SDE
Ярослав Приріз

Слово владики Ярослава в ІІ-у річницю смерті владики Юліана (Вороновського)

02 березня 2015
Слава Ісусу Христу!Всесвітліші і всечесніші отці, дорогі семінаристи, улюблені в Христі брати і сестри. «Правилом віри… явила тебе твоєму стадові всіх речей істина…». Саме ці слова тропаря з богослужіння святителя спливають на думку, коли згадуємо упокоєного в Бозі владику Юліана (Вороновського). Блаженної пам’яті владика Юліан відійшов по вічну нагороду 28 лютого 2013 року Божого, сьогодні ми вшановуємо другу річницю його переставлення. Він прожив нелегке життя – під трьома різними чужими політичними режимами: польським, німецьким та більшовицьким, і лише в останній третині виділених йому Господом років втішався даром, який Господь послав народу, який він так любив, - незалежною Україною. Владика Юліан щиро вболівав за долю українського народу, часто промовляючи: «Я готовий терпіти, лише б моєму народові було добре». Віра владики Юліяна зародилась в простій та побожній українській родині, яка крім нього виховала ще одного священнослужителя – блаженної пам’яті ієромонаха Василя. Віра його надихалась прикладом власних близьких родичів, які були вірними синами та дочками своєї Церкви. Віра його молитовно кріпла в монашій студитській спільноті, до якої він вступив у 1958 р. Віра його ставала свідомішою та осмисленішою під час інтелектуальних студій у державних та духовних закладах освіти. Віра його розвивалась у товаристві підпільних священнослужителів, монашества та мирян у часи, коли признатись у тому, що ти є вірним Христовій Заповіді «Щоб усі були одно» (пор. Йо.17, 21), означало стати об’єктом не тільки насмішок та підозрінь, але й переслідувань та ув’язнення. Віра його завжди живилась молитвою, з якої він сам черпав сили для свого душпастирського служіння і до якої не припиняв заохочувати всіх оточуючих. Владика Юліан не тільки зберігав та плекав Христову віру у власному житті, але й словом і ділом був її відважним проповідником. Віра його надихала та скріплювала тих, хто був поряд з ним. Віра його допомогла нашій Церкві воскреснути в кінці 80-их – на початку 90-их років. Віра його допомагала Церкві ставати з колін, коли у 1990 р. в надзвичайно важки умовах відновлювалась Львівська Духовна Семінарія, якої він був ректором; коли у 1994 р. він очолює та починає розбудовувати новостворену Самбірсько-Дрогобицьку Єпархію; коли створює Катехитичний Інститут та Дрогобицьку Духовну Семінарію; коли освячує новозбудовані рукотворні храми та коли робить все, щоб оновлювались храми людських душ. Його віра у великі перспективи розвитку нашої Церкви, яку він виражав чи не на кожному засіданні Синоду Єпископів, закликаючи не припиняти боротись за визнання Патріархату, сьогодні скріплює та надихає до активних зусиль кожного вірного УГКЦ. Життя владики Юліяна – це книга Божої любові, яка була відкрита і доступна для кожної людини. Гортаємо в нашій пам’яті сторінки життя Владики Юліяна і зауважмо, як сильно перегукується це життя із Божим словом про Любов: «Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усе перетерпить. Любов ніколи не минає» (1 Кор, 13, 4-8). Це все – про нього. І в цій любові – справжня його велич. В першу чергу – любов до Бога, до Церкви, до рідного народу, до кожної людини. Кажучи словами Апостола Павла, блаженної пам’яті архиєрей Юліан «боровся доброю борнею, біг скінчив – віру зберіг» і тепер йому приготований «вінок справедливости» (пор. ІІ Тим.4,7-8). Молячись за упокій цього мужа молитви, ми одночасно благодаримо Господа за ті великі діла, які Він через подвиг віри нашого дорогого владики здійснив для нашої Церкви та Самбірсько-Дрогобицької Єпархії. Сьогодні його немає серед нас фізично, але ми віримо, що він разом з нами молитовно предстоїть перед Престолом Всевишнього на Небесній Літургії. Ми молимось за нього, але одночасно звертаємось до нього, просячи, щоб він не переставав бути таким же ж ревним молільником за свій народ, яким він був і під час свого земного життя. Амінь. + Ярослав 28 лютого 2015 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (2015)

29 грудня 2014
Почуйте всі аж до краю землі: Бо з нами Бог (Велике повечір’я, пор. Іс. 8-9). Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!Господь знову сподобив нас зустріти величне свято Христового Різдва. Святкуючи Різдво Христове, ми згадуємо подію, яка докорінно змінила весь хід людської історії, бо завдяки їй Бог перебуває посеред нас. Предвічний Син Божий стає людиною, приймає на себе людські немочі і слабкості, щоб звільнити нас від нестерпного тягаря наших гріхів. Нині, за словом св. Іринея Ліонського, «Син Божий став Сином Людським, щоб синів людських зробити синами Божими». Тому, усвідомлюючи велич події Різдва, ми духом радіємо та словами літургійного гімну разом з усією Церквою взиваємо: «Народ, що в пітьмі ходить, побачив світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло… Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано: Бо з нами Бог» (пор. Іс. 9, 1.5). У цьому закликові «З нами Бог!» приховане джерело нашої надії та запевнення теперішніх і прийдешніх перемог над силами зла, які не раз загрожували чи й нині загрожують нам. Справді, історія знає чимало прикладів, коли наш народ, поклавши все своє уповання на Бога, долав труднощі по-людськи нездоланні. Із переможною піснею «З нами Бог!» на вустах наші предки протистояли навалам ворогів, змагалися з труднощами та долали випробування, скріпившись духом у непрості моменти національного буття. Минулого року ворог знову підступно напав на нашу Батьківщину, захопив частину нашої землі, а іншу роздирає щоденними атаками, завдаючи невимовних страждань сотням тисяч наших братів і сестер. На захист рідної держави виступив об’єднаний народ – від Сходу до Заходу, від Півдня до Півночі. Чоловіки і жінки, а навіть особи похилого віку та діти дають приклад великої посвяти та самопожертви, бо твердо вірять, що кожне зусилля і кожна, навіть найменша, жертва наблизить спільну велику перемогу добра над злом, правди над оманою, любові над ненавистю. Віра ця закорінена не тільки у розумінні справедливості нашої боротьби: адже не ми почали цю війну, не ми були агресором, не ми зазіхнули на чуже. Ця віра закорінена передусім у свідомості, що Господь з нами, бо Він завжди стає на бік покривджених, знедолених, заплаканих і пригнічених. Тому посеред цих випробувань, коли кращі сини й дочки нашого народу стали на захист рідної землі, нас надихають слова пророка Ісаї: «Будьте мужні, не бійтесь! Ось Бог ваш !.. Він прийде й спасе нас» (Іс. 35, 3 - 4). Натомість до загарбників разом із пророком кличемо: «Задумуйте задуми, та вони не вдадуться; давайте накази, та вони не здійсняться, бо з нами Бог!» (Іс. 8, 9 -10)! Ангел Різдва звістив усьому людству радісну звістку про народження Спасителя, а водночас – приніс на землю благовість миру, – того найбільшого дару, за яким так тужить людське серце в усі часи. На жаль, часто людям нелегко зрозуміти важливість цієї ангельської благовісті миру. Стається це, між іншим, тому, що люди забувають, яким великим горем і нещастям є відсутність миру. Інші ж просто не сприймають цієї звістки, бо звуки військових канонад приносять їм шалений зиск. То ж у своїй нестримній жадобі збагачення вони нехтують не тільки криком відомих і безіменних жертв війни, а й голосом власного сумління. Утім, різдвяна благовість миру є близькою і зрозумілою для всіх тих, хто страждає і потерпає від воєнних злодіянь. Нині з сердець мільйонів українців на рідних землях і на поселеннях сущих несеться палке благання до небес словами псалмопівця: «Хай гори принесуть народові мир, і пагорби – справедливість. Нехай розсудить бідних з народу, спасе дітей убогих, гнобителя ж розтопче» (Пс. 72, 3-4). А Господь, вислуховуючи ці благання, посилає нам із неба благовість миру: «Господь Бог говорить: про мир говорить до народу свого і до своїх побожних; лише нехай не повертаються назад до божевілля. Справді, його спасіння близьке до тих, що його бояться, щоб слава його перебувала в краю нашім» (Пс. 85, 910). Святе Письмо не раз пригадує нам, що мир є Божим даром і Божою обітницею, яка дається кожному, хто вирушає за новонародженим Христом дорогою правди і любови, дорогою Божих заповідей і блаженств. Ця дорога – нелегка, вона вимагає труду, витривалості, а часом – і великої посвяти та жертовності. Усе ж віримо, що тільки ця дорога приведе до тривкого миру, котрий є Божим даром усім тим, котрі не хочуть повертатися «назад до божевілля». Ставши на шлях свободи дітей Божих і Божого закону, не розчаровуймося і не знеохочуймося на цій дорозі, але радше єднаймося в молитві та праці, щоб силою Всевишнього остаточно утвердити в нашому краї справедливість, мир і правду. На цій дорозі нашим небесним покровителем і провідником нехай стане слуга Божий митрополит Андрей Шептицький, якому наша Церква посвятила цей 2015 рік Божий. Перечитуймо його послання, а ще більше – сповнюймося духом його мудрості і любові до рідного краю та до святої Матері-Церкви, вчімося від нашого Мойсея, як на фундаменті Божого закону «будувати рідну українську хату». Дорогі в Христі! У цей світлоносний день Христового Різдва, зібравшись за святковою вечерею, згадаймо тих, хто не діждався цьогорічної різдвяної радості; молімося за тих, хто захищає свій народ в окопах і засніжених степах; пам’ятаймо про тих, хто був змушений покинути рідні домівки, рятуючись від небезпеки; духовно єднаймося з тими, хто перебуває в полоні чи на окупованих територіях; поспішімо з різдвяною колядою і словом розради та потіхи до тих, хто втратив рідних, до поранених, засмучених, хворих та ув’язнених. Нехай усіх скріпляють слова пророка: «Надіятися буду на Господа, і він спасе мене: Бо з нами Бог»! Вітаю Вас із великим торжеством усього християнського світу – благословенним Христовим Різдвом! Молюся, щоб різдвяна радість увійшла до кожної домівки, зігріла кожне серце. Нехай світло Вифлеємської зорі провадить нас у Новому 2015 році Божому, нехай зішле на нашу землю Божий мир і Його прещедре благословення! Нехай у серці кожного завжди лунає радісна ангельська пісня: «Слава на висотах Богу й на землі мир, людям його вподобання» (Лк. 2, 14). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! + ЯРОСЛАВ (Приріз),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі,при катедральному соборі Пресвятої Трійці,у празник Святого Миколая, Архиєпископа Мир Ликійських, Чудотворця,19 грудня 2014 року Божого АУДІОЗАПИС Детальніше...

Післясоборове пастирське послання Преосвященного Владики Ярослава до духовенства, монашества та мирян Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ

25 листопада 2014
Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Слава Ісусу Христу! З Божою допомогою та за активної участі духовенства, монашества та мирян ми провели VI сесію нашого Єпархіального собору, яка відбувалася з 16 по 18 жовтня 2014 року Божого у м. Дрогобичі. Соборові дискусії проходили в руслі Синодальної стратегії розвитку УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Кожен делегат привіз на Собор “цінну перлину”, а саме: думки, побажання і мрії своїх братів і сестер по вірі, з якими в процесі підготовки до Собору випала нагода поспілкуватись на парафіяльному та деканальному рівні. Тому хочу висловити щиру вдячність усім делегатам, а також кожному, хто впродовж кількох місяців допомагав готувати наш Єпархіальний Собор, беручи участь у серії заходів й ініціатив, зокрема у реколекціях та регіональних зустрічах представників кожної парафії. Кілька десятиліть тому Українська Греко-Католицька Церква переживала період зневаги, нищення та заперечення її існування, а 25 років тому пережила свою весну воскресіння. Тому єпархіальний Собор, який ми проводимо у рік чвертьсотлітнього ювілею легалізації нашої Церкви, підводить певний підсумок того, що нам вдалося здобути від часу виходу з підпілля. Водночас ми свідомі того, що в нових умовах ХХІ ст. ми зустрічаємося з новими викликами та небезпеками. Тому під час пленарних засідань та в робочих групах делегати Собору вивчали та обговорювали три основні теми: Боже слово і катехизація, Літургія і молитва та Служіння ближньому або Дияконія, намагаючись проаналізувати труднощі, з якими зустрічаються наші парафіяльні громади, знайти способи розв’язання існуючих проблем та накреслити шляхи розвитку, оптимальні для умов Самбірсько-Дрогобицької єпархії. На Єпархіальному соборі всі ми вкотре усвідомили, що повноцінне зростання християнина у вірі неможливе без зв’язку з християнською спільнотою – парафією. Тому нам слід пожвавити життя наших парафіяльних громад, щоб вони стали «місцем зустрічі з живим Христом». Кожна людина покликана пережити цю зустріч і нею перемінити своє життя. У важливості цього переконуємось з євангельської оповіді про подорож Воскреслого Христа зі своїми розчарованими та зневіреними учнями до Емаусу (Лк. 24,13-35). Ця подія є надзвичайно глибокою і промовистою, тому пропоную на ній коротко застановитись. Серед викликів сучасного світу людина нагадує учнів з цієї євангельської оповіді – вона розгублена і часто розчарована, бо її уява про релігію, Церкву і Самого Живого Бога можуть в один день виявитись неспівмірними з дійсністю, яка її оточує. Може трапитися, що через різні ворожі до себе обставини, людина сьогодні вже не бачить Того, кого пізнала і в Кого увірувала вчора. Однак у таких ситуаціях Сам воскреслий Господь стає поруч та супроводжує її. Як Христос не мовчить по дорозі до Еммаусу, так Він не мовчить і сьогодні, оскільки Його голос лунає через Церкву. За до допомогою проповіді і читання Слова Божого Він лагідно вступає в розмову і йде разом з людиною, супроводжуючи її до пізнання Істинного Бога. Він промовляє до її серця, щоб воно почало горіти, картає її за малу віру, вияснюючи Писання то що. Оскільки наші парафії покликані бути “живими”, то нам слід зосередитись на всьому, що пов’язане з кращим пізнанням Слова Божого та правд християнського життя. Кульмінаційним моментом спілкування учнів з Христом є момент Ламання Хліба. Це є наче метою і вінцем Його дороги втаємничення, бо саме тут учні прозрівають, впізнають свого Воскреслого Учителя і навіть міняють напрямок своєї подорожі. Тому євхаристійна трапеза, тобто Божественна Літургія, є найважливішим місцем богоспілкування, найвищою молитвою, найпевнішою істинною зустріччю з Христом. У ній християни віднаходять сенс своєї власної історії – переживають досвід Бога і разом з тим відкривають тайну власного серця та своєї власної ідентичності. Зв’язок і спілкування з Богом маємо не тільки тоді, коли як парафіяльна спільнота збираємося довкола Євхаристійного престолу та “споживаємо Тіло і Кров” Єдинородного Сина, Ісуса Христа, але й тоді коли перебуваємо на молитві. Ось чому Церква гаряче заохочує вірних до пожвавлення участі у спільнотних богослужіннях, особливо моліннях Часослова (Вечірні, Утрені, Часів й інші.), а також до особистої молитви. Тому у намаганнях зробити наші парафії “живими” маємо звертати більшу увагу на все, що відноситься до літургійного життя та нашого особистого молитовного життя. Пізнавши Христа при ламанні Хліба, учні повернулися з Емаусу до Єрусалиму, розповівши своїм друзям про те, що вони досвідчили (див. Лк. 24,33-35). Вони щедро діляться зі спільнотою почутим і побаченим. Їхній особистий досвід спілкування з Воскреслим Христом впливає на їхнє життя у світі. Апостол Яків нагадує нам: «Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва» (Як. 2, 26), тому християнська віра має бути потверджена і засвідчена в щоденних ділах. Вона має стати для християнина джерелом любові до ближнього та основою праведного християнського життя. Практично виявити свою християнську віру можемо через соціальне служіння, тобто у служінні ближньому або дияконії. Коли ми допомагаємо нашим ближнім, то таким чином виявляємо свою любов до Бога. Ставлення до потребуючих є дзеркалом нашої духовної зрілості, тому плекаймо на наших парафіях чесноти християнського милосердя, щоб очима віри вміти розпізнати у нашому ближньому лик Христа. Не можемо нехтувати цим аспектом при розбудові “живої парафії”. Дорогі у Христі! Зараз, оглядаючись на пройдений шлях, можемо сміливо сказати, що наш Єпархіальний Собор відбувся, але не завершився. Ми всі повинні усвідомити, що нас чекає нелегка праця з втілення його напрацювань в життя. Заохочую духовенство, монашество і мирян нашої єпархії відповідально поставитись до цього завдання. За підсумками VI Сесії Собору Самбірсько-Дрогобицької Єпархії закликаю усіх активізувати зусилля з розбудови живої парафії як місця зустрічі з живим Христом. В цьому мають допомогти Соборові резолюції, уважно вивчивши які, я проголошую та прошу віддано працювати над їх втілення в життя. Не знеохочуймося перед евентуальними труднощами, бо кожна наша парафіяльна громада, незалежно від того, чи вона велика чи мала, де вона розташована і якими засобами володіє, - має нескінченні перспективи зростання та дозрівання. Пам’ятаймо, що від першого крихітного насіння, яким була християнська громада в Єрусалим дві тисячі років тому, виросло могутнє дерево Церкви, яку «пекельні ворота не подолають» (Мт. 16, 18). Нехай допомагає нам у цій відповідальній місії благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа! владика ЯРОСЛАВ,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у Празник Собору Архистратига Михаїла й інших безплотних сил21 листопада 2014 р.Б. Детальніше...

Пастирське звернення до вірних Самбірсько–Дрогобицької єпархії з нагоди 25-річниці легалізації УГКЦ

04 листопада 2014
«А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас…» (ІІ Кор. 4, 7) Слава Ісусу Христу! Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Добігає до свого завершення 2014 рік Божий. Він виявився непростим для українського народу, бо ставив перед нами серйозні виклики, мужньо реагуючи на які ми зростали і ставали сильнішими. Для Української Греко-Католицької Церкви цей рік був знаменний ще й тим, що у ньому ми відзначали 25-ліття від легалізації нашої Церкви. Цей невеликий ювілей став для нас нагодою мисленно звернути свій погляд у 1989 рік, коли Бог, багатий милосердям, вислухав молитви, прийняв жертви, мучеництво Своїх вірних і дарував свободу Українській Греко-Католицькій Церкві та самостійність нашому народові. З нагоди цього ювілею нам важливо усвідомити собі те, що не минає і становить невмирущий скарб усього народу. Що корисного для себе можемо почерпнути з подій нашого недавньої історії? Історія віри українського Божого Люду – Церкви як Тіла Христового – ознаменована основними подіями земного життя нашого Спасителя, особливо Його смертю і воскресінням. За словами апостола Павла, ми «носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним» (ІІ Кор. 4, 10). Упродовж понад тисячолітньої історії нашу Церкву намагалися різними способами знищити, зробити це, однак, ніколи не вдавалося, бо вона, переслідувана в одному місці, воскресала в іншому. Неодноразово вона бувала з Христом співрозп’ята, щоб відтак пережити пасхальну радість воскресіння, духовного відродження та преображення в нове життя. Таким за суттю і був вихід нашої Церкви з катакомб чверть століття тому. 25 років – це ціле покоління. Учасники і герої тих подій поступово відходять із цього світу, їм на зміну приходять діти й онуки, які народилися після 1989 року. Всі ми сьогодні з вдячністю згадуємо всіх тих, хто, незважаючи на небезпеки і переслідування, завжди залишався вірним Христовій заповіді «Щоб усі були одно» (Ів. 17, 11). Не можемо забути й про тих, хто, відчитавши знаки часу особливого Божого благовоління до УГКЦ, в кінці 80-их – на початку 90-их рр. ХХ ст. підтримав подвиг вірних підпільної Церкви та допомагав налагоджувати церковне життя в умовах свободи. Заглиблюючись у сенс слів апостола Павла про скарб у глиняних посудинах (див. ІІ Кор. 4, 7), усвідомлюємо, що нашим спільним дорогоцінним скарбом є християнська віра, а глиняними посудинами – покоління українських християн, які його несуть крізь віки. Знаємо, що УГКЦ вже друге тисячоліття активно творить християнську історію України, все глибше й глибше осмислюючи та розвиваючи неоціненний скарб віри, що його вона отримала у Володимировому Хрещенні Русі-України, 1025-ту річницю якого ми відсвяткували минулого року. Рукотворними свідками нашого духовного і культурного багатства є наша цінна духовна спадщина і християнська культура. Їхні творці – наші предки – вклали в них всю свою любов до Бога і людей – як сучасників, так і нащадків. У ХХ-ому столітті богоборча влада намагалася знищити цей наш дорогоцінний скарб віри і духовну культуру, підмінивши душу народу казенним виконанням ритуалів. Сьогодні, відзначаючи 25-ти літній ювілей легалізації УГКЦ, ми висловлюємо щиру вдячність нашим батькам, дідам і прадідам, які протистояли тиску безбожної системи, не дозволили знищити своєї прабатьківської віри, зберегли скарби християнської традиції і на своїх плечах, як Йосиф з Ариматеї (див. Мт. 27, 59-60), несли зранене Містичне Тіло Христової Церкви в часи підпілля. У часи переслідування багато синів і дочок нашої Церкви було депортовано і переселено у різні частини тодішньої атеїстичної імперії зла. Проте Боже Провидіння вчергове подолало злі наміри ворога людського роду. Сьогодні розсіяні світом діти УГКЦ відроджують її не тільки там, де вона колись була знищена ще царським режимом – у північних і східних областях України, але й на землях, де її ще не було – наприклад, у Сибірі й Казахстані. Таким чином божественна педагогія Христових слів про те, що Божу Церкву «пекельні ворота не подолають» (пор. Мт.16,18), знову й знову переконує увесь світ, що неможливо неправдою і злом перемогти істину і благо. Це надихає нас сьогодні перед лицем різноманітних труднощів, небезпек та викликів з вірою і надією глядіти у майбуття, довіряючи Божому Провидінню. Військові лихоліття, переслідування, економічна скрута змусили багатьох дітей Церкви шукати кращої долі, а іноді й шматка хліба за межами України. Так виникли поселення українців у всьому світі. Для того щоб не розгубити свого скарбу віри, не втратити свого духовного і національного коріння, не розчинитися в чужинецькому «морі», наш народ розбудовував на місцях своїх поселень рідну Церкву. Північна і Південна Америка, Австралія та Західна Європа ставали для вірних УГКЦ «другою Батьківщиною» в той час, коли неможливо було вільно сповідувати скарб Христової віри на рідній землі, яка знаходилася під чужинецькою окупацією. Відзначаючи 25-літній ювілей легалізації, ми висловлюємо щиру вдячність тим нашим братам і сестрам, які зуміли не тільки зберегти, але й розвинути нашу християнську спадщину поза межами України, а також у вільному світі підносили свій голос на захист переслідуваної Церкви в окупації більшовицького режиму та всілякими способами підтримували своїх братів і сестер по вірі, що перебували у скрутному становищі. Чверть століття тому Господь зглянувся на благання, сльози і пролиту кров мучеників та ісповідників Української землі. Він подарував свободу Церкві й народові, незалежність Українській державі. Ми всі – з України і поселень Східної і Західної діаспор – змогли вільно зустрітися на «оновленій землі», де вже «врага не було, супостата». У 2005 році осідок Глави й Отця УГКЦ після довгих років вимушеної перерви повернувся до «батьківських порогів» древнього Києва. Згодом на берегах Дніпра, нашого українського Йордану, постав Патріарший Собор із символічною назвою «Воскресіння Христового», який минулого року було урочисто освячено. Цей величний храм ознаменував друге тисячоліття нашого християнства і помісну зрілість нашої Церкви. Він є свідком нашого воскресіння з рабства гріха і преображення в «єдиний народ Божий на Київських горах». Він також є Предтечею грядучого церковного і національного єднання в єдиній Помісній Українській Церкві «в Україні і на поселеннях сущих». Дорогі у Христі, подякувавши Господеві за шлях, який ми спільно пройшли впродовж цих 25 років, хочу запросити всіх у подальшу мандрівку з Господом. Напрям нашого земного паломництва вказує нам наша Мати Церква, яка має за собою патріархів, пророків, апостолів, проповідників, мучеників, ісповідників, посників. На цьому шляху молімося і робімо усе, щоб відновити єдність Київської Церкви Володимирового Хрещення, аби український народ, об’єднаний у вірі і любові, зростав у святості і славив Бога єдиним серцем і єдиними устами. Нехай Господь благословить майбуття нашої Церкви і народу, Пресвята Богородиця – наша «Нерушима стіна» – нехай молиться і заступається за нас. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Владика Ярослав,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при катедральному Соборі Пресвятої Трійці,22 жовтня 2014 року Божого Детальніше...

Слово з нагоди відкриття Року пам'яті митрополита Андрея Шептицького

04 листопада 2014
Слава Ісусу Христу! «Я боровся доброю борнею, скінчив біг - віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, а всім тим, що з любов’ю чекали на його появу», - так писав св. Апостол Павло у ІІ Посланні до Тимотея (ІІ Тим. 4,7-8). Цими словами він підсумував працю свого життя на землі, висловивши свою тверду надію на вічну нагороду в небі. Цими словами апостола народів можна б узагальнити життя й працю наступника апостольського служіння – Слуги Божого Митрополита Андрея (Шептицького), який жертовно посвятив себе спасінню душ та поширенню Царства Божого на землі. Дорогі у Христі! 1 листопада 2014 р.Б. виповнюється 70 років з дня переставлення Митрополита Андрея (Шептицького). З цієї нагоди Глава і Священний Синод нашої Церкви проголосили «Рік пам’яті Слуги Божого митрополита Андрея (Шептицького)», котрий завершиться в наступному, 2015, році Божому, коли ми святкуватимемо 150-ліття від дня його народження. Впродовж цього часу в його особі маємо нагоду для роздумів та гарний взірець для наслідування. Митрополит Кир Андрей (Шептицький) - ієрарх, обрій ідей і намірів якого виходив далеко поза межі його Митрополії, яка охоплювала Західну частину України. Він мав найбільший вплив серед Східніх Католицьких Церков впродовж першої половини ХХ століття. Життю митрополита присвячують наукові праці, збірники документів та матеріалів; численні конференції висвітліють його багатогранну діяльність... Висока та всебічна освіта, як і виняткові обдарування серця, розуму й волі, спричинили, що Митрополит Андрей був одночасно справжнім провідником Церкви та смиренним пастирем повіреного стада; тихим монахом у містичному спогляданні та палким реформатором; натхненним дослідником з пророчим видінням майбутнього та терпеливим учителем-виховником; щедрим меценатом культури та дбайливим опікуном немічних-хворих, вдів і сиріт; провідником та аскетом. Свого часу Святіший Отець Пій ХІІ, так писав про Митрополита Андрея: «Оглядаючи високі і світлі вершини історії Української Церкви, ми не можемо обійти мовчанкою славетного Митрополита Андрея Шептицького, який, працюючи невтомно протягом сорока п’яти років у різних напрямках не лише задля духовних потреб, дбав про довірену йому паству. За час свого перебування на престолі він заснував Богословське Товариство для дослідження історії і розвитку релігійної науки серед духовенства; у Львові заснував Богословську Академію, де найталановитіша українська молодь могла присвятити себе вивченню філософії, богословії та інших наук за методикою світових університетів; видання книг, преси, публікації газет і журналів досягли практично європейського рівня. До того ж релігійне мистецтво спиралося на прадавні традиції і геніїв нації; музеї та інші мистецькі заклади посідали відомі шедеври минулого. Врешті, були створені й діяли числені фонди матеріальної підтримки для біднішого населення» (Енцикліка Orientales omnes («Всьому Сходові»), 1945). Та все ж не слід забувати, що особа митрополита Андрея – це не просто механічна сума поодиноких сторін його життя чи діяльності. Впродовж цілого архипастирського служіння митрополит Андрей керувався у своїй праці насамперед навчанням і прикладом Христа. З глибини його душі народилися слова: «Ціль моєї праці – зібрати Вас усіх під стяг Христа. Наука Христа, якою я перейнятий... більше з власного переконання, а не з уряду – це мій прапор і мій дороговказ. Хай умру днесь і у вічності не знайду щастя, коли б лишень Ви, мої браття, були спасенні». Тож і недивно, що дух святості, який променів від цього великого Архиєрея, запалював серця людей, котрі мали нагоду слухати слово Боже з його уст. Усе життя митрополита зводилося до однієї глибокої основи – святості. Вона була не лише однією з багатьох граней його особи, але тим визначальним чинником, який зумовлював усе інше в його житті. Був він не тільки людиною незвичайних людських якостей, але й надзвичайних християнських чеснот, тому владика Іван (Бучко), Апостольський Візитатор Українців у Західній Європі, 28 січня 1955 року розпочав беатифікаційний процес цього Слуги Божого. Український народ вважає Митрополита Андрея мужем, якого Боже Провидіння послало йому в час його змагань, на початку за скромні автономні права, опісля за власну незалежну Українську державу. Тоді народ ще раз змінив ім’я ченцеві, назвавши його своїм Мойсеєм, покликаним на те, щоб його вивести з дому неволі на свободу. Митрополит Андрей своєю всебічною і невсипучою працею піднімав український народ до рівня зрілості і гідності бути самостійним державним народом. Він зробив для українського народу все те, чого не зміг зробити ніхто інший. Перед світом український народ мав у величній особі Митрополита Шептицького свого найкращого представника і речника - князя української Церкви і провідника українського народу. Хай ця велична Постать і сьогодні служить нам достойним прикладом і натхненням для плідної праці на благо нашої Церкви і нашого багатостраждального українського народу. + Ярослав 1 листопада 2014 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Вітальне слово з нагоди відкриття Собору Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом»

16 жовтня 2014
«Служіть один одному, кожен тим даром, що його прийняв» (1 Пет. 4,10) Слава Ісусу Христу!Всесвітліші, преподобні і всечесні отці, преподобні сестри, дорогі в Христі брати і сестри! Вітаю всіх Вас на нашому єпархіальному соборі. За закликом нашої Матері-Церкви ми, духовенство, монашество і миряни Самбірсько-Дрогобицької єпархії, зібрались, щоб роздумати над тим, як пожвавити парафіяльне життя і переосмислити важливість душпастирського служіння у світлі викликів сучасного світу. Розвиток парафіяльної громади повинен бути нашим пріоритетом, адже саме в ній віруючі найчастіше вперше зустрічаються з Христом: чи то через участь у Божественній Літургії в неділю і свята, чи то через хрещення, весілля або похорон, тощо. Тому, оживляючи наші парафії, ми співдіємо з Богом у місії спасіння людини і таким чином плекаємо та оживляємо цілу Церкву. Наш собор має подвійне завдання. Насамперед, я очікую, що впродовж цих трьох днів нам вдасться спільними зусиллями проаналізувати труднощі, з якими зустрічаються наші парафіяльні громади, знайти способи розв’язання існуючих проблем та накреслити шляхи розвитку, оптимальні для умов Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Таким чином ми, тут зібрані делегати з різних куточків нашого прикарпатського краю, послужимо даром нашого досвіду і талантів зміцненню наших парафій. З іншої сторони, за задумом Священного Синоду Єпископів УГКЦ наш єпархіальний собор випереджує Патріарший собор, який відбудеться у вересні наступного року у м. Івано-Франківську. Тому, сподіваюсь, впродовж цих трьох днів ми зуміємо своїм даром послужити й іншим архиєпархіям, єпархіям та екзархатам УГКЦ, запропонувавши власні здобутки на цей Патріарший Собор. Наша праця проходитиме в руслі Синодальної стратегії розвитку нашої Церкви, яку Блаженніший Святослав представив у своєму Пастирському листі «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» (2 грудня 2011 р.Б.). У цьому документі Отець і Глава УГКЦ робить наголос на кількох основних пріоритетах та складових «живої парафії»: Боже слово і катехизація ( що є основою особистого, родинного, парафіяльного та суспільного життя), Літургія і молитва (тобто освячення часу і простору – ламанням хліба, таїнственним життям Церкви і молитвою), Служіння ближньому - Дияконія (або харитативна діяльність), провід – управління дарами, плекання і служіння єдності - сопричастя та місійний дух. Звичайно, за такий короткий час важко охопити всі ці елементи, тому іменована мною Підготовча соборова комісія запропонувала зосередитись на трьох основних блоках: Боже слово і катехизація, Літургійне життя та соціальне служіння. Впродовж кількох місяців над цими темами всі ми роздумували під час реколекцій по наших парафіях та на передсоборових регіональних зустрічах. Тому сподіваюсь, що Ви як делегати вже ознайомлені з проблематикою та, будучи належно підготованими, представлятимете тут не лише власну думку, але й міркування Ваших братів і сестер, з якими Ви спілкувались на парафіяльному та деканальному рівні. Дорогі в Христі! Закликаю всіх Вас приступати до роботи, відчуваючи відповідальність і зацікавлення у розвитку наших парафій. Звичайно, тут на соборі ми ділитимемося власними дарами і талантами, якими нас обдарував Господь, а також досвідом, який ми здобули впродовж нашого життя. Проте, будуючи живу парафію, маємо пам’ятати слова Псалмоспівця: «Коли не Господь збудує дім, даремне будівничі трудились» (Пс.127,1). На церковному соборі маємо насамперед вслухатись в те, що промовляє до нас Господь, бо тільки Його відповіді будуть найвичерпнішими, а розв’язки – найоптимальнішими. Тому ми й розпочали нашу роботу молитвою, тому ця молитва пронизує наші засідання… Нехай Святий Дух провадить нами і надихає на правильні рішення. Бажаю усім нам плідної праці! З Богом, починаймо. + Ярослав 16 жовтня 2014 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Проповідь з нагоди Преображення Господнього

20 серпня 2014
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші та Всечесніші отці!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні ми урочисто святкуємо літургійний спомин Преображення Господнього – реальної події з життя Господа нашого Ісуса Христа, про яку нам розповідає Євангеліє. Земне життя нашого Господа добігало до кінця. Зближався час Його страстей і голгофської смерті, а разом з тим і час випробовування віри Його учнів — майбутніх апостолів. Учні щиро вірили, що Ісус є обіцяний Месія, про Якого писали Мойсей і пророки. Однак Євангельські події вказують, та й самі апостоли пізніше признаються, що ця віра затьмарювалася в їх розумі від тих неправдивих поглядів на Месію, які ширили в єврейському народі книжники і фарисеї. Загально прийнятою була думка, що Месія, прийшовши на землю, згуртує весь єврейський народ, переможе його ворогів, завоює цілий світ і дасть своєму вибраному народові можливість насолоджуватись невимовним щастям на землі. Під впливом таких упереджень були також апостоли, і тому вони ніяк не могли погодитись з тим, що їх учитель, такий могутній і славний, може бути зневажений, скатований, розп'ятий. Через це Христос скріплював віру своїх учнів беззаперечним доказом свого Божества. Необхідно було явити учнями Свою славу — ту славу, яку Він мав в Небесного Отця перед сотворенням світу, яка належала Йому як Синові Божому, одноістотному з Отцем і Святим Духом. Цю безмірну славу Сина Божого ми виразно добачаємо впродовж всього земного життя Ісуса Христа. Також і сьогоднішньому євангельському читання про неї дізнаємось: «…узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору і переобразився перед ними: обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло. І ось з'явилися їм Мойсей та Ілля і з ним розмовляли…» (Мт. 17, 1-8). Улюблені у Христі, преображення Господнє належить до одних з найбільш знаменних подій в земному житті Ісуса Христа. Своє Божество Ісус приховував під виглядом тіла, затаював свою славу перед людським оком, а на горі Тавор Господь являється апостолам - ким справді був - тобто Богом. Тому й пише Євангелист Іван: «І ми славу Його бачили, - славу Єдинородного від Отця, повного благодаті та істини» (Ів. 1.14). Цим прославленням Ісус хотів зазначити, що хто слідуватиме за ним на Голготу, то йому на кінці важкої дороги розкриється незрівнянне щастя - з терпіння зрине спасіння. Тож завдання людини - стреміти до звершенного переображення свого життя, щоби з хмарних земних низин завітати до світлих, небесних вершин, тобто до місця всякого добра. Із сьогоднішнього Євангелія також бачимо, що саме під час молитви здійснюється оце Таворське чудо, Христос осяяний славою Божества. Тому і для нас щоденна щира молитва приватна, чи спільнотна у Божому храмі, повинні стати джерелом благодаті та духовного очищення. І це є нагода кожному із нас почути в глибині душі постійний та люблячий голос Небесного Отця: „Ти є син (дочка) мій улюблений, котрого я вподобав!” Отже добра сердечна молитва робить нас дітьми Божими, захоронює від байдужості та духовного очерствіння. Для прикладу погляньмо на плоди фруктових дерев, які ми приносимо для освячення на свято Преображення. Зовсім недавно вони були маленьким та непридатним до споживання, але під дією сонця та вологи вони дозріли та стали приємним на смак. Під дією усердної молитви і ми стаємо іншими, наповнюємо своє життя Божими чеснотами. Не забуваймо також і про ті життєдайні середники нашого преображення, котрими є Святі Тайни, а зокрема Сповідь та Причастя. Кожна Свята Літургія – це та Таворська вершина, на якій ми можемо зріти сяйво Божого Царства. Приступаючи до Господньої трапези, кожен стає причасником життя Божого, сповнюється радістю від участі в Божій славі та власного внутрішнього преображення. На горі Тавор Небесний Отець свідчить про Ісуса Христа : «Це - мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте!». Словами «Його слухайте!» Бог Отець посилає Ісуса Христа людству як єдиного і остаточного Вчителя. З повеління: «Його слухайте!» випромінює повнота Божественної влади, але також повнота любові Бога до людини. Бо послух Ісусові є для нас не тільки обов’язком, який випливає з буття християнина, але також ласкою, привілеєм, даром. Він є Дорогою, йдучи за Ним, не заблукаємо. Він є Правдою, слухаючи Його, осягнемо правдиве визволення (пор. Йо 8, 32). Він є Любов’ю, а отже, прагне виключно нашого добра, коли скеровує до нас своє слово. Він є Життям, слухаючи Його слово, маємо доступ до вічного життя, бо слово Його — «Дух і життя» (пор. Йо 6, 63). У сьогоднішньому Євангелії також читаємо, що ставши свідками Таворського чуда учні впали обличчям до землі й вельми злякались. Тоді Ісус підійшов, доторкнувся до них і каже: «Устаньте, не страхайтеся!» (Мт 17, 7). Дотик Бога усуває із людського серця збентеження і страх, та вливає до нього силу і відвагу. Божий дотик позбавляє людське життя стагнації, інертності і пасивності. Як часто чути ці слова в Святому Письмі: «Устань!». Господь каже до Мойсея на Синай пустині: «Устань вийди поперед людей … Ось я стану перед тобою там на скелі, на Хориві, і коли вдариш ти по скелі, вода зрине з неї, і люди питимуть (Пор. Вих. 17. 5-7). «Устань та їж, бо далека тобі дорога», — сказав Божий Ангел Іллі. «Вийди з печери і встань на горі перед Господом» — закликав вже сам Господь до пророка (пор. 1 Цар. 19, 7. 11). Пророк Єзекиїл згадує своє пережиття зустрічі з Богом: «Рука Господня була там на мені і він сказав мені: «Встань, вийди на рівнину, і Я там говоритиму з тобою» (3, 22). «Встань, іди в Ніневію, оте велике місто, і проповідуй проти нього» — наказує Господь пророкові Йоні (1,2). «Встань, візьми Дитятко і Його матір, і втікай в Єгипет», — каже Ангел св. Йосифові (Мт 2, 13). «Встану і піду до мого батька», — вигукуй блудний син в хвилині прозріння (Лк 15, 18). «Встань і йди в Дамаск», — чує Савло, коли від Божого світла повалився до долу і осліп (Дії 22, 10).Кожного разу, коли відбувається щось важливе і вирішальне, людина мусить встати. Пряма постава відрізняє людину від тварини. Завдяки їй людина може розмовляти з Богом віч-на-віч, як Мойсей на горі Синай. Вона виражає надзвичайну гідність покликання людини — бути партнером Бога, продовжувати Його діло сотворення і переображення створіння. Постава стояння на ногах є водночас поставою слухання, готовності... Сьогодні наша країна переживає дуже непрості часи військової агресії жорстокого сусіда. На 23-ій річниці незалежності, яку Україна відзначатиме за кілька днів, її громадяни сповнені страху і непевності в майбутньому. У цій ситуації нехай Господній дотик усуне страх і непевність також із наших сердець, нехай наповнить силою і відвагою до дальших кроків на дорозі нашого життя і покликання свідчити і захищати правду, свій народ і свою Батьківщину... «Устаньте, не страхайтесь!» - ці слова підтримки Вчителя звернені особливо сьогодні до нас, до народу України... . Сьогодні, у м. Стебнику, ми посвячуємо храм. Це дім Божий, який вдячні люди будували кільканадцять літ. Богослови називають храм – «небом на землі», «переображеним творінням». Це плід людських рук, який силою освячувальних молитов стає Божим даром, місцем, де молитва стає особливо мила Богові. Також це простір, де молільники мають переображатися – ввійшовши в нього, змінюватися і ставати кращими, одухотворюватися. Тому можемо сказати, що храм – це гора Тавор, на якій, згідно з Переданням, відбулося Господнє Переображення. Нехай цей храм, який ми сьогодні освятили, буде тим постійним місцем нашого особистого преображення, місцем нашої постійної зустрічі з Богом. Кожна Божественна Літургія є «горою преображення», де ми можемо відчувати близькість Господа. Незадовго ми зійдемо з цієї нашої «гори» молитви й застанови і підемо, щоб продовжити нашу місію у світі. Нехай на цій дорозі нас супроводжує Марія-Одигітрія, «Путеводительниця», яка провадить наш народ і цілу Церкву назустріч Господеві. Стараймося щоби разом з плодами, що ми їх сьогодні принесли до храму на освячення ми також віддавали Господеві гідні плоди нашого побожного життя. Нехай вони будуть покладені в скарбницях Небесного Царства. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 19 серпня 2014 року Божогом. Стебник Детальніше...

Великоднє послання владики Ярослава (Приріза)

15 квітня 2014
Смерти празнуємо умертвіння...іншого життя вічного начало(Тропар 7-ї пісні Канону Пасхи) ВСЕСВІТЛІШІ ТА ВСЕЧЕСНІ ОТЦІ!ПРЕПОДОБНІ ЧЕНЦІ ТА ЧЕРНИЦІ!ДОРОГІ У ХРИСТІ БРАТИ І СЕСТРИ! ХРИСТОС ВОСКРЕС!Воскресіння Христове, святкувати яке знову сподобив нас Господь, – це велике, світле і радісне свято. Воно велике, бо змінило історію світу. Світле, бо просвітило темряву, яка охопила свідомість людей. Радісне, бо звільнило людський рід від тягаря гріха та його трагічних наслідків. У Воскресінні Христовому полягає вся сутність християнства, бо Пасха є безсумнівним доказом того, що Христос є не просто Учителем, Пророком чи Проповідником, а Сином Божим, Спасителем людського роду. Немає більшого, світлішого і радіснішого для християнина свята, ніж празник Христової Пасхи! Немає урочистіших слів, ніж великоднє привітання «Христос воскрес!» Де б не лунали ці слова – повсюди вони сповнюють трепетом кожну християнську душу, а серце зігрівають полум'ям віри. У цих словах – віра мучеників та ісповідників, які відважно зносили насміхання й побиття, йшли на страждання і смерть. У цих словах – витривалість подвижників, які силою благодаті Божої перемагали пристрасті людської природи. У цих словах – жива сила, якою святі безсрібники і чудотворці зцілювали хворих. Упродовж двох тисяч років сотні тисяч святих чоловіків і жінок беруть на себе солодке ярмо воскреслого Христа (пор. Мт. 11, 29–30) з трепетною вірою в те, що їх духовні подвиги не є даремними. Тому, «маючи навколо себе таку велику хмару свідків» (Євр. 12, 1), чуючи або промовляючи слова «Христос воскрес», і ми сповнюємося радістю та разом із Церквою співаємо: «Нині все наповнилося світлом: небо, і земля, і глибини підземні. Нехай же празнує вся вселенна Христове воскресіння, – в якому ми утверджуємось» (Тропар 3-ї пісні Канону Пасхи). Євангеліє розповідає нам про те, що після свого воскресіння Христос з'явився жінкам-мироносицям і сказав їм: «Радуйтеся!» (пор. Мт. 28, 9). Цей заклик сьогодні звучить і до всіх нас. Тому радіймо, бо Господь постраждав і помер задля нашого спасіння. Радіймо, бо воскреслий Господь відкрив нам двері воскресіння і вічного життя. Суть християнської віри та пасхальної радості полягає не просто в переконанні, що воскресіння Христове звільнило людство від тягаря гріха і смерті, а й у впевненості в тому, що ним Він зцілив людську природу. А кожен християнин, у Христа хрестившись, у Христа зодягнувся (пор. Гал. 3, 27) та має можливість причаститися цієї нової, зціленої природи. Воскреслий Христос, як колись своїм учням, сьогодні продовжує являтися нам невидимим чином. Він приходить до кожної людини, стукає у двері людського серця, до кожного скеровує Своє слово. Нашим завданням є почути Христа, вийти Йому назустріч та одухотворити і змінити своє життя. Маємо кріпитися надією, що Христос завжди готовий виявити до нас свою безмежну любов, як Він показав її на хресті, промовивши до розбійника: «Сьогодні будеш зо мною в раю» (Лк. 23, 43). Ще одним приводом для цієї надії є слова св. Йоана Золотоустого: «Увійдіть всі в радість Господа Свого... Нехай ніхто не засмучується гріхами, бо прощення з гробу засяяло...» Для кожного вірного вмирання для гріха має завершитися воскресінням до вічного життя. Щоб його отримати, ми покликані духовно подвизатися через покаяння, очищення, молитву і освячення. Цей шлях непростий і тривалий, але завдяки Христовому воскресінню можемо вже за земного життя долучатися до цього вічного життя через причастя Євхаристійних Тіла і Крові Ісуса Христа. Чим, як не сяйвом Святої Пасхи, розсіємо туман життєвих печалей? Пасхальна радість допомагає нам не просто забути про наші труднощі, скорботи та проблеми, про дійсність, яка часто сповнена ненависті, ворожнечі, підозри та зневіри, – вона перемінює кожен смуток і журбу на радість і надію. Там, де приходить світло воскреслого Спасителя, немає місця для темряви зневіри чи страху, але навпаки – настає пробудження нового життя і вічної радості.Згубні наслідки гріха і зла наш український народ особливо гостро відчуває останнім часом, коли після кількох місяців внутрішніх суспільно-політичних конфліктів наша Батьківщина зазнала нападу зовнішнього агресора. Проте ми віруємо, що жертва тих, хто віддав життя за рідну землю і народ, принесе свої благодатні плоди, а торжество Пасхи Христової продовжуватиме звершуватися в нашому суспільстві й у нашій християнській країні буде що раз більше утверджуватися нове життя, засноване на Божому законі, на Божій істині й любові. Христова Пасха не є тимчасовою подією далекого минулого, а реалізується впродовж історії, бо, незважаючи на всі потуги та підступи зла, добро завжди торжествує. Свідченням цього є і наша Українська Греко-Католицька Церква, яка цього року святкує 25-ліття своєї легалізації після того, як Божою силою після довгих років переслідування з боку безбожного імперського режиму вона воскресла з катакомб. Наприкінці цього року, під час нашого Єпархіального собору, ми роздумуватимемо над новими перспективами до пожвавлення життя та діяльності наших парафіяльних громад, щоб у нових умовах вони були для кожної людини «місцем зустрічі з живим Христом». Дорогі в Христі! Вітаю всіх зі світлим празником Воскресіння Христового! Нехай радість Христової Пасхи – празників Празника і Торжества усіх торжеств – завітає до кожного дому. Поділімося нею з рідними, близькими, друзями і знайомими. Передаймо її скорботним і знедоленим, хворим і немічним, усім тим, хто потребує нашої уваги й підтримки. Донесімо її і тим, хто з різних причин перебуває далеко від рідного дому. Нехай воскреслий Господь допоможе всім нам подолати труднощі і негаразди, скріплюючи нас в надії на перемогу добра над злом та істини над неправдою! Благовість Христової Пасхи нехай поширюється українською землею, щоб вона сповнилася справжньою радістю, яку дарує тільки воскреслий Господь. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! + ЯРОСЛАВ,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у Квітну неділю 2014 року Божого Детальніше...

З приводу геройської смерті блаженної пам'яті

22 лютого 2014
Дрогобич, 21 лютого  2014 р. Б. Слава Ісусу Христу !  З приводу геройської  смертіблаженної пам'яті Олега УШНЕВИЧА,Йосипа ШИЛІНГА,Богдана СОЛЬЧАНИКА,Володимира ЖЕРЕБНОГО,Богдана ВАЙДИ,Володимира ТОПІЯ та інших наших невинно убієнних братів і сестер висловлюємо родинам покійних, їхнім друзям і знайомим глибоке та сердечне співчуття. З вірою у воскресіння всі ми сприйняли сумну звістку про геройську смерть наших братів у Христі – блаженної пам'яті Олега, Йосипа, Богдана, Анатолія і Богдана та інших невинно убієнних. Разом із кращими синами і дочками українського народу на Майдані у Києві вони загинули, коли стали на захист дарованих Богом фундаментальних цінностей: людської свободи і прав, соборності та незалежності Української Держави, гідного майбутнього для співвітчизників. Ми віримо, що ці люди – справжні герої і мученики, які у своєму доленосному подвигу боротьби за свободу і справедливість на рідній землі виконали свою духовну місію. Тим самим вони стали справжніми синами нашого Небесного Отця, адже їхній подвиг – це пряме виконання Божих настанов і слів: «Ніхто не спроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15, 13). Любить той, хто перебуває зі своїм народом у Бозі, і наші невинно убієнні брати і сестри засвідчили це своєю мученицькою смертю. Вони йшли до кінця, знаючи, що передусім у своїй совісті будуть чисті, бездоганні та виправдані перед Богом. Ці герої і мученики назавжди вложили в наші серця цінність християнської свідомості й правильних життєвих ідей, позицій і пріоритетів. Їхня кров для нашої нації – насіння, як писав колись про християнських мучеників церковний письменник Тертуліан. Воно має сприяти нашому християнському і національному вихованню, становленню нашої патріотичної свідомості і натхненню до жертовної праці й подвигу задля подальшого утвердження вічних і божественно-людських цінностей миру, справедливості та свободи серед нашого народу і людства загалом.  Єднаючись з усією Україною через спільну молитву за усіх загиблих героїв нашої землі, дякуємо Богові за дар їхнього земного життя, за їх приклад великих християнських чеснот віри, надії і любові. Нехай Господь Бог кріпить родини, близьких і друзів блаженної пам'яті Олега УШНЕВИЧА, Йосипа ШИЛІНГА, Богдана СОЛЬЧАНИКА, Володимира ЖЕРЕБНОГО, Богдана ВАЙДИ і Володимира ТОПІЯ та інших невинно убієнних у цьому нелегкому випробуванні, а переставленим слугам Божим – невинно убієнним нашим землякам, які стали прикладами жертвенної любові до України – подасть вінець небесної слави й вічну пам’ять. Благословення Господнє на Вас! + Ярослав (Приріз),ЄпископСамбірсько-Дрогобицький Детальніше...

Пастирське послання з нагоди скликання Єпархіального собору

03 лютого 2014
Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Уже впродовж кількох років триває реалізація синодальної стратегії «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». У цьому руслі Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви постановив провести у 2015 р.Б. Всецерковний Патріарший Собор, а у 2014 р.Б. – єпархіальні Собори. На виконання цієї Синодальної постанови я, як Самбірсько-Дрогобицький єпархіальний єпископ, своїм декретом скликав єпархіальний Собор, який відбудеться з 16 по 18 жовтня 2014 року Божого. В цьому надзвичайно важливому в житті нашої єпархії заході візьмуть участь духовенство, монашество і миряни. Це - працівники Єпархіальної курії, члени Колегії єпархіальних радників, члени Пресвітерської ради, Голови єпархіальних комісій, Ректор Єпархіальної семінарії, отці декани, делеговані священики від кожного деканату, представники монашества з терен нашої Єпархії та делеговані миряни з кожного деканату (див. кан. 238 ККСЦ). Ми свідомі того, що людина найчастіше вперше зустрічається з Христом саме на парафії - через участь у Божественній Літургії, хрещенні, шлюбі, похороні, через душпастирські відвідини… Парафія є спільнотою спільнот, у якій існують різні молитовні групи, братства та молодіжні організації. Плекаючи та оживляючи наші парафіяльні громади, ми тим самим плекаємо та оживляємо цілу Церкву. Тому головною темою, над якою ми розмірковуватимемо на нашому єпархіальному Соборі, є «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Нашим головним завданням є допомогти усвідомити всім вірним, що за оживлення парафії несе відповідальність кожен. Для нас дуже важливим є добре організувати діяльність парафії, щоб укріплювати єдність і любов між всіма членами Церкви. Зважаючи на важливість єпархіального Cобору і головної теми, яка на ньому обговорюватиметься, ми будемо наполегливо до нього готуватися. Для цього заплановано ряд заходів й ініціатив, аби у світлі Святого Письма та Церковного Передання спільно пізнати основні проблеми і виклики, які сьогодні стоять перед парафією, та знайти шляхи і способи покращення парафіяльного життя. Координуватиме підготовку до нашого єпархіального Собору спеціально покликана для цього Підготовча комісія. Ми готуватимемось у кілька етапів, зокрема – через реколекційні науки та регіональні зустрічі парафіяльних представників. У кожній парафіяльній громаді пройдуть реколекції з особливим наголосом на питаннях, які плануємо обговорити на Соборі (молитва, проповідь Божого Слова і соціальне служіння). Під час цих реколекцій гаряче заохочую не тільки зосередитись на науках реколектанта, але й обговорювати почуте та подавати свої відгуки і пропозиції щодо оживлення парафіяльної діяльності. Згодом відбудуться регіональні зустрічі представників кожної парафії, під час яких буде опрацьовано відгуки і пропозиції парафіян та під проводом Підготовчої комісії буде вирішено, які питання слід запропонувати до розгляду на єпархіальному Соборі. Під час цих регіональних зустрічей також буде обрано делегатів, які представлятимуть думку своїх громад на єпархіальному Соборі. Заплановані нами реколекції та регіональні зустрічі, важливі ще й тому, що особи, які братимуть у них участь, пізнавши проблеми, виклики і потреби, що сьогодні стоять перед парафіяльними громадами, сподіваюсь, повніше усвідомлять власну відповідальність за життя парафії і намагатимуться пожвавити її життя. Таким чином ми зможемо реалізовувати головне завдання нашого єпархіального Собору. Дорогі у Христі! Заохочую усіх до молитви за успішне проведення Собору Самбірсько-Дрогобицької єпархії «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Також прошу кожного активно долучитись до планованих підготовчих ініціатив. Сподіваюсь, що цей наш єпархіальний Собор, який ми проведемо у 25-ту річницю легалізації Української Греко-Католицької Церкви, підведе певний підсумок того, що нашій Церкві вдалося здобути від часу виходу з підпілля, а також на тлі нашої багатої історичної спадщини накреслить нові шляхи до пожвавлення життя і діяльності парафіяльної громади, щоб у нових умовах вона була для кожної людини «місцем зустрічі з живим Христом». + ЯРОСЛАВ (Приріз),Єпископ  Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у Неділю після Богоявлення ГНІХ,26січня 2014 року Божого  Детальніше...
^ Догори