Блаженніший Святослав освятив у Львові пам'ятник митрополиту Андрею Шептицькому

Україна відзначила 150-річчя від Дня народження митрополита Андрея Шептицького. Головні урочистості пройшли у Львові, 29 липня. Розпочалося святкування у соборі св. Юра Архиєрейською Божественною Літургією, яку очолив Блаженніший Святослав у співслужінні з владиками Синоду єпископів Української греко-католицької Церкви та численних мирян. Детальніше...

Звернення до вірних і всіх людей доброї волі з нагоди сімдесятих роковин закінчення Другої світової війни

Звідки черпає силу увесь народ, як не з патріотизму?А патріотизм є тим вищим і благороднішим,чим більше опирається на Божому законі.Андрей Шептицький, митр. На грані двох віків, 1900 рік Христос воскрес! Дорогі в Христі! Любі співвітчизники! Сімдесят років тому закінчилася велика війна в Європі, яка забрала десятки мільйонів життів. Цими днями ми вшановуємо полеглих у цій війні, солідаризуємося з тими, хто втратив близьких, і з вдячністю згадуємо їхню жертву. Підносячи до Господа Бога молитву за душі численних убитих, варто також замислитися над причиною цього насильства і над тим, як не допустити його повторення. У вирі війни, в якій саме наша земля стала полем бою, кривавою землею, зіштовхнулися тоталітарні ідеології, егоїстичні теорії окремих народів, різні форми поганських націоналізмів, давні імперські апетити. Сьогодні ми відчуваємо, що не всі рани війни загоєні: минулий конфлікт став фантомним болем. Ми також бачимо, що ідеології, які стали причиною війни, не відійшли в минуле, а пам'ять про загиблих і постраждалих використовується для конструювання нових агресивних ідеологій. Перемога над злом, до якої причетна ціла світова спільнота, експлуатується для побудови неорадянського міфу, котрий породжує нову війну, а український народ стає її новою жертвою. Перед лицем сучасної загрози ми об’єдналися в любові до Батьківщини, відчуваємо гордість за неї, за наших співгромадян, за наших воїнів. Багато українців із різних куточків нашої країни переживають автентичне патріотичне  піднесення, поширюючи свої почуття і на інші народи. Мабуть, не один українець і не одна українка сьогодні могли б висловитися суголосно з митрополитом Андреєм Шептицьким: «…Християнський патріотизм… не може містити в собі ніякої ненависти до наших братів іншого народу. Слухняні Христовому наказові, ми любимо всі народи світа любов’ю ближнього. Ненависть супроти якого-небудь народу, чи суспільної верстви, чи стану ми вважаємо за противну Божому законові й тому за шкідливу для дочасного та вічного нашого добра. Наш християнський патріотизм – у тому одному, що свій нарід, нарід український, любимо християнською любов’ю більше від інших народів та готові для нього віддати працю цілого життя й саме життя» (Праця над з’єдиненням Церков, 1940–1941). Ці слова нашого Великого пастиря відкривають велику силу нашого народу. Водночас вони звертають нашу увагу на характерну прикмету справжнього патріотизму – христянський характер. Саме в цьому – гарантія його чистоти, а отже, сили та краси, яка веде до відновлення українського народу посеред страждань і випробувань нинішніх часів.      Патріотизм як такий є добрим почуванням, яке дає нам живе відчуття єднання, внутрішнього піднесення. Проте якщо патріотизм обмежується лише до емоційної сфери людини, то ним можна маніпулювати, навіть більше, він може перейти у втому, апатію, розчарування та агресію. Натомість справжнє патріотичне почуття, як твердить митрополит Андрей, завжди наповнене і переображене християнською любов’ю. Ці два поняття поєднував і святий папа Іван Павло ІІ, називаючи патріотизм дорогою до впорядкованої суспільної любові  (Пам'ять і ідентичність, 2005 рік). Божественна любов не лише підносить почуття до висот людського духу, а й просвічує розум та зміцнює волю. Вона перетворює почуття патріотизму на християнську чесноту, яка мобілізує всю людину – розум, волю і вчинки – і дозволяє їй будувати та творити. Особа, збагачена чеснотою патріотизму, не знемагає в боротьбі і не розчаровується в труднощах, натомість здатна до справді геройських вчинків та має силу перемогти в боротьбі з ворогом. Вона, за словами апостола Павла, «не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить» (1 Кор. 13, 5–7). Ось чому гаслом християнського патріотизму є: любов понад усе! Любов до Батьківщини випливає із заповіту Ісуса Христа: «Ось що заповідаю вам: щоб ви любили один одного» (Ів. 15, 17). Слуга Божий Андрей Шептицький так пояснює цю думку: «Після любові до Бога й родини повинна бути любов до свого українського народу й батьківщини. Зі своїм народом та батьківщиною ти зв’язаний не тільки спільною вірою, що її вважаємо найбільшим добром… але ще і спільною мовою та звичаями. І тією землицею святою, на якій разом проживаємо… і цілою віковою минувшиною, і спільною українською кров'ю, і спільним добром, і спільною майбутністю… і спільним бажанням та потребами, і спільними терпіннями і злиднями» (Найбільша заповідь, 1901 р.).     Цього року наша Церква часто покликається на досвід і вчення митрополита Андрея, 150-річчя народження якого відзначаємо, та намагається ще повніше зрозуміти і розвинути бачення цього Велетня духу, увести його думки в діалог щодо сучасних проблем і викликів. Тож сьогодні нам варто прислухатися до його науки про патріотизм, тим більше що вони були висловловлені у надзвичайно складний для українського народу і його Церкви період. Своєю метою митрополит Андрей, як справжній духовний лідер нації, вбачав «християнізацію» такого шляхетного почуття, як патріотизм, бо «післанник Христа може  говорити про патріотизм, але мусить говорити завсігди зі становища Христа, зі становища предвічної небесної правди» (Хто винен, 1934).  Цей великий праведник нашого народу є справжнім взірцем патріота-християнина. Він так говорить про свій шлях у цій чесноті: «Правдивий патріотизм є нічим іншим у своїй суті як правдивою любов’ю до ближнього. І я став таким чином українським патріотом. Уся моя праця, яка зродилася з цієї любові, мала завжди на меті добро, яке я бажав зробити для свого народу» (З листа митрополита Андрея до Апостольського візитатора о. Джованні Дженоккі, 1922 рік). Обов’язком християн нашого часу є зцілювати нашу суспільну свідомість, наповнювати поняття патріотизму справді християнським змістом. Християнський патріотизм нікого не виключає, а за свою мету ставить загальне благо, тому невіддільний від відповідальності. Це чеснота, яку можна і необхідно розвивати, удосконалюючись у любові до ближніх. Проте любов має бути діяльною, інакше вона залишиться просто гарною декларацією намірів. Тут доцільно нам знову почути слова митрополита Андея: «Хто на своєму місці працює для добра народу, виконуючи сумлінно обов'язки, той є ліпшим патріотом, ніж той, хто багато говорить, а мало робить» (Послання до духовенства Станіславської єпархії, 1899 рік). Усі, хто сьогодні хоче вважати себе патріотом, хай завжди тримають у серці ці слова – і вже завтра ми побачимо нові села, нові міста, нову країну. Отже, два ключі для християнського розуміння патріотизму – любов і відповідальність.  Без любові почуття патріотизму стає безсилим, без відповідальності – фальшивим і порожнім. Молитовно поминаючи мільйони невинних жертв гітлерівських і сталінських злочинів проти людства, надихаймося прикладом істинних патріотів – героїв визвольних змагань нашого народу минулого століття. Наслідуймо тих, хто зумів благодаттю Святого Духа та силою любові до своєї Батьківщини і свого народу протистояти нацистській та комуністичній ідеологіям. Саме вони є справжніми переможцями, – переможцями над насиллям і ненавистю, гріхом і смертю. Нехай їхній приклад навчить нас сьогодні любити Бога і ближнього та веде до перемоги. Благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога-Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Святого великомученика, побідоносця і чудотворця Юріята Переполовинення П’ятдесятниці,6 травня 2015 року Божого Детальніше...

Глава УГКЦ передав мощі блаженного Йосафата Коциловського прокатедральному собору Покрову Пресвятої Богородиці м. Самбора [фото&відео]

26 квітня, в Неділю мироносиць, владики Постійного синоду УГКЦ на чолі із Блаженнішим Святославом, Главою УГКЦ, відслужили Архиєрейську Божественну Літургію у м. Самборі, в прокатедральному соборі Покрову Пресвятої Богородиці УГКЦ. Під час Малого входу Блаженніший Святослав виставив мощі блаженного священномученика Йосафата Коциловського, які відтепер перебуватимуть у цьому храмі. Детальніше...

Блаженніший Святослав освятив у Дрогобичі пам’ятний знак Героям Небесної сотні та Захисникам незалежності України [фото&аудіо&відео]

25 квітня Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, у співслужінні владики Ярослава (Приріза), владики Григорія (Комара), владики Володимира (Війтишина), владики Кена (Новаківського), владики Богдана (Дзюраха), владики Бориса (Гудзяка) освятив пам’ятник знак Героям Небесної сотні та Захисникам незалежності України, споруджений на стіні Катедрального собору Пресвятої Трійці м. Дрогобича. Детальніше...

Блаженніший Святослав під час відвідин Реабілітаційного центру "Назарет": Не можна гідно служити і поклонятись Богові, якщо ми не служимо і не шануємо живу людину, яка є Його образом і подобою [фото&відео]

Справжня любов до Бога виявляється в щирому служінні ближньому. Про це 24 квітня сказав Блаженніший Святослав під час відвідин Реабілітаційного центру "Назарет" для узалежнених осіб, що знаходиться в с. Рихтичі поблизу м. Дрогобича на Львівщині. На запрошення владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, Реабілітаційний центр відвідали також єпископи Постійного Синоду УГКЦ, який цими днями проходить в м. Дрогобичі. Детальніше...

Блаженніший Святослав до працівників Благодійного греко-католицького садочку "Ангелятко": Дякую вам за вашу працю, терпеливість і любов до дітей [фото]

З такими словами вдячності Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, звернувся до працівників Благодійного греко-католицького садочку "Ангелятко", що в м. Дрогобичі на Львівщині. 24 квітня Предстоятель УГКЦ разом з єпископами Постійного Синоду УГКЦ відвідав християнський дошкільний заклад, засновниками якого є парафія Пресвятої Трійці і Згромадження сестер святого Йосифа ОПДМ. Детальніше...

Пасхальне послання Блаженнішого Святослава (2015)

Високопреосвященним і Преосвященним владикам, всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям, преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам Української Греко-Католицької Церкви Христос воскрес!  На божественній сторожі Богонатхненний Авакум хай стане з нами І покаже світлоносця-ангела, що ясно звіщає: Нині спасіння світові, бо воскрес Христос як всемогутній. Пісня 4 Канону Пасхи Дорогі в Христі! Знову збираємося по всій Україні й на поселеннях, щоб привітати одне одного зі світлим празником Воскресіння Христового. Уже більше ніж рік ми проходимо особливу хресну дорогу  і, можливо, по-людськи нам зараз непросто говорити про радість. Однак радість пасхальна походить не від людей, а від Бога! Сьогодні весь всесвіт оспівує Христову перемогу, Його подолання зла і смерті. «Це день, що його сотворив Господь, тож радіймо і веселімся в нім»! На божественній сторожі богонатхненний Авакум хай стане з нами! Упродовж історії спасіння були різні моменти, коли Божий люд переходив важкі випробування. Один такий період був у час пророка Авакума, про якого згадуємо в Пасхальній Утрені. Він жив у перехідну пору, коли вавилонська імперія розросталася на руїнах ассирійської. Нова світова потуга виявилася такою самою жорстокою, як і попередня. Хоч змінилася влада, однак характерні імперські елементи залишилися незмінними: ідеологія власної «величі», жадоба слави, багатства й чужої території – і все це підсилене звичною брехнею і насильством. Стояти на сторожі з пророком у цю пасхальну ніч серед людського розчарування та безсилля – означає витривало очікувати спасенної Божої дії, вияву Його перемоги над ворогом і насильником. Каже Авакум: «Я стану на моїй сторожі, стоятиму на моїй башті і виглядатиму, щоб подивитись, що Він мені скаже й що відповість з приводу моєї скарги» (Ав. 2, 1). І ми нині разом із пророком взиваємо до Бога: «Докіль, о Господи, буду взивати – і Ти не вислухаєш? Кричатиму до Тебе про насильство – і не врятуєш?» (Ав. 1, 2).  На цей клич страждання віруючого серця подається сьогодні всемогутня Божа відповідь: «Бог… приходить... Його велич небо окриває і земля повна Його слави. Сяйво Його немов світло денне, з рук у Нього блиск проміння; там – сховок Його сили!» (Ав. 3, 3–4). Провіщена Божа слава і велич, блиск і сяйво  – це світло Христового Воскресіння, яке випромінює тепер на нас так само, як і тоді, коли Христос розпорошив військову сторожу та переможно вийшов із запечатаного гробу. Пісня сторожі пророка Авакума здійснюється у благовісті «Христос воскрес!». Воскреслий Христос показує нам, що Бог вислуховує і наші благання, спішить із визволенням до тих, хто щоденно і витривало стоїть на сторожі молитви за Україну. У цю світлосяйну ніч свята Церква оспівує Божу перемогу і в молитовному чуванні пасхальних богослужінь разом із пророком Авакумом вказує на «світлоносця-ангела, що ясно звіщає: Нині спасіння світові…»! Сьогодні на рідних землях наша Церква покликана видавати пророчий голос про неминучість перемоги над ідолопоклонством, брехнею і насильством. Воскреслий Господь розвіяв страх апостолів словами: «Мир вам, як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас» (Ів. 20, 21). Ці слова промовляють також до нас і дають нам сили не тільки встояти перед нападником, а й перемогти наше внутрішнє зло: зневіру, втому і страх. Революція гідності ще далеко не довершена, поки Христовий мир не запанував у наших серцях – тільки з Христом потрібно, за словами слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, подолати егоїстичну «отаманщину», корупцію та залишки безбожної системи в стосунках між державними інституціями і суспільством. Мир Христовий сьогодні є під загрозою не тільки в Україні. Всюди, де справжні христяни ісповідують воскреслого Господа і живуть Його святим Євангелієм, відновлюються давні переслідування і постають нові виклики. Ми молимося за  навернення кожного, хто словами ісповідує Ісуса Христа, але ділами чинить зло і неправду, які ще так глибоко вкорінені в людських серцях. Особливо молимося за наших братів і сестер в українському Криму і Донбасі, а водночас за  переслідуваних до мучеництва братів-християн на Близькому Сході. Ми розуміємо, наскільки загрозливою для віри є самовпевнена споживацька культура Заходу, який призабув свої християнські корені й цінності. Нам може здаватися, що ми в нашій духовній боротьбі наче оточені звідусіль, і тому молитва до Господа пророка Авакума є також нашою молитвою: «Чи ж не почуєш? Чи ж не вислухаєш? Чи ж не врятуєш?» Сьогодні до нас, що взиваємо до Бога про насильство і неправду, до нас, що стоїмо на сторожі молитви, приходить світлоносний ангел і ясно звіщає про перемогу воскреслого Христа. Він несе втіху і мир тим, хто оплакує загиблих, дає впевненість Господньої перемоги над насиллям, агресією, злом і неправдою. «Нині спасіння світові, бо воскрес Христос як всемогутній». Святкувати Пасху серед війни – це вміти вже сьогодні бачити у воскреслому Христові нашу перемогу. Вона повинна передусім відбутися в наших душах і наповнити собою серце кожного, хто дійсно вірить, що Христос воістину воскрес! Ця віра в перемогу Воскреслого дозволяє тим, хто на передовій, стати перед обличчям смерті і мужньо та впевнено захищати свою землю. Ця сила Воскреслого дає нам можливість протиставитися ненависті до тих, які дали себе обманути ненаситною імперською ідеологією брехні та насильства. Ця перемога Христа як воскреслої Істини є певним успіхом кожного, хто говорить і свідчить правду про те, що відбувається в Україні. Ця Христова правда дозволяє кожному, хто вважає себе Його учнем, бути справжнім апостолом Благовісті миру й любові. Наша перемога у воскреслому Спасителеві над видимим і невидимим супостатом,  можливо, настане не в одну мить, а наближатиметься поступово, з дня на день, щоб  об’явитися в усій своїй повноті. Отже, те, що пророк Авакум уже бачив, уже святкував, уже отримував як завдаток майбутнього, те і ми сьогодні святкуємо в усій повноті: Воскресіння Христа! Дорогі в Христі! У цей світлий день Христового Воскресіння прагну поділитися з вами цією пасхальною радістю. З усього серця бажаю, щоб наше святкове вітання «Христос воскрес» покріпило нас у вірі, усунуло втому боротьби, дало радість надії в повноту перемоги і світле майбутнє України. Це побажання скеровую і до тих, що на поселеннях вболівають за своїх рідних і друзів на рідних землях, та допомагають, хто як може, молитовно і матеріально. Хоч би де ми жили, будьмо благовісниками справжньої Революції гідності, яка може основуватися тільки на постійному наверненні до воскреслого Господа та на втіленні Христової Благовісті в нашому житті. Усім вам, в Україні та на поселеннях сущим, засилаю сердечні святкові вітання. Щиро зичу вам благословенних свят Воскресіння Господнього, смачного свяченого яйця та світлої пасхальної радості! Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога-Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Христос воскрес! – Воістину воскрес! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у Квітну неділю, 5 квітня (29 березня) 2015 року Божого Детальніше...

Пастирське послання Блаженнішого Святослава до священослужителів УГКЦ на Великий і Страсний четвер

Христос посеред нас – і є, і буде! Всесвітліші, всечесні та преподобні отці - дорогі співбрати в Христовому священстві! Любі брати-семінаристи!   Ось ми знову празнуємо Великий і Страсний четвер, коли наш Божественний Спаситель на Тайній вечері передав апостолам Безкровну жертву Нового Завіту, покликання чинити спомин Його спасительної смерті й воскресіння, і тим самим встановив святе таїнство Священства. Наша священича ідентичність обумовлена цієї подією. Наше служіння безпосередньо пов’язане з Його царським священством та Його жертвою. Бо, як ми пригадуємо собі щоразу, коли служимо Божественну Літургію, Христос-Бог є водночас Той, хто приносить жертву Отцеві, і Той, кого приносять; Той, хто приймає дари хліба й вина, і Той, кого роздають у Пресвятих Тайнах.   Цього року, оскільки наша Церква готується до Патріаршого Собору на тему «Жива парафія - місце зустрічі з живим Христом», запрошую вас роздумати, що означає зустріти живого Христа, і звернути увагу на те, що це ми, священики, покликані бути тими, хто приносить живого Христа, чинить Його видимо присутнім у спільнотах, якими опікуємося та в яких служимо Святі Таїнства.   Христова Церква, як Тіло Христове, є продовженням у часі й просторі вчинків і навчання нашого Спасителя. Кожен християнин покликаний бути іконою Христа і всі християнські спільноти повинні бути місцем зустрічі з живим Христом. Однак покликання священика є особливим: воно полягає в тому, щоб через нас, через наше особисте життя та пастирське служіння живий Христос міг бути діяльно присутнім серед свого народу, щоб через нас кожний вірний зміг відчути люблячий дотик нашого Спасителя. Адже через Божественну благодать, яку ми отримали в рукоположенні, нам даровано водночас привілей і відповідальність бути знаряддям тієї зустрічі з Христом, незважаючи на нашу негідність.    Нас не повинно дивувати, що шість складових «Живої парафії» є так само основними рисами нашого священичого служіння, бо посланництво Церкви, відображене в згаданих складових, базується на посланництві самого нашого Господа. У цей нелегкий як для України, так і для всього світу час ми усвідомлюємо собі, що Христова присутність і сповнення Його місії потрібні як ніколи! Обдумуючи той шлях, який наша Церква обрала в останні кілька років, ми бачимо, як Святий Дух нас провадить, готуючи і до викликів сьогодення, і до тих, що попереду.  Покликаючи священика проповідувати Боже Слово і навчати вірних основних істин християнської віри, Христос-Учитель продовжує промовляти до спільноти вірних з такою самою живою силою, з якою Він промовляв упродовж свого учительського служіння тут, на землі. Чотири Євангелія, уривки з яких ми сьогодні ввечері читатимемо у Страсних Євангеліях, передають різні аспекти Христового вчення. Разом вони утворюють мозаїку Божественного вчення, найважливішим аспектом якого є те, що Бог - це наш Небесний Отець, котрий нас любить і прагне розділити з нами своє життя. У цьому сама суть Доброї Новини! Ми повинні передавати її не лише словами, а і своїм способом життя: лагідно, з любов’ю і повагою до кожної особи, яку зустрічаємо. Справжній священик вміє розпізнавати в кожній людині улюблену Божу дитину, котра прагне до божественної правди і покликана зростати у вірі щодня. Нашим завданням є надавати духовний провід та поживу на цій дорозі зростання. Покликаючи священика до звершення Літургії та завдання творити і навчати людей молитви, присутній у своїй Церкві Христос-Первосвященик продовжує діяти як посередник між Богом-Отцем і людським родом. Силою Святого Духа ми покликані діяти від імені Господа як посередники, молитися за себе і за Божий люд та уділяти Боже благословення кожному. Зокрема, звершуючи Святі Таїнства, ми є тими, через кого Господня жертва, принесена раз і назавжди на хресті, стає сьогодні присутньою там, де ми живемо, і для тої спільноти, якій служимо. Окремо хочу наголосити і закликати вас, дорогі співбрати, до вірності у служінні Божественної Літургії та інших богослужінь Церкви, як рівно ж до молитви Часослова. Через ці богослужіння ми не лише освячуємося самі, а й даємо неповторну нагоду нашим вірним щоденно черпати з божественних джерел життєдайну воду благодаті на спасіння. Навпаки, занедбуючи цей обов’язок, ми провиняємося перед Богом і перед людом Божим і колись складатимемо важкий іспит перед Господом за нашу недбалість, яка може завдати непоправної духовної шкоди як нам самим, так і довіреним нашій душпастирській опіці вірним.  Покликаючи нас до милосердного служіння вбогим і потребуючим,  Христос прагне через нас прийти до наших ближніх як Лікар і Цілитель, який служить стражденним, відвідує хворих, утішає засмучених, годує голодних та одягає нагих. Ми не повинні вбачати в собі лише керівників, які організовують благодійну працю християнської спільноти; мусимо особисто брати участь у різних формах дияконії, бути готовими, як сказав Святіший Отець, просякнути «запахом своїх овець». Не слід чекати, поки Божий люд прийде до нас. Ми повинні йти до людей, особливо в тяжкий час і коли є потреба. У нас Христос має бути присутній для своїх людей, хоч би де вони були, в радості й смутку. Через нас Христос-Пастир піклується стадом свого Отця, даючи йому все необхідне для здоров’я і спасіння. Це завдання стає особливо важливим сьогодні, коли нашу землю шматує підступний агресор, а до численних родин і парафіяльних спільнот вдирається смуток, страх, тривога і нужда. Сотні тисяч українців, позбавлених даху над головою, тисячі, що втратили своїх рідних внаслідок війни, а особливо діти, жінки та особи похилого віку, мільйони, які вимушено залишилися на тимчасово окупованих територіях, - усі вони сьогодні кричать до нашого сумління, благаючи допомоги, співчуття, підтримки і розради. Християнське серце не може залишатися байдужим до цього горя. Я з вдячністю стверджую, що наші парафіяльні спільноти активно чинять діла милосердя супроти потребуючих. Водночас усі ми розуміємо, що потреби перевищують те, що ми дотепер із Божою допомогою могли зробити. Тож закликаю вас, дорогі отці, підтримувати в собі та всіх наших вірних вогонь милосердної і діяльної любові до ближнього, щоб її силою ми могли гідно пережити цей час національного випробування. Поручаючи нам відповідальність та управління дарами, сам Христос-Цар піклується та обдаровує своїх дітей, дбає про те,  щоб світ, в якому ми живемо, керувався Божими Заповідями, найважливіша з яких - Заповідь любові. Саме тому ми починаємо кожну Божественну Літургію словами «Благословенне Царство». Хоча, будучи священиками, ми покликані до лідерства в тих спільнотах, яким служимо, однак ми повинні виконувати цю роль як пастирі та добрі управителі, жертвуючи свій час, таланти та матеріальні блага на розбудову Божого Царства. Слід нам також розпізнати Богом дані духовні й матеріальні дари, які Він роздає кожному членові своєї Церкви. Як Христос був образом нашого Небесного Отця, так само й ми покликані керувати своїми спільнотами як батьки, котрі піклуються своїми дітьми в любові. Лише в такому значенні можемо прийняти звання «отців» від наших вірних. Христос - Син Божий, котрий перебуває в досконалій єдності зі своїм Отцем, і котрий зісилає на нас свого Пресвятого Духа, покликає священика бути служителем цієї єдності-сопричастя, щоб і ми могли жити в досконалій єдності та злагоді з Богом і між собою. У світі, повному протистояння та поділів, ми, душпастирі, маємо бути особливими знаками єдності – у тому, як поводимося між собою, як живемо в наших родинах і громадах, як з любов’ю ставимося і до тих, що нас ненавидять. Коли же ми терпимо зневагу чи образу, Господні слова на хресті мають бути так само нашими словами: «Господи, прости їм, бо не знають, що роблять!» Посилаючи апостолів у світ робити своїми учнями всіх людей, наш Спаситель вчинив нас відповідальними за плекання місійного духу в Церкві. Кожен священик за своїм покликанням є місіонером, який повинен познайомити із живим Христом тих людей, що Його ще не пізнали, – познайомити із Христом – Мандрівним Проповідником, котрий більшу частину свого служіння на землі провів, подорожуючи з одного місця на інше, з Галилеї через Самарію до Юдеї і далі, щоразу зустрічаючи нових людей, щоб звістити всім Добру Новину. Саме цей образ проповідника, мандрівника спонукає нас покидати рідний дім, своє село чи місто, де ми виросли, щоб принести Христа в кожен закуток нашого світу. Скільки людей сьогодні шукають Бога і є спраглими Христового Євангелія! Це наше завдання привести їх до Христа і відкрити їм двері життя вічного. При цьому пам’ятаймо, що найбільш дієвий спосіб проповідувати Євангеліє – це приклад власного життя, переміненого, преображеного силою Христового Євангелія. Про це нагадує нам сам Христос-Спаситель, закликаючи: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт. 5, 16). Прагну особливими словами вдячності звернутися то тих співбратів у Христовому священстві, які, жертвуючи власним життям і здоров’ям, звершують капеланське служіння серед українських воїнів, що мужньо боронять нашу Батьківщину. Із вдячність схиляю голову перед тими, хто бере участь у координації волонтерського руху, допомагає пораненим, мобілізованим та їхнім родинам, дбає про переселенців та всіх постраждалих від війни. Сьогодні живий Христос присутній не лише в наших парафіях та монастирях, а й скрізь, де проливається кров і людські сльози, де терплять рани і злидні. Там сьогодні теж має бути і Христовий священик – жива ікона Доброго Пастиря, який життя своє кладе за своїх овець.  У цей святочний день, коли будемо тримати в наших руках Пречисте Тіло нашого Господа і причащатимемось Його Пресвятої Крові, пролитої в жертві за нас, молімося глибоко й щиро за наше священиче служіння, щоб ми його виконували у святості та з відновленим відчуттям духу служіння. Ми є священики нашого Господа Бога і Спасителя Ісуса Христа. Немає жодного покликання, благороднішого за наше, і немає відповідальності, страшнішої ніж та, яка покладена на нас. Благословення Господнє на нас і через нас на Його люд. † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у п’яту неділю Великого посту (Святої Марії Єгипетської),29 березня (16 березня) 2015 року Божого   Детальніше...

Послання Блаженнішого Святослава до молоді

Дорога в Христі молоде! Завжди з нетерпінням очікую Квітної неділі – дня славного в’їзду Христа до Єрусалима, щоб скористати з нагоди підтримати, благословити вас і звернутися до вас Божим словом. Сьогодні ми переживаємо глибоку євангельську  подію – вхід Господній до Єрусалима. Це празник Христового торжества і слави, який відкриває двері до страждань і смерті, одного з найважливіших епізодів із Його життя. Люди зустрічають Ісуса Христа дуже піднесено, бо чутки про те, що Він повернув до життя Лазаря, блискавично поширилися по всьому краї. Бурхливі вітання Христа на в’їзді до міста – це вияв радості від зустрічі з тим, хто напередодні явив себе як життєдавець, «викликавши» до життя свого друга словами: «Лазарю, вийди сюди!». Наш Господь, ще до того як ступив на власну дорогу терпіння, смерті і воскресіння, плаче над своїм померлим другом і повертає його до життя. Бо життя, а не смерть, є покликанням людини! З воскресінням Христа простір Його воскрешальної дії поширюється на кожного з нас. Ми отримуємо надію в Ісусі Христі, бо Він своїм життєдайним Словом може повернути нас до світла життя і повноти радості навіть із глибин смерті. Буквально через кілька днів Він навіть зійде до аду, щоб вивести звідти тих, які заснули з очікуванням на Спасителя. Долоні Христа завжди відкриті для наших рук, щоб, як на іконі «Зішестя в ад», Він підняв нас із колін. Доторк, потиск Його руки є життєдайним. Він сам є Життям. Дорогі молоді люди! Упродовж минулого року ми мали можливість відчути і побачити, як швидко ви виросли, як ви подорослішали. Біда, що прийшла в Україну, змінила вас і поставила перед вами виклики, які зазвичай не відомі вашим ровесникам у багатьох країнах світу. Ви побачили багато смертей, переживали втрату своїх друзів і знайомих, наших воїнів, які, можливо, навіть молодші за вас. Болісний досвід, який ви отримали, ще більше спонукає вас сьогодні ставити фундаментальні, глибокі й прямі запитання. Одне з таких я отримав під час зустрічі з молоддю в Зарваниці. Дівчина запитала: «Нам жити чи вмирати для України?» Мене вразила відкритість, глибина і мужність, які вміщені в цій фразі. Для України треба жити! Так я відповів тоді в Зарваниці, так кажу вам і сьогодні. Бо життя – це наше головне покликання. Тисячі разів цього року ми чули гасло «Герої не вмирають». Ці слова мають глибокий християнський зміст, бо ми віримо, що смерть подолана. Іван Золотоустий писав: «Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос – і ти звалений. Воскрес Христос – і попадали демони. Воскрес Христос – і радіють ангели. Воскрес Христос – і життя вільно пливе». Прошу вас: пригадуйте собі ці слова протягом наступного тижня і в ті моменти, коли відчай та безсилля полонитимуть ваші душі в ці складні часи війни і кризи. Отож моє послання сьогодні до вас: живіть для Бога і України! Виникає логічне запитання: як жити? Відома шведська акторка Ґрета Ґарбо якось сказала: «Життя було б таким прекрасним, якщо б ми тільки знали, що з ним робити». Це справді фундаментальне запитання, відповідь на яке шукає молодь усього світу. Закликаю вас до глибокого, правдивого, відповідального і відчайдушного пошуку. Запевняю, що Церква в цьому буде вашою провідницею і порадницею. Шукайте відповіді в Христовому Євангелії, слухаючи Боже Слово в сучасному контексті та в історії, яка багата на добрі приклади, що надихають і дозволяють мріяти та діяти сміливо. Цього року наша Церква вшановує пам’ять і 150-річчя від народження великого князя Церкви - митрополита Андрея Шептицького. Він був мудрим провідником, що вів свій народ і Церкву через найбільші випробування ХХ століття. Митрополит Андрей часто звертався до молодих людей, допомагаючи їм долати замішання міжвоєнного часу, коли перед ними так само гостро, як і сьогодні перед вами, поставали складні життєві вибори. Митрополит був, якщо вживати сучасні терміни, успішною людиною свого часу. Проте й сьогодні його порада щодо успішності – як жити – залишається актуальною. Зокрема, у посланні «Про виховання молоді» 1942 року він писав: «Але кожному з молодих безумовно треба ідеалу бути добрим, а то й великим християнином. До певної міри молодь мусить зрозуміти, що від того залежить успіх у досягненні інших ідеалів…». У час війни і тривог він звертав увагу молоді на найважливіше – бути добрими, великими християнами – це той ключ, який дає нам відповідь на запитання вищезгаданої акторки, що робити з цим життям. Доповненням до слів нашого великого Митрополита слугує думка Папи Франциска, яку він висловив у цьогорічному посланні до молоді: «Дорогі хлопці і дівчата, у Христі ви знайдете сповнення вашого бажання добра і щастя. Лише Він може задовольнити ваші найглибші потреби, які так часто затуманені оманливими обіцянками світу». Він закликав молодь відважитися бути щасливою. Справді ж, істинне щастя потребує відваги! Випробування породжують жертовність, а у вас, молодих людей, ще й невтомну творчість. Із глибокою повагою ставлюся до волонтерського молодіжного руху, що охопив наші спільноти й парафії. Ваша допомога воїнам, пораненим, вимушеним переселенцям із території конфлікту та всім, хто страждає від війни на Сході України, ваша відданість, винахідливість і щирість надихають усіх та є конкретною справою милосердя, про яку так часто говорить Господь в Євангелії. Не опускайте рук, допомагайте тим, до кого можете дотягнутися. І нехай із часом ваша жертовність не маліє, а навпаки, створюючи волонтерську молодіжну мережу, будує зв’язки, що стануть фундаментом для нових структур добра, яких так бракує Україні, і початком справжніх змін у суспільстві, що буде об’єднаним, міцним і справедливим в часи миру, котрий неодмінно настане. Окремо хочу звернутися до молодих воїнів. Дорогі друзі і брати! Саме на вашу долю випало випробування і важке завдання боронити нашу Батьківщину від ворогів. Ви прийняли на себе цей виклик і виявляєте подиву гідну витривалість і самопосвяту. Тож коли ми сьогодні говоримо, що молоді люди «мають жити для України», то думаємо передусім про вас. Дивлячись на ваш подвиг, який здійснюєте з дня на день вірно і витривало, не можемо не визнати, що ви стали на дорогу повноти життя, бо повнота життя міститься в любові. А що таке любов? Наш Спаситель запевняє, що «ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15, 13). Перефразовуючи Христа, можемо сказати, що ніхто не спроможний жити більшою повнотою життя, як той, хто готовий саме своє земне життя віддати в посвяту з любові до ближніх, з любові до рідної землі. Пам’ятайте, що Церква-мати неустанно молиться за вас, підтримує вас і разом із вашими земними матерями чекає на вас вдома. Протягом цього року шукатиму всіх нагод, щоб якомога частіше слухати вас, дорогі молоді вірні нашої Церкви, надихатися вашою відчайдушністю і вчитися вашої сміливості. Разом із тим, бажаючи, щоб наші зустрічі мали систематичний характер, дам вам невеличке «домашнє завдання». Слідом за Папою Франциском хочу закликати вас частіше читати Святе Письмо: у ньому знайдете багато відповідей на запитання, які вже стоять перед вами і ще постануть у майбутньому. Діліться одне з одним тим Божим словом, яке почуєте, роздумуючи над текстами Святого Письма, беручи участь у молитовному житті Церкви та власному досвіді духовного життя. Будьте відкритими на Божий поклик до священичого і монашого стану і ніколи не бійтеся зробити власний життєвий вибір на користь Бога та Його Істини. Користайте зі своїх творчих дарів, поширюйте християнську мудрість там, де ви є: у соціальних мережах та на веб-сайтах, на радіо і телебаченні, під час особистого спілкування та за інших нагод. Нехай Божа мудрість, за словами митрополита Андрея, стане потужною рушійною силою, яка поведе вас у майбутнє, – силою, яка преображатиме молоді уми, ваші і ваших ровесників. Саме ця Мудрість щоразу більше даватиме вам розуміння, що робити з власним життям, який його сенс. І воно стане прекрасним. Благословення Господнє на вас!          † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при  Патріаршому соборі Воскресіння Христового,в Акафістову суботу, 28 березня  2015 року Божого Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної  Божественної Літургії у Квітну неділю, 5 квітня цього року. Детальніше...

У Млинах вшанували автора Гімну України отця Михайла Вербицького, священика УГКЦ

4 березня в с. Млини Ярославського повіту (Республіка Польща) відбулися урочисті заходи з відзначення 200-річчя від дня народження отця Михайла Вербицького та 150-річчя від першого публічного виконання Гімну України. Організатором заходів у Млинах була Перемишльсько-Варшавська архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви. Детальніше...