SDE
Ярослав Приріз

Проповідь з нагоди освячення храму блаж. Миколая Чарнецького у с. Ваньовичі на Самбірщині

05 липня 2011
В ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Слава Ісусу Христу! Всесвітліші та всечесніші отці!Дорогі у Христі брати та сестри! Сердечно вітаю всіх вас тут зібраних з прекрасної нагоди - посвячення храму у вашій парафії. Адже тепер Ви маєте святиню, котра має стати справжньою скарбницею віри для всіх парафіян. Святе Євангеліє дуже виразно нам промовляє: „Де скарб ваш, та буде й серце ваше". Я бачу, що ви чимало потрудилися у цьому храмі, так багато старалися разом із своїм отцем, щоб храм возсіяв, як велична святиня і окраса вашої парафії. Однак також сподіваюся, що всі ви добре розумієте, що дім Божий, це найперше місце в якому кожен християнин повинен віднайти свою дорогу до святості, це справжнє місце зустрічі з Богом, в якому ми освячуємо свої духовні нерукотворні храми, якими є наші душі. Перша неділя після П'ятидесятниці була присвячена вшануванню всіх святих. І це показувало нам, що на цій дорозі до святості ми не самі. Ми маємо могутніх взірців у праведності, які своїм прикладом і життям вказують як треба любити Бога, свою Церкву і свій народ. А сьогоднішній празник є для нас ще приємнішим, адже ми маємо нагоду подякувати Богові за те, що в Його Небесній славі, є і ті, котрі жили посеред нас, ходили нашими вулицями, служили в наших храмах, скріплювали нас та наші родини прикладом свого ревного служіння. Ми дякуємо їм, нашим українським братам і сестрам, отим справжнім свідкам вірності своїй Церкві та народу, котрі своєю мученицькою жертвою відкрили нам перспективу нашого Воскресіння: нашого відродження, можливість розвитку Церкви та незалежної Батьківщини. Саме 27-го червня минула 10 річниця відтоді, як Святіший Отець блаженний Іван Павло ІІ під час Архиєрейської Святої Літургії проголосив 28 нових українських блаженних. З приємністю згадуємо про оцю подію особливо тому, що серед числа проголошених мучеників був і блаженний священномученик Миколай Чернецький. Сьогодні направду радію з усіма вами, що отой справжній святий герой духу та подвигу, стає також і могутнім заступником вашої парохії. Адже його життя – це взірець постійної і живої віри. Тієї віри, котра розвивалася в ньому ще в ранньому дитинстві в колі багатодітної селянської родини, в дуже лагідній та побожній атмосфері. Це мабуть наука для кожної нашої родини, що угодники Божі народжуються у святих родинах. Для наших дітей та молоді життя Миколая Чарнецького також є дуже повчальне. Адже із самого дитинства він відзначався глибокою побожністю, шляхетним характером, що заохочувало товаришів до наслідування. Його друг по навчанню о. Атаназій Тимків ось як згадував про спільні студентські роки: "Миколай Чарнецький передовсім відзначався побожністю: багато молився, часто ходив до св. Сповіді і св. Причастя. Багато читав релігійних книжок. Я ніколи не бачив його розгніваного - завжди був лагідний в словах та поведінці. Тож недивно, що ми, товариші, його шанували і любили..." Всі, хто знав його і як священика, і як єпископа одностайно свідчать, що ціле своє життя він виявляв глибоку покору й святість, тож не дивно, що відразу після його смерті багато людей звертаються до Кир Миколая у своїх молитвах та отримують поміч за його заступництвом. Блаженний священномученик Миколай Чарнецький, одержав від Господа Бога особливу місію – стати мучеником за віру. Земна мандрівка Праведника повна випробувань, терпіння, самопожертви, покори і щирої молитви за тих, які його зневажали. Владика зазнав жахливих знущань, нічних допитів, перетерпів побої, заслання. Незважаючи на тяжкі страждання, Владика завжди мав тепле слово розради для співв'язнів, знав ім'я кожного, духовно підтримував кожного. У 1956 р., як безнадійно хворого, Владику Миколая відіслали до Львова. Промислом Божим Владика видужав і ще майже три роки ніс тяжкий хрест єпископа катакомбної Церкви, був добрим пастирем і ревним молільником. За своє мучеництво одержав великий дар Божої благодаті – Святість. Ще за земного життя був добрим батьком для оточуючих, а при відході до вічності став нашим заступником біля Престолу Всевишнього. Господь обдарував його даром зцілення, тому люди на протязі десятиліть йдуть до його гробу за порятунком у своїх немочах і скорботах. І ми сьогодні надіємося, що і цей храм посвячений на честь великого Сина Української землі блаженного священномученика Миколая Чарнецького буде місцем могутнього заступництва за всіх парафіян, за кожну нашу родину, за кожну християнську душу, котра радо спішитиме до храму Божого у неділі та свята, через тайни Сповіді та Причастя отримуватиме потрібні від Бога ласки. Будемо молитися за його заступництво щоби в своєму житті ми також намагалися жити життям у любові до Бога та посвяті ближнім. Щоби храми, які ми зводимо, старалися найперше прикрашати християнськими чеснотами: віри, надії і любові. Будьмо і ми такими блаженними, а згідно Нагірної проповіді Христа - це означає бути лагідним, тихим, чистим серцем, миротворцем, спрагненим правди і бути готовим навіть на жертву за віру, Церкву і народ. Можливо від нас сьогодні не вимагається такого свідоцтва мучеництва, як показали нам блаженні священномученики, проте і ми покликані жити: молитися, вчитися, працювати, докладати щоденно всіх зусиль, щоби бути вірними у всьому Богові. Тож молімось до наших блаженних священннгомучеників на чолі із єпископом терплячої Церкви Миколаєм Чернецьким, та й до всіх святих української землі, відомих та невідомих, до тих, що постраждали за своїх братів, за свій нарід, щоб випросили у Бога і для нас дар мудрості і розуміння, мужності та витривалості, дар щирої любові та вірності Богові та рідній землі, щоб і як вони, ми любили свій нарід, свою Церкву. Нехай наші блаженні будуть нам добрим дороговказом до неба і до святості й молять Бога за нас грішних. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця, і Причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь c. Ваньовичі3 липня 2011 р. Б. Детальніше...

Проповідь в урочищі Саліна у 70-ту річницю трагедії

28 червня 2011
Слава Ісусу Христу! Преосвященний Владико, всесвітліші та всечесніші отці, представники обласної та районної влади, почесні консули іноземних країн. 70 років тому, 22 червня 1941 р.Б., почався черговий етап ІІ Світової Війни. Смертельне зіткнення двох людиноненависницьких ідеологій – фашизму та комунізму – почалося саме на наших теренах; в цій війні загинули дуже багато наших братів і сестер, наших предків, тому для України цей день по-особливому сумний і трагічний. Цей день є для нас днем смутку над українською землею, що просякла кров'ю невинно убієнних. Cьогодні, віддаючи шану усім полеглим у Салінських шахтах, ми ще раз задумуємося над тим, звідки ж береться така непоборна сила, незнищима снага українського народу? Ми маємо сьогодні чергову нагоду задуматися над тим, як цей нарід, котрий століттями нищений, мордований і знівечений не зламався, не впав, не згинув, але навіть по найбільших своїх упадках знову піднімався, вписуючи у свою історію золоті сторінки справжньої посвяти, жертви й безприкладного геройства. Це місце є святе для усіх нас. Воно оповите мовчанкою і тишею багатьох невинно убієних, проте сьогодні, як ніколи, є промовистим для усіх живих. Саліна для усіх нас – це справжня кафедра мудрості. Звідси найкращі сини і дочки нашого народу вчать нас життя. Адже їхній приклад - це реальне сповнення євангельських слів, що „немає більшої любові від тої, коли хто життя своє покладе за друзів своїх". Тут приходитимуть нові покоління й вони пам'ятатимуть, що тут полягли ті, що вміли жертвувати всім, що мали, - молодість, надії і саме життя за волю Батьківщини, за добробут майбутніх поколінь, за вірність найвищим ідеалам. „Блаженні померлі, - каже Святе Письмо, - що в Господі вмирають, бо діла їхні слідують за ними". Стараймося, щоб пам'ять про них виховувала нові покоління. І звідси наука, що ті, що віддають своє життя насправді цінують його найбільше. Бо їхня жертва не стає марною, а пам'ять про них живе вічно. Сьогодні ми дякувати Богові за дар життя тих, хто пожертвував його заради нас. Молімося за тих, хто посіяв тут свою кров як насіння для відродження нашої Церкви та народу, за тих хто подав нам достойний приклад вірності Богові і найвеличнішим ідеалам. Цей могутній соньм святих мучеників нашого народу, які заступаються за нас перед престолом Всевишнього, рівно ж зобов'язує також і нас: щиро та впевнено складати свідоцтво нашої віри та життя там, де Бог нас посилає. Їхнє свідоцтво спонукує нас змінити обличчя майбутнього світу на більш християнське, більш людяне. Сьогодні хотів би подякувати усім, кому дорога пам'ять полеглих у Саліні, хто докладає багато зусиль для увіковічення героїв своєї землі. Нехай приклад тих багатьох знаних і незнаних салінських мучеників та всіх святих українського народу, допоможе усім нам щоденно в любові до Господа та Батьківщини відповідати на заклик Божественної Літургії: „Самі себе, один одного і все життя наше Христу Богові віддаймо!" Детальніше...

Проповідь в Неділю Всіх святих під час прощі у Биличах

20 червня 2011
Слава Ісусу Христу! Преосвященніший Владико, всесвітліші і всечесніші отці, представники місцевої й районної влади, дорогі прочани, улюблені в Христі брати і сестри! Перш за все, дозвольте мені виразити свою радість та привітати всіх вас, що прибули до цього чудотворного місця – Биличі, щоб поклонитися і прославити нашу Небесну матір – Пресвяту Богородицю. Кожен із нас приніс до Неї якесь своє особливе прохання і надію, але всі ми маємо для Богоматері один спільний дар – нашу любов і вдячність за її заступництво і покров над нашим народом. В цьому році виповнюється 20 річниця відродження Української держави. Із сьогоднішньої перспективи можемо назвати, що відпустові місця у Грушеві і Биличах стались Благовіщеням української свободи, про яку мріяли і боролися сини і дочки нашого народу. З волі Божої це сталось, а події Пресвятої Богородиці ніби передвістили ці переміни, свідками й учасниками яких були більшість з нас. Тому ми ведені благодаттю Святого Духа, зібралися тут в Биличах, на чудотворному місці, освяченому Пресвятою Богородицею, щоб подякувати, прославити та звеличити Матір Господа нашого Ісуса Христа. Бог не забуває нічого з того, що ми Йому даруємо. Він збирає кожний біль нашого серця й душі, кожну нашу покуту та зодягає у світло кожен жест любові. Потім, у визначений час, Він з'єднає все і з цього цінного матеріалу стане вінець, який подасть нам перед Своїм троном. Тому жертвуймо наш душевний і фізичний біль, спрагу, втому, у цій прощі для єдності Церкви. Молімося за посередництвом Богородиці, щоб Вона допомогла нашому народові вийти з духовної, політичної та економічної кризи. Молімось, щоб припинилась ненависть, конфлікти й непорозуміння між людьми, кожен з нас має подбати про власне перемінення в Ісусі Христі. Приклад Марії допоможе нам. Вона є новим зразком людства, новою Євою. Богородиця жила в єдності з Богом, довіряючи йому Свої плани. Вона всім серцем полюбила Божий дар, яким для Неї став Ісус. Коли людина пізнає Бога, вона відкриває гідність Божого Сина та нову гідність усіх людей, яких Він відкупив. Пізнавши гідність Божої дитини, така людина стає спроможною любити себе та інших, бути відкритою на діалог та допомогу. Така людина стає миротворцем, бо вже не сприймає інших людей як потенційних ворогів, але як братів і сестер у Христі Господі. Сьогодні в першу неділю по Зісланні Святого Духа, яку ми іменуємо Неділею Всіх Святих. Христова Церква звертає наш духовний зір вже на самі плоди Діяння Святого Духа, тобто на святих і праведних Божих угодників, що возсіяли у Божій славі завдяки своєму праведному житті у співдіянні з Святим Духом. Церква урочисто святкує пам'ять всіх святих ще й для того, щоб надихнути нас уподібнюватися їм у вірі і благочесті, щоб їхній спосіб життя робити своїм, наслідувати їхні думки і почуття, їхню непохитну стійкість у виконанні Божих Заповідей, їхній постійний подвиг в очищенні власної душі через покаяння, молитовні труди та невтомну працю. Почитання святих також показує нам, що Церква живе, і що вона є завжди актуальною, постійно зростає у святості своїх вірних, це доказ також того, що Бог діє у цьому світі, що Він запрошує цей світ до себе, Він прагне освячення і спасіння наших душ. Євангельське читання, котре ми сьогодні почули, звертає нашу увагу на дві думки, котрі є важливими в отому процесі святості. Найперше Христос заохочує всіх нас стати Його живими та діяльними свідками у світі. Кожен християнин зобов'язаний вирізнятися у щоденному житті своєю боголюбивою поставою, вірністю християнським чеснотам та моральним засадам, не соромлячись того перед людьми: «Хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед Отцем моїм Небесним». Адже ж нам так дуже зараз потрібні оці правдиві свідки Христові, котрі б незалежно від свого суспільного становища, чи то в простій родині звичайного робітника, чи в у високих владних структурах, зуміли завжди ставити вище Боже, ніж своє, не боялися визнавати свою приналежність до життя Божого, до життя у вірі, надії та любові. Святі, котрих ми сьогодні почитаємо, сяяли побожним життям не тільки своїм сучасникам, але й промовляють до майбутніх поколінь. Це ті, що все своє життя занурили у чисте джерело Любові до Бога та до Правди. Вони стали справжніми добродіями людства, адже ми так часто, може інколи і не знаючи про це, крокуємо дорогами, прокладеними їхньою жертовністю, їхньою добротою і їхньою людяністю. Правдою є також те, що ця дорога є інколи важка та терниста, адже часто вимагає від нас зречення своїх інтересів та амбіцій задля інтересів вищих, ця дорога – це хресна дорога жертви та свідоцтва у мучеництві. І цю наступну важливу думку також відкриває перед нами сьогоднішнє євангеліє: «Хто не бере свого хреста і не йде слідом за мною, той мене недостойний». Дорогі брати та сестри, і ми сьогодні покликані докладати щоденно всіх зусиль, щоби бути вірними у всьому Богові. Адже ж маємо так багато взірців та прикладів в тому соньмі святих, про яких ми повинні нині не тільки згадати, але і повчитися від них. Тим більше, що у цій небесній родині святих ми бачимо святих усілякого звання і стану, всякого віку і статі. Є серед них такі, що спасалися у тяжких подвигах апостольства, мучеництва чи пустинного життя, але є й такі, котрі угодили Богові живучи у світі сімейним життям, займаючись сумлінно щоденними обов'язками. Ми благодаримо Всевишнього за те, що в Його Небесній славі, є і ті, котрі жили посеред нас, ходили нашими вулицями, служили в наших храмах, скріплювали нас та свої родини прикладом свого ревного служіння. Ми дякуємо їм, нашим українським братам і сестрам, отим тисячам відомим і невідомим справжнім свідкам вірності своїй Церкві та народу, котрі своєю мученицькою жертвою відкрили нам перспективу нашого Воскресіння: нашого відродження, можливість розвитку Церкви та незалежної Батьківщини. Саме про них блаженний папа Іван Павло ІІ тому десять років назад, підносячи частину з них до гідності блаженних, сказав: «Підтримані Божою благодаттю, вони до кінця перейшли переможним шляхом. Це шлях, який переходить через прощення й примирення; шлях, що веде до Світлої Пасхи після жертви на Голготі...» З приємністю згадуємо про оцю подію десятилітньої давності особливо тому, що зовсім недавно відбулася беатифікація папи Івана Павла ІІ. Так Церква зробила перший крок до проголошення його святим. Цей справді святий муж, котрого кожен з нас добре пам'ятає, був справді совістю світу. В ці дні сповнюється 10 років, відтоді як наш народ мав змогу радісно вітати його під час паломництва до святинь нашої землі у Києві і Львові. Напевне не в останню чергу завдяки молитвам і сміливим проповідям цього папи світ визволився з-під омани комуністичної атеїстичної ідеології. На жаль, вороги не можуть простити цьому святцю його великого служіння на користь Церкви і людству, а тому й після смерті всілякими способами зневажають його пам'ять. Молімось до Господа, щоб Він заступництвом бл. папи Йоана Павла ІІ дарував нам Божу мудрість і вміння розрізняти євангельське зерно правди від полови брехні і підступу. Сьогодні тут на чудотворному місці, у славних Биличах, ми особливим чином споминаємо і почитаємо Богородицю і Приснодіву Марію. Вона – найбільша і найперша між святими. Тому на Божественній літургії ми молимось до неї, називаючи Її Пресвятою, Пречистою, Преблагословенною... Стоячи на цьому святому місці прослави Богоматері, що постає на Її честь, заохочую всіх Вас дорогі прочани, вимолювати у Неї того, чого ми найбільше потребуємо у нашому житті. Але найперше благаймо, щоб вона супроводжувала нас дорогою святості, на яку кожен з нас ступив у Святому Хрещенні. Молімось, щоб вона дала нам сили крокувати по цьому шляху. Молімось, щоб вона допомогла нам повернутись на цю дорогу, якщо ми зійшли з неї. Материнській опіці Пречистої Діви віддаю кожного з Вас тут присутніх, щоб ви могли з вірою пройти цей шлях земного паломництва, готові виконати все, чого буде очікувати від нас Господь. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. Детальніше...

Проповідь під час завершення навчального року 2010/11 у Дрогобицькі духовній семінарії

18 червня 2011
Слава Ісусу Христу! Дорогий отче Ректоре, дорогі викладачі, улюблені в Христі брати і сестри, дорогі браття семінаристи, випускники Дрогобицької духовної семінарії! Наш Господь Ісус Христос у Євангелії закликає нас до вдячності Богові за отримані від Нього дари. Отож йдучи за заповіддю Христа, ми сьогодні зібрались довкола Євхаристійної трапези, щоб подякувати Творцеві за час навчання у духовній семінарії наших випускників. Цим нашим благодаренням Богові є літургійна молитва, від якої ми, славлячи Бога, освячуємось через прийняття Пречистих Його Тайн. Дякуючи Богові, ми пригадуємо також собі самим, що Він є джерелом благ у нашому житті. Людське життя складається з певних логічних етапів, серед яких навчання займає визначне місце. Це час, коли ми з особливими стараннями та допомогою досвідчених осіб здобуваємо і розвиваємо у собі якості та навики, від яких у майбутньому залежатиме успішність нашого служіння іншим. Приготування до священства відбувається у духовній семінарії. Тут через участь в літургійній молитві та навчанні покликаний готується до гідного прийняття тайни священства. Нам добре відома притча Ісуса про покликаних на царський бенкет. У ній Господь зазначає, що не кожен покликаний до Царства Божого зможе увійти до нього. Слова, якими Христос завершує притчу: «Багато покликаних, але мало вибраних», – безпосередньо стосуються тих, хто готується до тайни священства. У таємничий спосіб та у сприятливий час кожного з вас Господь Своєю благодаттю покликав до навчання у семінарії. Цей поклик Божий – це дар Всевишнього, даний у ваші руки. Через невтомну духовну працю покликаний засвідчує Богові перед обличчям Церкви, що він гідний отримати дар «вибраності» і почути голос народу Божого: «Аксіос» - «Достойний». Тому, дорогі семінаристи, бажаю звернути вашу увагу на те, що бути покликаним до священства ще не означає бути обраним до священства. Добрий священик – це муж молитви, нею живиться його дух, вона пробуджує його до подвижництва. Перші паростки молитовного життя мають завиднітись у житті кандидата до священства ще до прийняття цього святого таїнства. Отож за напутнє батьківське слово прошу вас взяти слова апостола Павла, які він сказав своєму учневі Тимотею, «перш за все благаю вас чинити молитви» (1 Тим. 2, 1). Дотримуйтесь усталеного молитовного правила та беріть активну участь в церковному житті при своїй парафії. Люди завжди будуть потребувати Бога, навіть в епоху, коли у світі панує технологія і глобалізація: Бога, Який відкрив Себе нам в Ісусі Христі і єднає нас у Вселенській Церкві, щоб ми з Ним і через Нього навчалися правдивого життя, щоб ми зберігали й утілювали критерії справжньої людяності. Коли людина більше не відчуває Бога, життя стає пустим, все стає недостатнім. Людина тоді починає шукати порятунку в алкоголізмі або насильстві, і ця небезпека все більше загрожує сьогоднішній молоді. Бог живе. Він створив кожного з нас і тому знає всіх нас. Він настільки великий, що в Нього вистачає часу на наші маленькі справи: «А вам ж все волосся на голові пораховано» (Мт 10, 30). Бог живе й потребує людей, які будуть жити для Нього й будуть нести Його іншим. Святий Єфрем Сирієць, оспівуючи велич священства, вказує на чесноти, якими має бути увінчаний той, хто готується до цього таїнства: «Будь палким ревнителем як ціломудрений Йосиф, чистим як Ісус, гостинним як Авраам, відкритим до знедолених як Йов, сповненим любові як Давид, лагідним як Мойсей; заблуканому допоможи віднайти шлях, слабкого укріпи, впалого підійми, немічного захисти». Можливо, ці побажання святого Єфрема видадуться вам складними до здійснення. Дійсно, осягнути їх вдається не швидко. Проте цей заклик святого вказує на керунок, в якому має рухатись духовна внутрішня праця майбутнього священика. Змагаючи до цих чеснот, ви ставатимете «Христові за духом» (Рим. 8, 1). Дорогі браття, сьогодні ви – випускники Дрогобицької духовної семінарії. Тут впродовж шести років ви пізнавали глибини Божої Премудрості. За ці роки навчання вона стала для вас alma mater – матір'ю-вихователькою. Ви, ж як добрі її сини, завжди у молитві та з пошаною згадуйте про роки проведені у батьківському домі. Не забувайте своїх вчителів і наставників, які так багато зробили для того, щоб ви могли стали добрими і святими священиками та отримали все те, що є необхідне для успішного пастирського служіння. Завершення навчання у семінарії – це, з одного боку, свідчення певної зрілості того, хто готується до священства. Про це, зокрема, засвідчує диплом, який кожен з вас отримає. З іншого боку, відтепер та частина відповідальності за ваш духовний зріст у Христі, яка дотепер лежала на сумлінні ваших духовних наставників, передається вам. Отож закликаю вас з уважністю та з острахом Божим продовжувати готуватись до таїнства священства. До вас, дорогі семінаристи випускники, Господь сьогодні звертається такими словами: „Підведіть очі ваші та погляньте на ниви, - вони вже для жнив доспіли. Вже і жнець бере свою нагороду, плоди збирає для життя вічного" (Ів. 4, 35-36). Цей заклик Господній спонукує з радістю прийняти на себе подвиг священства і продовжувати робити все можливе, щоб воно стало угодним Богові та спасительним для людей. Не забувайте, що пастирський хрест є надзвичайно важкий і нести його потрібно до кінця. Наставляючи пресвітерів в Церквах Іконії й Антіохії, апостол Павло повчав: „Через багато страждань нам треба ввійти в Царство Боже" (Ді. 14, 22). Ці слова є підтвердженням того, що священство – це неустанна, цілопальна жертва. Світ потребує добрих священиків, пастирів – сьогодні, завтра і завжди, до кінця віків. Тож благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. Детальніше...

Проповідь в неділю Святих Отців І Нікейського Собору

06 червня 2011
5.06.2011 року БожогоПрокатедральний храм Покрова Пр. БогородиціНеділя Св. Отців І Нікейського Собору Слава Ісусу Христу!Всесвітліші і всечесні отці, улюблені в Христі брати і сестри! Сьогодні я радий бути серед вас у цей святий Господній день, щоб разом з Вами подякувати Богові за величні діла, які Господь явив серед нашого народу. Ми також зібрались, що благодарити Бога в 20-ту річницю посвячення наріжного каменя вашого храму, який, надіємось, в цьому році буде посвячений. З цієї нагоди хочу пригадати слова св. Августина, Отця Церкви: "Ти створив нас для Себе Господи, і неспокійне наше серце, поки не спочине в Тобі...". Ця відвічна туга людини за своїм Творцем виростала у будівництво храмів. Людина шукала близькості з Богом. Почитання Бога, Його культ – завжди пов'язані з призначеним на це особливого місця. У Старому Завіті Яків мав видіння, що був близько Бога, відчув і пережив цю близькість, тому на тому місці поставив жертовник. Бачимо тут перші спонуки до побудови храму. Згодом Соломон збудував величний храм і Господь оселився в ньому. У Старому Завіті був тільки один храм. У Новому ж Завіті на молитву у храм збирається кожна християнська спільнота. Чому ж ми будуємо храми? Щойно у євангельському читанні ми почули і прийняли до своїх сердець слова молитви Ісуса. Це Його «священича» молитва заступництва за людський рід, з якою Він не перестає звертатися до Отця від часу свого вознесення. Сьогодні тут серед нас зібраних на Євхаристію також невидимим чином присутній Христос, як і обіцяв: «Де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там я серед них» (Мт. 18, 20). І тому наша молитва отримує особливу силу, бо з нами у Святому Дусі до Небесного Отця молиться Христос. Ось чому так важливою є спільнотна молитва. Ось чому християни збираються разом. Ось чому ми готуємо для нашого молитовного зібрання особливе приміщення – Божий храм. Ми будуємо його величним, надаємо йому гарної форми, прикрашаємо його найкращими витворами мистецтва – все це тому, що він є не тільки можливістю нашої зустрічі між собою, а ще й місцем нашої зустрічі з Господом, Котрий серед нас перебуває. Сьогодні ми як християнська громада славного міста Самбора святкуємо 20 річницю посвячення наріжного каменя найбільшого храму нашої Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, і він постає як символ відродження нашої Церкви. Це святкування випало на неділю, яку ми називаємо Неділею Святих Отців І Нікейського Собору. Таким чином сьогодні ми, літургійно споминаючи цих великих мужів Церкви, молитовно єднаємося з ними. Саме ці святі Отці захистили правдиву віру від лжевчителів, зберегли її і передали нам у спадщину через Символ Віри. Дорогі у Христі! За цю віру страждали мільйони мучеників у всі часи. Сьогоднішнє свято пригадує нам про обов'язок берегти її, відважно свідчити Божу правду у сучасному світі, бо й сьогодні залишаються актуальними слова, що ми чули в читанні апостола: «Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада» (Ді.44, 29). Нехай це наше молитовне зібрання сьогодні скріпить нашу віру, щоб світ пізнав правдивого Бога, в Якому ми живемо і спасаємось, – Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Маємо зробити живою нашу християнську віру, котру ми прийняли від прабатьків, і збагативши її власним щирим християнським життям, служінням Богові і ближнім, передати її як скарб прийдешнім поколінням. Навчімося відваги від перших християн, щоби і ми були добрими християнами всюди, де Бог нас кожного дня посилає, чи то вдома, чи на місцях нашої праці. У четвер ми відсвяткували свято Вознесіння. Після того як учні Христові розстались із своїм Учителем на Оливній горі, вони пішли молитися в закритій горниці, очікуючи дарування Святого Духа. В Апостольських діяннях про це читаємо: „Тоді вони повернулися в Єрусалим, з гори, що зветься Оливною ...і всі вони пильно і однодушно перебували на молитві разом з Марією, Матір'ю Ісуса, та з його братами (Ді.1, 12-14). Отож наша подячна молитва відбувається у той час, коли Церква молитовно готується прийняти дар Святого Духа, якого Господь наш Ісус Христос обіцяв зіслати на учнів після свого вознесення на небо. Разом із Церквою про дар Святого Духа молиться Марія, яка впродовж всього свого життя, від першої його хвилини досвідчувала дію Святого Духа. Своєю молитвою вона випрошує у Сина дар П'ятидесятниці для Церкви. Прихід Святого Духа – це відповідь на терпеливу молитву Церкви разом з Матір'ю Ісуса. Діва Марія, яка колись з апостолами молилася про дар Святого Духа для Церкви, молиться про Його прихід також сьогодні, разом з нами. Ваш храм присвячений Пресвятій Богородиці. Таким чином ви можете радіти, бо ви, парафіяни храму Покрови, маєте особливу Заступницю і ваша молитва, котра лунатиме у цьому храмі як у сіонській горниці, матиме особливу силу. Образ Церкви, яка молиться разом з Марією підкреслює першість і виняткове значення молитви. Першість молитви – це євангельський закон, якого навчилися і який зберігали також Христові апостоли і саме тому після Його вознесення, вони не почали відразу діяти, проповідувати, а пішли молитися. Молитва Церкви в сіонській горниці має кілька особливостей, що вказують на те, якою повинна бути справжня молитва. Перша властивість цієї молитви полягає утому, що вона є однодушною. Ця умова залишається актуальною завжди, а особливо у наш час роз'єднання і ворожнечі. Апостольська Церква була міцною та успішною у проповіді Євангелія тому, що мала Духа єдності, однодушності. Перед викликами сучасного світу ми повинні зробити все, що від нас залежить для того, щоб усунути з наших родин, з наших парафіяльних спільнот, з Церкви поділи, ворожнечу і непорозуміння. Христос перед своїми страстями благає Небесного Отця про дар єдності для своєї Церкви „Щоби всі було одно, як Ти, Отче, в мені, а я в Тобі, щоб і вони були в нас об'єднані (Ів. 17, 21). Зуміймо цей дар віднайти і не втратити, бо саме він є запорукою нашої здатності прийняти Святого Духа і Ним жити. Ми бачили, що молитва апостольської спільноти, об'єднаної довкола Марії була пильною і тривалою. Це аж ніяк не був хвилевий душевний порив, але терпеливе, молитовне очікування, яке потребувало самовіддачі і мужності в подоланні різноманітних перешкод. Цією молитвою були охоплені не тільки їхні серця, але і воля. Тут маємо перед собою приклад настійливої молитви, якої нелегко навчитися. Як часто ми розчаровуємося, зневірюємося, коли не отримуємо відразу того, про що просимо у своїх молитвах? Іншою трудністю є також те, що ми не завжди знаємо про що просити, деколи бажаємо для себе того, що не є корисним для нашого спасіння і вічності. І ще на одну властивість молитви я б бажав звернути вашу увагу. А саме: молитися слід з Марією, адже вона Мати Церкви. Присутність Пресвятої Богородиці, її голос, її молитва очищують, освячують, приносять Святого Духа. Просімо Марію, щоби була разом з нами, щоб навчила нас молитися, щоб прийняла наші молитви і донесла їх Синові своєму і Богові нашому, щоб Він спас задля неї душі наші. Нехай ця наша молитва до Богородиці і з Богородицею допоможе нам достойно приготуватися до празника Святої П'ятидесятниці та стати причасниками благодатних дарів Пресвятого Духа. Бажаю всім вам повернутися з цього святого місця духовно оновленими, збагаченими відчуттям материнської любові Пресвятої Діви Марії, до якої лине щира молитва із наших сердець – Радуйся, кивоте, Святим Духом позолочений. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. Детальніше...

Звернення до учасників конференції «Перспективи розвитку української ікони в ХХІ столітті. Богослов’я і пошук образу»

31 травня 2011
Христос Воскрес! Всесвітліші і всечесніші отці, члени УБНТ, улюблені в Христі брати і сестри! Я радий сьогодні вітати всіх Вас, у Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії, як учасників наукової конференції про український іконопис. Ця тематика, що є об'єктом ваших досліджень є надзвичайно важлива та в сучасних українських реаліях потребує поглибленої уваги. В зв'язку з цим мені хотілося б наголосити на двох аспектах. По-перше, думаю, що ви як фахівці у сфері іконопису добре знаєте, що ікона – це не просто мистецький твір. Це не просто атрибут нашої історії і культури. Це навіть не просто предмет культу. Не треба забувати, що це важлива богословська реальність. Церква присвятила іконопочитанню окремий Вселенський Собор, а присутні тут богослови, думаю, погодяться зі мною у тому, що небагато богословських питань піднімалось на Вселенських Соборах. Цей факт вказує на те, що ікона для Церкви – надзвичайно важлива. Через неї; через особу, котра на ній зображена; через сюжет, який вона осмислює; через фарби і техніку, котрі вона вживає, – ми віруючим оком споглядаємо Лик Христа, Сина Божого і Відкупителя людського роду. Більше того, в іконі ми не тільки споглядаємо на Христа, але й через неї покланяємось Йому. Тому фахове написання ікони та її успішне вивчення неможливі без серйозної богословської підготовки та глибокого християнського життя. З якою б вірністю іконописним канонам не була б виконана ікона - без віри, без благочестя вона залишиться німою і безплідною. Хотілося б, щоб ми постійно пам'ятали про це: і іконописці, й іконознавці. Хотів би також підкреслити ще одну важливу річ. Знаю, що на цій конференції ви говоритимете не просто про ікону, а про українську ікону. Думаю, що цей ваш намір надзвичайно похвальний. Досить довгий час в силу різних історичних обставин нам не вдавалося приділити достатньої уваги дослідженню феномену української ікони і ще менше – плеканню і розвитку традиції українського іконопису. Якщо погортаємо сторінки іноземних іконописних досліджень, то переважно зустрінемо інформацію тільки про грецьку чи російську ікону. Тому і у світі загалом, і в Українських Церквах Володимирового Хрещення зокрема є великий запит стосовно того, якою є українська ікона; якими є наші іконописні школи; що можна вважати взірцем для наслідування у нашому іконописі, а що не є для нас притаманним, чого слід уникати то що. Розумію, що це нелегкі питання і відповіді на них не будуть однозначними. Я далекий від того, щоб очікувати на те, що на цій Вашій конференції ви їх не те, що вирішите, а навіть охопите. Але я щиро сподіваюсь, що Ваша нинішня зустріч буде вагомим вкладом в процес вивчення феномену українського іконопису, а також ще одним кроком у напрямку популяризації і впровадження в сучасному світі саме традиції українського іконописання. Цим варто займатись не просто з патріотичних мотивів, а й євангелізаційних – до серця народу легше промовити рідною йому мовою; а що може бути ріднішим українцю, ніж українська ікона, котра як і мова, плекалась впродовж багатьох століть багатьма поколіннями його предків. Тому запрошую Вас до натхненної праці і надіюсь на плідні результати вашої конференції. Нехай Господь благословить Вашу роботу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Детальніше...

Привітальне слово на європейському фестивалю хорів «Культура і духовність – багатство Європи» в Трускавці

30 травня 2011
Христос Воскрес! Преосвященні Владики, всечесні отці, представники місцевої влади,улюблені в Христі брати і сестри, дорогі гості! На території нашої Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ я сьогодні радий вітати учасників європейського фестивалю хорів «Культура і духовність – багатство Європи». Хочу сказати, що наша єпархія з радістю відгукнулась на запрошення прилучитись до проведення цього мистецького дійства. Знаю, що у ньому беруть участь хорові колективи з України, Польщі, Сербії, Білорусі, котрі представляють різні Церкви – різні православні конфесії, греко-католицьку, римо-католицьку. І це, на мою думку, дуже важливо, бо так ми за допомогою культури і мистецтва творимо своєрідний форум для спілкування різних народів та Церков. З цієї нагоди хочу підкреслити три важливі, на мою думку аспекти. Перший. Сьогодні ми живемо у глобалізованому світі. Завдяки легкому обміну інформацією світ стає єдиним великим містечком, де кожен може легко пізнати свого сусіда. Фактично кордонів не існує, хоча на карті вони все ще накреслені. Тому дуже важливими є такі наші зустрічі. З однієї сторони, представляючи різні регіони Європи, хорові колективи дозволяють нам краще пізнати один одного, відчути багатство і особливості культури кожного народу. Чим більше буде таких зустрічей, тим менше непорозумінь і труднощів існуватиме у спілкуванні між нами. З іншої сторони, це нагода для кожного колективу краще пізнати духовність і культуру власного народу, бо перш ніж передати щось іншому, треба добре пізнати те, що передаєш, усвідомити багатство духовної традиції власного народу. Тому такі заходи надзвичайно важливі, бо ними ми і пізнаємо, і популяризуємо нашу духовну культуру. Другий аспект, на якому мені сьогодні хотілося б звернути увагу. Це те, що тут зібралися хори з різних європейських країн. Але ми маємо щось, що нас об'єднує, навіть незважаючи на конфесійні та обрядові відмінності. Якщо уважно проаналізуємо репертуар хорових колективів, що тут зібралися, то зауважимо, що в більшості він є християнським. Думаю, що цей фестиваль - це добра нагода для нас наголосити на християнських коріннях Європи, котрі, нажаль, сьогодні дехто ставить під сумнів. Ми – серби, поляки, білоруси, українці – є європейцями і європейцями-християнами. Якщо ми це забудемо, то втратимо власну ідентичність. Оці духовні співи та мелодії, котрі тут лунали, виросли з душі народної, котра у своїй суті є глибоко християнською. Цю рису наших народів, що органічно вплелася у його культуру більш як тисячу років тому, не змогли знищити тоталітарні режими! І перед новими викликами, котрі сьогодні ставить нам світ, нам треба знову і знову підкреслити, наскільки небезпечними є намагання позбавити наші народи християнських коренів, знищити їх, викреслити з пам'яті поколінь. Подумаймо, як би постраждав цей наш фестиваль, якщо б з нього ми викреслили усі християнські духовні композиції? «Не можна різати гілку, на котрій сидиш», - каже народна мудрість! Дерево Європи приречене на падіння, якщо позбавимо його християнського коріння. І третій. Тут представлені православні, римо-католицькі, греко-католицькі спільноти. Думаю, що це добрий приклад того, що ми вміємо і можемо домовлятися. На цьому фестивалі, нас об'єднала пісня, духовність, спільна християнська культура. Думаю, що якщо уважно придивитись, то ми знайдемо ще дуже багато того, що нас об'єднує. Тому хотів би, щоб цей фестиваль допоміг Церквам усвідомити, як багато у них спільного. А це буде ще одним кроком на шляху до виконання Христової заповіді: «Щоб усі були одно» (Ів.17,21). Тому, насамкінець, дозвольте мені сьогодні висловити щиру вдячність головному організатору фестивалю - професору Казимиру Косіняку-Камишу з Польщі та вручити подячну грамоту. Дякую о. Андрію Кащуку з України, а також усім іншим, хто допоміг нам зібратися тут разом. Знаю, що ця важлива акція не перша. Сподіваюсь, що й не остання. Нехай Господь щедро благословить Вашу працю. Детальніше...

Привітальне слово владики Ярослава до Блаженнішого Любомира під час святкування 75-літнього ювілею владики Юліяна

09 травня 2011
Ваше Блаженство!Дорогий наш Батьку Любомире! Вірні нашої Церкви в цьогорічному Пості перейшли через справжній пасхальний досвід. Спочатку нас дуже засмутила вістка про те, що Ви після свого десятилітнього ревного служіння вирішили передати провід Церкви в інші руки. Ми, як колись жінки мироносиці, тривожились і питали: а що буде далі? Хто нам камінь відвалить (пор. Мк. 16, 3)? Чи є хтось інший, який би дорівняв Блаженнішому Любомирові в його мудрості, розважливості та авторитеті? Але Ваші слова: «Не я є ключем, а Господь!», стали для нас усіх гарним уроком про сенс будь-якого служіння, бо ще апостол Павло сказав: «Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив, так що ні той, хто садив, є чимось, ні той, хто поливав, а Бог, який зрощує» (1Кор.3,6-7). Тому ми що раз, то глибше розуміємо і не перестаємо подивляти Ваш сміливий крок, за допомогою якого Ви вчите нас довіряти Богові та своїй Церкві; яким Ви, Ваше Блаженство, так виразно показали нам, що таке служіння і якою великою є вартість та краса християнської чесноти покори. Ваше Блаженство, Ви зуміли перевести нас від збентеження і страху до відповідальності і відчуття причетності за майбутнє нашої Церкви. Ми сердечно дякуємо Вам за цю пасху та своєю поставою, своїми вчинками, життям і молитвою постараємося Вашу довіру виправдати. З нагоди Вашої присутності на прикарпатській дрогобицькій землі прийміть наш скромний дар як вияв нашої глибокої до Вас пошани. На многії і благії літа. Детальніше...

Привітальне слово владики Ярослава до Блаженнішого Святослава під час святкування 75-літнього ювілею владики Юліяна

09 травня 2011
Ваша Святосте!Наш Дорогий Патріарше Святославе! Цьогорічний Великдень був для нас особливим. Вперше ми святкували його під Вашим проводом як нового Патріарха, Глави і Отця нашої Української Греко-Католицької Церкви. Передсмак цієї великодньої пасхальної радості ми досвідчили в Хрестопоклонну неділю, адже саме в цей день у київському патріаршому соборі Христового Воскресіння Ви розпочали своє Первосвятительське служіння. Від славного Дніпра повіяв подих духовної весни, що рознісся по всій Україні та приніс надію на новий та славний розвиток нашої Церкви, яка разом із Христом перейшла через Гетсиманію та Голгофту, щоб воскреснути, щоб з новими силами нести Христове знамено перемоги по всьому світі. Вже тоді наші серця сповнилися передчуттям радості та світлості Пасхального ранку. Сьогодні наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія рада вітати Вас на своїй землі - вперше у гідності Предстоятеля нашої Церкви. Ми вимолюємо Божих ласк для Вас, щоб Святий Дух через Ваше служіння явив нашій Церкві, Україні й цілому світові ще більше «величних Божих діл» (Ді. 2, 11). Ваша Святосте! Ваше народження, єпископське і патріарше служіння позначене Богородичним благочестям, адже ви народилися у Богородичому місяці травні, і ми Вас вітаємо з уродинами, Ви отримали єпископську хіротонію сьомого квітня у Празник Благовіщення, оголошено ж про Ваш вибір на Патріарха Києво-Галицького також було у свято Благовіщення за новим стилем. Щиро бажаємо Вам Дорогий наш Патріарше свято пронести цей богородичний вимір свого служіння і як Богородиця являти світові Христа. Від нас владик, від собору духовенства й монашества та великої спільноти наших мирян бажаємо Вам доброго здоров'я, душевного спокою, постійного незворотного поступу у провадженні нашою Церквою, яка успішно сповняє свою місію, росте та міцніє. На многії і благії Вам літа. Детальніше...

Проповідь у неділю Жінок-Мироносиць під час прощі у Грушеві

09 травня 2011
Христос воскрес! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! Дорогі Прочани!  З великою радістю у серці вітаю всіх вас, що так чисельно прибули до цього чудотворного місця на прощу. Кожен із нас приніс сюди свій маленький дар любові, щоб подарувати його нашій небесній Матері. Сьогоднішній день є Днем матері. Тому сьогодні подякуймо усі Богові за великий дар материнства, котрим він нас обдарував. У цю неділю ми з вдячністю згадуємо про свою матір, котра нас народила, виховала, піклувалась нами... Ми вшановуємо нашу неньку Україну, на землі якої ми виросли та увібрали все її культурне багатство. Але особливу шану віддаємо ми сьогодні нашій Небесній Матері, Пресвятій Богородиці, адже вона допомагає нам протягом усього нашого життя, а тому наша вдячність їй повинна бути постійною. З нагоди Дня Матері вітаю сердечно усіх матерів! Бажаю усім Вам, щоб Ваше материнство було милим Богові та людям, а особливо, вашим дітям. Ви звершуєте величне служіння – виховуєте своїх дітей, а тому прошу Вас виховувати їх добрими християнами, патріотами свого краю, провідниками народу, гідними синами та дочками Вашого материнства. Грушів, до якого сьогодні звідусіль прямували побожні прочани, відомий  у цілому світі як місце чудесної появи  Матері Божої. Від цієї  благословенної події нас віддаляють 24 роки, але ми і по сьогодні переживаємо її як Благовіщення нашої релігійної і національної свободи. Своєю появою Пресвята Богородиця допомогла нам перебороти рабський страх, який довгі роки сіяла безбожна комуністична система, розбудити у своєму серці найглибші духовні почуття та тугу за Богом. Тут ми знову відчули, що ми - християнський самобутній народ, який має свою богоносну культуру, котра глибоко закорінена в правдивій Христовій вірі. Навіть вороги правди не могли знищити це наше духовне багатство. У Грушеві ми сповнилися сили стати на захист своїх понівечених духовних скарбів. У цьому чудотворному місці Господь, за молитвами своєї Пречистої Матері, зціляв наші забруднені гріхом душі, повертав утрачений дар віри, подавав надію оновлення та відродження. Відтоді ми вчилися бути інакшими людьми, адже кожного із нас  у свій спосіб доторкнулася Божа благодать. Дорогі брати і сестри,  прагну звернути вашу ласкаву увагу на євангельську розповідь про Йосифа з Ариматеї і Мироносиць. Йосиф з Ариматеї і Никодим, які поховали Ісуса, були членами синедріону, але одночасно були вони й таємними учнями Христа. Вважається, що вони або не прийшли на засідання синедріону, який допитував Ісуса і обвинуватив Його, або були там, але боялися заступитися за Ісуса. Подумаймо, якою важливою у той момент була б для Ісуса підтримка цих двох осіб! Але Йосиф і Никодим боялися, тому й втекли або промовчали. Лише після смерті Ісуса вони подбали про гріб і саван для Нього як царя. Запитаймо себе, як часто ми уділяємо нашим ближнім увагу лише після смерті? Але ж одна квітка за життя вар тісніша від усіх вінків квітів, які приходять з усього світу вже мертвій людині! Навіть єдине слово підтримки і любові варте усіх панегіриків у світі після смерті! Незважаючи на це, на прикладі цих двох людей – Йосифа і Никодима – ми бачимо як діє Божа слава. Спасительна Христова смерть вплинула на них так, як не могло вплинути Його життя і присутність серед них. Коли Ісус помер на хресті, Йосиф забув свій страх, “насмілився і пішов до Пилата, і попросив у нього забрати тіло Ісуса”. Не пройшло й години після смерті Ісуса, коли збулося Його пророцтво: “Я ж коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе” (Ів. 12,32). Звичайно, це було приємно серцю Ісусовому бачити, що так все відбувається. Сила хреста почала змінювати боягузів на героїв, а нерішучих на мучеників. Хіба у цьому немає послання до теперішніх “таємних учнів” Ісуса? Сила хреста і воскресіння може змінити навіть таємних учнів і тих, хто вагається, на місіонерів і святих. Далі Євангелія оповідає нам: «Як же минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Саломія купили пахощів, щоб піти і намастити його» (Мар.16,1). У Біблії записано, що слова “Христос Воскрес” були вперше промовлені жінкою. Жінки ніколи не покидали Ісуса. Вони були з Ним до кінця під хрестом. Вони дивилися, де поклали Його тіло. Вони першими прийшли до гробу і першими дізналися про воскресіння. Вони першими проголосили цю новину, коли побігли розповісти про Благу вістку учням, які тоді все ще боялися, а тому й поховалися. Так мироносиці стали першими євангелистами Христового Воскресіння. Під час жахливих подій страждань і смерті Христа, жінки виявилися хоробрішими, ніж його найближчі учні. Проте ця хоробрість не залежить від статі. Це любов робить людей сміливими! І неважливо кого: чоловіків чи жінок. Ці жінки сильно любили Христа, тому й були сильними. Розкаяна грішниця Марія Магдалина, яку Христос воскресив від могили гріха до нового життя в Бозі, перша проголосила добру вістку воскресіння. До честі жіноцтва завжди треба пам’ятати: вони були найближче до хреста у Велику П’ятницю і першими біля гробу у воскресний ранок. “Рано-вранці... прийшли вони до гробу, як сходило сонце” (Мар.16:2). Ранок – це найкращий час для того, щоб зустріти воскреслого Господа у молитві. Наші дні будуть справді благословенними, якщо кожного дня “рано-вранці”... ми звертатимемо свої думки до перемоги Ісуса над смертю. Жінки пішли до гробу на світанку. Христос є тим правдивим Сонцем, яке має освітлювати наш день з перших його хвилин. День буде зовсім іншим, якщо почати його з Ісуса. “Вони купили пахощі, щоб піти і намастити Його”. Ми також можемо щось принести для Господа. Навіть якщо ми заплямовані гріхами, ми можемо принести Христові свій дар – свою добру волю, любов, щедрість до інших, молитву тощо. “Йдіть, скажіть його учням і Петрові, що випередить вас у Галилеї»  - сказав ангел  (Мр.16,7). Ці слова вказують на особливість служіння цього апостола. Після смерті Петра його наступники, єпископи Риму, папи, продовжують виконувати особливу роль у Церкві. До них, як колись до Петра, теж звертається Христос по-особливому! Нещодавно, минулої неділі, ми всі були свідками, як було проголошено блаженним Святішого Отця Івана Павла ІІ. Його життя, як і життя апостола Петра, було нелегким. Його намагалися вбити, і навіть після смерті Христові вороги не можуть простити йому його святості та всього, що він зробив задля того, щоб правда про Христове Воскресіння звучала серед усіх народів, на різних материках та для усіх людей, навіть некатоликів. Іван Павло ІІ «відкотив камінь» «холодної» війни, і через це впала Берлінська стіна і розвалився комунізм у Східній Європі. Як духовний пастир він вийшов на зустріч до інших релігій, переступив поріг синагоги і мечеті, простив своєму вбивці і до останніх днів свого життя ніс своє служіння, незважаючи на хворобу і літній вік. Дорогі в Христі! Повертаючись сьогодні з цієї Божественної Літургії, де ми зустріли Воскреслого Спасителя, несімо цю радісну звістку як мироносиці. Скріплюймо на силі тих, хто у цих нелегких моментах нашого життя є зневірений та розчарований. Нагадуймо їм, що «Христос Воскрес», а тому Правда восторжествує. Нехай у нашій пам’яті постійно залишається образ мироносиць. Як і вони, зустрічаймо Христа вранці, проводьмо з Ним час у молитві і будьмо певні, що весь наш день буде повним миру, сили, любові, надії і пасхальної радості. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. Христос Воскрес! Детальніше...
<< Початок < Попередня 21 22 23 Наступна > Кінець >>
Сторінка 21 з 23
^ Догори