Владика Ярослав: Християнину для сповнення своєї місії у світі треба пройти шляхом молитви й посту

16 серпня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на десяту неділю після Зіслання Святого Духа (2020)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Подія, про яку розповідає сьогоднішнє Євангеліє, відбулася після Преображення Ісуса Христа. Господь з трьома учнями (Петром, Яковом та Йоаном) повертається з гори Тавор і бачить розгубленість інших учнів, які не змогли оздоровити недужого юнака на прохання його батька. Євангелист Матей дуже коротко розповідає про цю подію, акцентуючи не на самому факті оздоровлення, а на нездатності учнів його здійснити. Для нього у цьому епізоді важливою є тема віри. Будуючи так цю розповідь, євангелист підводить нас до запитання: чому учні не були здатні зцілити цього юнака? Пізніше вони самі прийдуть із цим запитанням до Ісуса на самоті, адже вони перед тим одержали владу оздоровляти хворих і виганяти бісів (пор. Мт. 10,1). Чому в той момент вони виявилися нездатними сповнити цю владу? В той час, коли Ісус перебуває на горі з Отцем у славі, учні перебувають під горою з людьми. Вони стараються виконувати свою місію, яка є місією Спасителя, однак безуспішно, бо не можуть її ще використати проти зла. Ця євангельська благовість відповідає на фундаментальне питання, яке постає перед Церквою в період після Пасхи Христової: як виконувати місію Спасителя, коли Він відійшов до Отця? Євангелист говорить тут про слабкість учнів, яким не вдається використати тієї сили для боротьби зі злом, яку дав їм Господь, запевнивши, що завжди буде з ними (пор. Мт. 28, 20). Основною темою і причиною цієї слабкості є невіра і мала віра, адже для віри немає нічого неможливого. Проблема полягає в тому, щоб наша мала віра, перед лицем зла не заламалася в невіру, яка нічого не може, але сталася вірою, яка може все у Христі Господі. Якщо конкретніше, то віра є виявом послуху Отцеві, який промовляє на горі, щоб ми слухали Сина (пор. Мт. 17,5). Така віра перенесе будь-де «ту гору», яка є горою Преображення Господнього – славу Бога на землі. Хто слухає Ісуса Христа, той вже переміг зло, Його слово має силу зробити нас дітьми Божими (пор. Йо.1, 12). Таким чином в період Церкви, що характеризується «неприсутністю» Сина, тільки той переможе зло, хто має віру. Саме віра уможливлює присутність «неприсутнього» Бога, а полягає вона у слуханні і виконанні Його слів (Мт.7,21.24). Ісус буде взятий з цього світу, і місія буде продовжена Його учнями (пор. Мт.21,18-20). Церква завдяки тому, що слухає Ісуса, стається такою, як Він – переможницею зла. В цій євангельській благовісті на прикладі батька і апостолів бачимо людей, які, досвідчивши свою слабку віру, все одно прагнуть у вірі зростати у своєму щоденному житті… Євангелист Лука уточнює час події оздоровлення юнака, вказуючи, що вона сталася «наступного дня» після преображення (пор. Лк.9,37). Це для нас дуже важливо, бо наступний день після свята – звичайний день. В цьому фрагменті йдеться про проблему «наступного дня»: як переживати свято Преображення і славу на горі у буденності життя, яке часто затьмарене і віддане злу. Як принести в «щоденне сьогодні» вже звершену Ісусом перемогу над злом, яку таїнственно святкуємо на Божественній Літургії? Як переживати неділю у понеділок і впродовж цілого тижня? Отож наступного дня Ісус є між своїми, але вже не як Господь слави, але як Той, Хто йде на хрест щоб перемогти смерть. Ісус, який остаточно піднісся догори і вступив до неба, є і надалі присутній серед своїх завдяки своїй спасительній силі Воскресіння. Він не відійшов, але надалі є присутнім, щоб продовжувати боротьбу зі злом у своїй Церкві. Він заступається своїми багатими небесними дарами. Тепер ми маємо доступ до Нього у новий спосіб: через віру. Саме цього сьогоднішнє Євангеліє хоче нас навчити. Після сходження Ісуса на гору Тавор і спілкування з Отцем у Преображенні, Господь сходить поміж своїх учнів, щоб реалізувати Боже Царство через віру апостолів. Причиною того, що учні не змогли допомогти юнаку, є не відсутність Господа, Який насправді завжди є присутній і славлений, але відсутність тієї віри учнів, яка чинить Його присутнім разом із Його силою. Темою цього фрагменту є можливість бачення Ісуса під час Його відсутності. Це дає віра. Безсилля учнів у звершенні спасіння Ісус пояснює браком віри. Успіх або відсутність успіху у боротьбі зі злом залежить від віри, а не від чогось іншого. Господь є всесильним і милосердним, але може діяти лише там, де через віру приймається Його діяння. Христос є «відсутнім», коли помер, воскрес і вступив до своєї Небесної слави, але у євхаристійному таїнстві ми «споглядаємо» Його славну присутність у тій мірі, в якій «слухаємо» голосу Отця, Який говорить нам, щоб ми були Йому послушні на Його хресному шляху. Так Він діє у нашому щоденному житті. Учні радісно приймають славу преображення, хочуть навіть її затримати. Але Ісус вимагає від них віри, яка є згідною на страждання і «слабкість» хреста. Тільки така віра має силу подолати злого духа. Віра, яка не знає сили хреста, є невірою і лукавством (пор. Лк 23, 35-39). Тому учні повинні «уважно слухати» слів, що «Син Чоловічий має бути виданий у руки людям» (пор. Лк. 9,44). Вони мусять зрозуміти сенс Його Страждань. Було б достатньо, як би апостоли мали навіть невеличку віру. Тут євангелист відсилає нас до притчі про гірчичне зерно (пор. Мт 13, 31-32). Спочатку це насіння найменше з усіх зерен. Але воно перебуває у постійному зростанні, сягаючи аж до великого дерева. Важливо, щоб і віра учнів була такою ж динамічною у прогресії постійного зростання. Так із малої віри можна прийти до сповнення великих речей, бо нема нічого неможливого для того, хто вірує (пор. Мк 9,23). Учні запитали в Ісуса, чому вони такі безсилі, чому вони не можуть допомогти тим, які з великою надією до них приходять? І Спаситель сказав дві речі. Спочатку, до їх запитування, Він сказав привести хворого юнака. Віра є приношенням до Ісуса нашого непереможеного зла, а навіть нашої невіри і лукавства. Це перше, що кожний з нас може зробити, коли перед нами нестатки, хвороба, розпач, розгубленість, брак довіри… Ми так часто намагаємося комусь допомогти. Деколи якоюсь мірою ми це можемо зробити. Водночас маємо усвідомити, що гранична гармонія, цілісність людини може бути відновлена тільки самим Богом. Тому ми повинні пам’ятати, що ми послані в цей світ для того, щоб кожного зраненого, розбитого привести до Христа, стати настільки прозорими, настільки непомітними, щоб люди ввійшли у спілкування із Ісусом, до Якого ми їх привели. Друге питання було поставлене конкретно учнями: «Чому ми не змогли його зцілити?» - Бо не вистачило віри. Не віри в те, що вони мають силу це зробити, а віри в те, що Бог може це створити; і що роль учня в тому, щоб розгорнути якомога ширший простір для Бога, щоб Він міг вступити в життя й вчинити чудо. Для сповнення християнської місії треба пройти шляхом молитви й посту. Не тільки посту в тому розумінні, в якому ми про нього говоримо так часто, тобто поміркованість в їжі. Але також і духовного посту, тобто у відмові, або вірніше свободі від усього того, що нас поневолює, від усього того, що нас приваблює в грісі. Це означає до кінця належати Богові й бути здатними до Нього повернутися й слухати в глибинах нашого буття Його животворче слово,яке запрошує до молитви. Це означає збільшити нашу віру. Її потрібно безнастанно збільшувати, бо небезпека втратити її завжди присутня. Дорогі в Христі! Вірити в Бога означає поєднати себе з Ним. Поєднати нашу душу, наше тіло, наше прагнення – усе наше єство. Саме те поєднання між людиною і Богом ми називаємо вірою. Апостол Павло каже: вже не я живу, а Христос живе в мені (пор. Гал. 2, 19-20). І те, що сам Христос чинив на доказ свого Божества, може діятися через життя, молитву, свідчення і навіть смерть віруючої людини, бо Слово Отця є живе і вічне. Воно не підлягає зіпсуттю і є безсмертним зерном, яке відновлює нас на Його образ (пор. 1 Пет.1,23). Хто його приймає, той стається Божою дитиною (пор. Йо.1,12) і ріднею Ісуса Христа (пор. Мт.12, 50).Просімо нашого Господа, щоб Він і надалі проявляв свою силу в нашому народі. Просімо, щоб Він укріпив нашу віру, кажучи: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству» (пор. Мр. 9,24 ).А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь! + Ярослав 16 серпня 2020 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Успіх залежить від Бога, Господь є господарем життя, Він дає воду серед пустелі, життя серед смерті, світло серед темряви, надію серед відчаю [фото]

2 серпня, у свято пророка Іллі, владика Ярослав відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Богдану Хом’яку, префекту Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

Проповідь на восьму неділю після Зіслання Святого Духа (2020)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Євангельська благовість сьогоднішньої неділі підкреслює надзвичайне Боже милосердя і любов, яка в розповіді євангелиста Матея виливається двома цілющими джерелами: зцілення недужих та помноження хлібів. Ісус щойно втратив Йоана Хрестителя – свого родича і сподвижника, і це очевидно було наочним прикладом, що чекало на самого Христа. Господь відходить на самоту, але Його знаходять люди, і тоді свій особистий смуток Він перемінює у співтерпіння з потребуючими – змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих (пор. Мт 14:14),через вияв свого милосердям Господь подає людям надію і життя. Це дійство помноження хлібів для п’ять тисяч людей Ісус Христос учинив, згадуючи старозавітну подію, коли Божий народ сорок років подорожував пустелею. Найважливішою наукою, що її дав Господь Бог тоді своєму народові, було те, що успіх мандрівки ізраїльтян, тобто можливість посісти обітовану землю, не залежить від їхньої здатності долати труднощі. Успіх залежить від Бога, Господь є господарем життя, Він дає воду серед пустелі, життя серед смерті, світло серед темряви, надію серед відчаю. Ламаючи хліб у пустелі та помножуючи його, щоб втамувати голод понад п’яти тисяч осіб, наш Спаситель не тільки пригадує своїм апостолам про небесний хліб – манну, яка колись наситила старозавітний Божий люд у пустелі. Він сповіщає про укладення Нового Заповіту між Богом і всім людством, – Заповіту, що буде запечатаний у Його Крові хресною жертвою. Тож цей помножений хліб є пророчим прообразом Хліба, яким є Христове Тіло, таїнственно присутнє для нас у Святій Євхаристії. Цей Хліб, розподілений на спомин про Його Смерть і Воскресіння, живить і підтримує нас, що є Його Містичним Тілом – Його святою Церквою. Під час Божественної Літургії священик, розламуючи Таїнственний Хліб - Тіло Христове, каже такі слова: «Роздроблюється і розділюється Агнець Божий, що Його їдять, але ніколи не з’їдають і причасників Він освячує». Це таїнственне ламання Хліба і благодать Слова Божого ми переживаємо на кожній Літургії, адже тоді сам Христос приходить, щоб на святім престолі розламати і поблагословити нам хліб та перетворити його на своє тіло, а вино – на свою кров. І тоді через руки священнослужителів Він хоче накормити нас, щоб ніхто не знеміг у дорозі до мети – життя вічного. У пустелі учні були готові розпустити людей по селах, щоб вони купили собі поживу. Однак Ісус на це промовив: «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти». Як часто ми чуємо нарікання багатьох людей: чому Бог не зробить щось …, чому Він не нагодує голодних …? Ми, здається забули, що Бог «робить щось» часто через нас, ми є Його знаряддям, членами Його Тіла. Він показує свою працю через нас, саме ми є Його людьми, Його народом, Його Церквою. «Не треба їм відходити, дайте Ви їм їсти». Ми повинні принести все, що ми маємо – наші п’ять хлібів і дві риби - до Христа. Він поблагословить те, що ми принесли і використає, щоб допомогти нашим ближнім у потребі.              Сьогодні Христос говорить нам: Я маю завдання для вас, яке ніхто інший крім вас не зможе виконати. Не обов’язково нам володіти великими талантами, щоб служити Богові. Ми є корисними тим, що маємо. «Є тут один хлопчина: він має п’ять ячмінних хлібів, ще й дві риби; та що це на таку многоту» - каже апостол Андрій брат Симона-Петра (пор. Ів. 6:9). Але Ісус відповідає: «Принесіть їх мені сюди». Чудо сталося того дня саме тому, що хлопчина запропонував Христові ту єдину річ, яку він мав. Як могла б розвинутись наша Церква, якби ми запропонували Богові те, чим ми володіємо. Якщо у нас гарний голос, співаймо у церковному хорі; якщо ми можемо навчати нашу молодь, робімо це в домашній церкві, суботній школі та з інших нагод; якщо володіємо певною майстерністю чи ремеслом, допоможімо при будівництві храму… Пошукаймо та подивімось, де ми можемо інвестувати свою людяність та свої таланти, щоб Господнє ім’я прославлялося в нашому народі. Чудовою благовістю є те, що Бог потребує нас. Бог, який не потребує нікого, однак зі своєю милістю працює через своє творіння – людину. Ми є важливі для Господа, немає значення, що наше життя може здаватись без сенсу, але очевидно воно є унікальне у цьому світі. Бог працює через кожну людську істоту, реалізовуючи свій план для спасіння світу. Поки ми не виконаємо цю Богом-заплановану місію, щось у цьому світі буде завжди залишатись незавершеним. Це свідчить про те, наскільки кожен з нас є важливим в очах нашого Господа. Як ми можемо бути добрим знаряддям в руках Божих? Є тільки один спосіб. Ми повинні повністю відкритись для Бога і наших ближніх. Бог не питає про нашу спроможність – тільки про нашу готовність, Він надасть нам можливість. Найбільшим питанням є, чи ми є корисними для Бога? Мойсей віддався на милість Божу, і Бог дав йому здатність творити великі діла в Його ім’я. Так зробили боязкі рибалки-апостоли, блаженні і святі нашої Церкви так зробив і пророк Ілля якого сьогодні молитовно прославляє наша свята Церква. Пророк Ілля проживав у старозавітні часи, у період близько трьох тисяч років тому, коли світ перебував у поганстві, коли панувало ідолопоклонство. Віру в єдиного істинного Бога зберігали ізраїльтяни, однак і цей народ крок за кроком почав забувати свого Бога, Бога, Який дарував йому свободу, Який вивів його з Єгипетської землі, Який дарував йому Обітовану землю, часто зрікався своєї віри і впадав у гріхи відступства. Господь, бачачи духовний занепад людства, посилав у світ пророків, котрі прикладом свого життя і своєю проповіддю навертали людей до Правдивого Бога і готували їх до приходу Месії. Одним з таких пророків – сильним духом і вірою – був Ілля, ім’я якого означає - міць Господня. Він був покликаний до пророчого служіння за ізраїльського царя Ахава, пророк Ілля став полум'яним ревнителем щирої віри і благочестя. Священне Писання оповідає нам,  коли цар Ахав не відступив від поклоніння ідолу Ваалові, а навпаки підтримував ідолослужіння розом з язичницею Єзавель, пророка Ілля оголосив, що в покарання на землі не буде ані дощу, ані роси, а засуха припиниться тільки за його молитвою (пор. І Цар. 17,1). По закінченні трьох років посухи Господь послав Іллю до царя Ахава для припинення нещастя. Пророк наказав цареві зібрати на горі Кармель весь Ізраїль та жерців божків Ваала та Ашери. Коли люди зібралися, пророк запропонував спорудити два жертовники: один — від жерців Ваала, інший — від пророка Іллі для служіння Істинному Богові. На який з них спаде вогонь з неба, це буде вказівкою, чий Бог істинний, - сказав пророк Ілля, - і всі повинні будуть вклонитися Йому. Першими приступилися до жертвоприношення жерці Ваала, але, незважаючи на всі їх зусилля, ніякого дива не сталося, і таким чином об’явилася облудна дійсність ідола (пор. І Цар. 18,1-29). Тоді Ілля закликає народ наблизитися, вчиняючи його учасником своєї молитви. Далі він споруджує вівтар, взявши 12 каменів, як символ 12-ти поколінь Ізраїля. Ілля просить, щоб об’явилася Господня істина, і щоб Господь втрутився, щоб навернути Свій народ, щоб він пізнав, Ким насправді є його Бог, та зробив остаточний вибір. Тоді з неба зійшов вогонь, який спалив жертву Іллі. Народ вже не має сумнівів, бо «Боже милосердя вийшло назустріч його слабкості» (пор. І Цар. 18,30-39). Ця Старозавітна подія, по-перше, ще раз пригадує нам про першу заповідь: поклонятися єдиному Богу, а по-друге, навчає, що першочерговим завданням молитви є навернення. Там, де зникає Бог, людина потрапляє в рабство ідолопоклонства, як це нам представили тоталітарні режими. Натомість, справжнє поклоніння Богові означає віддати себе Йому та Божому провидінню. Дорогі браття і сестри! Нажаль і в наш час повторюється старозавітня подія, про яку ми сьогодні згадували. Людство поступово відходить від віри в Істинного Бога, як за часів пророка Іллі, і як наслідок цього – від істини, що її відкрив Бог. Християнське віровчення, на жаль, є спотворене численними псевдохристиянськими конфесіями, в яких від Божественної Істини залишається лише зовнішня оболонка, тобто богословські терміни (слова), позбавлені змісту і суті, не підтверджені життям. Ідеали любові, смирення, лагідності, терпіння, цнотливості, життя для інших – розтоптані. А культи неймовірної гордості, насильства, агресії, збагачення будь-якими засобами, розбещеності плоті, служіння людським пристрастям стали наріжним каменем життя практично в кожній країні. Тому, вшановуючи сьогодні пам’ять великого пророка Іллю, навчімось у нього та в багатьох подвижників та свідків віри нашої Церкви отої живої віри та ревності у сповненні християнських обов’язків. Прохаймо їхнього заступництва, щоб і ми могли бути свідками Правди-Христа у наших родинах, парафіях, в нашому народі. Щоб і ми не були байдужі, коли йдеться про добро нашої Церкви і народу. Щоб понад усе старалися про поширення Христового Духа  чи то у спільноті церковній, чи на місці нашої праці або навчання. Нехай літургійне прохання за добрий стан святих Божих Церков та з’єднання всіх буде молитвою не тільки наших уст, але і щоденним християнським завданням. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! + Ярослав 2 серпня 2020 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Від святого Володимира, як від світильника, запалилися свічі віри в серцях наших предків [фото]

28 липня, у свято св. Володимира Великого, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі, в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив дияконські свячення чотирьом випускникам Дрогобицької духовної семінарії: Миколі Лутчаку, Миколі Германовичу, Івану Сов’яку та Тарасу Шпаку. Детальніше...

Владика Ярослав: Хто йде за Ісусом, приходить до повного світла

26 липня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на сьому неділю після Зіслання Святого Духа (2020)

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам про два чуда оздоровлення, які чинить Ісус. Він повертає двом незрячим особам зір, а німому біснуватому чоловікові – мову. Євангельські історії перших неділь після Зіслання Святого Духа багато розповідають про віру. Основною думкою цих подій є важливість цієї чесноти для людини. Вона повинна переростати у довір’я до Бога і служіння ближнім. Віра захищає нас від впливу злого духа і всяких гріхів. Вона провадить нас до Божої всемогутності, яка оздоровляє нас з різних недуг, дає силу нести тягарі життя, зближає людей між собою, зокрема у випробуваннях. Оздоровлення Ісусом двох незрячих людей відкриває нам віру, як очі душі, як духовний зір, який допомагає нам пізнавати Бога. У цій розповіді євангелист Матей насамперед вказує на Ісуса як Месію. Про це говорить месіанський титул «Син Давида», який часто з’являться у Євангелії від Матея в описах зцілень. Тому важливо поглянути на ці зцілення крізь призму месіанських очікувань Ізраїля провіщених пророками: «Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться. Тоді кульгавий, мов олень, підскочить; язик німого піснею озветься, бо в пустині ринуть води і в степу потоки» (Іс 35,5-6). Ісус сповнює те, що провіщали пророки. В центрі розповіді – Ісус і два незрячі, які, незважаючи на те, що не бачать, ідуть за Ісусом і входять разом з Ним всередину дому, до якого ішов Ісус. Просвітлення наступило у домі, у Церкві. Воно починається від бажання іти за Господом, це прагнення є легеньким світлом серед ночі. Хто йде за Ісусом, приходить до повного світла. Очевидно, що по дорозі були й інші люди, однак євангелист Матей зосереджує нашу увагу на Ісусі Христі і цих двох особах. Постава Ісуса тут дещо особлива, Він не відразу відповідає на прохання, як у випадку з прокаженим (пор. Мт 8,3), сотником (пор. Мт 8,7) чи начальником, у якого померла дочка (пор. Мт 9,19). Тут Ісус чує прохання про змилування упродовж часу, коли Він є в дорозі до дому, але відповідає на прохання сліпців аж тоді, коли вони зайшли за Ним у дім. Так Христос неначе випробовує їхню віру, хоче почути від них визнання їхньої віри. Господь наперед знає те, чого нам потрібно, але бажає чути прохання як вияв нашої віри. Незрячізвертаються до Ісуса: «Помилуй нас, сину Давидів». Вони не просять тільки прозріння, а помилування. Це прохання є важливішим від бажання тільки тілесного оздоровлення. Воно стосується помилування, зцілення цілісної людини. Це прохання і ми так часто висловлюємо перед Богом у наших богослужіннях. При зустрічі Ісус запитує, чи вони справді вірують, однак не питає про віру в Його месіанство, яку вони виражають словами: «Сину Давидів», а про віру в Його здатність їх зцілити. Їхня відповідь коротка і водночас досконала: «Так, Господи». Чудо оздоровлення супроводжується жестом дотику до їхніх очей із словом: «Нехай вам станеться за вашою вірою!». Незрячий перебуває у темноті, і першим кроком до просвітлення є свідомість того, що людина є сліпою. Тільки той, хто є створений до життя у світлі, знає, що є сліпим. Камінь не є сліпим! Знання про сліпоту означає розуміння того, що ти не є створений для темноти, подібно як знання про смертність – що ти не є створений для смерті. Свідомість сліпоти і смерті виникає із нашої гідності. У Святому Письмі «бачити», «бути зрячим» означає бути віруючим. Віра – це є особлива властивість людської особи проникати в глибину дійсності, бачити набагато глибше, ніж це можуть зафіксувати лише тілесні очі, і тому віра часто ще називається прозрінням, просвіченням людини. Коментуючи те, що сталося, єпископ Іларій (IV ст..) з міста Пуатьє повчав: «Вони побачили, тому що вони увірували, а не тому увірували вони, що побачили. Саме через те, що вони очима віри так могли проникнути в глибину цього, що діється, і побачили живого Бога, Який є перед ними, саме тому вони могли прозріти у своєму фізичному, тілесному вимірі». Так діє Господь в житті кожної людини – за її вірою. Отже, віра людини чинить її здатною стати учасником спасительної місії Ісуса Христа.Там, де Ісус не знаходить віри, Його дія обмежена: «І не зробив там багато чуд з-за їхньої невіри», –  каже Cвященне Писання (пор. Мт 13,58). Коли відкрились очі незрячих, Христос говорить їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це» (Мт 9,30). А вони зробили навпаки: розголосили по всій країні. Той дар, якого вони сподобилися завдяки вірі, не могли тримати в собі. Віра тих двох сліпців привела їх до бачення і спонукала до свідчення. Вони виявилися прозорливішими від інших людей, бо в Ісусі Христі побачили Месію – Давидового сина. Однак своє месіанство і Боже Синівство Ісус відкриває не відразу. Ісус, не бажає, щоб люди Його сприймали тільки як політичного діяча, тому поступово відкриває те, хто Він є. Євангелист Марко ще більше ніж Матей наголошує на цій месіанській таємниці Христа, щоразу зазначаючи, що на початку своєї проповіді Ісус забороняє розповідати про чуда, які Він чинить. Христос бажає, щоб Його знали не тільки як чудесного цілителя, який повертає зір, зціляє різні хвороби, виганяє злих духів, але що Він є тим обіцяним Месією, в якому сповняються пророцтва Старого Завіту. Йоан Хреститель, будучи ув’язненим і довідавшись про те, що могутній пророк постав у народі, який творить численні чуда, посилає своїх учнів, щоб спитали Його: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» (Мт 11,3). Він бачив у діях Ісуса сповнення месіанських пророцтв і бажав упевнитися, чи  Ісус справді є тим Месією, якого очікував Ізраїль. Христос не відповідає прямо на запитання Йоана, але говорить посланцям: «Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина» (Мт 11, 5). Йоан Хреститель, апостоли і всі люди, до яких проповідував Христос, повинні були через Його слово і діла визріти у розумінні того, ким є Ісус. З наближенням своєї хресної жертви Христос щораз більше відкриває таїнство своєї Особи і своєї місії спасіння людини, а до цього через свої діла Він поступово приготовляє людей до розуміння і прийняття цієї істини. Він прийшов відкупити цілу людину, спасти її від неволі гріха і смерті. Друге оздоровлення, про яке чуємо в євангельському читанні, – вигнання злого духа, завдяки якому Христос повертає дар мови одержимій людині. Це зцілення стосується інших чуттів людини – її здатності чути і розмовляти. Його також слід розглядати в контексті месіанських пророцтв. Оскільки цей чоловік був німий, то у розповіді, природньо, нема згадки про прохання про оздоровлення, немає діалогу з Ісусом, немає, навіть, слова, яким Христос оздоровляє. Євангелист говорить тільки про наслідок вигнання злого духа: «Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити» (Мт 9,33). Після цього чуда дає про себе знати натовп людей, які дивуються, бо ніколи такого не бачено в Ізраїлі. Йдеться не лише про територію Ізраїля, а й про історію вибраного народу: «Такого не бувало й не видано з того часу, як Ізраїль вийшов з Єгипту, по цей день!» (пор. Суд 19,30). Народ, знаючи це, засвідчує особливу Божу силу і Божу присутність у Христі Ісусі. Чуття (бачити, чути, розмовляти), які зціляє Христос, надзвичайно важливі для людини в її спілкуванні з ближніми. Однак у відносинах з Богом це неможливо без віри. Тільки у вірі людина здатна спілкуватися, чути, споглядати Бога, відчувати Його присутність. Тільки у вірі людина здатна прийняти Його дар спасіння і життя вічного. Проте є група людей в народі, які, бачачи ці чуда, все ж мають власне їх трактування, тому що вони не здатні вийти зі свого способу мислення, свого уявлення про Бога, не здатні побачити в Ісусі Христі об’явлення Божої доброти і милосердя. Вони закривають свої очі, аби не бачити сповнення цих пророцтв у Христі. Для них Ісус не може бути від Бога, бо діє не відповідно до їхнього знання про Бога, яке вони вважають єдино правильним. Тому надприродна сила Ісуса ними сприймається як протилежна від Бога: «Він виганяє бісів князем бісівським» (Мт. 6,34). Цими словами вони, щоб не увірувати в Нього, намагалися оправдати закривання своїх вух на слово Ісуса, а очей – на чуда, які Він чинив. Проголошення Євангелія Царства, як в часи Ісуса Христа, так і сьогодні, ставить кожну людину перед вибором: прийняти й повірити, щоб спастися, або ж, закриваючи очі й вуха, зробити серце нечулим до прийняття Доброї Новини. «Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу» (Мт. 6,35). Цими словами євангелист підсумовує певний період місії Ісуса починаючи з Галилеї (пор. Мт 4,23). Це служіння об’єднує проголошення Євангелія Царства, навчання по синагогах, не тільки словом, але й знаками милосердя й оздоровлення. Всі ми потребуємо Божого змилування, тому наслідуймо євангельських сліпців у їх молитві: «Ісусе, сину Давидів, помилуй нас, наш народ, нашу Церкву, нашу державу, допоможи нам знову стати віруючим і повноцінним Твої народом, а відтак змогти промовити словом віри до своїх ближніх». З вірою молімося і нехай так станеться – Амінь.  + Ярослав 26 липня 2020 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав освятив храм в с. Задністря на Самбірщині [фото]

12 липня, у свято святих апостолів Петра й Павла, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію с. Задністря на Самбірщині, де освятив новозбудований храм Пресвятої Трійці. Відтак єпископ відслужив у новоосвяченому храмі Божественну Літургію у співслужінні о. Богдана Добрянського, самбірського декана, о. Івана Дубравського, адміністратора парафії, та священиків Самбірського і Мокрянського деканатів. Детальніше...

Проповідь з нагоди освячення храму Пресвятої Тройці у с. Задністря

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Радію, що ми так чисельно зібралися сьогодні в цьому Божому домі. Сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам, як Христос залишаючи обітовану землю перепливає море і приходить до іншої країни, яка має назву (зокрема, в євангелиста Матея) Гадаринський край. Гадара та Гераза були частиною так званого Декаполісу (союзу 10-ти грецьких міст за Йорданом) – території, яка була переважно заселена поганами, а також асимільованими євреями. Юдеї були в меншості у тих теренах, і хоча їм було забороно споживання свинячого м’яса, деякі з них, зокрема ті, хто жив серед поган, розводили та торгували цими тваринами. Таким чином, згадуючи цей географічний регіон, євангелист Матей наголошує на місії Ісуса Христа до поган, котра вповні розвинеться після Його воскресіння (пор. Мт 28:19–20). Першими, хто зустрічає Христа на цій землі, є біснуваті. Згідно євангелиста Матея, вони такі були люті, що ніхто не міг перейти тою дорогою, вони наганяли страх на цілу країну. Тим коротким реченням євангеліст описує, що ця країна живе в грісі, вона є у владі злого і те зло є люте, страшне, агресивне і всі його бояться. Біснуваті кричать: «Що нам і тобі, Сину Божий»? Інакшими словами, що Тобі до нас. Це одне з найбільших й найгостріших запитань, що стоять перед людиною: що Богові до нас? Те, що робить Ісус є відповіддю на це запитання, радше Його прихід: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо 3,16). Бог той, хто залишає дев’яносто дев’ять овець, щоб знайти одну заблукану. (Лк 15,4-7) Отці Церкви вважають, що в цих двох біснуватих проявилася природа зла. Передусім, зло завжди поневолює: той, хто чинить зло, стає його невільником. Святий Іван Золотоустий твердить, що два біснуваті – це втілення природи того, хто зветься дияволом, бо саме диявол розділяє, закликає до агресії й ненависті. І ось прийшов Ісус Христос. Сама лише присутність Ісуса Христа, Який ще нічого не зробив і не сказав, вже наводить страх і трепет на того, хто у страсі тримав це край. Сили зла, які, здавалося б, керують світом, є нічим перед абсолютною владою Ісуса та будуть остаточно знищені в часі Його Другого славного приходу. І євангелист це чітко підкреслює – з приходом Ісуса вже почався цей есхатологічний час (останній період, який закінчиться загальним воскресінням та переходом до життя майбутнього віку). Після демонстрації влади над силами природи – утихомирення бурі на морі (пор. Мт 8,23–27) – Ісус втихомирює бурю в серцях біснуватих людей. Він, не веде з бісами переговорів, які тут, подібно як і в пустелі в часі спокус, визнають Його Сином Божим (пор. Мт. 4, 3–6), не бореться з ними та навіть не вживає якоїсь формули екзорциста – Ісус вживає тільки одне слово в наказовому стані: «Ідіть!» Пояснюючи, чому Христос дозволив, щоб біси увійшли в свиней, святий Іван Золотоустий подає три причини цього допуску: щоб показати зціленим ту шкоду, яку біси їм заподіювали; щоб всі зрозуміли, що біси не наважились би увійти у свиней без Його дозволу; та щоб показати, що сталось би з нещасними, якби не чудесний Божий порятунок. Загибель свиней наочно демонструє поразку і знищення бісів, їхнє вигнання з цього світу, щоб нікому вони не змогли більше заподіяти шкоди. Диявол через гріх спаралізував людину, учинив нездатною до того, до чого вона є сотворена - до чинення добра, гріх учинив людину своїм в’язнем. Але при зустрічі з Господом, коли ми йдемо до Нього зі свідомістю, що тільки Він єдиний є спроможний відпустити людський гріх, розірвати окови гріха, - стається чудо, і про це чудо ми сьогодні чули. Євангелист Матей описує подію в такий спосіб, щоб акцентувати на надзвичайній владі Христа. Він хоче, щоб його читачі бачили, яку владу та могутність  має Ісус – Він опановує хаос через одне слово. Щоб це стало можливим у нашому житті сьогодні, потрібно бути готовим втратити все, що стає на перешкоді цілковитому відкриттю нашого життя для Бога. Чому мешканці того краю не прийняли Христа? – Те, що вони вважали своїм скарбом, в один день зникло. Ігноруючи звільнення двох нещасних чоловіків та зосередившись на майні, мешканці Гадаринського краю побачили в Ісусі загрозу для своїх інтересів. Це – до болю знайомі історії, які щодня повторюються в нашій новітній історії… Христос показується тут як Визволитель, як Той, Хто приносить мир, як Той, Хто є здатним побороти найбільшого тирана, яким є зло у нашому житті, громаді й у нашій країні. Ісус цінує людей завжди більше, ніж будь-яку власність. Євангелист застерігає нас, щоб ми не були подібні до тих гадаринців, які сказали Йому: «Іди геть від нас». Він запрошує нас поводитися по-іншому, прийняти Господа і побачити, що у Ньому ми маємо мир, радість і вічне життя. Ісус Христос і сьогодні є присутній між нами. Тому ми, християни, повинні відкрити те, що в Ньому є джерелом нашої гідності. Віднайшовши і зустрівши Його, ми зможемо стати справді вільними і гідними людьми. Святий Григорій Нісський твердить: «Де є присутнім Бог, там усе віднаходить свою гідність».  Ми є сотворені на образ і подобу Божу, і  Господь не забирає нашу свободу через заклик до зберігання Його заповідей і правд. Саме Він є нашим Визволителем, джерелом нашої особистої і національної гідності, як вільних людей у вільній державі. Дорогі у Христі! Церковна громада с. Задністря запросила Ісуса Христа і збудувала для Нього оселю – Господній храм. Сьогодні ми освятили цей величний храм, але не можемо заспокоїтись, нібито вже осягнули все, чого прагнули. І не тільки тому, що ще немало залишається зробити для облаштування і прикрашення цих стін, щоб вони стали справді гідною оселею для Всевишнього, Який сьогодні особливим чином замешкав тут, в першу чергу – через посвячення Його Престолу. Ми спорудили цей храм рукотворний, щоб він допомагав нам розбудовувати храм нерукотворний. Апостол Павло називає людину «храмом Духа Святого» (пор.1Кор.6, 19). Ці духовні храми людських душ сьогодні потребують бути оновленими, бо у минулому столітті вони були десятиліттями нищені комуністичним режимом, а у ХХІ ст. наражаються на не меншу небезпеку зі сторони невидимого ворога, який підступно намагається вбити в людській душі усе святе, стираючи грань між добром і злом, пропагуючи вседозволеність, споживацтво та гедонізм... У цьому храмі Пресвятої Тройці ми подорожуватимемо сторінками Святого Письма, вслухаючись у повчання Христа, який промовлятиме до нас через проповіді та гомілії священнослужителя. Також у цьому храмі, як учні в Емаусі (Лк.24, 30-31), пізнаватимемо Христа при ламанні Євхаристійного Хліба, яке здійснюватиметься на щойно освященому Престолі. Пам’ятаймо про потребу частого і гідного причащання цих Святих Тайн, бо Вони є «ліком безсмертя», який не лише захоронює від смерті, але й дарує вічне життя в Ісусі Христі (пор. Св. Ігнатій Антіохенський, Послання до Ефесян, 20, 2). Цей храм буде для нас тим, чим стала для апостолів і жінок-мироносиць печера Воскресіння, - утвердженням у вірі та спонукою до її проповіді. Зайшовши у гріб, в якому поклали Христа, вони переконались, що Христову Істину нездатні вбити брехня, обман, підступ і зрада. Саме звідси вони побігли сповістити іншим, що Христос переміг смерть. Почуте й пережите у цьому храмі, має спонукати і нас, розповідати про те, що ми тут досвідчили. Виходячи з цього храму, несімо євангельську звістку у наші домівки і виховуймо наших дітей та внуків добрими синами й дочками своєї Церкви та відповідальними громадянами. Поширюймо її у місцях нашого навчання, роботи та дозвілля, щоб розділити радість Христового спасіння з усіма нашими близькими та знайомими. Також переконаний, що у цьому храмі кожен, хто з вірою взиватиме до Господа, зможе отримати духовне оздоровлення, Господь діє за нашою вірою. Наша віра є тим мірилом, яке дозволяє діяти Божій благодаті. Вона зціляє людей з розбитим життям, втраченими надіями, перекресленими перспективами, поразками, тощо. Господь бере уламки людського життя і змінює їх на щось прекрасне і сповнене змісту, Він дарує зцілення та відновлює мету життя. Важливо співдіяти з Божественним лікарем понівечених людських доль, Він завжди нас очікує у Храмі – Домі Отця – Домі свого милосердя.  Дорогі в Христі! Цей новозбудований храм, який ми сьогодні освятили є свідченням глибокої віри багатьох людей, виявом щирої любові до Бога тих, хто постійно піклується про красу та велич Господньої святині. Дякую церковній громаді, яка у нелегкі часи економічної розрухи взялися за благородну справу будівництва Божого храму. Заношу сьогодні подячні молитви за всіх – архітекторів, будівельників, жертводавців, за тих, хто вкладав свої кошти та працю в цю святу будівлю. Складаючи щиру подяку всім вам, а, зокрема, вашому душпастирю, рівно ж хочу заохотити всіх вас, щоб цей храм завжди виконував своє правдиве призначення –  щоб він був місцем вашої зустрічі з Богом. Нехай у цих стінах постійно лунає відгомін заклику Божого слова до навернення та освячення у частому прийманні Святих Тайн Покаяння та Євхаристії. На цій духовній дорозі нехай нас супроводжує Пресвята Богородиця – Одигітрія, Путеводительниця, яка провадить наш народ і цілу нашу Церкву назустріч Господеві. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! + Ярослав 12 липня 2020 року Божого,с. Задністря Самбірського р-ну Детальніше...

Владика Ярослав: Кожен з нас може і повинен бути у цьому світі Господнім посланцем, пророком і свідком Слова

7 липня, у свято Різдва св. Йоана Хрестителя, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на найменування Господа нашого Ісуса Христа

Різдвяне послання владики Ярослава (2021)

Проповідь на двадцять восьму неділю після Зіслання Святого Духа

Проповідь на двадцять шосту неділю після Зіслання Святого Духа

Проповідь на двадцять четверту неділю після Зіслання Святого Духа

Слово на відкритті VII-ї сесії Єпархіального Собору

Проповідь на вісімнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа

Проповідь з нагоди Дня Незалежності Української Держави (24.08.2020)

Проповідь на десяту неділю після Зіслання Святого Духа (2020)

Проповідь на восьму неділю після Зіслання Святого Духа (2020)

Проповідь на сьому неділю після Зіслання Святого Духа (2020)

Проповідь з нагоди освячення храму Пресвятої Тройці у с. Задністря

Проповідь з нагоди Єпархіальної прощі до с. Биличі (2020)

Проповідь на неділю Святих Отців І Нікейського Собору (2020)

Проповідь на Вознесіння ГНІХ (2020)

Проповідь в Неділю Сліпонародженого (2020)

Проповідь на Неділю Самарянки (2020)

Проповідь на неділю Розслабленого (2020)

Проповідь на неділю Мироносиць (2020)

Проповідь на Томину неділю (2020)

Проповідь у Великий четвер (2020)

Великоднє послання владики Ярослава (2020)

Молитовний чин про заступництво Пресвятої Богородиці над українським народом

Звернення владики Ярослава до духовенства, монашества і вірних  Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ

Проповідь у Хрестопоклонну неділю

Проповідь у Першу неділю посту - Неділю православ’я

Слово на відкритті науково-практичної конференції «Шоста Академічна школа з педіатрії»

Проповідь у Неділю Сиропусну

Проповідь у М’ясопусну неділю

Звернення до духовенства щодо вшанування Героїв Небесної Сотні

Проповідь у Неділю про Блудного сина

Проповідь на свято первомученика та архидиякона Степана (2020)

Проповідь у Неділю перед Різдвом (2020)

Проповідь на 28-му неділю після Зіслання Святого Духа

Різдвяне послання владики Ярослава (2020)

Проповідь на двадцять сьому неділю після Зіслання Святого Духа

Проповідь у день святого Миколая Мирлікійського, Чудотворця (2019)

Пастирське звернення до духовенства, монашества і мирян Самбірсько-Дрогобицької єпархії з нагоди 30-ї річниці виходу з підпілля та легалізації УГКЦ

Проповідь на двадцяту неділю після Зіслання Святого Духа

Проповідь на вісімнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа

Проповідь з нагоди свята Покрова Пресвятої Богородиці (2019)

Проповідь на сімнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2019)

Проповідь на шістнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2019)

Проповідь у свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (2019)

Проповідь з нагоди свята Різдва Пресвятої Богородиці (2019)

Проповідь з нагоди свята Успення Пресвятої Богородиці (2019)

Слово з нагоди Дня Незалежності (2019)

Слово у 9-у неділю після П'ятидесятниці (2019)

Слово у 8-му неділю після П'ятидесятниці (2019)

Проповідь з нагоди освячення храму Св. Пророка Іллі (2019)

Проповідь в день Cв. Пророка Іллі (2019)

Проповідь з нагоди празника св. Апостолів Петра і Павла (2019)

Проповідь з нагоди тридцятої річниці виходу УГКЦ з катакомб (с.Биличі, Неділя всіх святих, 23.06.2019 р. Б.)

Проповідь з нагоди парафіяльного празника та 10-ліття храму в с. Долинівка, Тухольківського деканату (2019)

Слово з нагоди 15 років від заснування Всецерковного реабілітаційноого центру «Назарет»

Великоднє послання владики Ярослава (2019)

Проповідь в 1-шу неділю Великого посту - Неділю православ’я (2019)

Слово на відкритті науково-практичної конференції «Четверта Академічна школа з педіатрії»

Неділя 31-ша по Зісланні Святого Духа (2019)

Проповідь у свято Собору св. Івана Хрестителя (2019)

Різдвяне послання владики Ярослава (2019)

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Трускавецькому деканаті

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Лішнянському деканаті

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Старосамбірському деканаті

Проповідь у свято Покрова Пресвятої Богородиці (2018)

Проповідь на неділю після Воздвиження

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії у Сколівському деканаті

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії у Славському деканаті

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Судововишнянському деканаті

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької Єпархії в Дублянському деканаті

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Хирівському деканаті

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької Єпархії в Підбузькому деканаті

Слово з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в м. Рудки

Проповідь владики Ярослава в Неділю Всіх Святих Українського Народу (2018)

Проповідь з нагоди прощі у Грушові (2018)

Проповідь на Божественній Літургії з нагоди святкування 25-літнього Ювілею Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ у Дрогобицькому деканаті

Великоднє послання владики Ярослава (2018)

Декрет проголошення Ювілейного року з нагоди 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії

Різдвяне послання владики Ярослава (2018)

Вступне слово на відкритті науково-практичної конференції «Виховні ідеї митрополита Андрея Шептицького в освітньому просторі сучасної України»

Проповідь з нагоди 15-ліття академічного капелянського служіння в Дрогобицькому Педагогічному Університеті ім. Івана Франка

Великоднє послання владики Ярослава (2017)

Проповідь владики Ярослава в Другу неділю Великого посту (2017)

Різдвяне послання владики Ярослава (2017)

Проповідь на Архиєрейській Божественній Літургії з нагоди 20-річчя Дрогобицької духовної семінарії

Місія Дрогобицької духовної семінарії

Пасхальне послання владики Ярослава (2016)

Проповідь на першу неділю Великого Посту (2016)

Слово з нагоди зустріч з воїнами та волонтерами - «Дрогобич-SOS - допомога армії»

Слово з нагоди святкування 202- річниці від дня народження Т.Г.Шевченка

Слово з нагоди вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні (2016)

Проповідь владики Ярослава в Навечір'я Різдва Христового (2016)

Слово владики Ярослава в Неділю перед Різдвом (2016)

Різдвяне послання владики Ярослава (2016)

Слово з нагоди відкриття Ювілейного року Божого Милосердя в Катедральному храмі

Декрет про проголошення Ювілейного року Божого милосердя в Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії УГКЦ та затвердження плану заходів щодо його відзначення

Молитва за захисників України у свято Покрова Пресвятої Богородиці

Слово з нагоди 150-ліття з дня народження митрополита Андрея Шептицького

Проповідь на свято св. Володимира Великого

Вступне слово на академії в Старому Самборі присвяченій Митрополиту Андрею (Шептицькому)

Слово на святкуванні Днів Європи у м. Дрогобичі

Слово у Світлий понеділок (2015)

Пасхальне послання владики Ярослава (2015)

Слово з нагоди святкування 201- річниці від дня народження Т.Г. Шевченка

Вступне слово на відкритті заходів з нагоди 200-тої річниці від дня народження о. Михайла Вербицького

Слово владики Ярослава в ІІ-у річницю смерті владики Юліана (Вороновського)

Різдвяне послання владики Ярослава (2015)

Післясоборове пастирське послання Преосвященного Владики Ярослава до духовенства, монашества та мирян Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ

Пастирське звернення до вірних Самбірсько–Дрогобицької єпархії з нагоди 25-річниці легалізації УГКЦ

Слово з нагоди відкриття Року пам'яті митрополита Андрея Шептицького

Вітальне слово з нагоди відкриття Собору Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом»

Проповідь з нагоди Преображення Господнього

Великоднє послання владики Ярослава (Приріза)

З приводу геройської смерті блаженної пам'яті

Пастирське послання з нагоди скликання Єпархіального собору

Пастирське звернення Преосвященного владики Ярослава з приводу суттєвого загострення суспільно-політичної ситуації

Проповідь на свято первомученика та архидиякона Степана

Проповідь в Навечір'я Різдва Христового (2014)

Різдвяне послання владики Ярослава (2014)

Звернення щодо подій на "Євромайдані"

Проповідь на Божественній літургії з нагоди освячення каплиці у монастирі Сестер-Служебниць

Проповідь на свято Покрови Пресвятої Богородиці

Слово владики Ярослава на початок навчального 2013/14 року Божого

Проповідь на празник Успення Пресвятої Богородиці у Самборі

Привітальне слово учасникам конференції "Християнське виховання - то справа любові"

Проповідь на свято св. Володимира Великого

Проповідь на Неділю всіх святих українського народу

Проповідь на Божественній літургії під час загальноєпархіальної Прощі до с. Билич

Слово з нагоди освячення єпархіального центру «Карітас»

Подячне слово на Архиєрейській Літургії з нагоди 20-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії

Владика Ярослав в інтерв’ю газеті «Експрес»: «Якщо людина глибоко пізнала Бога, то вона готова розділити цей досвід з іншими»

Проповідь з нагоди освячення храму Воскресіння Христового

Великоднє послання преосвященного владики Ярослава (Приріза)

Слово на похороні Владики Юліяна в Уневі

Слово владики Ярослава на Богоявлення Господнє

Різдвяне послання владики Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицького [аудіо]

Звернення владики Ярослава (Приріза), Єпископа Самбірсько-Дрогобицького, щодо підтримки благочинної акції «Різдвяна свічка»

Слово на відкритті науково-практичної конференції «Роль Університету та Церкви у вихованні сучасної молоді»

Слово з нагоди 50-річного ювілею музично-педагогічного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Проповідь владики Ярослава з нагоди 625-річниці м. Борислава

Слово владики Ярослава з нагоди благословення початку навчального 2012/2013 року

Проповідь владики Ярослава на празник Успення Пресвятої Богородиці

Звернення з приводу загострення суспільно-політичної ситуації в Україні через намагання впровадити в життя законопроект «Про засади державної мовної політики»

Інтерв'ю з владикою Ярославом (Прирізом) на тему соціального служіння Церкви

Привітальне слово владики Ярослава з нагоди вручення дипломів випускникам Дрогобицької духовної семінарії

Слово з нагоди 120-ї річниці з дня народження Патріарха Йосифа Сліпого

Проповідь владики Ярослава з нагоди прощі у с. Грушів на Дрогобиччині

Звернення до молоді Преосвященного владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького

Великоднє послання "Воскрес Ісус із гробу"

Проповідь владики Ярослава у третю неділю Великого посту (2012)

Проповідь владики Ярослава у другу неділю Великого посту (2012)

Християнська керигма: актуальність проповідницького служіння у Церкві

Проповідь владики Ярослава у першу неділю Великого посту (2012)

Слово владики Ярослава (Приріза) у Сиропусну неділю

Інтерв'ю владики Ярослава (Приріза) для газети "Коловорот"

Різдвяне послання владики Ярослава (Приріза)

Подячне слово владики Ярослава (Приріза) під час його інтронізації на престіл Самбірсько-Дрогобицької єпархії

Інтерв'ю з владикою Ярославом (Прирізом) напередодні його інтронізації для часопису "Наш Собор"

Інтерв'ю з владикою Ярославом (Прирізом) напередодні інтронізації для часопису "Слово"

Передмова до монографії про о. Маркіяна Шашкевича

Проповідь на Різдво Івана Хрестителя

Проповідь з нагоди освячення храму блаж. Миколая Чарнецького у с. Ваньовичі на Самбірщині

Проповідь в урочищі Саліна у 70-ту річницю трагедії

Проповідь в Неділю Всіх святих під час прощі у Биличах

Проповідь під час завершення навчального року 2010/11 у Дрогобицькі духовній семінарії

Проповідь в неділю Святих Отців І Нікейського Собору

Звернення до учасників конференції «Перспективи розвитку української ікони в ХХІ столітті. Богослов’я і пошук образу»

Привітальне слово на європейському фестивалю хорів «Культура і духовність – багатство Європи» в Трускавці

Проповідь у неділю Жінок-Мироносиць під час прощі у Грушеві

Привітальне слово владики Ярослава з нагоди 75-літнього ювілею владики Юліяна

Привітальне слово владики Ярослава до Блаженнішого Любомира під час святкування 75-літнього ювілею владики Юліяна

Привітальне слово владики Ярослава до Блаженнішого Святослава під час святкування 75-літнього ювілею владики Юліяна

Слово на завершення Хресної дороги у м.Самборі

Слово на початок Хресної дороги у м.Самборі

Владика Ярослав (Приріз). Привітальне слово до учасників єпархіальної конференції монашества

Владика Ярослав (Приріз): "Сьогодні важливо є відроджувати історичну пам'ять, відбудовувати храми, але найважливішим є відновити людину"

"Христос входить у Єрусалим, а це - символ нашого серця," - проповідь владики Ярослава на свято Входу Господнього у Єрусалим

Проповідь на празник Входу Господнього у Єрусалим

Проповідь у Другу неділю Великого Посту

Проповідь у Першу неділю Великого Посту

Спогади про владику Івана Хому

Митрополит Андрей Шептицький – душпастир свого народу

Слово з нагоди 50-літнього ювілею українського Екзархату в Німеччині (м. Мюнхен, Німеччина)

Місія Східної Католицької Церкви в житті Вселенської Церкви і в модерному світі (доповідь на міжнародній коференції у м. Гамінг, Австрія)

Слово владики Ярослава (Приріза) до учасників наукової конференції з нагоди 85-ої річниці з дня заснування УБНТ

Інтерв’ю владики Ярослава (Приріза) газеті «Франкова криниця Підгір’я»

Звернення владики Ярослава (Приріза) до молоді на всеукраїнській конференції "Молодь у Церкві ІІІ тисячоліття: Рік після Собору"

Представлення Документа Собору монашества УГКЦ «Ідентичність монашества в покликанні і служінні»

Проповідь владики Ярослава (Приріза) на прощі у с. Биличі

Слово на урочистій академії з нагоди ювілеї 200-ліття кафедрального храму Пресвятої Трійці м. Дрогобича

Слово на конференції у м. Трускавець, присвяченій 150-річчю від Дня народження І. Франка

На шляху до Емауса (звернення до молоді Синодальної комісії у справах молоді УГКЦ)

Владика Ярослав Приріз дав інтерв'ю Ватиканському радіо

Привітальне слово владики Ярослава (Приріза) під час відкриття навчального року у Дрогобицькій Духовній Семінарії

Проповідь владики Ярослава (Приріза) на празник Успення Пресвятої Богородиці у м. Самборі

Богословський вимір душпастирства молоді (доповідь на IV Сесії Патріаршого Собору УГКЦ «Молодь у Церкві ІІІ Тисячоліття»)

Проповідь владики Ярослава (Приріза) під час загальноєпархіяльної прощі до с. Зарваниця

Привітальне слово владики Ярослава (Приріза) з нагоди зустрічі Патріарха УГКЦ із жертводавцями Патріаршого Собору

Подячне слово владики після хіротонії

«Сповнити Божу волю – це мета мого життя» (інтерв’ю для часопису "Слово" напередодні єпископської хіротонії)

«Кожен член монашої спільноти повинен стати людиною відповідно до Божого задуму» (інтерв'ю для офіційного сайту УГКЦ після завершення конференції монашества УГКЦ „Покликання і формація”)