Неділя 31-ша по Зісланні Святого Духа (2019)

«Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!» (Лк. 18, 38) Дорогі в Христі брати і сестри! В Старому Завіті час Месії був описаний дуже виразно. Пророк Ісая так про нього пише: «Того дня глухі почують слова книги, очі сліпих прозріють із темряви та пітьми. І бідні дедалі більше у Господі веселитимуться, і вбогі між людьми радітимуть Святим Ізраїля» (пор. Іс. 29,18-19). У вибраному народі, віра про цю правду була розголошена так далеко, що коли єрихонський сліпець почувши, що недалеко проходить Христос без найменшого сумніву прохав Його кажучи:"Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною"! Незрячий чоловік з сьогоднішньої Євангелія був незрячим фізично, однак він мав духовний зір – віру в Христа. Він не бачив того, що бачили інші люди: навколишній світ із його зовнішніми ознаками та формами, людський вигляд тощо. Водночас він бачив те, чого інші люди не помічали – він побачив оком віри Бога в Ісусі Христі. Він вмів мислити і сприймати інших дуже глибоко й уважно. У той час, як інші називали і сприймали Спасителя звичайною людиною – Ісусом з Назарету, сліпець назвав його Сином Давида, тобто Месією, далі найголовніше – Господом, а після оздоровлення пішов за ним. На основі євангельської розповіді про зцілення незрячого спробуймо перенести факт сліпоти з площини фізичної в площину духовну. Сліпець отримав оздоровлення своєю наполегливою вірою. Його віра у те, що Господь, Який прийшов у світ та іменується Сином Давидовим, може дарувати йому зір, не була принагідною чи непевною. Інакше він все-таки не взивав би так голосно і так наполегливо, а тим більше замовчав би після людських докорів. Однак сліпець натомість не зважає на людські докори, а ще дужче проявляє свою віру. Він настійливо просить милості в Ісуса Христа. Єрихонський сліпець сидів при дорозі і прохав милостині, але сам Спаситель каже: «Я є дорога, істина і життя!» (пор. Йо. 14, 6). Хто не знає «дороги» надприродного світла, є духовно сліпим, хто тільки захоплюється Христом, але Його не знає, не йде за Ним,  той є подібний до того, хто в темноті сидить при дорозі і не просить про світло, щоб жити, не благає в Христа уздоровлення. Хто ж пізнає сліпоту свого серця, відчуває брак надприродного світла через свою гріховність, цей взиває з глибини своєї душі: "Icyсе, Сину Давидів, змилуйся надо мною"! Дорогою до духовного просвічення, як бачимо з сьогоднішнього Євангелія, є сильна віра. Вона є фундаментом і підставою діяльності Бога в нас. Тому розуміємо св. апостола Павла, коли говорить: «Без віри не можливо подобатися Богу» (Євр.11,6) і в другому випадку в посланні до Римлян: «Праведник з віри буде жити» (Рм. 1,17; Гал. 3,11). Але віра не є результатом людських зусиль, людського розуму, а радше Божим даром. Вона бере свій початок в ініціативі Бога, Який розкриває нам своє єство і запрошує нас розділити з ним Його божественне життя. Віра народжується від слухання Слова Божого. Те Слово Боже входить до нас через слухання–споглядання і оселюється в нашому серці, тоді починається нове життя, починається життя з Богом. Всі ми до кінця нашого життя маємо боротися з дияволом, який нас спокушає і хоче навести нас на старий – грішний спосіб життя. Однак ми маємо Ісуса Христа, тому віруймо в Нього, молимось до Нього, щоб ми витривали на цій дорозі, якою Господь запрошує нас іти, тобто дорогою Хрещення: в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа – дорогою доброти і любові, дорогою ділення і служіння, дорогою присутності там, де інші нас потребують. Хто йде за Христом, той осягає мету свого життя, тобто злуку з Отцем. «Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене», каже Ісус (пор. Йо. 14,6). На цій дорозі до Отця, як ми вже бачили у сьогоднішній Благовісті, також дуже важне місце займає молитва. Вона являється основною потребою в житті кожної людини, як в порядку природному, так і надприродному. У нашій молитві повинні бути чотири дії, про які пише св. Василій Великий: «Спершу восхвали Бога, потім подякуй за добродійства, які Він тобі зробив, далі відкрий Йому свої гріхи і порушення заповідей Його а на кінець проси в Нього те, що потрібне тобі, головно для спасіння твоєї душі». Щоб молитва мала силу перед Господом, треба наповнити її вірою в безмежність Божої щедрості і в непохитність Його обіцянки. «Будьте в молитві витривалі, - каже Апостол Павло, - і чувайте на ній в подяці» (пор. Кол. 4, 2). З найдавніших часів серед християн найбільш відомою з поміж коротких молитов була «Ісусова Молитва» - Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного! Про неї сказано у св. Єфрема, св. Івана Золотоустого, у св. Ісаака Сирійця. Чули ми її і у сьогоднішньому Євангелії: єрихонський незрячий благав нею Господа про своє просвічення. Щоб молитва в нас проявляла всю свою повноту, то мусимо перебувати в ній безупинно, як у природному стані нашої душі. До цього заохочує нас св. Апостол Павло, кажучи: «Моліться безперестанку» (пор. 1 Кол. 5,17). «Ісусова Молитва» містить в собі дві складові частини, які є твердою опорою в житті кожної людини: це впевненість у тому, що Христос присутній серед нас, а також свідомість того, що самі по собі ми, слабкі і грішні, повинні просити про Божу допомогу. Духовні отці радять повторювати цю молитву якнайчастіше, аби вона злилась з диханням і з биттям серця. Так вона буде супроводжувати нас при будь-якій нашій діяльності та стане наріжним каменем нашої свідомості. Велика віра і щира молитва здатні привернути увагу Всемогутнього Господа, який звернеться до нас із запитання: «Що бажаєш, щоб я вчинив тобі». Тоді скажімо нашому Богові: Господи, помилуй мене, зціли мої тілесні і духовні очі, очисти мій погляд, скріпи мою віру, щоб я прозрів, щоб я міг знову бачити – міг бачити справжню вартість речей цього земного світу, міг бачити Твою присутність у природі та на дорогах мого життя, міг бачити Тебе в моєму ближньому, міг бачити Тебе в моєму серці і йти за Тобою.  Амінь. + Ярослав 3 лютого 2019 року Божого,м. Дрогобич  Детальніше...

Проповідь у свято Собору св. Івана Хрестителя (2019)

Христос Рождається! Дорогі у Христі брати і сестри! Христова Церква традиційно після великого празника святкує пам'ять тих осіб, які виконували головну роль в подіях празника. У події Богоявління особливу місію виконував св. Іван Хреститель. Тож уже в перших віках вірні разом збиралися наступного дня після празника, щоб прославити Йоана Предтечу. Від цього зібрання і сам празник називають Зібранням – Собором. Іван Христитель — найбільший святий після Богоматері. Про нього Ісус Христос сказав: «Між народженими з жінок немає нікого більшого понад Йоана» (пор. Лк.7:28). У Христовій Церкві є багато святих і блаженних, але лише Іван Христитель удостоєний почитання: кожного вівторка, шість свят в часі року (серед яких свято Зачаття та Різдва), а сьогодні у Соборі Предтечі, Йоан Христитель прославляється Церквою як ангел і апостол, мученик і пророків печать, заступник старої та нової благодаті, серед народжених пречесніший і Божого Слова Голос. Таким урочистим почитанням Церква хоче вказати на важливість цього святого для нас. Йоан Предтеча має свідчити про Ісуса Христа, але до цього провадить його довга дорога, духовна мандрівка, яка представлена для нас в Євангеліях. Спершу настає зустріч з Месією за посередництвом найближчої людини – матері. Ця зустріч є ще несвідома, але вона має вплив на майбутнє Йоана. Мати, яка живе глибокою вірою, передає також плоди своєї віри синові, і він ще в лоні досвідчує на собі благодатного діяння близькості Бога. Далі має настати його особиста зустріч з Богом. Для цього він покидає світ, відходить на самоту, щоб в пустині почути Боже Слово, скероване особисто до нього. Перед тим, як зможе сказати, що Бог говорить іншим людям, мусить спершу почути, що Бог говорить до нього самого. З цієї точки зору цікавим є початок третього розділу Євангелія від Луки. Натхнений автор дуже детально описує обставини, серед яких Боже слово досягло Йоана: «П’ятнадцятого року правління кесаря Тиверія, коли Понтій Пилат був правителем Юдеї, Ірод – четверовласником Галилеї, ... за первосвящеників Анни та Каяфи слово Боже було до Йоана, сина Захарії, на пустині» (пор. Лк. 3, 1-2). Слово Боже дуже конкретне, воно досягає Йоана серед конкретних обставин особистого та народного життя. Йоан, в свою чергу, має навчитися чути цього Бога, Який промовляє до нього, розуміти Його голос, проникатися Божими думками і Божими планами. Разом з Іваном Предтечею в цих днях ми стаємо свідками важливого дійства. Церква впроваджує нас в знаменну подію з життя Богочоловіка Ісуса Христа - Його Хрещення у Йорданських водах. Весь християнський люд із великим подивом заглиблюється в таємницю Богоявління. І в цій незбагненій для людського розуму події відкривається нам важлива правда - Бог об’явився нам у людському тілі, щоб обновити й освятити нас і цілу Вселенну. Богослужіння свята представляють нам спасенну подію – хрещення Господа в Йордані, але не лише подію, а й її глибинну суть – спасіння первозданного Адама, а в Адамі – всіх Адамових нащадків. Таким чином, усі ми, земні покоління від Адама і до сьогодні, святкуємо у торжестві Богоявління своє власне спасіння, а не лише циклічно споминаємо історію життя нашого Господа. Святе Богоявління – спасенна подія хрещення Господа в Йордані від Йоана. Так само спасенною є нинішня присутність Христа в струях нашого життя. Таїнство Хрещення, занурення чи обмивання  водою в ім'я Пресвятої Тройці, є обмиттям з гріхів, другим народженням людини до надприродного життя, адже своїм хрещенням Христос освятив воду і вчинив її таїнственним знаком відпущення гріхів. «Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство… Принесіть же плід, гідний покаяння» (Мф. 3, 2-8), - так волав до народу святий Пророк, Предтеча й Хреститель Господній Йоан, готуючи світ до приходу Спасителя світу. Стоячи на межі двох Завітів, він ніби не бачив нічого, крім двох речей - людських гріхів, в яких потопав світ, і Агнця Божого, Котрий бере на Себе гріхи світу (пор. Йо. 1, 29). Кожен християнин, подібно як і Христос, переходить через подію Хрещення. Хрещальна вода стає для нас мініатюрою Йорданської ріки. У Хрещенні кожен із нас своїми власними устами чи устами хресних батьків зрікся диявола і пообіцяв служити Богові, йти за Христом і пронести обмите йорданською водою, чисте сумління впродовж усього життя. Коли, знову ступаючи на шлях зла і гріха, ми порушуємо дану в Святій Тайні Хрещення обітницю, у своєму милосерді через Таїнство Покаяння Господь дає нам шанс повернутися до Йордану та наново духовно пережити дотик його очищувальних вод прощення. Кожне Таїнство Покаяння може стати для нас новим Хрещенням: водою наших сліз або силою наших переживань і розкаяння перед Господом, воно знімає з нас гріховний тягар, який ми набули протягом життя. Але, виходячи з цієї очищальної купелі, маємо пам’ятати: ми очищуємося з наших провин для того, щоб, одержавши уроки з нашого життя через застанову, далі не втрачати присутності Христа і з Ним у серці простувати через наше щоденне життя. Покаяння і віра в Христа Спасителя - це дві необхідні умови досягнення Царства Небесного. Святий Йоан Предтеча і нині волає до нас, як колись закликав до ізраїльського народу: «Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство… Принесіть же плід, гідний покаяння» (Мф. 3, 2-8). Тож молімо Предтечу Господнього, щоб він і в нас, як колись в народі юдейському, приготував шлях Спасителеві. Очистьмо свої душі від гріхів, бо таке благовоління Боже. Всі ми, будь-якого стану чи рівня, покликані до повноти християнського життя і до досконалості в любові. Саме тому кожен з нас може і повинен бути у цьому світі Господнім посланцем і свідком Слова. Свідчити Христа є завданням кожного віруючого, і у цьому значенні Йоан Хреститель є ідеальним прикладом для наслідування. Також Йоан Хреститель є взірцем, як саме слід проповідувати Христа і правду – жертовною і цілковитою самопосвятою, адже він був покликаний до своєї місії ще з материнського лона, а завершив її мученицькою смертю. Наслідуймо смиренну поведінку Йоана Хрестителя, тоді ціле наше життя буде спрямованим на те, щоб давати можливість Господеві Богу нашому зростати у нас й у світі. Дорогі брати і сестри, радію з того, що ви так чисельно зібралися сьогодні в цьому Божому храмі у бориславському мікрорайоні Губичі з нагоди 140-ї річниці його освячення. Сьогодні ми в молитвах згадуємо всіх тих, хто в нашому житті були дороговказами до Бога; згадуємо, щоб подякувати Богові за них. І цей ваш храм є свідченням глибокої віри багатьох людей, виявом щирої любові до Бога тих, хто постійно піклувався та піклується про красу та велич Господньої святині. Заношу сьогодні молитви за всіх будівничих та жертводавців. Складаючи щиру подяку всім вам та, зокрема, вашим духовним отцям – душпастирям, які тут трудилися. Рівно ж хочу заохотити всіх вас, щоб цей храм завжди виконував своє правдиве призначення. Щоб він був місцем вашої зустрічі з Богом. Щоб у ньому, як на йорданському березі, ви змогли зріти близькість Царства Божого. Нехай у цих стінах постійно лунає відгомін заклику Предтечі Господнього до навернення та оновлення у частому прийманні святих тайн Покаяння та Євхаристії. Щоб у ньому, немов в йорданській купелі, кожна душа знаходила наснагу для очищення та духовного поступу. Неодмінно приводьте сюди також ваших дітей, бо таких, як каже Христос, –  є Царство Небесне. Це – запорука справжнього відродження як наших родин, парафії, так і цілої Церкви та народу. Нехай молитвами і заступництвом Святого пророка, Предтечі і Христителя Господнього Йоана, буде дарована нам благодать служити таїнству Божого провидіння щодо нас; провидіння дивного, великого і спасенного, яке перевищує усяке розуміння і сподівання. Хай же свідоцтво служіння правді, покора та чистота серця, любов до Бога та людей заохотить нас до щирого наслідування прикладу Пророка і Предтечі Йоана Христителя. А благодать Господа Нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами. Амінь. Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (2019)

Христос народжується – славте! Христос із небес – зутрічайте! Христос на землі – бадьортеся! Співай Господеві, вся земле, і весело заспівайте люди, бо Він прославився. (Перший ірмос Канону Різдва Христового). Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі в Христі брати і сестри! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Сьогодні ми святкуємо величну подію в людській історії – Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. За минулі століття багато було сказано про Боговтілення, але ми і нині не перестаємо дивуватися цьому таїнству. Сьогодні, як і дві тисячі років тому, ми стаємо свідками, як у тиші і спокої різдвяної ночі людям, охопленим темрявою і тінню смертною, засяяло світло (пор. Іс. 9, 1-2). У світ, сповнений насильства, злиднів, ненависті, скорботи та зневіри, приходить Син Божий як Спаситель, Визволитель людського роду з кайданів гріха й усіх його згубних наслідків.   Із Різдвом Сина Божого на землю приходить велика радість: людству знову відкривається шлях до раю. Бог стає людиною, щоб зруйнувати перешкоду між Творцем і Його творінням. Через Христа рід людський, який унаслідок гріха Адама втратив райську оселю, отримує можливість повернутися до дому Небесного Отця. Саме тому преподобний Роман Сладкопівець підкреслює, що «Вифлеєм відкрив Едем» (пор. Ікос свята Різдва Христового). Відтепер кожен, хто вірить у новонародженого Спасителя, хто живе за Його заповідями і ревно трудиться на ниві духовного життя, може знову ввійти в райські двері - у життя вічне. Вітаючи одне одного з Різдвом Христовим, ми, зазвичай, бажаємо радості, веселих Свят. Чому саме радість є тією характерною прикметою наших християнських свят і, зрештою, всього нашого християнського буття? Найглибша радість Різдва Христового походить із того, що народжений у вифлеємській печері Господь визволяє нас від гріха і смерті. Ось чому ангел, який сповіщає пастирям про народження Спасителя, закликає: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 10-11). Ніби відповідаючи на цю благовість вселенської радості, св. Василій Великий закликає нас «прийняти до наших сердець цю велику радість», вшановуючи Христове Різдво як «загальне свято всього творіння», як «спасіння світу» і «день народження людства» (пор. Гомілія св. Василія Великого на Різдво Христове). А наш народ входить у цю вселенську радість, співаючи в прадідних колядках: «Вселенная, веселися, Бог од Діви днесь родився», «Небо і земля нині торжествують, ангели й люди весело празнують»! Тож радість - справжня, Божа, вічна - належить до тих численних і дивних Божих дарів, які принесло в наш світ Різдво Христове. А такі почуття, як страх і тривога, смуток і зневіра є наслідком провини наших прародичів. Чимало людей у нашому світі, намагаючись віддалити від себе ці наслідки гріха, бажають віднайти радість у тому, що насправді завдає нових страждань і смутку: грішні пристрасті, пияцтво, наркотики, азартні ігри і сумнівні розваги, які занурюють людину в ще глибшу темінь і розпуку. Церква ж пропонує долати земний смуток євангельською Доброю Новиною, яка відкриває людині істинний шлях до спасіння. Тому сьогодні до кожного з нас звернена радісна звістка про Різдво Спасителя, яка закликає всіх разом із ангелами, мудрецями і пастирями пізнати в Ісусі Царя і Бога, підготувати для Нього ясла нашої душі, щоб у ній також народився Христос. Ангели подарували Господеві свій спів, пастирі – поклоніння, мудреці – золото, ладан і миро. Який же дар ми маємо принести Божественному Вчителю? Подаруймо те, про що Він сам нас просить: «Дай мені, сину, твоє серце, і твої очі нехай доріг моїх пильнують» (пор. Прип. 23, 26). Серце – це символ життя. Віддати серце Богові – значить присвятити Йому своє життя, усунути з нього все те, що не сумісне з Божою присутністю. Пильнувати шляхи Господні – означає виконувати Його Заповіді, дбати про Його присутність у своєму житті і в людській історії. Святкуючи Різдво Христове, ми повинні пам’ятати про глибинне значення цього свята. Галас новорічних святкувань, блиск різдвяної ілюмінації, знижки торгівельних мереж не мають затьмарити самої події втілення Божого Сина задля нашого спасіння. Тому вчитуймося в Боже Слово, яке розповідає нам про цю спасенну подію; вслухаймося в літургійні піснеспіви, які розкривають нам її справжній сенс; підхоплюймо наші колядки, якими український народ століттями прославляє народження Спасителя, просвітлюючи різдвяною радістю наше життя, сповнене труднощів й буденних турбот. Дорогі брати і сестри в Христі! Наш народ переживає тепер надзвичайно важкі часи. Не припиняється збройна російська агресія на Сході й Півдні нашої держави, яка відлунює батьківським горем і дитячим плачем по всій Україні. У суспільстві поширюється зневіра, неспокій і сум’яття, що загрожують нашій стійкості в боротьбі з агресором та подоланню економічних негараздів, які нас переслідують. Окрім цього, ворог людського роду підступними гаслами намагається підважити споконвічні моральні основи нашого суспільства та знищити людину, витісняючи з наших шкіл християнську етику та просуваючи неомарксистську отруту гендерної ідеології. Не ігноруймо цих загроз людській гідності, пам’ятаючи, що втілення Божого Сина відкриває нам правду про велику цінність і високе покликання людини. У такій ситуації ніщо не повинно похитнути нашої впевненості в Христовій силі, бо якщо з нами Бог, то хто проти нас, як запевняє нас св. апостол Павло (див. Рим. 8, 31). Про це також вчить нас досвід минулого, який має перестерігати нас перед помилками. Незважаючи на бурі й хвилювання житейського моря, продовжуймо будувати наше особисте, суспільне та державне життя на непохитній основі Божих заповідей, без дотримання яких руйнуються загальнолюдські цінності. Цими святковими днями молімося в наших храмах і домівках: «Глянь оком щирим, о Божий Сину, на нашу землю, на Україну, зішли їй з неба дар превеликий, щоб Тя славила на вічні віки!» У 2019 р.Б. виповнюється 30-та річниця виходу нашої Церкви з підпілля після багатьох років переслідування атеїстичним радянським режимом. Це добра нагода подякувати Господу за воскресіння в нашому народі віри і благочестя, за відновлення наших святинь, за будівництво нових храмів. Це є видимим знаком глибоких цінних змін, що відбуваються в серцях людей, які стають живим духовним храмом Святого Духа. Це є тим надійним фундаментом, на якому маємо будувати «рідну хату» української державності. Дорогі в Христі! Щиросердечно вітаю всіх із Різдвом Христовим! Нехай ця спасенна подія скріплює нашу віру, сповнює нас надією та обдаровує любов’ю, не перестаючи бути джерелом невичерпної духовної радості та спонукою до вдячності Богові за ті великі благодаті, якими Він нас обдаровує.Нехай світло різдвяної зорі освітлює шлях українського народу до Господа, який є Царем миру, дорогою правди і життя. Бажаю всім радісного Різдва та благословенного Нового року!А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! + ЯРОСЛАВ (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці, у празник Святого Миколая, Архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця, 19 грудня 2018 року Божого   Детальніше...

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Трускавецькому деканаті

Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! У сьогоднішній благовісті ми чуємо про подію екзорцизму, вигнання злих духів, що чинить Ісус Христос. Це один із багатьох екзорцизмів, згаданих в Євангеліях. Божественний Учитель звільняє одержимих людей, щоб показати свою владу над нечистими духами. Вони знають, хто такий Ісус Христос, ще здалека визнають Його Сином Божим: «Що мені й тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!» (Лк. 8, 28). Однак випадок, про який чуємо сьогодні, особливий, бо відбувається в Геразин-краї. Це територія навпроти Галилеї, по той бік Йордану. Це одне з міст Десятимістя, грецькою Декаполісу, населенням якого були здебільшого погани.  Христос іде туди, щоб і цей народ, про який писав пророк Ісая, сидячи в темряві й тіні смерті, побачив світло велике (пор. Іс. 9, 1). Перший, кого Ісус зустрічає там, був біснуватий чоловік. Два моменти зазначає євангелист Лука про нього: від давнього часу не носив одягу і мешкав не в хаті, а в гробах, тобто місцях для померлих. Чоловік перебуває в просторі смерті. Людина, опанована гріхом, перебуває в просторі смерті. Так євангелист описує стан того, хто вступив у спілку зі злим духом. Союз «людина – диявол» докорінно різниться від союзу, що його хотів мати Бог із людиною. Бог хоче мати спілкування з людиною як зі своїм творінням, щоб вона могла, слухаючи Його голосу та розмовляючи з Ним, уподібнюватися до свого Творця (пор. Бут. 1, 26). І коли особа відвертається від Господа, то Він старається привернути увагу людини для її ж добра, але робить це без примусу. Бог людині дав свобідну волю – вільний вибір. Диявол же підступом привернув увагу людини до себе (пор. Бут. 3, 1–7) і відтоді старається заманити її обманом, щоб поневолити. Отож сьогоднішнє Боже Слово показує нам Ісуса Христа як визволителя, який повертає гідність людині, визволяє її з рабства диявола. Євангелист Лука розповідає нам, що чоловік, який виходить назустріч Ісусові в Геразинському краю, був опанований демонами. Коли Ісус спитав його: «Як тобі на ім’я?»  –  той відповів: «Легіон». Злий дух виявляє свою лукаву сутність. Він намагається приховати власне ім’я за загальною назвою, легіоном, тобто вказує на велику групу, бо він є батьком брехні. Водночас, можемо собі уявити, яким був стан того чоловіка: римський військовий легіон налічував 5-6 тисяч вояків. Гріх має дуже багато різних імен: гордість, захланність, нечистота, заздрість, непоміркованість, гнів, лінивство, жадоба влади чи помсти, наркотична та алкогольна залежність тощо. Багато гріхів у житті людини стається тоді, коли вона забуває про присутність Бога в щоденному житті, Його любов і заповіді. Сатана часто заманює особу підступами, неправдою, різними пристрастями, земними речами, щоб представити зло у вигляді добра, зосередити увагу на дочасних потребах і таким чином відвернути людину від Бога, спасіння її душі, від мети життя. У сучасному світі слово «роздвоєність» – ключове. У нас роздвоєні особистості, сім’ї, родини, нації, країни тощо. Сьогодні багато хто характеризується роздвоєною відданістю: частково – Христові, частково – собі; одна частина віддана Христові, інша – ні; одна – Царству Божому, інша – ні. Але ж ми створені, щоб знайти щастя і свою цілісність, скерувавши своє життя до найвищої мети в цілому всесвіті – Бога в Особі Христа. Ми вкрай потребуємо єднальної сили, чогось, що стримало б нас від «поділу на частини». Він – Господь єдиний, з яким пов’язане все, – єдиний, з ким ми стаємо досконалими: лише Він спроможний скріпити наше життя і утримати його від поділу на частини. Біснуватого опанував диявол, тобто той, через кого у світ увійшла смерть. Ісус звільнив цього чоловіка тільки одним своїм словом. І ми також у хрещенні, під час якого священик читає молитви екзорцизму, отримали звільнення від гріха, від смерті, від диявола. Ми немов здобули імунітет, але мусимо і надалі бути пильними. Тому щодня просимо Отця: «Не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого». Спокусник застосовує до нас одну-єдину тактику – обман, через який викликає недовіру до Бога, вселяє страх у серце людини (див. Бут. 3). Однак ми, відроджені до свободи через Ісуса Христа, маємо Святого Духа, Духа Істини, який наповнює нас і вчить розпізнавати те, що керує нашим серцем. Іноді нас атакує «легіон» спокус, і тоді ми перебуваємо в сум’ятті, не знаємо, що робимо – пелена заступає наш погляд, розум, немов наркозом сковується наша воля. Ми стаємо рабами страху і дозволяємо спокусникові обманювати нас. Ледь бачимо, бо наше серце вже не слухає голосу Отця, воно стривожене. Якщо ж ми з Господом, то в нашому серці панує мир і довіра, – почуття, які непомильно засвідчують єдність із Богом. Що трапилося після того, як люди побачили на власні очі, що Ісус зробив для цього Геразинського біснуватого? Господь зцілив чоловіка, якого вони вважали безнадійним. Він  “сидів при ногах Ісуса, зодягнений та при умі” (пор. Лк. 8, 35), уперше відчував спокій у душі. Він більше не той обідраний, розтріпаний, роздвоєний чоловік. Його непотрібно було більше в’язати «кайданами та ланцюгами», які він звичайно розривав і «трощив». Тепер він спокійний, уже не викрикує тих жахливих звуків, від яких мороз іде по спині. Він більше не набиває собі синців, не б’є себе палицями і камінням, не перебуває в гробах – він зцілений. Демони відійшли, нарешті він став спокійним і мирним, Ісус зцілив його.             Отож сталася подія, якої ніхто не очікував. Здавалося б, що мешканці краю сприймуть це чудо з радістю, що вони попросять Ісуса залишитися з ними і ще проявити свою дивовижну силу. Вони стоять перед обличчям самого Сина Божого. Вони могли б отримати воду життя - досить було б попросити! Вони могли б отримати хліб життя - досить було б узяти! Проте вони просять про інше: «Тоді все населення Геразинської округи почало його просити, щоб відійшов від них” (пор. Лк. 8, 37). Чому? Чому вони попросили Його піти? Причина в тому, що геразинці втратили дещо зі свого дочасного. Демони ввійшли в стадо свиней, яке тоді «кинулося... з кручі в озеро та й потонуло» (Лк. 8, 33). Люди зазнали матеріальної шкоди. Вони більше такого не бажали. Ісус порушив їхній спосіб життя, їхню систему цінностей. Свині були важливіші за людей! Та не лише мешканці Геразинського краю просили Ісуса піти… Ще й сьогодні є багато людей, які хочуть сумніватися в існуванні Бога, хочуть вірити, що Його немає, хочуть триматися осторонь Церкви, бо не бажають, щоб Христос увійшов у їхнє життя. Адже з такою позицією можна вести бездумне життя: не треба задумуватися над тим, що згрішили; не треба усвідомлювати, що Господь заплатив терпінням і хресною смертю за їхнє прощення, щоб відчути всю мерзенність свого гріха... Жити осторонь від Церкви їм здається легше! Легше вилучити Ісуса зі свого життя – однак це самообман! Це правда, що Ісус прийшов, пообіцявши принести мир. Проте Він звичайно змушує нас відчувати неспокій із самим собою і з нашим світом. Він змушує нас відчувати неспокій зі злом у нашому житті й у нашому світі. Як лікар ламає зігнуту кістку для того, щоб її вирівняти, так і Господь може зламати в нас поганий дух, щоб дати нам шанс запалитися Святим Духом. Він вижене злих духів, щоб наповнити нас Утішителем Життя – Духом Істини. Ісус приходить зцілити наші недуги, перев’язати наші рани. Але чи зможе лікар нас вилікувати, якщо ми спершу не покажемо Йому свої рани? Нажаль, часто ми вагаємось, чи варто показати Ісусові наші недуги, наші гріхи… Нехай під час наших богослужінь Дух Святий Утішитель і Життя Податель поверне нам усвідомлення і цінність свободи. Як і тому чоловікові, нам слід сидіти, але не бездіяльно, а слухаючи Слово Боже. Така людська поведінка не раз згадана в Євангелії (пор. Лк. 10, 39). Якщо ми в глибині серця слухаємо нашого Господа, Святий Дух зодягає нас, але не в матеріальний одяг, а в самого Христа. Через слухання Божого голосу до нас повертається духовне здоров’я, хоч би яким було наше каліцтво. Ісус є тим живим середовищем, в якому ми відроджуємося. У Ньому ми вже не загублені, а віднайдені.  Кожному з нас, що творимо Церкву, Тіло розп’ятого й воскреслого Господа, дано отримати звільнення і бути посланими «розказати все те, що Бог зробив нам» (див. Лк. 8, 39). Розповідати слід не про себе, а про нашого Чудотворця, нашу «Добру Новину» (Мт. 11, 5), яку Отець дарує для всіх. Дорогі в Христі! Цю Божу премудрість і любов до людини, які дають життя вічне, ми відкриваємо в Церкві, де Господь продовжує нам служити плодами свого відкуплення. Цього року місцева Церква, народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, тобто наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія, святкує 25 років від заснування. Історія нашої єпархії – це історія справжніх християн і щирих українців, які прийняли дар Христової віри від своїх предків, засвідчили вірність Христові та Його Вселенській Церкві ціною власного життя і мучеництва та нині продовжують жити своєю вірою і передавати її своїм дітям та внукам як найцінніший спадок та найбільший скарб. Народна мудрість каже: хто знає своє минуле, той має майбутнє. Хоч і відносно молода, Самбірсько-Дрогобицька єпархія не постала на пустому місці, а є спадкоємицею однієї з найдавніших єпископських катедр України – Перемишльсько-Самбірсько-Сяноцької. Датою заснування вважається перша половина ХІІІ ст., однак її витоки пов’язують ще з часами перед Свято-Володимировим Хрещенням Русі-України. Історія християнства на теренах Самбірсько-Дрогобицької єпархії сягає традиції святих рівноапостольних Кирила й Методія, просвітителів слов’янських. У Никонівському літописі міститься згадка про існування окремої Самбірської єпархії, церковна традиція про існування якої знаходить підтвердження в грамоті 1422 року. Історичні джерела зберегли імена трьох самбірських єпископів: Авраама (1254 р.), Євфимія (1271 р.) і Антонія (1295 р.). Тому цілком правдоподібно, що в XIII ст. існувало Самбірське єпископство, яке на початку XV ст. було прилучене до Перемишльського. Після Другої світової війни славна Перемишльська єпархія, фактично, припинила своє легальне існування. Її територія була поділена між Польщею і Радянським Союзом. Лише з крахом комуністичного режиму на цих землях з древньою християнською традицією вдалося відновити повноцінне церковне життя: в Польщі – через відновлення Перемишльсько-Варшавської архиєпархії; в Україні – через створення нової Самбірсько-Дрогобицької єпархії, що сталося 12 липня 1993 р.Б.. Ювілейний рік – це добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти шану всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Ми дякуємо Богові за кожного вірного, бо всі: священнослужителі, богопосвячені особи, миряни – є найбільшим Божим даром для нашої єпархії. Усе, що за благодаттю Божою нам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям в Україні та світі, які люблять Церкву, як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові. Хотілося б, щоб цей ювілейний рік став нагодою для кращого пізнання нашої церковної традиції, спонукою до поглиблення віри, дбайливого передавання її прийдешнім поколінням та мужнього її свідчення у світі, в якому, на жаль, стаємо свідками нових загрозливих тенденцій, котрі, якщо на них належним чином не реагувати, можуть призвести до ще однієї морально-духовної катастрофи – не меншої від тієї, яку світ пережив у ХХ ст. у вигляді комуністичного і нацистського режимів. Сподіваюся, що цей ювілейний рік також допоможе нам краще усвідомити, що таке Церква. Це не якесь абстрактне поняття, а жива реальність, причетність до якої має переживати кожен християнин у Вселенській Церкві, у власній помісній Українській Греко-Католицькій Церкві, в єпархії, як місцевій Церкві, та в парафіяльній громаді. Нехай Господь щедро благословить кожного, хто трудиться над прославою Його Імені, а благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 4 листопада 2018 року Божогом. Стебник У сьогоднішній благовісті ми чуємо про подію екзорцизму, вигнання злих духів, що чинить Ісус Христос. Це один із багатьох екзорцизмів, згаданих в Євангеліях. Божественний Учитель звільняє одержимих людей, щоб показати свою владу над нечистими духами. Вони знають, хто такий Ісус Христос, ще здалека визнають Його Сином Божим: «Що мені й тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!» (Лк. 8, 28). Однак випадок, про який чуємо сьогодні, особливий, бо відбувається в Геразин-краї. Це територія навпроти Галилеї, по той бік Йордану. Це одне з міст Десятимістя, грецькою Декаполісу, населенням якого були здебільшого погани.  Христос іде туди, щоб і цей народ, про який писав пророк Ісая, сидячи в темряві й тіні смерті, побачив світло велике (пор. Іс. 9, 1).Перший, кого Ісус зустрічає там, був біснуватий чоловік. Два моменти зазначає євангелист Лука про нього: від давнього часу не носив одягу і мешкав не в хаті, а в гробах, тобто місцях для померлих. Чоловік перебуває в просторі смерті. Людина, опанована гріхом, перебуває в просторі смерті. Так євангелист описує стан того, хто вступив у спілку зі злим духом. Союз «людина – диявол» докорінно різниться від союзу, що його хотів мати Бог із людиною. Бог хоче мати спілкування з людиною як зі своїм творінням, щоб вона могла, слухаючи Його голосу та розмовляючи з Ним, уподібнюватися до свого Творця (пор. Бут. 1, 26). І коли особа відвертається від Господа, то Він старається привернути увагу людини для її ж добра, але робить це без примусу. Бог людині дав свобідну волю – вільний вибір. Диявол же підступом привернув увагу людини до себе (пор. Бут. 3, 1–7) і відтоді старається заманити її обманом, щоб поневолити. Отож сьогоднішнє Боже Слово показує нам Ісуса Христа як визволителя, який повертає гідність людині, визволяє її з рабства диявола. Євангелист Лука розповідає нам, що чоловік, який виходить назустріч Ісусові в Геразинському краю, був опанований демонами. Коли Ісус спитав його: «Як тобі на ім’я?»  –  той відповів: «Легіон». Злий дух виявляє свою лукаву сутність. Він намагається приховати власне ім’я за загальною назвою, легіоном, тобто вказує на велику групу, бо він є батьком брехні. Водночас, можемо собі уявити, яким був стан того чоловіка: римський військовий легіон налічував 5-6 тисяч вояків. Гріх має дуже багато різних імен: гордість, захланність, нечистота, заздрість, непоміркованість, гнів, лінивство, жадоба влади чи помсти, наркотична та алкогольна залежність тощо. Багато гріхів у житті людини стається тоді, коли вона забуває про присутність Бога в щоденному житті, Його любов і заповіді. Сатана часто заманює особу підступами, неправдою, різними пристрастями, земними речами, щоб представити зло у вигляді добра, зосередити увагу на дочасних потребах і таким чином відвернути людину від Бога, спасіння її душі, від мети життя. У сучасному світі слово «роздвоєність» – ключове. У нас роздвоєні особистості, сім’ї, родини, нації, країни тощо. Сьогодні багато хто характеризується роздвоєною відданістю: частково – Христові, частково – собі; одна частина віддана Христові, інша – ні; одна – Царству Божому, інша – ні. Але ж ми створені, щоб знайти щастя і свою цілісність, скерувавши своє життя до найвищої мети в цілому всесвіті – Бога в Особі Христа. Ми вкрай потребуємо єднальної сили, чогось, що стримало б нас від «поділу на частини». Він – Господь єдиний, з яким пов’язане все, – єдиний, з ким ми стаємо досконалими: лише Він спроможний скріпити наше життя і утримати його від поділу на частини.Біснуватого опанував диявол, тобто той, через кого у світ увійшла смерть. Ісус звільнив цього чоловіка тільки одним своїм словом. І ми також у хрещенні, під час якого священик читає молитви екзорцизму, отримали звільнення від гріха, від смерті, від диявола. Ми немов здобули імунітет, але мусимо і надалі бути пильними. Тому щодня просимо Отця: «Не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого». Спокусник застосовує до нас одну-єдину тактику – обман, через який викликає недовіру до Бога, вселяє страх у серце людини (див. Бут. 3). Однак ми, відроджені до свободи через Ісуса Христа, маємо Святого Духа, Духа Істини, який наповнює нас і вчить розпізнавати те, що керує нашим серцем. Іноді нас атакує «легіон» спокус, і тоді ми перебуваємо в сум’ятті, не знаємо, що робимо – пелена заступає наш погляд, розум, немов наркозом сковується наша воля. Ми стаємо рабами страху і дозволяємо спокусникові обманювати нас. Ледь бачимо, бо наше серце вже не слухає голосу Отця, воно стривожене. Якщо ж ми з Господом, то в нашому серці панує мир і довіра, – почуття, які непомильно засвідчують єдність із Богом.Що трапилося після того, як люди побачили на власні очі, що Ісус зробив для цього Геразинського біснуватого? Господь зцілив чоловіка, якого вони вважали безнадійним. Він  “сидів при ногах Ісуса, зодягнений та при умі” (пор. Лк. 8, 35), уперше відчував спокій у душі. Він більше не той обідраний, розтріпаний, роздвоєний чоловік. Його непотрібно було більше в’язати «кайданами та ланцюгами», які він звичайно розривав і «трощив». Тепер він спокійний, уже не викрикує тих жахливих звуків, від яких мороз іде по спині. Він більше не набиває собі синців, не б’є себе палицями і камінням, не перебуває в гробах – він зцілений. Демони відійшли, нарешті він став спокійним і мирним, Ісус зцілив його. Отож сталася подія, якої ніхто не очікував. Здавалося б, що мешканці краю сприймуть це чудо з радістю, що вони попросять Ісуса залишитися з ними і ще проявити свою дивовижну силу. Вони стоять перед обличчям самого Сина Божого. Вони могли б отримати воду життя  досить було б попросити! Вони могли б отримати хліб життя  досить було б узяти! Проте вони просять про інше: «Тоді все населення Геразинської округи почало його просити, щоб відійшов від них” (пор. Лк. 8, 37). Чому? Чому вони попросили Його піти? Причина в тому, що геразинці втратили дещо зі свого дочасного. Демони ввійшли в стадо свиней, яке тоді «кинулося... з кручі в озеро та й потонуло» (Лк. 8, 33). Люди зазнали матеріальної шкоди. Вони більше такого не бажали. Ісус порушив їхній спосіб життя, їхню систему цінностей. Свині були важливіші за людей! Та не лише мешканці Геразинського краю просили Ісуса піти… Ще й сьогодні є багато людей, які хочуть сумніватися в існуванні Бога, хочуть вірити, що Його немає, хочуть триматися осторонь Церкви, бо не бажають, щоб Христос увійшов у їхнє життя. Адже з такою позицією можна вести бездумне життя: не треба задумуватися над тим, що згрішили; не треба усвідомлювати, що Господь заплатив терпінням і хресною смертю за їхнє прощення, щоб відчути всю мерзенність свого гріха... Жити осторонь від Церкви їм здається легше! Легше вилучити Ісуса зі свого життя – однак це самообман!Це правда, що Ісус прийшов, пообіцявши принести мир. Проте Він звичайно змушує нас відчувати неспокій із самим собою і з нашим світом. Він змушує нас відчувати неспокій зі злом у нашому житті й у нашому світі. Як лікар ламає зігнуту кістку для того, щоб її вирівняти, так і Господь може зламати в нас поганий дух, щоб дати нам шанс запалитися Святим Духом. Він вижене злих духів, щоб наповнити нас Утішителем Життя – Духом Істини. Ісус приходить зцілити наші недуги, перев’язати наші рани. Але чи зможе лікар нас вилікувати, якщо ми спершу не покажемо Йому свої рани? Нажаль, часто ми вагаємось, чи варто показати Ісусові наші недуги, наші гріхи…Нехай під час наших богослужінь Дух Святий Утішитель і Життя Податель поверне нам усвідомлення і цінність свободи. Як і тому чоловікові, нам слід сидіти, але не бездіяльно, а слухаючи Слово Боже. Така людська поведінка не раз згадана в Євангелії (пор. Лк. 10, 39). Якщо ми в глибині серця слухаємо нашого Господа, Святий Дух зодягає нас, але не в матеріальний одяг, а в самого Христа. Через слухання Божого голосу до нас повертається духовне здоров’я, хоч би яким було наше каліцтво. Ісус є тим живим середовищем, в якому ми відроджуємося. У Ньому ми вже не загублені, а віднайдені. Кожному з нас, що творимо Церкву, Тіло розп’ятого й воскреслого Господа, дано отримати звільнення і бути посланими «розказати все те, що Бог зробив нам» (див. Лк. 8, 39). Розповідати слід не про себе, а про нашого Чудотворця, нашу «Добру Новину» (Мт. 11, 5), яку Отець дарує для всіх.Дорогі в Христі! Цю Божу премудрість і любов до людини, які дають життя вічне, ми відкриваємо в Церкві, де Господь продовжує нам служити плодами свого відкуплення. Цього року місцева Церква, народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, тобто наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія, святкує 25 років від заснування. Історія нашої єпархії – це історія справжніх християн і щирих українців, які прийняли дар Христової віри від своїх предків, засвідчили вірність Христові та Його Вселенській Церкві ціною власного життя і мучеництва та нині продовжують жити своєю вірою і передавати її своїм дітям та внукам як найцінніший спадок та найбільший скарб. Народна мудрість каже: хто знає своє минуле, той має майбутнє. Хоч і відносно молода, Самбірсько-Дрогобицька єпархія не постала на пустому місці, а є спадкоємицею однієї з найдавніших єпископських катедр України – Перемишльсько-Самбірсько-Сяноцької. Датою заснування вважається перша половина ХІІІ ст., однак її витоки пов’язують ще з часами перед Свято-Володимировим Хрещенням Русі-України. Історія християнства на теренах Самбірсько-Дрогобицької єпархії сягає традиції святих рівноапостольних Кирила й Методія, просвітителів слов’янських. У Никонівському літописі міститься згадка про існування окремої Самбірської єпархії, церковна традиція про існування якої знаходить підтвердження в грамоті 1422 року. Історичні джерела зберегли імена трьох самбірських єпископів: Авраама (1254 р.), Євфимія (1271 р.) і Антонія (1295 р.). Тому цілком правдоподібно, що в XIII ст. існувало Самбірське єпископство, яке на початку XV ст. було прилучене до Перемишльського. Після Другої світової війни славна Перемишльська єпархія, фактично, припинила своє легальне існування. Її територія була поділена між Польщею і Радянським Союзом. Лише з крахом комуністичного режиму на цих землях з древньою християнською традицією вдалося відновити повноцінне церковне життя: в Польщі – через відновлення Перемишльсько-Варшавської архиєпархії; в Україні – через створення нової Самбірсько-Дрогобицької єпархії, що сталося 12 липня 1993 р.Б.. Ювілейний рік – це добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти шану всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Ми дякуємо Богові за кожного вірного, бо всі: священнослужителі, богопосвячені особи, миряни – є найбільшим Божим даром для нашої єпархії. Усе, що за благодаттю Божою нам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям в Україні та світі, які люблять Церкву, як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові. Хотілося б, щоб цей ювілейний рік став нагодою для кращого пізнання нашої церковної традиції, спонукою до поглиблення віри, дбайливого передавання її прийдешнім поколінням та мужнього її свідчення у світі, в якому, на жаль, стаємо свідками нових загрозливих тенденцій, котрі, якщо на них належним чином не реагувати, можуть призвести до ще однієї морально-духовної катастрофи – не меншої від тієї, яку світ пережив у ХХ ст. у вигляді комуністичного і нацистського режимів.Сподіваюся, що цей ювілейний рік також допоможе нам краще усвідомити, що таке Церква. Це не якесь абстрактне поняття, а жива реальність, причетність до якої має переживати кожен християнин у Вселенській Церкві, у власній помісній Українській Греко-Католицькій Церкві, в єпархії, як місцевій Церкві, та в парафіяльній громаді.Нехай Господь щедро благословить кожного, хто трудиться над прославою Його Імені, а благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.   Детальніше...