Цьогорічний Синод єпископів УГКЦ, що проходив у Львові-Брюховичах, 2-9 вересня 2010 року Божого, серед іншого, розглядав питання євангелізації. Щодо цієї актуальної на сьогодні теми з кореспондентом Sobor News поділився єпископ-коад’ютор Самбірсько-Дрогобицької єпархії Ярослав Приріз. У розмові владика розкриває значення "євангелізації" у житті УГКЦ. Архиєрей розповідає про стан євангелізаційного служіння на парафіях Самбірсько-Дрогобицької єпархії, а також про те, як це служіння сьогодні потрібно здійснювати і хто це може робити. Детальніше...

28 березня під час Архиєрейської Літургії з нагоди Всесвітнього дня католицької молоді владика Ярослав (Приріз) звернувся до вірних з пастирським словом. Як зазначив архиєрей у проповіді, Вхід Христа у Єрусалим показує нам скромність та простоту Спасителя. "Проте народ зауважує величність Його й ознаки Месії і відповідно радісно вітає," - наголосив владика Ярослав. Пропонуючи вірним духовне відчитання цієї події, архиєрей сказав: "Які наслідки приходу Ісуса Христа у  Єрусалим? – Він проганяє купців з храму, що там торгували. На жаль, буває, що ті продавці можуть бути і в храмі нашої душі. Просімо Ісуса допомогти прогнати з неї отих купців гордості, захланності, нечистоти, заздрості, непоміркованості, гніву і лінивства, що часом знаходять собі місце у храмі нашого серця". Детальніше...

Дорогі  у Христі брати і сестри!Дорога  молоде!Сьогодні, в неділю, перед Світлим Воскресінням Христовим, Церква святкує подію Його торжественного входу в місто Єрусалим. Євангельська розповідь про неї показує нам велич та славу Спасителя. Адже в пропам’ятну суботу у Витанії чимало людей стали свідками, як Ісус воскресив з мертвих Лазаря, а сьогодні Господь, сповняючи старозавітне пророцтво (Зах.9:9), сідає на ослине жереб’я, показуючи, що Він є тим Месією, на якого чекало все людство, та входить у святе місто Єрусалим.З одного боку, як про це нам оповідають євангелисти, спостерігаємо великий тріумф Спасителя: численний натовп зустрічає Його з великим піднесенням, вітаючи Того, в якому бачить сповнення своїх сподівань та надій на визволення. Але, насправді, в’їзд Христа в Єрусалим не був тріумфальним, а, радше скромним, тому що Христос їхав не в кареті, не на коні, а скромно сидячи на осляті. Ісус сам не бажає величної шани та розголосу, але народ зауважує величність Його й ознаки Месії і відповідно радісно вітає. Тому Христовий приклад має нас навчати скромності й простоти.Христос входить у Єрусалим, а це місто  можемо вважати символом нашого серця. Історично Єрусалим для юдеїв був осередком релігійного життя, духовності. В Єрусалимі був храм, у якому в Святая Святих стояв Кивот Завіту – знак Божої присутності серед свого народу. Кожен християнин є храмом Духа Святого. Апостол Павло каже: «Хіба не знаєте, що ви - храм Божий, і що Дух Божий у вас» (І Кор.3,16). Тому наше серце є тим святилищем «Святая Святих», де перебуває Бог.З біблійної історії знаємо, що Єрусалим є містом протилежностей. Він був  престолом Царя Давида, котрий любив  Господа Бога. Але, Єрусалим теж був  престолом Царя Ірода, який хотів  Ісуса Христа знищити. Так само і людське серце може бути осідком і любові, і ненависті. В Єрусалимі шанували патріархів і пророків (Авраама, Мойсея, Ісаю й Єремію та інших), котрі були Голосом Божим, але там теж Божих посланників каменували. Так само й людське серце може приймати Боже слово з пошаною, але може не приймати або, прийнявши – вбити його у собі. Сьогодні ми споминаємо подію, коли жителі Єрусалиму вітають Христа, кличучи: “Осанна Синові Давида! Благословен той, що йде в ім'я Господнє, осанна на висоті!” (Мт. 21:9). Але за кілька днів ми переживатимемо страждання і смерть Ісуса Христа, коли Єрусалим повстане проти нього і кричатиме: “Розіпни, розіпни його!” (Мр.15:13, Лк.23:21, Йо.19:6).Христос дві тисячі років тому ввійшов у Єрусалим, але Він і сьогодні продовжує приходити до нас. Він приходить до нас під видами Євхаристійного Хліба й Вина, Євангельського Слова, голосу сумління.  Він приходить у Єрусалим нашого серця. Але яким є цей наш Єрусалим? Чи готовий він належним чином зустріти Його? А може він, зустрівши, через декілька днів відкине Його? Тому нам варто приготуватися, щоб достойно зустріти Спасителя. Мешканці Єрусалиму не пожаліли своєї одежі, стелячи її на дорозі, щоб таким чином показати свою пошану до Сина Божого. Це було знаком їх покори і любові до нього. Ми ж постараймося шанувати нашого Господа чистотою свого серця. Тому відкидаймо й осуджуймо у святій тайні Сповіді усякий бруд та гріх і прикрашаймо себе пальмовим віттям – християнськими чеснотами.Покажімо  нашу добру волю і вийдім назустріч Христові. Зустрічаймо Його з такою ж радістю, як це робили ізраїльтяни багато років тому, кличучи: „Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!” (Йо.12,13). Але будьмо уважні і не поступаймо так, як це зробили вони декілька днів опісля – кричали проти Сина Божого: „Геть! Геть! Розіпни його” (Йо.19:14). Часом і ми в нашому серці є такими ж непослідовними: спочатку ми з радістю вітаємо Христа, а потім, своїми гріхами, розпинаємо Його.Які наслідки приходу Ісуса Христа у  Єрусалим? – Він проганяє купців з храму, що там торгували. На жаль, буває, що ті продавці можуть бути і в храмі нашої душі. Просімо Ісуса допомогти прогнати з неї отих купців гордості, захланності, нечистоти, заздрості, непоміркованості, гніву і лінивства, що часом знаходять собі місце у храмі нашого серця. Ісус Христос навчав: «Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити – і мамоні» (Мт.6:24, пор. Лк.16,13). Ми не можемо служити мамоні – світові та його гріхам, але ми покликані служити Богові. Тому один раз вийшовши Йому назустріч і радісно привітавши, більше не зраджуймо Його своєю негідною поведінкою.Дорогі  в Христі брати і сестри, сьогодні в особливий спосіб хочу привітати нашу молодь. Блаженної пам’яті Слуга Божий Папа Іван Павло ІІ з 1985 р.Б. започаткував у Квітну неділю світовий день молоді. Тому, ми сьогодні в особливий спосіб молимось за нашу молодь, бо молодість є часом особливого відкриття власного «я» та складання «життєвих планів», є періодом росту, котрий повинен бути ростом « в мудрості, в роках і в ласці у Бога і у людей» (Лк 2, 52).Молоді  люди часто є сповнені тривог, розчарувань, турбот і страхів, бо не бачать, як зреалізувати себе за існуючих обставин. Часто молодь потрапляє у полон спокус, які неодноразово пропонує «князь цього світу». Історія спасіння, про яку читаємо у Святому Письмі продовжується в історії молоді нашого часу. Головна спокуса, як і колись, полягає в тому, що людині пропонують збудувати справедливе суспільство і осягнути особисту свободу і щастя тільки відкинувши Бога з власного життя. Це та сама стародавня «хитрість змія», яка пропонує жити так, наче Бог не існує. Цю спокусу сьогодні звемо секуляризацією, лібералізмом, індиферентизмом, яка неминуче веде до втрати дару молодості та до глибокої кризи молодої людини. Отож не дивно, що першими жертвами духовної і культурної кризи, яка охопила сучасний світ, стають представники молодого покоління. Спрагла до пізнання чогось нового і полишена на саму себе, молода людина схильна почути і здійснити першу-ліпшу пропозицію і, таким чином, наражається на небезпеку потрапити у пастку.Церква  прагне допомогти молоді, з однієї сторони, зреалізувати свій потенціал, а з іншої – уникнути небезпек. Кожен юнак та дівчина внутрішньо шукає Того, хто відкриє таємницю, як залишитись вічно молодими (див. Йо 3,29; Мт 9,15; Лк 5,34). Спасителем вічної юності, який відновлює у нас подобу до Вічного є Ісус Христос, Воскреслий, Вічний Бог і «Молодий» своєї Церкви. Тому у Христі, дорога молоде, ви зможете знайти відповіді на всі ваші труднощі і запитання, які носите у ваших серцях; бо Господь є великим люблячим і вічно молодим приятелем ваших душ, єдиний, хто знає досконало ваші серця і може вам сказати істину.У ці передпасхальні дні пам'ятаймо, що Христос входив в Єрусалим не лише як всемогутній цар, але і як Первосвященик, для того, щоб принести в жертву Самого Себе. І цю майбутню жертву хресних страждань Спаситель приніс заради нашого спасіння. Стараймось з вдячністю прийняти його Священну Жертву, щоб наша душа не залишилася безплідною смоковницею, але розцвіла християнськими чеснотами як це вербне віття, що ми його сьогодні принесли у храм.Тому  щиро закликаю всіх нас якнайкраще використати цей останній тиждень перед Великоднем, щоби через нашу ревну молитву, участь у Святих Тайнах та богослужіннях Страсного Тижня приготовити свої душі і серця та радісно заспівати величну пісню „Осанна” Воскреслому Христу. А благодать Господа Нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця і Причастя святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь! Детальніше...

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри!  Сьогодні, у другу неділю Великого посту, Свята Церква пригадує нам чергову подію з життя Ісуса Христа. По дорозі до Капернауму Він зупиняється в одному домі, де зібралось дуже багато людей, і як каже нам євангелист Марко, «проповідує до них словом» (Мр 2, 2). Ревність слухачів, котрі були спраглі Господнього слова, була щедро винагороджена, бо вони з волі Божої стали свідками і очевидцями нового чуда, яке ще більше скріпило їхню віру, надію і любов до Спасителя. Христос відпускає гріхи розслабленого та оздоровляє його, показуючи таким чином, що Він є Тим, Хто спасає людину цілісно – і тілесно, і духовно. Христос-Бог, котрий ходив юдейською землею, і сьогодні приходить до наших міст та сіл, до наших храмів, до наших домівок, щоб промовляти до нас словом своєї спасенної науки і довершувати нові чуда. Він «учора й сьогодні – той самий навіки» (Євр.13,8), і завжди є нашим вічним Учителем, Світлом, Правдою і Життям. Він єдиний всемогутній лікар, що знає всі недуги наших „душ і тілес“. Але свої ласки і дари Він зсилає найперше тим, хто докладає зусиль і старань, щоб їх у Нього отримати. Христос навчає, зціляє і освячує сьогодні у церквах, які завжди ласкаво відчинені для всіх. Потрібно лише ввійти і пізнати безмежну Божу любов. Ту любов, яка потягує за собою, яка робить нас усіх братами і сестрами.Сьогоднішнє Слово Боже показує нам велике Боже милосердя. Розслаблений, про якого розповідає нам євангелист Марко, є образом того, як гріх впливає на людину. Він, опанувавши людину, здатен паралізувати не тільки її розум і волю, а й тіло. Людина стає нездатною до того, до чого вона є сотворена - до ходження, до чинення добрих діл, а гріх чинить людину своїм в’язнем. При зустрічі з Господом, коли ми йдемо до Нього наполегливо, з переконанням, що тільки Він єдиний є спроможний відпустити людський гріх, розірвати окови гріха, тоді стається чудо – і про це чудо ми сьогодні чули. Але щоб це чудо відбулося, потрібно зробити перший крок. Таким першим кроком є визнати гріх. Це сьогодні є непопулярно і нелегко. Людина схильна заперечувати, що вона вчинила чи чинить гріх. Люди перестали боятися гріха. Для декого він став настільки звичним, що сприймають з насмішкою й іронією тих людей, хто намагається його не чинити. Людина боїться забруднення середовища, невиліковних недуг, ядерної війни, але не боїться війни з Богом...Гріх діє на людину як наркоз. Під його впливом вона не здатна чітко розпізнавати границь добра і зла, а тому зло поволі проникає до люд ського серця, роблячи його своїм невільником. Як наслідок, людина втрачає відчуття гріха. Ми напевне чули вирази: «Совість у мене настільки прозора, що вона навіть не простежується», або: „Я не маю викидів сумління, щонайбільше - психологічний дискомфорт”. Зрозуміло, що таким чином ми закриваємо наше серце від Ісуса, від дару Його спасіння, котре пливе з хреста.Ап. Павло каже: «Всі бо згрішили й позбавлені слави Божої» (Рим. 3, 23). А тому, не визнаючи власного гріха, ми є неправдомовними, бо як каже євангелист Йоан: «Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає» (І Йо.1,8). Визнання власних гріхів – перший крок до спасіння, а тому, якщо ми кажемо, що не маємо гріха, то таким чином самі собі закриваємо дорогу до спасіння... ось чому так важливе визнання власних гріхів. Пізнати гріх - це не тільки признатися в тому, що ми грішні. Пізнати гріх означає усвідомити собі цілу його злобу і нищівну силу для нашого теперішнього і вічного життя. Пізнати гріх – це визнати його як найбільше нещастя і зло для нас і для нашого духовного життя. Тому, коли ми впродовж Великого Посту молимося у Єфремовій молитві: «Господи, дай мені бачити гріхи мої», то це має не тільки спонукати нас осмислити власну гріховність, але пізнати в Божому світлі цілу трагедію нашої неволі, цілу паралізуючу силу гріха - в нас і довкола нас. В часі Св. Літургії ми молимося, щоб Святе причастя було нам на відпущення гріхів і на прощення прогрішень. А підчас освячення чуємо слова Христові «Це моє Тіло, що за вас ламається на відпущення гріхів». Подібно і при освяченні вина. Важливо, щоб ми в тому моменті не чинили Господа «неправдомовним». Для цього потрібно усвідомити собі свої гріхи - від останньої сповіді, від останнього Причастя - і принести та положити у стіп Господа, просячи, аби спалив наші гріхи, відновив у нас Духа свого, і визволив нас з неволі наших пристрастей, страху і невіри в Божу доброту і любов. Коли розслабленого принесли до Ісуса, то перші слова, які він почув від Христа були: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи». Ісус сказав ті слова прощення тому, що розслаблений дуже потребував їх почути. У тих словах прощення він так сильно відчув в серці любов Ісуса Христа до нього, що він став на рівні ноги, і розпочав нове життя. Усі ми потребуємо почути слова прощення, бо ми всі грішні. Усі ми потребуємо відчути в серці лікувальне зцілення Ісуса Христа, бо всі ми прогрішились проти Бога, ближніх і себе самих.Боже прощення, якого ми так потребуємо, приходить до нас через Св. Тайну Покаяння. Що властиво потрібно для доброї сповіді? Потрібні дві головні речі: 1) глибокої свідомості того, що ми грішники та 2) довіри у безмежне Боже милосердя. Щоб відчути мир, спокій і зцілення, що приходять до нас через прощення гріхів, мусимо перше щиро признати, що ми бідні, немічні грішники; що ми самолюбством нашим образили Бога й ближнього і тим дуже пошкодили собі. Ми мусимо виизнати, що ми духовно хворі, і потребуємо божественного зцілення.Людина не може сама собі вибачити. Не має значення наскільки часто вона каже собі, що її гріхи не є серйозними, - вони однаково будуть її переслідувати. Придушування людиною гріхів можна порівняти до прикладу зубної пасти зі закритим ковпачком. Коли хтось почне тиснути тюбик із закритим ковпачком, то зубна паста витиснеться деінде, але ніхто не знатиме, де саме. Тюбик дасть тріщину десь збоку. Те саме відбувається з провиною, – нормально, щоб вона вийшла на поверхню. Дуже важливо, щоб людина знайшла в собі відвагу виявити свою провину через сповідь і прощення. Але коли ми придушуємо чи заперечуємо її, ми піддаємо свій розум великому тискові і провина може вийти іншим шляхом. У молодого чоловіка з сьогоднішнього Євангелія вона виявилася в паралічі. Господь сказав паралітикові: «Сину, твої гріхи прощені», і він зцілився духовно та почав ходити тілесно. Завдяки Божому прощенню ми також можемо встати з духовного паралічу і, як наслідок, вирішити проблеми у нашому житті, влаштувати взаємовідносини з ближніми, відновити властиву систему цінностей і ступити в нове життя. Ми також можемо прославляти Бога і говорити: «Я ніколи ще такого не бачив, я духовно зцілився, я й ніколи не мріяв, що щось подібне може трапитися зі мною».Прийди, Господи Ісусе, звільни нас від гріхів, які паралізують наше життя і допоможи нам приходити як справжні ближні до Твоїх страждаючих дітей, щоб їм приносити Твоє зцілення. Амінь. Детальніше...