SDE
Ярослав Приріз

Проповідь з нагоди освячення храму Св. Пророка Іллі (2019)

05 серпня 2019
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри, радію, що ви так чисельно зібралися сьогодні в цьому Божому домі. Цей новозбудований храм, який ми сьогодні освятили є свідченням глибокої віри багатьох людей, виявом щирої любові до Бога тих, хто постійно піклується про красу та велич Господньої святині. Заношу сьогодні подячні молитви за всіх будівничих та жертводавців. Складаючи щиру подяку всім вам, а, зокрема, вашим отцям, які тут душпастирюють, рівно ж хочу заохотити всіх вас, щоб цей храм завжди виконував своє правдиве призначення –  щоб він був місцем вашої зустрічі з Богом. Ваш храм ми посвятили на честь Св. Пророка Іллі. Цей пророк проживав у період близько трьох тисяч років тому, коли світ перебував у поганстві, коли панувало ідолопоклонство. Віру в єдиного істинного Бога зберігали ізраїльтяни, однак і цей народ крок за кроком почав забувати свого Бога, часто зрікався своєї віри і впадав у гріхи відступства. Господь, бачачи духовний занепад людства, посилав у світ пророків, котрі прикладом свого життя і своєю проповіддю навертали людей до Правдивого Бога і готували їх до приходу Месії. Одним з таких пророків – сильним духом і вірою – був Ілля Тесвітянин, ім’я якого означає - міць Господня. Покликаний до пророчого служіння за ізраїльського царя Ахава, пророк Ілля став полум'яним ревнителем щирої віри і благочестя. Завдяки йому народ знову пізнав Правдивого Бога. Життєвий шлях пророка Іллі з одного боку сповнений, унікального досвіду Бога, надзвичайних чудес та поваги серед вірних Богові людей. З іншого боку, – це дорога повного зречення, надзвичайної аскези, великої відваги, постійних небезпек для життя, вигнання, самотності, виснаження та розчарувань. Життя Іллі записане у Святому Письмі для того, щоб дати нам приклад справжнього життя і показати, що з Богом і по-Божому є можливо жити навіть тоді, коли все навколо виглядає найменш сприятливим для цього та що Бог є завжди вірний Своїм людям. За свою полум'яну віру та ревність про Славу Божу пророк Ілля був узятий живим на Небеса у вогненній колісниці. Святий пророк Ілля втішається великим почитанням у побожних людей, в тому числі і в нашому українському народі. Перший храм, збудований у Києві ще за часів князя Ігоря, був присвячений цьому великому пророку. Охрестившись, свята рівноапостольна княгиня Ольга збудувала храм пророка Іллі у себе на батьківщині, в селі Вибути. Від часів Володимирового Хрещення 988 р. у багатьох наших містах і селах, в тому числі і у відомому на весь світ Трускавці, постали храми, посвячені цьому пророку. Дорогі у Христі! Сьогодні ми освятили цей величний храм, але не можемо заспокоїтись, нібито вже осягнули все, чого прагнули. І не тільки тому, що ще немало залишається зробити для облаштування і прикрашення цих стін, щоб вони стали справді гідною оселею для Всевишнього, Який сьогодні особливим чином замешкав тут, в першу чергу – через посвячення Його Престолу. Ми спорудили цей храм рукотворний, щоб він допомагав нам розбудовувати храм нерукотворний. Апостол Павло називає людину «храмом Духа Святого» (пор.1Кор.6, 19). Ці духовні храми людських душ сьогодні потребують бути оновленими, бо у минулому столітті вони були десятиліттями нищені комуністичним режимом, а у ХХІ ст. наражаються на не меншу небезпеку зі сторони невидимого ворога, який підступно намагається вбити в людській душі усе святе, стираючи грань між добром і злом, пропагуючи вседозволеність, споживацтво та гедонізм... У цьому храмі святого пророка Іллі ми подорожуватимемо сторінками Святого Письма, вслухаючись у повчання Христа, який промовлятиме до нас через проповіді та гомілії священнослужителя. Вірю, що через цей храм у цьому місті продовжуватиме звучати голос Іллі, який ревно нагадуватиме про віру в Єдиного Бога, закликатиме до виконання Його заповідей і відвертатиме від поклоніння ідолам цього світу – розпусті, аморальності, алкоголізму, брехні, несправедливості… Також у цьому храмі, як учні в Емаусі (Лк.24, 30-31), пізнаватимемо Христа при ламанні Євхаристійного Хліба, яке здійснюватиметься на щойноосвященому Престолі. Пам’ятаймо про потребу частого і гідного причащання цих Святих Тайн, бо Вони є «ліком безсмертя», який не лише захоронює від смерті, але й дарує вічне життя в Ісусі Христі(пор. Св. Ігнатій Антіохенський, Послання до Ефесян, 20, 2). Цей храм буде для нас тим, чим стала для апостолів і жінок-мироносиць печера Воскресіння, - утвердженням у вірі та спонукою до її проповіді. Зайшовши у гріб, в якому поклали Христа, вони переконались, що Христову Істину нездатні вбити брехня, обман, підступ і зрада. Саме звідси вони побігли сповістити іншим, що Христос переміг смерть. Почуте й пережите у цьому храмі, має спонукати і нас, розповідати про те, що ми тут досвідчили. Виходячи з цього храму, несімо євангельську звістку у наші домівки і виховуймо наших дітей та внуків добрими синами й дочками своєї Церкви та відповідальними громадянами. Поширюймо її у місцях нашого навчання, роботи та дозвілля, щоб розділити радість Христового спасіння з усіма нашими близькими та знайомими. Також переконаний, що у цьому храмі кожен, хто з вірою взиватиме до Господа, зможе отримати духовне оздоровлення. Сьогоднішня євангельська благовість представляє нам два чуда зцілення, які чинить Ісус. Він повертає двом сліпцям зір і німому чоловіку мову. Оздоровлення Ісусом двох сліпців відкриває нам віру, як очі душі - духовний зір, який допомагає нам пізнавати Бога. Сліпці звертаються до Ісуса: «Сину Давидів помилуй нас». Вони не просять про оздоровлення, а про помилування. Це прохання є більшим від якогось конкретного оздоровлення. Воно стосується зцілення, помилування цілої людини. Сліпці розпізнають те, що було приховане для чисельних людей які бачили. Незрячі не бачили чуд, не могли, як всі інші, власними очима бачити те, що відбувалося. Однак внутрішнє світло віри засяяло в їхніх серцях і в цьому світлі розпізнали Христа таким, яким Він є: сином Давида, тобто Месією. Таких людей Ісус пізніше назве щасливими (блаженними): «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Йо 20, 29). У Святому Письмі «бачити», «бути зрячим» означає бути віруючим. Віра – це є особлива властивість людської особи проникати в глибину дійсності, бачити набагато глибше, ніж це можуть зафіксувати лише тілесні очі, і тому віра часто ще називається прозрінням, просвіченням людини. Коментуючи те що сталося, єпископ Іларій з IV століття з міста Пуатьє, каже так: «Вони побачили, тому що вони увірували, а не тому вони увірували, що побачили. Саме через те, що вони очима віри так могли проникнути в глибину цього, що діється, і побачили живого Бога, Який є перед ними, саме тому вони могли прозріти у своєму фізичному та тілесному вимірі». Так діє Господь: за нашою вірою. Наша віра є тим мірилом, яке дозволяє діяти Божій благодаті, вона зціляє людей з розбитим життям, втраченими надіями, перекресленими перспективами, поразками, тощо. Гомподь бере уламки людського життя і змінює їх на щось прекрасне і сповнене змісту, Він дає зцілення та відновлює мету життя. Важливо співдіяти з Божественним лікарем понівечених людських доль, Він завжди нас очікує у Храмі - Домі Отця - Домі свого милосердя.  Дорогі в Христі! Дозвольте мені висловити щиру вдячність усім, хто брав участь у спорудженні храму Св. Пророка Іллі, який ми сьогодні торжественно освятили. Велике спасибі о. Ярославу, о. Василю які тут трудяться як душпастирі всі ці роки… Дякую церковній громаді, яка у нелегкі часи економічної розрухи взялися за благородну справу будівництва Божого храму. Складаю сердечну подяку архітекторам, будівельникам, жертводавцям та усім тим, хто вкладав свої кошти та працю в цю святу будівлю. Нехай цей храм буде місцем нашої постійної зустрічі з Богом. Нехай у цих стінах постійно лунає відгомін заклику славного пророка Іллі до навернення та освячення у частому прийманні Святих Тайн Покаяння та Євхаристії. На цій духовній дорозі нехай нас супроводжує Марія – Одигітрія, Путеводительниця, яка провадить наш народ і цілу Церкву назустріч Господеві. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! + Ярослав 4 серпня 2019 року Божогом. Трускавець Детальніше...

Проповідь в день Cв. Пророка Іллі (2019)

03 серпня 2019
Дорогі в Христі! Сьогодні свята Церква молитовно звертає нашу увагу на особу пророка Іллі. Він проживав у старозавітні часи, у період близько трьох тисяч років тому, коли світ перебував у поганстві, коли панувало ідолопоклонство. Віру в єдиного істинного Бога зберігали ізраїльтяни, однак і цей народ крок за кроком почав забувати свого Бога, Бога, Який дарував йому свободу, Який вивів його з Єгипетської землі, Який дарував йому Обітовану землю, часто зрікався своєї віри і впадав у гріхи відступства. Господь, бачачи духовний занепад людства, посилав у світ пророків, котрі прикладом свого життя і своєю проповіддю навертали людей до Правдивого Бога і готували їх до приходу Месії. Одним з таких пророків – сильним духом і вірою – був Ілля, ім’я якого означає - міць Господня. Стародавнє передання свідчить, що пророк Ілля народився у м. Тесвії Галаадській, на східному березі ріки Йордан, у сім’ї священика, дев’ять століть перед Різдвом Ісуса Христа. Саме народження Іллі свідчило про те, що ця дитина буде особливою і слово Боже буде виходити з її уст. З молодих років Ілля Тесвітянин присвятив своє життя Єдиному Богові, оселився в пустелі та провадив життя у суворому пості й молитві. Покликаний до пророчого служіння за ізраїльського царя Ахава, пророк Ілля став полум'яним ревнителем щирої віри і благочестя. У ті часи ізраїльський народ залишав Єдиного Бога, відпадав від віри своїх батьків і вклонявся поганським ідолам. Особливо підтримувала ідолослужіння дружина царя Ахава – язичниця Єзавель. Поклоніння ідолу Ваалу призвело ізраїльтян до морального занепаду. Бачачи відступство і моральне зубожіння свого народу, пророк Ілля став викривати царя Ахава у безчесті, переконувати його покаятись і навернутись до Істинного Бога. Коли цар не послухав пророка, Ілля оголосив, що в покарання на землі три роки не буде ані дощу, ані роси, а засуха припиниться тільки за його молитвою, що і сталось. Господь, рятуючи пророка від рук цариці Єзавелі, послав його у таємне місце біля потоку Керіт. Воронам Він повелів приносити їжу святому Іллі, вселяючи йому тим самим жалість до стражденного народу. Коли цей потік висох, Господь послав пророка Іллю в Сарепту Сидонську, до бідної вдови, яка страждала разом із дітьми та готувалася зустріти голодну смерть. На прохання пророка вона приготувала йому опріснок із останньої жмені борошна та залишків олії. Тоді, за благословенням пророка Іллі, борошно й олія ніколи більше не закінчувалися в домі вдови протягом усього періоду голоду. По закінченні трьох років посухи Господь послав Іллю до царя Ахава для припинення нещастя. Пророк наказав цареві зібрати на горі Кармель весь Ізраїль та жерців божків Ваала та Ашери. Коли люди зібралися, пророк запропонував спорудити два жертовники: один — від жерців Ваала, інший — від пророка Іллі для служіння Істинному Богові. На який з них спаде вогонь з неба, це буде вказівкою, чий Бог істинний, - сказав пророк Ілля, - і всі повинні будуть вклонитися Йому. Першими приступилися до жертвоприношення жерці Ваала, але, незважаючи на всі їх зусилля, ніякого дива не сталося, і таким чином об’явилася облудна дійсність ідола. Тоді Ілля закликає народ наблизитися, вчиняючи його учасником своєї молитви. Далі він споруджує вівтар, взявши 12 каменів, як символ 12-ти поколінь Ізраїля. Ілля просить, щоб об’явилася Господня істина, і щоб Господь втрутився, щоб навернути Свій народ, щоб він пізнав, Ким насправді є його Бог, та зробив остаточний вибір. Тоді з неба зійшов вогонь, який спалив жертву Іллі. Народ вже не має сумнівів, бо «Боже милосердя вийшло назустріч його слабкості». Ця Старозавітна подія, по-перше, ще раз пригадує нам про першу заповідь: поклонятися єдиному Богу, а по-друге, навчає, що першочерговим завданням молитви є навернення. Там, де зникає Бог, людина потрапляє в рабство ідолопоклонства, як це нам представили тоталітарні режими. Натомість, справжнє поклоніння Богові означає віддати себе Йому та Божому провидінню. Життєвий шлях пророка Іллі з одного боку сповнений, унікального досвіду Бога, надзвичайних чудес та поваги серед вірних Богові людей. З іншого боку, – це дорога повного зречення, надзвичайної аскези, великої відваги, постійних небезпек для життя, вигнання, самотності, виснаження та розчарувань. Його досвід та розуміння Бога і як наслідок саме свідчення Господа в щоденному житті були, «звичайним» життям Божого пророка, яке мало свою особливу ціну. Він був просто одним з тих великих людей, які приготовляли прихід Бога до людей в Христі Ісусі, для того, щоб кожна людина на землі почула слова Христа: «Господній Дух на Мені, бо Він Мене помазав. Послав Мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий» (Лк 4:18-19). Життя Іллі записане у Святому Письмі для того, щоб дати нам приклад справжнього життя і показати, що з Богом і по-Божому є можливо жити навіть тоді, коли все навколо виглядає найменш сприятливим для цього та що Бог є завжди вірний Своїм людям. За свою полум'яну віру та ревність про Славу Божу пророк Ілля був узятий живим на Небеса у вогненній колісниці. Свідком сходження на небо Іллі став пророк Єлисей. Разом із плащем, який впав з плеча святого пророка Іллі, Єлисей отримав дар пророчого духу. Святий пророк Ілля втішається великим почитанням у побожних людей, в тому числі і в нашому українському народі. Перший храм, збудований у Києві ще за часів князя Ігоря, був присвячений цьому великому пророку. Охрестившись, свята рівноапостольна княгиня Ольга збудувала храм пророка Іллі у себе на батьківщині, в селі Вибути. Від часів Володимирового Хрещення 988 р. у багатьох наших містах і стелах постали храми, посвячені цьому пророку. На іконах святого пророка зображують на палаючий колісниці, яка возноситься на Небо, запряжена чотирма крилатими кіньми. Дорогі браття і сестри! В наш час повторюється старозавітня подія, про яку ми сьогодні згадували. Людство поступово відходить від віри в Істинного Бога, як за часів пророка Іллі, і як наслідок цього – від істини, що її відкрив Бог. Християнське віровчення, на жаль, є спотворене численними псевдохристиянськими конфесіями, в яких від Божественної Істини залишається лише зовнішня оболонка, тобто богословські терміни (слова), позбавлені змісту і суті, не підтверджені життям. Ідеали любові, смирення, лагідності, терпіння, цнотливості, життя для інших – розтоптані. А культи неймовірної гордості, насильства, агресії, збагачення будь-якими засобами, розбещеності плоті, служіння людським пристрастям стали наріжним каменем життя практично в кожній країні. Тому, вшановуючи сьогодні пам’ять великого пророка Іллю, навчімось у нього та в багатьох подвижників та свідків віри нашої Церкви отої живої віри та ревності у сповненні християнських обов’язків. Прохаймо їхнього заступництва, щоб і ми могли бути свідками Правди-Христа у наших родинах, парафіях, в нашому народі. Щоб і ми не були байдужі, коли йдеться про добро нашої Церкви і народу. Щоб понад усе старалися про поширення Христового Духа  чи то у спільноті церковній, чи на місці нашої праці або навчання. Нехай літургійне прохання за добрий стан святих Божих Церков та з’єднання всіх буде молитвою не тільки наших уст, але і щоденним християнським завданням. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! + Ярослав 2 серпня 2019 року Божогос. Жупани, Сколівський р-н Детальніше...

Проповідь з нагоди празника св. Апостолів Петра і Павла (2019)

13 липня 2019
Дорогі брати і сестри! Сьогодні наша Церква торжественно величає пам’ять двох великих благовісників Христової Євангелії – вірних Христових апостолів – палаючого вірою Петра, та славного мудрістю Павла. Звеличуємо їх сьогодні, як Первоверховних, бо вони й справді найбільше потрудилися для слави Божої, для проповіді святої Євангелії. Тому всі ми зібрані сьогодні на їхньому торжестві, щиро бажаємо почерпнути із цієї багатої криниці життя та мудрості, котру наповнили славні учні Христові свідоцтвом своєї віри, любові та апостольської посвяти. Хто ж такі ці посланці Святої Тройці і ловці світу, – як Церква їх возвеличує у богослужбових стихирах, - що одержали від Бога богорозумні крила, пролетіли весь світ, піднеслись до неба і стали підвалинами Церкви, що, обійшовши всю землю, благодаттю Святого Духа збагатили поганський світ? Достойний приклад святості життя та важлива місія, поручена їм Христом, спонукує Святу Церкву почитати їхню пам’ять в один день. Хоча мабуть не один з нас, заглиблюючись в життя та діяння апостольське, зауважить між ними істотну різницю за походженням,  станом, освітою, а навіть за людськими якостями характеру. І в цьому – великий промисел Господній, Котрий цінує та любить кожну людську особу, покликує людину до святості такою, якою вона є, тільки щоб її серце було готове відкритися на Божу волю, відповісти на Його запрошення. Ось чому ці два різні апостоли, хоч, можливо, по-людському деколи слабкі та немічні, однак запалені спільною любов’ю до Христа, натхненні Святим Духом, є подібними між собою в апостольській ревності, в дбайливості за спасіння людських душ. З огляду на їхню живу віру та відважну проповідь Євангелія, через те, що вони віддали своє життя Христові аж до мученицької смерті ми справедливо іменуємо їх підвалинами Христової Церкви. Одного разу Ісус запитав своїх учнів: «За кого мають люди Сина Чоловічого?» Ті відповіли: «Одні за Йоана Хрестителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків». «На вашу ж думку, – до них каже, – хто я?» Озвався Симон Петро і заявляє: «Ти – Христос, Бога живого син». Далі каже Христос до Симона: «Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають» (Мт. 16, 13-18). Саме апостоли, очолювані святим Петром впорядкували Церкву, засновану Христом. Вони отримали  місію поширити цю Церкву по всьому світі, коли Христос сказав їм: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав» (Мт. 28. 19-20). У нашому символі віри ми визнаємо, що віримо у єдину, святу, соборну і апостольську Церкву. Апостольською Церква є тому, що основана на апостолах, бо, як говорить апостол Павло у посланні до Ефесян, побудована «на підвалині апостолів і пророків, де наріжним каменем – сам Ісус Христос» (Еф.2, 20). Святі апостоли Петро та Павло докладали всіх зусиль, щоб поширювати Христову Церкву по всьому світі. На той час це було дуже нелегко. Апостол Павло описує свою працю так: «Куди більше в працях… в тюрмах, під ударами надмірно, у смертельних небезпеках часто … у праці та втомі, в недосипаннях, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі!» (ІІ Кор. 11, 23-27). Вони готові були віддати за Христа все, що мали: «Господи, – сказав Петро до нього, – з тобою я готовий піти й у тюрму, й на смерть» (Лк. 22, 33). Подібно говорить і  апостол Павло: «Таж я готовий не тільки бути зв’язаний, але й життя своє покласти в Єрусалимі за ім’я Господа Ісуса» (Ді. 21,13). Саме це вони і зробили, віддавши своє життя за Христа. Тому, любі брати і сестри, вшановуючи сьогодні пам’ять Верховних апостолів Петра та Павла, навчімося у них та в багатьох подвижників та свідків віри нашої Церкви отої живої віри та ревності у сповненні християнських обов’язків. Просімо їхнього заступництва, щоб і ми могли бути свідками Правди-Христа у наших родинах, парафіях, в нашому народі. Щоб і ми не були байдужі, коли йдеться про добро нашої Церкви і народу. Щоб понад усе старалися про поширення Христового Духа  чи то у спільноті церковній, чи на місці нашої праці або навчання. Нехай літургійне прохання за добрий стан святих Божих Церков та з’єднання всіх буде молитвою не тільки наших уст, але і щоденним християнським завданням. Також сьогодні разом з Вами, дорогі в Христі брати і сестри, з глибини серця хочемо дякувати Богові за сьогоднішній день, за усіх вас. Дякуємо за вашу міцну віру, за вашу любов до Бога та до УГКЦ. Нагодою для цього благодарення є 30-та річниця виходу нашої Церкви з катакомб, завдяки чому ми маємо можливість відкрито звершувати богослужіння, вести душпастирське служіння у різних сферах, вільно проповідувати Слово Боже. Рівно ж сьогодні ми спогадуємо п’ятнадцяті роковини від часу освячення вашого новозбудованого храму. У цьому храмі, ви, подорожуєте сторінками Святого Письма, вслухаючись у повчання Христа, який промовляє до нас через проповіді та гомілії священнослужителя. У ньому пізнаєте Христа при ламанні Євхаристійного Хліба. Пам’ятаймо про потребу частої сповіді для гідного причащання святої Тайни Євхаристії, бо вона є «ліком безсмертя», який не лише захоронює від смерті, але й дарує життя вічне в Христі Ісусі. Ви збудували цей храм рукотворний, щоб він допомагав нам розбудовувати храм нерукотворний. А апостол Павло називає людину «храмом Духа Святого» (пор.1Кор.6, 19). Ці духовні храми людських душ сьогодні потребують бути оновленими, бо у минулому столітті вони були десятиліттями нищенні комуністичним режимом, а у ХХІ ст. наражаються на не меншу небезпеку зі сторони невидимого ворога, який підступно намагається вбити в людській душі усе святе, стираючи грань між добром і злом, пропагуючи вседозволеність, споживацтво, інші пристрасті віку цього... Сьогодні, коли святкуємо п’ятнадцяту річницю освячення вашого храму, хочу наголосити на тому, що він був і залишається духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви, школою української духовності й національної свідомості. Немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви в якій діє сила Божа. То вона, виховує народ та вщеплює в душу людини ті християнські чесноти, які зроблять з неї доброго і мудрого громадянина. Дорогі в Христі! Дозвольте мені сьогодні висловити щиру вдячність усім, хто брав участь у розбудові цього храму. Велике спасибі о. Тарасові, який тут трудився всі ці роки матеріально вдосконалює і духовно розбудовує живу парафію, о. Мар’яну за співпрацю.    Велике спасибі, церковній громаді, яка у нелегкі часи економічної розрухи взялися за благородну справу будівництво Божого храму. Складаю сердечну подяку всім небайдужим, хто вкладав свої духовні та матеріальні зусилля у розбудову Божої святині. Нехай у цих стінах постійно лунає відгомін заклику Верховних Апостолів (на честь яких побудований цей храм) до навернення та оновлення у частому прийманні святих тайн Покаяння та Євхаристії. Щоб у ньому кожна душа знаходила наснагу для очищення та духовного поступу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! + Ярослав 12 липня 2019 року Божого,м. Турка Детальніше...

Проповідь з нагоди тридцятої річниці виходу УГКЦ з катакомб (с.Биличі, Неділя всіх святих, 23.06.2019 р. Б.)

25 червня 2019
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, дорогі прочани, улюблені в Христі брати і сестри! Вітаю всіх Вас тут, у стіп цього чудотворного джерела Божої Матері, до котрого ми сьогодні прибули з ближчих і дальших куточків нашої єпархії, а також із інших міст і сіл України. Сьогодні свята Церква святкує Неділю всіх святих. Ще минулої неділі ми торжественно спогадували і духовно переживали Зіслання Святого Духа на апостолів. Тоді Третя Божа Особа − Дух Святий − своїм зішестям із переляканих рибалок учинив відважних проповідників і свідків Слова Божого, які поширили вістку про воскреслого Ісуса Христа по всій землі. Від Зіслання Святого Духа на апостолів започаткувалася діяльна історія Христової Церкви. Ця Церква не походить із волі людини, із її роздумів, умінь чи організаційних здібностей, бо інакше вона вже давно згасла б, як проминає кожна людська річ. Церква є ділом Божим – Христовим Тілом, оживленим Святим Духом. Святим Духом вона заснована як Церква всіх народів – вселенська, тобто католицька; вона обіймає весь світ, долає всі расові, класові та національні кордони, об’єднує людей у сповідуванні Триєдиного Бога. Сьогодні ми святкуємо Неділю всіх святих, і свята Церква, почитаючи та ставлячи на перше місце після П’ятидесятниці, всіх святих як плоди Святого Духа, нагадує і про наше з Вами покликання прямувати до обожествлення, тобто уподібнюватись до свого Творця. Своїм життям безліч святих і праведників показують, що святість не є недосяжним ідеалом, зарезервованим для групки вибранців, але що вона є покликанням кожного із нас. Тому кожен християнин є покликаний до святості. Свята Церква урочисто святкує пам’ять усіх святих, щоб надихнути нас уподібнюватися до них, щоб наслідувати їхній спосіб життя, засвоювати їхню твердість у виконанні Божих заповідей, їхню ревність в очищенні себе від усякої скверни плоті й духа… Христос зіслав Церкві Святого Духа і Його дари, щоб кожен міг користати з них і приносити щедрі плоди свого покаяння і навернення.Сьогодні також тут, на відпустовому місці в Биличах, з глибини серця дякуємо Богові за сьогоднішній день, за усіх вас дорогі брати і сестри, священнослужителі, монахи і монахині, улюблені молільники. Дякуємо за вашу міцну віру, за вашу любов до Бога та до УГКЦ. Нагодою для цього благодарення є 30-та річниця виходу нашої Церкви з катакомб, завдяки чому ми маємо можливість відкрито звершувати богослужіння, вести душпастирське служіння у різних сферах, вільно проповідувати Слово Боже. Ми дякуємо Богові за тих, хто на своїх плечах виніс із катакомб зранене церковне тіло – за мужніх єпископів, безстрашних священиків, молитовних ченців та черниць, відважних мирян, котрі з любові до Бога, Церкви та України поклали життя у далеких просторах Сибіру та Казахстану. Ми вдячні Господеві за тих, котрі були страчені у в’язницях, замордовані у селах та містах в Україні та поза нею. Дякуємо Богові за тисячі мучеників, що прийняли жорстоку смерть з любові до Нього та Його Святої Церкви. Дякуємо Всевишньому за тих духовних осіб та вірних мирян, котрі плекали у своїх серцях глибоку віру, бездоганне життя та прихильність до своєї, Української Греко-Католицької Церкви. За тих, що вірили, молилися, страждали, хоч були загнані у підпілля, але дочекалися, перемогли Божою силою і світло з темряви засяяло й опромінило душі та лиця тих, хто довіряв Богові й очікував на його святу відповідь. Схилімо сьогодні свої голови на знак вдячності Господу за Його велике милосердя до нас та помолімося за тих, хто поклав своє життя з любові до Бога та ближніх.Сьогодні, коли святкуємо тридцяті роковини виходу нашої Церкви з катакомб, хочу наголосити на тому, що наша свята Церква була і залишається не тільки духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви, але і школою українського патріотизму та національної свідомості. Вона вчила і вчить любити свій народ, для нього віддано працювати, плекаючи свою духовну та національну гідність. Наша рідна Церква так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, психіку, традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала неначе душею народу. Ця Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окремий народ, що не заломилися, не розпливлися в чужому морю – все це завдячуємо передусім УГКЦ. Аналіз історії нашої Церкви приводить нас до висновків, які надзвичайно важко заперечити чи проігнорувати. Наша Церква викликала пробудження до духовної й національної свідомості українців, стала на захист української мови, як найважливішої національної ознаки, започаткувала національну школу, створила передумови для появи української патріотичної інтелігенції. Можна ствердити, що ціла історія Української Греко-Католицької Церкви, від Святоволодимирового Хрещення і до сьогодні, – це боротьба за духовну й національну самобутність, відродження нашого народу. Результат її діяльності – це збереження української духовності й національної ідентичності мільйонами українців в Україні та на поселеннях сущих.У теперішній ситуації наша Церква намагається заповнити духовну порожнечу спричинену довголітнім пануванням атеїстичної та матеріалістичної ідеології, стати справжнім духовним провідником нашого суспільства. Свою роль вона бачить в утвердженні гідності людини та в боротьбі з усіма проявами деморалізації суспільного життя. Наша Церква не тільки цікавиться різними проявами національно-громадського життя, а й заохочує своїх вірних до активної участі у вирішенні суспільних завдань. Тут варто згадати рішення та ініціативи Синоду єпископів УГКЦ, пастирські звернення та послання Глави нашої Церкви блаженної пам’яті Патріарха Любомира, його святості Патріарха Святослава відносно тих чи інших соціальних проблем. І це не дивно, бо ще митрополит Андрей Шептицький у своєму пастирському посланні «Як будувати рідну хату» зазначав, що Церква завжди відіграватиме важливу роль у будівництві Батьківщини, оскільки немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви, в якій діє сила Божа. То вона, на переконання Великого Митрополита, виховує народ та вщеплює у душу людини ті християнські чесноти, які зроблять з неї доброго патріота і мудрого громадянина. Церква, дбаючи про розвиток національного буття українського народу та його добробут, вказує на необхідні для цього умови та повчає нас словами великого Пастиря митрополита Андрея Шептицького, які є надзвичайно актуальними в теперішній ситуації різноманітних політичних протистоянь: «Усі, хто почуваються українцями і хочуть працювати для добра України, нехай забудуть про які-небудь партійні роздори, нехай працюють в єдності і згоді над відбудовою так дуже знищеного нашого економічного, просвітного і культурного життя. Тоді в Бозі надія, що на підвалинах солідарності й усильної праці всіх українців повстане соборна Україна не тільки як велике слово й ідея, але як живий, життєздатний, здоровий, могутній, державний організм, побудований жертвою життя одних, а мурашиною працею, залізними зусиллями і трудами других”.Дорогі в Христі! Сьогодні, стоячи тут, на відпустовому чудотворному місці у Биличах, усильно благаємо Пресвяту Богородицю, щоб Вона скріпила нас у нашій християнській вірі. Ми благаємо у Неї, щоб на нашій українській землі настав мир, бо вже кілька років через війну з російським агресором відчуваємо смуток і біль, загибель і скалічення наших близьких і знайомих. Ми молимо, щоб Мати Божа розрадила вдів, витерла сльозу з очей сиріт, простягнула руку допомоги пораненим, непереможною силою зміцнила наших воїнів і захистила боголюбивий український народ. Бажаю Вам, дорогі у Христі паломники, щоб усі ми повернулися до наших домівок із серцем, оживленим вогнем святої віри, із серцем, повним великого бажання визнавати нашу святу віру не лише словами, але й ділами. Отож, відійдемо з цього відпустового місця і продовжуймо наше земне паломництво дорогою досконалості, дорогою любові і святості. Відходьмо з глибоким переконанням, що Богородиця йде разом з нами, покриваючи нас своїм омофором. Просімо в Неї зростання у любові: до ближніх, до рідної землі і до батьківщини України. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!   Детальніше...

Проповідь з нагоди парафіяльного празника та 10-ліття храму в с. Долинівка, Тухольківського деканату (2019)

17 червня 2019
Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри! Світлий празник Христової Пасхи завершується великим празником Святої П’ятдесятниці. Разом з Христовим Різдвом і Воскресіння цей празник належить до найбільших празників нашого церковного року. Євреї у давнину щорічно святкували три великі празники: празник Пасхи, празник П’ятдесятниці і празник Кучок. Свою назву празник П’ятдесятниці має від того, що це був 50-тий день після празника Пасхи, а також 50-тий день від початку жнив. Первісно П’ятдесятниця була святом жнив і подяки. Того дня за приписом закону приходили до Єрусалиму юдеї з усіх усюд, навіть з далеких країв, щоб подякувати Богові за земні плоди та зложити з них у Єрусалимському храмі свою жертву. В пізніших часах до празника П’ятдесятниці, як свята жнив, долучився ще й історичний мотив – Синайське Богоявління: річниця надання Божого Закону на горі Синай 50-го дня після виходу Ізраїльського народу з Єгипту. Апостоли й перші християни як празник Пасхи, так і празник П’ятдесятниці перейняли від Старого Завіту й задержали його назву, бо і для них це був 50-ий день після Пасхи, але надали йому цілком іншого змісту і значення. П’ятдесятого дня після Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа свята Церква святкує Зіслання Святого Духа на апостолів. Зіслання Святого Духа це - наче вінець і печать на ділі спасіння людського роду, що його доконав Божий Син. У день П’ятдесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христового Благовістя. У цей день починає діяти Христова Церква, а Святий Дух її провадить, просвічує, освячує і зберігає на дорозі правди. Єрусалимський храм був прообразом Христа – справжнього «місця» зустрічі Бога і людини. Таким же «місцем» стала і Церква Христова – спільнота вірних, як пише апостол Павло: «Ми бо храм Бога живого, як сам Бог сказав був: Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити. Буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом» (2 Кор. 6,16). Місце, де спільнота Церкви «на спомин» Христа (Лк. 22,19) збирається для «ламання хліба» (Ді. 2,42) – служіння Євхаристії, є християнським храмом. Отож Святий Дух оживляє Церкву, вона не походить з волі людини, з роздумів чи вмінь людини чи з її організаційних здібностей, бо якщо би це було так, то вона вже давно б згасла, так само, як проминає кожна людська річ. Церква, натомість, є Христовим Тілом, оживленим Святим Духом. Поширення Божого завіту на всі народи землі, як святий євангелист Лука представляє, перераховуючи відомі на той час народи, означає те, що «від самого початку Церква є вселенською або католицькою, і що її вселенськість не є плодом наступного приєднання різних спільнот. Святий Дух від самого початку створив її як Церкву всіх народів; вона обіймає увесь світ, долає всі расові, класові та національні кордони, об’єднує людей у сповідуванні Триєдиного Бога. Празник П'ятидесятниці запрошує нас до визнання нашої віри у присутність і дію Святого Духа, до того, щоб призивати Його зшестя на нас, на Церкву і на увесь світ. Святий Дух є даром, що Христос випросив і постійно випрошує у Небесного Отця для Своїх друзів. Через Сина Божого, померлого, воскреслого і Того, Який повернувся до Отця, сходить на людство Божий подих - Святий Дух. Тим самим, там, де панували поділи та відчуженість, родиться єдність та порозуміння, розпочинається процес об'єднання поділеного та розсіяного людського роду у нове тіло, тобто Церкву. Єдність є наслідком Божого діяння, вона є «візитною карткою» християнської спільноти продовж усієї її історії. У празник П'ятидесятниці Святий Дух являється як вогонь, що зійшов на Ісусових учнів та дарував їм новий Божий запал. Апостоли, разом з вірними різних спільнот, донесли цей Божий вогонь аж до краю землі, бажаючи відновити лице землі. Наскільки відмінним є цей вогонь від вогню воєн та бомб; як відрізняється вогонь, запалений Христом, від вогню, запаленого диктаторами різних епох, навіть нашого ХХІ століття, що залишають за собою зруйноване життя, спалену землю, біль і горе людства. Божий вогонь є вогнем палаючого куща (Вих. 3, 2), що горить, але не згоряє; є полум'ям, що палає, однак, не руйнує, а навпаки, виявляє найкращі і найправдивіші сторони людини. Усі ми дуже часто відчуваємо потребу чути слова, які Спаситель неодноразово скеровував до своїх учнів: «Не бійтесь!» Так як святий Петро та інші учні, ми повинні дозволити, щоб Його присутність і Його благодать перемінювали наші серця, які постійно піддані людським немочам. Мусимо пам'ятати, що відмовитись від чогось, погубити своє життя за правдивого Бога, Бога любові та життя, є, насправді, здобутком та цілковитим віднайденням себе самого. Хто надіється на Христа, той уже в цьому житті зазнає миру та радості серця, чого не може дати світ. Отож, варто дозволити на те, щоб вогонь Святого Духа доторкнувся до нас, а біль від цього дотику є необхідним для нашого переображення, для нашого спасіння. Вогонь є представленням таїнства хреста, без якого не існує християнства. Празник П'ятидесятниці запрошує нас до визнання нашої віри у присутність і дію Святого Духа, до того, щоб призивати Його зішестя на нас, на Церкву і на увесь світ. Святий Дух є даром, що Христос випросив і постійно випрошує у Небесного Отця для своїх послідовників, є першим та головним даром, який Ісус здобув для нас своїм Воскресінням та Вознесінням на небо. Святий Дух є найбільшим даром Бога людині, а саме найвищим свідченням його любові до нас. Ніколи не забуваймо, що силою Святого Духа Євангелія Ісуса не обмежується простим переліком фактів, але прагне стати «доброю новиною для бідних, звільненням для полонених, прозрінням для сліпих...» (див.: Лк 4,18). Це все особливо виявилося в день П’ятидесятниці, ставши благодаттю і завданням Церкви перед світом, її першочерговою місією. Ми є плодами цієї місії Церкви через діяння Святого Духа. Ми несемо в собі цю печать любові Отця до Ісуса Христа, якою є Святий Дух. Цього року наша Українська Греко-Католицька Церква спогадує 30 роковини виходу з катакомб. Від своїх початків у Володимировому хрещенні вона так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала неначе душею народу. Наша Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окрема нація, що не заломилися, не розплилися під окупацією чужих імперій, - все це завдячуємо в першій мірі УГКЦ. Сьогодні, коли святкуємо 10 річницю посвячення храму у вашому селі, хочу наголосити на тому, що він був і залишається духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви, школою української національної свідомості. Немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви в якій діє сила Божа. То вона, виховує народ та вщеплює в душу людини ті християнські чесноти, які зроблять з неї доброго і мудрого громадянина. Як нам сьогодні потрібна єдність нашої соборної України, як нам потрібно миру і злагоди в нашому народі! Бо саме мир і соборність для нас є ознакою нового українського буття. Дух Святий є духом миру і духом єдності. Нехай Він сьогодні наповнить кожного з нас, обновить у нашому серці радість і силу християнського життя, відкриє нам таємниці нашого буття і покличе нас до християнської досконалості. Бо Він є Той, що всюди присутній і все наповняє. Нехай прийде Дух Святий і вселиться в нас, нехай очистить нас від усякої скверни, нехай спасе душі наші. Нехай Ним буде повне життя кожного з нас. Живімо і рухаємося у Ньому, щоб чути нам голос істини та сповнятись нею, щоб бути утішеними і повними всякого добра. Живімо не духом світу, але у Святому Дусі. Амінь. Детальніше...

Слово з нагоди 15 років від заснування Всецерковного реабілітаційноого центру «Назарет»

10 червня 2019
Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри. Сьогодні у євангельському читанні ми почули слова молитви Ісуса Христа. Це Його «Архиєрейська» молитва заступництва за людський рід, з якою Він не перестає звертатися до Отця. Сьогодні тут серед нас зібраних на Божественній літургії невидимим чином присутній Христос (пор.Мт.18, 20). І тому наша молитва отримує особливу силу, бо з нами у Святому Дусі до Небесного Отця молиться Ісусу Христос. У четвер ми відсвяткували свято Вознесіння. Після того як учні Христові розстались із своїм Учителем на Оливній горі, вони пішли молитися в закритій горниці, очікуючи дарування Святого Духа. І наша подячна молитва відбувається у той час, коли Церква молитовно готується прийняти дар Святого Духа, якого Господь наш Ісус Христос обіцяв зіслати на учнів після свого вознесіння на небо. Разом із Церквою про дар Святого Духа молиться Богородиця, яка впродовж усього свого життя, від першої його хвилини, досвідчувала дію Святого Духа. Своєю молитвою вона випрошує у Сина – нашого Господа дар П’ятидесятниці для Церкви. Прихід Святого Духа – це відповідь на витривалу молитву Церкви разом з Матір’ю Ісуса. Перша властивість цієї молитви полягає втому, що вона є однодушною. Апостольська Церква була міцною та успішною у проповіді Євангелія тому, що мала Духа єдності, однодушності. Перед викликами сучасного світу ми повинні зробити все, що від нас залежить для того, щоб усунути з наших родин, з наших парафіяльних спільнот, з Церкви поділи, ворожнечу і непорозуміння. Христос перед своїми страстями благає Небесного Отця про дар єдності для своєї Церкви, «щоби всі було одно, як Ти, Отче, в мені, а я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані» (Ів. 17, 21). Зуміймо цей дар віднайти і не втратити, бо саме він є запорукою нашої здатності прийняти Святого Духа і Ним жити. І ще на одну властивість молитви я б бажав звернути вашу ласкаву увагу. А саме: молитися слід з Богоматір’ю, адже Вона Мати Церкви. Присутність Пресвятої Богородиці, Її голос, Її молитви очищують, освячують, приносять Святого Духа. Просімо Богоматір, щоб була разом з нами, щоб навчила нас молитися, щоб прийняла наші молитви та донесла їх Синові своєму і Богові нашому, щоб Він спас задля Неї душі наші. Сьогодні ми також святкуємо Неділю Святих Отців І Нікейського Собору і тим самим єднаємося з тими святими отцями, котрі захистили нам правдиву віру, зберегли її і передали нам у спадщину. Ці Святі Отці у Символі віри соборно окреслили найхарактерніші ознаки Христової Церкви. Спираючись на сповідування віри, від апостольських часів, Христову Церкву Отці називають «єдиною, святою, соборною і апостольською», і ми до неї належимо. Тому сьогоднішнє свято пригадує нам і про наш обов’язок берегти свою віру, відважно свідчити Божу правду у сучасному світі. Маємо зробити живою нашу християнську віру, котру ми прийняли від прабатьків, і, збагативши її своїм щирим християнським життям, служінням Богові і ближнім, передати її як скарб прийдешнім поколінням. Сьогодні ми також відзначаємо знакову дату - 15 років від заснування Всецерковного реабілітаційноого центру «Назарет» для узалежнених осіб. Це – дім милосердя, який, здавалося б недавно, стараннями ентузіастів з Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ, розпочав своє існування, а зараз діє вже як Всецерковний заклад, що відкриває свої двері перед тими, хто потрапив у скрутне становище, переживає важкий етап власного життя. Тут друзі нашого центру отримують звільнення від того, що їх поневолює, робить невільниками. Тут вони мають нагоду через молитву, євангельську добру новину та усвідомлення гідності людського життя, пережити навернення – своє духовне і фізичне зцілення. Бо для людини, благовість християнської віри, зокрема, полягає в тому, що, незважаючи на те, як би низько вона не впала, завжди може розраховувати на Бога, який простягає їй руку допомоги. Господь зціляє людей з розбитим життям, втраченими надіями, перекресленими перспективами, поразками, тощо. Бог бере уламки людського життя і змінює їх на щось прекрасне і сповнене змісту, Він дає зцілення та відновлює мету життя. Важливо співдіяти з Божественним лікарем понівечених людських доль, Він завжди нас очікує... У євангельській притчі про доброго самарянина Ісус зображає три перспективи життя. Перша – грабіжники, які пограбували подорожуючого по дорозі до Єрихону. Друга – старозавітній священик і левіт, котрі пройшли мимо, відмовившись допомогти чоловікові, що лежав при дорозі. Третє – добрий самарянин, що зупинився, глянув і допоміг; підвів пораненого чоловіка, перев’язав йому рани; відвіз його до заїзду, за все заплатив і навіть, пообіцяв повернутись і опікуватись далі. Його наставлення, його любов повинні завжди мати і ми, християни. Коли ми у неділю повертаємось після літургії, то повинні продовжувати служити літургію у буденних ситуаціях нашого життя. Це та літургія, яку служать, коли бачать на дорозі людей у потребі, страждаючих, поранених чи пригнічених… Про це нас навчає Христос у своїй притчі про страшний Суд, кажучи: «Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. … Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт.25,35-36.40). Тому, коли ми допомагаємо потребуючим, ми допомагаємо самому Христові і таким чином збираємо собі скарби на небі, «де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають» (пор. Мт.6,20). Отож у п’ятнадцяту річницю Всецерковного реабілітаційного центру «Назарет» маємо особливу нагоду - поставити себе у життєво необхідну нам Божу присутність. Сьогоднішній ювілей має бути передусім подячними благодаренням і прославою Господа за те, щоб Він і надалі, як Батько, перебував поруч зі своїми людьми... Наш сьогоднішній ювілей має бути часом подяки Богові, Який невидимо зсилає нам життєво необхідну благодать. Ми покликані належно відповісти, віддячити Йому в міру своїх талантів, зусиль та праці. У цей ювілейний день бажаю радості усім членам спільноти «Назарету». Відчуйте у своєму житті Божу присутність і нехай вона внесе новий імпульс у Ваше життя і плани на майбутнє у вашому служінні. Нехай Чоловіколюбний Господь у кожному вашому починанні і ділі дарує через Свого Святого Духа мир, охорону, сприяння і благодатну невидиму допомогу. Зичу всім Вам миру щастя і радості у практикуванні християнських цінностей, нехай буде мила Богові літургія вашого життя, бажаю Божої благодаті, добра, злагоди і сили щоденно свідчити у своєму служінні Бога. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 9 червня 2019 року Божогос. Рихтичі   Детальніше...

Великоднє послання владики Ярослава (2019)

25 квітня 2019
Воскресіння день − просвітімося люди! Пасха Господня, Пасха, від смерті бо до життя І від землі до небес Христос Бог нас перевів, − Перемоги пісню співаємо! (Ірмос першої пісні Канону Пасхи) Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі в Христі брати і сестри! Христос Воскрес! Урочисте християнське привітання, яке цими днями лине нашими містами і селами, охоплює нас радістю та сповнює надією. У цих двох словах – вияв християнської віри і сила Церкви. Пасха – це перехід Господа нашого Ісуса Христа від смерті до Життя, перемога Правди над несправедливістю, а Життя – над смертю. Христове воскресіння визволило людину від поневолення гріхом і смертю, усунуло перешкоди зі шляху спасіння, повернувши нам можливість знову почуватися улюбленими дітьми нашого Небесного Отця і започаткувавши нове життя в Господі. Не лише для людей Христова Пасха є світлоносним торжеством, бо, як співаємо в церковних піснеспівах, «нині все наповнилося світлом, небо і земля, і глибини підземні; нехай же святкує все творіння Христове Воскресіння – в Нім бо ми утверджуємось» (тропар третьої пісні Канону Пасхи). «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (І Кор. 15, 14), – пише св. апостол Павло. З огляду на це, за словами св. Григорія Богослова, Пасха Христова – основне свято Церкви, «празників празник і торжество торжеств» (пор. Слово на Святу Пасху). Пасхальне Христове торжество – подія велична і знакова для нас, християн, бо є провісником нашого воскресіння і зорею невечірнього дня Царства Небесного, якого ми так прагнемо і до якого прямуємо. Пасха Христова – це справжня надія світу і перспектива майбуття, яке не розчаровує. Це – сила пшеничного зерна, яке, вмерши, рясний плід приносить (пор. Ів. 12, 24). Це – міць Божественної любові, яка, віддавшись до кінця, долає ненависть і преображає світ. Ця сила, реалізувавшись майже дві тисячі років тому, і сьогодні приносить плоди надії у світі, позначеному несправедливістю та насильством, брехнею і обманом, болями і стражданнями. Ось чому Христова Пасха є джерелом справжньої втіхи для християн: «Воскресіння день, і просвітімось торжеством, і один одного обіймімо… і тим, що ненавидять нас, простім все з Воскресінням» (стихири Пасхи). Ми щедро ділимося цим пасхальним настроєм з навколишніми, щоб увесь світ зміг відповісти на заклик апостола Павла: «Радуйтеся завжди в Господі; знову кажу: Радуйтеся!» (Флп. 4, 4). Ця радість – істинна, бо походить від Господа; вона є відчуттям переможного завершення наших добрих справ; корениться в переконанні про остаточне торжество істини. Пасхальна радість знищує перешкоди відчуження й егоїзму, ненависті й ворожнечі, об’єднуючи всіх у велику християнську родину – Церкву, як відновлення єдності людей з Богом і поміж собою. «З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Ів. 13, 35), – каже Господь. Тільки в духовній єдності ми зможемо з Божою допомогою долати труднощі та негаразди: у цьому – наша сила і впевненість у майбутньому. Щоб наша радість не проминала і була животворною, маємо зберігати своє сумління і свою душу безгрішними. Преподобний Теодор Студит закликає нас: «Тішмося Пасхою, яка відбувається щодня. Що це за Пасха? – Очищення гріхів, скруха серця, сльози чування, чисте сумління, умертвіння земних членів: розпусти, нечистоти, пристрастей, недобрих бажань і всякого іншого зла. Хто вдостоїться досягти всього цього, той святкує Пасху не один раз на рік, а щодня» (Про Пасху). Звіщати воскреслого Христа зі справжньою духовною радістю може лише той, чиї думки – чисті, а вчинки – непорочні. Тільки на такій радості базується повнота наших життєвих успіхів і всього нашого життя. Дорогі в Христі! Події, що відбуваються в сучасному світі, не сповнюють нас оптимізмом: війни, стихійні лиха, переслідування християн, вбивства, злочини немовби не залишають місця для добра і світла, надії і радості. Ми сьогодні стаємо свідками численних парадоксів: коли чорне називають білим, а поневолення гріхом і пристрастю – свободою. Брехлива пропаганда і антилюдські ідеології намагаються поглинути цей Божий світ… У період випробувань і страждань може видаватися, що наш хрест – дуже важкий і непосильний. Проте саме в такі важкі моменти ми, віруючі люди, повинні пам’ятати, що «через хрест радість прийшла всьому світові», що хрест веде до воскресіння. Христос не обіцяв своїм послідовникам безтурботного життя, а зазначав: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ» (пор. Ів. 16, 33) і запрошує: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (Мт. 11, 28). Ці слова набирають особливої актуальності для нас, українців, бо потерпаємо від непростої суспільно-політичної ситуації в Україні, а війна з російським агресором сіє смуток через загибель і скалічення наших близьких і знайомих. Пам’ятаймо, що за Страсною п’ятницею неодмінно настає день великої радості - Воскресіння! У таких важких життєвих обставинах нас надихають слова пасхального Євангелія: «Світло світить у темряві, і не пойняла його темрява» (Ів. 1, 5). Світло Христове здатне засяяти навіть там, де безпросвітні сутінки не залишають жодної надії! Щоб уникнути розчарування і зневіри, маємо пам'ятати: якщо ми з Богом, то зло вже переможене. Сила Божа здатна все змінити навіть там, де людський закон намагається порушити природний порядок і Божу заповідь. У Воскресінні Христовому ми маємо непорушне свідчення торжества божественної Правди над диявольським лукавством, вічного – над тим, що проминає. Переможну силу Христової Пасхи зауважуємо, гортаючи сторінки історії, яка знає незліченну кількість прикладів того, що, незважаючи на всі потуги та підступи зла, добро завжди тріумфує. Свідченням цього є Містичне тіло Христове – побудована на Петровій скелі Христова Церква, яку не можуть подолати пекельні сили (пор. Мт. 16, 18). Завдяки пасхальній перспективі й наша Українська Греко-Католицька Церква цього року відзначає 30-ту річницю своєї легалізації після багатолітніх переслідувань безбожним радянським режимом. Її воскресіння з катакомб відкрило нові горизонти для євангельської благовісті, яка нині лунає там, де ще кілька десятиліть тому ми не могли цього навіть сподіватися. Це є ще однією підставою для впевненості, що різні сучасні підступи супроти Церкви та нашого народу, хоч і несуть страждання та тривоги, приречені на крах, якщо ми до кінця залишимося вірними воскреслому Христові. Дорогі в Христі! Сердечно вітаю всіх зі світлоносним святом Воскресіння Христового. Пам’ятаймо, що Великдень – це не просто обряди і традиції, а свято, яке ми маємо внутрішньо відчути і духовно пережити; лише тоді Пасха здатна внести позитивні зміни в нас і навколо нас. Щиро зичу, щоб невечірнє світло Христового Воскресіння пронизувало наш життєвий шлях, допомагаючи нам долати всі труднощі і перешкоди та утверджуючи нас у міцній християнській вірі, постійній надії на Господа та безмежній любові до Бога, рідної землі та наших ближніх. Нехай воскреслий Ісус Христос зміцнить наші духовні й тілесні сили, принесе радість, мир, любов і злагоду в наші душі, у наші родини, у наш народ. Зберігаймо у своїх серцях Божественну радість і щедро ділімося нею з іншими. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! + Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці, у Хрестопоклонну неділю, 31 березня 2019 року Божого Детальніше...

Проповідь в 1-шу неділю Великого посту - Неділю православ’я (2019)

17 березня 2019
Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри! Першу неділю посту в нашій східній християнській традиції ми називаємо Неділею православ’я. Цього дня ми згадуємо історичну подію перемоги правдивої християнської віри над єрессю іконоборства, котра відбулася на VII Вселенському Соборі 787 р. та була урочисто потверджена у 842 році. Тоді після довгого та гіркого досвіду іконоборства відбулося прилюдне почитання та вшанування святих ікон Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії та святих. Торжество православ’я особливо актуальне для нас, греко-католиків. Ще зовсім недавно в Україні панував безбожний більшовицький режим, який намагався знищити нашу Церкву через те, що ми перебуваємо в єдності із Вселенською Апостольською Церквою та її главою – Папою Римським. Однак, незважаючи на всі старання комуністичного режиму, ми завдяки вірності своїй християнській традиції та вірі зберегли в чистоті свою віру, благоговійно молилися і йшли тим духовним шляхом, який нам залишив Христос, Святе Євангеліє, Отці Церкви та наші мученики й ісповідники віри від Володимирового хрещення. Тому для нас це свято є настільки ж радісним, як і для християн, котрі святкували його у 842 р., після довгих років переслідування за вірність власній церковній традиції іконопочитання. Христова Церква, святкуючи Неділю православ’я, з одного боку, підкреслює те, у що ми, як християни, віримо, а з іншого – спрямовує наш погляд до того, до чого ми повинні прагнути. Це – ікона. Ми віримо, що в іконі споглядаємо Христа і поклоняємося Йому –воплоченому Божому Слову, і відтак своїм життям стараємося уподібнитися до Нього. Ці два важливі елементи – правильна віра та духовний подвиг богоуподібнення – і є основою нашого православ’я. Кожен християнин є православним, коли сповідує правдиву віру в Ісуса Христа і своїм життям уподібнюється до Нього. У цьому сенсі і ми, вірні Української Греко-Католицької Церкви, називаємо себе православними християнами. Ми не належимо до конфесійного православ’я, але сповідуємо віру, стверджену першими сімома Вселенськими Соборами, торжественно проголошену в першу неділю посту – Неділю православ’я, тому і є православнимиу вірі та католиками в любові. Ікона об’являє нам Бога. Першою іконою, котра з Божої волі з’явилася серед людей, було воплочене Слово, Ісус Христос, Син Божий, образ слави Предвічного Отця. У Христі Бог об’явив себе найповніше. Це ж сам Ісус сказав до апостола Филипа: «Хто бачив Мене, той бачив Отця» (пор. Ів. 14, 9). В Ісусі мешкала вся повнота Божества. Божа природа Сина Божого була нерозривно поєднана з Його людською природою. Ісус об’являє в собі Бога, Божий спосіб мислення, мовлення і поведінки. Не один раз цей Божий образ, який об’являвся в Ісусі Христі, був не зрозумілим для оточення, дивним, і навіть викликав несприйняття, бо Ісус не жив за законами цього світу. Він не брав за взірець цей світ, а говорив і робив те, що бачив і чув в Отця. Ісус об’являв Божий світ у собі, Ісус є іконою Бога, а роль ікони полягає не в тому, щоб відтворювати дочасну дійсність якнайдосконаліше. Ікона є свідком іншого світу – надприродного, Божого. Це світські образи і портрети здебільшого зображають тільки земну дійсність. Вважається, що коли докладніше відтворені, наприклад, пейзаж чи портрет, вигляд певного об’єкта чи людини, то він рахується цінніший. Те саме можемо побачити на фотографіях – світ відображається таким, яким він є на землі. Зовсім інакше з іконою. Тоді як на портреті зображена звичайна людина, на іконі представлена людина, з’єднана з Богом. Ікона змальовує образ людини, наділеної Божою благодаттю, преображеної та проникнутої Божим діянням. Саме тому на іконі так багато золота, що символізує ласку Божу і надприродний світ Царства Небесного. Як вже було згадано, першою іконою на землі було воплочене Боже Слово. Дивлячись на Ісуса, люди пізнавали Бога. Кожне чудо, здійснене Господом нашим Ісусом Христом закінчувалося прославою Небесного Отця. Навіть тоді, коли Син Божий був найбільше принижений, люди пізнавали в Ньому Бога. Так, розбійник пізнав у Христі свого Господа, а сотник, ставши свідком Його спасенної смерті, прославляв Бога, кажучи: «Чоловік цей справді був Син Божий» (пор. Мр. 15, 39). У книзі Буття (1, 27) читаємо: «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її». Коли кажемо, що людина створена на образ Божий, то визнаємо, що вона покликана бути свідком надприродного світу, щоб об’являти Бога серед світу, щоб об’являти Його всемогутню і люблячу присутність. Але щоб це сталося, щоб ми дійсно стали іконою нашого Творця, нам потрібно уподібнитися до Нього. Це сенс усього духовного життя, це мета наших зусиль, це наше покликання на землі. Той, хто досяг такої подібності до Отця, є святим. Саме тому в нашій церковній традиції святих людей ми називаємо «преподобні», що означає «дуже подібні до Бога». Знаменним є і те, що титул цей стосується монашого образу святості: святих монахів і монахинь називає Церква преподобними. Чому? Бо вони осягли у своєму житті велику подібність до Бога, стали правдивою іконою Бога, об’являли супроти світу Бога і Його святий образ, котрим є сам Ісус Христос. Тому і молимося в тропарі до преподобних: «У тобі, отче (мати), вірно збереглося те, що в первообразі...» У чому ж полягає сенс святкування торжества православ’я і перемоги іконопочитання в цю пору літургійного року? На перший погляд може видаватись, що це немає нічого спільного із покаянним настроєм Великого посту. Та насправді Великий піст – це час, коли ми роздумуємо над собою, пізнаємо себе, щоб відновити в собі образ Божий, який ми спотворили гріхами. Чи готові ми сказати разом зі святим апостолом Павлом: «Будьте моїми послідовниками, як і я – Христа» (1 Кор. 11, 1) або «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20)? Це наша дорога, тільки так повинні ми стреміти і за це молитися. Що більше, навіть на Страшному суді, коли станемо перед Господом лицем в лице, станемо перед нашим «Первообразом», тоді з’ясується, наскільки ми уподібнилися до Нього. Тому Церква каже нам просити в Господа остаточного очищення. «Я образ несказанної Твоєї слави, хоч і ношу язви гріховні. Ущедри своє створіння, Владико, і очисти своїм благоутробієм, і бажану батьківщину подай мені, і вчини мене знову жителем раю» (Стихира з Парастасу). Напевно, мало хто з нас хотів би нищити посвячену ікону, але всі ми гріхами щодня спотворюємо і нищимо Божий образ у собі. А ця ікона не створена людськими руками, а написана Святим Духом. Це найцінніша ікона, задля відновлення якої Син Божий не завагався пролити власну кров. Питаймо себе щоденно: наскільки мій спосіб мислення є згідний з тим, що говорить Слово Боже, наскільки мій погляд є поглядом Христа, котрий лікує, спомагає і милосердиться, наскільки люди пізнають по мені, що Бог існує і що Він є найвищою та найціннішою вартістю в житті дочасному і вічному. Великий піст допомагає нам побачити жалюгідний стан, в якому перебуває ця наша внутрішня ікона, і відновити її через молитву, покаяння, сповідь і Євхаристію. Благодаримо Тебе, Небесний Отче, що сотворив нас на власний образ. Проте через безліч гріхів ми забруднили і заплямили цей образ. Сьогодні приходимо до Тебе, взиваючи до Твого милосердя. Створи нас знову, очисти нас, віднови в нас красу Твого спасіння. Зроби нас достойною іконою Твого Сина Ісуса Христа. Амінь. + Ярослав 17 березня 2019 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Слово на відкритті науково-практичної конференції «Четверта Академічна школа з педіатрії»

14 березня 2019
Слово на відкритті науково-практичної конференції«Четверта Академічна школа з педіатрії»(14-16 березня 2019 року, м. Трускавець) Дорогі медичні працівники, учасники конференції, гості! Слава Ісусу Христу! У ці дні першого тижня Великого посту дозвольте мені привітати усіх вас на теренах Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ – славному місті Трускавці. Це напевне знаково (адже у Бога нема нічого випадкового), що у цей особливий період, духовного паломництва до Пасхи, Ви зібралися, щоб обговорити питання тілесного здоров’я людини. Оскільки лікування людських душ було і залишається однією з основних місій Христової Церкви, то як священнослужитель, я вдячний організаторам конференції за простір для Бога у вашій зустрічі. У Священному писанні читаємо такі слова: «Сину, в недузі твоїй не побивайся, лиш молись до Господа, і він тебе оздоровить. Провину відкинь, свої руки випростай, від усякого гріха очисти своє серце. А й лікаря примісти, бо й він Господом створений: хай тебе не полишає, бо й його ти потребуєш; стається не раз, що одужання в їхніх руках перебуває. Та й їм слід так само до Господа молитись, щоб ними він зволив подати полегшу і принести одужання для рятунку життя» (Сир.37,9-14). Медицина в усі часи була пов'язана з релігією, а релігія з лікуванням. І це не випадково, оскільки і релігія, і медицина стоять біля витоків життя і смерті людини. Медицина приділяє увагу тілу людини в його хворобливому стані. З нею також тісно пов’язане піклування про попередження хвороб. Сьогодні професійна і наукова спеціалізація в медицині значно зросла, але в той же час, незважаючи на всі наукові досягнення, справжній фахівець розуміє власну обмеженість і неостаточність власних зусиль та знань. Ми щораз більше усвідомлюємо те, про що говорить Святе Письмо і Святі Отці Церкви: людина - не просто біологічний механізм, який покликані «ремонтувати» лікарі, замінюючи або виправляючи окремі «деталі і вузли». Людина не обмежується лише тілом, а має й безсмертного духа та душу. Все частіше причини багатьох хвороб людини фахівці намагаються виявити в сфері свідомості і волі, тобто в тому, що становить її глибші основи. В нинішньому технологічному світі людина вимагає ставлення до себе саме як до взаємопов'язаного і єдиного цілого, в якому фізичні, психічні та духовні начала неможливо розглядати як ізольовані сфери життєдіяльності. Тому і лікування людини не може обмежуватися лише тілом. Таким чином, молитва про оздоровлення не суперечить медичній опіці, а, навпаки, допомагає. Водночас, маємо пам’ятати, що навіть коли зусилля лікарів безсилі і людина здавалося б приречена на смерть, завжди є надія на Боже зцілення. І, переконаний, багато з вас тут присутніх знаєте багато випадків чудесного зцілення. Але навіть, якщо видимого оздоровлення не стається, маємо пам’ятати, що найвищою цінністю все-таки залишається дух людини і її вічне життя. Християнське розуміння людини виходить з Божественного задуму про неї: людина були покликана до вічного життя в гармонії з Небесним Отцем, до гармонії між фізичним і духовним світами, до гармонії з собі подібними. Навіть в невиліковній хворобі людина має нагоду отримати шанс на спасіння і блаженне життя у Господі. Тому прошу Вас, дорогі лікарі, пам’ятати про це і, роблячи все від Вас залежне для лікування людини, якщо бачите, що Ваших зусиль недостатньо – уповайте на Господа, з однієї сторони, а з другої – не розчаровуйтесь, якщо не бачите видимого результату: можливо, ця хвороба є нагодою для спасіння чи пацієнта, чи членів його родини і близьких. Церква осмислює страждання, яке людина терпеливо зносить, як шлях духовного зцілення. Але це не означає, що вона заперечує лікування! Навпаки, спираючись на численні біблійні описи випадків зцілення, Церква не схвалює відмову від лікування і зневагу медичною допомогою. Вона лише нагадує про те, що коріння хворіб, першопричини захворювань - завжди слід шукати глибше від їх фізіологічних проявів. Церква також нагадує, що християнин покликаний не тільки до особистого спасіння, але і до служіння світу і ближньому, яке вимагає сил і, зрозуміло, здоров'я. Можна назвати чимало прикладів, коли багато лікарів, теоретиків і практиків, поєднували і продовжують поєднувати в собі глибоку християнську віру і медичну діяльність. Серед лікарів знаємо чимало святих - тут можна згадати хоча б Євангелиста Луку, лікаря за професією; цілителів Пантелеймона, Косму і Дам’яна, Агапіта Печерського та інших. Тому бажаю успіхів, дорогі лікарі, у вашому важливому служінні на благо ваших пацієнтів. Бажаю вам бути не просто добрими фаховими спеціалістами медичної справи, а й носіями християнської духовності. Вам, педіатрам, напевне по-особливому важко буває якось пояснити собі дитячі страждання, адже, як кажуть, терпіння невинного – хрест, на якому розпинається людський розум. Тому бажаю Вам просвічення Божим розумінням у трудні моменти вашого служіння. Віруючий лікар, якщо він не тільки хороший фахівець, але і добрий християнин, не просто полегшує страждання і докладає зусиль для того, щоб перемогти хворобу. Його ставлення до хворого є більш глибоким і всеосяжним, бо він бачить перспективу життя, не підвладного фізичній смерті. Нехай ваша робота, дорогі лікарі, а радше служіння, у сфері педіатрії освятиться гарячою молитвою, присвятиться Богові та принесе щастя у земному та нетлінний скарб у небесному вимірах! Нехай ця спільна міжнародна науково-практична конференція буде для всіх вас можливістю зібратися разом та обговорити найбільш актуальні проблеми сучасної педіатрії та напрями її майбутнього розвитку в Україні, щоб діти в нашій країні росли здоровими та щасливими, щоб система охорони здоров’я дитячого населення відповідала сучасним світовим стандартам, а вітчизняна педіатрична наука розвивалася на гідному світовому рівні. Бажаю всім учасникам конференції плідної співпраці, цікавих зустрічей, ефективного обміну думками та практичним досвідом. Дбаючи за наших дітей, ми разом зміцнюємо основи нашої держави і державності. Ще раз дякую вам за вашу відданість справі майбутнього покоління громадян України, а отже, творенню нашого спільного майбутнього та прикликаю на вас Боже благословення. Благословення Всемогутнього Бога Отця, і Сина, і Святого Духа, нехай перебуває з вами завжди, нині і повсякчас і навіки віків. Амінь. Детальніше...

Неділя 31-ша по Зісланні Святого Духа (2019)

04 лютого 2019
«Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!» (Лк. 18, 38) Дорогі в Христі брати і сестри! В Старому Завіті час Месії був описаний дуже виразно. Пророк Ісая так про нього пише: «Того дня глухі почують слова книги, очі сліпих прозріють із темряви та пітьми. І бідні дедалі більше у Господі веселитимуться, і вбогі між людьми радітимуть Святим Ізраїля» (пор. Іс. 29,18-19). У вибраному народі, віра про цю правду була розголошена так далеко, що коли єрихонський сліпець почувши, що недалеко проходить Христос без найменшого сумніву прохав Його кажучи:"Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною"! Незрячий чоловік з сьогоднішньої Євангелія був незрячим фізично, однак він мав духовний зір – віру в Христа. Він не бачив того, що бачили інші люди: навколишній світ із його зовнішніми ознаками та формами, людський вигляд тощо. Водночас він бачив те, чого інші люди не помічали – він побачив оком віри Бога в Ісусі Христі. Він вмів мислити і сприймати інших дуже глибоко й уважно. У той час, як інші називали і сприймали Спасителя звичайною людиною – Ісусом з Назарету, сліпець назвав його Сином Давида, тобто Месією, далі найголовніше – Господом, а після оздоровлення пішов за ним. На основі євангельської розповіді про зцілення незрячого спробуймо перенести факт сліпоти з площини фізичної в площину духовну. Сліпець отримав оздоровлення своєю наполегливою вірою. Його віра у те, що Господь, Який прийшов у світ та іменується Сином Давидовим, може дарувати йому зір, не була принагідною чи непевною. Інакше він все-таки не взивав би так голосно і так наполегливо, а тим більше замовчав би після людських докорів. Однак сліпець натомість не зважає на людські докори, а ще дужче проявляє свою віру. Він настійливо просить милості в Ісуса Христа. Єрихонський сліпець сидів при дорозі і прохав милостині, але сам Спаситель каже: «Я є дорога, істина і життя!» (пор. Йо. 14, 6). Хто не знає «дороги» надприродного світла, є духовно сліпим, хто тільки захоплюється Христом, але Його не знає, не йде за Ним,  той є подібний до того, хто в темноті сидить при дорозі і не просить про світло, щоб жити, не благає в Христа уздоровлення. Хто ж пізнає сліпоту свого серця, відчуває брак надприродного світла через свою гріховність, цей взиває з глибини своєї душі: "Icyсе, Сину Давидів, змилуйся надо мною"! Дорогою до духовного просвічення, як бачимо з сьогоднішнього Євангелія, є сильна віра. Вона є фундаментом і підставою діяльності Бога в нас. Тому розуміємо св. апостола Павла, коли говорить: «Без віри не можливо подобатися Богу» (Євр.11,6) і в другому випадку в посланні до Римлян: «Праведник з віри буде жити» (Рм. 1,17; Гал. 3,11). Але віра не є результатом людських зусиль, людського розуму, а радше Божим даром. Вона бере свій початок в ініціативі Бога, Який розкриває нам своє єство і запрошує нас розділити з ним Його божественне життя. Віра народжується від слухання Слова Божого. Те Слово Боже входить до нас через слухання–споглядання і оселюється в нашому серці, тоді починається нове життя, починається життя з Богом. Всі ми до кінця нашого життя маємо боротися з дияволом, який нас спокушає і хоче навести нас на старий – грішний спосіб життя. Однак ми маємо Ісуса Христа, тому віруймо в Нього, молимось до Нього, щоб ми витривали на цій дорозі, якою Господь запрошує нас іти, тобто дорогою Хрещення: в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа – дорогою доброти і любові, дорогою ділення і служіння, дорогою присутності там, де інші нас потребують. Хто йде за Христом, той осягає мету свого життя, тобто злуку з Отцем. «Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене», каже Ісус (пор. Йо. 14,6). На цій дорозі до Отця, як ми вже бачили у сьогоднішній Благовісті, також дуже важне місце займає молитва. Вона являється основною потребою в житті кожної людини, як в порядку природному, так і надприродному. У нашій молитві повинні бути чотири дії, про які пише св. Василій Великий: «Спершу восхвали Бога, потім подякуй за добродійства, які Він тобі зробив, далі відкрий Йому свої гріхи і порушення заповідей Його а на кінець проси в Нього те, що потрібне тобі, головно для спасіння твоєї душі». Щоб молитва мала силу перед Господом, треба наповнити її вірою в безмежність Божої щедрості і в непохитність Його обіцянки. «Будьте в молитві витривалі, - каже Апостол Павло, - і чувайте на ній в подяці» (пор. Кол. 4, 2). З найдавніших часів серед християн найбільш відомою з поміж коротких молитов була «Ісусова Молитва» - Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного! Про неї сказано у св. Єфрема, св. Івана Золотоустого, у св. Ісаака Сирійця. Чули ми її і у сьогоднішньому Євангелії: єрихонський незрячий благав нею Господа про своє просвічення. Щоб молитва в нас проявляла всю свою повноту, то мусимо перебувати в ній безупинно, як у природному стані нашої душі. До цього заохочує нас св. Апостол Павло, кажучи: «Моліться безперестанку» (пор. 1 Кол. 5,17). «Ісусова Молитва» містить в собі дві складові частини, які є твердою опорою в житті кожної людини: це впевненість у тому, що Христос присутній серед нас, а також свідомість того, що самі по собі ми, слабкі і грішні, повинні просити про Божу допомогу. Духовні отці радять повторювати цю молитву якнайчастіше, аби вона злилась з диханням і з биттям серця. Так вона буде супроводжувати нас при будь-якій нашій діяльності та стане наріжним каменем нашої свідомості. Велика віра і щира молитва здатні привернути увагу Всемогутнього Господа, який звернеться до нас із запитання: «Що бажаєш, щоб я вчинив тобі». Тоді скажімо нашому Богові: Господи, помилуй мене, зціли мої тілесні і духовні очі, очисти мій погляд, скріпи мою віру, щоб я прозрів, щоб я міг знову бачити – міг бачити справжню вартість речей цього земного світу, міг бачити Твою присутність у природі та на дорогах мого життя, міг бачити Тебе в моєму ближньому, міг бачити Тебе в моєму серці і йти за Тобою.  Амінь. + Ярослав 3 лютого 2019 року Божого,м. Дрогобич  Детальніше...
<< Початок < Попередня 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 Наступна > Кінець >>
Сторінка 13 з 23
^ Догори