Місія Східної Католицької Церкви в житті Вселенської Церкви і в модерному світі (доповідь на міжнародній коференції у м. Гамінг, Австрія)
SDE

Місія Східної Католицької Церкви в житті Вселенської Церкви і в модерному світі (доповідь на міжнародній коференції у м. Гамінг, Австрія)

11 березня 2009
Друк E-mail
Вступ

Перш за все я щиро вдячний Кардиналові Крістофу Шьонборну, за запрошення і організацію симпозіуму: «Місія Східної Католицької Церкви в житті Вселенської Церкви і в модерному світі». Йдеться про надзвичайно широку тему, яку нам відкривали і представляли доповідачі.

Що таке «Східня Католицька Церква»? Завдяки ІІ Ватиканському Собору і ККСЦ (пор. канн.27-28, 55-176), який зробив спробу укласти соборове екклезіологічне навчання у канонічні приписи, зараз ми у модерному світі широко і сміливо говоримо вже не просто про одну Католицьку Церкву, а про Католицькі Церкви. І не тільки тому, що розрізняємо у ній Західну і Східну, а тому, що існує велика різноманітність Східних Католицьких Церков. Для західного християнина, звиклого, що у всіх частинах світу, де б ми не поїхали, існує Латинська Церква, факт існування цих Східних Церков або взагалі є невідомим, або вони можуть здаватися йому виключенням з правила.

Можемо сказати, що після ІІ Ватиканського Собору, й тепер, існує «мода» на східне християнство. Східний обряд, літургія, духовність є затребуваними у католицькому богословському середовищі. Але я дозволю собі поставити запитання: «Ми всі говоримо про Християнський Схід. Але чи до кінця ми усвідомлюємо, що цей Схід не один, а їх багато?». Сьогодні ми маємо 21 Східню Католицьку Церкву. Ці Церкви є дуже різними: одні чисельно маленькі,  інші – більші. Але всі вони, включно з Римо-Католицькою Церквою, є рівними між собою, як каже декрет ІІ Ватиканського Собору про Східні Церкви (пор. Orientalium Ecclesiarum 3). І кожна з цих Церков, як каже Конституція про Церкву, «втішаються власним правопорядком, літургічним обрядом, богословською та духовною спадщиною» (Lumen Gentium 23). Іншими словами, серед Церков Католицького сопричастя ми маємо принаймні 22 системи церковного правопорядку, 22 літургічні традиції, 22 богословські системи і 22 духовні спадщини.  

Місія Східної Католицької Церкви у Вселенській Церкві

Тому першою місією Східних Католицьких Церков у сучасному світі є заявити про себе, розказати сучасному християнському світі – ми є, ми маємо стародавню церковну традицію. Є Східні Католицькі Церкви, що вже це роблять. Але на жаль, є випадки, коли східні християни ще не до кінця усвідомлюють багатство і велич власної церковної традиції. Тому й сьогодні для багатьох з нас головним завданням є усвідомити себе не просто обрядом Католицької Церкви, а повноцінною Церквою, що належить до Церков католицького сопричастя. Це я й вважаю головною місією кожної Східної Католицької Церкви.

Що ж це конкретно означає? Відповім в загальних рисах - бути собою, бути східними, бути Церквою, досліджувати власну церковну традицію, розповідати про неї іншим, не дозволяти себе використовувати у політичних цілях…, одним словом – це означає стверджувати власну ідентичність. Це як у житті кожної людини: тільки тоді вона зможе принести відчутний вклад у життя цілого суспільства, коли усвідомить свою неповторність і власну гідність; суспільство оцінить цей її вклад тільки тоді, коли побачить, що він оригінальний і осмислений, а не тільки наслідок сліпого копіювання чужих взірців і як наслідок – сумнівної вартості. Ось чому ще одна місія Східних Католицьких Церков сьогодні – усвідомити себе не просто Східними, а справді Маронітською, Сиро-Маланкарською, Халдейською, Українською, Мелхітською… Це означає поглибити переживання власної церковної традиції.

Дехто може задати справедливе запитання: «Наскільки корисним у сучасному світі, що невпинно глобалізується, може бути така диференціація?» Моя відповідь буде суто богословською. ІІ Ватиканський Собор бачить підстави церковного сопричастя (communio ecclesiastica) у Пресвятій Тройці (Lumen Gentium 4). Богослови часто називають Церкву іконою Пресвятої Тройці. У спільній декларації Міжнародної змішаної богословської комісії «Тайна Церкви і Євхаристії в світлі Тайни Пресвятої Тройці» (Мюнхен, 30 червня – 6 липня 1982) сказано: «Як один єдиний Бог є спілкуванням трьох осіб, так і одна та єдина Церква є сопричастям багатьох спільнот”. А відомий сучасний православний богослов і екуменічний діяч Йоанніс Зізіулас пише: «Є одна Церква, як один Бог. Але вираженням цієї єдиної Церкви є сопричастя багатьох помісних Церков”. Як у Бозі Його Троїчність не протиставляється Його єдності, так і у Церкві різноманітність служінь не нищить її цілісності, а ще повніше її виявляє.

Церква через феномени екклезіологічного монізму та літургічної (й інших видів) латинізації довший час, особливо після Тридентського Собору, наражалася на небезпеку повернутись у помилку, яку вона поборола у четвертому столітті. Сьогодні, особливо по 45 роках прийняття еклезіологічних документів ІІ Ватиканського Собору (21 листопада 1964), ми не можемо продовжувати помилки минулого, а повинні малювати у людському суспільстві Правдиву ікону Пресвятої Тройці через ствердження ідентичності кожної Помісної Церкви. Така діяльність є доростанням людського суспільства від образу до подоби Триєдиного Бога. Тому підкреслювати ідентичність кожної Східної Католицької Церкви є проповіддю троїчного догмату, його актуалізацією і впровадженням в практичне життя.

Повноцінність кожної Східної Католицької Церкви має ще й суто практичне, екуменічне значення.
 
Місія у модерному світі

Східні Католицькі Церкви – це невеликі Церкви. Найбільша з них – УГКЦ, яку ми з України представляємо, - налічує трохи більше 5 млн. вірних. Тому в чисельному плані в порівнянні з Римо-Католицькою Церквою вони є чимось незначним. Проте, внаслідок різних факторів, які я дозволю собі назвати Божим Провидінням, ці Церкви присутні у всьому світі. Як колись Господь різними способами скеровував апостолів у різні місцевості греко-римського світу, щоб про Євангеліє Христове дізнались різні народи, так і сьогодні він, головно через еміграцію, веде вірних східних Католицьких Церков. Наприклад, УГКЦ давно вже перестала бути суто українською – її вірні є на всіх континентах світу, за винятком, хіба що, Антарктиди; у деяких країнах Європи, в обох Америках і Австралії ми маємо навіть власні церковні структури. Подібна ситуація й з іншими Церквами.

Така ситуація дуже часто є непростим викликом для Східних Католицьких Церков. Їх вірні потрапляють у нові, невідомі їм умови, у чуже суспільство з його своєрідними умовами і труднощами… Церковна єрархія покликана подбати про пастирську опіку цих вірних. Часто це дуже непросто зробити, бо вона наражається на значні труднощі існування в і діяльності у нових, невідомих для себе умовах, часом наштовхується на нерозуміння місцевим середовищем своєї церковної традиції… Стається так, що не вдається пояснити, здавалося б, найелементарніші речі – наприклад, факт існування одруженого священства (одруженим священикам часто не сприяють у служінні серед наших вірних, що перетворюється на неможливість забезпечити східні католицькі громади належною пастирською опікою, за умови, коли абсолютна більшість священиків є одруженими).

Проте оця місія Східних Католицьких Церков служити своїм вірним, котрі в силу різних причин опинилися в різних країнах сучасного світу, стає доброю нагодою для проповіді Христової Євангелії. Гірко констатувати, але дуже часто сучасний урбанізований і глобалізований світ ще не прийняв Христа! Дозволю собі зацитувати одного з авторів, котрий справедливо зауважує: «Слід усвідомити, що сьогодні всі країни Європи і Америки, що є традиційно християнськими землями, потребують місій. Маємо серйозно віднестись до гіркої констатації того, що ті народи Європи і Америки, що були євангелізованими декілька століть чи тисячоліть тому, у що раз, то більш занепокоюючій мірі вже не практикують християнської віри, яку вони не рідко знають тільки поверхово і здебільшого. Багато так званих християнських націй сьогодні є ними тільки за назвою...». У цьому контексті слід згадати слова папи Йоана Павла ІІ, котрий підкреслює, що нова євангелізація повинна відбуватися не тільки у «країнах давнього християнства, але й молодших Церквах, де цілі групи хрещених втратили живе відчуття віри, або навіть вже не відчувають себе членами Церкви, ведучи життя далеке від Христа і від Його Євангелія. У цьому випадку є потреба у новій євангелізації і у реєвангелізації».

За таких умов місією Східних Католицьких Церков є донести Христове Євангеліє за допомогою власної церковної традиції, тобто проповідувати Христа у такий спосіб, якого сучасний номінальний християнин або нехристиянин ще ніколи не чув і не бачив.

Ось що я маю на увазі. Літургія цих Церков є дуже красивою. «Повість временних літ» розказує, що посли князя Київської Русі Володимира так розповідали йому про візантійську літургію: «Ми не знали, де ми були: на небі чи на землі!». – І заохочений цими словами князь прийняв християнство візантійського обряду… І ще один приклад. Мені розказували, що у пост-радянському суспільстві один атеїст навернувся і вирішив стати священиком після того, як одного разу зайшов у візантійський храм під час богослужіння… Це більш ніж промовисті приклади! Але ж літургія Східних Католицьких Церков це тільки один з небагатьох елементів їх прекрасних церковних традицій. Наприклад, містичне богослов’я і духовність, що їх характеризують, могли б стати (і стають!) прекрасною альтернативою для західної людини, котра, шукаючи глибшого духовного життя, часто звертається до східних нехристиянських релігій.

Закінчення

У цьому короткому представленні я намагався накреслити місію Східних Католицьких Церков у сучасному світі. Звичайно, можна було б сказати набагато більше. Я згадав тільки про загальні речі, але коли б спробувати розглянути місію кожної цієї Церкви зокрема, то з-під пера вийшла б не одна книга. Кожна з цих Церков є дуже унікальна. Кожна має власну традицію, історію, дуже часто непросту… Все це може стати у пригоді для сучасного світу, як християнського, так і секулярного.

Якщо спробувати кількома словами виразити те, що було сказано вище, то місія Східних Католицьких Церков зводиться до ствердження і пережиття власної ідентичності. Тільки вповні живучи автентичним власним богослов’ям, власним богослужбовим життям, власними церковними канонами і власними духовними традиціями (пор. Lumen Gentium 23, Orientalium Ecclesiarum 3, Unitatis Redintegratio 4, 17), ці Церкви (крім того, що зміцніють самі) якнайкраще сповнять заповідь Христа про проповідь Євангелії «усім народам» (пор. Мт.28,19) та «по всьому світі» (пор. Mc 16,15) і заповідь «щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі» (пор. Ів.17,21). Переконаний, що від успішного звершення цієї місії Східних Католицьких Церков залежатиме наскільки успішно Вселенська Церква подолає всі поділи і суперечки між християнами та спільно «єдиним серцем і вустами» співпрацюватиме у Христовій місії у світі, щоб «Бог був всім у всьому» (1Кор.15,28).
^ Догори