У Катедральному соборі відбулись дияконські свячення

25 серпня у Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію, під час якої уділив дияконські свячення бр. Івану Гнатіву, випускнику Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

Привітальне слово учасникам конференції "Християнське виховання - то справа любові"

Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі! Мені сьогодні надзвичайно приємно вітати у нашому Центрі душпастирства молоді учасників науково-практичної конференції про християнське виховання молоді. Це справді важливий захід, адже питання молодіжного виховання є постійно актуальним. Змінюються часи, змінюються обставини, змінюються виклики..., тому маємо бути завжди готовими до того, щоб в цих мінливих умовах якнайкраще підготувати наших молодих людей до самостійного життя. Ось чому я радо поблагословив задум п. Любові Войтко, Голови нашої Єпархіальної Комісії у справах освіти і виховання, організувати подібний захід. У своєму вступному слові хотів би поділитись з Вами буквально з двома думками, які, сподіваюсь, стануть Вам у пригоді під час Вашої роботи. По-перше, знаю, що тут зібралися особи, які мають безпосереднє відношення до освіти і виховання - педагоги. Часто певні терміни стали для нас настільки звичними, що ми мало замислюємось над їх значенням. Думаю, що слово «педагог» надає прекрасний напрямок для розуміння того, чим же ж мали бути наші освіта і виховання. З грец. παιδαγογ дослівно означає «провідник дитини». Це відкриває для нас дуже широке поле для роздумів. Проте за браком часу скажу тільки наступне. Думаю, що завданням наших педагогів є не так збагатити наших дітей і молодь теоретичною інформацію, як привести їх до того, щоб вони стали відповідальними членами людської спільноти, були готовими взяти на себе відповідальність за себе, сім'ю, громаду, державу, світ, Церкву. Одним словом – до того, щоб вони стали «цілісними» людьми. У християнському богослов'ї ми говоримо про те, що Христос є «досконалою людиною» і «досконалим Богом». Тому людина у своєму розвитку має взоруватися на Нього, як на ікону, і намагатися якнайбільше уподібнитися до Нього. Без Христа людська особа не може пізнати цілої правди про саму себе – того, що вона передусім покликана осягнути подобу Первообразу через життя у Христі та з'єднання з Ним. Завданням педагога і є довести молоду людину до Христа. Я розумію, що ці слова можуть здатися надто абстрактними. Дехто може звернути увагу на те, що у ситуації відділеності Церкви і школи, яка зафіксована законодавством, ці слова є навіть нездійсненними на практиці. Тому хочу поділитись з Вами досвідом спілкування з одним єпископом, уродженцем Словаччини, постсоціалістичної країни, до-речі, як і ми. Він, здається мені, слушно зауважив, що оскільки батьки є громадянами держави і сплачують податки, на які, зокрема, утримуються і школи, то вони мають повне право вимагати, щоб їхні діти виховувались у школі так, як вони цього бажають. Це стосується і релігійного виховання. Чому такий підхід вдалося реалізувати в інших постсоціалістичних країнах, а в християнській Україні, яка у цьому році на державному рівні відсвяткувала 1025-ту річницю Володимирового Хрещення, позитивні, хоч і надто несміливі і повільні, зрушення в цьому напрямку згортаються? Маю на увазі вилучення з інваріантної складової предметів загальноосвітніх навчальних закладів предмету "Християнська етика". Друга думка, на яку мені хочеться звернути увагу є наступною. Вище було сказано, що завданням педагога було б виховати «цілісну людину». Що таке «цілісна людина»? Що означає для християнина сформуватися на «взір Христа». Звичайно, що відповідь на ці запитання вимагає багато часу, а тому я зупинюся тільки на одному аспекті. Християнська традиція вчить нас, що людина є істотою, що має тіло, душу і дух. Недавно, за часів панування атеїстичного режиму, були намагання обмежити людину виключно до матеріального елемента, пояснюючи все фізіологічними процесами її тіла. Проте мені здається, що зараз на 22 річниці незалежності ми все-ще не визволилися від цієї матеріалістичної ідеології у наших школах. Ми виховуємо тіло людини на предметі фізичної культури; ми формуємо «психе» людини різними інтелектуальними предметами; але ми все-таки мало уваги у наших школах звертаємо на дух людини, тобто на її відкритість на Бога. Без релігійної складової освіта і виховання наших дітей і молоді не може вважатися повноцінною. Що стається з організмом, один з органів якого не розвивається? – Ми називаємо такий феномен інвалідністю, каліцтвом... Напевне, кожен погодиться з тим, що штучно перешкоджати розвитку якогось життєво важливого органу (руки, ноги) є просто злочином. Але ж впродовж багатьох років ми штучно перешкоджаємо розвитку людського духа! Думаю, що давно вже наступив той час, щоб змінити ситуацію. Нам слід зробити все, щоб наша молодь не залишалася «духовними карликами». Сподіваюсь, що ця конференція сприятиме позитивним зрушенням у цьому напрямку. Св.Атаназій Великий називає людину «словесною істотою». Її «словесність» полягає в тому, що вона наділена Творцем логосом – здатністю пізнавати Бога. Важко вести мову про інтегральний розвиток людини, яка має інтелектуальний, розумний характер, - без розвитку цієї «словесності». Якщо не пізнавати Бога, не роздумувати щодня над Його Словом і не поучатись в Його законі, що є природнім для людини і до чого кличе нас наша істота, то ми нагадуватимемо безсловесних нерозумних істот. Створена на Божий образ людина може розвинути свої здібності, таланти й потенціал тільки у Бозі. Якщо не закорінити наш ум в світі божественному, то він покинутий сам-на-сам впаде у світ дочасний, заведе нас на манівці принад. Погляньмо на історичні приклади: коли людина віддаляється від Бога, то у суспільстві панує моральний безлад. Дорогі учасники конференції! Більшовицька влада багато зусиль вклала у те, щоб знищити в нашому народі віру, історію, культуру, національну пам'ять, ідентичність особи. Настав час, щоб змінити ситуацію. Думаю, що це можна зробити, зробивши основою національного відродження - християнське виховання. В час моральної кризи суспільства з безліччю проблем (насильство, жорстокість, споживацтво, матеріалізм) - лише духовність допоможе людині стати Людиною (з великої літери). У християнській моралі сконцентровані найвищі цінності цивілізації, тому християнські аргументи залишаються найвагомішими. Немає доброї людини як особи, сім'янина, громадянина без стійких моральних основ. Віруюча людина є скарбом для розвитку держави, адже така особа дещо інакше працює, інакше думає, по-іншому навчає і вчиться. Сподіваюся, що сьогоднішня конференція допоможе сформувати теоретичну базу і подасть пропозиції для практичного втілення основ християнського виховання української молоді. Дякую всім ініціаторам, організаторам і доповідачам конференції! Нехай Господь благословить Вас на плідну працю! Детальніше...

У Дрогобичі відбулась конференція "Християнське виховання - то справа любові" [фото]

21 серпня у м. Дрогобичі в приміщенні Центру душпастирства молоді відбулася регіональна конференція вчителів основ християнської етики "Християнське виховання - то справа любові". Захід, участь в якому взяли понад 200 вчителів, був організований Єпархіальною комісією у справах освіти та виховання Самбірсько-Дрогобицької єпархії, яку очолює педагог Любов Войтко. Організатори конференції бажали привернути увагу держави та громадськості до стану викладання предмету "Основи християнської етики" в загальноосвітніх школах усіх рівнів акредитації. Детальніше...

Владика Ярослав освятив накупольний хрест храму в с. Задністряни на Самбірщині

19 серпня на празник Преображення Господнього владика Ярослав відвідав греко-католицьку громаду с. Задністряни, яке знаходиться поблизу м. Самбора. Уже близько 10 років невелика громада, яка налічує 24 родини, трудиться над будівництвом храму на честь Пресвятої Трійці. Детальніше...

Владика Ярослав під час освячення храму в Кульчицях на Самбірщині: "Кожна Божественна Літургія є «горою преображення», де ми можемо відчувати близькість Господа" [фото]

19 серпня у с. Кульчиці на Самбірщині відбулося освячення новозбудованого дерев'яного храму Преображення Господнього. Молитовне приготування до урочистої події розпочалося напередодні увечері. У храмі відслужено святкову вечірню з литією. Відтак вірні, очолювані о. Іваном Дубравський (настоятелем парафії) та священиками Самбірського деканату, пройшли із запаленими свічками хресною ходою вулицями села. Під час зупинок священики виголошували повчальні проповіді. Близько опівночі перед дверима храму відбулось водосвяття. Детальніше...

На Самбірщині у Дублянах відбулось святкування з нагоди 150-ліття місцевого храму [фото]

4 серпня у с. Дубляни відбулось святкування 150-літнього ювілею місцевого храму св. пророка Іллі. Напередодні в парафії відбулась триденні реколекції, які провів о. Василь Мельничук. Упродовж цих днів вірні мали нагоду приступити до тайн сповіді і Пресвятої Євхаристії.   Детальніше...

Владика Ярослав під час ювілейних святкувань на Старосамбірщині: "Св. Володимир Великий і сам пережив власне Хрещення як духовне свято, і зі своїм народом захотів поділитися радістю від того, що знайшов внаслідок своїх духовних пошуків" [фото]

28 липня, на свято св. Володимира Великого, у с. Спас на Старосамбірщині відбулись святкування з нагоди 1025-ліття Хрещення Руси-України. Варто зазначити, що цього року парафія св. верховних апостолів Петра й Павла с. Спас святкує 100-літній ювілей місцевого храму. Детальніше...

Проповідь на свято св. Володимира Великого

Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! Щороку, 28 липня, коли святкуємо пам'ять св. Володимира Великого, ми подумки звертаємо свій погляд у далекий 988 р., коли мало місце Володимирове Хрещення Руси-України. Також і наша УГКЦ є Церквою Свято-Володимирового Хрещення, тому для нас цей святий є дуже близьким: він походить з нашого народу; він запалив нам світильник християнської віри, який освітлює нам шлях впродовж століть; він дарував нам основу, на якій будуємо своє особисте, родинне, суспільно-культурне і державне життя. Цього року увесь український світ святкує 1025-літню річницю цієї знаменної події, яка відбулася завдяки нашому рівноапостольному князю, а тому й переживаємо цей день по-особливому. Якщо поглянемо в глиб історії, то побачимо, що християнська віра не була чимось новим для нашого народу. Давнє передання каже нам, що першим апостолом на Київській Русі був св. Андрій Первозванний, який побував на київських горах і прорік, що ця земля стане християнською. Також маємо історичну певність, що на нашій землі вже з першого століття проповідувано Христову науку святим Климентієм Папою Римським, який закінчив своє трудолюбиве мучениче життя на українській землі, і його мощі ще до сьогодні знаходяться у Києві, в Печерській Лаврі. Також його мощі в історії нашої Церкви відіграли дуже важливе значення, бо, власне, цими мощами благословляли Київських митрополитів. В ІХ ст. на слов'янських землях проповідували євангельське вчення святі брати Кирило і Методій. Київські князі Аскольд і Дир ще у 867 р. прийняли світло Христового Євангелія і підписували свої договори християнськими іменами. Бабця св. Володимира, св. княгиня Ольга, охрестилась ще у 947 р. Проте це були тільки паростки християнства. Розрослось воно на наших землях у буйне дерево, що зродило численні плоди святості, саме завдяки св. Володимиру Великому. Ось чому ми так урочисто звершуємо його пам'ять. Князь Володимир був великим цього світу, мав потужну владу, але напевне відчував, що для того, щоб його держава була міцною, вона має стояти на міцному фундаменті. Сьогодні можемо тільки здогадуватись, наскільки непростим був його шлях у пошуках цієї духовної основи. Тропар сьогоднішнього дня каже, що він був «як купець євангельський, що шукає доброї перли». Літописне передання розповідає нам, що він розглядав різні релігії, поки переконався, що має охрестити свій народ і себе у Христовій вірі. І одного разу зробивши свій вибір, «знайшовши дорогоцінну перлину – Христа» (пор. тропар дня), св. Володимир прикладом власного життя та поведінки явив переображаючу силу Христового Євангелія. Господь виявив на ньому чудо, яке творить з людьми свята віра. Церковна традиція розповідає нам, що він кардинально змінив спосіб свого життя і з грішного і жорстокого поганина перетворився на богобоязливого християнина. Не випадково сьогоднішній тропар називає його «другим Павлом». Св. Володимир Великий і сам пережив власне Хрещення як духовне свято, і зі своїм народом захотів поділитися радістю від того, що знайшов внаслідок своїх духовних пошуків. Від святого Володимира, як від світильника, запалилися свічі віри в серцях наших предків. Віра очистила їх від омани ідолопоклонства і просвітила Христовим благовістям. Християнські цінності, які він прийняв, стали вирішальними у житті нашого народу на багато століть уперед. Християнська віра заклала основи нашої культури, писемності, мистецтва, архітектури; розвинулись церковні структури, чернецтво, місійна діяльність, політичний устрій... Наша християнська віра стала наріжним каменем українських сімейних, родинних цінностей і традицій та фундаментом нашого громадського життя і суспільної моралі. Віра, яку Господь дарував нашому народу через Рівноапостольного князя Володимира, принесла достойні плоди Духа — багатьох святих і праведників. Тому у цей Рік віри, який ми відзначаємо у цілій Католицькій Церкві, приклад св. Володимира Великого є для нас особливо повчальним. В його особі можемо спостерігати самих себе, з мінливістю нашої поведінки, з усіма нашими поривами і падіннями. Кожна людина у власному житті перебуває у пошуках. Ким ми б не були, яке б соціальне становище не займали, якими б матеріальними статками не володіли, рано чи пізно ми шукаємо вічне, відчуваємо потребу у духовному фундаменті. І ось саме князь Володимир сьогодні нам вказує, де треба шукати сенс свого життя – у Христі Ісусі. Він демонструє, що зустріч з Христом має вилитися у власну духовну переміну, внутрішнє навернення, адже ніщо так не може зашкодити Христовій Церкві, як той, хто ніби визнає себе християнином, але в той же час бере хабарі, поступає несправедливо, зраджує, обманює, чужоложить, краде... Цей святий князь каже нам, що не можна ховати світильника своєї віри, а слід виносити його на видне місце, щоб той запалював вірою тих, хто нас оточує. Він повчає нас, що наша віра не може бути замкненою у стінах нашого дому чи храму, а має виходити на вулиці і облагороджувати, змінювати на краще наше суспільство. Дорогі в Христі! Св. Володимир Великий не був священнослужителем, а проте як багато він зробив для Церкви і народу. Його у церковній традиції називаємо рівноапостольним князем, бо він своєю ревною проповіддю Христової віри уподібнився апостолам, дбаючи про поширення християнства. Тому його особа має бути джерелом натхнення особливо для наших мирян – і звичайних громадян, і для тих кому люди довіри владу – владоможців. Він ніби кличе нас повторити його духовний подвиг: наслідувати у своєму житті Христа, віддзеркалювати християнські чесноти і, як апостоли, проповідувати Євангеліє. Святкуючи сьогодні, дорогі в Христі, пам'ять цього великого святого нашого народу, просвітителя і хрестителя, постійного заступника перед Богом, наслідуймо його у своєму житті та вчинках. Пізнаваймо нашу християнську віру, зростаймо в ній, долаймо все суєтне, гріховне і житейське, а будуймо своє життя згідно з Христовим Євангелієм. Це вимагатиме від нас зусиль, але маємо у цьому гідного помічника і заступника перед Божим престолом – св. Володимира. Молімо всеблагого Бога, аби Він молитвами цього нашого просвітителя допомагав нам на цьому шляху духовного вдосконалення та посилав свої щедрі благодаті. Св. Рівноапостольний князю Володимире Великий, Христителю України, моли Бога за нас грішних і за весь український народ. Амінь. + Ярослав с. Спас, Старосамбірщина28 липня 2013 року Божого  Детальніше...

Проповідь на Неділю всіх святих українського народу

Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! У четверту неділю після Зіслання Святого Духа Українська Греко-Католицька Церква відзначає празник Всіх Святих Українського Народу. Це свято постало рішенням Синоду єпископів нашої Церкви, який таким чином закликає нас вшанувати праведних синів і дочок українського народу, які просіяли святістю на наших землях. Невипадково ми святкуємо його невдовзі після дня П'ятидесятниці, адже саме завдяки Зісланню Святого Духа ми маємо плоди діяльності Його благодаті серед українських християн. По-особливому маємо пережити оце свято всіх святих українського народу у цей рік, коли відзначаємо 1025 літ відтоді, коли проміння Христової віри через Володимирове Хрещення осяяло наші землю і наш народ прийняв християнську віру, нову свідомість, новий сенс та мету життя, новий внутрішній душевний стан. Бо ми знаємо, що саме завдяки цій події засіяне зерно Христового Євангелія проросло могутнім деревом, гілки якого прикрашені численними плодами святості. Коли ми у цей день говоримо про «всіх святих», то маємо на увазі не лише офіційно проголошених Церквою святих через особливий процес канонізації, не тільки тих преподобних, мучеників, святителів, ісповідників, безсрібенників, чудотворців, яких бачимо на іконах і до яких молимося під час богослужінь. До всіх святих українського народу належать і незліченна кількість невідомих святих наших братів і сестер у Христі, які добре сповнили шлях свого християнського вдосконалення: гідно несли свій монаший подвиг, були зразковими священиками, взірцево виконували своє мирянське покликання. Це ті тисячі людей, які жили поруч з нами та у важких економічних і політичних обставинах не втрачали людського обличчя, не ішли на компроміс зі своїм сумлінням, протиставилися багатьом спокусам, віддали життя своє за ближніх, виявивши найбільший прояв любові. Це та незліченна кількість християн, які сумлінно сповняють Божі й церковні заповіді, Христові блаженства, не уявляють свого життя без Святих Таїнств Церкви... Багато є святих, яких життя та подвиги Церква поки що не встигла дослідити, а тому вони не є проголошені чи канонізовані. Молімося сьогодні, щоб Господь і їх прославив славою святих і вони стали відомі цілому світу. Серед таких – мученики й ісповідники ХХ ст., яких знаємо, що було багато, але які, на жаль, поки-що не проголошені святими чи блаженними. З-поміж них – два великі мужі нашої Церкви – Митрополит Андрей (Шептицький) та Патріарх Йосиф (Сліпий). Молімося за їх прославу і якнайшвидшу беатифікацію та канонізацію. Святі української землі, пам'ять яких сьогодні світло згадуємо, в свій час і в різних обставинах взяли на себе солодке ярмо Христове (пор. Мт. 11,29-30) і гідно виконували заповіді любові до Бога і до ближнього. Часи в які вони жили були нелегкі, можливо в багатьох випадках набагато важчі ніж ті, в яких живемо ми. Проте наші українські святі не складали рук перед труднощами, а «боролися доброю борнею, скінчили біг - віру зберегли» (ІІ Тим. 4,7), своїм життям, словом і прикладом просвічуючи світ і роблячи його кращим. Слуга Божий Митрополит Андрей (Шептицький) так вказав нам шлях святості через сповнення Євангелії: "Причиною наших невдач і усіх язв нашого церковного й національного життя є те, що християнство, вчення Євангелія замало відносимо до себе і замало передаємо його як святість душі... Євангеліє це дорога до неба, це життя без плями, без закидів, без пороків, це життя чисте, невинне, святе, в якому смертна людина зривається до того, щоб суперничати з небесними ангелами. Життя по Євангелію це надприродне життя Божої благодати, це життя Божої любови й жертви для Бога, або одним словом: це життя, в якому людина шукає і змагає до святости" (Андрей Шептицький, Про виховання). Прислухаймося до слів цього Христового праведника і великого сина українського народу! Дорогі у Христі, ми зобов'язані не тільки почитати святих і до них звертатися у наших молитвах, але й наслідувати їхнє життя і святість. Свято всіх святих українського народу має дві найважливіші цілі. По-перше, ним наша Церква подає до наслідування своїм синам і дочкам практичні приклади, як треба жити згідно християнських засад, щоб осягнути вінок святості. Кожна людина серед усяких обставин може бути святою й зобов'язана прагнути святості, адже до цього кличе нас Бог: «Святими ви мусите бути, бо я - святий, Господь, Бог ваш», - читаємо у Святому Письмі (пор. Лев.19,2; 11,44; 20,7; І Пт.1,16). До всіх нас каже Господь наш Ісус Христос: "Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий" (пор. Мт.5,48). І святий апостол Павло пригадує нам про обов'язок святості: "Це ж саме воля Божа — святість ваша" (І Сол.4,3). Якщо шляхом духовного вдосконалення пройшли наші брати й сестри по крові, які жили посеред нас, говорили та думали подібними з нами словами, носили подібні імена, то й ми з Вами здатні повторити їх християнських подвиг та стати святими. По-друге, ми маємо добру нагоду просити у цих наших святих молитовної допомоги та заступництва, щоб ми могли пройти цим шляхом святості, щоб віра в Триєдиного Бога єднала все наше суспільство, щоб весь наш український народ єдиним серцем і єдиним устами прославляв Христа Господа на Богом благословенній українській землі.... Тому, дорогі у Христі, молімося до наших українських святих і наслідуймо їх духовний подвиг. Їх молитви перед Божим престолом та приклад чеснотливого життя освітлюють і освячують наш життєвий шлях. Прямуймо до святості, живучи згідно Божих і церковних заповідей, щоденне сповнюючи Божу волю, будучи вірними обов'язкам свого стану. Ми віримо, що це стане запорукою відродження нашого суспільства, наших родин, кожного зокрема. Це запорука не тільки земного благополуччя, а насамперед шлях до щасливої вічності, на який нам вказують і до якого закликають святі нашої української землі. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 21 липня 2013 року Божого с. Либохора, Сколівський р-н Детальніше...

На Сколівщині владика Ярослав освятив храм після реставраційних робіт [фото]

21 липня, в неділю Всіх святих українського народу, у с. Либохора на Сколівщині відбулось освячення храму Різдва Христового після реставраційних робіт. Чин посвяти здійснив владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні о. Андрія Петришина (декана Славського), о. Леоніда Матійківа (настоятеля храму) та священиків Славського і Тухольківського деканатів. Важливою подіє для парафії стало посвячення нового престолу на честь свята Христа-Чоловіколюбця, яке з благословення єпархіального єпископа святкуватиметься як престольний празник. Детальніше...