SDE
Ярослав Приріз

Декрет проголошення Ювілейного року з нагоди 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії

16 січня 2018
Дрогобич, 26 грудня 2017 р. Б. Вих. № 17/1366 ДЕКРЕТ проголошення Ювілейного року з нагоди 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ та затвердження плану заходів з його проведення На славу Святої, Єдиносущної, Животворящої і Нероздільної Тройці, Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. Божою Милістю Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький, возлюбленим у Христі священнослужителям, богопосвяченим особам та мирянам Самбірсько-Дрогобицької єпархії Мир Вам у Господі! Враховуючи те, що у 2018 р.Б. сповнюється 25 років Самбірсько-Дрогобицької єпархії Української Греко-Католицької Церкви, яка як спадкоємниця однієї з найдавніших єпископських кафедр Київської Церкви – Перемишльської єпархії, з дотриманням церковних канонів, була створена грамотою Глави нашої Церкви, світлої пам’яті Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського12 липня 1993 р.Б. невдовзі після того, як в кінці 80-х на початку 90-х рр. ХХ ст. УГКЦ почала відновлювати свої церковні структури після десятиліть переслідування безбожним більшовицьким режимом; заслухавши думку Пресвітерської ради, зібраної 9 листопада 2017 р.Б.; бажаючи благодарити та прославити Господа за численні дари і благодаті, якими Він неустанно супроводжує Самбірсько-Дрогобицьку єпархію, а також висловити належну вдячність усім тим, хто спричинився до зародження, відновлення і розвитку її церковних організмів; дбаючи про те, щоб вірні Самбірсько-Дрогобицької єпархії зростали у єдності, святості і свідомій приналежності до своєї місцевої Церкви, в якій ми прилучаємося до Таїнств нашого освячення і спасіння, ПРОГОЛОШУЮ Ювілейний рік Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ, який триватиме з 14 січня 2018 р.Б. по 13 січня 2019 р.Б., та ЗАТВЕРДЖУЮ «План заходів на Ювілейний рік з нагоди 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ» (див. Додаток 1) Для якнайкращого втілення в життя згаданих заходів благословляю Головам Єпархіальних комісій, отцям-деканам, душпастирям та керівникам інших єпархіальних структур у тісній співпраці з Протосинкелом Самбірсько-Дрогобицької єпархії преосвященним владикою Григорієм (Комаром) опрацювати детальніший план заходів у сфері їхньої відповідальності. Закликаю усіх вірних Самбірсько-Дрогобицької єпархії взяти активну участь у відзначенні Ювілейного року як часу відновлення у вірі, зростання у любові, плекання живої надії на кращу долю нашого боголюбивого українського народу та на подальший розвиток Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Віддаючи цей Ювілейний Рік під Материнський Покров Пресвятої Богородиці, уповаючи на молитовне заступництво блаженних новомучеників нашої Єпархії, прикликаю над усіма благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця і причастя Святого Духа! Декрет вступає в силу від 14 січня 2018 р. Б. + Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький прот. Любомир Митник, віце-канцлер Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (2018)

01 січня 2018
Сьогодні Христос народжується у Вифлеємі від Діви, сьогодні Безпочатковий починається і Слово стає тілом…  (Стихири на хвалитних Утрені Різдва)   Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі в Христі брати і сестри!  Христос рождається!   Різдвяна благовість пронизує простори Вселенної, як і дві тисячі років тому, долаючи кордони, преображаючи світ, вселяючи в людські серця радість і надію. Христос народився і долучився до людської знедоленості. Він прийшов не в славі, а в приниженні - у невеликому місті Вифлеєм, в убогій печері в яслах, бо ніхто не прийняв Його у свій дім. У таких скромних умовах народжується Предвічний Бог, який устами пророка Ісаї говорить про себе: «Небо - мій престол, а земля - мій підніжок. Який дім ви мені могли б збудувати? І де те місце, на якому я міг би спочити? Все моя рука зробила, і так усе те сталося» (Іс. 66, 1-2). Різдво Сина Божого – одна з найбільших таємниць Великого Бога. Для багатьох вона незрозуміла, у багатьох викликає захоплення, а дехто навіть зневажливо ставиться до неї та ігнорує її. Але, як відомо, від того, що ми не помічаємо сонце, воно не перестає світити і зігрівати світ. Хтось може не сприймати прихід Сина Божого у світ, але це не применшує Божественного промислу стосовно людського роду. Христос приходить, охоплюючи всю повноту людського буття і відкриваючи нам можливість прилучитися до Божественного і вічного життя. Він відроджує гідність людини, створеної на образ і подобу Творця (пор. Бут. 1, 26), обдаровує нас новим, християнським життям, яке є запорукою нашого вічного буття в Небесному Царстві. За словами преподобного Єфрема Сирійського, «Божество прийняло на себе печать людини, щоб людство прикрасилося печаттю Божества» (Піснеспіви на Різдво Христове). Тому в ці святкові дні людський рід молитовно прославляє Різдво Христове та з особливим трепетом вклоняється Божій Дитині. Небо і земля нині торжествують, бо воплочується Спаситель світу, який, будучи Сином Божим, зі своєї любові до нас стає Сином Людським; стає тим, ким Він не був, щоб нас зробити тими, якими ми повинні стати. «Христос народжується – славте, Христос з небес – зустрічайте, Христос на землі – бадьортеся!» – закликає нас Церква у своїх різдвяних гімнах (Канон Утрені Різдва). Тому серед різноманітних життєвих негараздів не біймося зустріти нашого Спасителя. Він стоїть і стукає в двері серця кожного з нас, очікуючи, що ми щиро приймемо Його і Він народиться в нас, як колись у вифлеємському вертепі. Ми ж підносімо хвалу Богові не лише молитвами та піснеспівами, а й добрими справами на благо ближнього, рідного народу та для зростання Церкви. Таїна Христового народження у Вифлеємі матиме для нас значення тільки тоді, коли Божий Син народиться в душі кожної людини. Тож якщо хочемо, щоб і в нашому серці оселився Христос, будьмо милосердними до ближніх, долаймо грішні пристрасті – Він прийде і просвітить, розрадить і обігріє нас. Приймаючи Христа, ми стаємо причасниками Його благодаті, сили і слави, істини та любові! Різдво Христове – це свято невимовного торжества й радості, бо Господь замешкав серед свого народу. Тому ми сповнені впевненості, бо якщо Бог з нами, то хто проти нас: «Задумуйте задуми, та вони не вдадуться; давайте накази, та вони не здійсняться, бо з нами Бог!» (Іс.8, 10). І ця наша радісна впевненість є нескінченною, бо присутність Бога у світі, у людській історії і в житті кожного з нас не переминає, як Він сам пообіцяв: «Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20). Дорогі в Христі! Різдво Христове дарує нам віру, надію й любов, відкриваючи шлях до життя вічного, до торжества правди й добра. На жаль, цьогорічна різдвяна благовість звучить в неспокійному світі, в якому панує агресія, несправедливість, злоба і лукавство. Уже кілька років проти нашої Батьківщини ведеться війна, постріли і вибухи якої відлунюють батьківським і материнським болем, сирітським плачем і вдовиним горем по всій нашій землі та навіть далеко поза її межами. «Як страждає один член, страждають усі з ним члени…» – каже апостол Павло (І Кор. 12, 26). Тому ми співпереживаємо зі всіма, хто через війну і ворожу окупацію на Сході й Півдні України не може вповні відчути радість Христового Різдва. У цій непростій ситуації, коли ми перебуваємо у смертельній небезпеці від зовнішньої військової агресії та внутрішньополітичних чвар, нас надихають слова пророка Ісаї: «Будьте мужні, не бійтесь! Ось Бог ваш!… він прийде й спасе нас» (Іс. 35, 3-4). Пам’ятаймо, що Христос приніс на землю мир, тому маємо жити в однодумності та любові, і це допоможе нам встояти під час різних життєвих випробувань. Ми вступаємо в новий рік Божої благодаті. Це 1030-й рік від Володимирового Хрещення Русі-України, коли наш народ відкрив перед Христом двері свого серця. Якщо перед лицем різноманітних викликів і загроз ХХІ ст. ми хочемо вбезпечити наш український дім, то продовжуймо будувати його на надійному фундаменті. Бо каже Христос: «Кожний, хто слухає ці мої слова й виконує їх, подібний до розумного чоловіка, який збудував свій дім на скелі. Полила злива, потоки розлились, подули вітри й натиснули на той дім, та він не повалився, бо був збудований на скелі» (Мт. 7, 24-25). Тому дбайливо зберігаймо християнську віру, яку ми прийняли понад тисячоліття тому, і старанно дотримуймося моральних цінностей, виховуючи наших дітей і молодь у вірності Христові та Його Церкві. Наступний 2018 рік Божий – ювілейний для нашої Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Ми відзначаємо 25 років відтоді, як 12 липня 1993 р. Б. за рішенням Синоду єпископів її створив тодішній Глава нашої Церкви, світлої пам’яті Блаженніший Мирослав Іван Любачівський в умовах, коли наша Церква поставала з руїн після кількох десятиліть переслідування більшовицьким режимом. Відзначаючи цей ювілей, ми хочемо подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти дяку всім, хто впродовж цього періоду вірно та великодушно підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Спогадуючи минуле, ми з вірою споглядаємо у майбутнє, благаючи Господа, щоб Він і надалі своєю могутньою десницею благословив та підтримував наші душпастирські ініціативи на служінні Божому людові. Дорогі в Христі! Сердечно вітаю всіх вас зі святом Христового Різдва! Нехай милосердний Господь благословить нам провадити земне життя в мирі й благочесті з надією на вічне спасіння. Розпочнімо новий 2018 рік Божий у твердому переконанні і молитовному очікуванні, що «Господь народові своєму дасть силу, Господь благословить народ свій миром» (Пс. 29, 11). Нехай по всьому світі зникне злоба, стихне ворожість, а запанує мир і спокій, щоб разом з небесними силами людський рід заспівав радісну пісню: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання!» (Лк. 2, 14). Прославляймо Господа в наших колядках і вертепах, продовжуймо древні традиції нашого народу та передаваймо їх майбутнім поколінням, несучи різдвяну радість від хати до хати вулицями наших міст і сіл. Нехай ця радість дійде до всіх, хто перебуває далеко від рідного дому, до тих, хто захищає наш мир і спокій, до поранених, недужих, немічних і самотніх. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами!   ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! + ЯРОСЛАВ (Приріз), Єпископ  Самбірсько-Дрогобицький   Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці, у празник Святого Миколая, Архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця, 19 грудня 2017 року Божого Детальніше...

Вступне слово на відкритті науково-практичної конференції «Виховні ідеї митрополита Андрея Шептицького в освітньому просторі сучасної України»

13 жовтня 2017
Вельмишановна пані Ректор,Високодостойні професори, викладачі,Всесвітліші та всечесніші отці,Дорогі студенти, шановні учасники нашої науково-практичної конференції. Я радий вітати організаторів, доповідачів та учасників конференції про виховні ідеї митрополита Андрея Шептицького в освітньому просторі сучасної України. Хотілося б, щоб вона не лише була доброю нагодою для зустрічі однодумців, але й послужила поштовхом для нових і, надіюсь, плідних досліджень великої спадщини цього українського Мойсея. «У кожній праці і в кожнім слові я шукаю лише добра для народу, зглядом котрого почуваюся до важних і святих для мене обов’язків», - писав митрополит Андрей. Ці слова можна назвати гаслом усіх його ініціатив і трудів. І це його великий нам заповіт. Митрополит був людиною глибокої культури, мудрого слова, широких поглядів, сильної волі та сміливої дії. Він промовляв і надалі продовжує промовляти до людей усім своїм життям. Для нас він –  пастир, богослов, вихователь, проповідник, святитель, будівничий, меценат, дипломат та святий учитель віри. Перелік зробленого ним ніколи не буде вичерпним. Митрополит Андрей – приклад для всіх нас, як можна вірно і жертовно служити Божому народові. Він не лише кермував Церквою – він розвивав цілу християнську цивілізацію Галичини, привносячи християнські цінності в такі суспільні сфери, як освіта, наука, мистецтво, охорона здоров’я, законодавство тощо. І всюди він діяв справді як Слуга Божий. Митрополит Андрей був не лише духівником, а й великим просвітителем і натхненником українства та його культури. Він був переконаний, що день волі українського народу прийде, тому передав духовним своїм дітям прозорий план «Як будувати Рідну Хату». Це послання стало дороговказом духовно-культурного розвитку української нації. Особливий акцент у ньому Митрополит робить саме на виховній функції Церкви, але, вважаю, що всі ці поради і настанови відносяться і до родини, і до освітніх закладів. Послання «Як будувати Рідну Хату» подає вказівки, як вийти із важкого становища, як морально оздоровити націю. У цій праці, написаній у грудні 1941 року, можна знайти розв'язки й ліки на різні проблеми й труднощі, що їх сьогодні переживає Україна. Мудрість та практичні організаторські здібності Митрополита Шептицького яскраво проявили себе у його словах та діях щодо освіти. Він був системною людиною і справді намагався будувати систему - чи то кооперативів, чи то освітніх, чи то культурних установ. Закладав сиротинці, школи, народні доми і читальні, професійні школи, малі семінарії, наукові товариства, зрештою заснував Греко-католицьку богословську академію, яка від дня заснування розумілася ним і її ректором о. Йосифом Сліпим як майбутній український університет. Він вмів бачити талант та завжди шукав способи його підтримати, завдяки його меценатству сотні українських дітей та молоді змогли навчатися і закладати основу майбутньої української інтелігенції. Така тактика дозволила йому виховати більше 200 семінаристів закордоном, які пізніше допомагали йому як священнослужителі у душпастирській та науковій праці у митрополії. Він засновував чоловічі та жіночі гімназії, підтримував їх фінансово. Митрополит допомагав не лише талановитим студентам, але загалом прагнув підвищити рівень освіченості населення. Якщо зібрати разом усі його ініціативи - освітні і господарчі, то стає зрозумілим, що ці сорок років його зусиль сьогодні назвали б дивом і великим проривом. Життя Митрополита також вчить нас великої довіри до Бога. У часі своєї кончини він бачив, як тоталітарна система руйнувала все те, що він так віддано будував все своє життя, але пройшло 50 років і ми бачимо, що всього не зруйнувала, ми відбудовуємо націю на закладеному ним фундаменті. Велику роль Митрополит приділяв Церкві та її суспільно виховній та освітньої ролі, тому як його спадкоємці, ми почуваємося відповідальними розвивати цей спадок. «Церква відіграє важну роль у будівництві Батьківщини, про це не можна сумніватися... Церква виховує народи, вона вщіплює в душу дитини ті християнські чесноти, які роблять з неї доброго патріота і мудрого громадянина», - писав Митрополит Андрей. Якщо повернутися до теми конференції, то я певний, що ми дізнаємося багато ще нової інформації і відкриттів у галузі просвітництва Праведного Митрополита, однак, що може їх об’єднати? У пастирських посланнях та інших працях Андрея Шептицького знаходимо чимало висловів про правдиву мудрість. Мабуть, мудрість і є однією з його фундаментальних виховних ідей. Розповідають, що коли після 18-річної каторги в Сибіру ісповідник віри митрополит Йосиф Сліпий прибув у 1963 р. до Рима, то у своїх розмовах зі співробітниками часто посилався на мудрість свого великого попередника. Не раз ставав він посеред коридору, ставлячи собі самому запитання: «А що в цьому випадку зробив би покійний митрополит Шептицький?» Думка слуги Божого Андрея, його всеохопна мудрість були для Патріарха Йосифа найбільшим скарбом для будування майбутнього Церкви і для вирішення проблем своїх буднів. Тому розмова українців із Митрополитом Шептицьким не припиняється ніколи. Міняються епохи, та він незмінно промовляє до нас Божою мудрістю та обставинами свого життя – промовляє так, ніби є нашим сучасником. Поставмо й ми собі це питання: а що порадив би нам Митрополит Андрей Шептицький, якби був між нами сьогодні? Освячений барельєф на фасаді університету уприсутнює Праведного Митрополита Андрея Шептицького у нашому Дрогобицькому університеті, нехай він буде для всіх, хто навчає і навчається у ньому, порадником мудрості і заступником у Господі.   Детальніше...

Проповідь з нагоди 15-ліття академічного капелянського служіння в Дрогобицькому Педагогічному Університеті ім. Івана Франка

13 жовтня 2017
Дорогі у Христі! Ми щойно прослухали з Вами євангельську розповідь про обрання Христом 12-ох апостолів. У ній хочеться звернути вашу ласкаву увагу на три аспекти. По-перше, Євангелист Лука розповідає нам, що перш ніж обрати мужів, яким буде доручена проповідь Євангелія по всьому світі, тобто надзвичайно важливе завдання, Христос піднімається на гору, щоб помолитися. Це дуже важливий знак для нас. Христос вчить молитви найперше власним життям і прикладом. Його зв'язок з Отцем постійно проявляється як у публічній діяльності, так і в особистому довірливому спілкуванні з Ним. Гора у біблійній традиції – символ духовного подвигу, адже щоб зійти на неї, необхідні певні зусилля. Гора – піднімається над земною поверхнею, і це – говорить нам, що у молитві нам слід піднятися над земною метушнею, як співаємо на Божественній Літургії – «всяку нині житейську відложім печаль». Молитва – розмова з Богом. Перед тим, як «розмовляти з Богом», необхідно звершити певний духовний труд, зосередитися, зібратися з думками, віддалитися від того, що може бути перешкодою для стояння перед Богом. Без цього духовного приготування наша молитва не відбудеться і залишатиметься егоїстичним монологом, ніколи не досягне рівня діалогу з Тим, Хто, як наш Небесний Отець, найкраще знає, що нам найбільше потрібно. Те, що Христос молиться перед обранням апостолів вчить нас, що перед прийняттям важливих рішень, готуючись до виконання вагомих завдань, слід помолитись, щоб Бог своєю благодаттю скріпив наші скромні людські зусилля. Це добре усвідомлював наш український народ, виразивши це у відомій приказці: «Без Бога – ані до порога!». Тому ми зранку молимося і просимо Божого благословення на день, який нам належить прожити. Стаючи до роботи, прикликаємо Божу допомогу. В складних життєвих ситуаціях просимо поради і просвічення у Господа. У 1513 році Мікеланджело Буонаротті завершив фрески, які є окрасою Сикстинської каплиці у Ватикані. У чудовій сцені сотворення життєдайний палець Бога простягається і майже – але не зовсім – торкається простягнутого пальця напівлежачого Адама. Молитва є саме тим, що заповнює цю прогалину між цими двома пальцями. Адже Бог у Сикстинській метафорі є творча, життєдайна, спасаюча, відкуплююча рука, яка вічно простягається до нас, а історія спасіння є історією того, як підносилися наші руки (або відмовлялися підноситися) у безконечному прийнятті цього дару та благодаренні за нього. Другий момент, на який хочеться звернути увагу у сьогоднішньому євангельському читанні, це те, кого кличе Христос до важливої місії – бути Господніми апостолами, тобто посланцями. У ті часи, знаємо, існували визначні школи, які готували фахових промовців і мислителів. Здавалося б, саме їх вартувало б вибрати для проповіді Христового Євангелія. Проте Господь обирає простих і бідних людей, рибаків. І вони після невеликого періоду часу перебування з Ним, зодягнувшись силою з висоти у Зісланні Святого Духа, з провінційної Юдеї поширили Добру новину по всьому світі. Завдяки їх діяльності і посвяті Церква Христова зі спільноти кількох десятків найближчих послідовників Христа виросла у понад мільярдний Божий люд, що проживає на всіх земних континентах. «Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних» (1Кор.1,27). Сталося справжнє Боже чудо. Євангеліє проповідується не завдяки матеріальним ресурсам та майстерності людських зусиль, а завдяки Божій силі. Її, як це демонструє історія, не можливо заарештувати, ув’язнити, переслідувати, вбити… Вона завжди переможе. Чого це може навчити нас? – Якщо покладатимемось на Бога, то нам під силу навіть, здавалося б, нездійсненні речі. І це не лише у євангельській проповіді, але й у нашому повсякденному житті. З Божою допомогою прості рибаки, навчені Христом, змінили світ. З Божою допомогою і ми здатні ступати на нові рівні існування, сягати нових обріїв. Третій аспект, який зауважуємо, це – згадка про Юду Іскаріотського. Невже Всевідучий Господь не знав, що серед тих, кого Він вибрав, виявиться той, хто його зрадить? Хіба Бог не знав, що Адам, якого Він створив, згрішить, а його потомки розіпнуть Його? Очевидно, що знав. І тим не менше Він робить це, бо безмежно довіряє кожній людині. Перед кожним Він розкриває перспективи стати іншим, змінитися, стати кращим, навіть коли увесь земний досвід підказує нам, що це неможливо. Звичайно, не всі оправдовують оцю довіру Бога, і в цьому трагедія людини, і це завдає болю Богові. Але для багатьох це відкриває неймовірний шанс, завдяки якому і людина спасається, і небо радіє. Як каже Євангелист Матей, «Бо Син Чоловічий прийшов спасти те, що загинуло. Що ви гадаєте? Коли хтось має сто овець і одна з них заблудить, – чи він не кине дев'ятдесят дев'ять у горах і не піде шукати ту, що заблукала? І коли пощастить знайти її знову, істинно кажу вам, що радіє нею більше ніж дев'ятдесят дев'ятьма, що не заблукали. Так само і в Отця вашого Небесного немає волі, щоб загинув один з тих малих.» (Мт. 18,11-14). І скільки ж то таких прикладів ми знаходимо в людській історії, коли грішник «був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся.» (пор. Лк.15,24)! Пам’ятаймо про цю безмежну Божу довіру до нас! Дорогі у Христі! Євхаристія з грецької мови – «благодаріння», «подяка». Цією Божественною Літургією ми благодаримо Бога за 15 років започаткування капеланського служіння в нашому Дрогобицькому Педагогічному Університеті ім.. Івана Франка. Ми дякуємо Богові, Який благословив це добре діло. Ми також дякуємо усім людям доброї волі, завдяки яким воно починалося і триває. Насамперед, це – провід Університету, який 15 р. тому побачив перспективи цієї тоді незвичної справи. Незвичної для пострадянської України, синів і дочок якої до того кількадесят років переконували, що людину слід ізолювати від Бога і Церкви. Але справи потрібної, як в цьому віками переконався весь цивілізований світ, а зараз поступово, хоч і такими невпевненими кроками, повертається наша держава, запроваджуючи капеланське служіння в навчальних закладах, у війську, медичних установах, у в’язниці тощо. Ми сьогодні радіємо, що академічний капелан присутній на кафедрах Дрогобицького Університету, бо знаємо, що там він уприсутнює найважливішу кафедру – Кафедру Божої Премудрості, без якої неможливий повноцінний розвиток людської особи. Двохтисячолітня християнська антропологія трихотомічно розглядає людину як дух-душу-тіло. Чи допустимо перешкоджати росту якогось члена людського тіла, наприклад, руки чи ноги, чи будь якого іншого? Чи буде готовою до самостійного життя така людина? – Напевне, що ні! Так само і комплексний підхід до освіти та виховання людини не може обмежуватися лише її тілом і душею, а нехтувати її духом. Один з найбільших учених минулого ХХ ст. Альберт Ейнштейн стверджував: «Людство без релігії перебувало б у варварському стані свого розвитку… Релігія, мистецтво і наука – це три вітки одного дерева. Усі ці устремління спрямовані до облагороджування життя людини, до того, щоб вивести індивідуум зі сфери суто фізичного існування у сферу свободи». Дух людини має виховуватись у Дусі Божому, Святому! Створена на Божий образ людина може розвинути свої здібності, таланти й потенціал тільки у Бозі. Духовність породжує шляхетність, допомагає кожній людині стати людиною, а нації – нацією. У християнській моралі сконцентровані найвищі цінності цивілізації, тому християнські аргументи залишаються найвагомішими. Для того, щоб виховати здорову, культурну спільноту людей, нам необхідна цілюща сила християнської моралі. Християнське виховання виправдало себе у світовій педагогіці. Завданням українського академічного капелана є подбати, щоб паростки молодих поколінь защеплювались на цьому надійному стовбурі світових традицій, до яких наш народ прищепив Св. Володимир Великий у 988 р.Б. Добре, що теперішній провід нашого Університету це усвідомлює. Сподіваюся, що сьогоднішні урочистості дадуть ще більший поштовх розвитку академічного капеланства. Кожен ювілей – нагода поглянути у минуле, проаналізувати його і зробити висновки для майбутнього. Нехай таким буде і наш невеликий 15-літній ювілей капеланства в Дрогобицькому Університеті. Дякуймо Богові за досягнуте, розширюймо наші плани на майбутнє, шукаймо людей, які б допомогли нам їх реалізувати, та просімо Господа, щоб посилав на це наше служіння і труди Своє щедре благословення. Детальніше...

Великоднє послання владики Ярослава (2017)

05 квітня 2017
Великоднє послання преосвященного владики Ярослава (приріза), Єпископа Самбірсько-Дрогобицького 2017 рОКУ БОЖОГО Мир ВАМ у Господі та моє архиєрейське благословення! Прийдіть, усі вірні, поклонімся святому Христовому воскресенню,  ось бо прийшла через хрест радість усьому світові. (Стихири Воскресної утрені) Всесвітліші та всечесніші отці, Преподобні ченці та черниці, Дорогі В Христі брати і сестри!   Христос Воскрес! Цим християнським привітом, який несе надію і радість у наше повсякдення, ми вітаємося у великодній час у наших домівках, на вулицях наших міст і сіл. Чи замислювалися ми, який глибокий богословський сенс прихований у цьому пасхальному привітанні? Воно випромінює дивовижну силу, яка пронизує все наше єство. У словах «Христос воскрес!» зосереджена сутність християнської віри, сенс буття кожного християнина, адже коли б Господь не воскрес, то даремною була б проповідь апостолів і віра християн (пор. І Кор. 15, 14.17). Промовляючи цей привіт, ми ділимося з іншими вісткою про Христове торжество над смертю і гріхом. Вслухаючись у нього, ми нагадуємо собі про наше воскресіння наприкінці віків, бо, за словами апостола Павла, як в Адамі всі ми вмираємо, так у Христі всі оживемо (пор. 1 Кор. 15, 22). Ці слова кличуть нас до життя вічного, переконують нас, що ми мусимо вмерти для гріха, щоб сказати разом із апостолом: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20). Величному празнику Христової Пасхи передує особливий період підготування. Сподіваюся, що Великий піст став для кожного з нас часом власного духовного воскресіння з-під тягаря власних гріхів, пристрастей і прив’язань. Після належно пройденої великопісної мандрівки ми ще повніше переживаємо радість Христової Пасхи. У Страсний тиждень ми досвідчили драму останніх годин життя нашого Спасителя, таїнственно стаючи учасниками подій зради й неправди, нечесності й підлості, невірності й насильства.Син Божий добровільно віддав за нас своє життя, щоб вивільнити нас із полону гріха. Завдяки Божественній любові хрест, символ ганьби і страждань, став знаком перемоги, любові й надії. Смерть і несправедливість – це не кінець: Блага Вістка полягає в тому, що правда Христова завжди воскресає.За ненависним людським «Ні!» Богові в день Страсної п’ятниці наступило багатонадійне Боже «Так!» людині в недільний ранок Воскресіння Христового.Тому святий Іван Золотоустий вигукує: «Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос – і ти повалена! Воскрес Христос – і попадали демони! Воскрес Христос – і радіють ангели! Воскрес Христос – і життя триває!» (Слово в день святої Пасхи). У ці пасхальні дні радіємо, бо Христос воскрес із мертвих, переміг владу смерті, «подав нам життя вічне і велику милість». Радіє все творіння – святкує весь світ видимий і невидимий, тішиться людство, ликують ангельські сили. Ця пасхальна радість проникає до глибини душі. Вона з боязких і неписьменних рибалок зробила відважних і повних мудрості апостолів, які проповідували воскреслого Божественного Учителя по всій землі. Ця радість надихала мучеників та ісповідників, які не лякалися насмішок і переслідувань, а своїм життям і мученицькою смертю свідчили про віру в Ісуса Христа. Забезпечених людей ця тверда віра у Господнє Воскресіння провадила до благодійності, до богопосвяченого життя і вони ставали святими монахами та великими подвижниками. Дорогі в Христі! Серед торжества празника Христової Пасхи ми не можемо не звернути уваги на виклики, труднощі й небезпеки, які оточують нас, силкуючись затьмарити нашу духовну радість. В Україні триває російська збройна агресія, яка хоч і зосереджена на Сході та Півдні нашої країни, але відгукується болем у серці кожного українця. За таких умов особливо небезпечними стають політичні чвари, які посилюють тривогу в нашому народі. Пригнічують нас і економічні труднощі. За цими очевидними проблемами «невинними» можуть видаватися серйозні загрози, якими ворог людського роду сьогодні намагається знищити людину, сім’ю і суспільство. Дедалі частіше ми керуємося ідеями політкоректності і чинимо так, щоб сподобатися не Богові, а людям з іншими, навіть безбожними, переконаннями, забуваючи при цьому про постулати християнської віри й моралі. Чергові урядові й законодавчі ініціативи, натхненні гендерною ідеологією, мають на меті встановити у світі новий тоталітарний порядок, який заперечує християнські моральні цінності та вже зараз у декотрих країнах загрожує переслідуваннями за їх обстоювання. Багато з нас перебувають у ситуації невиправданої надії, розбитих планів, оповиті мороком невідомості, незахищеності й розгубленості... За таких непростих обставин ми добре розуміємо стан апостолів, зібраних зі страху перед своїми переслідувачами за зачиненими дверима (пор. Ів. 20, 19). Але як тоді, так і тепер воскреслий Христос промовляє до кожної стражденної, стривоженої і збентеженої душі: «Мир вам!» Мир у світі починається з миру в людському серці. Якщо сповнимося миру воскреслого Христа, довіримо Йому своє життя, то станемо справжніми миротворцями.Світло Христове здатне засяяти там, де гріховна темрява намагається поховати всіляку надію. Своєю хресною смертю і воскресінням Спаситель явив славу свого Божества. Силі Божій не здатні протистояти жодний людський закон, зусилля і підступ. Світло Христового Воскресіння просвітлює наші серця, наповнює їх теплотою Божественної любові, дарує всім нам сподівання та життєву силу. Тільки завдяки світлу Воскресіння можна вистояти і протистояти, прощати і благословляти. Воскресіння стверджує нашу віру, дарує нам надію, примножує нашу любов, осушує наші сльози, зцілює рани і біль. Дорогі в Христі! Цього року, у пасхальний час, відзначатимемо 30-ту річницю Грушівського чуда Пресвятої Богородиці. У пам’яті багатьох із нас ще живі ті часи, коли сотні тисяч людей з усього тодішнього Радянського Союзу чи навіть з-поза його меж линули до чудотворного Богородичного місця в селі поблизу Дрогобича. Це було справжнім чудом, яке започаткувало духовне оновлення українського народу і вихід УГКЦ з підпілля. Тодішня тоталітарна машина не встояла перед чудесним явлінням Божої сили, і це було ще одним підтвердження перемоги життя над смертю, божественної Правди над лукавством диявола, вічного над тимчасовим і тлінним. Дорогі в Христі! У цей світлий день, що його створив Господь (пор. Пс. 117, 24), молитовно бажаю вам Божого благословення, духовної кріпості та душевного і тілесного здоров'я. Черпаймо наснаги з вічно живого пасхального таїнства! Нехай радість воскреслого Господа наповнює наші серця, освячує душі й супроводжує на шляху життя і служіння Богові, рідній Церкві та народові.  А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Духовно єднаюся з вами у пасхальному вітанні ХРИСТОС ВОСКРЕС! ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! + Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці, у Хрестопоклонну неділю, 19 березня 2017 року Божого Детальніше...

Проповідь владики Ярослава в Другу неділю Великого посту (2017)

12 березня 2017
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати та сестри! В сьогоднішньому Євангелії спостерігаємо за Христом, Котрий іде дорогою до Капернауму, зупиняючись в одному домі, де зібралось дуже багато людей. Святий Євангелист Марко, ще додає, що Господь увійшов в переповнений дім і «проповідував до них словом». Ревність слухачів була щедро винагороджена в цей день, бо вони з волі Божої стали свідками і очевидцями нового чуда, яке ще більше скріпило їхню віру, надію і любов до Спасителя. Цей самий Христос-Господь і сьогодні приходить до наших міст і сіл, до наших храмів, щоб промовляти до нас словом своєї спасенної  науки і довершувати нові чуда. Бо Він наш вічний Учитель, Світло, Правда і Життя, Він той самий вчора, сьогодні й навіки, Він єдиний всемогутній лікар, що знає всі недуги наших „душ і тілес“. Але свої ласки і дари Він дає найперше тим, хто докладає своїх зусиль і старань, щоб їх у Нього отримати. Двері Храму – Дому Отця де навчає, зціляє і освячує Христос є завжди ласкаво для всіх відчинені. Потрібно лише увійти і пізнати  безмежну Божу любов. Ту любов яка потягує за собою, яка робить нас усіх братами і сестрами. Сьогодні Слово Боже показує нам велике Боже милосердя. Гріх загніздився в людині, спаралізував її, учинив нездатною до того, до чого вона є сотворена - до ходження, до роблення добра, гріх учинив людину своїм в’язнем. Але при зустрічі з Господом, коли йдеться до Нього наполегливо, з тою свідомістю, що тільки Він єдиний є спроможний відпустити людський гріх, розірвати окови гріха, тоді стається чудо - про це чудо ми сьогодні чули. Але щоб це чудо сталося, потрібно зробити перший крок. Таким першим кроком є визнати свої гріхи. Це сьогодні не є так популярно і легко. Повсюди в світі люди заперечують гріх. Говориться навіть, що найневинніший у світі є сам світ, бо він проголошує, що гріха нема. Про гріх говориться з усмішкою і іронією, люди перестали бояться гріха. Бояться забруднення середовища, бояться невиліковних недуг, бояться ядерної війни, але не бояться війни з Богом... Це все передається на середовища людей «духовних – християн», котрі затрачають почуття гріха, вразливість сумління. Гріх діє на людину як наркоз, тоді людина не розпізнає вже чітко границь добра і зла, і зло поволі вдирається на терен людського серця, роблячи його своїм невільником. Хтось каже: „Маю чисте сумління, бо ...невживане”. Або: „Я не маю викидів сумління, щонайвище - дискомфорт психічний”. Не дивно, що за хвилину чуємо: „Не маю гріха, тільки „проблеми”. Все це замикає наше серце на Ісуса, на дар Його спасіння, котре пливе з хреста. Що більше, тим, що не визнаємо гріха, попри його існування, тим чинимо Бога неправдомовним, як каже св. Йоан. Бо Ісус говорить, що дає життя своє на викуп за багатьох. А апостол Павло пригадує слова Святого Духа про те, що всі згрішили і потребують визволення. Так це дар Святого Духа - пізнання власного гріха. Бо це Дух Святий переконує світ про гріх. „Христос помер за наші гріхи” (1 Кор 15. 3), і прагне визволити нас з неволі гріха. Але якщо ми кажемо: не маємо гріха, самі собі закриваємо дорогу до спасіння... Пізнати гріх - це не тільки признатися: ну так, я грішний, і всі ми грішні. Пізнати гріх - це усвідомити собі цілу його злобу і нищівну силу для нашого теперішнього і вічного життя. Пізнати гріх як найбільше нещастя і зло. … Тому коли молимося: „Дай мені бачити гріхи мої” - то не тільки просто зауважити свою гріховність, але пізнати в світлі Божому цілу трагедію нашої неволі, цілу паралізуючу силу гріха - в нас і довкола нас. В часі Літургії ми часто молимося, щоб Святе причастя було нам на відпущення гріхів і на прощення прогрішень. А підчас освячення чуємо слова Христові „Це моє Тіло, що за вас ламається на відпущення гріхів”. Подібно і при освяченні вина. Важливо, щоб ми в тому моменті не чинили Господа „неправдомовним”. Важливо, щоб не марнували ласки Божої, Його спасаючої присутності і милосердя. Для цього потрібно усвідомити собі свої гріхи - від останньої сповіді, від останнього Причастя, - всі наші невірності, всі осуди, сконцентрування на самих собі, наш егоїзм, нашу гордість, котра так часто домагається визнання і оплесків, наш гнів і нашу ненависть до ближнього, все, що нас упокорює, з чим не даємо собі ради. Принести це все, хоч може це вимагатиме трохи зусилля, але принести і положити у стіп Господа, просячи, аби простив наші гріхи, відновив у нас Духа свого, і визволив нас з неволі наших пристрастей, страху і невіри в Божу доброту і любов. Коли принесли розслабленого до Ісуса, то перші слова, які розслаблений почув від Ісуса були: "Сину, відпускаються тобі твої гріхи." Ісус сказав ті слова прощення тому, що розслаблений так дуже потребував їх почути. У тих словах прощення він так сильно відчув в серці любов Ісуса Христа до нього, що він став на рівні ноги, і розпочав нове життя. Усі ми потребуємо почути слова прощення, бо ми всі грішники. Усі ми потребуємо почути в серці лікувальне прощення Ісуса Христа, бо усі ми прогрішили проти Бог, проти ближніх, і проти себе. А те Боже прощення, що людське серце так потребує відчути в окремий спосіб приходить до нас через Тайну Св. Сповіді. Що властиво потрібно до доброї сповіді? Глибокої свідомості, що ми грішники, що ми віддалилися від Бога, і від людей; що у нас є ще багато самолюбства, різних пороків і гріхів та довір’я у безмежне Боже милосердя. Свята Церква повчає нас про п’ять умов доброї сповіді: зробити щирий іспит совісті; збудити в собі жаль за гріхи; постановити поправитися; визнати гріхи перед священиком у сповіді; відбути покуту, яку завдав сповідник.  Щоб відчути мир, спокій, і зцілення, що приходять до нас через прощення гріхів, мусимо перше щиро признати, що ми бідні, немічні грішники; що ми самолюбством нашим образили Бога й ближнього, і тим дуже пошкодили собі. Ми мусимо признати, що ми духовно хворі, і потребуємо божественного зцілення. Людина не може сама собі вибачити. Не має значення наскільки часто вона каже собі, що її гріхи не є серйозні, все одно вони будуть її переслідувати. Деякі слова мусять вийти на поверхню, якщо вона хоче знайти мир у серці. Слова які Господь сказав паралітикові: “Сину, твої гріхи прощені”,  можуть прозвучати і для нас цього Великого посту, якщо ми покаємося і визнаємо наші гріхи перед Ісусом. Завдяки прощенню Божому ми також можемо піднятися з паралізованого шлюбу, думок, пристрастей, паралізованих відносин і піти в нове життя, життя повноти і здоров’я. Ми також можемо прославляти Бога і казати: “Я ніколи ще такого не бачив, я духовно зцілився, я й ніколи не мріяв, що щось подібне може статися зі мною.” Прийди, Господи Ісусе, звільни нас від гріхів, які паралізують наше життя і допоможи нам приходити  як справжні ближні до Твоїх страждаючих дітей, щоб їм приносити Твоє зцілення. Амінь. м. Дрогобич 12 березня 2017 року Божого Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (2017)

01 січня 2017
Почуйте всі аж до краю землі: Бо з нами Бог (Велике повечір’я, пор. Іс. 8-9). Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі в Христі брати і сестри! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Божою благодаттю ми знову вступили в благословенний різдвяний час. Згадуємо величну подіюв історії спасіння, коли на землі засяяло Сонце Божественної правди – у Вифлеємі народився «Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 11). Духовно споглядаємо таїнство Різдва Христового: як ангели оспівують прихід Спасителя світу; як пастирі поспішають до ясел, в які Його поклала Мати-Діва; як трьом мудрецям зоря вказує до Нього путь; як Пречиста Діва і святий Йосиф благоговійно служать величному Таїнству – воплоченому Богові. Переживаючи різдвяну мить, ми духовно радіємо, бо Христос рождається – і небо приклоняється до землі; Христос рождається – і земля підноситься до неба; Христос рождається – і світ віднаходить надію; Христос рождається – і ми спасаємося благодаттю Божою. Господь із Престолу своєї небесної слави сходить до нашої земної убогості, даруючи усім нам Свою безконечну і безкорисливу божественну любов. І хоч ми своїми гріхами віддаляємося від нашого Творця, Він не відвертається від нас, але надалі зберігає щодо нас своє благовоління. Яку вдячність виявимо Богові за таку велику любов до нас? Євангельські мудреці піднесли народженому Господу золото, ладан і смирну (пор. Мт. 2, 10-11). А що ж ми подаруємо Йому? Він не прийме нашого марнославства, матеріальних цінностей чи людської земної слави. Нехай нашим «ціннішим даром» радше буде «віра серця і любов щира». Теперішній період нашої новітньої історії, хоч який драматичний і наповнений стражданнями, є нагодою до зростання у вірі й любові. Вірмо, що в Бозі ми подолаємо всі життєві негаразди, виклики сучасності та підступи ворога. Нехай наші очі не будуть незрячими на страждання наших ближніх, що живуть поряд із нами. Нехай наше серце не буде нечулим до чужої біди, а наші руки хай не будуть бездіяльними, спаралізованими черствістю і смертоносною байдужістю. Навпаки, покріплені силою з висоти, робімо добро без утоми, поки маємо час, робімо добро всім, а зокрема тим, хто оплакує своїх померлих і загиблих; підтримаймо впалих на дусі; поділімося хлібом з голодними, а одягом – із тими, хто його не має; навідаймося до недужих і поранених; молімося за тих синів і дочок нашого народу, які на Сході України захищають рідну землю, нашу Батьківщину, стоять на сторожі гідності і майбутнього власного народу. Різдво Сина Божого кардинально змінило історію людського роду. Мільйони й мільйони людей черпають від Нього животворчу силу, яка змінює, преображає і наповнює змістом їхнє життя. Утім, ця сила не базується на зовнішній могутності − її джерелом є вічна Божа любов, яка долає царство зла, скидає додолу тиранів, змушує до втечі агресорів... Цю силу Божої любові оспівує Пресвята Богородиця, коли відвідує свою родичку Єлизавету та сповнена радістю вихваляє Бога, який «виявив потугу рамени свого, розвіяв гордих у задумах їхніх сердець; могутніх скинув з престолів, підняв угору смиренних, наситив благами голодних, багатих же відіслав з порожніми руками» (Лк 1, 50−52). Вифлеємська благовість несе у собі радість нашого примирення з Господом. Тому український народ колядками прославляє предвічного Бога: «Ой, радуйся, земле, Син Божий народився!» Наші колядки, а ще більше – наші різдвяні богослужіння й молитви, є продовженням того ангельського славослів'я, яке лунало в Різдвяну ніч. Ми приєднуємося до цієї ангельської пісні і співаємо: «Слава во вишніх Богу, а на землі – мир, в людях Його благовоління» (Лк. 2, 14). Ангельське сповіщення про мир звучить для багатьох у цьому світі, зокрема й для українського народу, як надія і мета. Рідко для сучасного покоління воно було настільки актуальними, як останніми роками, коли східні регіони нашої країни здригаються від артилерійської канонади, а кримську землю топче нога підступного північного агресора. Серед нас не панує принесений Христом мир, бо все ще є ті, хто його не приймає і не бажає ним жити. Обітниця миру сповнюється лише для тих, хто прямує шляхом, який вказує народжене Боже Дитя. Тільки дотриманням Божих заповідей і поглибленням духовного життя можна досягти і внутрішнього миру, і мирного співіснування у світі. Господь Ісус Христос рождається, щоб звільнити людей від страху, який сковує їхні благородні пориви. Євангелист Лука розповідає нам, що свідки різдвяної події були збентежені нею, але ангел промовив до них: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу» (Лк. 2, 10). У теперішньому світі теж маємо багато причин непевності і тривоги. Ворог людського роду загрожує фізичним знищенням, воює він і на невидимому фронті, руйнуючи традиційні моральні устої суспільства через поширення новітніх тоталітарних ідеологій. У цій ситуації пам’ятаймо ангельські слова: «Не бійтеся!», що лунають не тільки до пастухів, а скеровані до всіх народів, яких сягає Євангельська благовість. У Різдві Христовому долаємо страх і смуток, натомість сповнюємося надією і радості. Бог оселився серед своїх людей, щоб бути нам надійною опорою і охороною проти всіх диявольських підступів. «Надіятися буду на Господа і Він спасе мене – бо з нами Бог!» Дорогі в Христі! У 2016 р.Б. ми пережили Надзвичайний ювілейний рік, упродовж якого мали можливість скористати з особливих дарів Божого милосердя. Віримо, що Божа милість продовжує перебувати з нами, допомагаючи у скрутних хвилинах нашого життя. Віримо, що і в прийдешньому році Господь посилатиме нам особливі нагоди і знаки своєї близькості до нас: вміймо використати їх для збагачення нашого духовного життя, для добра рідного народу та Церкви. Сердечно вітаю всіх із великим торжеством усього християнського світу – благословенним Різдвом Христовим! Несімо різдвяну коляду від хати до хати, вулицями наших міст і сіл, нехай вона лине серед тих, хто ціною власного життя захищає наш спокій. Зичу вам благодатної допомоги всемилостивого Бога у всіх благих починаннях, міцного здоров’я, внутрішнього миру та Господнього благословення для кожного особисто і для членів Ваших сімей і родин, особливо для тих, хто з різних причин перебуває далеко від рідного дому! Нехай радість і мир Різдва перебуває з нами, сповнюючи наші серця невечірнім світлом Христовим. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! – СЛАВІМО ЙОГО! + ЯРОСЛАВ (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці, у празник Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця, 19 грудня 2016 року Божого ЗАВАНТАЖИТИ АУДІО-ФАЙЛ Детальніше...

Проповідь на Архиєрейській Божественній Літургії з нагоди 20-річчя Дрогобицької духовної семінарії

15 жовтня 2016
Ваша Ексцеленціє, Архиєпископе Клаудіо, Апостольський нунціє в Україні! Дорогий Владико Григоріє! Всесвітліші і всечесніші отці, дорогі семінаристи, наші добродії, улюблені у Христі брати і сестри! Слава Ісусу Христу! Сьогодні ми зібралися на цю євхаристійну молитву з особливої нагоди – 20-ліття Дрогобицької духовної семінарії. Ми благодаримо Бога за ті Його великі благодійства, які впродовж цього періоду Він чинив для Свого виноградника, підтримуючи нашу семінарію. Це день радості і подяки Богові за його „дар несказанний” (пор. ІІ Кор.9,15). Ми зібралися, щоб подякувати Йому за те, що наша семінарійна спільнота увесь цей час була домом на Його непохитній скелі. Господь у здійсненні свого Промислу послуговується людьми, за яких ми також заносимо благодарення. В особливий спосіб ми дякуємо тим і за тих, хто співпрацював з Господом у реалізації Його промислительного плану стосовно цього духовного закладу. Дякуємо Богові за блаженної пам’яті Владику Юліяна (Вороновського), який благословив заснування семінарії, нею опікувався, вболівав і радів. Дякуємо гронові Його найближчих співпрацівників, які допомагали йому реалізовувати його задуми. Господь пам’ятає кожного. У світі, що нас оточує, як рівно ж в історії нашого життя, що завжди має спасенну і благословенну спрямованість, ми можемо спостерегти безліч величавих проявів Божої любові стосовно людського роду. Захоплені величчю Бога Творця, ми споглядаємо Його творіння і бачимо, за вираженням біблійної книги Буття, що „воно добре” (Бут. 1). Я не завагаюсь назвати нашу єпархіальну духовну семінарію оцим „ділом добрим”, великим задумом Божого Провидіння та даром безконечної Божої любові стосовно Його Божого Люду - Церкви. Тому слідом за Псалмопівцем промовляю: «Які то величні діла твої. Господи, все в премудрості сотворив Ти» (Пс. 103). Хоча святкування ювілею і спонукає нас зробити певні висновки, ми свідомі того, що збагнути та оцінити значення цієї події вповні можна буде тільки через певний час. Впродовж 20 років ми були свідками того, як наша Семінарія робила свої перші кроки, духовно росла, міцніла та прагнула якнайкраще сповнити свою місію виховання майбутніх священиків для нашої Церкви і єпархії зокрема. За цей час, з Божою допомогою, зроблено справді немало. Хотів би зупинитися на конкретних проявах дії Божої благодаті впродовж цих 20 незабутніх років. Це передусім ріст і розвиток від 1996 року Божого від часу заснування богословського факультету при Дрогобицькому інституті Пресвятої Трійці. Ба навіть ще й раніше, коли Господь сподобив гідних мужів нашої Церкви при її виході з підпілля у кінці 80-их рр. ХХ ст. заснувати семінарійні курси у Самборі та Дрогобичі. Чому 20 р. тому створювалася Дрогобицька духовна семінарія? – Звичайно, перша відповідь – щоб забезпечити гостру потребу у священиках. Але не тільки. Сподвижники нашої семінарії добре усвідомлювали, що УКГЦ як Східня Католицька Церква має одночасно і міцно стояти на Петровій скелі, і належати до Християнського Сходу не тільки історично й обрядово-літургійно, але й за характером своїх навчальних закладів. Тому біля витоків Дрогобицької семінарії лежить задум відродження нашої християнської ідентичності київської традиції в духовному, літургійному, богословському та дисциплінарному вимірах. В цьому її харизма, яка її вирізняє. Черпаючи від джерел Божої благодаті, священики, які стояли біля витоків цієї семінарії, молитовно приймали від Господа натхнення, доповнені їхнім власним зусиллями і практичними їх втіленнями не без духовного наставницького благословення блаженної пам’яті владики Юліана Вороновського. Він був живим знаком Божого милосердя і сприяння нашій єпархіальній семінарії, посередником здійснення Божої волі у підготовці кандидатів до Христового священства. А їх за 20 років було немало, бо з близько 180 студентів, які закінчили Дрогобицьку семінарію, 120 випускників вже сподобилися отримати Святу Тайну Священства, а решта навчаються або ще очікують свячень. Основною ділянкою служіння наших випускників є Самбірсько-Дрогобицька єпархія, в котрій на сьогоднішній день служить більше 80 наших випускників. Інші священики душпастирюють в інших єпархіях УГКЦ – зокрема, на місійних теренах Сходу України та за її межами. Дорогі наставники та викладачі семінарійного Христового виноградника. Дякую Вам за Ваші труди! Нехай кожна Ваша лекція, кожен прихід до студентів стає середовищем богослов’я, у якому Ви, накреслюючи духовний шлях до Господа, стаєте у Його благодатній присутності й разом всесторонньо пізнаєте Непізнаваного. Сьогодні у наш святковий ювілейний, Богом благословенний день бажаю Вам постійної свідомості й сконцентрованості навколо того, що чините. Адже, як колись Богородиця супроводжувала новонародженого Христа, так і Ви виховуєте нових Його послідовників – служителів Божого виноградника. Не сміємо забувати Христових слів: «… де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них» (Мт. 18:20). До цих спасительних слів віднесемо атмосферу ваших зустрічей зі студентами, їх побудову на зразок містагогійної святоотцівської традиції та духовно-досвідних відносин «вчитель-учень», дозволяючи Господові через Вас благодатно торкатись кожного спраглого знанням і досвідом студента, щоб усіх довести до божественного бачення і розуміння буття, а самим скріпитись у безперервному спогляданні Божественного Промислу у світі. Через Ваше спілкування з семінаристом, немов між Христом та апостолами, відбувається осідання Божественної мудрості в розумі і серцях тих, хто Вас слухає. Самі ж Ви все більше поліпшуєте й увиразнюєте особистісне Богопізнання, молитовно загартовуючись та відповідально готуючись до кожної з лекцій, ніби кожна нова зустріч із студентами була першою і для Вас, і для них. ІІ Ватиканський Собор у декреті про священичий вишкіл називає семінарію серцем єпархії. І дійсно семінарія має велике значення у здійсненні місії Церкви. Це – майбутнє єпархії, Церкви і народу загалом. Це – місце, де виховується душа народу. Про це можемо стверджувати на основі трагічних сторінок нашої історії. Згадаймо, у ХІХ-ХХ ст., коли нищили нашу державність, культуру, мову, саме священики, мужньо сповідуючи свою віру, стали на захист наших духовних і культурних цінностей, підтримували на дусі наш народ, адже безбожний режим найбільше намагався зруйнувати духовність людини, яка прагнула жити згідно з Божими заповідями і вільно сповідувати свою віру. Також і сьогодні місія священика не менш важлива – лікувати зранену людську душу, оздоровлювати наше суспільство, протистояти новим викликам, що загрожують гідності людини та сімейним цінностям. Сьогодні за семінарійними партами сидять ті, що готуються до цієї важливої місії. Дорогі семінаристи! Вам, безперечно, відомі сповнені Божої мудрості слова апостола Павла: «Слухайтеся ваших наставників і коріться, бо вони пильнують ваші душі, за які мають звіт дати; щоб вони це робили з радістю, а не зідхаючи, – бо це для вас некорисно» (Євр. 13:17). Знайте, що в цьому й полягає наставництво ректорату, викладачів, усіх інших працівників семінарії: відображати й практично реалізовувати дію Божого Промислу поміж вас. Настоятелі, дорогі семінаристи, ведуть себе і Вас до Божого буття, прищеплюючи вам спасенний євангельський стиль життя та застерігаючи від небезпек на шляху Богопізнання. Господь закликає кожну людину через Своє Божественне Писання, життя і діяльність Його Церкви, бути освіченим щодо Нього: пізнавати Невидимого через молитву, участь у Святих Таїнствах, читання духовної літератури... Слід розширювати свій кругозір про сотворіння, розпізнавати Божу присутність і діяльність у світі, осмислювати мету і значення людського життя, пізнавати глибини Духа... Тоді відчуватимемо Бога у собі й навколишньому творінні, стаючи, згідно з висловлюваннями Святих Отців Церкви, богословами – носіями глибокої істини про Творця, та Його світ. Дорогі в Христі! Щиро вітаю з 20-літнім ювілеєм Дрогобицької духовної семінарії настоятелів, викладачів та всіх працівників. Висловлюю всім і кожному свою глибоку вдячність. Разом Ви вершите велику справу – вносите вагому лепту у підготовку майбутніх священиків Христової Церкви. Окремим чином вітаю семінаристів, бажаючи відповідально використовувати даровані у семінарії можливості, щоб стати добрими служителями Христового виноградника. Вітаю й випускників Дрогобицької семінарії та закликаю з вдячністю згадувати та підтримувати свою Alma mater. Вітаю й усіх вірних, бо саме завдяки Вашій підтримці і пожертвам ця семінарія повставала, розвивається і може з Божою допомогою будувати плани на майбутнє. Підношу свої молитви, щоб блаженні священномученики Северин, Яким і Віталій, небесні покровителі Дрогобицької семінарії, вимолювали Господнє благословення для Вашого важливого служіння на благо Церкви й народу. Будьте, як вони, Христовими свідками і світичами. Нехай допомагає Вам у цьому Господь! + Ярослав м. Дрогобич, Катедральний храм Пресвятої Трійці 15 жовтня 2016 року Божого Детальніше...

Місія Дрогобицької духовної семінарії

15 жовтня 2016
Вітальне слово на Урочистій академії з нагоди 20-річчя Дрогобицької духовної семінарії (Дрогобич, Муздрамтеатр, 14.10.2016) Дорогі у Христі! Я щиро вітаю сьогодні всіх тут зібраних з нагоди святкування 20-ліття Дрогобицької духовної семінарії блаженних священомучеників Северина, Якима і Віталія. Цей маленький ювілей торкається не лише семінарійної спільноти, але й нашого міста, єпархії і Української Греко-Католицької Церкви загалом. Тому й вітаю всіх і кожного, а особливо тих, хто має безпосереднє відношення до постання і розвитку нашої семінарії. Чому цей здавалося б на тілі історії такий незначний ювілей є так важливим для нас? – Бо є черговою нагодою поглибити свою свідомість відповідальності за виховання майбутнього нашої Церкви і народу, яке відбувається у семінарії. Ця відповідальність лягає не лише на тих, хто викладає чи працює в семінарійних стінах, але й на усіх, хто може своїми молитвами, підтримкою, порадою та пожертвами прилучитися до цієї важливої справи. Священнослужителі – спільнота на взірець апостольської Зі Священного Писання дізнаємось, що Ісус Христос для продовження своєї спасительної місії згуртовує навколо себе гроно своїх найближчих співпрацівників (пор. Лк. 10, 1–12). Кожного з них Він кличе особисто, разом з ними якийсь час проживає, спілкується, передає їм словом і прикладом свою науку спасіння, а опісля посилає їх до всього людства благовістити Євангеліє. Для здійснення цієї місії Ісус уділяє своїм апостолам особливе помазання Святого Духа і пов'язує їх місію з власною, кажучи: «Хто вас приймає, той мене приймає; а хто мене приймає, той приймає того, хто послав мене» (Мт. 10, 40). Отже, місія апостолів не є їх особистою, а тою самою, що і місія Ісуса Христа. Св. Апостол Павло в Посланні до Євреїв каже: «Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки» (Євр.13,8). Як Ісус Христос в минулому кликав своїх учнів, так Він продовжує кликати їх і сьогодні. Як стверджують Отці ІІ Ватиканського Собору, священство є даром Божим для Церкви задля людського спасіння. Завдання священнослужителя продовжувати живити народ Божий Словом і Таїнствами, так щоб через них Христос – Єдиний Первосвященик – міг діяти на благо Народу Божого. Семінарія – місце приготування до священства Підставою існування семінарії як інституції є необхідність належного приготування до прийняття величного дару священства, який є виявом Божої любові щодо людини. Семінарія – це місце, де зростає й утверджується дар покликання до священства через духовне та інтелектуальне зростання. У семінарії відбувається формація пастирів на взірець Ісуса Христа - Доброго пастиря, які в Його імені опікуються Його стадом. Проповіді апостолів передував певний час їх перебування з Христом як учнів. Це – час утвердження у вірі і щораз більшого усвідомлення свого духовного покликання. Поряд із духовним зростанням, загальнолюдським і специфічно священичим вихованням особливу увагу звертається й на інтелектуальний розвиток. Всі ці складові є між собою тісно взаємопов’язаними. Сьогодні семінарія існує як навчальний заклад і студентів зараховують методом академічного відбору, потім йде навчання як форма підготовки. Так є тому що апостол Павло у листі до Тимотея застерігає: «Рук надто поквапно не клади ні на кого» (1 Тим 5,22). Звідси очевидно, що має бути певний період підготовки, свого роду випробування перед прийняттям Таїнства Священства. Час перебування і навчання у семінарії – це можливість глибше відчути та розвинути своє покликання, нагода для належної підготовки до майбутнього священичого служіння. У семінарії Господь кличе і гуртує довкола себе новітніх Христових апостолів. Семінарійна спільнота йде тим самим шляхом, яким пройшла євангельська спільнота найближчих Христових співпрацівників. Сьогодні цей семінарійний процес приготування до майбутньої місії має назву «формація - виховання». Під цим терміном в даному випадку не маємо на увазі певних стандартів чи норм, яких потрібно досягти. Це не є приготування службовців для якої-небудь фірми чи бюрократичної структури. Семінарія - це формування зрілої і відповідальної особи християнина з наголосом на приготуванні до прийняття великого дару священства. Такий розвиток можливий лише у спільноті: священиком не стається на самоті – потрібна «спільнота учнів», у якій можливе глибше пізнання Бога, себе і ближнього. Таким чином, священик виховується у спільноті, щоб згідно з Христовим ідеалом служити одній святій соборній і апостольській Церкві, де одне стадо і один пастир. Семінарія як осередок ідентичності Київської Церкви Семінарія має велике значення у здійсненні місії Церкви. Це – майбутнє єпархії, Церкви і народу загалом. Духовно-академічна та душпастирська підготовка у Дрогобицькій духовній семінарії базується на святоотцівській традиції, яку перейняла Київська Церкви від вселенського християнства через Володимирове хрещення Руси-України у 988 р.Б. УКГЦ як Східня Католицька Церква має належати до Християнського Сходу не тільки історично й обрядово-літургійно, але й за характером своїх навчальних закладів. Наша семінарія надзвичайно важлива для відродження нашої християнської ідентичності київської традиції в духовному, історичному, літургійно–богословському, еклезіологічному, дисциплінарному та екуменічному вимірах. Семінарія - це середовище обміну думками, дискусії для пошуку з одного боку ідентичності нашої Церкви як прямої спадкоємиці Володимирового хрещення, а з іншого – єдності з іншими Церквами Київської традиції та вселенського християнства. Особливо актуальною сьогодні є потреба цінностей, які б стали основою нашої національної єдності. Для об’єднання нашого народу на основі християнських вартостей Київської традиції надзвичайно важливою є роль священиків, а їх світогляд великою мірою плекається у семінарії. Роль семінарії в житті українського народу Поряд із своїм основним завданням – проповідь Євангелія і освячення Божого люду – священнослужителі роблять вагомий вклад і в національно-культурне життя свого народу. Відродження нашої духовно-національної та культурно-історичної самобутності на основі київської церковної традиції поширюється за межі семінарії, адже в українському народі особа священика має своє особливо місце, і сліди його праці бачимо в майже кожній ділянці життя, на кожній сторінці нашої істо­рії. Не забуваймо, що наше духовне та національне відродження ХІХ і ХХ ст.. почалось працею і великим трудом священиків, які своїм служінням будили, підтримували і розвивали народний дух. Семінарія завдяки Божій благодаті є запорукою майбутнього розвитку Церкви і народу. Про це можемо стверджувати на основі трагічних сторінок нашої історії. У ХІХ-ХХ ст., коли нищили нашу державність, культуру, мову, саме священики, мужньо сповідуючи свою віру, стали на захист наших духовних і культурних цінностей, підтримували на дусі наш народ, адже безбожний режим найбільше намагався зруйнувати духовність людини, яка прагнула жити згідно з Божими заповідями і вільно сповідувати свою віру. Сьогодні місія священика не менш важлива – лікувати зранену людську душу, оздоровлювати наше суспільство, протистояти новим викликам, що загрожують гідності людини та сімейним цінностям. У духовно-культурному відродженні нашого народу беруть активну участь не тільки священики, але також і семінаристи під час навчання. Їхня участь зосереджена, у допомозі й організації різних душпастирських ініціатив в єпархії і поза її межами – на Сході і Півдні України та в інших державах. Це – культурно-просвітницькі заходи, загальноєпархіальні прощі, праця з молоддю, відвідини наукових закладів, соціальні ініціативи, допомога потребуючим, громадська активність, харитативне служіння, місійні поїздки для допомоги нашим громадам у Східній і Південній Україні, в Росії, Казахстані, Молдові... Важливість семінарії для Самбірсько-Дрогобицької єпархії Місія семінарії найкраще проявляється на прикладі єпархії, яку Катехизм «Христос – наша Пасха» називає місцевою Церквою. Наша духовна семінарія є окрасою Самбірсько-Дрогобицької єпархії, адже не кожна єпархія має свою семінарію. Як єпископ, вважаю, що це для нашої єпархії великий позитив, адже семінаристи вже впродовж свого навчання і виховання тут мають змогу краще пізнавати потреби і обставини свого майбутнього священичого служіння в цій єпархії. Крім того вони вже зараз допомагають в організації різних душпастирських ініціатив і, переконаний, є справжніми Христовими свідками своєю поставою, словами й ділами. Єпископ, спостерігаючи зблизька за семінаристами, краще їх пізнає, а це допомагає йому в прийнятті рішення при уділенні кандидату священичих свячень та призначенні на душпастирське служіння. Позитивом є й те, що у нашій єпархії маємо коло викладачів, зокрема, священнослужителів, які постійно самовдосконалюються, щоб їхні семінарійні лекції були цікаві і корисні майбутнім священикам. Це – справжній Божий дар, бо можемо використовувати їхній потенціал при проведенні різних єпархіальних заходів. Все це дуже допомагає у проповіді Христової Благовісті в нашому народі. Вітання і подяка Хочеться в особливий спосіб благодарити Бога за 20-літній ювілей Дрогобицької семінарії як особливий інституційний дар Божому людові. Господь у виконанні свого провидіння послуговується людьми за яких ми також заносимо благодарення. Дякуємо Богові за блаженної пам’яті Владику Юліяна, який благословив заснування семінарії, нею опікувався, вболівав і радів. З 20-літнім ювілеєм семінарії щиро вітаю настоятелів, викладачів та всіх працівників і висловлюю свою глибоку подяку. Разом Ви вершите велику справу – вносите вагому лепту у підготовку майбутніх священиків Христової Церкви. Окремим чином вітаю семінаристів, бажаючи відповідально використовувати даровані у семінарії можливості, щоб стати гідними наступниками тих священиків нашої Церкви, які були взірцевими провідниками і будителями українського люду, в недалекому минулому, а в часи переслідування, залишались вірними Своїй Матері Церкві та попри гоніння і випробування сміливо провадили наш народ до Царства Божого, зберігаючи його духовну і національну ідентичність. Вітаю й випускників Дрогобицької семінарії та прошу Вас з вдячністю згадувати та підтримувати свою Almamater, яка підготувала вас до гідного крокування життєвими стежками. Вітаю й усіх вірних, бо саме завдяки Вашій підтримці і пожертвам ця семінарія повставала, розвивається і може з Божою допомогою будувати плани на майбутнє. Підношу свої молитви, щоб Пресвята Богородиця, празник Покрови якої сьогодні святкуємо, та блаженні Северин, Яким і Віталій, небесні покровителі Дрогобицької семінарії, вимолювали Господнє благословення для Вашого важливого служіння на благо Церкви й народу. Нехай Господь щедро благословить усіх! + Ярослав 14 жовтня 2016 року Божого м. Дрогобич Детальніше...

Пасхальне послання владики Ярослава (2016)

24 квітня 2016
Мир у Господі та моє архиєрейське благословення! Воскресіння день, просвітімся люди: Пасха, Господня Пасха, від смерті бо до життя і від землі до небес Христос Бог нас перевів, переможну пісню співаючи (Ірмос першої пісні Канону Пасхи). Всесвітліші та всечесніші отці, Преподобні ченці та черниці, Дорогі В Христі брати і сестри! Христос Воскрес! Подолавши духовну мандрівку Великого посту, ми знову вдостоїлися зустріти свято Христової Пасхи. Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа – це великий дарунок Божого милосердя для людства. Показуючи нам торжество Правди над несправедливістю, а Життя над смертю, ця подія утверджує серце кожного християнина в міцній християнській вірі, постійній надії на Господа та безмежній любові до Бога і ближнього. Великоднє привітання, яке цими днями лунає в наших храмах, на вулицях і в домівках, сповнює наші серця благоговінням і радістю, адже ми святкуємо незбагненну для людського розуму подію: після трьох днів від погребіння Господь наш Ісус Христос «воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». Відзначаючи це найбільше християнське свято, сповнюємося впевненістю в перемозі життя над смертю, добра над злом і світла над темрявою. Святий Григорій Ніський щодо свята Пасхи повчає: «Цей день… Христового Воскресіння є світлим і радісним, навіть більш радісним, ніж майбутній день славного пришестя Праведного Судді й Господа. Тоді з необхідності будуть плакати ті, чиї гріхи будуть явлені, нині ж між нами немає сумних. Нині і праведник радіє, і той, хто не очистив свою совість покаянням, має надію та сподівання виправити себе через покаяння. Цей день усуває всякий смуток, і немає людини, яка б не знаходила утіхи в торжестві цього світлого дня Господньої Пасхи… У ньому прихована надія нашого воскресіння, яка спонукає дбати про чесноти і ненавидіти пороки» (Св. Григорій Ніський.Слово на святу Пасху. Про Воскресіння). Христова Пасха – наріжний камінь християнської віри. Вона знаменує зцілення людства і очищення його від гріха, повернення до джерела любові й життя - Творця і Господа нашого. Своїм воскресінням Христос усуває перешкоди зі шляху нашого спасіння, повертаючи нам можливість знову відчути себе улюбленими синами й дочками нашого Небесного Отця. Христос воістину переміг смерть, і тепер кожна людина через хрещення може відновити єдність із Богом, яку людство втратило через гріх наших праотців Адама і Єви. Христос воістину переміг гріх, і тепер зло не має абсолютної влади над людиною, бо через покаяння та сповідь можемо перебороти в собі гріх і стати на шлях богоугодного та морального життя. Воскресіння - це Христова перемога, якою Господь відкриває перед нами перспективи нашої перемоги. Як Ісус подолав гріх і смерть, так і ми покликані у своєму житті перемагати зло, Божою благодаттю скидати із себе стару людину і, дотримуючись Божих заповідей, зодягатися в нову людину, щоб таким чином стати співучасниками слави воскреслого Христа та спадкоємцями Небесного Царства. Апостол Павло навчає нас, що маємо для цього робити: «Вам треба позбутися, старої людини, яку розтлівають звабливі пристрасті... Тому, відкинувши брехню, говоріть кожен правду ближньому своєму… Хто крав, нехай не краде більше, а краще хай працює, творивши власними руками добро, щоб він мав змогу дати тому, хто потребує. Жодне погане слово нехай не виходить з уст ваших, а лише гарне, що може в потребі повчити, і щоб це вийшло на користь тим, які чують його… Усяка досада, гнів та неправда мусять бути викорінені з-посеред вас разом з усією злобою. Будьте, натомість, добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив» (Еф. 4, 22-32). Характер Пасхальної перемоги показує нам Голгофа. Це перемога жертовної любові, перемога Того, хто жертвує собою сам. Христос не обіцяє своїм послідовникам легкого і безтурботного життя, але зауважує: «У світі страждатимете. Та бадьортесь! Я бо подолав світ» (Ів. 16, 33). Про це важливо пам’ятати, коли зазнаємо труднощів і страждань чи стаємо свідками горя наших ближніх, коли спостерігаємо непросту ситуацію в нашій державі та світі. Цього року ми вкотре святкуємо Великдень в умовах анексії Криму та воєнних дій у східних регіонах України, котрі щоденно стають причиною страждань численних українських громадян, які змушені хоронити своїх найближчих, дбати про лікування покалічених, розраджувати та допомагати тим, кого підступний і жорстокий агресор зробив вдовами і сиротами, позбавив власних домівок... У такій ситуації в наші серця може закрадатися відчай, смуток і непевність. Подібне відчули й апостоли, коли тіло Того, на кого вони покладали надії, було покладено у гробі і вхід закрито каменем із печатками. Але Христос воскрес! У непростих обставинах нашого життя і до кожного з нас лунають слова Господа, якими Він підбадьорював і зміцнював дух своїх послідовників: «Не бійтеся!» (пор. Мр. 5, 36; Лк. 5, 10; 8, 50; 12, 32). Не біймося, бо воскреслий Христос перебуває з нами, Він завжди стоїть на боці скривджених та утиснених. Сьогодні поразки – завтра перемога. Ми твердо віримо, що Бог підтримує нас своєю переможною десницею, бо з нами правда, яка завжди торжествує, як це демонструє свято Христового Воскресіння! Пасхальний досвід страждань і воскресіння досвідчила у своїй новітній історії і наша Церква, на якій сповнилися пророчі слова св. ап. Павла про те, що «Слова Божого зв'язати не можливо» (пор. 2 Тим. 2, 9). Цього року виповнилися сумні 70-ті роковини відтоді, як внаслідок Львівського псевдособору 1946 року Українська Греко-Католицька Церква ступила на свій хресний шлях. Це був і трагічний, і славний період нашої історії. Трагічний, бо декілька десятиліть ми були позбавлені можливості вільно сповідувати свою віру, наражаючись на загрози ув’язнення, заслання, переслідування та катувань. Славний, бо, будучи випробувані як золото в горнилі, ми стали міцнішими, а кров наших мучеників та ісповідників слугувала запорукою відродження і розквіту нашої Церкви, яка, пройшовши крізь терни катакомб, наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. пережила радісний досвід воскресіння. Дорогі в Христі! Переживаючи пасхальне таїнство нашого Господа, прийміть мої найщиріші вітання та найкращі побажання з нагоди цього найбільшого християнського свята. Нехай всі наші житейські турботи й печалі відступлять перед немеркнучим світлом Христового Воскресіння, а нескінченна радість пасхального торжества сповнить все наше життя. Ділімося нею з тими, хто страждає і переживає труднощі, хто потребує співчуття і уваги. Нехай воскреслий Спаситель вдихне і в наші душі твердий намір виконувати Його заповіді! У всіх життєвих обставинах нехай будуть нам підтримкою слова Божественного Вчителя: «Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! + Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці, у Хрестопоклонну неділю, 3 квітня 2016 року Божого Детальніше...
<< Початок < Попередня 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 Наступна > Кінець >>
Сторінка 15 з 23
^ Догори