SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

Проповідь у Хрестопоклонну неділю

23 березня 2020
Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати  і сестри! Триває наша великопосна мандрівка, якою ми з благоговінням зближаємося до світлого празника Христової Пасхи. У Третю неділю Великого Посту, коли ми подолали вже половину цього шляху, Свята Матір Церква пропонує своїм дітям живоносне древо Чесного і Животворящого Хреста Господнього, щоб ми скріпилися ним та відважно прямували далі до Воскресіння Христового. У цей день маємо ще одну нагоду порозмислити над сенсом Хреста, його значенням для нас. Хрест є для нас нагадуванням, що Бог так полюбив світ, що віддав Сина свого Єдинородного (пор.Йо.3,16-17). Приймаючи цю любов,– можемо змінити себе, можемо змінити світ. У ньому ми споглядаємо славу Розп'ятого Господа, яку покликаний зрозуміти, пережити і свідчити своїм життям кожен християнин. Якщо уважно вчитаємось у богослужбові тексти, якими молимось впродовж Великого посту, то зауважимо, що у них поступово проходить вся історія людського роду – від дерева в раю до древа хресного, від вигнання з Едему до переможного і радісного входження в нього, від гріхопадіння до відкуплення. У цій молитовній скарбниці знаходимо шлях до таїнства хреста, знаходимо ті слова та образи, за допомогою яких можемо це таїнство звеличити, прославляючи Господа, який приносить на Хресті досконалу Жертву прощення і любові. У нашому сьогоденні нової та актуальної значимості набуває для нас настійний заклик Ісуса взяти кожному свій «хрест» і слідувати за Ним з покорою і довірою до Бога (Мт. 16, 24). Нести хрест – означає йти за Христом і знайти таким чином силу для боротьби з гріхом і зі злом. Глибокі богословським змістом піснеспіви і моління, та й взагалі особлива покаянна атмосфера Великого посту, вчать нас прийняти мудрість Господнього Хреста та мужньо звершувати нашу духовну боротьбу, в якій ми протистоїмо злу і гріху, присутньому в світі. Мудрість Хреста полягає в тому, щоб не шукати винуватців зла ні в інших людях, ні в якихось життєвих обставинах, а долати його в собі. Для цього потрібно проаналізувати та переосмислити власні діла, слова і помисли. Благодать Божа дає нам сміливість визнати власну відповідальність за присутність зла у світі та свідомо прийняти її. Мудрість Хреста відрізняється від людської мудрості і сили, бо «нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрості і немічне Боже міцніше від людської сили», каже апостол Павло (пор. І Кор 1, 25). Також наша історія, навіть зовсім недавня, показує перемогу Хреста, а не людської розсудливості, що протиставляла себе Хресту. Як важливо нам цією мудрістю Хреста жити, нею послуговуватися особливо тоді, коли виникають спокуси шукати людських рішень та розв'язків, забуваючи, що сила Божа здійснюється в немочі, в упокоренні в самозреченні та упованні на Господа. Хрест не тільки символ і знак любові та милосердя… Це також і вічне питання: чому добро викликає спротив і ненависть? Чому розпинають Правду? Споглядаючи світ навколо нас, зауважуємо страждання, хвороби, смерть. Чому існують ці випробування? - Часто ставимо собі такі питання, коли бачимо вмираючу дитину, коли спостерігаємо по телебаченню, як гинуть невинні люди внаслідок чиїхось нечистих політичних інтриг та так званих „економічних інтересів”. Питаємося про сенс страждань, коли страждаємо від своїх та чужих гріхів: ненависті, заздрості, пияцтва, зради тощо. Питаємося про сенс страждання, коли відчуваємо в серці біль, спричинений непрощенням собі чи ближньому; коли не можемо визволитися від страхів, неспокою, хвилювання. Питаємось про сенс страждань, коли нас не справедливо оскаржують, обмовляють, коли нас не розуміють, коли насміхаються з нас, відкидають, коли почуваємося відкиненими і нікому не потрібними. Знову і знову ставимо собі оте одне питання: Чому Бог, Милосердний і Добрий Батько, погодився з людським стражданням? Але чи справді Бог погодився зі стражданнями людини? На перших сторінках Біблії, яку у Великому пості ми читаємо під час наших богослужінь, а потім осмислюємо у літургійних текстах, ми знаходимо розповідь про те, що Бог сотворив усе дуже добрим (пор. Буття 1), а отже, не міг сотворити страждання. Звертаючись до третього розділу Книги Буття, читаємо про гріх перших родичів і про нещастя людського роду, які були з цим пов’язані. Таким чином ми мусимо сказати собі дуже виразно, що Бог не створив страждання і смерть. Страждання є злом і як зло походить від гріха. Кожне страждання починається у раю людського серця – мого власного серця, або моїх рідних, або ж зовсім незнайомих мені людей. Кожен гріх спроваджує страждання не тільки безпосередньо на грішника, але й на все його оточення. Знаємо, що Єва, як тільки піддалась спокусі сатани, відразу ж запропонувала овоч своєї спокуси Адамові. Люди часто годують одне одного стражданнями своїх гріхів. Страждання є наслідком гріха, але є й пересторогою та навіть нагодою для явлення Божої слави! Однак, чи Бог погодився на такий стан справ? Чи погодився на те. щоб сотворений Ним світ був спотворений людським гріхом і стражданням? Виразну відповідь знаходимо вже в самому описі упадку перших родичів, коли Бог заповідає остаточну перемогу над сатаною, а отже над самим злом і стражданням (Бут 3, 15). Христос поборює наші страждання і терпіння – приймаючи їх на себе на хресті. Страсті Христові, Його Хрест і Його рани є джерелом Божої сили, котра перемагає діяння сатани. Таким чином, те, що було найбільшою зброєю сатани – гріх, страждання, смерть – стає місцем особливого досвіду Божої сили і Божого милосердя. А, отже, навіть страждання і смерть не є позбавленими сенсу, але є включеними в спасенний план Бога. Тому не кажімо, що Бог посилає на людину страждання. Він не є творцем зла, але його переможцем. Можемо з певністю сказати, що для Бога немає не виліковних недуг. Історія спасіння Старого Завіту показує нам прообраз виходу зі страждань (пор. Чис. 21, 4-9). Коли вибраний народ, вийшовши з Єгипту, у пустині почав нарікати на Мойсея і на Бога. Карою за цей гріх стали смертоносні змії, від яких люди почали масово вмирати. Тоді Мойсей відважно у молитві до Бога заступається за свій народ. Господь наказує йому зробити мідяного змія і поставити людям перед очі як знак їхнього гріха для того, щоб, дивлячись на нього, людина усвідомила і зрозуміла свій гріх. Особа, яка, розкаявшись, споглядала на мідяного змія, не вмирала. Отці Церкви і дослідники Священного Писання говорять, що цей піднесений мідяний змій у пустелі є прообразом Христового розп’яття хресної жертви Ісуса Христа. Як у Старому Завіті ізраїльтяни споглядали на мідяного змія і залишалися при житті, так кожен, хто з вірою буде споглядати на Розп’ятого Господа, визнаючи свої гріхи, буде жити вічним життям. Адже за словами апостола Петра: «Він сам у своїм тілі виніс наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для справедливости» (1 Пт 2,24). Розп’ятий на хресті Господь поставив нам перед очі всяку людську злобу і гріх, щоб ми відвернулися від гріха і жили для Бога. На хресті Бог виявляє до нас свою любов і своє милосердя. З любові Він піднявся з гробу і сказав: «Я воскресіння і життя; хто вірує у мене не помре, а матиме життя вічне» (Йо. 11,26). Великий піст – це час покаяння, благотворний період року, коли ми маємо нагоду усунути з нашого життя гріх та його наслідки. Один з найбільших сучасних християнських мислителів Йосиф Ратцінгер (папа Венедикт XVI) пише так: „Покута й покаяння належать до суті християнства. Бачимо, як для людей, які відійшли від Бога, життя стає огидне і незносне, так що вдаються в світ наркотиків, або ж терором хочуть збудувати новий світ і нове життя. Це велика Божа ласка, що Бог не дозволяє, щоб гріх розростався й ширився, є ласкою, що Бог нас кличе до покаяння і що приймає від людей покуту й покаяння”. За словами святого апостола Павла, «коли через переступ одного померло багато, то тим більше ласка Божа і дар через ласку одного чоловіка, Ісуса Христа, щедро вилились на багатьох» (див. Рим. 5, 15). Ісус на хресті умер за наші гріхи, щоби ми стали вільними дітьми Божими і спадкоємцями Його Царства. Його хрест стає джерелом нашого життя. Без нього у світі панували б темрява і зло. Він дарунок милосердя Божого не тільки людині, але і всьому творінню. Христос взяв на Себе всі гріхи людства, щоб всі ми, зранені ними, піднесли свій погляд на Розп’ятого Господа. Спасіння приходить лише через Господній Хрест і заради цього Бог став людиною. Немає спасіння в ідеях, ідеологіях, у добрій волі, в бажанні бути хорошими. Єдине спасіння у розіп'ятому Ісусі Христі, бо тільки Він, зміг прийняти всю отруту і злобу гріха та зцілити нас. Господній Хрест – це знак християн, християнський символ. Ми знаменуємо себе хресним знамення, але, на жаль, не завжди робимо це усвідомлено, достойно, а часто неуважно. Чи не є це ознакою того, що нам не вистачає віри в Розп'ятого Господа. Ми носимо хрест як знак приналежності до християнства, але не можна зводити його лише до символу, немов би ототожнюючи його зі значком улюбленої команди. Це – пам'ять про Того, Хто задля нас став жертвою за гріх. Хрест – це діючий знак спасіння. Хто не буде дивитися на Розп’ятого Господа так, як євреї в пустелі дивилися на мідного змія, хто очима віри не побачить у ньому жертву Сина Чоловічого, той наражає себе на втрату вічного спасіння. Отож, і ми, що переживаємо тепер час болючого досвіду поширення вірусної хвороби, звертаємось до Тебе, всеблагого Владики нашого Господа Ісусу Христа, із сокрушенним серцем благаємо: споглянь на нас, Господи, помилуй, захорони від недуг і нещастя всіх людей. Подай здоров’я хворим і немічним, прийди з своєю ласкою і потіхою до тих, які страждають. Звільни нас від страху, відчаю, прости нам наші гріхи, визволи від зла байдужості і себелюбства. Навчи нас бачити потреби наших ближніх та їм в любові послужити. Дай мудрість і силу нашим медикам. Скороти цей час тривоги і терпіння, не залиши нас без милості Твоєї, даруй нам благодать навернення і надію. За молитвами Пресвятої Богородиці та всіх святих нашого українського народу, вислухай нас Господи! Бо Тобі належить всяка слава, честь і поклоніння Отцю, і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас і на віки віків. Амінь. + Ярослав 22 березня 2020 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Розпорядження Духовенству і вірним Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ в зв’язку з поширенням небезпечної хвороби

19 березня 2020
Нещодавно в Україні вступили в дію обмежувальні заходи для запобігання поширення коронавірусу. У зв'язку з цим владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький скерував до духовенства і вірних окреме розпорядження. РОЗПОРЯДЖЕННЯ Взявши до уваги ситуацію, що склалася в зв’язку із заходами, запровадженими органами державними влади для недопущення поширення епідемії коронавірусу (COVID-19) в Україні; дбаючи про духовне і тілесне здоров’я наших вірних;користуючись рекомендаціями Блаженнішого Святослава, Глави й Отця УГКЦ, поставитись відповідально до заходів безпеки, а також зберігати цілковитий спокій; постановляю: А. Для підтримання молитовного духу 1. На кожній Божественній Літургії на Єктенії усильного благання додати особливі прохання (див. Додаток І).2. Після Заамвонної молитви на Божественній Літургії виголошувати особливу молитву (див. Додаток І).3. Посилити молитви за здоров’я всіх, зокрема за старших і дітей, за осіб зі слабким здоров'ям; особливо просимо молитись за одужання тих, які уражені коронавірусом;4. Молитися за працівників сфери охорони здоров’я. 5. Продовжити практику молитви о 21.00 за Україну, за оздоровлення хворих, за лікарів.6. Оскільки Великий піст полягає не лише у стриманні від їжі, то, зокрема, звернути увагу на користі читання духовної літератури (Св. Письма, творів Св. Отців та інших церковних авторів) як поживи для духовного життя та альтернативи надмірному захопленню мас-медійними засобами (телебаченням, Інтернет…). Пам’ятати, що особи похилого віку, а також хворі і немічні, можуть користати з диспензи від посту (споживання м’ясних і молочних страв). Б. Стосовно відвідування богослужінь 7. Усім вірним Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ, що перебувають в зоні ризику (старшого віку, батькам з малими дітьми, особам з ознаками респіраторних інфекцій, тих, хто недавно повернувся з територій, де поширений коронавірус, і хто з ними проживає) залишатися вдома, щоб не наражати себе та інших на небезпеку зараження, користаючи зі спеціально наданої мною з цієї причини канонічної диспензи (звільнення) від обов’язку фізичної присутності на Божественній Літургії у неділі і свята. Натомість залишається обов’язок брати участь у Божественній Літургії, яка транслюється медійними засобами (інтернет, телебачення, радіо - див. Додаток ІІ), або принаймні однієї години спільної чи особистої молитви та читання Святого Письма на час тривання обмежуючих заходів.8. Де це можливо, запровадити вживання гучномовця для транслювання богослужіння надворі, щоб у храмі не перебувало більше 10 осіб.9. Де це можливо, при звершенні богослужінь та треб зберігати відстань між вірними не менше 1,5 м.10. В часі Сповіді дотримуватись особливих санітарних норм та гігієни (зокрема, використовувати Сповідальниці з захисним бар’єром). Пам’ятати, що в особливих умовах обов’язок Великодної Сповіді можна сповнити до Свята Св. Апп. Петра і Павла. 11. Регулярно пригадувати вірним про правила приступання до Святого Причастя. Вірним, які причащаються, широко відкривати уста і не торкатись ними ложечки. У випадку торкання ложечки вуст причасника протирати її дезінфікуючим розчином. 12. Душпастирям відгукуватися на прохання вірних і, дотримуючись заходів гігієни та адекватного захисту, уділяти їм Таїнства Сповіді та Причастя вдома, особливо коли йдеться про хворих осіб.13. Дотримуватися правил особистої гігієни в храмах. У цей період є оправданим не торкатися і не цілувати ікон та інших посвячених предметів, які, за звичай, у такий спосіб почитаємо. 14. Посилити заходи протиепідемічної безпеки в храмах, щоби вони були чистим і безпечним місцем для особистої та спільної молитви. В. Стосовно підтримання належних відносини у суспільстві 15. Прислухатися до розпоряджень органів цивільної влади та дотримуватися санітарних норм.16. Плекати дух християнської взаємодопомоги, солідарності та відповідальності.17. Перестерігаємо усіх перед проявами негативного ставлення до уражених коронавірусом чи потенційно уражених.18. Не піддаватись паніці, об’єктивно перевіряти інформацію, дотримуватись "інформаційної гігієни".19. Слідкувати за повідомленням церковних засобів масової інформації для отримання додаткових евентуальних вказівок. Благословення Господнє на Вас! владика Ярослав (Приріз),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький прот. Любомир Митник,віце-канцлер Додаток I. Моління на Божественній літургії під час 1.      На кожній Божественній Літургії на Єктенії усильного благання додати особливі прохання: «Ще молимося Господеві Богу нашому, щоб відвернув свій справедливий гнів від нас і уберіг від небезпечної недуги, що загрожує людському родові; змилувався і навідався до хворих, підняв їх з постелі немочі і дарував їм здоров'я душевне і тілесне, молимось Тобі, Господи, вислухай і милостивно помилуй». 2.      Після Заамвонної молитви на Божественній Літургії виголошувати наступну молитву: «Боже Предвічний і Всемогутній, Отче милосердний, Творче неба і землі. Ти з любові до людського роду послав у світ Сина свого Єдинородного як Спасителя та Лікаря душ і тіл наших. На Його слово хворі одужували і всі ті, що їх мучили нечисті духи теж оздоровлялись. Отож, і ми, що переживаємо тепер час болючого досвіду поширення вірусної хвороби, до Тебе, нашого всеблагого Владики, припадаємо і сокрушенним серцем благаємо: споглянь на нас, Господи, помилуй, захорони від недуг і нещастя всіх людей. Подай здоров’я хворим і немічним, прийди з своєю ласкою і потіхою до тих, які страждають. Звільни нас від страху, відчаю, прости нам наші гріхи, визволи від зла байдужості і себелюбства. Навчи нас бачити потреби наших ближніх та їм в любові послужити. Дай мудрість і силу нашим медикам. Скороти цей час тривоги і терпіння, не залиши нас без милості Твоєї, даруй нам благодать навернення і надію. За молитвами Пресвятої Богородиці та всіх святих нашого українського народу, вислухай нас Господи! Бо Тобі належить всяка слава, честь і поклоніння Отцю, і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас і на віки віків. Амінь» Додаток IІ. Трансляція богослужінь 1.      Катедральний храм Пресвятої трійці у м. Дрогобичі Онлайн-трансляція здійснюєтьсяна сторінці Facebook - Katedra Sde: - у понеділок, вівторок, четвер о 18.00 год. – Літургія напередосвячених Дарів; - у середу і п’ятницю о 7.30 год. - Літургія напередосвячених Дарів та парастас-сорокоусти; - у середу о 17.30 год. – Хресна дорога для молоді; - у п’ятницю о 16.30 год. – Хресна дорога для дітей; - у п’ятницю о 18.00 год. – Хресна дорога; - у суботу о 7.30 год. – Божественна Літургія; - у неділю о 7.00; 8.30; 10.30; 12.00 год. – Божественна Літургія. 2.      Патріарший Собор Воскресіння Христового у м. Києві -         Онлайн-трансляція здійснюється на сторінці https://www.facebook.com/Zhyve.tv/ 3.      Літургія Українською мовою на Ватиканському радіо Кожної неділі, а також 7 і 19 січня, 7 квітня, 28 серпня й 14 жовтня о 9:05 київського часу з каплиці Благовіщення Свята Літургія в українському обряді транслюється:  -      на коротких радіохвилях 31-го метра частотою 9645 кГц і 25-ти метрів частотою 11930 кГц. -      через супутник:  Координати: Radio Vaticana Telepace - HOT BIRD Eutelsat 13B - Trasponder 89; ModulationVBS-2 / Symbol rate:29900 / FEC:3/4-8PSK - Frequecy:MHz 12476 H Audio2 PID Video:2041 - PID Audio2:2043 -      В мережі інтернет Онлайн-трансляція здійснюється та запис зберігається на сторінці - https://www.vaticannews.va/uk/podcast/svyata-liturgiya-v-kaplici-blagovishennya.html Детальніше...

Молитва за зцілення від коронавірусної інфекції

14 березня 2020
З благословення владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, душпастирям Самбірсько-Дрогобицької єпархії поручається під час Божественної Літургії, після Заамвонної молитви, додавати Молитву за зцілення від коронавірусної інфекції. Детальніше...

Владика Ярослав: Людина містить в собі найцінніший образ Божий, на відновлення якого Син Божий не завагався пролити власну кров

08 березня 2020
8 березня, у неділю Торжества Православ'я, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь у Першу неділю посту - Неділю православ’я

08 березня 2020
Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати  і сестри!  Під час першої нашої зупинки у великопосній подорожі – у Першу неділю посту - Церква подає нам духовну благовість Слова Божого. Євангельський уривок сьогоднішньої неділі описує дві зустрічі Ісуса Христа з учнями і їх покликання. Перша зустріч – з Филипом – описана дуже коротко. Христос каже: «Іди за за мною», - і той іде. Особливістю цієї зустрічі є те, що Ісус сам знаходить нового учня. Ми не чуємо відповіді Филипа. Не знаходимо опису його досвіду покликання і зустрічі з Ісусом. Але ми дізнаємося, що зустріч з Христом спонукає його поділитися тим досвідом з іншими. Він знаходить свого друга Натанаїла і розповідає йому, як він пережив свою зустріч і впізнав в Ісусі Месію. Його переконання про Ісуса як Месію базується на Писанні: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, - Ісуса Йосифового сина, з Назарету» (Йо. 1. 45). Натанаїл здивований походженням Ісуса Христа з Галилеї, з Назарету. Назарет ніде не згаданий у Старому Завіті, тим більше як місто з якого має прийти Месія. Филип не намагається щось йому пояснити, але відразу говорить до Натанаїла подібно як Ісус до перших двох учнів: «Прийди і подивися» (Йо.1,46). Филип не наводить ніяких переконливих аргументів. Християнське свідчення повинно базуватися не так на переконливості аргументів, як на особистій зустрічі з Христом: слід створити людині можливість самій зустрітися з Христом. Натанаїл прислухається до заклику свого товариша Филипа. Але Христос першим його бачить і говорить про чесність Натанаїла: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства» (Йо. 1. 47). Це  - ще одне об’явлення Ісуса. Своєю відповіддю на за запитання: «Звідки ти мене знаєш», Ісус показує, що Він як Бог знає серце людини. Це спонукає Натанаїла до сповідування своєї віри: «Учителю, ти - Син Божий, ти - цар Ізраїлів» (Йо. 1. 49). Ось таким є шлях віри учня. Христос бачив Натанаїла під смоковницею. Екзегети бачать у цьому натяк на те, що Натанаїл глибоко вивчав Святе Письмо, бо смоковниця у равіністичній традиції вважалася деревом знання і під нею часто читали та роздумували над Писанням. Також і Натанаїл, мабуть, під смоковницею роздумував над писанням. Почувши ці слова від Христа, він зрозумів, що Той бачить тайни його серця. Його здивувало не так те, що Ісус його бачив, як те, що він знав його думки і його серце. Вивчаючи закон, Натанаїл готувався, щоб зустріти Месію. Натанаїлові, який увірував, Христос обіцяє, що побачить ще більші речі. Якщо спочатку Натанаїлу потрібно було прийти до Ісуса, щоб пізнати більше, то тепер його закликається вірити, щоб знову побачити ще більше. Таким чином віра веде до глибшого пізнання Бога. Знаменними у біблійному контексті є наступні Христові слова: «Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого» (Йо. 1. 51). Тут можна зауважити паралелі зі сном Якова про драбину від землі до неба, по якій сходили і виходили ангели: «І сниться йому, що ось драбина спирається об землю, а вершком сягає неба, і оце ангели ступають по ній вгору й сходять наниз» (Бут 28, 12). У словах Ісуса вже немає згадки про драбини, бо саме він, Син Чоловічий, поєднує небо і землю, Бога з людьми і людину з Богом. «Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, - той об'явив» (Йо. 1,18). Бога ніхто ніколи не бачив, але Христос об’являє, що в Ньому побачимо Бога. Згодом у Євангелії від Йоана Ісус скаже Филипові, що хто бачив Його – бачив Отця. «Якщо б ви мене пізнали, то й Отця мого пізнали б. Відтепер знаєте його і бачили.» А Филип йому: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас.» «Скільки часу я з вами, - каже Ісус до нього, - а ти мене не знаєш, Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця?» (Йо. 14,7-9). Ісус Христос є «місцем» зустрічі Бога й людини. Для нас, християн, як і для Филипа з Натанаїлом, Писання  провадить до Ісуса, але реальність сповнення є завжди більшою від обітниці. В сьогоднішньому апостольському читанні чуємо, що віра, яка визначає спосіб життя людини, є запорукою сповнення обітниці: «І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість» (Євр. 11,39-40). Першу неділю посту в нашій східній християнській традиції ми також називаємо Неділею Православ’я. У цей день ми згадуємо історичну подію перемоги православної (тобто правдивої), християнської віри над єрессю іконоборства, котра відбулася на 7 Вселенському Соборі 787 р. та була урочисто потверджена у 842 р. Тоді після довгого та гіркого досвіду переслідування послідовників правдивої віри, основаної на апостольському та святоотцівсьеому переданні, відбулося прилюдне почитання і вшанування святих ікон Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії та святих. Торжество православ’я особливо актуальне для нас, греко-католиків. Ще зовсім недавно в Україні панував безбожний більшовицький режим, який намагався знищити нашу Церкву через те, що ми перебуваємо в єдності зі Вселенською Католицькою Церквою, що побудована на камені віри Апостолі Петрі. Однак, незважаючи на всі старання комуністичного режиму, ми завдяки вірності своїй християнській традиції та вірі зберегли в чистоті свою віру, благоговійно молилися і йшли тим духовним шляхом, який нам залишив Христос, Святе Євангеліє, Отці Церкви та наші мученики й ісповідники віри від Володимирового хрещення Руси – України. Тому для нас це свято є настільки ж радісним, як і для християн, котрі святкували його у 842 р., після довгих років переслідування за вірність власній церковній традиції іконопочитання. Христова Церква, святкуючи Неділю Православ’я, з однієї сторони підкреслює те, в що ми як християни віримо, а з другої – спрямовує наш погляд до того, до чого ми повинні стриміти. Це – ікона. Ми віримо, що в іконі ми споглядаємо та поклоняємось Христу - Воплочененому Божому Слову; і, споглядаючи та поклоняючись Йому в іконі, ми своїм життям стараємось уподібнитись до Нього. Ці два важливі елементи – правильна віра та духовний подвиг богоуподібнення - і є основою нашого православ’я, православ’я не конфесійного, а догматичного. Кожен християнин є православним, коли він сповідує правдиву віру в Ісуса Христа і своїм життям уподібнюється до Нього. У цьому сенсі і ми, вірні Української Греко-Католицької Церкви, називаємо себе православними християнами. Ми не належимо до конфесійного православ’я, але ми сповідуємо віру, стверджену першими Сімома Вселенськими Соборами, основану на камені віри – Петрі апостолі, торжественно проголошену у Першу Неділю посту – Неділю Православ’я, тому й є православними у вірі а католиками у любові. Ікона об’являє нам Бога. Першою іконою, котра з Божої волі з’явилася серед людей, було Воплочене Слово, Ісус Христос, Син Божий, образ слави Предвічного Отця. В Христі Бог об’явив себе найповніше. Це Сам Ісус сказав до Филипа: «Хто бачив Мене, той бачив Отця» (Йо.14,9). В Христі перебуває вся повнота Божества. Божа природа Сина Божого була нерозривно поєднана з Його людською природою. Ісус об’являє в собі Бога, Божий спосіб думання, мовлення і поведінки. Не раз цей образ Божий, котрий об’являвся в Ісусі Христі, був незрозумілим для оточення, дивним, а навіть викликав несприйняття, бо Христос не жив за законами цього світу. Ісус не брав за взірець цей світ, але говорив і робив те, що бачив і чув у Отця. Він об’являв Божий світ у собі. Він є іконою Бога, а роль ікони не полягає у тому, щоб відтворювати дочасну дійсність, а є свідченням про інший світ - надприродній, Божий. Це світські образи і портрети відображають тільки земську дійсність. Вважається, що чим більш докладніше, наприклад, пейзаж чи портрет відобразить вигляд даного об’єкту чи людини, тим він цінніший. Це ж саме можемо побачити на фотографіях - світ відображається таким, яким він є на землі. Зовсім інакше є з іконою. В той час, як звичайний портрет представляє звичайну людину, ікона представляє людину, яка з’єдинена з Богом. В іконі домінує не образ земної людини, але образ людини обожненою Божою благодаттю, преображеної і проникнутої Божим діянням. Саме тому на іконі так багато золота, що символізує ласку Божу і надприродній світ Царства Небесного... Першою іконою на землі було Воплочене Слово Боже. Дивлячись на Ісуса, люди можуть пізнати Бога. «Хто мене бачив, той бачив Отця», каже Христос Филипові (Йо.14,9). Кожне чудо, здійснене Господом Нашим Ісусом Христом, закінчувалося прославою Бога. Навіть у момент найбільшого приниження Сина Божого люди пізнавали в Ньому Бога. Так розбійник пізнав у Ньому свого Господа на хресті, а сотник бувши свідком Його спасенної смерті прославляв Бога, кажучи: "Чоловік цей справді був Син Божий" (Мар.15, 39)... У Книзі Буття (1,27) читаємо: «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її». Коли кажемо, що людина є сотворена на образ Божий, то тим визнаємо, що людина є покликана до того, аби бути свідком надприроднього світу, щоб об’являти Бога серед світу, щоб об’являти Його всемогутню і люблячу присутність. Але щоб це сталося, щоб ми дійсно стали іконою Творця нашого, потрібно нам уподібнитися до нього. Це - сенс цілого духовного життя, це ціль наших зусиль, це наше покликання на землі. Той, хто досяг такої подібності до Отця, Церква проголошує святим. Саме тому в нашій церковній традиції святих людей ми називаємо „преподобними”, що означає «дуже подібними до Бога». Знаменним є також і те, що титул цей стосується до монашого образу святості: святих монахів і монахинь називає Церква преподобними. Чому? - Бо вони осягли в своєму житті велику подібність до Бога, сталися правдивою іконою Бога, об’являли супроти світу Бога і Його святий Образ, котрим є сам Ісус Христос. Тому і молимося в тропарі до преподобних: „У тобі отче (мати) вірно збереглося те, що в первообразі...” В чому ж полягає сенс святкування свята Торжества Православ’я і перемоги іконопочитання в цю пору літургійного року? Адже на перший погляд воно, здавалося б, немає нічого спільного із покаянним настроєм Великого посту! - Час Великого посту - це час застанови над собою, час пізнання себе, аби відновити в собі образ Божий, спотворений гріхами. Тому задумаймось, чи готові ми сказати разом зі святим апостолом Павлом: „Будьте моїми послідовниками, як і я - Христа” (1Кор.11,1), або „Живу вже не я, а живе Христос у мені” (Гал.2, 20)... На Страшному суді, коли станемо перед Господом лицем в лице, перед нашим „первообразом”, тоді виявиться наскільки ми уподібнилися до Нього. Тому Церква каже нам відкликатися до тієї правди, про яку сьогодні згадуємо, і просити у Господа остаточного очищення: «Я образ несказанної Твоєї слави, хоч і ношу язви гріховні. Ущедри своє створіння Владико і очисти своїм благоутробієм, і бажану батьківщину подай мені і вчини мене знову жителем раю» (Стихира на Парастасі). Напевно, мало з нас наважилися б знищити посвячену ікону, але чи замислюємося ми над тим, що всі ми через наші гріхи спотворюємо і нищимо образ Божий в нас. І це ми робимо щодня! Але ж ця ікона не є створена людськими руками, вона намальована Святим Духом. Це - жива ікона, найцінніший образ Божий, на відновлення якого Син Божий не завагався пролити власну кров. Питаймо себе щоденно: наскільки мій спосіб мислення є згідний з тим, що говорить щодня Слово Боже, наскільки мій погляд є поглядом Отця і поглядом Христа, котрий лікує, спомагає і милосердиться, наскільки люди пізнають по мені, що Бог є і що Він є найвищою і найціннішою вартістю в житті дочасному і вічному. Ціллю Великого Посту є допомогти нам побачити жалюгідний стан, в якому перебуває ця внутрішня наша ікона і відновити її через покаяння, сповідь, молитву і євхаристію. Благодаримо Тебе Небесний Отче, що сотворив нас на власний образ. Проте через безліч гріхів ми забруднили і заплямували цей образ. Сьогодні приходимо до Тебе, взиваючи до Твого милосердя. Створи нас знову, очисти нас, віднови у нас красу Твого спасіння. Зроби нас достойною іконою Твого Сина, Ісуса Христа. Амінь. 8 березня 2020 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

У Дрогобичі пройшли перші «Благодійні запусти» від «Карітасу Самбірсько-Дрогобицької Єпархії» [фото&відео]

04 березня 2020
Карітас Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ протягом багатьох років опікується людьми, які з різноманітних причин позбавлені радості домашнього затишку й опинилися на вулиці без даху над головою. Детальніше...

Владика Ярослав привітав учасників науково-практичної конференції "Шоста академічна школа з педіатрії" [фото]

04 березня 2020
4 березня у м. Трускавець розпочалась міжнародна науково-практична конференція «Шоста академічна школа з педіатрії», яка завершиться 6 березня. Організатором заходу є Міністерство охорони здоров’я України, Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, Асоціація педіатрів України та м. Києва разом з Міжнародною асоціацією медицини (ГО МАМ), в рамках реалізації Національної стратегії МОЗ України щодо безперервного професійного розвитку лікарів. Детальніше...

Слово на відкритті науково-практичної конференції «Шоста Академічна школа з педіатрії»

04 березня 2020
Дорогі медичні працівники, учасники конференції, гості! Слава Ісусу Христу! У ці дні першого тижня Великого посту дозвольте мені привітати усіх вас на теренах Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ – славному місті Трускавці. Це напевне знаково (адже у Бога нема нічого випадкового), що у цей особливий період, духовного паломництва до Пасхи, Ви зібралися, щоб обговорити питання тілесного здоров’я людини. Оскільки лікування людських душ було і залишається однією з основних місій Христової Церкви, то як священнослужитель, я вдячний організаторам конференції за простір для Бога у вашій зустрічі. У Священному писанні читаємо такі слова: «Сину, в недузі твоїй не побивайся, лиш молись до Господа, і він тебе оздоровить. Провину відкинь, свої руки випростай, від усякого гріха очисти своє серце. А й лікаря примісти, бо й він Господом створений: хай тебе не полишає, бо й його ти потребуєш; стається не раз, що одужання в їхніх руках перебуває. Та й їм слід так само до Господа молитись, щоб ними він зволив подати полегшу і принести одужання для рятунку життя» (Сир.37,9-14). Медицина в усі часи була пов'язана з релігією, а релігія з лікуванням. І це не випадково, оскільки і релігія, і медицина стоять біля витоків життя і смерті людини. Медицина приділяє увагу тілу людини в його хворобливому стані. З нею також тісно пов’язане піклування про попередження хвороб. Сьогодні професійна і наукова спеціалізація в медицині значно зросла, але в той же час, незважаючи на всі наукові досягнення, справжній фахівець розуміє власну обмеженість і неостаточність власних зусиль та знань. Ми щораз більше усвідомлюємо те, про що говорить Святе Письмо і Святі Отці Церкви: людина - не просто біологічний механізм, який покликані «ремонтувати» лікарі, замінюючи або виправляючи окремі «деталі і вузли». Людина не обмежується лише тілом, а має й безсмертного духа та душу. Все частіше причини багатьох хвороб людини фахівці намагаються виявити в сфері свідомості і волі, тобто в тому, що становить її глибші основи. В нинішньому технологічному світі людина вимагає ставлення до себе саме як до взаємопов'язаного і єдиного цілого, в якому фізичні, психічні та духовні начала неможливо розглядати як ізольовані сфери життєдіяльності. Тому і лікування людини не може обмежуватися лише тілом. Таким чином, молитва про оздоровлення не суперечить медичній опіці а навпаки допомагає. Водночас, маємо пам’ятати, що навіть коли зусилля лікарів безсилі і людина здавалося б приречена на смерть, завжди є надія на Боже зцілення. І, переконаний, багато з вас тут присутніх знаєте багато випадків чудесного зцілення. Але навіть, якщо видимого оздоровлення не стається, маємо пам’ятати, що найвищою цінністю все таки залишається дух людини і її вічне життя. Християнське розуміння людини виходить з Божественного задуму про неї: людина були покликана до вічного життя в гармонії з Небесним Отцем, до гармонії між фізичним і духовним світами, до гармонії з собі подібними. Навіть в невиліковній хворобі людина має нагоду отримати шанс на спасіння і блаженне життя у Господі. Тому прошу Вас, дорогі лікарі, пам’ятати про це і, роблячи все від Вас залежне для лікування людини, якщо бачите, що Ваших зусиль недостатньо – уповайте на Господа. Церква осмислює терпеливо переносиме страждання як шлях духовного зцілення. Але це не означає, що вона заперечує лікування! Навпаки, спираючись на численні біблійні описи випадків зцілення, Церква не схвалює відмову від лікування і зневагу медичною допомогою. Вона лише нагадує про те, що коріння хворіб, першопричини захворювань - завжди слід шукати глибше від їх фізіологічних проявів. Церква також нагадує, що християнин покликаний не тільки до особистого спасіння, але і до служіння світу і ближньому, яке вимагає сил і, зрозуміло, здоров'я. Можна назвати чимало прикладів, коли багато лікарів, теоретиків і практиків, поєднювали і продовжують поєднювати в собі глибоку християнську віру і медичну діяльність. Серед лікарів знаємо чимало святих - тут можна згадати хоча б Євангелиста Луку, лікаря за професією; цілителів Пантелеймона, Косму і Дам’яна, Агапіта Печерського та інших. Тому бажаю успіхів, дорогі лікарі, у вашому важливому служінні на благо ваших пацієнтів. Бажаю вам бути не просто добрими фаховими спеціалістами медичної справи, а й носіями християнської духовності. Вам, педіатрам, напевне по-особливому важко буває якось пояснити собі дитячі страждання, адже, як кажуть, терпіння невинного – хрест, на якому розпинається людський розум. Тому бажаю Вам просвічення Божим розумінням у трудні моменти вашого служіння. Віруючий лікар, якщо він не тільки хороший фахівець, але і добрий християнин, не просто полегшує страждання і докладає зусиль для того, щоб перемогти хворобу. Його ставлення до хворого є більш глибоким і всеосяжним, бо він бачить перспективу життя, не підвладного фізичній смерті. Нехай ваша робота, дорогі лікарі, а радше служіння, у сфері педіатрії освятиться гарячою молитвою, присвятиться Богові та принесе щастя у земному та нетлінний скарб у небесному вимірах!  Нехай ця спільна міжнародна науково-практична конференція буде для всіх вас можливістю зібратися разом та обговорити найбільш актуальні проблеми сучасної педіатрії та напрями її майбутнього розвитку в Україні, щоб діти в нашій країні росли здоровими та щасливими, щоб система охорони здоров’я дитячого населення відповідала сучасним світовим стандартам, а вітчизняна педіатрична наука розвивалася на гідному світовому рівні. Бажаю всім учасникам конференції плідної співпраці, цікавих зустрічей, ефективного обміну думками та практичним досвідом. Дбаючи за наших дітей, ми разом зміцнюємо основи нашої держави і державності. Ще раз дякую вам за вашу відданість справі майбутнього покоління громадян України, а отже, творенню нашого спільного майбутнього та прикликаю на вас Боже благословення Всемогутнього Бога Отця, і Сина, і Святого Духа, нехай перебуває з вами завжди, нині і повсякчас і навіки віків. Амінь. 4 березня 2020 року Божого,м. Трускавець Детальніше...

Владика Ярослав: Глибинне значення посту — смиритися перед Богом, щоб увійти більш глибші відносини з Ним, прийняти Його прощення, Його благодать

02 березня 2020
1 березня, у Сиропусну неділю, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь у Неділю Сиропусну

02 березня 2020
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Впродовж попередніх чотирьох тижнів Церква приготовляла нас до Великого Посту. Для всіх християн ця пора має стати черговою нагодою до справжнього духовного обновлення і навернення. Сьогоднішньою Сиропусною неділею ми вступаємо в благодатний час Великого Посту. Нинішнє євангельське читання безпосередньо впроваджує нас у Великий піст, подаючи критерії посту, який подобається Господеві: прощення, щирість, милостиня, що є скарбом на небі. Ісус закликає, щоб піст був звернений тільки до Бога і ніякими зовнішніми ознаками не виявляти його перед іншими. Глибинне значення посту – смиритися перед Богом, щоб увійти більш глибші відносини з ним, прийняти Його прощення, Його благодать. Своє навчання про піст Ісус подає як сповнення Закону і пророків. У біблійному розумінні піст насамперед є виявом навернення до Бога та послуху Його волі. Тоді зрозумілою стає критика посту пророками, позаяк він часто ставав формальним (відмова від їжі), та їх заклик до правдивого посту, який полягає у праведних вчинках та братній любові (Іс 58, 1-12; Зах 7, 5-10). Вслухаймося в ці слова пророка Ісаї: «Таж ви в день посту виконуєте ваші справи, гнобите всіх робітників ваших. Ви постите на те, щоб правуватися та сваритись і немилосердно бити кулаком. Не так ви нині постите, щоб голос ваш було чути на небі. Хіба такий піст мені довподоби, день, коли хтось умертвлює себе? - Схиляти голову, немов тростина, вереття і попіл під себе підстелювати, - чи це назвеш ти постом та днем, Господеві вгодним? Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв'язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись. Тоді візвеш, і Господь відповість, ти крикнеш, і він скаже: - Ось я! Коли ти викинеш із-посеред себе утиск, перестанеш погрожувати пальцем і безбожно говорити, коли голодному ти віддаси хліб твій, наситиш пригніченого душу, тоді засяє твоє світло в пітьмі, тьма твоя буде, немов південь» (Іс 58,3-10)». Цей уривок з Книги пророка Ісаї, хоча і написаний кількасот років перед Христом, ніби пояснює Його слова. В сьогоднішньому Євангелії Христос вказує на ознаки угодного Богові посту: він поєднаний з молитвою і знаходить своє автентичне вираження у милостині, допомозі бідним. Піст, як і молитва та милостиня – це підвалини, на яких основуються наші відносини з Богом та ближніми. Ісус наголошує, щоб їх практикування було щире, без лицемірства, щоб не знецінити посту так, як це роблять книжники і фарисеї. Христос навчає, що найперше з чим має провадити боротьбу його учень – це з лицемірством, щоб не фальшивити у своїх відносинах з Богом, які він переживає у глибині серця. Піст повинен стати наверненням та наближенням до Бога, а не приводом до слави від людей. Саме тому піст і інші добрі вчинки мають бути не на показ, щоб вони не стали каменем спотикання. Не розголошувати – це справжня риса доброго вчинку. Бо вчинок справді добрий лише тоді, коли виходить з любові до Бога, а не до власної слави. Також і піст має виходити з любові до Бога, інакше він не принесе користі, але, навпаки, шкоду.  Вчора у літургійних текстах Вечірні і Утрені ми згадували про Райський сад, який людина втратила через упадок Адама і Єви. Зі Святого Письма знаємо, що людина була створена для життя в раю, аби бути щасливою, щоб бачити Бога і спілкуватися з Ним. Книга Буття розповідає, що наші прародичі згрішили, бо не послухались Господа і спожили заборонений плід. Цей біблійний епізод традиція пояснює так: Адам і Єва згрішили, бо не постили. Таким чином їх гріх непощення позбавив людину райського життя і тому наше існування на землі зробилось вигнанням. Як і Адам і Єва, сучасна людина часто зосереджує свою увагу не на Бозі і Його заповідях, а на матеріальному «плоді», який вабить погляд. Матеріальні засоби, на яких зосереджується надмірна увага, починають відігравати в очах людини надзвичайну роль. Це приводить до хибного висновку: чим більше їх маю, тим більше захищеним є моє життя. Тоді починається гоніння за їх нагромадженням. Ще у Старому Завіті Господь перестерігає людину перед захланністю, коли після виходу з Єгипту, хоч і дарує ізраїльтянам манну, по-суті рятуючи їх, але ця манна є поживою для них лише певний період доби, потім псується, а тому нема сенсу її нагромаджувати (Вих 16, 14-21). На жаль, часто ми забуваємо, що матеріальні речі є дарами від Бога. Ось чому у Євангелії читаємо, що слід шукати «скарб правдивий», до якого не зможуть дістатися ні міль, ні хробаки, ані злодії. Цей скарб – той, що не нагромаджується для себе, але дається потребуючому, бо «хто чинить бідному добро, той Господеві позичає, і він йому відплатить за його добродійства» (Прип 19, 17). У Книзі Сираха читаємо: «Милостиню замкни у себе в коморах – вона тебе вирятує від усякого нещастя» (Сир 29, 11-12). І апостол Павло навчав: «Більше щастя – давати, ніж брати» (Ді 20, 35). Прихід Христа, Спасителя світу, на землю відкриває знову двері до раю кожному, хто йде за Ним. А Церква, показує нам красу Царства Божого, заохочує всіх нас іти цією прощею до небесної Батьківщини. Ця дорога це перш за все дорога щирого покаяння і очищення. Без покаяння немає очищення, а без очищення немає спасіння. Покаянням виправдався митар, через покаяння прощено грішницю, покаяння відкрило розсудливому розбійнику райські двері, покаяння апостола Петра повернуло йому апостольську гідність. Сьогоднішню неділю також називають Неділею прощення. Про те, наскільки важливою є ця чеснота, ми дізнаємося навіть з молитви, якої нас навчив Господь – «Отче наш» (Мт 6, 9-13). «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим», - молимося щодня, навіть кілька разів на день. Христос наголошує на прощенні, щоб наголосити на щирості слів, якими звертається людина у молитві до Бога-Отця. Прощати гріхи ближнім — це закон Євангелія, це веління Самого Господа. "Якщо ви, — говорить святе Євангеліє, — прощатимете людям їх провини, то і вам простить Отець ваш Небесний, а якщо не прощатимете людям провин їх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших" (Мт.6,14-15). Тільки у взаємному смиренні, взаєморозумінні і всепрощенні можливо для людини знайти душевний мир і вступити на шлях покаяння, наближаючись до Бога. Важко є прощати, але можливо, ще важче – просити прощення. Наш страх перед впокоренням, але ще більше наша гордість противляться тому, щоб просити прощення. Все ж фразу «Прощаю і прошу прощення» не можна розділити! Якщо не простимо ближньому, тоді ми нездатні визнати Бога як Отця (Лк 15, 25-32) і прийняти від Нього прощення своїх гріхів. Якщо не простимо, тоді не маємо досвіду, що таке прощення, а отже не знаємо що просимо у Господній молитві. Також наш, навіть найстрогіший, піст не буде вгодним Богові, якщо не примиримося з ближніми. Важливо пам’ятати, що правдивому покаянню передує одна необхідна умова — прощення образ і примирення. «Прости і зазнаєш миру», – сказав святий папа Іван Павло ІІ в одному зі своїх послань і звернувся до всіх людей доброї волі з закликом, щоб намагалися осягнути мир на дорозі прощення. Він каже: «Цілком здаю собі справу з того, що прощення може здаватися суперечним з людською логікою, однак прощення черпає своє натхнення з логіки любові, тієї любові, якою Бог обдарував кожну людину, кожну націю та кожен народ, цілий людський рід». Бог нам завжди готовий простити наші безчисленні провини, тому й сподівається від нас, що й ми будемо охоче прощати нашим ближнім. Дорогі в Христі! Вступаючи в період Великого посту, спробуймо стати терпеливими один для одного. Чим ближче ми підходимо до Царства Небесного, тим більше наближаємося до живого Бога і один до одного. Ворожнечу між нами породжує гріх, з яким необхідно боротися. Як часто на шляху всепрощення зустрічається багато перешкод. Головна з них — наша самолюбність і гордість. Тому, усвідомивши це, відкиньмо зі свого серця усілякі образи і від душі пробачмо наших ближніх і тоді справді зможемо гідно прийняти Боже прощення у Святій тайні Сповіді. Стараймося, дорогі брати та сестри, у ці спасительні дні Великого посту, намащувати наші голови згідно сьогоднішнього Євангелія, пахучими маслами правдивої побожності, любові до ближнього, доброчинності до потребуючих. Вмиваймо обличчя наших душ від злих помислів та лукавого діла і від нечистоти, яка затемнює душі наші. Здержуймося не тільки від м’ясних страв, але й від гріхів. Тоді, напевне, наш піст буде прийнятний і Богові милий. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 1 березня 2020 року Божогом. Дрогобич Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 9 з 101
^ Догори