Проповідь у Другу неділю Великого Посту
SDE

Проповідь у Другу неділю Великого Посту

01 березня 2010
Друк E-mail
Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі брати і сестри!


 Сьогодні, у другу неділю Великого посту, Свята Церква пригадує нам чергову подію з життя Ісуса Христа. По дорозі до Капернауму Він зупиняється в одному домі, де зібралось дуже багато людей, і як каже нам євангелист Марко, «проповідує до них словом» (Мр 2, 2). Ревність слухачів, котрі були спраглі Господнього слова, була щедро винагороджена, бо вони з волі Божої стали свідками і очевидцями нового чуда, яке ще більше скріпило їхню віру, надію і любов до Спасителя. Христос відпускає гріхи розслабленого та оздоровляє його, показуючи таким чином, що Він є Тим, Хто спасає людину цілісно – і тілесно, і духовно.

 Христос-Бог, котрий ходив юдейською землею, і сьогодні приходить до наших міст та сіл, до наших храмів, до наших домівок, щоб промовляти до нас словом своєї спасенної науки і довершувати нові чуда. Він «учора й сьогодні – той самий навіки» (Євр.13,8), і завжди є нашим вічним Учителем, Світлом, Правдою і Життям. Він єдиний всемогутній лікар, що знає всі недуги наших „душ і тілес“. Але свої ласки і дари Він зсилає найперше тим, хто докладає зусиль і старань, щоб їх у Нього отримати. Христос навчає, зціляє і освячує сьогодні у церквах, які завжди ласкаво відчинені для всіх. Потрібно лише ввійти і пізнати безмежну Божу любов. Ту любов, яка потягує за собою, яка робить нас усіх братами і сестрами.

Сьогоднішнє Слово Боже показує нам велике Боже милосердя. Розслаблений, про якого розповідає нам євангелист Марко, є образом того, як гріх впливає на людину. Він, опанувавши людину, здатен паралізувати не тільки її розум і волю, а й тіло. Людина стає нездатною до того, до чого вона є сотворена - до ходження, до чинення добрих діл, а гріх чинить людину своїм в’язнем. При зустрічі з Господом, коли ми йдемо до Нього наполегливо, з переконанням, що тільки Він єдиний є спроможний відпустити людський гріх, розірвати окови гріха, тоді стається чудо – і про це чудо ми сьогодні чули.

 Але щоб це чудо відбулося, потрібно зробити перший крок. Таким першим кроком є визнати гріх. Це сьогодні є непопулярно і нелегко. Людина схильна заперечувати, що вона вчинила чи чинить гріх. Люди перестали боятися гріха. Для декого він став настільки звичним, що сприймають з насмішкою й іронією тих людей, хто намагається його не чинити. Людина боїться забруднення середовища, невиліковних недуг, ядерної війни, але не боїться війни з Богом...

Гріх діє на людину як наркоз. Під його впливом вона не здатна чітко розпізнавати границь добра і зла, а тому зло поволі проникає до люд ського серця, роблячи його своїм невільником. Як наслідок, людина втрачає відчуття гріха. Ми напевне чули вирази: «Совість у мене настільки прозора, що вона навіть не простежується», або: „Я не маю викидів сумління, щонайбільше - психологічний дискомфорт”. Зрозуміло, що таким чином ми закриваємо наше серце від Ісуса, від дару Його спасіння, котре пливе з хреста.

Ап. Павло каже: «Всі бо згрішили й позбавлені слави Божої» (Рим. 3, 23). А тому, не визнаючи власного гріха, ми є неправдомовними, бо як каже євангелист Йоан: «Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає» (І Йо.1,8). Визнання власних гріхів – перший крок до спасіння, а тому, якщо ми кажемо, що не маємо гріха, то таким чином самі собі закриваємо дорогу до спасіння... ось чому так важливе визнання власних гріхів.

 Пізнати гріх - це не тільки признатися в тому, що ми грішні. Пізнати гріх означає усвідомити собі цілу його злобу і нищівну силу для нашого теперішнього і вічного життя. Пізнати гріх – це визнати його як найбільше нещастя і зло для нас і для нашого духовного життя. Тому, коли ми впродовж Великого Посту молимося у Єфремовій молитві: «Господи, дай мені бачити гріхи мої», то це має не тільки спонукати нас осмислити власну гріховність, але пізнати в Божому світлі цілу трагедію нашої неволі, цілу паралізуючу силу гріха - в нас і довкола нас.

 В часі Св. Літургії ми молимося, щоб Святе причастя було нам на відпущення гріхів і на прощення прогрішень. А підчас освячення чуємо слова Христові «Це моє Тіло, що за вас ламається на відпущення гріхів». Подібно і при освяченні вина. Важливо, щоб ми в тому моменті не чинили Господа «неправдомовним». Для цього потрібно усвідомити собі свої гріхи - від останньої сповіді, від останнього Причастя - і принести та положити у стіп Господа, просячи, аби спалив наші гріхи, відновив у нас Духа свого, і визволив нас з неволі наших пристрастей, страху і невіри в Божу доброту і любов.

 Коли розслабленого принесли до Ісуса, то перші слова, які він почув від Христа були: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи». Ісус сказав ті слова прощення тому, що розслаблений дуже потребував їх почути. У тих словах прощення він так сильно відчув в серці любов Ісуса Христа до нього, що він став на рівні ноги, і розпочав нове життя.

 Усі ми потребуємо почути слова прощення, бо ми всі грішні. Усі ми потребуємо відчути в серці лікувальне зцілення Ісуса Христа, бо всі ми прогрішились проти Бога, ближніх і себе самих.

Боже прощення, якого ми так потребуємо, приходить до нас через Св. Тайну Покаяння. Що властиво потрібно для доброї сповіді? Потрібні дві головні речі: 1) глибокої свідомості того, що ми грішники та 2) довіри у безмежне Боже милосердя. Щоб відчути мир, спокій і зцілення, що приходять до нас через прощення гріхів, мусимо перше щиро признати, що ми бідні, немічні грішники; що ми самолюбством нашим образили Бога й ближнього і тим дуже пошкодили собі. Ми мусимо виизнати, що ми духовно хворі, і потребуємо божественного зцілення.

Людина не може сама собі вибачити. Не має значення наскільки часто вона каже собі, що її гріхи не є серйозними, - вони однаково будуть її переслідувати. Придушування людиною гріхів можна порівняти до прикладу зубної пасти зі закритим ковпачком. Коли хтось почне тиснути тюбик із закритим ковпачком, то зубна паста витиснеться деінде, але ніхто не знатиме, де саме. Тюбик дасть тріщину десь збоку. Те саме відбувається з провиною, – нормально, щоб вона вийшла на поверхню. Дуже важливо, щоб людина знайшла в собі відвагу виявити свою провину через сповідь і прощення. Але коли ми придушуємо чи заперечуємо її, ми піддаємо свій розум великому тискові і провина може вийти іншим шляхом. У молодого чоловіка з сьогоднішнього Євангелія вона виявилася в паралічі. Господь сказав паралітикові: «Сину, твої гріхи прощені», і він зцілився духовно та почав ходити тілесно. Завдяки Божому прощенню ми також можемо встати з духовного паралічу і, як наслідок, вирішити проблеми у нашому житті, влаштувати взаємовідносини з ближніми, відновити властиву систему цінностей і ступити в нове життя. Ми також можемо прославляти Бога і говорити: «Я ніколи ще такого не бачив, я духовно зцілився, я й ніколи не мріяв, що щось подібне може трапитися зі мною».

Прийди, Господи Ісусе, звільни нас від гріхів, які паралізують наше життя і допоможи нам приходити як справжні ближні до Твоїх страждаючих дітей, щоб їм приносити Твоє зцілення. Амінь.
^ Догори