохитна ...», - співаємо ми у Акафісті до Богоматері (пор. Ікоси 2 та 4). Непохитна, глибока віра Пресвятої Діви Марії і настільки ж глибоке Її смирення, поєднане з любов'ю до Бога і відданістю Його Святій волі, стали благодатною Нивою, в надрах якої за дією Св. Духа зродився Благословенний – Богочоловік Ісус Христос, Агнець Божий, що взяв на Себе гріхи всього світу. Ця правда віри є справді вищою від будь-якого слова і розуміння. Все це – заради нашої можливості у святості, богоподібності і вічної щасливості кожного з нас. Сьогодні пригадуємо собі слова Папи Венедикта ХVІ про те, що завданням кожного християнина і Церкви загалом є показати світові красу та істину нашої віри. У кого ми ще здатні побачити цю легкість, багатство і повноту християнської віри, як не в нашої небесної Матері. Як Одигітрія, тобто Путиводитильниця, Богородиця вказує шлях до Христа і веде нас до Нього. Вона віровчительна для кожного з нас передусім тим, що завжди чує слово Свого Божественного Сина і зберігає у своєму серці. Прямуймо Її шляхом віри, який вона показує нам своїм життям! Вірою у Благовіщенні Діва Марія у покорі своєї побожності прийняла слово ангела про те, що вона стане Матір'ю Бога: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (пор. Лк. 1, 38). Так вона вчить усіх нас, з повною довірою приймати Божий задум щодо себе та, не вагаючись, ступати на шлях, який Господь нам вказує. Хтось може запитати: «Як повірити від усієї душі? Як скріпити свою слабку віру?» на ці запитання нам дає відповідь Богородиця: вона увірувала, що зачне і народить Спасителя, через благовість ангела. Для нас таким ангелом-благовісником є свята Церква. Слухаймо її, а не нашіптувань лукавих лжепроповідників і «вовків в овечих шкурах», які намагаються звести людей з правдивої дороги спасіння. Відвідуючи Єлизавету, Богородиця заспівала гімн слави Всевишньому за ті чуда, які Він робить для тих, хто Йому довіряє: «Величає душа моя Господа і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм...» (пор. Лк. 1, 46−55). Так вона вчить нас бути вдячними Богові, за всі величні діла, які Він вчинив у нашому особистому житті і у житті нашого народу. Кожна людина, як і Марія, покликана величати, прославляти Бога за ті дива, які вона бачить навколо себе. Кожен з нас може заспівати "Магніфікат" Богу за ті дивні діла, котрі Він учинив щодо нашої Української Греко-Католицької Церкви і народу. В кінці 80-их – на початку 90-их років минулого століття Бог «згадав» про катакомбну Церкву - тоді, коли, здавалося б, усі вже забули про її існування; Він «виявив потугу рамени свого» і «скинув з престолів» тих, хто переслідував її; Він «пригорнув» її і «наситив благами», отож сьогодні Церква впевнено стоїть у Господі і з надією дивиться у майбутнє ... Тому сьогодні, святкуючи 20-ти ліття Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, яка є свідком і плодом воскресіння УГКЦ, ми маємо всі підстави промовити разом з Дівою Марією: «Величає душа моя Господа і дух мій радіє у Бозі і Спасі моїм»! Матір Божа привела у світ Єдинородного Сина Божого, залишаючись Дівою. І цей факт є ніби «каменем спотикання» для людського розуму та певним «індикатором», який перевіряє, якою є наша християнська віра, чи щирою є наша набожність до неї. Так вона вчить нас, що немає нічого неможливого для того, хто вірить у Всемогутність Творця неба і землі. Пречиста Діва довірилась своєму опікунові Йосифу, який отримав від Бога об'явлення про необхідність втікати з Новонародженим Ісусом до Єгипту, щоб вберегтись від переслідування Ірода (пор. Мт. 2, 13−15). Цим Вона, ще з найдавніших часів вважалася у Священному Переданні образом Матері-Церкви, і вчить нас бути послушними церковному проводові, адже Йосиф як її опікун вважався у церковній традиції взірцем для єпископа. Тією ж вірою Богородиця прямувала за Господом, вслухалася у Його слово і «пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці» (пор. Лк.2,19; 2,51). Так вона показує нам, що маємо будувати своє життя і вчинки на Божому Слові, читаючи його в наших домівках та вслухаючись у нього на богослужіннях у храмі. Вірою при хресті на Голготі Вона прийняла слово Свого Розп'ятого Сина: «Жінко, ось син твій» а до апостола Івана, «Ось матір твоя» (пор. Лк.19, 26-27), і стала матір'ю людського роду, тому впродовж багатьох століть люди не соромляться прибігати до неї зі своїми труднощами і болями і, як співаємо у нашій побожній пісні, «ще не чувано ніколи, щоб вона не помогла, чи у горю чи в недолі цього земного життя». Вірою Богомати відчула смак плодів Ісусового воскресіння і передала їх Дванадцятьом Апостолам, зібраним разом з Нею у світлиці, щоб прийняти Святого Духа (пор. Ді. 1, 14; 2, 1−4). Тому й ми сьогодні, у перший тиждень по П'ятидесятниці зібралися на цьому чудотворному місці на Божественній літургії у Биличах, щоб скріпитися її вірою та «побачити світло істинне, прийняти Духа Небесного, знайти віру істинну, нероздільній Тройці поклонитися, бо Вона спасла нас", як співатимемо після Причастя, Євхаристійного Тіла і Крові Христових. Наслідуймо й ми цю віру Пречистої Діви Марії, Матері Божої і Матері нашої. Серед труднощів і викликів світу цього не бентежмося і не зневірюймося, а відповідаймо від усього серця, як колись Пресвята Діва: «Нехай мені буде згідно Євангельського слова; вірую від усього мого серця, що спасіння моє в Ісусі Христі, що у Ньому Одному успадкую Царство Небесне, увійду у радість Господа мого». Наслідуючи віру Богородиці, яку вона проповідувала не так словом і проповіддю, як ділами, поступками та вчинками, - поступаймо як Вона. Власним життям свідчімо про Бога. Кожен на своєму місці – на навчанні, чи на роботі, вдома чи на вулиці – будьмо живими взірцями християнської віри, щоб поглянувши на нас й інші були заохочені ступити на шлях слідування за Христом. А сьогодні на цьому чудотворному місці у Биличах молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де людська сила є безсилою. Нехай божественна благодать торкне кожного з Вас і наповнить тим відчуттям близькості Христа та Його Небесного Царства. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви усіх нас до її Сина, а відтак відкриє для нас Його вічне милосердне, добре, визволяюче обличчя. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. 30 червня 2013 року Божого + Ярослав Детальніше...

Слово з нагоди освячення єпархіального центру «Карітас»

28 червня 2013
«Встань та іди, віра твоя спасла тебе»(Лк.17,19) Високопреосвященний Архієпископе Томас Едвард Апостольський Нунцію, Преосвященний Владико Богдане, всесвітліші і всечесніші отці, вельмишановний міський голово, представники місцевої влади, дорогі у Христі брати і сестри! Слава Ісусу Христу! У цьому році ми святкуємо 1025-річний ювілей Володимирового Хрещення Руси-України. Українська Греко-Католицька Церква впродовж трьох років готувалася до цієї події. Перший рік був присвячений значенню Божого Слова. У 2012 році темою нашої уваги були Святі Таїнства в житті християнина, а у 2013 – соціальне служіння Христової Церкви. Тобто, наша Церква пропонує кожній людині пройти шлях від почутого Божого Слова - через Таїнства - до зрілої відповіді, тобто зрілого прийняття відповідальності за ближніх. Христос, коли зцілює недужих, промовляє: «Встань та іди, віра твоя спасла тебе» (пор. Лк.17,19). Ці слова допомагають усвідомити важливість віри для осіб, які під тягарем страждань і хвороб наближаються до Господа. У зустрічі з Ним вони мають реальний досвід того, що той, хто вірить, ніколи не самотній! Бог через Свого Сина ніколи не залишає нас наодинці з нашими тривогами і стражданнями, Він завжди з нами і допомагає нам їх переносити, хоче зцілити глибину наших сердець. Той, хто в стражданні та хворобі кличе Господа, може бути впевнений, що Його любов ніколи не залишить і що любов Церкви, яка є продовженням у часі спасенного діла Христа, ніколи не підведе. Ці слова - «Встань та іди, віра твоя спасла тебе» - звучать дуже актуально в цьому Році віри. Тому хочу закликати усіх заново відкрити для себе міць і красу віри, щоб поглибити її та свідчити про неї у щоденному житті. Прагну заохотити хворих і терплячих, щоб завжди знаходили безпечний якір у вірі, що живиться слуханням Божого Слова, особистою молитвою і таїнствами. У цей Рік віри, який ми відзначаємо спільно з усією Католицькою Церквою, маємо пам'ятати, що наша християнська віра повинна бути чинною в ділах любові і милосердя. Про це нам нагадує Апостол Яків, кажучи: „Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва" (Як. 2,26). Християнин практично виражає свою віру через соціальне служіння. Ставлення до потребуючих є найкращим дзеркалом нашої духовної зрілості, бо тільки очима віри можемо розпізнати у нашому ближньому лик Христа. З цієї нагоди я хотів би оновити свою духовну близькість з усіма хворими та немічними і запевнити, що Церкві дуже близькі Ваші страждання. Приймаючи з щирістю і з любов'ю кожне людське життя, вона наслідує приклад Христа, який схилявся над матеріальними і духовними хворобами людини, аби лікувати їх. Головним завданням Церкви, безумовно, є проповідь Царства Божого, «але якраз саме це проповідування має бути процесом зцілення: щоб перев'язати рани зламаних сердець (Іс. 61, 1)», відповідно до місії, покладеної на учнів Ісуса (пор. Лк. 9, 1–2, Мт. 10, 1; 5–14, Mк. 6, 7–13). Зв'язок між фізичним здоров'ям та відновленням зраненої душі допомагає нам краще зрозуміти «таїнства зцілення». Якщо говорити про українське суспільство загалом, то не можна сказати, що соціальна діяльність не є в такому стані, що може нас задовільняти. Маємо все ще є багато прогалин, які слід заповнити. Маємо подбати про захист тих верств населення, які є незахищеними та потребують соціальної опіки. Щойно ми звершили Чин освячення цього дому, який буде використовувати «Карітас» Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ. Термін «Карітас» з латинської означає «любов милосердна». Таким чином ми освятили дім, в якому перебуватиме «любов милосердна». І не просто перебуватиме, а діятиме. Тому це має бути тим місцем, в якому християнська віра має реалізовуватися на практиці. Сподіваюсь, що цей дім стане тим гостинним двором, куди добрий самарянин привів хворого, якого знайшов при дорозі (пор. Лк.10,34). Це та євангельська купіль Витезда, при якій лежало багато «недужих, сліпих, кривих, усохлих», очікуючи на зцілення (Йо.5,2). У цей Рік соціального служіння хочу подякувати всім благодійникам, які підтримують служіння хворим та потребуючим. Саме слово «благодійність» означає – «чинити благі, тобто добрі діла». Вона є притаманною кожній людині, а свідомому християнину тим більше. Неможливо бути добрим християнином і не бути благодійним, не чинити добрі діла. Християнин, який зростає у своєму духовному житті, не може закриватися сам у собі, а повинен цими дарами ділитися з тими, що його оточують, з потребуючими. Коли людина відчуває доброту Бога, то жертвує собою, служить іншим і не очікує за це винагороди. Тому маємо виховувати свідомих людей. Це є завданням не тільки Церкви, але й суспільства. Маємо гарні приклади цього у нашій історії. Згадаймо св. Володимира Великого, Ярослава Мудрого, митрополита Андрея (Шептицького)... Як багато вони зробили у соціальній сфері! Тому висловлюю вдячність усім, хто у ХХІ ст.. продовжує цю благородну справу наших великих предків. Дякую усім нашим жертводавцям і доброчинцям, які складають свою євангельську лепту, не раз далеко не з надміру, але тому, що бажають скласти реальну допомогу своїм ближнім. Висловлюю вдячність українським благодійникам і нашим друзям з європейських допомогових фондів. Без Вашої допомоги, дорогі в Христі, нам було б дуже важко провадити соціальну діяльність і, зокрема, збудувати цей дім. Ми щиро вдячні Вам за все, і нехай Всемилостивий Господь, Який знає імена кожного, щедро винагородить Вас. Бог, «багатий милосердям» (Еф.2, 4), чекає своїх дітей, шукає їх, йде до них. Цей дім також чекатиме тих, хто потребує допомоги, шукатиме їх. Ті, хто тут працюватимуть підуть до них. Св. Августин каже: «Бог зцілює всі твої слабкості. Будуть зцілені всі твої слабкості, не бійся... Лише дозволь Йому тебе вилікувати, не відштовхуй Його руки» (Пояснення псалма 102, 5). Сподіваюсь, що рука допомоги, яка простягатиметься з цього дому, сягне кожного потребуючого. Хотілося б, що кожен тут знайшов не тільки допомогу в матеріальних потребах і фізичних стражданнях, але й через віру – духовне зцілення. Амінь Детальніше...

Подячне слово на Архиєрейській Літургії з нагоди 20-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії

24 червня 2013
Ваша Святосте Патріарше Святославе, Високопреосвященний Архієпископе Томас Едвард Апостольський Нунцію, Високопреосвященні і Преосвященні Владики, всесвітліші і преподобні отці, преподобні сестри, вельмишановні представники влади області, районів і міст, дорогі у Христі брати і сестри! Слава Ісусу Христу! У цей день, другий по П'ятидесятниці, Святий Дух зібрав нас у древньому граді Дрогобичі з кількох нагод. Сьогодні наша Церква – Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому карпатському краї, святкує 1025-ту річницю Хрещення Руси-України Св. Володимиром Великим. Ми благодаримо Господа за дар Хрещення, завдяки якому наш український народ зблизився з іншими європейськими народами, встановивши єдину християнську родину братів і сестер у Христі. Сьогодні ми благодаримо Бога й за дар християнської віри, бо до цього по-особливому закликає нас Церква у цьому Році віри, який відзначаємо у всьому католицькому світі. Маємо ще одну добру нагоду для благодарення: наша Самбірсько-Дрогобицька Єпархія святкує 20 років від заснування. Символічно, що ми святкуємо цю річницю у Празник П'ятидесятниці, який є днем народження Церкви. Святий Дух, який за обітницею Сина, сходить від Отця, творить та скріплює й нашу єпархію як місцеву Церкву. Він також сповнює її «силою великою», щоб благовістити Євангеліє Христа по всьому світу. Сьогодні, оглядаючись на пройдений шлях, можемо сміливо сказати, що нам з Вами, дорогі в Христі, спільними зусиллями вдалось зробити дуже багато. Тому дозвольте мені сьогодні промовити слова вдячності. Своє «благодарення» Господеві, який всі ці роки являв на наших землях «величні діла Божі», ми вже сказали цією Божественною Літургією, принісши йому наш скромний «Добрий дар» - Євхаристійну молитву. Дякую Главі й Отцеві та членам Синоду нашої Церкви, які у 1993 р. створили Самбірсько-Дрогобицьку Єпархію, доручивши опікуватись нею блаженної пам'яті владиці Юліану. Сьогодні тут серед нас присутні: Блаженніший Патріарх Святослав, Львівський Митрополит Ігор (Возняк), Митрополит Володимир (Війтишин) з Івано-Франківська, Митрополит Василь (Семенюк) з Тернополя, Владика Богдан (Дзюрах), секретар Синоду УГКЦ з Києва, Владика Михаїл (Колтун) зі Сокаля-Жовкви, Владика Василь (Івасюк) з Одеси, Владика Тарас (Сеньків) зі Стрия, Владика Димитрій (Григорак) з Бучача, Владика Йосафат (Говера) з Луцька, Владика Йосиф (Мілян) з Києва, Владика Леон (Малий) Львівська Архиєпархія РКЦ. Дорогі владики, я дякую Вам за Вашу присутність тут серед нас, за те, що погодились розділити радість наших святкувань. Дякую за підтримку впродовж усіх цих років. Прошу й надалі підтримувати нас, насамперед молитовно. Вірю, що тут невидимо присутній з нами на молитві й перший архієрей нашої єпархії владика Юліан (Вороновський), який переставився до Господа у лютому цього року. Своїм архипастирським служінням владика поєднав покоління вірних нашої Церкви часів переслідування і часів відродження. Ми благодаримо Господа за дар його життя, за його молитву, служіння і самопожертву, завдяки яким Самбірсько-Дрогобицька єпархія впродовж перших 18 років успішно сповняла Христову місію освячення і спасіння. Особливу подяку сьогодні складаю на руки Блаженнішого Святослава, Глави й Отця нашої Церкви, та Високопреосвященного Архиєпископа Томаса Галіксона, Апостольського Нунція в Україні. Ви, наш Патріарше, своїм енергійним служінням заохочуєте нас до активного душпастирювання, щоб ми спільними зусиллями розбудовували наш Патріархат і так наповнювали реальним змістом високу ідею ваших Попередників. Для Вас, Блаженнійший, ми вимолюємо щедрих Божих благодатей, щоб Святий Дух через Ваше служіння явив нашій Церкві, Україні й цілому світові ще більше «величних Божих діл» (Ді. 2, 11). В особі Високопреосвященного владики Томаса хочу подякувати Папі Римському Франциску. Прошу Вас, дорогий владико, передайте Святійшому Отцеві Франциску наші слова вдячності за ту підтримку, яку надавав і продовжує надавати Римський Апостольський Престіл нашій Єпархії. Ми її дуже цінуємо та сподіваємось, що наші вірні, які ревно сповнюють Христову Заповідь «Щоб усі були одно», й надалі відчуватимуть щиру батьківську опіку Слуги слуг Божих і Церкви, що «предстоїть в любові». Як Христовий пастир, якому доручено провід Самбірсько-Дрогобицькою Єпархією, звертаюсь сьогодні зі словом подяки до наших мирян, монашества та духовенства. Дорогі в Христі, саме завдяки Вашим трудам за ці двадцять років наша Церква постала з руїн, в яких вона перебувала після довгих років поневолення атеїстичним режимом. Це завдяки Вам відроджуються рукотворні храми і храми людської душі, а проповідь Христа лунає там, де ще якихось 20 років тому її неможливо було почути: у військових частинах і навчальних закладах, у лікарнях, сиротинцях, в'язницях... Дякуючи Вам, дорогі мої співбраття у священстві й молю Господа, аби Він по всі дні Вашого життя наповнював Вас своєю божественною любов'ю, кріпив своїм Тілом та Кров'ю, промовляв з Вашої душі Словом життя вічного. Чуваймо над скарбом нашої християнської віри, порученим нам Церквою, та передаваймо його сучасному світу. Дорогі брати і сестри у монашестві, що ревно й жертовно служите Богові та Церкві в нашій Єпархії! Ваше свідчення і жертва є дорогоцінним скарбом, на якому росте і розвивається наша Церква. Я вдячний Вам за це та сподіваюсь на дальшу співпрацю у здійсненні нашого важливого служіння. Вітаю Вас, дорогі миряни, як священний Божий Люд української землі, як парості Христового виноградника у Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії. Я щиро вдячний за вашу любов і відданість рідній Церкві. Саме завдяки Вашому подвигу і вірності наша Церква встояла, коли Христові Вороги різними способами намагалися її знищити, а згодом виходила з катакомб, квітла і розвивалася. Бажаю усім не тільки не втрачати тієї ревності у вірі та наполегливості, з якою ми розбудовували наше релігійне та національно-культурне життя, а ще наполегливіше працювати, щоб бути справжніми синами і дочками своєї Церкви та народу! Хочу подякувати також представникам влади, які присутні на цій спільній молитві. Господь пам'ятає про те, що Ви робите для Його народу. Я ж сподіваюся на нашу плідну співпрацю задля добра українського народу, що проживає на цих теренах. Нехай Господь дарує вам мудрість і силу, щоб сповняти свої обов'язки служіння самовіддано і чесно, пам'ятаючи слова Христа: «Як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга» (Мт. 20, 26). Дякую усім нашим жертводавцям і доброчинцям, які впродовж цих 20-ти років підтримували Самбірсько-Дрогобицьку Єпархію. Зокрема, висловлюємо вдячність нашим друзям з допомогових фондів Німеччини, які сьогодні спільно з нами благодарять Господа. Без Вашої допомоги, дорогі в Христі, нам було б дуже важко піднімати та розвивати Христову Церкву у цьому карпатському краю. Ми щиро вдячні Вам за все, і нехай Всемилостивий Господь, Який знає імена кожного, щедро винагородить Вас. Насамкінець хочу сердечно подякувати всім, хто допоміг організувати нашу сьогоднішню молитву зустріч. Дорогі у Христі, подякувавши Господеві за шлях, який ми спільно пройшли впродовж цих 20-ти років, хочу запросити всіх у подальшу мандрівку з Господом. Напрям нашого земного паломництва вказує наша Матір Церква, «яка має за собою патріархів, пророків, апостолів, проповідників, мучеників, ісповідників, посників; живе передання Володимирового Хрещення, подвиги Антонія і Теодосія Печерських, змагання Йосифа Рутського і жертву Йосафата Кунцевича». У цій мандрівці віри скріплюймося прикладом наших Архипастирів: навчанням Андрея (Шептицького), стражданням Йосифа (Сліпого), терпеливістю Мирослава-Івана (Любачівського), смиренням Блаженнішого Любомира, енергійністю Патріарха Святослава. На цьому шляху робімо усе, щоб відновити єдність Київської Церкви Володимирового Хрещення, аби український народ, об'єднаний у вірі і любові, зростав у святості і славив Бога єдиним серцем і єдиними устами. Нехай супроводжує нас у цій подорожі «благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа». Амінь. м. Дрогобич 24 червня 2013 року Божого + Ярослав Детальніше...

Владика Ярослав в інтерв’ю газеті «Експрес»: «Якщо людина глибоко пізнала Бога, то вона готова розділити цей досвід з іншими»

22 червня 2013
2013 рік Божий є знаковим для Самбірсько-Дрогобицької єпархії – їй виповнюється 20 років. Більше того, цей рік є також ювілейним і для її єпарха – владики Ярослава (Приріза). 30 березня єпископ відсвяткував 50-літній ювілей життя, а 4 грудня мине 25 років з часу єрейських свячень владики Ярослава, які він отримав у часи підпілля з рук преосвященного Михаїла (Сабриги). Нещодавно з владикою Ярославом поспілкувалась журналіст газети "Експрес" – Юлія Курій. В інтерв'ю виданню єпископ розповів про те, як Господь покликав його до священичого служіння, а також про тих, від кого він навчався християнських чеснот. Перші роки служіння молодого єромонаха припали на часи, коли УГКЦ готувалась до виходу з підпілля. Отож у розмові архиєрей розповідає про те, як формувались молоді священнослужителі УГКЦ у цей час, а також які перепони створювала радянська влада, щоб перешкодити діяльності УГКЦ. Як учасник Постійного Синоду єпископів УГКЦ владика Ярослав ділиться своїми думками щодо сьогодення та майбутнього Української Греко-Католицької Церкви. Зокрема, єпископ розповідає про програму розвитку й діяльності УГКЦ на найближчі 10 років – "Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом" та її значення у прямуванні УГКЦ до патріаршого устрою. Наприкінці інтерв'ю єпископ відповідає на запитання, які речі у житті він вважає найважливішими. Владика Ярослав ділиться про те, як проводить свій день, а також як часто має можливість бачитись зі своєю родиною. Детальніше...

Проповідь з нагоди освячення храму Воскресіння Христового

07 травня 2013
Христос Воскрес! «Нині все наповнилося світлом, і небо, і земля, і глибини підземні. Нехай же празнує вся вселенна Христове воскресіння, - в якому ми утверджуємось!»(Тропар 3 пісні Канону Пасхи) Дорогі в Христі! Воістину все наповнилося світлом у ці дні, коли Церква святкує Христову Пасху, Його переможний перехід від смерті до життя. Тому й називаємо ми цей день Світлим Понеділком, а всі дні аж до наступної, Томиної, Неділі – Світлим тижнем. Нині все наповнилося радістю, бо святкуємо Христове Воскресіння, яким людський рід звільнився від рабського поневолення гріхом і смертю. Вся вселенна празнує Христове воскресіння, але цього дня по-особливому відчуваємо цю воскресну радість і сповнені Світла ми, що стоїмо у цьому величному храмі. Цей храм присвячений Воскресінню Христовому, тому й празник Христової Пасхи переживаємо тут дуже урочисто. Завдяки своїй архітектурі цей храм надзвичайно світлий, тому у ньому ми по-особливому споглядаємо Світло Христове, що просвічує кожну людину, яка приходить у світ (пор. Йо.1,9). У цьому році всі ми святкуємо 20-ту річницю створення Самбірсько-Дрогобицької Єпархії. Наша єпархія повстала на теренах древньої Перемишльської єпархії, котра була знищена разом з цілою УГКЦ, похована, як Христос, і ворог-безбожний режим думав, що ніколи вже на цих землях не лунатиме молитва. Але у не так далекому 1993 р. засновується наша Єпархія, яка стає символом незнищенності Христової віри. Постає вона серед попелища нищення віри як невмирущий фенікс. І напевне по-Божому промислительним є те, що паралельно з розбудовою Самбірсько-Дрогобицької Єпархії зростав на вул. Самбірській у м. Дрогобичі храм Воскресіння. Воскресала наша Церква – будувався цей прекрасний храм. Храм Воскресіння Христового символізує процес воскресіння нашої Української Греко-Католицької Церкви. Церкви, яка повстала далекого 988 р. через Володимирове Хрещення. Церкви, яка впродовж своєї 1025-літньої історії знала злети і падіння, вільне душпастирювання і мученицьке свідоцтво. Повставав цей храм у полі, на безлюдному місці, а тепер до цього місця спішать тисячі людей, щоб воздавати хвалу Господеві, який вчинив такі величні діла (пор. Ді. 2, 11) для свого Народу Божого. Того народу, який бував поневолений чужими державами, розстрілюваний у тюрмах, принижений у концтаборах, але, незважаючи на всі намагання знищити його духовно і фізично, не втратив своєї віри і сьогодні поступово встає з колін. Сьогодні ми освятили цей прекрасний храм. Але не можемо заспокоїтись, нібито вже осягнули все, чого прагнули. І не тільки тому, що ще немало залишається зробити для облаштування і прикрашення цих стін, щоб вони стали справді гідною оселею для Всевишнього, Який сьогодні особливим чином замешкав тут, в першу чергу – через посвячення Його Престолу. Ми спорудили цей храм рукотворний, щоб він допомагав нам розбудовувати храм нерукотворний. Апостол Павло називає людину «храмом Духа Святого» (пор.1Кор.6, 19). Ці духовні храми людських душ сьогодні потребують бути оновленими, бо у минулому столітті вони були десятиліттями нищені комуністичним режимом, а у ХХІ ст. наражаються на ще не меншу небезпеку зі сторони невидимого ворога, який підступно намагається вбити в людській душі усе святе, стираючи грань між добром і злом, пропагуючи вседозволеність, споживацтво та гедонізм... У цьому чудесному храмі Воскресіння, ми, як колись учні по дорозі до Емаусу, «почавши від Мойсея та від усіх пророків», подорожуватимемо сторінками Святого Письма, слухаючи повчання Воскреслого Христа (пор. Лк.24, 27), який промовлятиме до нас через проповіді та гомілії священнослужителів. Уважно вслухаймося в це Боже Слово, бо воно, каже апостол, є «корисним, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий» (ІІ Тим. 3, 16–17). У цьому храмі Воскресіння, як ті учні в Емаусі (Лк.24, 30-31), пізнаватимемо Христа при ламанні Євхаристійного Хліба, яке здійснюватиметься на щойноосвященому Престолі. Пам’ятаймо про потребу частого і гідного причащання цих Святих Тайн, бо Вони є «ліком безсмертя», який не лише захоронює від смерті, але й дарує вічне життя в Ісусі Христі(пор. Св. Ігнатій Антіохенський, Послання до Ефесян, 20, 2). Почуте й пережите у цьому храмі Воскресіння, має спонукати нас, як колись Христових учнів з Емаусу йти і розповідати про те, що ми тут досвідчили. Після зустрічі з Христом, вони «рушили негайно й повернулися в Єрусалим» (пор. Лк.24, 33). І ми, виходячи з цього храму, несімо євангельську звістку у наші домівки і виховуймо наших дітей та внуків добрими синами й дочками своєї Церкви та відповідальними громадянами. Поширюймо її у місцях нашого навчання, роботи та дозвілля, щоб розділити радість Христової Пасхи з усіма нашими близькими та знайомими. Цей храм Воскресіння Христового має бути сьогодні для нас тим, чим стала для апостолів і жінок-мироносиць печера Воскресіння, - утвердженням у вірі та спонукою до її проповіді. Зайшовши у гріб, в якому поклали Христа, вони переконались, що Христову Істину нездатні вбити брехня, обман, підступ і зрада. Саме звідси вони побігли сповістити іншим, що «Христос востав – радість вічна» (пор. тропар 1 пісні Канону Пасхи). Відгукнімось і ми на заклик ангела, який промовив до мироносиць: «Біжіть і світові проповідуйте, що востав Господь, який умертвив смерть, він бо є Син Бога, що спасає рід людський» (Іпакой Воскресної Утрені). Сьогодні цього слова проповіді так потребує наш світ, а зокрема цей великий мікрорайон, де стоїть цей храм Воскресіння. Дорогі в Христі! Дозвольте мені сьогодні висловити щиру вдячність усім, хто брав участь у спорудженні цього гарного і одночасно так глибоко символічного храму. В першу чергу Вам, церковна громадо, яка у 90-их поставала спочатку з кількох десятків осіб, а потім розрослася у потужну парафію, яка у наші нелегкі часи економічної розрухи взялися за благородну справу будівництва Божого храму. Велике спасибі душпастирям, які тут трудилися всі ці роки – отцю Мирону Бендику, за якого закладалися основи Вашої громади, отцям Дмитру Заміщаку та Тарасові Коберинку, які підхопили естафету розбудови цього величного храму. Складаю сердечну подяку архітекторам, будівельникам, жертводавцям та усім тим, хто вкладав свої кошти та працю в цю святу будівлю. Запрошую всіх сміливо заходити до Божого Дому, щоб помолитися, щоб подякувати Господеві, щоб перепросити його за свої та інших помилки та прогріхи, щоб просто стати перед Богом з готовністю почути Його. А сьогодні, на завершенні своєї проповіді, хочу, щоб усі ми помолились такими словами: «Господи і Владико неба і землі! Ми освятили благодаттю Твоєю цей храм на пристановище для душ наших, але тільки Ти можеш душі наші впорядкувати і освятити, вчинивши їх Твоїм житлом! Тому, Всесвятий Отче, розпочни і звершуй це освячення. Використовуй для цього, молимо Тебе, цей святий храм, який на честь Воскресіння Сина Твого Єдинородного спорудили ми, недостойні раби твої. Нехай силою Всесвятого і Животворящого Твого Духа освячення душ наших триває завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Нехай так станеться – Амінь!».  + Ярослав м. Дрогобич, 6.05.2013 р. Б. ,Світлий Понеділок Детальніше...

Великоднє послання преосвященного владики Ярослава (Приріза)

03 травня 2013
Мир у Господі та моє архиєрейське благословення! Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Христос Воскрес! Ще зовсім недавно ми таїнственно переживали сумні події Христових страждань і смерті, а нині закінчився час суму та скорботи і ми радісно проголошуємо благовість про Христове Воскресіння. Її слова як сонячні промені проганяють темряву ночі і сповіщають ранок життя. Ними ми сповідуємо нашу віру, в них – невичерпне джерело християнської надії, вони – причина і натхнення для нашої любові. Воскресіння Христове дарує нам вічне життя. Воскресіння Христове робить нас новими людьми. Якби не було Воскресіння Христового, то була б підірвана віра у силу Божої істини, а сенс життя був би втрачений. Великою, світлою і радісною є ця подія. Великою, бо вона кардинальним чином змінила історію людства. Світлою, бо внесла світло надії у гріховну темряву, яка охопила світ. Радісною, бо відкриває людині перспективи життя і спасіння. Ось чому під час пасхального богослужіння Церква урочисто виголошує: «Воскрес Христос – і життя вільно пливе. Воскрес Христос – і не стало в гробах ні одного мертвого» (Слово Івана Золотоустого в день святої Пасхи). І хоча ми продовжуємо зустрічати смерть, проте віримо, що Воскресіння Христове змінило саму її сутність, зробивши її переходом і пасхальним святом, бо Пасха означає перехід до Царства Божого. Христос воістину подолав духовну смерть, і тепер кожна людина може відновити єдність з Богом, яку втратили наші праотці. Христос воістину переміг гріх, і тепер зло не має абсолютної влади над людиною. Христос воскрес, щоб через духовний подвиг ми змогли перемогти в собі пристрасті та воскреснули з нашої духовної смерті, з наших гріховних гробів. Це наше духовне воскресіння залежить від нас, від нашого зусилля і духовної ревності; від того, чи готові ми позитивно відповісти на заклик Апостола: «Прокиньсь, о сплячий, і встань із мертвих, а Христос освітить тебе!» (Еф. 5, 14). Сподіваюсь, що нині ми переживаємо пасхальну радість не лише як наслідок святкування важливої події з історії спасіння, а є вона для кожного з нас дуже особистим досвідом, який торкається глибини нашого життя. Великий піст був для нас особливою нагодою для покаяння та віднови взаємин із Богом, а в цей святковий день всі ми зібралися, щоб разом з Христовим торжеством над смертю відсвяткувати й свої невеликі перемоги над власними слабостями, пристрастями та гріхами. Ми переживаємо власну Пасху, коли помираємо для гріха та оживаємо для Бога, тому зараз нас переповнює радість і бажання прославити та благодарити Милосердного Отця. Наш постулат християнської віри про те, що Христос подолав владу смерті і гріха над людиною, часто потрапляє у горнило сумнівів і розчарування. Сьогодні ми переживаємо непрості часи. Економічні негаразди й політичні протистояння призвели до того, що багато хто розчарувався, зневірився, озлобився, збайдужів... Ми стаємо свідками, як гріх має на меті цілковито опанувати людиною, духовно й тілесно вбити її. Його дія у нашому суспільстві проявляється через соціальну несправедливість, корупцію, обман, вбивства, знущання над народною пам'яттю, топтання моральних вартостей... За таких обставин нам важливо самим не стати причиною помноження гріха, вміти вчасно зупинитися і не відповідати злом на зло, брехнею на брехню, осудом на осуд... Сьогодні продовжують бути актуальними слова апостола Павла, який всіх закликає до оновлення та переміни: «...вже пора вам прокинутись зі сну: тепер бо ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували. Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла. Як день, – поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварні та заздрощах; але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло задля похотей» (Рим. 13,11-14). Пасха – це вершина нашого літургійного року, це свято над святами і Торжество всіх торжеств. У ній сповнюються Старозавітні пророцтва, здійснюються прообрази й Божі обітниці, вона надихає місію Церкви та щоденну діяльність кожного християнина. Це сенс, фундамент і вінець нашої християнської віри, адже «коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша», – каже Апостол Павло (1 Кор.15,14). Ось чому св. Йоан Золотоустий називає Пасху «святом віри». Цю віру наш народ прийняв у 988 р. на берегах Дніпра. Впродовж 1025 років, що минули з того часу, ми мали багато святих, мучеників та ісповідників, які є для нас зразком благочестивого життя та твердого стояння за віру. До їх сонму маємо сміливість зачислити і Блаженної пам'яті владику Юліана (Вороновського), який упокоївся в Бозі 28 лютого цього року. Смерть дорогого владики, що так засмутила всіх нас, стала для нього пасхою – переходом від землі до небес, від життя земного – до вічності. Сьогодні ми дякуємо Богові за те, що жодні випробування і перешкоди не змогли знищити християнської віри нашого українського народу. У ХХ ст. ворог людського роду, намагаючись її подолати, спричинив, як говорив ісповідник віри патріарх Йосиф (Сліпий), «горе трупів і ріки крові». Проте віра, пройшовши крізь терни переслідувань, воскресла, і наша Самбірсько-Дрогобицька Єпархія, яка у цьому році святкує своє 20-річчя, є наочним прикладом нездоланності і незнищенності цього неоціненного скарбу на наших землях. Нині відроджуються рукотворні храми і храми людської душі, а проповідь про Воскреслого Христа лунає там, де раніше її неможливо було почути: у військових частинах і навчальних закладах, у лікарнях, сиротинцях, в'язницях... У 2013 році Божому, який проголошений Роком віри, наша Церква закликає нас до кращого пізнання своєї християнської віри, зростання у ній та ділення нею. Будьмо її гідними проповідниками через духовне вдосконалення, гідне християнське життя та вірне виконання Божих заповідей. Дорогі у Христі! В цей святковий день щиросердечно вітаю кожного з Вас, бажаючи розділити з Вами воскресну радість. Зачерпнімо її, поділімось нею зі своїми родичами, ближніми і знайомими. Передаваймо її знедоленим, хворим і немічним, усім тим, хто потребує нашої уваги і підтримки. Відвідаймо в ці дні самотніх і тих, хто сумує. Хай наші вчинки любові та милосердя стануть для тих, хто нас оточує, найкращою проповіддю про Воскреслого Христа. Нехай Воскреслий Спаситель світу збереже всіх нас від усякого зла, допоможе перебороти життєві труднощі і негаразди, завжди посилає Своє благословення. Нехай зміцнить усіх нас в надії на перемогу добра над злом, життя над смертю, істини над неправдою і подасть нам Свою допомогу у добрих справах! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! +Ярослав,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі при Катедральному Соборі Пресвятої Трійців Хрестопоклонну неділю 2013 року Божого АУДІО - Великоднє послання преосвященного владики Ярослава (Приріза) Детальніше...

Слово на похороні Владики Юліяна в Уневі

05 березня 2013
Слава Ісусу Христу!Ваше Блаженство,Преосвященні владики, дорогі співбраття у священстві й монашестві,преподобні сестри, дорога скорботна громадо. На Тайній вечері Господь наш Ісус Христос, знаючи, що наблизився час його смерті, потішаючи своїх апостолів каже: „Коли б ви мене любили, то зраділи б, що я до Отця іду" (Ів. 14,28). Ці самі слова промовляє сьогодні до кожного із нас блаженної пам'яті наш дорогий владика Юліян, а ми разом із всією Церквою йому відповідаємо: «Блаженна путь, на яку йдеш нині душе, бо Тобі приготовлено місце упокоєння». Життя преосвященного Владики було життям відданого і дбайливого пастиря, який життя своє віддає за овець (Ів. 10, 11). Св. Іван Золотоустий, роздумуючи над цим євангельським образом сказав: „Добрий пастир, якого саме бажає Христос, своїми подвигами суперничає з самими мучениками. Мученик бо умирає за Христа тільки один раз, але добрий пастир умирає за своє стадо багато разів. Він навіть примушений щодня за вас, своїх вірних умирати". Важким є хрест пастиря. Взяти цей хрест означає зректися себе, стати на тернисту хресну дорогу і до кінця служити тим, за кого помер Спаситель на Голгофі. Пастир іде попереду, говорить нам Євангеліє від Івана, і тільки таким чином може вести за собою інших, показуючи їм дорогу та першим зустрічаючи всі небезпеки, які постають на шляху. Владика Юліян завжди був таким добрим пастирем: не лякався і не втікав перед тими, хто хотів знищити Христове стадо. Те, що він став священиком, а тим більше єпископом, в умовах підпілля і переслідувань, свідчить про його готовність пожертвувати для Христа і його Церкви усім, навіть власним життям. Владика був цього свідомий, але, задивлений у лик розп'ятого Христа, черпав від Нього мужність іти до кінця. Переконаний, що історія не завагається назвати його ісповідником віри, святцем наших часів. Дивлячись на життя усопшого Божого Слуги архиєрея Юліяна, з певністю можемо сказати, що прожив він його богоугодно, стараючись у міру своїх людських сил зробити цей світ кращим, поділитися з ближніми своєю любов'ю. Почувши голос Божого покликання, Він не завагався і, „покинувши все, пішов за Ісусом" (Мт. 19, 27) та цілопально віддався на службу Христові та рідному українському народові, служачи йому в любові і покорі. Владика Юліян народився 5 травня 1936 року в родині Івана та Ксенії Вороновських в Гумниськах біля Буська. Від батьків перейняв щиру побожність та любов до свого народу. Після навчання у місцевій школі вступає на навчання до Львівського поліграфічного інституту. Бажання посвятити своє життя служінню Богові приводить його в 1958 році до підпільної спільноти монахів студійського уставу. Після відповідного приготування 27 жовтня 1968 року ісповідник віри владика Василь (Величковський) висвятив брата-студита Юліяна на священика. 30 вересня 1986 року – в день молитовної згадки святих мучениць Віри, Надії, любові та їхньої матері Софії – митрополит Володимир (Стернюк) здійснив архієрейську хіротонію нового владики УГКЦ Юліяна (Вороновського). Коротко служіння нашого владики Юліяна можна охарактеризувати словами апостола Павла: „Для всіх я став усім, щоб конче деяких спасти " (1Кор.9,22). Справді, наш дорогий владика був саме таким. Його навчання було правдиве, його приклад - світлий і гідний до наслідування, його терпіння – благородне, покора – глибока, віра – тверда, надія - непохитна. Він, кажучи словами тропаря, був і надалі залишається для всіх нас правилом віри, образом смиренності, учителем стриманості, святителем, що своє духовне стадо беріг перед усяким лихом і злом. Своїм життям і ревним служінням владика Юліан вірно наслідував Христа – вічного архієрея. Як зумів він осягнути все це? Відповідь одна: силою молитви, посвяти і жертви. Всі добре знаємо, як багато владика молився і як вмів терпеливо зносити всі прикрощі і тягарі. Скільки вложив він, часто навіть непомітно для нас, своїх молитов, праці, жертв і тривог, щоби наша Церква і зокрема Самбірсько-Дрогобицька єпархія, поручена його святительській опіці, успішно сповняли Христову місію освячення і спасіння серед рідного українського народу! Ми сьогодні дякуємо Богові за ті щедрі благословення і духовні дари, які отримали через святительські руки нашого владики Юліяна. Варто лише б згадати той факт, що владика з поміж усіх єпископів висвятив найбільше священиків. Після виходу з підпілля, Церква покликала його до відповідального служіння – стати ректором відновленої Львівської Духовної Семінарії. На цьому становищі він зробив усе можливе, щоби приготувати до священичого служіння ревних пастирів, яких тоді відчутно не вистачало. А це завдання не було з легких. По сьогоднішній день вихованці владики пам'ятають як його мужність і, насамперед, любов до Церкви, відповідальність за її майбутнє, не дозволили аби cемінарія, якій відключили тепло і електрику, припинила існування. Не зменшилася його апостольська ревність і посвята після призначення на єпископа новоствореної Самбірсько-Дрогобицької єпархії, яку потрібно було розбудовувати у твердій надії на те, що милосердний Господь не позбавить свого слугу благодатної допомоги. Сьогодні бачимо плоди його молитви і трудів. З його благословення постали єпархіальна Дрогобицька Семінарія і Катехитичний інститут, побудовано і освячено велику кількість церков і каплиць. Напевне немає такої парафії в Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії, яку б владика не відвідав, щоб помолитися зі своїми вірними, перейнятися їхніми проблемами та болями, пам'ятаючи про свій вчительський і пастирський обов'язок. Траплялося і так, що він по засніжених гірських дорогах добирався на санах до бідних сільських церков, де народ чекав на Його пастирське слово і архієрейську молитву. Тож знаючи труди і подвиги свого архипастиря, Церква Христова дякує сьогодні Богові за всі щедрі ласки, які Він зіслав на свій народ через його архиєрейські руки. Зібравшись біля домовини преосвященного Владики Юліяна, ми переповнені смутком, тому що в останній раз прощаємося з пастирем і батьком, якого ми любили і поважали. Але наша християнська віра спонукує нас не до розпачу, але до радості, бо сьогодні збулося найбільше бажання покійного, якого прагнув він усією своєю душею – злучитися зі своїм Небесним Отцем, якому ревно служив як християнин, монах і єпископ. Він дійшов до кінця своєї земної мандрівки та спішить до Небесної Батьківщини, щоби здати звіт за своє земне життя і прийняти вінець небесної слави. Кожен, хто зустрічався з преосвященним Юліяном найперше зауважив його щирість, простоту, відкритість і цілковите уповання на Бога. Саме тому був він для нас таким доступним, дорогим і близьким. Спочилий у Бозі, святителю Юліяне, Ваше життя – це відблиск тихого діяння Божої благодаті, яка так виразно проявилася в благословенних плодах Вашої ревної невтомної праці. До життя, священства і архієрейського служіння покликав Вас Господь „во время люте", коли наш народ поневолювали три різні загарбники. Ми від щирого серця дякуємо Вам за те, що Ви відважно пішли за голосом Божого поклику, із великим завзяттям і посвятою служили святій Церкві та нам, своїм духовним дітям, котрі у Вашій скромній особі пізнали свого дорогого батька і водночас великого архієрея, „самовідданого і ревного душпастиря". Завершуючи своє слово хочу висловити в імені владики Юліяна особливу вдячність Блаженнішому Святославу. Ваша Святосте, дякую що Ви є сьогодні з нами, що Ви прибули щоб попрощати дорогого нам владику Юліяна, свого ректора і святителя. Коли я передавав в реанімації владиці вітання від вашого Блаженства, владика відкрив очі, монітор показував прискорене биття серця, а вираз його обличчя доносив нам присутнім його вдячність. Дорогий владико Юліяне, сьогодні ми служимо Літургію за упокій Вашої душі, благаючи Бога, щоби Ви служили Літургію у небі за нас, нашу Церкву і народ. Нехай ці хвилини прощання і Ваша остання пастирська наука, яку Ви сьогодні голосите своїми бездиханними устами надихають нас продовжувати все те святе і світле, ради чого Ви жили і служили. Дорогі брати і сестри, молімось, щоб Господь подав упокоєння для переставленого від нас архиєрея Юліяна, а нам – миру і свою милость. Амінь. Детальніше...

Слово владики Ярослава на Богоявлення Господнє

20 січня 2013
Дорогі в Христі! Сьогодні східні християни, серед яких і наша Церква, торжественно відзначають величний празник Богоявлення Господнього, який у нашому народі називаємо Йорданські свята. У цей день ми літургійно згадуємо й актуалізуємо для себе подію Христового хрещення у ріці Йордан. Це добра нагода запитати себе: чому сьогоднішнє свято називається Богоявленням? Хіба не потрібно було би так називати той день, коли народився Ісус? Адже саме тоді через Христове воплочення серед людей з'являється і з ними проживає невидимий, незбагненний та невмістимий Бог! І справді, празник Господнього Богоявлення у перших віках християнства вважався збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, насамперед, Його Різдва і Хрещення. Завдяки таїнственній силі сьогоднішньої святкової Літургії ми можемо зустріти Христа та пережити усі ті невимовні і спасенні речі, які два тисячоліття тому бачили і відчували тисячі людей, спостерігаючи Христове хрещення у ріці Йордан. Розважмо, що означає ця подія для нас. Господь зупиняється біля річки Йордану, запрошуючи нас застановитися над тим, яке значення має ця ріка для кожного з нас. Вона, передусім, нагадує нам про повінь гріхів, які заливали цілий світ і заливають нині наше життя. Та сьогодні Сам Христос, Який не має жодного гріха, входить у цю воду, аби символічно змити наші з вами провини і показати нам єдиний шлях до справжнього щасливого життя – шлях покаяння. Той, Який не потребує очищення, входить у воду, і під час цього його сходження ми чуємо урочисту звістку про Його таємничу природу Сина та Месії. Як води всесвітнього потопу мали знищити все гріховне, що вже не могло встояти перед очима Небесного Судді, так і Йорданська вода, яка отримала від Христа нову силу й нову благодать, мала потопити гріхи людські, їхню гіркоту й руйнівні наслідки. Ось чому нині, згадуючи спасенну євангельську подію, ми освячуємо воду й молимося, щоб через причащання води причаститися нам благодаті освячення, що веде в життя вічне. Предтеча, побачивши здалека Христа – Того, Кому приготовляв дорогу, закликав голосно: «Ось агнець Божий, що бере на себе гріхи світу» (Ів. 1, 29). Христос приходить з проханням про хрещення до Івана Предтечі не заради задоволення власних інтересів. Господа ведуть до Йордану потреби інших, потреби кожного з нас, усього людства загалом. Найбільше ми потребуємо, щоб кожному з нас відкрився, став зрозумілим та доступним сам Господь Бог. Метою Христового Хрещення було також показати кожному з нас причини усіх наших земних бід і нещасть, коренем яких є гріх. У Йорданських водах Христос бере на Свої пречисті плечі важкий тягар – гріх усього людства, колишнього й майбутнього, бере, щоб перемогти гріх і дати свободу кожній християнській душі. Тому Хрещення у Йордані є правдивим прийняттям провини людства й початком звільнення його від гріховного ярма. Кожен християнин, подібно як і Христос, переходить через подію Хрещення. Хрещальна вода стає для нас мініатюрою Йорданської ріки. У Хрещенні кожен із нас своїми власними устами чи устами хресних батьків зрікся диявола і пообіцяв служити Богові, йти за Христом і пронести обмите йорданською водою чисте сумління впродовж усього життя. Коли знову ступаючи на шлях зла і гріха, ми порушуємо дане у Святій Тайні Хрещення слово. В своєму милосерді Господь дає нам шанс повернутися до Йордану, та наново духовно пережити дотик його очищувальних вод. Тепер уже в Таїнстві Покаяння – «другому Хрещенні». Тому дуже актуальним є заклик Предтечі й Хрестителя Господнього Івана до покаяння заради якнайповнішого прийняття у своє життя Месії та духовного Визволителя: «Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство, приготуйте Господню дорогу, вирівняйте стежки його» (Мт. 3, 2-3). Кожне Таїнство Покаяння може стати для нас новим Хрещенням: водою наших сліз чи силою наших переживань і благодатним припаданням до Господа воно знімає з нас гріховний тягар, який ми набули протягом життя. Але, виходячи з цієї очищувальної купелі, маємо пам'ятати: ми очищуємося з наших провин для того, щоб, одержавши уроки з нашого життя, далі не втрачати присутності Христа і з Ним у серці простувати через наше життя. «Мені треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене?» (Мт. 3,14), – смиренно схиляє свою голову перед Христом Йоан і чує у відповідь: «Лиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду» (Мт. 3, 15). Цей короткий діалог має неабияке значення для кожного з нас, не лише як християн, але як свідомих громадян власної держави і дітей своєї землі. Христос розпочинає своє служіння, йде, щоб звершити велику місію, і при цьому приймає знак покаяння. Цей вчинок нашого Спасителя дуже знаковий для нас. Часто у нашому житті ми демонструємо зовсім протилежну до Христової постави поведінку: воліємо навчати інших, критикувати їхні помилки, вказувати на вади... Водночас самі ми рідко даємо іншим приклад дотримання Божого закону, виконання приписів свого покликання, сповнення всякої життєвої правди – голосу сумління. Христос нині показує правдивий приклад того, як слід засвідчити свою вірність Законові: Він йде хреститися до свого Предтечі, хоча, насправді, не зобов'язаний, бо Сам є незрівнянно вищий від нього. Сьогоднішня подія Богоявлення також найяскравіше з-поміж усіх свят засвідчує дію в історії людства живого, люблячого і єдиного Бога у своїх Трьох Особах. Отець промовляє з неба, Син Божий перебуває у ріці Йордані, а Святий Дух сходить, немов голуб. Три Особи Божі, але один Бог! Одна й та сама природа Божа в трьох Особах! Незбагненне таїнство навіть для небесних ангелів! Жодне сотворіння через свою недосконалість, обмеженість й мінливість не в силі до кінця збагнути це троїчне таїнство. Ми ж довіряємо Церкві, котра навчає, що Бог Отець є Особою всемогутності, Бог Син – Божої мудрості, а Бог Дух Святий – Божої любові. Таке незбагненне Таїнство Пресвятої Тройці об'явив людям Ісус Христос. Вона діє через Воплоченого Господа і Спаса нашого Ісуса Христа – єдиного з-поміж Божественних Осіб, Кого ми можемо бачити, торкатися, чути... Незбагненна єдність та спільність Отця, Сина і Святого Духа у Своїй єдиній божественній природі є для нас ідеалом єдності, до якої стремить усе людство. Ця єдність, необхідна нам, є багаторівневою. Передусім, це - божественно-людська єдність, яку творимо, збираючись у храмі навколо Євхаристії, причащаючись з однієї чаші. Це також образ загальнолюдської спільнотної солідарніості у творенні миру і добра серед Божого світу. Крім того, це є прикладом державно-національної єдності заради примирення і наведення ладу у своєму домі, на своїй землі. Сьогоднішнє свято є нагодою згадати й про подію Володимирового Хрещення, 1025-ту річницю якого ми святкуємо цього року. Далекого 988-го року на українському Йордані – Дніпрі – сталося українське Богоявлення: нашому народу з'явився Христос як основа, на якій ми почали будувати своє національно-культурне життя. Пам'ятаймо про ці наші християнські джерела! Дорогі браття і сестри! Звертаючи наш погляд до Йорданської події, переживаймо її знову і знову. Нехай вона буде постійним нагадуванням про наше власне Таїнство Хрещення, а також закликом до того, щоб пам'ятати про важливість покаяння. В день сьогоднішнього торжественного свята також просімо Всемилостивого Господа, щоб дав нам Свою благодать на кожному місці і в кожній хвилині нашого життя свято і достойно виконувати свої обов'язки гідних дітей Божих. Тоді напевно створимо велику творчу цілість для нового розквіту і прослави нашої Церкви і народу. Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 9 з 14
^ Догори