«Кожен член монашої спільноти повинен стати людиною відповідно до Божого задуму» (інтерв'ю для офіційного сайту УГКЦ після завершення конференції монашества УГКЦ „Покликання і формація”)
SDE

«Кожен член монашої спільноти повинен стати людиною відповідно до Божого задуму» (інтерв'ю для офіційного сайту УГКЦ після завершення конференції монашества УГКЦ „Покликання і формація”)

15 вересня 2005
Друк E-mail

- Отче Ярославе, просимо Вас як керівника секретаріату Собору монашества УГКЦ пояснити, що таке Собор монашества і конференція монашества?

- Собор монашества УГКЦ є реалізацією заклику Блаженнішого Патріарха Любомира та Синоду Єпископів до оживлення духовного життя і місії монаших спільнот у нашій Церкві. Після виходу нашої Церкви з підпілля, монаші спільноти відразу розпочали відбудовувати свої зруйновані монастирі, тобто створювати умови для свого відродження і розвитку. На мою думку, цей період тривав до 2000 року.

Тепер Блаженніший Любомир разом зі Синодом єпископів УГКЦ в дусі Вселенської Церкви звернулися до монашества із закликом до духовного оновлення і кращого згуртування. У нашій Церкві є різні чернечі спільноти: вони відрізняються зокрема за кількістю членів. На зустрічі Рад вищих настоятелів Блаженніший Любомир запропонував започаткувати проект спільних зустрічей чернецтва. Це було втілено у формуванні вищих монаших рад чоловічих та жіночих монастирів. Блаженніший також створив Патріаршу комісію у справах монашества, яка виконує роль посередника між Блаженнішим і радами вищих настоятелів чернецтва.

Цей Собор монашества є першим в історії нашої Церкви. Собор монашества Української Греко-Католицької Церкви – це зібрання представників усіх чернечих інститутів УГКЦ, метою якого є збереження та оновлення духовної, літургійної та богословської спадщини, координація апостольської діяльності, вироблення спільної стратегії формації, обмін інформацією, а також розв'язання інших важливих питань. Собор виконує дорадчу функцію при Главі УГКЦ та Синоді Єпископів щодо співпраці з чернечими інститутами, насамперед щодо організації апостольської діяльності. Він приймає рішення, які, шануючи автономію кожного чернечого інституту, підкреслюють їхню солідарність у справах загального добра. Діяльність Собору визначають загальне та партикулярне право УГКЦ, рішення рад вищих настоятелів чинів і згромаджень УГКЦ, статут і прийнятий відповідно до статуту регламент. Собор скликають на основі письмового декрету motu proprio Глави УГКЦ (часто на пропозицію рад вищих настоятелів).

Програма Конференції монашества і Собору монашества становить одне ціле. Мета конференції – представити, розкрити та підготувати тематику для Собору монашества. На сесіях Собору доповідачі розвивають представлені теми у світлі учительського уряду Церкви, науки Отців Церкви і традиції Помісної Церкви, а після того делегати Собору від монаших спільнот додатково їх дискутують. Результатом роботи членів Собору є документ (обговорений попередньо в монаших спільнотах), який відтак надсилають Баженнішому Любомирові (він повинен його представити на Синоді єпископів). Цей документ набирає юридичної сили після затвердження на Синоді і проголошення Главою Церкви. Своїм декретом про скликання Собору Глава УГКЦ визначає його тему, місце та час проведення. Блаженніший та єпископи беруть безпосередню участь в роботі Собору, наголошуючи на тих питаннях, які вони вважають першочерговими. Саме це відбулося на першій сесії Собору монашества нашої Церкви: Блаженніший Любомир звернувся до монашества з питаннями "хто ми є?" і "де ми є?". (Йшлося про те, що монашество має усвідомити свою ідентичність, тобто ким воно сьогодні, і зрозуміти своє посланництво.)

- Ви сказали, що Собор монашества відбувається вперше в історії нашої Церкви. Чи відомо Вам про якісь аналоги соборів монашества в історії Вселенської Церкви?

- Наскільки мені відомо, чогось подібного ще не було. УКатолицькій Церкві проходять різні конференції чернецтва, зібрання вищих настоятелів чинів та згромаджень, крім того, на Синоди Єпископів та Собори Церкви часто запрошують вищих настоятелів. Зібрання монашества на Соборі відбувається вперше і у Вселенській Церкві загалом, і в нашій зокрема.

- Ви є учасником конференцій та Собору від 2003 року. Як відомо, Собор монашества УГКЦ завершиться аж у 2008 році. Чому так довго він триватиме?

- Собор є тривалим процесом, оскільки після закінчення конференції монаші спільноти обговорюють порушені теми та випрацьовують свої програми на наступну сесію Собору. Наприклад, перша сесія Собору монашества "Ідентичність монашого покликання і служіння" мала на меті відкрити біблійно-богословське розуміння ідентичності східного монашества, відображення її в історії Церкви, виховання в контексті богослужіння та вияву у щоденному житті. На цій сесії доповідачі немовби накреслили ікону монашої ідентичності, в основу якої лягли певні традиційні лінії, а саме: таїнство Пресвятої Тройці, таїнство воплочення Сина Божого та Його земної присутності, проповідування та спасаючих діянь, таїнство Церкви як містичного Тіла Христового. Після цієї сесії по монаших спільнотах було проведено цілу низку реколекцій. Це означає, що упродовж року люди раз-у-раз зверталися до цієї тематики і глибше вивчали її на спільних зустрічах і конференціях. Я вважаю, що це дало можливість чернечим спільнотам – і кожній зокрема, і в сопричасті з іншими – відкривати своє покликання і служіння, відповідати на нагальні потреби часу та формувати богословську думку нашої помісної Церкви,

- Цьогорічна конференція мала назву "Покликання і формація". Чому були обрані саме ці дві теми?

- Перша сесія Собору монашества мала завдання накреслити основні лінії ікони монашої ідентичності, які базувалися на трьох основних темах (монаша ідентичність, заснована в Пресвятій Трійці; монаша ідентичність, сформована в Христі; монаша ідентичність, що виявляється в Церкві через Святого Духа). Для того, щоб наповнити цю ікону барвами, треба було звернутися до її практичного змісту.

Зважаючи на це, ми поставили перед собою завдання розглянути питання виховання монаха, відкрити його ідентичність. Для цього потрібно було осмислити фундаментальні аспекти процесу виховання богопосвячених осіб у світлі вчительського уряду Церкви та історичного досвіду східного монашества, застановитися над різними вимірами виховного процесу: загальнолюдським, інтелектуальним, спільнотним, апостольським, а також над соціальними аспектами формування покликання. Питання формації є сьогодні одним із пріоритетних для інститутів богопосвяченого життя. Підготовчі документи Синоду Єпископів, присвячені богопосвяченому життю, виразно наголошують на важливості виховання монашества. Ця думка звучить також і в директивах чернечої формації, про це свідчить історія монашества: воно було найсильнішим тоді, коли в нього були сильні вчителі подвижницького життя, здатні привести людину до її особистої злуки з Христом, до преображення у Христі (що і є метою формаційного процесу).

Мету формації можна осягнути лише тоді, коли в її основі буде повернення до Христа. Формація повинна спиратися не стільки на новітні педагогічні і психологічні підходи, скільки на духовність. Сила оновлення – у Христі і в Його Євангелії. Осердя формації – це євангелізація життя, тобто зусилля, спрямовані на те, щоб Євангеліє у його найрадикальнішому вияві стало першим і єдиним критерієм монашого життя.

Відтак мусимо переосмислити і переглянути своє уявлення про формацію. Насамперед конче потрібно змінити своє ставлення до неї, усвідомити реальну важливість цього процесу, і це усвідомлення має бути у всіх членів монаших спільнот. Не достатньо змінити формаційні структури, опрацювати нові навчальні плани та підготувати людей. Передусім треба плекати дух формації: кожен член спільноти повинен розуміти, що він є в монастирі для того, щоб стати людиною відповідно до Божого задуму. Тому належить створювати у спільнотах таку атмосферу, яка б спонукала до праці над собою, до безперервного поступу. Формація буде плідною лише тоді, коли стане щоденним досвідом, способом життя аж до його звершення. Саме тому тема формації стала центральною на цій конференції і буде такою на наступній сесії Собору.

Відсутність формації або її неефективність унеможливлюють особисту посвяту Богові. Тому вона мусить бути першим і найважливішим завданням кожного чину та згромадження. Однак слід усвідомлювати й те, що у формації немає готових рецептів. Це зустріч двох осіб, людини і Бога, а тому у своїй найглибшій сутності вона завжди буде таїнством, яке слід оточити молитвою і довір'ям до Божого Провидіння.

- Які ще події мають відбутися в рамках Собору монашества УГКЦ?

- Наступним етапом нашої діяльності буде друга сесія Собору монашества 2006 року. З першої конференції та першої сесії Собору монашества ми маємо друковані матеріали, які поширюємо серед наших спільнот. Найближчим часом вийдуть друком матеріали також другої конференції, що дасть нагоду для їх ширшого вивчення у монаших спільнотах. Матеріали на тему виховання будуть мати практичне застосування на різних етапах монашої формації. Вважаю, що вони будуть корисні як для вихователів, так і для осіб, які розпізнають дорогу богопосвяченого життя. Тему виховання (роль настоятеля в процесі виховання, духовний провід монаших осіб, різні етапи монашої формації) буде обговорено і на другій сесії Собору монашества. Актуальним є також питання професійної підготовки вихователів та богословська освіта монашества.

Наступна, третя, конференцію і третя сесію Собору монашества буде присвячена посланництву, тобто душпастирству. Отже, поглянувши на концепцію конференцій та сесій Собору монашества, побачимо, що вона має літургійно-богословський вимір:

Проскомидія : « Жертвоприношення для Господа і Церкви»

(історичний та біблійно-богословський вимір монашої ідентичності).

Анамнез: «Спомин – повернення до Святого Письма та передання – щоб іти вперед»

Особисте преображення у Христа - подвижництво від образу до подоби Божої, що реалізується через фундаментальні аспекти процесу виховання богопосвяченої особи у світлі вчительського уряду Церкви та історичного досвіду східного монашества.

Епіклеза: «Послаництво та служіння - між спомином та очікуванням».

Розмовляв о. Ігор Яців

Джерело: сайт УГКЦ

 

^ Догори