SDE
Ярослав Приріз

Великоднє послання владики Ярослава (Приріза)

15 квітня 2014
Смерти празнуємо умертвіння...іншого життя вічного начало(Тропар 7-ї пісні Канону Пасхи) ВСЕСВІТЛІШІ ТА ВСЕЧЕСНІ ОТЦІ!ПРЕПОДОБНІ ЧЕНЦІ ТА ЧЕРНИЦІ!ДОРОГІ У ХРИСТІ БРАТИ І СЕСТРИ! ХРИСТОС ВОСКРЕС!Воскресіння Христове, святкувати яке знову сподобив нас Господь, – це велике, світле і радісне свято. Воно велике, бо змінило історію світу. Світле, бо просвітило темряву, яка охопила свідомість людей. Радісне, бо звільнило людський рід від тягаря гріха та його трагічних наслідків. У Воскресінні Христовому полягає вся сутність християнства, бо Пасха є безсумнівним доказом того, що Христос є не просто Учителем, Пророком чи Проповідником, а Сином Божим, Спасителем людського роду. Немає більшого, світлішого і радіснішого для християнина свята, ніж празник Христової Пасхи! Немає урочистіших слів, ніж великоднє привітання «Христос воскрес!» Де б не лунали ці слова – повсюди вони сповнюють трепетом кожну християнську душу, а серце зігрівають полум'ям віри. У цих словах – віра мучеників та ісповідників, які відважно зносили насміхання й побиття, йшли на страждання і смерть. У цих словах – витривалість подвижників, які силою благодаті Божої перемагали пристрасті людської природи. У цих словах – жива сила, якою святі безсрібники і чудотворці зцілювали хворих. Упродовж двох тисяч років сотні тисяч святих чоловіків і жінок беруть на себе солодке ярмо воскреслого Христа (пор. Мт. 11, 29–30) з трепетною вірою в те, що їх духовні подвиги не є даремними. Тому, «маючи навколо себе таку велику хмару свідків» (Євр. 12, 1), чуючи або промовляючи слова «Христос воскрес», і ми сповнюємося радістю та разом із Церквою співаємо: «Нині все наповнилося світлом: небо, і земля, і глибини підземні. Нехай же празнує вся вселенна Христове воскресіння, – в якому ми утверджуємось» (Тропар 3-ї пісні Канону Пасхи). Євангеліє розповідає нам про те, що після свого воскресіння Христос з'явився жінкам-мироносицям і сказав їм: «Радуйтеся!» (пор. Мт. 28, 9). Цей заклик сьогодні звучить і до всіх нас. Тому радіймо, бо Господь постраждав і помер задля нашого спасіння. Радіймо, бо воскреслий Господь відкрив нам двері воскресіння і вічного життя. Суть християнської віри та пасхальної радості полягає не просто в переконанні, що воскресіння Христове звільнило людство від тягаря гріха і смерті, а й у впевненості в тому, що ним Він зцілив людську природу. А кожен християнин, у Христа хрестившись, у Христа зодягнувся (пор. Гал. 3, 27) та має можливість причаститися цієї нової, зціленої природи. Воскреслий Христос, як колись своїм учням, сьогодні продовжує являтися нам невидимим чином. Він приходить до кожної людини, стукає у двері людського серця, до кожного скеровує Своє слово. Нашим завданням є почути Христа, вийти Йому назустріч та одухотворити і змінити своє життя. Маємо кріпитися надією, що Христос завжди готовий виявити до нас свою безмежну любов, як Він показав її на хресті, промовивши до розбійника: «Сьогодні будеш зо мною в раю» (Лк. 23, 43). Ще одним приводом для цієї надії є слова св. Йоана Золотоустого: «Увійдіть всі в радість Господа Свого... Нехай ніхто не засмучується гріхами, бо прощення з гробу засяяло...» Для кожного вірного вмирання для гріха має завершитися воскресінням до вічного життя. Щоб його отримати, ми покликані духовно подвизатися через покаяння, очищення, молитву і освячення. Цей шлях непростий і тривалий, але завдяки Христовому воскресінню можемо вже за земного життя долучатися до цього вічного життя через причастя Євхаристійних Тіла і Крові Ісуса Христа. Чим, як не сяйвом Святої Пасхи, розсіємо туман життєвих печалей? Пасхальна радість допомагає нам не просто забути про наші труднощі, скорботи та проблеми, про дійсність, яка часто сповнена ненависті, ворожнечі, підозри та зневіри, – вона перемінює кожен смуток і журбу на радість і надію. Там, де приходить світло воскреслого Спасителя, немає місця для темряви зневіри чи страху, але навпаки – настає пробудження нового життя і вічної радості.Згубні наслідки гріха і зла наш український народ особливо гостро відчуває останнім часом, коли після кількох місяців внутрішніх суспільно-політичних конфліктів наша Батьківщина зазнала нападу зовнішнього агресора. Проте ми віруємо, що жертва тих, хто віддав життя за рідну землю і народ, принесе свої благодатні плоди, а торжество Пасхи Христової продовжуватиме звершуватися в нашому суспільстві й у нашій християнській країні буде що раз більше утверджуватися нове життя, засноване на Божому законі, на Божій істині й любові. Христова Пасха не є тимчасовою подією далекого минулого, а реалізується впродовж історії, бо, незважаючи на всі потуги та підступи зла, добро завжди торжествує. Свідченням цього є і наша Українська Греко-Католицька Церква, яка цього року святкує 25-ліття своєї легалізації після того, як Божою силою після довгих років переслідування з боку безбожного імперського режиму вона воскресла з катакомб. Наприкінці цього року, під час нашого Єпархіального собору, ми роздумуватимемо над новими перспективами до пожвавлення життя та діяльності наших парафіяльних громад, щоб у нових умовах вони були для кожної людини «місцем зустрічі з живим Христом». Дорогі в Христі! Вітаю всіх зі світлим празником Воскресіння Христового! Нехай радість Христової Пасхи – празників Празника і Торжества усіх торжеств – завітає до кожного дому. Поділімося нею з рідними, близькими, друзями і знайомими. Передаймо її скорботним і знедоленим, хворим і немічним, усім тим, хто потребує нашої уваги й підтримки. Донесімо її і тим, хто з різних причин перебуває далеко від рідного дому. Нехай воскреслий Господь допоможе всім нам подолати труднощі і негаразди, скріплюючи нас в надії на перемогу добра над злом та істини над неправдою! Благовість Христової Пасхи нехай поширюється українською землею, щоб вона сповнилася справжньою радістю, яку дарує тільки воскреслий Господь. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! + ЯРОСЛАВ,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у Квітну неділю 2014 року Божого Детальніше...

З приводу геройської смерті блаженної пам'яті

22 лютого 2014
Дрогобич, 21 лютого  2014 р. Б. Слава Ісусу Христу !  З приводу геройської  смертіблаженної пам'яті Олега УШНЕВИЧА,Йосипа ШИЛІНГА,Богдана СОЛЬЧАНИКА,Володимира ЖЕРЕБНОГО,Богдана ВАЙДИ,Володимира ТОПІЯ та інших наших невинно убієнних братів і сестер висловлюємо родинам покійних, їхнім друзям і знайомим глибоке та сердечне співчуття. З вірою у воскресіння всі ми сприйняли сумну звістку про геройську смерть наших братів у Христі – блаженної пам'яті Олега, Йосипа, Богдана, Анатолія і Богдана та інших невинно убієнних. Разом із кращими синами і дочками українського народу на Майдані у Києві вони загинули, коли стали на захист дарованих Богом фундаментальних цінностей: людської свободи і прав, соборності та незалежності Української Держави, гідного майбутнього для співвітчизників. Ми віримо, що ці люди – справжні герої і мученики, які у своєму доленосному подвигу боротьби за свободу і справедливість на рідній землі виконали свою духовну місію. Тим самим вони стали справжніми синами нашого Небесного Отця, адже їхній подвиг – це пряме виконання Божих настанов і слів: «Ніхто не спроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15, 13). Любить той, хто перебуває зі своїм народом у Бозі, і наші невинно убієнні брати і сестри засвідчили це своєю мученицькою смертю. Вони йшли до кінця, знаючи, що передусім у своїй совісті будуть чисті, бездоганні та виправдані перед Богом. Ці герої і мученики назавжди вложили в наші серця цінність християнської свідомості й правильних життєвих ідей, позицій і пріоритетів. Їхня кров для нашої нації – насіння, як писав колись про християнських мучеників церковний письменник Тертуліан. Воно має сприяти нашому християнському і національному вихованню, становленню нашої патріотичної свідомості і натхненню до жертовної праці й подвигу задля подальшого утвердження вічних і божественно-людських цінностей миру, справедливості та свободи серед нашого народу і людства загалом.  Єднаючись з усією Україною через спільну молитву за усіх загиблих героїв нашої землі, дякуємо Богові за дар їхнього земного життя, за їх приклад великих християнських чеснот віри, надії і любові. Нехай Господь Бог кріпить родини, близьких і друзів блаженної пам'яті Олега УШНЕВИЧА, Йосипа ШИЛІНГА, Богдана СОЛЬЧАНИКА, Володимира ЖЕРЕБНОГО, Богдана ВАЙДИ і Володимира ТОПІЯ та інших невинно убієнних у цьому нелегкому випробуванні, а переставленим слугам Божим – невинно убієнним нашим землякам, які стали прикладами жертвенної любові до України – подасть вінець небесної слави й вічну пам’ять. Благословення Господнє на Вас! + Ярослав (Приріз),ЄпископСамбірсько-Дрогобицький Детальніше...

Пастирське послання з нагоди скликання Єпархіального собору

03 лютого 2014
Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Уже впродовж кількох років триває реалізація синодальної стратегії «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». У цьому руслі Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви постановив провести у 2015 р.Б. Всецерковний Патріарший Собор, а у 2014 р.Б. – єпархіальні Собори. На виконання цієї Синодальної постанови я, як Самбірсько-Дрогобицький єпархіальний єпископ, своїм декретом скликав єпархіальний Собор, який відбудеться з 16 по 18 жовтня 2014 року Божого. В цьому надзвичайно важливому в житті нашої єпархії заході візьмуть участь духовенство, монашество і миряни. Це - працівники Єпархіальної курії, члени Колегії єпархіальних радників, члени Пресвітерської ради, Голови єпархіальних комісій, Ректор Єпархіальної семінарії, отці декани, делеговані священики від кожного деканату, представники монашества з терен нашої Єпархії та делеговані миряни з кожного деканату (див. кан. 238 ККСЦ). Ми свідомі того, що людина найчастіше вперше зустрічається з Христом саме на парафії - через участь у Божественній Літургії, хрещенні, шлюбі, похороні, через душпастирські відвідини… Парафія є спільнотою спільнот, у якій існують різні молитовні групи, братства та молодіжні організації. Плекаючи та оживляючи наші парафіяльні громади, ми тим самим плекаємо та оживляємо цілу Церкву. Тому головною темою, над якою ми розмірковуватимемо на нашому єпархіальному Соборі, є «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Нашим головним завданням є допомогти усвідомити всім вірним, що за оживлення парафії несе відповідальність кожен. Для нас дуже важливим є добре організувати діяльність парафії, щоб укріплювати єдність і любов між всіма членами Церкви. Зважаючи на важливість єпархіального Cобору і головної теми, яка на ньому обговорюватиметься, ми будемо наполегливо до нього готуватися. Для цього заплановано ряд заходів й ініціатив, аби у світлі Святого Письма та Церковного Передання спільно пізнати основні проблеми і виклики, які сьогодні стоять перед парафією, та знайти шляхи і способи покращення парафіяльного життя. Координуватиме підготовку до нашого єпархіального Собору спеціально покликана для цього Підготовча комісія. Ми готуватимемось у кілька етапів, зокрема – через реколекційні науки та регіональні зустрічі парафіяльних представників. У кожній парафіяльній громаді пройдуть реколекції з особливим наголосом на питаннях, які плануємо обговорити на Соборі (молитва, проповідь Божого Слова і соціальне служіння). Під час цих реколекцій гаряче заохочую не тільки зосередитись на науках реколектанта, але й обговорювати почуте та подавати свої відгуки і пропозиції щодо оживлення парафіяльної діяльності. Згодом відбудуться регіональні зустрічі представників кожної парафії, під час яких буде опрацьовано відгуки і пропозиції парафіян та під проводом Підготовчої комісії буде вирішено, які питання слід запропонувати до розгляду на єпархіальному Соборі. Під час цих регіональних зустрічей також буде обрано делегатів, які представлятимуть думку своїх громад на єпархіальному Соборі. Заплановані нами реколекції та регіональні зустрічі, важливі ще й тому, що особи, які братимуть у них участь, пізнавши проблеми, виклики і потреби, що сьогодні стоять перед парафіяльними громадами, сподіваюсь, повніше усвідомлять власну відповідальність за життя парафії і намагатимуться пожвавити її життя. Таким чином ми зможемо реалізовувати головне завдання нашого єпархіального Собору. Дорогі у Христі! Заохочую усіх до молитви за успішне проведення Собору Самбірсько-Дрогобицької єпархії «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Також прошу кожного активно долучитись до планованих підготовчих ініціатив. Сподіваюсь, що цей наш єпархіальний Собор, який ми проведемо у 25-ту річницю легалізації Української Греко-Католицької Церкви, підведе певний підсумок того, що нашій Церкві вдалося здобути від часу виходу з підпілля, а також на тлі нашої багатої історичної спадщини накреслить нові шляхи до пожвавлення життя і діяльності парафіяльної громади, щоб у нових умовах вона була для кожної людини «місцем зустрічі з живим Христом». + ЯРОСЛАВ (Приріз),Єпископ  Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у Неділю після Богоявлення ГНІХ,26січня 2014 року Божого  Детальніше...

Пастирське звернення Преосвященного владики Ярослава з приводу суттєвого загострення суспільно-політичної ситуації

23 січня 2014
Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Останніми днями в Україні суттєво загострилася суспільно-політична ситуація. Внаслідок тривалого нехтування владою мирного волевиявлення громадян та наступу на їхні права і свободи було спровоковано силове протистояння, пролилася кров, гинуть люди… У такій ситуації маємо пам’ятати, що насильство не вирішує проблеми, а тільки поглиблює кризу, в якій опинилася українська держава. Зараз для українців як ніколи актуальними є Христові слова: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт.5,9). Тому абсолютно необхідним є мудрий діалог для вирішення конфлікту мирним шляхом і забезпечення в українському суспільстві належного рівня гідності, прав та свобод людини. Закликаю усіх до молитви за загиблих і поранених та за успішне вирішення конфлікту. У багатьох наших храмах ця молитва вже налагоджена і вірю, що вона приносить свої плоди. Прошу духовенство, монашество і мирян посилити ці моління в своїх парафіяльних громадах, спільнотах і сім’ях. Зокрема, в ці дні звертаймося до Господа словами Митрополита Андрея (Шептицького): «Всемогутній, безсмертний Боже, Отче Господа нашого Ісуса Христа! Ти страшний у Твоєму гніві, але безконечно добрий у Твоєму милосерді! […] Віримо і надіємося, що тяжкі ті допусти зіслав Ти на людський рід як досвід, а не як кару. Грішних твоїх синів Ти не відтручуєш, не відвертаєш твого пресвятого обличчя від їх долі, бо не хочеш смерти грішника, а його навернення та спасення. Тому надіємося, що всі терпіння, що їх доводиться нам у житті зносити з милосердної Твоєї волі, допущені для нашого добра. Ми віримо й надіємося, що покаянням, щирою молитвою і щирим прийманням найсвятіших тайн зможемо заслужити собі на те, що скоротиш час досвіду і терпінь, що милосердним оком споглянеш на твоїх дітей, що даси їм витривати з благодаттю у злиднях теперішнього життя і всемогутньою Твоєю волею положиш край нашим терпінням». Амінь владика ЯРОСЛАВ (Приріз),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький 23 січня 2014 року Божого   Доручається всім душпастирям прочитати це звернення після Божественної Літургії у неділю, 26 січня 2014 року Божого. Прохання на Сугубій єктенії:«Ще молимось, щоб ворожнечу, ненависть, всякі злодіяння та самолюбство викоренити, і щоб любов і мирне співжиття усім слугам Твоїм подати, і в побожному та спокійному житті їх утвердити, Господи, вислухай і помилуй» (Див. Служебник, Додаток, Єктенії на всякі потреби). Детальніше...

Проповідь на свято первомученика та архидиякона Степана

10 січня 2014
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Всесвітліші та всечесніші отці!Дорогі у Христі брати та сестри! Христос Рождається! Упродовж оцих радісних святкових днів ми в різний спосіб звеличуємо подію Христового Різдва, яке сталось вже понад дві тисячі років тому. Проте світло Вифлеємської Зорі, яка всьому світу звістила про прихід нашого Спасителя, продовжує сяяти скрізь віки аж до нас, повертаючи нам надію, скріплюючи нашу віру та закликаючи нас свідчити у цьому світі про любов і радість у Христі. Відколи Світло Христової Істини просвітило українські землі, наш боголюбивий та працьовитий народ оспівує та величає Світле Різдво Христове в колядках. Ці колядки – неначе скарбниця народної мудрості, якою люди переспівують Євангельські оповіді. Ці народні гімни звеличують свято, нагадують нам про його зміст, а також повчають, закликаючи нас вчинити свої серця яслами для Божого Дитятка, зігріти їх любов’ю і милосердям до наших ближніх та всіх потребуючих, бо саме через них Він приходить до нас. У колядках переспівуємо Євангеліє, вони нам розповідають про вбогу родину, якій не знайшлося місця в заїзді, та про ясла, які приймають величного Царя. У колядках ми чуємо про Великого та Всемогутнього Бога, який став немічним та беззахисним дитятком, щоб кожен з нас зміг його обійняти та зігріти; про Святу Родину, в якій народився Спаситель; чуємо і про мудреців зі Сходу, які слідуючи за зіркою, прийшли поклонитись Божому Синові та принесли йому дари. Однак протягом різдвяних свят згадуємо і про сумні, трагічні події. Чуємо про невинно вбитих вифлиємських дітей, що стали жертвами страху та злоби іродової, а їх смерть – пророцтвом про смерть Христову. Сьогодні ж згадуємо про первомученика й архидиякона Степана, що загинув, бо свідчив про Того, кого відкинули „будівничі” Ізраїля. Але його мучеництво, як і смерть невинних дітей, у дивний та незбагненний спосіб стають свідченням перемоги Христового Воскресіння над смертю, світла – над темрявою, істини – над оманою. Варто наголосити, що празник святого Первомученика Стефана недаремно поміщений після світлого празника Різдва Христового. Господь і Бог наш у своєму Різдві став людиною, щоб віддати своє життя за всіх людей, показати євангельських шлях життя до спасіння. А святий Стефан, ставши першим Христовим мучеником, подібно до Нього, чинить для Бога те, що Господь зробив для кожного з нас: свідомо й добровільно віддає своє життя за Господа, свідчачи правдивого Бога, Того, який відкрився людям у Христі. Життя святого Стефана – свідчення справжнього християнського життя, від якого часто не відчуває божественної радості більшість сучасних людей. Він проповідував Бога словом, щохвилинним своїм життям, підкріплюючи істинність своєї постави знаменнями і чудесами. Великому божественному успіху його проповіді спротивились своєю ненавистю єврейські законовчителі, гріховними пристрастями закриті на справжнього, відкритого Христом Бога. Хитрістю, лукавством та неправдивими свідченнями вони змалювали перед суддями фальшивий образ первомученика як зневажника Бога і його пророка Мойсея. Однак своїм богословським роздумування над стосунками Бога і людини протягом старозавітної історії святий Стефан демаскує усю духовну верхівку суспільства, привселюдно викриваючи заглушену нею в совісті правду про постійний опір єврейських законовчителів Богові та вбивства ними посланих Ним пророків. Звичайно, такій Христовій переслідуваній правді про людську історію та злодіяння не могло бути місця в свідомості наставників народу. Закриваючи свої вуха, вони відвели Стефана за місто, де жорстоко каменували. Чи в змозі ми збагнути всю внутрішню напругу, страшну внутрішню духовну боротьбу, яку відчув цей мученик під час терпінь, страждань і смерти? Це результат не миттєвої реакції, а багаторічна праця над собою, правдиве розуміння свого покликання, викристалізувана віра і вірність їй аж до смерті. Завдяки цим чеснотам, святий Стефан волів умерти, ніж зректися свого Спасителя. Його побили камінням на смерть, а він не нарікав і навіть молився за своїх мучителів, бо був свідомий, за Кого вмирає – за Христа та Його святе Євангеліє. Христос не забарився нагородити того, хто з любові до Нього віддав своє життя! Уже на цьому світі нагородив свого архидиякона, даючи йому чудесне видіння Небесного Царства, до якого мав незабаром відійти. Його мученицька смерть, яка, згідно з Писанням, була немов сон, стала переходом у блаженство перебування з Богом і його святими. Тому, сповнений Духа Святого, святий Стефан закликав, споглядаючи на небо: "Ось бачу відчинене небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога" (Ді 7, 56). А свідченням правди, яку проголошував святий мученик диякон, було його лице, що ясніло Божими променями, як колись обличчя Мойсея, про котрого він говорив слухачам. Сьогодні звертаємо увагу на мучеництво святого Стефана, яке було плодом мучеництва усіх старозавітних праведників, святого пророка і Предтечі Івана Хрестителя, вифлеємських дітей, Самого Воплоченого Бога. Євангельські події пригадують нам про трагічні та сумні сторінки історії спасіння, але також і нашої історії: ми згадуємо про мільйони померлих від голоду в плодючому „Домі Хліба” Європи, тобто в Україні; про тисячі відомих і невідомих свідків Христової Істини в роки переслідування нашої Церкви і народу. Вони стали жертвами того людожерливого „ірода” – радянського більшовизму, що відкидав Бога, намагаючись збудувати своє царство, і тому боявся віри та духу нашого народу, старався знищити не тільки тіло, але й кожну боголюбиву душу... Але саме мучеництво та смерть дітей нашого народу, наших батьків, братів та сестер перемогла це безбожне царство і стало свідченням того, що для тих, хто в Христі, хто в Його любові та істині, уже немає смерті, немає поразки, „бо з нами Бог!”. Кров первомученика Стефана у Божому всевідаючому Промислі стала насінням для тодішнього юнака-фарисея Савла, якого всі ми знаємо як апостола Павла. Духовно зрісши від схвалення цього вбивства до правдивої віри, він став Христовим учнем й одним з найуспішніших проповідників Євангелія. Церква-Мати сьогодні запрошує й кожного з нас стати духовними учнями святого первомученика і архидиякона Стефана, подаючи нам його як приклад того, наскільки важливо для кожного з нас у кожен момент нашого життя духовно й фізично боротися і терпіти за Христа, щоб берегти Його в нашому серці перед ворогом нашого спасіння, напливом гріховних бажань, лихих задумів та вчинків. Навіть незважаючи на згадку про мучеництво Стефана (яке насправді є не поразкою, а духовною перемогою), весь цикл різдвяних свят є таким світлим та радісним. Вони нагадують нам, часто зневіреним та розчарованим, про історичну подію, яка є завдатком нашого спасення, свідченням любові Бога, Який забажав замешкати поміж нас, бути з нами. Тож задумаймося над правдивим сенсом наших колядок, повірмо Євангелію, яке вони переповідають, пам’ятаймо про наше покликання свідчити про Христа не тільки зараз, колядками, але постійно – нашим щоденним життям. Через сьогоднішню літургійну молитву дякуймо Творцеві, Який дарує такі великі дари своїм дітям, зокрема дар віри, над якою Церква заохочує нас постійно розважати та її свідчити. Будьмо вдячні Богові, Який привів нас до правдивої Церкви – божественно-людської спільноти мучеників та ісповідників, яку заснував Ісус Христос, і будьмо вірними її членами та їхніми послідовниками. А первомученик Стефан, разом із сонмом усіх святих Української землі, нехай молять милостивого Бога, щоб відпущення гріхів подав душам нашим. Амінь. Детальніше...

Проповідь в Навечір'я Різдва Христового (2014)

06 січня 2014
Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні через участь у богослужіннях Христової Церкви ми перебуваємо у завершальному етапі підготовки до неймовірного й невимовного свята, надзвичайної події, яка очікуватиме кожного з нас, - Різдва Христового.   Господь і Бог наш, Котрий не має меж, Котрого ніщо не здатне обмежити, входить у світові межі, у володіння смерті; з повноти несотвореного життя Він обмежує Себе у вузькі рамки гріховного світу; будучи вічним, народжується в часі, щоби в цьому світі, вузькому, тісному, відірваному гріхом від Бога, перебувати зі своїм улюбленим творінням – людством, задля ублагороднення, дарування сили і святости кожному, хто прагне повноцінного справжнього християнського способу життя. Велич цього славного Божого Приходу не тільки в тому, що Спаситель сходить  на землю, але своїм Різдвом Він підносить землю до неба. Христос знижується до рівня людини для того, щоб саму людину піднести, обновити,  уподібнити її до себе, зробити мешканцем неба. Стає одним із нас, щоби  всіх з’єднати в одну Христову родину, коли всі ми, за словами апостола Павла, стаємо дітьми Божими та маємо право називати тепер Бога своїм Батьком. Це чудесне упокорення Всемогутнього Бога спонукає кожне чисте та відкрите серце збагнути в цих днях велику правду, що причиною такого  Божественного сходження на землю може бути тільки безмірна та всеохоплююча любов. Таким є наш Бог, Котрий воістину «цілий світ любов’ю спас». Сьогодні вічний Бог народиться в часі, і почнеться хресний шлях нашого Господа; сьогодні для нас з’явиться жертовна, хресна божественна Любов. І весь життєвий шлях Господа є нічим іншим, як виконанням заповіді про любов, яка не знає ні меж, ні перепон;про цю любов, котра своє життя віддає за друзів своїх. Ось про що говорять нам життя та смерть Христові, ось про що нам сьогодні говорить Різдво, на порозі якого ми з вами стоїмо. В цьому приході з небес нам відкривається Бог навіть більш таємничий, ніж Бог небесний і невидимий, недосяжний для людського розуму, тому що в цьому видимому Немовлятку прихована вся повнота невидимого, недосяжного Бога. Маючи можливість доторкнутися до цього народженого у Вифлеємі Маляти через участь у сьогоднішній і завтрашній Євхаристії, ми з трепетом пізнаємо, що Він – правдивий Бог, Котрий став правдивою Людиною задля того, щоб запропонувати нам святість життя, його природність і такий плин, яким його задумав і створив на початку Творець неба і землі. Стоячи на порозі Різдва Христового, кожен з нас мав би щиро себе запитати: «А що для мене особисто означає це свято? Чи має для мене значення прихід та життя Бога у моєму житті? Чи надихає воно мене на здобуття святості, максимальної подібності до Христа? Часто внаслідок численних клопотів про те, у що маємо одягнутися, що приготувати чи в який спосіб святкувати, забуваємо, що Христове Різдво є не тільки подією, що відбулася ось вже понад два тисячоліття тому. Християнство не є релігією минулого, але воно є живою та динамічною дійсністю для людей, що спасаються; для людей, котрі шукають Бога, його святості, подібності до Нього, а не товариства до гріха і зла у будь-якому їх прояві. Дорогі брати і сестри! Зустрічаючи день Різдва Христового, очистьмо своє нутро від зла, постараймося стати перед Господом твердими у вірі. Хто щиро любить Христа, нехай світліше прикрасить себе виконанням Його заповідей, щоб, бачачи нашу істинну віру, Господь радувався разом з нами. Очистьмо сумління, освятімо дух - і в чистоті та непорочності зустрінемо народження Бога – Слово. Повернімось тепер до кожного, хто нас оточує, з подібною любов’ю: чи зможемо ми, перед лицем Божого воплочення, по-іншому поставитись до людей, ніж Сам Бог, Котрий став Людиною? Заповідь нову Він дає нам, і постійна новизна та актуальність її проявляється в тому, щоб любити і друзів, і ворогів такою любов’ю, яку має Отець до створіння свого; такою любов’ю, яку явив Господь на хресті, тобто жертвенною любов’ю, котра називається «покладати життя своє за друзів своїх». Визнавати друзями тих, хто тебе другом не визнає, жити для них із дня в день, а якщо потрібно, то і померти ради них, з останньою молитвою на устах: «Господи, прости їм, бо вони не знають, що чинять». Схиляючись сьогодні у молитві перед Богом, віддаю Його милосердю кожну християнську  душу, щоби ці різдвяні святкування для всіх нас стали справжнім духовним  відродженням. Зичу усім Вам у цих днях якнайповніше скористатизі  щедрих Божих ласк, активно приймаючи участь з цілими вашими родинами у різдвяних відправах Церкви. Готуючись вже сьогодні до цих величних днів, пам’ятаймо, що найкращою  прикрасою для наших осель мають стати не тільки гарні ялинки та пишні столи. Якщо сядемо до сьогоднішнього родинного столу у взаємному  примиренні, поєднані з Богом через Тайни Сповіді та Причастя, в атмосфері спільної молитви, побожних роздумів та пристойного спілкування, то ця вечеря буде для нас дійсно Святою. Сьогодні я так дуже хотів би, щоби всі ми понесли отой правдивий дух різдвяного святкування до своїх родин, сусідів, близьких та знайомих, а особливо до нашої молоді.  Справжнє  свято – це освячення своєї душі. Святкувати – означає ставати святими. Різдвяні святкування: Свята Вечеря, взаємні привітання, навчання дітей добрих традицій та звичаїв, відвідування самотніх та потребуючих, пам’ять про тих, кого поряд немає, -  все це вводить нас в атмосферу чогось дуже близького та родинного. При тій нагоді бажаю звернутися сьогодні також до кожної християнської родини. Плекайте у своїх сім’ях правдиві ідеали  любові до Бога та ближніх, вчіться духовності від Пресвятої Родини з  Назарету. На завершення зичу усім, щоб це велике і радісне свято Різдва Христового стало для нас джерелом християнської віри, надії та любові. Нехай кожен з нас, подібно як пастушки у Вифлеємі, почує та переживе у своєму серці привітальні слова Господнього ангела: «Не лякайтесь, бо ось я благовіщу вам велику радість...». І справді, Христове Різдво – це свято  великої радості, бо Бог не залишив нас, немічних людей, на поталу долі, але  послав Свого Єдинородного Сина, який «прийшов днесь із небес, щоб спасти  люд свій весь і утішив всіх». Амінь. Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (2014)

23 грудня 2013
Небо і земля сьогодні хай радіють…Бог бо в тілі появився...Прийшла надія народів,щоб визволити нас від ворожої неволі.(Стихира на Литії Різдва) Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Христос рождається! Цим християнським різдвяним привітанням виражаємо віру, що Різдво Христове є вічно живою подією в історії спасіння людства. Божий Син народився у Вифлеємі більш як дві тисячі років тому, але ми стаємо свідками чуда Його Воплочення постійно. І ось нині ми знову удостоїлися почути ангельську благовість: «…народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2,11).   Урочистий празник Різдва Христового, яким «небо і земля нині торжествують», є для всіх нас джерелом невимовної радості та спонукою до благодарення і поклоніння Богові. І це не дивно, адже Бог рождається на землі як людина, рождається для того, щоб дарувати нам вічне життя. Тому, роздумуючи над різдвяною тайною, преподобний Єфрем Сирійський захоплено каже: «Благословенне Немовля, Яке розвеселило нині Вифлеєм! Благословенне Отроча, Яке нині дарувало людству юність! Благословенний Плід, Який нині схилився до голодних! Благословенний Багатий, Який раптово збагатив нашу убогість і доповнив наші нестачі!» (Єфрем Сирійський, Піснеспіви на Різдво Христове, 2). Христове Різдво – це безцінний дар Божественної Любові людині, адже «цим виявилася до нас любов Божа, що Бог свого єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через Нього» (І Йо. 4, 9). Прийнявши вигляд беззахисного немовляти, Божий Син принизив Себе, щоб забрати наші біди і скорботи, спасти нас від гріха та запровадити до Царства Небесного. Відтепер тільки з Ним і в Ньому полягають весь сенс,  радість і повнота нашого життя, бо Він – наша «путь, істина і життя» (Йо. 14, 6). Христос своїм Різдвом засяяв світлом у темряві гріховності (пор. Йо. 1, 5), започаткував оновлення світу і дав нам «у своїй благодаті втіху вічну й добру надію» (ІІ Сол. 2, 16). Здавалося б, із пришестям Христа, Який приніс на землю мир і любов, повинні були б раз і назавжди зникнути зло і ненависть. Проте Божа благодать не прищемляє свободи вибору людини. Як у час народження Христа у Вифлиємі не було нікого, хто б впустив до своєї оселі Божу Родину, так і тепер не всі відкривають Христові двері свого серця. Як тоді Іродові слуги шукали Боже Дитятко, щоб вбити Його, так і сьогодні зло різноманітним чином намагається опанувати світ, сіючи страх, насильство, ненависть та тривогу. Людська злоба, ніби глузуючи з Божої любові, продовжує проявлятися у цьому світі, часто дуже брутальними способами. Як наслідок, сьогодні ми відчуваємо різноманітні загрози не тільки для нашого фізичного буття, але й для духовного благополуччя, бо існують спроби знищити моральні цінності та гідність особи, закладені в людській душі Богом. Проте неповторна у своїй суті спасенна різдвяна подія, коли ми знову сподобилися благодаті зустрічати Спасителя світу, утверджує нас у переконанні про тріумф добра, правди і справедливості. Згадуючи сьогодні євангельську оповідь про Різдво Христове, ми сповнюємося впевненістю в переможну силу Божого Промислу, який провадить світ до добра і навіть зло обертає на благо. Не під силу було Іродові вбити Боже Дитя – не вдасться й брутальній силі знищити Божі ідеали у світі, хоч навіть якими крихкими та безпомічними вони не здавались би нам. Цю впевненість Церква виражає у співі переможного гімну “З нами Бог”, яким ми висловлюємо нашу віру в те, що різноманітні катаклізми, негаразди та труднощі неспроможні протиставитись Всемогутньому Богові, з Яким і в Якому перемагаємо. Цим «щитом віри» ми зможемо «згасити всі розпечені стріли лукавого» (пор. Еф. 6,16). Навіть у найскладніших обставинах нашого життя маємо ясно усвідомлювати, що Господь здатний перетворити наші болі й страждання на блаженство та радість. Немало було тих «розпечених стріл» упродовж історії Христової Церкви на українських землях. Зокрема, в минулому столітті наш народ і Церква зазнали численних поневірянь і гонінь від імперських людиноненависницьких і богоборчих сил. Проте, просвічені світлом Вифлиємської зорі, ми впевнено пройшли крізь труднощі і перешкоди і в цьому році відзначаємо 25-ту річницю легалізації Української Греко-Католицької Церкви. Тому благодарімо Господа за все, що Він вчинив для нас, та, поклоняючись сьогодні новонародженому Ісусові, разом із мудрецями і пастухами принесімо Йому подячні дари – поклоніння, молитву і наше праведне життя. Дорогі в Христі! Вітаю кожного з нагоди світлого празника Христового Різдва і прошу Вас передавати різдвяні вітання тим, хто з різних причин зараз перебуває далеко від рідної домівки. Збираймося разом родиною і спільнотою, єднаймося духовно з хворими, ув’язненими та подорожуючими, щоб дати їм відчути тепло Різдва Христового та висловити вдячність Богові за те, що Він є посеред нас і провадить нас Своєю невидимою десницею. Ділячись різдвяною радістю, продовжуймо і розвиваймо наші різдвяні традиції і звичаї, якими так багатий наш боголюбивий народ. Нехай Різдво Христове стане для всіх нас особливим об’явленням Бога у наших серцях, скріплюючи нашу віру в Божу опіку, сповнюючи нас надією на здійснення в Бозі наших сподівань та обдаровуючи нас благодаттю любові до всіх оточуючих. Нехай світло Вифлеємської зорі освітить наші серця та буде дороговказом на дорогах нашого життя. Новонароджений Христос у Новому 2014 році Божому нехай дарує усім благе і мирне життя, благословить усіх нас своєю благодаттю та просвітить світлом правди. Ангельська пісня: «Слава у вишніх Богові і на землі мир, у людях благовоління» (Лк. 2, 14), - нехай завжди лунає у наших серцях та об’єднає усіх нас у благородній та святій меті – служінню Богові та Україні. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! + ЯРОСЛАВ (Приріз),Єпископ  Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у празник Святого Миколая, Архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця,19 грудня 2013 року Божого Детальніше...

Звернення щодо подій на "Євромайдані"

06 грудня 2013
Всесвітлішим та всечеснішим отцям! Преподобним ченцям та черницям! Дорогим у Христі братам і сестрам! Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі! Вже впродовж довшого часу в Україні панує тривожна ситуація, спричинена необдуманими кроками представників державної влади. Багато наших братів і сестер на майданах відстоюють свої права і свободи та виступають проти посягань на людську гідність. На жаль, ті, кому українці довірили владу у державі, поки-що належним чином не реагують на вимоги громадян України. Ми знаємо, що молитва чинить надзвичайні речі навіть в ситуаціях, які здаються безнадійними, бо нею ми отримуємо від Бога великі благодаті. Тому, зважаючи на непросту суспільно-політичну ситуацію, Глава і Отець нашої Церкви Блаженніший Святослав звернувся зі закликом до молитви за кращу долю для нашого народу та за те, щоб Господь подав мудрість нашому суспільству загалом і кожному громадянину зокрема. Доручаю душпастирям прочитати звернення Блаженнішого Святослава після Божественної Літургії в неділю, 8 грудня 2013 р.Б. та після кожного богослужіння проводити особливі моління за мир і спокій в державі та успішне вирішення суспільно-політичної кризи. Благословення Господнє на Вас! + ЯРОСЛАВ (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Детальніше...

Проповідь на Божественній літургії з нагоди освячення каплиці у монастирі Сестер-Служебниць

03 листопада 2013
 Слава Ісусу Христу!  Дорогі в Христі! В сьогоднішньому Євангельському читанні ми чули розповідь про те, як одного дня четверо друзів принесли до Ісуса молодого чоловіка, який був паралізований. Коли вони прийшли до будинку, в якому був Ісус, то побачили багато людей. Вони не могли дістатися всередину, а тому піднялися на дах будинку, розібрали його і спустили паралізованого на ношах просто біля Ісуса, і Він зцілив його. Чого може нас навчити ця подія з земного життя нашого Господа? Думаю, що вона пояснює нам, що таке церковна спільнота. Чи можна знайти кращий образ Церкви, ніж ті четверо друзів? Хіба не такою Церква покликана бути – спільнотою друзів, що провадять інших до Христа, Який є Джерелом зцілення і спасіння? Покликанням Церкви, а в Церкві – черенечої спільноти, є бути спільнотою справжніх друзів: тими, хто піклується про ближніх, хто подібний до цих чотирьох чоловіків у сьогоднішньому Євангелії, які принесли свого паралізованого друга до Ісуса; друзів, чию любов не зупинила юрба в домі, які підняли свого друга на дах, розібрали покрівлю і опустили його до ніг Ісуса. Ісус поглянув на життя молодого чоловіка, якого принесли до Нього, і побачив, що причиною паралічу є непрощенні гріхи. Таким чином, проголосивши відпущення гріхів, Він усунув причину безпомічності. Людина не може сама собі вибачити. Не має значення наскільки часто вона каже собі, що її гріхи не є серйозні, все одно вони будуть її переслідувати. Деякі слова і гріховні вчинки мусять вийти на поверхню, якщо вона хоче знайти мир у серці. Слова які сказав Сам Господь паралітикові: “Сину, твої гріхи прощені”. Ці ж слова можуть прозвучати для нас у Таїнстві Сповіді, якщо ми покаємося і визнаємо наші гріхи перед Ісусом. Завдяки прощенню Божому ми також можемо піднятися з паралізованого духовного життя, паралізованих думок, паралізованого тіла і піти в нове життя, життя повноти і здоров’я. Ми також можемо прославляти Бога і казати: «Я ніколи ще такого не бачив, я й ніколи не мріяв, що щось подібне може статися зі мною».  Дякувати Богу, наша Церква має немало таких друзів – богопосвячених осіб, котрі мають особливу харизму – допомагати іншим молитвою та служінням. Серед них і Ви, дорогі Сестри Служебниці. Вже сама назва Вашого згромадження вказує на те, що Вашим покликанням є служити. Служити ближньому, служити тому, хто цього найбільше потребує. І це ваше завдання Ви успішно виконуєте ось уже більше ста років. Змінюються часи, змінюються покоління людей, але ви продовжуєте виконувати програму, котру у далекому 1892 накреслила блаженна Йосафата (Гордашевська). Ось її слова: "Намагатимуся якнайкраще виконувати свої щоденні обов'язки, пам'ятаючи, що Бог дивиться на мене, і старатимуся віднайти ласку в Його очах". Ця програма була складена нею у тиші монастирської келії і про неї вона не забувала серед суєти і клопотів дня, сповненого служінням ближньому. Ця програма передбачає і працю над собою, і працю для ближніх. Успішне її виконання і є служіння ближньому через медичну опіку, вчителювання, катехизацію, просвіту й інші види заняття, притаманні Вашому Згромадженню. Приклад блаженної Йосафати свідчить нам, що гідне сповнення цих обов’язків є найкращим свідченням єдності з Христом. Адже недаремно вона поряд з іншими мучениками-свідками нашої Церкви XX століття, була проголошена блаженною під час паломництва блаженної пам'яті Святішого Отця Івана Павла II до України в червні 2001 р.  Сьогодні ми в оновленому монастирі посвячуємо богослужбову каплицю, де блаженна Йосафата вершила свій земний подвиг. Знаємо, що блаженна Йосафата разом зі своїми співсестрами у Христі проживала тут у Трускавці, працювала з дітьми сиротами й опікувалася хворими. Це ще ближче наближує її до нас і ще більше заохочує нас наслідувати її приклад. Пам’ятаймо, що тільки з глибокого духовного життя монах чи монахиня здатні черпати сили і наснаги для свого апостольського служіння поза межами монастиря. Ось чому у монашому домі облаштовуємо молитовні каплиці. Без цього монастир перетвориться на черговий гуманітарний заклад для забезпечення соціальних потреб людського суспільства. Освячуючи сьогодні цю каплицю, молімось Господеві, щоб вчинив її оселею спасіння, місцем зростання у вірі, осередком плекання християнських чеснот. Молімось, щоб монаша спільнота, котра тут проживатиме, своїм служінням була відомою не тільки у Трускавці, але й по цілій Україні і світі. Благаймо Господа, щоб у цих стінах проживало багато святих богопосвячених осіб і щоб Церква, як у випадку блаженної Йосафати (Гордашевської), колись змогла урочисто повідомити усім про цю святість і поставити її прикладом для наслідування. Нехай Господь нам усім у цьому допомагає і благословляє, а Пресвята Непорочна Діва Марія, яка є духовною покровителькою Згромадження Сестер Служебниць, не припиняє обдаровувати своєю опікою усі Ваші благі починання. Амінь. + Ярослав м. Трускавець2 листопада 2013 року Божого Детальніше...

Проповідь на свято Покрови Пресвятої Богородиці

16 жовтня 2013
Діва сьогодні предстоїть у храміта з хорами святих невидимо за нас молиться Богу.Ангели з архиєреями поклоняються, апостоли ж з пророками радуються, бо за нас благає Богородиця споконвічного Бога(Богородичний) Дорогі в Христі! Кожного разу, збираючись у храмі на Літургію, ми, християни, переживаємо глибоку духовну реальність, коли в спільній молитві до Всевишнього єднається Небесна і Земна Церква. Сьогодні ж ми по-особливому переживаємо це, бо зібрались у цьому величному Соборі, щоб урочисто відсвяткувати його престольний празник – Покров Пресвятої Богородиці. Це свято, у якому споминаємо ту історичну подію, коли літургійне молитовне єднання небесної і земної Церкви людина була удостоєна побачити фізичними очима. У 10-му ст., у Константинополі, як розповідає нам церковна традиція, святий Андрій Юродивий під час молитви у храмі, піднявши очі до неба, побачив що Пресвята Богородиця, осяяна небесним світлом й оточена ангелами і сонмом святих, ступає повітрям над вірними, що молитовно благали про заступництво перед ворогами, які напали на місто. Богородиця молилася довгий час, а потім підійшла до престолу, зняла з Себе сяюче покривало, яке носила на Пречистій Своїй голові, й розпростерла його над молільниками. Після цього війська противника відступили, а місто було врятовано. Образ Покрови Пресвятої Богородиці, яким Вона покрила всіх людей у церкві – це образ Її заступництва за нас, грішних і безпомічних. Цей жест Покрови – заступництва Пресвятої Богородиці – не є винятковий, це не далека історична подія, а щоденна реальність, яку переживають вірні християни. Покров Божої Матері є виразом її любові до людського роду. Це її заступництво, завдяки якому прощаються наші гріхи, лікуються наші болі і печалі. Завдяки Покрову наша слабка, немічна молитва скріплюється її заступництвом і доноситься до Божого Престолу. Часто у нашому житті ми потребуємо духовної допомоги, бо відчуваємо власну слабкість і неспроможність. Тому Люблячий Господь обдаровує нас Своєю опікою і, за словами Псалмоспівця, посилає Ангелів своїх, аби охороняли нас, щоб «нога наша не спіткнулася об камінь» (пор. Пс. (90, 12). Але найбільшим благодіянням Божим є те, що Він подав нам Небесну заступницю – Преблагословенну Владичицю нашу Богородицю. Богородиця стала Матір’ю для всіх християн, за дорученням нашого Спасителя під час Його хресних страждань. Як при сотворенні Єва стала матір’ю всіх людей, так і Діва Марія при відкупленні і новому створенні людини стає Mатір’ю тих, хто живе вірою та благодаттю. Богородиця споріднена з нашим людським єством і знає всю нашу неміч і нашу потребу. Вона милостива і співстраждає з нами, бо сама у своєму житті перетерпіла болі і скорботи. Господь обдарував Її, Благодатну, силою, аби вона допомагала нам. І Пресвята Діва чує наші молитви, бо постійно перебуває серед нас, як Матір Божа і Матір наша. В особі Пресвятої Богоматері отримуємо Божу допомогу і заступництво. Вона як любляча Матір і Небесна Покровителька просить за нас у Свого Сина. Вона піклується про своїх дітей і молиться за них, Вона супроводжує своїм заступництвом кожну християнську душу. Покров Богородиці завжди розпростертий над нами, християнами. Коли переглянемо історію християнства, то переконаємось у правдивості цього. Не може людська пам’ять згадати всі ті благодіяння, які явила Божа Матір людському роду впродовж двох тисяч років, неспроможний людський розум оспівати і звеличити належним чином нашу небесну Заступницю. На українських землях Божа Матір завжди шанувалася особливо, в Її честь будувались величаві храми, появлялись чудотворні ікони Її прослави, поставали відпустові чудотворні місця... В самому Константинополі свято Покрови сьогодні не святкується так яскраво і так урочисто, як це робимо ми. Наш народ пропустив через своє серце і свідомість того, що колись сталося у Візантії, бо по-особливому відчув, наскільки Небесна Цариця близька до кожної людини. Ми будували і будуємо на честь Пресвятої Богородиці величні храми. І сьогодні ми молимося в одному з таких храмів, висловлюючи тим самим віру в близькість Цариці Небесної, в Її заступництво за наш народ, за наш край, за нашу Церкву. Дорогі браття і сестри! Крім молитовного спомину Покрову Пресвятої Богородиці, сьогодні ми також зібрались у цьому величному Соборі з приводу ще кількох винятково урочистих подій – святкування Року Христової віри, яку наші предки прийняли 1025 років тому у Володимировому Хрещенні, та 20-ти років відновлення нашої Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Під час святкування цих визначних подій хочеться підкреслити унікальність вашої Покровської парафії і величного не лише в нашій єпархії, але й загалом в нашій Церкві та у всій Україні нашого Покровського прокатедрального собору. Адже серед вас, вольових духовно-патріотичних самбірчан, відбувається завершальний етап у святкуванні цих подій, своєрідний ювілейний акорд. Згідно з біблійно-старозавітньою історією, ювілейні святкування – це подяка Богові за усі люблячі та щедрі сприяння, які від Нього отримав вибраний і боголюбивий народ. Давньоєврейське слово «йовель», від якого власне й походить так часто вживане нами слово «ювілей», означає «рік свободи». Завершальне святкування в стінах цього собору цих трьох ювілеїв під час святкової Божественної Літургії через заступництво нашої Небесної Матері, прославленої у чудотворній Самбірській іконі, просімо у милостивого Господа вилити ріки своєї благодаті і милості на Церкву нашу, на народ наш, на Україну…   Сьогоднішнє ювілейне святкування, нагадує нам про народження у вірі кожного з нас через наших предків-русинів. Саме вони 1025 років тому пережили його як хрещення, як народження нових людей, християн і народу в вірі, якими сьогодні є і ми. Тоді держава Київської Русі постала як світ вільної людини, народу, який народився більше ніж тисячу років тому під час Хрещення в Дніпрі-Славутичі. Тому для нас Київ – другий Єрусалим, а Дніпро – другий Йордан. З Києва, з Хрещатика, з вод Дніпра світло Христової віри поширювалося по всій Україні-Русі й поза її межами.   За допомогою християнської релігії ми, як нація, набули тих чеснот, які стали надійними підвалинами для успішної розбудови суспільного життя. Розуміння дару людського життя і його вартості загалом, почуття лагідності й доброти у ставленні до ближніх, любов до правди, пошана до справедливості, здатність стійко переносити труднощі, відмова панувати над іншими, побожність – всі ці риси стали важливими прикметами вдачі нашого народу. Наша християнська віра стала наріжним каменем українських сімейних, родинних цінностей і традицій та фундаментом нашого громадського життя і суспільної моралі. В складних історичних обставинах ці прикмети допомагали нам вистояти у випробуваннях і вийти з них переможцями. Тому зараз маємо пам’ятати, що коли ми будемо вірними послідовниками своїх предків, притримуватимемося своїх хресних обітниць, залишатимемося послідовними та впевненими у своїй Христовій вірі, справді переконаними у її благодатності, то зможемо відстоювати свої права, захищати всіх, хто потребує допомоги, бути добрими господарями на своїй рідній землі і не піддаватися легко чужим впливам. З’єднаймося сьогодні і назавжди за допомогою нашої віри із живим та вічним Богом, просвітімося Ним, станьмо Його світлом, носіями Божественного проміння! Свідчім нашу віру в наших родинах, на місці праці та всім людям які є поруч нас. Чуваймо, підживлюймо і постійно розпалюймо це світло віри у собі через активне церковне життя. Хай нам повсякчас допомагає у цьому богоугодному ділі Пресвята Богоматір через святкування Її благодатного празника  – Покров, ревно благаймо Її, щоб Вона продовжувала милостиво заступатись за нас. Сьогоднішній величний Богородичний празник пов’язує нас із ще однією, унікальною лише для нас подією – 20-річчям відновленої Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Недаремно на гербі нашої єпархії на небесному тлі зображена Оранта - Пресвята Богородиця. Вона є Матір’ю Христової Церкви та Покровителькою нашої місцевої Церкви – Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Піднесені вгору руки Оранти символізують заступництво та молитву Небесної Церкви за Земну. Радіймо, що  маємо таку небесну Покровительку і просімо її, щоб не припиняла заступатися за нас. Дорогі в Христі! Нехай ці завершальні святкування з нагоди Року віри та 1025-ліття хрещення Русі – України, з нагоди 20-річчя Самбірсько-Дрогобицької єпархії, стануть для всіх віруючих в Христа справжньою нагодою низпослання Божої сили на наше життя і прохання в ньому. Вдивляймося сьогодні молитовно в Богородицю, Яка випереджує нас своєю вірою та супроводжує, як “незахідна зоря” на наших життєвих дорогах. Просімо, щоб вона допомагала нам з дедалі більшою посвятою жити нашим покликанням Божих дітей, Христових учнів, живих членів Його Тіла – Церкви. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав Самбір14 жовтня 2013 року Божого Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 9 з 15
^ Догори